МАЛЕНЬКА ЗІРОЧКА ВЕЛИКОГО СПОРТУ: ЗЛАТОСЛАВА КАРДАШ 🤸♀️
Знайомтеся - Златослава Кардаш, мешканка Рубіжанської громади, тендітна дівчинка з великим серцем і ще більшими мріями. Нещодавно їй виповнилося всього 6 рочків, але вона вже впевнено крокує спортивною стежкою, обираючи шлях витонченості, дисципліни та краси - художню гімнастику.
Цей місяць став для Златослави тріумфальним. На початку травня вона здобула перше місце на Всеукраїнському турнірі з художньої гімнастики ISADORA-CUP «Весняний бал» (м. Горішні Плавні, Полтавська область), а вже згодом - стала першою на всеукраїнському турнірі «Le-DiCup» (м. Черкаси).
Златослава продемонструвала свою майстерність в категорії «Дебют» перед широкою публікою. У її очах сяяло щастя, а в серці - гордість за перші кроки до великого спорту. Вона не просто виступила - вона вразила. Її рухи були точними, граційними, емоційними, і водночас такими щирими, як може бути тільки в дитини, яка справді любить те, що робить.
У цьому досягненні - підтримка найрідніших. Родина наразі мешкає в Черкасах, де тренується в Дитячо-юнацькій спортивній школі. Мама та тато завжди поруч, надихають, підтримують і вірять у доньку. У родині Кардаш панує тепло і любов, адже разом із Златославою підростає ще один скарб - молодший братик Захар, якому лише 2 рочки. Хто знає, можливо, і він у майбутньому підкорюватиме спортивні вершини?
Златослава - приклад того, як сила мрії, праця та родинна підтримка можуть творити дива навіть у такому юному віці. Її шлях тільки починається, але вже зараз видно - це шлях до зірок.
Вітаємо нашу юну спортсменку! Бажаємо Златославі нових звершень, натхнення та радості від кожного виступу. Нехай шлях до великого спорту буде світлим, цікавим і щасливим. І нехай ця маленька зірочка світить усе яскравіше - на радість родині, громаді та всій Україні! А ми підтримаємо!💙💛
Знайомтеся - Златослава Кардаш, мешканка Рубіжанської громади, тендітна дівчинка з великим серцем і ще більшими мріями. Нещодавно їй виповнилося всього 6 рочків, але вона вже впевнено крокує спортивною стежкою, обираючи шлях витонченості, дисципліни та краси - художню гімнастику.
Цей місяць став для Златослави тріумфальним. На початку травня вона здобула перше місце на Всеукраїнському турнірі з художньої гімнастики ISADORA-CUP «Весняний бал» (м. Горішні Плавні, Полтавська область), а вже згодом - стала першою на всеукраїнському турнірі «Le-DiCup» (м. Черкаси).
Златослава продемонструвала свою майстерність в категорії «Дебют» перед широкою публікою. У її очах сяяло щастя, а в серці - гордість за перші кроки до великого спорту. Вона не просто виступила - вона вразила. Її рухи були точними, граційними, емоційними, і водночас такими щирими, як може бути тільки в дитини, яка справді любить те, що робить.
У цьому досягненні - підтримка найрідніших. Родина наразі мешкає в Черкасах, де тренується в Дитячо-юнацькій спортивній школі. Мама та тато завжди поруч, надихають, підтримують і вірять у доньку. У родині Кардаш панує тепло і любов, адже разом із Златославою підростає ще один скарб - молодший братик Захар, якому лише 2 рочки. Хто знає, можливо, і він у майбутньому підкорюватиме спортивні вершини?
Златослава - приклад того, як сила мрії, праця та родинна підтримка можуть творити дива навіть у такому юному віці. Її шлях тільки починається, але вже зараз видно - це шлях до зірок.
