ТИХІ ГЕРОЇ ВЕЛИКОЇ СПРАВИ👩⚕️
Сьогодні вітаємо зі святом тих, хто щодня тримає руку на пульсі життя - наших медичних сестер. Тих, хто не просто обрав професію, а прийняв покликання - рятувати, підтримувати, бути поруч.
У кожній вашій дії - турбота. У кожному рішенні - професіоналізм. У кожному погляді - надія для пацієнта. Ви справжні герої без пафосу й галасу. Ви ті, на кого завжди можна покластися.
Дякуємо вам за витримку, за нескінченну людяність, за те, що залишаєтеся сильними навіть тоді, коли важко. Ми бачимо вашу працю, цінуємо її й щиро вдячні за кожен день, присвячений служінню людям. Нехай ваша праця надихає, а слова подяки пацієнтів зігрівають серце!
Зі святом, наша потужна команда!❤️
Сьогодні вітаємо зі святом тих, хто щодня тримає руку на пульсі життя - наших медичних сестер. Тих, хто не просто обрав професію, а прийняв покликання - рятувати, підтримувати, бути поруч.
У кожній вашій дії - турбота. У кожному рішенні - професіоналізм. У кожному погляді - надія для пацієнта. Ви справжні герої без пафосу й галасу. Ви ті, на кого завжди можна покластися.
Дякуємо вам за витримку, за нескінченну людяність, за те, що залишаєтеся сильними навіть тоді, коли важко. Ми бачимо вашу працю, цінуємо її й щиро вдячні за кожен день, присвячений служінню людям. Нехай ваша праця надихає, а слова подяки пацієнтів зігрівають серце!
Зі святом, наша потужна команда!❤️
🧒❤️ДІТИ - СЕРЦЕ ГРОМАДИ! РУБІЖАНСЬКА ГРОМАДА ПРОДОВЖУЄ ПІДТРИМКУ ТА ОЗДОРОВЛЕННЯ ДІТЕЙ
Війна випробовує кожного з нас, але найбільший виклик - це зберегти дитинство для наших дітей. Постійні обстріли та стрес - усе це лягає на тендітні дитячі плечі. Саме тому один із пріоритетів нашої роботи - психоемоційна підтримка та оздоровлення малечі.
☝️За моїм рішенням у 2025 році продовжується програма надання одноразової грошової допомоги «Діти - серце громади».
✅ Торік було спрямовано понад 12 мільйонів гривень. Цьогоріч програмою передбачено 13 мільйонів гривень, де на кожну дитину батькам або особам, що їх замінюють, які виховують дітей, які мають статус внутрішньо переміщеної особи, надається 10 тисяч гривень.
❓ Хто може отримати допомогу?
➡️ Зареєстровані мешканці громади;
➡️ ВПО, які перемістилися до початку повномасштабної агресії рф;
➡️ Іноземці та особи без громадянства, які перебували на території громади на законних підставах.
❓Як отримати допомогу?
Перелік документів - за посиланням https://bit.ly/4jRLNSB
‼️Зверніть увагу‼️
👉Для отримання грошової допомоги на кожну дитину подається окремо заява і пакет документів.
👉Пакет документів надсилається заявником на 70 відділення Нової пошти у м. Дніпро за власний рахунок, на імʼя військової адміністрації.
👉Копії документів мають бути засвідчені належним чином, а саме шляхом проставлення слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), власноручного підпису, прізвища, ініціалів імені, по батькові й дати.
❗️Отримувач грошової допомоги зобов’язаний проінформувати про використання отриманих коштів шляхом надання письмового звіту, який є у переліку документів.
📲Консультації за телефонами, що вказані за посиланням:
https://rmva.gov.ua/telefoni-fahivciv-upszn-10-05-23-12-10-2022/
🤝Велика вдячність працівникам, які щодня працюють заради людей! Діти - це серце громади, а громада - це велика родина. Разом ми сильні! ❤️
Війна випробовує кожного з нас, але найбільший виклик - це зберегти дитинство для наших дітей. Постійні обстріли та стрес - усе це лягає на тендітні дитячі плечі. Саме тому один із пріоритетів нашої роботи - психоемоційна підтримка та оздоровлення малечі.
☝️За моїм рішенням у 2025 році продовжується програма надання одноразової грошової допомоги «Діти - серце громади».
