У вас теж так?🫂
Тунайт спонсором мого недосипу будуть три покоління Фейберів і Тобі Фейбер персонально.

Загалом поки що у цій книзі про видавничий бізнес найцікавіше спостерігати за поетом Т.С. Еліотом, який розкривається з якогось альтернативного боку.

#життябентежне

📆 6.01 день народження у Володимира Сосюри (також у Стуса, але про нього іншим разом). 8.01 — річниця смерті Сосюри.

На його прикладі видно, що буває зі спадщиною авторів кон’юктурної актуалки. Без сумніву талановитий поет навіть в інтимну лірику пхав червоні знамена. 

Досі немає переосмисленого «Вибраного» Сосюри. Припускаю, редактори не знають, що з робити з «Вперед за Владу Рад!» у кожній поемі. Текстів, які читаються неіронічно, мало. Навіть до цього вірша є питання.

***
Рвав восени я шипшину,
карії очі любив.
Вечір упав на коліна,
руки простяг золоті...

Шахти, цегельні, заводи,
хлопці на зміну — вночі...
Місяць у полі бродить,
в трави лице вмочив.

Пальці тоненькі, ніжні
і романтичні дощі...
Хто це зрадливий ніж мені
в руки тоді вложив?

Ну, і пішов я ланами,
там ешелони, сніги...
Блиски гарматні над нами,
в горло зорі — штики...

Ну, і пішов я ланами,
вітер мотав шлики...
Там телефонні гами,
там ешелони, сніги..

Там я забув про шипшину,
очі твої розлюбив.
Вечір упав на коліна,
руки простяг золоті…

Тихий нічний допис, присвячений сьогоднішній іменинниці — Джоан Баез (нар. 9.01.1941). І ні — вона не письменниця.

Американська співачка Джоан Баез для мене доводить відразу дві теорії. 
📌 Перша — зв’язок музики й певних періодів життя може бути надзвичайно сильним. Так склалося, що пісні Баез я багато слухала у 2014-му, і відтоді її голос (без сумніву, унікальний) у мене викликає спогади про гнітючу весну того року. Аж до си́рот і перехопленого подиху — вже десять років у цих піснях я чую війну і ніщо більше.
📌 Другу теорію складніше пояснити (особливо о першій ночі ахахах), але вона про те, що біографії особистостей, які в різний час тебе цікавлять, можуть дивним чином переплітатися. 
📍 Отже, Джоан Баез у першій половині 60-х мала романтичні стосунки з Бобом Діланом, а після того вони багато співпрацювали як артисти. 
Її рідна сестра Мімі Баез (також співачка) була заміжня за музикантом і письменником Річардом Фаріньєю аж до його трагічної смерті у 1966 році.
А Річард був хорошим другом іншого письменника — Томаса Раґлза Пінчона. Саме Фаріньї присвячений певно найвідоміший роман Пінчона — «Веселка тяжіння». І всі ці факти я дізнавалася (або згадувала) поступово протягом 10 останніх років, коли мене починали цікавити персоналії, пов’язані з Баез.

І щоб не склалося враження наче я розповідаю про Джоан через призму інших людей, ось вам ще кілька фактів про неї.
✅ Баез — ікона політичного активізму США, причому брати участь у громадських виступах почала ще з підліткового віку, тобто з другої половини 50-х. Вона дружила з Мартіном Лютером Кінгом, виступала як співачка на багатьох знакових мітингах. Активісткою не перестала бути й у наступні десятиліття — кажу ж, ікона. 
✅ Джоан Баез перебуваючи на шостому місяці вагітності співала на фестивалі Вудсток у 1969 році. Вона виступала останньою у перший день фестивалю (фактично — у другий, адже виступ відбувся між третьою і четвертою ранку). Джоан виконала 14 пісень, переважно каверів.
✅ На початку своєї кар’єри вона була популярніша за Ділана, випускаючи один за одним «золоті» альбоми. У 1962 році Джоан потрапила на обкладинку журналу Time — їй тоді було 21.

Деякі пісні Джоан Баез на YouTube

📚 Шервуд Андерсон «Тріумф яйця» (1921)

🔖 Щиро хотіла полюбити цю книгу, бо ж минулоріч лишилася у захваті від «Вайнсбурґ, Огайо». Але не склалося.

Спробую проаналізувати кожне оповідання, бо самій цікаво, що не так.
Увага: є спойлери!

1. Збірку відкриває вірш, і це прекрасна ідея.

Оповідки — це люди, що сидять на порозі
дому розуму мого.