Вітаємо нашу юну спортсменку! Бажаємо Златославі нових звершень, натхнення та радості від кожного виступу. Нехай шлях до великого спорту буде світлим, цікавим і щасливим. І нехай ця маленька зірочка світить усе яскравіше - на радість родині, громаді та всій Україні! А ми підтримаємо!💙💛
«Я НЕ МАЮ ПРАВА ПІДВЕСТИ»: ІСТОРІЯ ВЕТЕРАНА ВІЙНИ ІЗ РУБІЖНОГО
Наша громада пишається своїми Героями. Один із них - Юрій Морозов, мешканець міста Рубіжне, людина з міцним характером і великим серцем. Сьогодні він – ветеран війни, який заплатив високу ціну за свободу. Та попри втрати, не втратив найважливішого - людяності та віри у майбутнє.
Юрій Морозов народився у Рубіжному. Тут пройшло його дитинство, шкільні роки у шостій школі, навчання в училищі №5, потім у технікумі. Потім - Донецький педагогічний інститут, де Юрій опанував фах виховника за напрямком етики та естетики. Мріяв стати коком, а у вільний час любив рибалити, працювати на дачі, збирати гриби в лісі. «Улюблене моє місце - Рубіжне. Там усе моє життя – я там народився, виріс. Я за ним дуже сумую», - зізнається Юрій.
Освіта і праця були важливою частиною його життя: він закінчив вечірній технікум за спеціальністю механіка. У рідному училищі №5 він вчив молодь металознавству, спецтехнологіям електрогазозварювання, працював майстром виробничого навчання. Та доля зробила крутий поворот.
Коли у 2014 році почалась війна, Юрій працював у ЖЕКу. «Я саме тоді ремонтував дах, коли почалося перше бомбардування. Пам’ятаю, як над головою свистіли кулі. Мозговий тоді зі своєю бригадою почав наступ з боку вокзалу. Це був початок першої, як то кажуть, війни», - пригадує він.
У 2016 році Юрій пішов служити добровольцем. Його позивний - Хасан. «Я прийняв іслам на Кавказі ще до війни. Так і закріпилось - Хасан. Перший день на службі - адреналін зашкалював. Але найголовніше, що підтримувало бойовий дух - це побратими. Вони не підводять тебе, і ти не маєш права підвести їх. Разом - ми сила».
Своїм талісманом на фронті Юрій називає маленьку ляльку, зроблену жінкою з 8-го мікрорайону в Рубіжному. «Вона робила ті маленькі ляльки своїми руками. Та лялька була зі мною скрізь - у КамАЗі, на БТРі. Вона пройшла зі мною всю війну. Поки не згорів БТР. Разом з лялькою. А потім, у бліндажі без неї… мене й накрило», - з болем розповідає Юрій.
Війна не пройшла безслідно - залишила не лише психологічний, а й фізичний слід. Серйозним наслідком для Юрія стала втрата функціональності руки. Два роки боротьби: численні операції, болісна реабілітація - і цей шлях ще не завершено. Попереду нові втручання, нові курси лікування та реабілітації.
Інвалідність, відсутність житла, сім’ї, неможливість працювати стали новими викликами. Попри все, Юрій не втрачає віри в майбутнє: «Після перемоги хочу допомагати відбудовувати наші міста й села. Дуже хочу повернутись додому - на могилку до батьків, зустрітись із сестрою, попоратись у городі. Дуже сумую за землею на дачі».
Світлана, головний спеціаліст відділу з питань ветеранської політики та соціального обслуговування населення управління соціального захисту населення, яка його супроводжує, розповідає: ««Юрій мріє про власний будинок, де буде тепло і спокійно. І про кішечку - дуже хоче маленького друга поруч. А ще він обожнює готувати. У Харкові, де проходить реабілітацію у нашому Центрі відновного лікування та реабілітації, майже щодня пригощає наших лікарів своїми кулінарними стравами. Каже, що кухня - його терапія. Він простий, щирий, мужній. Справжній приклад для нас усіх».
Він упевнений: допомога Україні - це справа кожного. «Хто хоче допомогти своїй країні - той допомагає. Чи на фронті, чи в тилу - це не має значення. Головне - щире бажання. І серце».
