📚 ВОЛОДИМИР РАФЄЄНКО «МОБІЛЬНІ ХВИЛІ БУТТЯ» (2023)

🔖 Читати п’єси — це як дивитися стереокіно в аудіоплеєрі. З «Мобільними хвилями» це порівняння працює, бо автор передбачив низку ефектів, які слабко передаються на письмі.

📌 Щодо змісту напишу коротко. Це перенасичена документальними деталями робота, яка висвітлює початок повномасштабної війни. Вже через 10-20 років для цього невеликого тексту може знадобитися такий же об’єм приміток.
Письменник Володимир Рафєєнко переїхав на Київщину з Донецька у 2014 році, лютий-березень 2022 року провів в окупації, що, власне, і перенесено в книгу.

В анотації п’єсу називають «по-бароковому пишною, жорстокою і щемкою».
Що це означає на практиці?
В «Мобільних хвилях буття» на 87 сторінок 31 персонаж. Впродовж трьох частин вони будуть:
🔸 переживати всі можливі досвіди перших днів війни, у тому числі гинути від усіх видів російської зброї («Куди померли? Дивне питання. В Україну, звичайно»);
🔸 з’ясовувати свої непрості стосунки, які очікувано загострилися у лютому 2022;
🔸 розмовляти одночасно і дуже прямолінійно про минуле, теперішнє і майбутнє, щедро посилаючись на літературу, релігію, філософію etc.
Ось, наприклад, репліки героя Колі Хромого я гуглила — він говорить рядками віршів Лесі Українки, Ліни Костенко, Андруховича, Рильського, Семенка та інших, не буду спойлерити чому.
А ще у п’єси є другий, шекспірівський «екзоскелет»🎭, який інколи допомагає, а іноді більше грає на руку загальній надмірності.

Але в цілому, враження склалося позитивне, можу рекомендувати.

Книга на сайті видавництва Анетти Антоненко: https://anetta-publishers.com/books/194

📚 ДЖЕЙМС ДЖОЙС «ДУБЛІНЦІ» (1914)

🔖 Цей відгук окрім усього — нагадування собі перечитувати книги з відстані +10 років, бо я вже забула, яке то несамовите задоволення.

Збірку «Дублінці» Джеймс Джойс не міг опублікувати 9 років і отримав -надцять відмов від видавництв. Писалася вона у 1904-1907 рр., і в деяких оповіданнях особливо чітко промальовується гетерогенний політичний ландшафт того часу.
🍀 У Джойса дублінський міддл-клас вирішує за кого голосувати, в яку церкву ходити, чи наймати вчителя ірландської та взагалі, чи залишатися на острові. Тобто питання національної ідентичності, міжконфесійних стосунків, відносин з тими, хто «за водою» — це не абстрактні площини, а цілком прикладні.

🕸 Структура збірки просто-таки випещена автором, у мене склалося враження, що Джойс писав її з відповідальністю, з якою пишуть останні книги. Послідовність оповідань, перегуки та плетиво відносин між героями — це все прекрасно.

Що ще можна сказати про героїв (окрім, «до зустрічі в Уліссі»)?
📌 В багатьох оповіданнях персонажна історія має зміщений центр, герої проносять на витягнутих руках кілька основних ідей, які накладають на них відбиток.
Сюжети мереживні — недомовки доповнюють їх так само як і проговорене.
♣ Повсякчас виникають межові ситуації, викликані різними обставинами, як-от пошук себе, бідність, кохання та алкоголізм, інколи все разом.
До речі, з приміток можна дізнатися, що у часи Джойса готелі та паби продавала алкоголь лише у певні години, а мандрівникам — завжди. Воістину, вшанування «подорожніх на цій землі».

📍 Який емоційний спектр може подарувати персонажам Дублін? Провінційний, оф корз.
«Він був розчарованою людиною. Усі це помічали»
«Дублін — таке маленьке місто: всі про всіх усе знають»
«У Дубліні нема чого робити»
Це загальний занепад духу, який гостріше відчувається з віком, коли за душею накопичуюся «гріхи смертні, прощенні або просто вади».

Мені подобається ідея, що кожен письменник пише одну й ту саму історію. Цієї осені хочу прочитати всього Джойса, до якого зможу дотягнутися, щоб підтвердити або спростувати цю думку.

👉 Книга на сайті видавництва Komubook: https://komubook.com.ua/books/dublinci-kupyty-online

📚 ДЖЕЙМС ДЖОЙС «ПОРТРЕТ МИТЦЯ ЗАМОЛОДУ» (1916)

🔖 Джойсівський «Портрет» амбіційний як і молодість — претендує на всеохопність, концентруючись при цьому на внутрішньому світі одного персонажа.
Здається, ну що про нього можна сказати?
Стівен Дедалус
Підготовчий клас
Коледж Клонґовз Вуд
Саллінз
Графство Кілдар

📎 Від перших сторінок до блискучого фіналу роман досліджує внутрішній світ молодої людини. Відзначу, що для мене фінал — не щоденник Стівена, а його розмова з Кренлі.
— Про те, що ти сказав? — перепитав Кренлі. — Чого ж, пам’ятаю. Знайти таку форму життя чи мистецтва, в якій твій дух міг би виявити себе з нескованою свободою.