✅ Торік було спрямовано понад 12 мільйонів гривень. Цьогоріч програмою передбачено 13 мільйонів гривень, де на кожну дитину батькам або особам, що їх замінюють, які виховують дітей, які мають статус внутрішньо переміщеної особи, надається 10 тисяч гривень.
❓ Хто може отримати допомогу?
➡️ Зареєстровані мешканці громади;
➡️ ВПО, які перемістилися до початку повномасштабної агресії рф;
➡️ Іноземці та особи без громадянства, які перебували на території громади на законних підставах.
❓Як отримати допомогу?
Перелік документів - за посиланням https://bit.ly/4jRLNSB
‼️Зверніть увагу‼️
👉Для отримання грошової допомоги на кожну дитину подається окремо заява і пакет документів.
👉Пакет документів надсилається заявником на 70 відділення Нової пошти у м. Дніпро за власний рахунок, на імʼя військової адміністрації.
👉Копії документів мають бути засвідчені належним чином, а саме шляхом проставлення слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), власноручного підпису, прізвища, ініціалів імені, по батькові й дати.
❗️Отримувач грошової допомоги зобов’язаний проінформувати про використання отриманих коштів шляхом надання письмового звіту, який є у переліку документів.
📲Консультації за телефонами, що вказані за посиланням:
https://rmva.gov.ua/telefoni-fahivciv-upszn-10-05-23-12-10-2022/
🤝Велика вдячність працівникам, які щодня працюють заради людей! Діти - це серце громади, а громада - це велика родина. Разом ми сильні! ❤️
ТРИ РОКИ ПОТОМУ...
Сьогодні день, коли кожен рубіжанин чи рубіжанка відчуває тугу, лють і водночас незламну віру. Це рубець на серці кожного, хто хоч раз проходив вулицями Рубіжного. Рівно три роки тому Рубіжанська громада опинилась у полоні. Тимчасово окупована, але назавжди українська.
77 днів пекла. Саме стільки витримувало Рубіжне під шквальним вогнем, під натиском зла, що прийшло топтати нашу землю. День і ніч місто гуділо від вибухів. Згарища замість квартир. Безкінечні ночі у підвалах. Сльози, які ніколи не висохнуть. Зруйновані будинки, школи, лікарні. Але найстрашніше - зруйновані долі. Тисячі родин втратили все. І водночас не втратили себе.
Рубіжне - місто Героїв. Тут кожен воїн. Хто з автоматом у руках, хто з дитиною на руках, хто з валізою на вокзалі, а хто з молитвою в серці. Всі вчились виживати, але ніколи не коритись. Ми розсипались, щоб знову зібратись - як громада, як родина, як Україна.
Сьогодні, попри біль, ми дякуємо.
Схиляємо голови перед тими, хто тримав оборону ціною свого життя. Дякуємо тим, хто є, і хто буде стояти за Рубіжне. Дякуємо тим, хто волонтерив у найтемніші дні. Тим, хто виїхав, але щодня думає про дім. І тим, хто залишився - бореться, як уміє. Дякуємо кожному і кожній, хто продовжує пам’ятати та працювати.
Ви наша сила. Ви - Рубіжне. І навіть якщо зараз ваше вікно виходить не на знайому вулицю, а в інше місто - ви вдома, бо Рубіжне живе у серці.
Ми повернемось. Ми відновимо кожен двір, кожну школу, кожне дерево.
Ми знову питимемо каву біля вуличних кавʼярень, будемо святкувати день сімʼї на площі, проводжати дітей до школи без страху.
Рубіжне - це Україна. І так буде завжди.
Ворог не встоїть. Колаборанти відповідатимуть. Ми не пробачимо, але ми переможемо.
Вічна пам’ять Героям. Світла пам’ять загиблим. Честь і слава живим.
Слава Україні! Героям слава!
Сьогодні день, коли кожен рубіжанин чи рубіжанка відчуває тугу, лють і водночас незламну віру. Це рубець на серці кожного, хто хоч раз проходив вулицями Рубіжного. Рівно три роки тому Рубіжанська громада опинилась у полоні. Тимчасово окупована, але назавжди українська.
77 днів пекла. Саме стільки витримувало Рубіжне під шквальним вогнем, під натиском зла, що прийшло топтати нашу землю. День і ніч місто гуділо від вибухів. Згарища замість квартир. Безкінечні ночі у підвалах. Сльози, які ніколи не висохнуть. Зруйновані будинки, школи, лікарні. Але найстрашніше - зруйновані долі. Тисячі родин втратили все. І водночас не втратили себе.
