9 РОКІВ НА ВАРТІ БЕЗПЕКИ!🫡🇺🇦

Сьогодні особливий день для тих, хто несе службу не заради слави, а заради людей. Патрульна поліція Луганської області відзначає 9-ту річницю створення. Це дев’ять років постійної готовності, дев’ять років відповідальності, дев’ять років на варті спокою і порядку.

Після 24 лютого 2022 року, коли світ для кожного українця розділився на «до» і «після», Луганські патрульні не стали осторонь. Вони були пліч-о-пліч із військовими, евакуюючи цивільних, рятуючи життя під обстрілами, підтримуючи порядок у найскладніших умовах. Без страху. Без зайвих слів. Просто роблячи свою роботу.

Схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто не повернувся. Дякуємо кожному, хто зараз несе службу. Ви незламний щит закону, опора для людей і символ віри в те, що Луганщина обов’язково буде вільною.

Міцного здоров’я вам, сил і витримки. З вашим днем, наші Луганські Герої!
Віримо в Перемогу. Віримо у наше повернення на рідну землю!

77 ДНІВ ПЕКЛА..

Історія бійця бригади «Рубіж» про оборону Рубіжного https://surl.li/pvopmk

Я особисто знаю, якою ціною трималася Рубіжанська громада. І сьогодні, згадуючи ті 77 днів боротьби, ми ніколи не забудемо, хто захищав місто, коли здавалося, що світ валиться. Низький уклін кожному з вас, хто не зламався, не відійшов, хто залишився в строю. Ви тримали рубіж - і цим врятували інший фронт.

Від імені всієї Рубіжанської громади безмежна вдячність воїнам Бригади «Рубіж», які тримали оборону нашої землі в надскладних умовах. 77 днів ви стояли стіною, під шквальним вогнем, у вуличних боях, під безперервними обстрілами, часто - віч-на-віч із ворогом. Ви не відступили. Ви вистояли. І цим назавжди вписали себе в історію Рубіжного, як і в історію бригади, яка носить славетне імʼя на честь міста. Бо Рубіжне - це місто Героїв.

Ці хлопці та дівчата не просто тримали позиції - вони щодня боролися за майбутнє, за кожен будинок, кожен двір, за право громади жити на своїй землі. Не маючи переваги в техніці, мали головне - підготовку, братерство і залізну віру в свою справу. Щира подяка нескореним та героїчним воїнам!!!! Обовʼязково переможемо та повернемось!! Разом до ПЕРЕМОГИ! 💪🤝🇺🇦

УКРАЇНА - ЗЕМЛЯ ГЕРОЇВ🇺🇦

Сьогодні ми зупиняємося на мить. Щоб вклонитися. Щоб подякувати. Щоб згадати. День Героїв - це не лише про минуле. Це про наш щоденний вибір: боротися, жити, любити свою країну так, як це робили й роблять найкращі з нас.

Українці це не просто народ. Це нація сталевих нервів і гарячого серця. Ті, в чиїх жилах тече відповідальність за майбутнє.

Рубіжне. Перше пекло великої війни на Луганщині. Місто, де 77 днів оборони стали символом мужності. Там, серед руїн, зростали справжні Герої. Без сну. Без страху. Вони стали каменем, об який розбивався ворог. Щонайменше 10 захисників, які отримали звання «Герой України», пройшли крізь Рубіжне.
Ми пам’ятаємо кожного. Тих, хто народився тут. Тих, хто загинув тут. І тих, хто вижив, щоб далі боротися. Бо ця земля народжує силу. Народжує легенд.

Але Герої не лише на передовій. Це лікарка, яка рятує поранених. Вчитель, що вчить дітей у прифронтовому місті. Волонтер, який тягне бус з гуманітаркою на «нуль». Мама, що сплела вже сотню сіток. Підприємець, що платить податки, навіть коли «ледве тримається». Це кожен, хто не зламався. Справжній героїзм - це жити, коли навколо смерть. І не втрачати людяність.