Ця історія про незламність. Про силу, яка живе не в м’язах, а в душі. Про любов до дому, що не згасає навіть після втрати. Про те, що справжні Герої - серед нас. Вони мріють не про славу, а про мирне небо і повернення додому. І про віру в те, що після темряви обов’язково буде світло. Щира вдячність від імені громади за мужність та незламність! Дякуємо за те, що в найтяжчий час стали на захист рідної землі.
Низький уклін усім, хто пройшов крізь вогонь війни заради майбутнього України. Шануємо. Пам’ятаємо. Пишаємось. Сила у єдності! Разом переможемо! 🇺🇦
Наша громада пишається своїми Героями. Один із них - Юрій Морозов, мешканець міста Рубіжне, людина з міцним характером і великим серцем. Сьогодні він – ветеран війни, який заплатив високу ціну за свободу. Та попри втрати, не втратив найважливішого - людяності та віри у майбутнє.
Юрій Морозов народився у Рубіжному. Тут пройшло його дитинство, шкільні роки у шостій школі, навчання в училищі №5, потім у технікумі. Потім - Донецький педагогічний інститут, де Юрій опанував фах виховника за напрямком етики та естетики. Мріяв стати коком, а у вільний час любив рибалити, працювати на дачі, збирати гриби в лісі. «Улюблене моє місце - Рубіжне. Там усе моє життя – я там народився, виріс. Я за ним дуже сумую», - зізнається Юрій.
Освіта і праця були важливою частиною його життя: він закінчив вечірній технікум за спеціальністю механіка. У рідному училищі №5 він вчив молодь металознавству, спецтехнологіям електрогазозварювання, працював майстром виробничого навчання. Та доля зробила крутий поворот.
Коли у 2014 році почалась війна, Юрій працював у ЖЕКу. «Я саме тоді ремонтував дах, коли почалося перше бомбардування. Пам’ятаю, як над головою свистіли кулі. Мозговий тоді зі своєю бригадою почав наступ з боку вокзалу. Це був початок першої, як то кажуть, війни», - пригадує він.
У 2016 році Юрій пішов служити добровольцем. Його позивний - Хасан. «Я прийняв іслам на Кавказі ще до війни. Так і закріпилось - Хасан. Перший день на службі - адреналін зашкалював. Але найголовніше, що підтримувало бойовий дух - це побратими. Вони не підводять тебе, і ти не маєш права підвести їх. Разом - ми сила».
Своїм талісманом на фронті Юрій називає маленьку ляльку, зроблену жінкою з 8-го мікрорайону в Рубіжному. «Вона робила ті маленькі ляльки своїми руками. Та лялька була зі мною скрізь - у КамАЗі, на БТРі. Вона пройшла зі мною всю війну. Поки не згорів БТР. Разом з лялькою. А потім, у бліндажі без неї… мене й накрило», - з болем розповідає Юрій.
Війна не пройшла безслідно - залишила не лише психологічний, а й фізичний слід. Серйозним наслідком для Юрія стала втрата функціональності руки. Два роки боротьби: численні операції, болісна реабілітація - і цей шлях ще не завершено. Попереду нові втручання, нові курси лікування та реабілітації.
Інвалідність, відсутність житла, сім’ї, неможливість працювати стали новими викликами. Попри все, Юрій не втрачає віри в майбутнє: «Після перемоги хочу допомагати відбудовувати наші міста й села. Дуже хочу повернутись додому - на могилку до батьків, зустрітись із сестрою, попоратись у городі. Дуже сумую за землею на дачі».
Світлана, головний спеціаліст відділу з питань ветеранської політики та соціального обслуговування населення управління соціального захисту населення, яка його супроводжує, розповідає: ««Юрій мріє про власний будинок, де буде тепло і спокійно. І про кішечку - дуже хоче маленького друга поруч. А ще він обожнює готувати. У Харкові, де проходить реабілітацію у нашому Центрі відновного лікування та реабілітації, майже щодня пригощає наших лікарів своїми кулінарними стравами. Каже, що кухня - його терапія. Він простий, щирий, мужній. Справжній приклад для нас усіх».