Рубіжне - місто Героїв. Тут кожен воїн. Хто з автоматом у руках, хто з дитиною на руках, хто з валізою на вокзалі, а хто з молитвою в серці. Всі вчились виживати, але ніколи не коритись. Ми розсипались, щоб знову зібратись - як громада, як родина, як Україна.
Сьогодні, попри біль, ми дякуємо.
Схиляємо голови перед тими, хто тримав оборону ціною свого життя. Дякуємо тим, хто є, і хто буде стояти за Рубіжне. Дякуємо тим, хто волонтерив у найтемніші дні. Тим, хто виїхав, але щодня думає про дім. І тим, хто залишився - бореться, як уміє. Дякуємо кожному і кожній, хто продовжує пам’ятати та працювати.
Ви наша сила. Ви - Рубіжне. І навіть якщо зараз ваше вікно виходить не на знайому вулицю, а в інше місто - ви вдома, бо Рубіжне живе у серці.
Ми повернемось. Ми відновимо кожен двір, кожну школу, кожне дерево.
Ми знову питимемо каву біля вуличних кавʼярень, будемо святкувати день сімʼї на площі, проводжати дітей до школи без страху.
Рубіжне - це Україна. І так буде завжди.
Ворог не встоїть. Колаборанти відповідатимуть. Ми не пробачимо, але ми переможемо.
Вічна пам’ять Героям. Світла пам’ять загиблим. Честь і слава живим.
Слава Україні! Героям слава!
🇺🇦«МОЄ РУБІЖНЕ - ЦЕ РІДНИЙ ДІМ»: ІСТОРІЯ ВІЙСЬКОВОГО «ЛОНЖЕРОНА» ІЗ РУБІЖНОГО
Історія ще одного героя - рубіжанина, військового 5 Слобожанської бригади "Скіф" НГУ на псевдо «Лонжерон». Даніїл народився у селі Новокраснянка Кремінського району.
Дитинство провів у Рубіжному, навчався в школі №10, яку досі згадує з теплом і посмішкою: «10 школа міста Рубіжне - це була найкрутіша школа, найкрутіший клас і найкращий колектив. Дуже приємні спогади залишились зі школи», - з усмішкою каже він.
Дитинство Даніїла було насичене спортом: дзюдо, баскетбол, постійні тренування. Спорт загартував характер і дав важливі життєві уроки. Особливе місце у його серці займають батьки: «У мене найкласніші батьки. Батько - військовий, який із 2014 року бере участь в АТО і досі служить. Мама працювала в податковій у Рубіжному. Вони дали мені добре виховання».
Рубіжне для Даніїла - це більше, ніж просто місто: «Моє Рубіжне - це мій рідний дім. Кожну вуличку знаю. Де погуляти, де посидіти, де ці маленькі кафешки… Хочеться пройтись біля 10 школи, біля ліцею, на сьомому, на восьмому мікрорайонах. Сходити на «піски», як ми казали. Дуже файне місто і файні люди. Я дуже сумую за ним і мрію повернутись, пройтися знайомими стежками, знову відчути той особливий дух рідного міста».
Даніїл закінчив міжнародно-правовий факультет Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, працював у господарському суді. Він планував будувати юридичну кар’єру, мріяв стати суддею. Та життя внесло свої корективи.
«Тоді я зрозумів, що мушу діяти». 24 лютого 2022 року Даніїл застав у гуртожитку в Харкові: «Мене розбудив сусід зі словами: «Почалась війна». Спочатку я не міг у це повірити. Потім вибухи ракет по Харкову — і вже ніяких сумнівів».
Страх за рідних, які залишились на Луганщині, за батька, маму, сестру - усе змішалося з розумінням: настав час діяти. Хоча ще донедавна військова кар’єра здавалася йому чужою. Після закінчення військової кафедри він мав базову підготовку. І коли війна стала реальністю - вирішив приєднатися до війська.
«Точкою неповернення стало усвідомлення обов’язку - перед собою, родиною, Луганщиною та Україною. Я мусив стати на захист». У Харкові Даніїл приєднався до лав Національної гвардії:«Мене спинила біля військкомату жінка і запропонувала вступити до Нацгвардії. Я ще тоді запитав: що таке нацгвардія? Мені сказали: «Тут ти точно будеш корисним». І я погодився. Так доля пов’язала мене з Національною гвардією».
