Сьогодні день народження Вірджинії Вульф (1882-1941).
У мене складні відносини з цією авторкою, втім, у планах є ще кілька книжок з її доробку.
А на честь дня народження залишу тут посиланнячко на фотографії з Monk`s House, який Вірджинія і Леонард Вульфи придбали у 1919 році, і куди приїздили ховатися від лондонської метушні.
Деякі світлини зроблені вже по смерті Вірджинії, проте вони не менш цінні.
А наймиліші в альбомі, як на мене, фото домашніх улюбленців.
Сіамську кицю звуть Сафо, меншого котика на першому фото — Плуто 🐈
У мене складні відносини з цією авторкою, втім, у планах є ще кілька книжок з її доробку.
А на честь дня народження залишу тут посиланнячко на фотографії з Monk`s House, який Вірджинія і Леонард Вульфи придбали у 1919 році, і куди приїздили ховатися від лондонської метушні.
Деякі світлини зроблені вже по смерті Вірджинії, проте вони не менш цінні.
А наймиліші в альбомі, як на мене, фото домашніх улюбленців.
Сіамську кицю звуть Сафо, меншого котика на першому фото — Плуто 🐈
🥰14❤4👍2😎1
Хворію оце і згадала, чому не любила хворіти в дитинстві. Бо в цей час (в перші дні особливо) ніяк не виходило читати — одразу голова болить дужче, перед очима пливе, ще й шия терпне і зручну позу ніяк не знайдеш.
Зараз те саме — читати не можу, але щось глянути — цілком. Сьогодні збираюся передивитися документалку про Пінчона A Journey Into the Mind of P. Вона мені в тему, бо саме дочитую Inherent Vice — роман-меморіал хіпі та постменсонівській добі. До слова, як про книгу відгук потім писати — фігзна, це як писати відгук на єгипетські піраміди, масштабу і підтекстів приблизно стільки ж.
Про документалку дізналася з каналу Максима Нестелєєва, у нього був цілий «тиждень документалок про постмодерністів». Тицьніть сюди й гортайте, може ще щось цікаве знайдете.
Зараз те саме — читати не можу, але щось глянути — цілком. Сьогодні збираюся передивитися документалку про Пінчона A Journey Into the Mind of P. Вона мені в тему, бо саме дочитую Inherent Vice — роман-меморіал хіпі та постменсонівській добі. До слова, як про книгу відгук потім писати — фігзна, це як писати відгук на єгипетські піраміди, масштабу і підтекстів приблизно стільки ж.
Про документалку дізналася з каналу Максима Нестелєєва, у нього був цілий «тиждень документалок про постмодерністів». Тицьніть сюди й гортайте, може ще щось цікаве знайдете.
❤16🔥3😎1
📚 Thomas Pynchon «Inherent Vice» (2009)
🔖 Цей рік почала з Пінчона, що не дуже помітно, бо поки я гризла цю книгу, встигла прочитати ще три. Але все ж вписую її у січневу статистику.
У мене на каналі є лише відгук на V, а загалом «Вроджена вада» — це четвертий роман ТРП, мною прочитаний. Далі — безоціночні спостереження, бо попри те, що читати англійською було складнувато і багато що впущено, мені сподобалося.
✅ Дежавю починається буквально з першої сторінки цього роману, коли здається, що той самий герой діє у всіх інших книгах Пінчона. Але це не герой — це типаж, пінчонівський шлеміль, якого у романі звати Док Спортелло.
Втім, приблизно таке саме дежавю буде при появі інших авторських елементів — наприклад, обов’язкових для Пінчона недобитих фашистів або «трофейних» жіночих образів.
✅ Також з першої сторінки відчувається, що «Вроджена вада» — не дуже щільний, як для Пінчона, текст. Навіть візуально тут менше посилань та історій. До прикладу, якщо ви візьмете значно менший за обсягом роман «Виголошення лота 49», то вже у перших абзацах він, здається, лусне від кількості відсилок, і кожна видається важливою, через що вигрібати з цих абзаців можна годинами.
