Про особисте та ментальний розрив маріупольців.
Конфлікт між тими, хто поїхав в евакуацію та тими, хто залишився в окупації набрав незворотного руху. Ні, тут не лише про те, як можна жити з окупантами.
Тут вже пішло про особисте.
Перше фото - залишок будинку, де мешкав мій товариш. Друге фото - залишок (якщо груда сміття то залишок) будинку, де мешкав мій друг та бізнес-партнер.
Обидва будинка зносили зокрема маріупольці. Більш того, вони ще встигали писати колишнім власникам, що нічого, нове відбудують (ага).
От коли ти розумієш, що твій будинок, твою квартиру зносить твій сусід цілком свідомо, та ще звинувачуючи тебе та Україну, перетворившись на раба з назвою «патріот Маріуполя» - тут перетинаєш межу. Межу, де прощення вже неможливо. Ніколи.
Лише відплата та справедливість.

24 січня 2015 року. Точка неповернення Маріуполя на проросійський шлях в глобальному масштабі та найбільша трагедія до початку повномасштабного вторгнення.
Зранку о 9-15 з двох точок кадрові російські військові випустили по ЖМР «Східний» 120 снарядів «Граду». Всі перемикачі снаряди були в стані на ураження живої сили. Було вбито 31 цивільну особу, понад 100 отримало поранення. Символом страждання стала дівчинка Мілана, яку врятувала мати ціною власного життя та мурал з якою вже знищено окупантами зараз.
Східний – це особисте. Для багатьох з нас. Спогади, які не залишать ніколи. Трагедію на Східному тоді вдалось подолати виключно за мінімального втручання місцевої та обласної влади, яка тупо впала в коматозний стан нескінченних нарад ні про що. Десятки кілометрів плівки. Сотні кілограмів їжи. Координаційний штаб з волонтерів, які вперше (та в історії Маріуполя – востаннє, нажаль) керували процесом. Тоді ми вистояли. Головний спогад з того часу, як в один з провокаторів на другий день біля волонтерської палатки накинувся на волонтерів за прапор та синьо-жовті стрічки. Як його цивільні, звичайні маріупольці за це майже не вбили – довелось рятувати сволоту.
Так Маріуполь став єдиним та проукраїнським. Якщо по чесному. Через горе, що принесла росія та дію з допомоги, що надала Україна своїми звичайними громадянами.
Тепер Маріуполь зазнав ще більшого, незрівнянного більшого горя. У тому числі за вибір, який зробив після Обстрілу Східного.
Щороку не втомлюсь казати спасибо всім, хто долучився та допоміг. Нажаль, не всі вижили в цю фазу війни. Нажаль, через «політику ФБ» не можу привести свій щорічний пост з повним списком. Але ми всі, всі хто там був з перших хвилин пам’ятаємо та не забудемо ніколи.
А мразь, яка навела на Східний та вийшла на волю через «закон савченко» (дяка Юлії Володимірівні та її батьківщині) була вбита російськими снарядами на Східному вже в цю фазу війни. Така карма.