Він зізнається: військова справа не була його мрією, але поклик обов’язку, любов до батьківщини і бажання захищати рідних не залишили вибору. Спочатку - нерозуміння, сумбур, страх. Та поряд були такі ж, як і він - прості українці, які вирішили боронити свою землю.
Нині Даніїл - командир стрілецького взводу. Його бойовий дух тримають родина, побратими, пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну.
«Що допомагає тримати бойовий дух на передовій? Сім’я. Мій батько і сестра також служать. Побратими, які стоять пліч-о-пліч. І пам’ять про тих, кого ми вже втратили. Ми маємо боротися за них і за їхні родини. Ми всі боремось за наш дім, за нашу землю. Коли бачиш дітей, які спокійно граються в мирних містах, розумієш: твоя боротьба має сенс».
Талісмани, подаровані друзями й мамою, завжди поряд. Вони нагадують - не можна здаватись.
Попри війну, Даніїл не втрачає оптимізму й планів: «Після перемоги я обов’язково поїду до хлопців, яких більше немає, щоб віддати їм шану. А далі - буду розвиватися: можливо, повернусь до юридичної кар’єри, може, залишуся в армії або відкрию власну справу. Я не залишусь без діла - у мене великі амбіції».
І, звичайно, він мріє про відбудову рідного Рубіжного: «Я з дитинства мріяв про політичну кар’єру. Можливо, колись займатимусь розвитком нашого міста, щоб ним пишалась громада і щоб до нас їхали гості з усієї Європи. Я хочу допомогти зробити Рубіжне маленьким європейським містом. Хочу повернутися туди, де знову майорітиме український прапор». Даніїл щиро вірить: за важкими випробуваннями обов’язково прийде світле майбутнє - для нього, для Рубіжного, для всієї України.
Історія ще одного героя - рубіжанина, військового 5 Слобожанської бригади "Скіф" НГУ на псевдо «Лонжерон». Даніїл народився у селі Новокраснянка Кремінського району.
Дитинство провів у Рубіжному, навчався в школі №10, яку досі згадує з теплом і посмішкою: «10 школа міста Рубіжне - це була найкрутіша школа, найкрутіший клас і найкращий колектив. Дуже приємні спогади залишились зі школи», - з усмішкою каже він.
Дитинство Даніїла було насичене спортом: дзюдо, баскетбол, постійні тренування. Спорт загартував характер і дав важливі життєві уроки. Особливе місце у його серці займають батьки: «У мене найкласніші батьки. Батько - військовий, який із 2014 року бере участь в АТО і досі служить. Мама працювала в податковій у Рубіжному. Вони дали мені добре виховання».
Рубіжне для Даніїла - це більше, ніж просто місто: «Моє Рубіжне - це мій рідний дім. Кожну вуличку знаю. Де погуляти, де посидіти, де ці маленькі кафешки… Хочеться пройтись біля 10 школи, біля ліцею, на сьомому, на восьмому мікрорайонах. Сходити на «піски», як ми казали. Дуже файне місто і файні люди. Я дуже сумую за ним і мрію повернутись, пройтися знайомими стежками, знову відчути той особливий дух рідного міста».
Даніїл закінчив міжнародно-правовий факультет Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, працював у господарському суді. Він планував будувати юридичну кар’єру, мріяв стати суддею. Та життя внесло свої корективи.
«Тоді я зрозумів, що мушу діяти». 24 лютого 2022 року Даніїл застав у гуртожитку в Харкові: «Мене розбудив сусід зі словами: «Почалась війна». Спочатку я не міг у це повірити. Потім вибухи ракет по Харкову — і вже ніяких сумнівів».
Страх за рідних, які залишились на Луганщині, за батька, маму, сестру - усе змішалося з розумінням: настав час діяти. Хоча ще донедавна військова кар’єра здавалася йому чужою. Після закінчення військової кафедри він мав базову підготовку. І коли війна стала реальністю - вирішив приєднатися до війська.
«Точкою неповернення стало усвідомлення обов’язку - перед собою, родиною, Луганщиною та Україною. Я мусив стати на захист». У Харкові Даніїл приєднався до лав Національної гвардії:«Мене спинила біля військкомату жінка і запропонувала вступити до Нацгвардії. Я ще тоді запитав: що таке нацгвардія? Мені сказали: «Тут ти точно будеш корисним». І я погодився. Так доля пов’язала мене з Національною гвардією».