✅ По класиці Пінчон робить детектив, і він, пробачте за мовленнєву бідність, більш детективний і менш вселенсько-параноїдальний. Традиційний для автора «апокаліптичний квест» звужується до розслідування накуреного детектива-аматора, але чи звужується? Тему кримінального бізнесу Лос-Анджелеса у декораціях постхіпівської доби Пінчон розкриває через політичну призму, даючи кожному персонажу яке-небудь абсурдне заняття відповідно до його психічного розладу. І виходить окей — багаторівнева сатира, яка хоч і запізнилася на сорок років, але все одно працює.
✅ Знову ж таки, якщо порівнювати з іншими романами, то сюжетна амплітуда у Пінчона приблизно однакова. Головний герой кудись піде, когось зустріне, будуть гострі моменти, будуть нуднуваті, але багатообіцяючі — з парою зачіпок.
✅ Ні, «Вроджена вада» не змусить вас вірити в кохання. Але — спойлер:поворот в бік сімейних цінностей тут прекрасно-сентиментальний , мені навіть сподобалося.
🎬 І коротко висловлюся щодо однойменного фільму Пола Томаса Андерсона 2014 року.
Після прочитання роману цю стрічку радше хочеться лаяти, але не за те, що режисер спотворив задум Пінчона. Тобто він, може, й спотворив, але з найкращих міркувань😏
Що я маю на увазі. Деякі зміни сюжету — мені ок, відчуваю, якби їх не було, фільм тривав би не дві з половиною години, а чотири.
Але трохи бісили «костилі», яких Андерсон понаставив, щоб наблизити літературний текст до сценарію. Наприклад, в кіно з’явилася оповідачка, і її штучність проявляється, вже коли вона починає озвучувати жарти автора роману. Ну, звісно, вкласти їх в уста героям не можна — ось режисер і викрутився, бо жарти завжди шкода викидати.
Якщо не брати це до уваги — фільм дивитися можна, окреме дякую, що його творці вирішили не зловживати музикою (саундтрек незаїжджений, музики в міру).
🔖 Цей рік почала з Пінчона, що не дуже помітно, бо поки я гризла цю книгу, встигла прочитати ще три. Але все ж вписую її у січневу статистику.
У мене на каналі є лише відгук на V, а загалом «Вроджена вада» — це четвертий роман ТРП, мною прочитаний. Далі — безоціночні спостереження, бо попри те, що читати англійською було складнувато і багато що впущено, мені сподобалося.
✅ Дежавю починається буквально з першої сторінки цього роману, коли здається, що той самий герой діє у всіх інших книгах Пінчона. Але це не герой — це типаж, пінчонівський шлеміль, якого у романі звати Док Спортелло.
Втім, приблизно таке саме дежавю буде при появі інших авторських елементів — наприклад, обов’язкових для Пінчона недобитих фашистів або «трофейних» жіночих образів.
✅ Також з першої сторінки відчувається, що «Вроджена вада» — не дуже щільний, як для Пінчона, текст. Навіть візуально тут менше посилань та історій. До прикладу, якщо ви візьмете значно менший за обсягом роман «Виголошення лота 49», то вже у перших абзацах він, здається, лусне від кількості відсилок, і кожна видається важливою, через що вигрібати з цих абзаців можна годинами.
✅ По класиці Пінчон робить детектив, і він, пробачте за мовленнєву бідність, більш детективний і менш вселенсько-параноїдальний. Традиційний для автора «апокаліптичний квест» звужується до розслідування накуреного детектива-аматора, але чи звужується? Тему кримінального бізнесу Лос-Анджелеса у декораціях постхіпівської доби Пінчон розкриває через політичну призму, даючи кожному персонажу яке-небудь абсурдне заняття відповідно до його психічного розладу. І виходить окей — багаторівнева сатира, яка хоч і запізнилася на сорок років, але все одно працює.
✅ Знову ж таки, якщо порівнювати з іншими романами, то сюжетна амплітуда у Пінчона приблизно однакова. Головний герой кудись піде, когось зустріне, будуть гострі моменти, будуть нуднуваті, але багатообіцяючі — з парою зачіпок.