👌 Ті, хто мають можливість шукати себе без фінансових незгод і у сприятливі часи — щасливчики. Але це не про Дедалуса, родина якого бідніє з тією ж швидкістю, з якою він росте.
Що ж до часів — смерть знакового для нації політика Парнелла стає яскравою подією дитинства Стівена. Країна нагадує бджолиний рій, у якому кожна бджола літає на свій власний лужок🌼 І ця не дуже солодка мішанина призводить до запеклих суперечок — наприклад, політично-релігійна полеміка Саймона Дедалуса (батька Стівена) з гувернанткою Данті демонструє ці протиріччя.
➕ А ще у цій країні трапився казус п’єси «Графині Кетлін» (авторства Вільяма Єйтса) — ще одна ознака епохи. Якщо коротко, то головна героїня твору продає душу дияволу, щоб урятувати народ від голоду. Прем’єра спектаклю закінчилася скандалом, бо у святій ГалиІрландії не можна паплюжити ірландський національний характер. До речі, під час великого голоду в країні в 40-х роках ХІХ століття загинуло 5 млн людей з 8 млн (поцікавтеся, до чого тут Англія).

Але повернемося до Стівена Дедалуса.
📌 Взірцевий юнак, стипендіат, лідер, що боїться власного авторитету, гордий, вразливий і недовірливий — так описує автор героя в перших розділах.
Ідеалом є «джентльмен і католик» і, здається, Джойсу самому цікаво відповідати на запитання, чому Стівен занурюється у духовні пошуки й настільки близько підступає до церковної кар’єри. Чи корелює це з честолюбством, або з артистичним баченням самого себе, чи з високим інтелектом — або з усім разом взятим.
⛪ Можливо, розділ, де проповідник проникливо розказує про пекло (з його муками, смородом і часопросторовими пастками) — одна з відповідей? В усякому разі, в цьому епізоді виразно відчувається ставлення Джойса до католицької церкви.
До речі, на запитання з роману «Чи має силу хрещення мінеральною водою?» мені так ніхто і не відповів 😏

На противагу цьому, мистецтво, яке в тому чи іншому вигляді обирає Стівен, набагато більше відповідає його суті. Врешті він достеменно визначає для себе, чим є краса, а отже, має до неї особливу чутливість.
До речі, ось життєва мудрість від Дедалуса для ваших нотатників:
— Мистецтво, — сказав Стівен, — це вміння людини розпорядитися чуттєвим або інтелектуальним матеріалом з естетичною метою.

✒ Пам’ятаючи про те, що Стівен/Телемах з’явиться згодом в «Уліссі», я звертала увагу на дублінський «матеріал» в «Портреті художника замолоду». Звісно, він тут є, власне один із конфліктів роману — певне протиставлення Дубліна та провінції. Переїзд в Дублін для Стівена пов’язаний з банкрутством його батька, і цей етап дорослішання хлопця складно назвати приємним.
Дублін постає як жорстока правда життя, але й уся Ірландія — за словами одного з героїв «нещасний, Богом забутий острів», де не так багато приводів для радості.
В народі, «що летить, мов лилики, темними сільськими дорогами» Стівен очевидно впізнає себе, хоча він, з його нетутешнім прізвищем, цілком може дистанціюватися і від
фірболгів, і від мілезійців.

🎴 «Портрет митця замолоду» — це чудовий проективний текст. Його структура і символіка покликані вибудовувати зв’язки між особистістю та зовнішнім світом.
Звісно, цей роман відрізняється від наступних, але Джойсівське уміння охоплювати усі рівні одночасно, присутнє. Бо є не лише Стівен Дедалус (або автор), а й
Ірландія
Європа
Світ
Всесвіт

👉 Книга на сайті Komubook: https://komubook.com.ua/books/portret-myttsya-zamolodu-kupyty-online

📚 СЕРГІЙ РАФАЛЬСЬКИЙ «СОРОКОУСТ» (2022)

🔖 Ґрунт, кохання і смертельна небезпека.

Вкотре переконуюся, що локали вміють говорити про свої простори делікатніше і глибше. Щоб розкривати тему, їм необов’язково цілий текст жонглювати лозунгами та історичними фактами (хоча історична база тут є і вона переконлива).

Я знайшла у цьому романі насамперед переосмислені історії-пастки, історії, що йдуть по спіралі. Знаходячись на черговому підйомі, легше розуміти сам принцип цього рефрену. Навіть якщо знаходишся не на конкретному узбережжі, а деінде у своїй воюючій країні.

Для мене слизьке (в усій багатозначності слова) місце роману — його форма. Розподіл обов’язків між автором та упорядником (Ковальським/Рафальським) потребує додаткового обґрунтування, і це обґрунтування доведеться шукати.
Словом, «Треба кликати Ковальського, щоб полагодив усе, що барахлить».

Так, і це поетично написано (з чого б це😀), іноді є бажання розібрати абзац на рядки, щоб перевірити, чи збереться він у верлібр.

#відгукна1000знаків