Він зізнається: військова справа не була його мрією, але поклик обов’язку, любов до батьківщини і бажання захищати рідних не залишили вибору. Спочатку - нерозуміння, сумбур, страх. Та поряд були такі ж, як і він - прості українці, які вирішили боронити свою землю.
Нині Даніїл - командир стрілецького взводу. Його бойовий дух тримають родина, побратими, пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну.
«Що допомагає тримати бойовий дух на передовій? Сім’я. Мій батько і сестра також служать. Побратими, які стоять пліч-о-пліч. І пам’ять про тих, кого ми вже втратили. Ми маємо боротися за них і за їхні родини. Ми всі боремось за наш дім, за нашу землю. Коли бачиш дітей, які спокійно граються в мирних містах, розумієш: твоя боротьба має сенс».
Талісмани, подаровані друзями й мамою, завжди поряд. Вони нагадують - не можна здаватись.
Попри війну, Даніїл не втрачає оптимізму й планів: «Після перемоги я обов’язково поїду до хлопців, яких більше немає, щоб віддати їм шану. А далі - буду розвиватися: можливо, повернусь до юридичної кар’єри, може, залишуся в армії або відкрию власну справу. Я не залишусь без діла - у мене великі амбіції».
І, звичайно, він мріє про відбудову рідного Рубіжного: «Я з дитинства мріяв про політичну кар’єру. Можливо, колись займатимусь розвитком нашого міста, щоб ним пишалась громада і щоб до нас їхали гості з усієї Європи. Я хочу допомогти зробити Рубіжне маленьким європейським містом. Хочу повернутися туди, де знову майорітиме український прапор». Даніїл щиро вірить: за важкими випробуваннями обов’язково прийде світле майбутнє - для нього, для Рубіжного, для всієї України.
Дякуємо за захист рідної землі у найскладніший час! Пишаємось нашими земляками, які стали на захист держави!
Ми щиро віримо в повернення додому. Віримо у Рубіжне - місто сильних, гідних, незламних людей. Тримаємося, працюємо і боремося заради того, щоб там на кожному будинку майорів український прапор.
Не втрачаємо надії і віри, бо знаємо- РУБІЖНЕ — ЦЕ УКРАЇНА. Слава Україні та її захисникам! 🇺🇦
#Історії_незламних_Рубіжан
Ми щиро віримо в повернення додому. Віримо у Рубіжне - місто сильних, гідних, незламних людей. Тримаємося, працюємо і боремося заради того, щоб там на кожному будинку майорів український прапор.
Не втрачаємо надії і віри, бо знаємо- РУБІЖНЕ — ЦЕ УКРАЇНА. Слава Україні та її захисникам! 🇺🇦
#Історії_незламних_Рубіжан
МИСТЕЦТВО НЕ МАЄ КОРДОНІВ: УЧЕНИЦЯ ШКОЛИ МИСТЕЦТВ - СЕРЕД ПЕРЕМОЖЦІВ!🎶🇺🇦
Мистецтво – це єдина мова, яку розуміє весь світ. І саме нею учасники промовили до сердець журі, глядачів і один до одного. Щиро вітаємо Жарову Тетяну, ученицю Рубіжанської міської дитячої школи мистецтв, з перемогою у Міжнародному конкурсі мистецтв «VIVA el ARTE» та ІІ Всеукраїнському двотуровому конкурсі мистецтв «Таланти України». Тетяна отримала Диплом І-ої премії та Диплом за зайняте І місце відповідно.
Перемога Тетяни – надзвичайне досягнення, що стало результатом наполегливої праці, любові до музики та справжнього таланту. Її виступи гідно представили не лише рідну школу, а й усю нашу Рубіжанську громаду на високому рівні!
За кожною великою перемогою – не лише талант, а й праця. Велика подяка викладачці Тетяни – Олені Кісєльовій, чия підтримка, майстерність і віра в ученицю стали запорукою цього успіху. Пані Олена також була відзначена Подяками від обох конкурсів за підготовку юного таланту.
Цей успіх – наша спільна гордість. Попри виклики й труднощі, з нашої громади виходять справжні зірки, що гідно представляють рідний край на всеукраїнському й міжнародному рівнях. Пишаємося! Бажаємо нових творчих звершень, натхнення та перемог!