Він упевнений: допомога Україні - це справа кожного. «Хто хоче допомогти своїй країні - той допомагає. Чи на фронті, чи в тилу - це не має значення. Головне - щире бажання. І серце».
Ця історія про незламність. Про силу, яка живе не в м’язах, а в душі. Про любов до дому, що не згасає навіть після втрати. Про те, що справжні Герої - серед нас. Вони мріють не про славу, а про мирне небо і повернення додому. І про віру в те, що після темряви обов’язково буде світло. Щира вдячність від імені громади за мужність та незламність! Дякуємо за те, що в найтяжчий час стали на захист рідної землі.
Низький уклін усім, хто пройшов крізь вогонь війни заради майбутнього України. Шануємо. Пам’ятаємо. Пишаємось. Сила у єдності! Разом переможемо! 🇺🇦
🕯️ Минуло два роки з дня, коли Рубіжанська громада втратила свого хороброго сина, захисника - Максима Хохлова.
Максиму було лише 29… Він загинув 25 травня 2023 року в лікарні Києва від поранень, отриманих під час мінометного обстрілу. До останнього виконував бойове завдання, захищаючи Україну. Схиляємо голову перед його подвигом. Світла пам’ять і вічна слава Герою 🇺🇦
Максиму було лише 29… Він загинув 25 травня 2023 року в лікарні Києва від поранень, отриманих під час мінометного обстрілу. До останнього виконував бойове завдання, захищаючи Україну. Схиляємо голову перед його подвигом. Світла пам’ять і вічна слава Герою 🇺🇦
ШАНУЄМО ПОДВИГ ЗАХИСНИКІВ: ОБОРОНЦІВ РУБІЖНОГО ТА ЛУГАНЩИНИ НАГОРОДЖЕНО МЕДАЛЯМИ🇺🇦
Разом з очільником Луганської обласної державної адміністрації Олексієм Харченком та народним депутатом України Олексієм Кузнєцовим побували на сході - у 18 Слов'янської бригади. Саме ці воїни відчайдушно боронили Рубіжне та Луганщину на початку повномасштабного вторгнення, і мужньо продовжують тримати стрій, захищаючи нашу землю.
Мав честь вручити бійцям нагороди за мужність і незламність при обороні міста. На жаль, деякі з них - посмертні. У такі миті ще сильніше розумієш ціну свободи. Пам’ятаємо кожного. Бо кожен із них Герой, який зробив усе можливе, аби Україна продовжувала бути.
Ознайомилися з роботою навчального центру на базі бригади, поспілкувалися з командуванням та бійцями щодо потреб на фронті. Потреби є. Стараємось допомагати - не задля галочки, не для фото, а тому що це наш моральний обов’язок.
Пишаємось нашими воїнами. Дякую за службу! Бережіть себе. Слава Україні! Героям Слава!🇺🇦
Разом з очільником Луганської обласної державної адміністрації Олексієм Харченком та народним депутатом України Олексієм Кузнєцовим побували на сході - у 18 Слов'янської бригади. Саме ці воїни відчайдушно боронили Рубіжне та Луганщину на початку повномасштабного вторгнення, і мужньо продовжують тримати стрій, захищаючи нашу землю.
Мав честь вручити бійцям нагороди за мужність і незламність при обороні міста. На жаль, деякі з них - посмертні. У такі миті ще сильніше розумієш ціну свободи. Пам’ятаємо кожного. Бо кожен із них Герой, який зробив усе можливе, аби Україна продовжувала бути.
Ознайомилися з роботою навчального центру на базі бригади, поспілкувалися з командуванням та бійцями щодо потреб на фронті. Потреби є. Стараємось допомагати - не задля галочки, не для фото, а тому що це наш моральний обов’язок.
Пишаємось нашими воїнами. Дякую за службу! Бережіть себе. Слава Україні! Героям Слава!🇺🇦