Ми схиляємо голови перед тими, хто не повернеться. Але й піднімаємо очі до тих, хто продовжує стояти. Бо завдяки їм ми маємо завтрашній день. Дякуємо кожному, хто тримає свій фронт!

Ми ще на шляху. Але ми вже переможці. Бо ми живемо. А жити - значить перемагати. З Днем Героїв!
Слава Україні! Героям Слава!🇺🇦

390 НАШИХ ВДОМА!🇺🇦🇺🇦

Найкраща новина до Дня Героїв. Додому повертаються наші - наші захисники, наші побратими, наші Герої, наші люди. Реалізовано першу частину великої домовленості про обмін «1000 на 1000». І сьогодні - 390 українців знову ступили на рідну землю.

Ця перемога стала можливою завдяки злагодженій, титанічній праці команди Президента Зеленського. Кожне слово, кожен крок, кожна ніч без сну - усе було заради цього дня. І ми вдячні за те, що наші герої повертаються з неволі до життя.

Обмін продовжиться. Вже у суботу та неділю ми очікуємо на нові обійми, на нові «Тату, ти вдома?», на нові сльози радості. Бо Україна - це не просто територія. Це - кожен її воїн. І борються тут за кожного.

Молимося за тих, хто ще в полоні. Чекаємо на кожного! Слава Україні! Героям слава! 🫡🇺🇦

МАЛЕНЬКА ЗІРОЧКА ВЕЛИКОГО СПОРТУ: ЗЛАТОСЛАВА КАРДАШ 🤸‍♀️

Знайомтеся - Златослава Кардаш, мешканка Рубіжанської громади, тендітна дівчинка з великим серцем і ще більшими мріями. Нещодавно їй виповнилося всього 6 рочків, але вона вже впевнено крокує спортивною стежкою, обираючи шлях витонченості, дисципліни та краси - художню гімнастику.

Цей місяць став для Златослави тріумфальним. На початку травня вона здобула перше місце на Всеукраїнському турнірі з художньої гімнастики ISADORA-CUP «Весняний бал» (м. Горішні Плавні, Полтавська область), а вже згодом - стала першою на всеукраїнському турнірі «Le-DiCup» (м. Черкаси).

Златослава продемонструвала свою майстерність в категорії «Дебют» перед широкою публікою. У її очах сяяло щастя, а в серці - гордість за перші кроки до великого спорту. Вона не просто виступила - вона вразила. Її рухи були точними, граційними, емоційними, і водночас такими щирими, як може бути тільки в дитини, яка справді любить те, що робить.

У цьому досягненні - підтримка найрідніших. Родина наразі мешкає в Черкасах, де тренується в Дитячо-юнацькій спортивній школі. Мама та тато завжди поруч, надихають, підтримують і вірять у доньку. У родині Кардаш панує тепло і любов, адже разом із Златославою підростає ще один скарб - молодший братик Захар, якому лише 2 рочки. Хто знає, можливо, і він у майбутньому підкорюватиме спортивні вершини?

Златослава - приклад того, як сила мрії, праця та родинна підтримка можуть творити дива навіть у такому юному віці. Її шлях тільки починається, але вже зараз видно - це шлях до зірок.

Вітаємо нашу юну спортсменку! Бажаємо Златославі нових звершень, натхнення та радості від кожного виступу. Нехай шлях до великого спорту буде світлим, цікавим і щасливим. І нехай ця маленька зірочка світить усе яскравіше - на радість родині, громаді та всій Україні! А ми підтримаємо!💙💛

«Я НЕ МАЮ ПРАВА ПІДВЕСТИ»: ІСТОРІЯ ВЕТЕРАНА ВІЙНИ ІЗ РУБІЖНОГО

Наша громада пишається своїми Героями. Один із них - Юрій Морозов, мешканець міста Рубіжне, людина з міцним характером і великим серцем. Сьогодні він – ветеран війни, який заплатив високу ціну за свободу. Та попри втрати, не втратив найважливішого - людяності та віри у майбутнє.