Віримо, це лише початок великого мистецького шляху! Разом до нових перемог! 🫂🇺🇦
Мистецтво – це єдина мова, яку розуміє весь світ. І саме нею учасники промовили до сердець журі, глядачів і один до одного. Щиро вітаємо Жарову Тетяну, ученицю Рубіжанської міської дитячої школи мистецтв, з перемогою у Міжнародному конкурсі мистецтв «VIVA el ARTE» та ІІ Всеукраїнському двотуровому конкурсі мистецтв «Таланти України». Тетяна отримала Диплом І-ої премії та Диплом за зайняте І місце відповідно.
Перемога Тетяни – надзвичайне досягнення, що стало результатом наполегливої праці, любові до музики та справжнього таланту. Її виступи гідно представили не лише рідну школу, а й усю нашу Рубіжанську громаду на високому рівні!
За кожною великою перемогою – не лише талант, а й праця. Велика подяка викладачці Тетяни – Олені Кісєльовій, чия підтримка, майстерність і віра в ученицю стали запорукою цього успіху. Пані Олена також була відзначена Подяками від обох конкурсів за підготовку юного таланту.
Цей успіх – наша спільна гордість. Попри виклики й труднощі, з нашої громади виходять справжні зірки, що гідно представляють рідний край на всеукраїнському й міжнародному рівнях. Пишаємося! Бажаємо нових творчих звершень, натхнення та перемог!
Віримо, це лише початок великого мистецького шляху! Разом до нових перемог! 🫂🇺🇦
🕯️ Минає рік з тієї болісної миті, коли Рубіжанська громада втратила свого хороброго захисника - Героя Сергія Тєплякова.
Його життя обірвалося на Донеччині від удару ворожого FPV-дрона. Сергій мужньо стояв у бою, захищаючи рідну землю, нашу свободу та незалежність. До останнього подиху він залишався вірним присязі, побратимам і Україні.
Сьогодні зі скорботою в серці схиляємо голови в памʼять про Героя. Світла пам’ять, вічна слава і низький уклін. Герої не вмирають! 🇺🇦
Його життя обірвалося на Донеччині від удару ворожого FPV-дрона. Сергій мужньо стояв у бою, захищаючи рідну землю, нашу свободу та незалежність. До останнього подиху він залишався вірним присязі, побратимам і Україні.
Сьогодні зі скорботою в серці схиляємо голови в памʼять про Героя. Світла пам’ять, вічна слава і низький уклін. Герої не вмирають! 🇺🇦
ВИШИВАНКА - ЯК ДНК НАЦІЇ. СІМʼЯ - ЯК ЇЇ СЕРЦЕ.
У кожному стібку - не просто візерунок, а памʼять. У кожній родині - не просто зв’язок, а коріння, яке тримає, не дає впасти, не дозволяє забути, хто ми є.
Вишиванка - це більше, ніж одяг. Це голос бабусі, яка співала колискову. Це татові долоні, які вперше навчили тримати ложку. Це мамині обійми, які гріють навіть на відстані фронту.
Сьогодні ми святкуємо День родини і День вишиванки. Свята, що звучать в унісон. Бо де вишиванка - там рід. Де сімʼя - там сила. Де любов - там Україна.
Дякуємо тим, хто тримає небо. І тим, хто тримає тил. Нехай вишиті сорочки ведуть нас дорогою до Перемоги, а родинне тепло завжди буде поруч, навіть у найтяжчі дні. Нехай кожна родина дочекається своїх. Нехай з попелу виростає нове - сильне, світле, наше.
Зі святами, українці. Ми нація, яку не зітреш. Бо в нас вишитий характер 🇺🇦
У кожному стібку - не просто візерунок, а памʼять. У кожній родині - не просто зв’язок, а коріння, яке тримає, не дає впасти, не дозволяє забути, хто ми є.
Вишиванка - це більше, ніж одяг. Це голос бабусі, яка співала колискову. Це татові долоні, які вперше навчили тримати ложку. Це мамині обійми, які гріють навіть на відстані фронту.
Сьогодні ми святкуємо День родини і День вишиванки. Свята, що звучать в унісон. Бо де вишиванка - там рід. Де сімʼя - там сила. Де любов - там Україна.
Дякуємо тим, хто тримає небо. І тим, хто тримає тил. Нехай вишиті сорочки ведуть нас дорогою до Перемоги, а родинне тепло завжди буде поруч, навіть у найтяжчі дні. Нехай кожна родина дочекається своїх. Нехай з попелу виростає нове - сильне, світле, наше.
Зі святами, українці. Ми нація, яку не зітреш. Бо в нас вишитий характер 🇺🇦