✅ Ні, «Вроджена вада» не змусить вас вірити в кохання. Але — спойлер:
🎬 І коротко висловлюся щодо однойменного фільму Пола Томаса Андерсона 2014 року.
Після прочитання роману цю стрічку радше хочеться лаяти, але не за те, що режисер спотворив задум Пінчона. Тобто він, може, й спотворив, але з найкращих міркувань😏
Що я маю на увазі. Деякі зміни сюжету — мені ок, відчуваю, якби їх не було, фільм тривав би не дві з половиною години, а чотири.
Але трохи бісили «костилі», яких Андерсон понаставив, щоб наблизити літературний текст до сценарію. Наприклад, в кіно з’явилася оповідачка, і її штучність проявляється, вже коли вона починає озвучувати жарти автора роману. Ну, звісно, вкласти їх в уста героям не можна — ось режисер і викрутився, бо жарти завжди шкода викидати.
Якщо не брати це до уваги — фільм дивитися можна, окреме дякую, що його творці вирішили не зловживати музикою (саундтрек незаїжджений, музики в міру).
🔥15❤4😎1
А правда, що коли декларуєш книжкові плани на місяць, то потім читається легше? 😁
Сподіваюся, так і є, бо «Лорд Джим» починався легко, а зараз застрягла.
Загалом логіка така: торік прочитала мало нонфіку та українських авторів — треба надолужити. Ну і хочу підчитувати книги, які стоять на полицях понад рік («Символізм» і Конрад).
#життябентежне
Сподіваюся, так і є, бо «Лорд Джим» починався легко, а зараз застрягла.
Загалом логіка така: торік прочитала мало нонфіку та українських авторів — треба надолужити. Ну і хочу підчитувати книги, які стоять на полицях понад рік («Символізм» і Конрад).
#життябентежне
❤9😎3
📎 Гортала картинки з архітектурою в пінтересті (ех, були часи, коли доводилося робити це по роботі) і знайшла кльовий проєкт іспанського архітектора-постмодерніста Рікардо Бофіля, причому про існування цієї будівлі я знала і забула.
✨ Це житловий (!) будинок, зведений у 1968 році в Сан-Пера-да-Рібасі (Іспанія), який має назву «Замок Кафки» (Kafka`s Castle).
Він розташований на горбі на узбережжі Середземного моря. І, так, ця споруда, яка нагадує купу накиданих бетонних блоків, є переосмисленням кафкіанського замку.
Окрім апартаментів (житлові модулі тут скупчені навколо вертикального «ядра») в будинку є басейн, сауна, бар і ресторани.
Хочу додати в допис фоточки, тому не буду розписувати концепцію — можете детальніше дізнатися на ArchDaily.
Архітектор, на жаль, два роки тому пішов у засвіти, але погугліть його проєкти — вони направду дивовижні 💙
✨ Це житловий (!) будинок, зведений у 1968 році в Сан-Пера-да-Рібасі (Іспанія), який має назву «Замок Кафки» (Kafka`s Castle).
Він розташований на горбі на узбережжі Середземного моря. І, так, ця споруда, яка нагадує купу накиданих бетонних блоків, є переосмисленням кафкіанського замку.
Окрім апартаментів (житлові модулі тут скупчені навколо вертикального «ядра») в будинку є басейн, сауна, бар і ресторани.
Хочу додати в допис фоточки, тому не буду розписувати концепцію — можете детальніше дізнатися на ArchDaily.
Архітектор, на жаль, два роки тому пішов у засвіти, але погугліть його проєкти — вони направду дивовижні 💙
🔥10❤4😎1
Альтернативне літературознавство pinned «📚 Thomas Pynchon «Inherent Vice» (2009) 🔖 Цей рік почала з Пінчона, що не дуже помітно, бо поки я гризла цю книгу, встигла прочитати ще три. Але все ж вписую її у січневу статистику. У мене на каналі є лише відгук на V, а загалом «Вроджена вада» — це четвертий…»
#меми сьогодні трохи сумні (або просто несмішні), але таке воно життя.
Най новий тиждень у нас усіх буде трохи кращим за цей.
Най новий тиждень у нас усіх буде трохи кращим за цей.
😁17🔥6❤4😎1