Юрій Морозов народився у Рубіжному. Тут пройшло його дитинство, шкільні роки у шостій школі, навчання в училищі №5, потім у технікумі. Потім - Донецький педагогічний інститут, де Юрій опанував фах виховника за напрямком етики та естетики. Мріяв стати коком, а у вільний час любив рибалити, працювати на дачі, збирати гриби в лісі. «Улюблене моє місце - Рубіжне. Там усе моє життя – я там народився, виріс. Я за ним дуже сумую», - зізнається Юрій.

Освіта і праця були важливою частиною його життя: він закінчив вечірній технікум за спеціальністю механіка. У рідному училищі №5 він вчив молодь металознавству, спецтехнологіям електрогазозварювання, працював майстром виробничого навчання. Та доля зробила крутий поворот.

Коли у 2014 році почалась війна, Юрій працював у ЖЕКу. «Я саме тоді ремонтував дах, коли почалося перше бомбардування. Пам’ятаю, як над головою свистіли кулі. Мозговий тоді зі своєю бригадою почав наступ з боку вокзалу. Це був початок першої, як то кажуть, війни», - пригадує він.
У 2016 році Юрій пішов служити добровольцем. Його позивний - Хасан. «Я прийняв іслам на Кавказі ще до війни. Так і закріпилось - Хасан. Перший день на службі - адреналін зашкалював. Але найголовніше, що підтримувало бойовий дух - це побратими. Вони не підводять тебе, і ти не маєш права підвести їх. Разом - ми сила».

Своїм талісманом на фронті Юрій називає маленьку ляльку, зроблену жінкою з 8-го мікрорайону в Рубіжному. «Вона робила ті маленькі ляльки своїми руками. Та лялька була зі мною скрізь - у КамАЗі, на БТРі. Вона пройшла зі мною всю війну. Поки не згорів БТР. Разом з лялькою. А потім, у бліндажі без неї… мене й накрило», - з болем розповідає Юрій.

Війна не пройшла безслідно - залишила не лише психологічний, а й фізичний слід. Серйозним наслідком для Юрія стала втрата функціональності руки. Два роки боротьби: численні операції, болісна реабілітація - і цей шлях ще не завершено. Попереду нові втручання, нові курси лікування та реабілітації.
Інвалідність, відсутність житла, сім’ї, неможливість працювати стали новими викликами. Попри все, Юрій не втрачає віри в майбутнє: «Після перемоги хочу допомагати відбудовувати наші міста й села. Дуже хочу повернутись додому - на могилку до батьків, зустрітись із сестрою, попоратись у городі. Дуже сумую за землею на дачі».

Світлана, головний спеціаліст відділу з питань ветеранської політики та соціального обслуговування населення управління соціального захисту населення, яка його супроводжує, розповідає: ««Юрій мріє про власний будинок, де буде тепло і спокійно. І про кішечку - дуже хоче маленького друга поруч. А ще він обожнює готувати. У Харкові, де проходить реабілітацію у нашому Центрі відновного лікування та реабілітації, майже щодня пригощає наших лікарів своїми кулінарними стравами. Каже, що кухня - його терапія. Він простий, щирий, мужній. Справжній приклад для нас усіх».

Він упевнений: допомога Україні - це справа кожного. «Хто хоче допомогти своїй країні - той допомагає. Чи на фронті, чи в тилу - це не має значення. Головне - щире бажання. І серце».

Ця історія про незламність. Про силу, яка живе не в м’язах, а в душі. Про любов до дому, що не згасає навіть після втрати. Про те, що справжні Герої - серед нас. Вони мріють не про славу, а про мирне небо і повернення додому. І про віру в те, що після темряви обов’язково буде світло. Щира вдячність від імені громади за мужність та незламність! Дякуємо за те, що в найтяжчий час стали на захист рідної землі.

Низький уклін усім, хто пройшов крізь вогонь війни заради майбутнього України. Шануємо. Пам’ятаємо. Пишаємось. Сила у єдності! Разом переможемо! 🇺🇦