2. Оповідання «Німий», 3 сторінки. Притчеве, очевидно, з відсилками. Непогано.
3. «Я так хочу знати чому», 16 сторінок. Оповідання про кінні перегони та дорослішання. Працює як сповідь підлітка.
4. «Насіння», 12 сторінок. Тут з’являються персонажі, які тиражуються в інших оповіданнях. Чоловік в кризі середнього віку, який пізнав життя і говорить про нього багато і пафосно. Самотня емансипована жінка, яка жадає кохання.
5. «Інша жінка», 12 сторінок. Ще одна рефлексивна сповідь чоловіка — про зраду, яка сталася напередодні його весілля. І в попередньому реченні я повністю переказала сюжет.
6. «Яйце», 17 сторінок. Тут я зраділа, бо це справді смішна історія про дитинство і батьків, з дуже об’ємними персонажами.
7. «Незапалені вогні», 17 сторінок. Знову маємо чоловіка, який рефлексує про минуле, його юну дочку, яка чекає від батька тепла. Драма деталізована, персонажі розкриті, сюжет дещо мелодраматичний.
8. «Старечість», 4 сторінки. Якісна замальовка персонажа, верліброві інтонації.
9. «Чоловік у коричневому пальто», 5 сторінок. Монолог чоловіка, «заповіт самому собі», з верлібровими вставками.
10. «Брати», 13 сторінок. Оповідач зустрічає людину, яка розповідає про себе вигадки; оповідач розповідає історії людей, зв’язок з якими та людина вигадала. Непогано, але я почала втомлюватися від багатослівності. Ось цитата для розуміння стилю:

Уся історія людської самоти й поривань сягнути недосяжної краси силкувалася, жадала зринути з вуст цього буркітливого й божевільного від самоти старого, що стояв край сільської дороги серед туманного ранку й тримав у руках цуцика.

Як думаєте, хороший редактор прибрав би в Андерсона повторення слова «самота»?
11. «Двері до пастки», 16 сторінок. Тут з’являється молода дівчина з оповідання «Незапалені вогні», але загалом це сповідь нарцисичного викладача коледжу про невдалий шлюб. І ледь не дослівні роздуми про шлюб будуть в інших оповіданнях, в інших персонажів.
12. «Новоанглійка», 24 сторінки. Як же затягнуто. Незаміжня жінка живе з батьками, мріє про близькість, все нове її ошелешує, а спостереження за чужими життями бентежить. Переїзд з Вермонту до Айови та описи природи могли врятувати ситуацію, але ж 24 сторінки!
13. «Війна», 6 сторінок. Цікаво і компактно. Історія біженців у Польщі в Першу Світову. Образи сильні.
14. «Материнство», 3 сторінки. Тут є одне місце, на якому я реготала:

Потім пройнявся відвагою, опустився і ліг біля неї.
Усе життя прожив на фермі й зорав силу-силенну акрів багатої чорної землі.
Не мав жодних сумнів щодо себе.
Орав її глибоко.
Посадив насіння, сина, у теплий багатий тремтливий грунт.

Автоматично в ТОП найгірших описів сексу.
15. «З пустого в порожнє», 87 сторінок. Хочу вірити, що назва — це самоіронія автора. Бо вже нема сил😩
✅ Чоловік в кризі середнього віку? Є!
✅ Молода емансипована жінка прагне кохання? Є!
✅ Люди, розчаровані у шлюбі? Є!
Цитатка:

Вона відтулялася від дерева й лягала на землю. Притискалася своїм тілом до трави, до твердої жорсткої землі. Їй здавалося, що розум, фантазії та все життя в ній, окрім фізичного, зникали. Земля знизу притискалася до її тіла. Її тіло притискалося до землі. Наступала темрява. Вона була полоненою. Притискалася до стін своєї в’язниці.

16. «Чоловік із сурмою», 2 сторінки. Верлібр, най буде.

Ще в книзі є післямова перекладачки Катерини Сайко — післямова потрібна, бо окреслює основні здобутки Андерсона і пояснює його рефлексивність і «схибленість».

❕Не зрозумійте неправильно: я хочу, щоб Шервуда Андерсона перекладали ще. Це класний автор, один з найкращих американських письменників. Але не маю сумнівів, що потрібен особливий настрій і світогляд, щоб дочитати «Тріумф яйця» і залишитися цілком задоволеним.

🪑Вихідні — час прибирання.
Маєте такий стільчик?

#життябентежне

Отут є плани Видавництва Жупанського на 2025 рік, і в них є ілюстрований «Улісс», «Невгавний жарт» Воллеса і ще багато іншого 🎉
Про свої книжкові бажанки цьогоріч я писала тут.

📌 Беззвучний опівнічний допис, який, певно, не набере багато реакцій, бо ви не тому сюди прийшли. Але менше з тим 🙈
Поговоримо про емоційну стабільність і guilty pleasure, які підтримують її. Мої guilty pleasure — англомовні (переважно американські) стендапи на нетфліксі. Саме ця жуйка трохи балансує мені мозкову діяльність, успішно заміняючи рілзи. 
Далі розповім про випущені у 2024 році спешли, які вважаю цікавими.
🎬 Ellen DeGeneres «For Your Approval»
Після перегляду цього виступу я побіжно переглянула відгуки критиків і не знайшла позитивних. Всі писали, що продовжать кенселити Еллен, що «вибачення не прийняті» тощо. І ніде не було хоч якогось аналізу комічного матеріалу. 
Коротко про контекст кенселінгу. Еллен одна з перших в американському шоубізі відкрито заявила про свою нетрадиційну орієнтацію, далі почала вести мегапопулярне шоу імені себе, була народною улюбленицею, яка підйо*ує зірок і смішно жартує. Але почали ходити чутки, що і зірки не надто щасливі від її жартів, і взагалі вона створила на шоу «токсичне середовище для працівників». Шоу закрили (скоріш за все, Еллен просто втомилася), — і понеслося.
Що по стендапу? Якщо відкинути перші пафосні хвилини, це, на мою думку, непогана робота. Психологічно, часом глибоко — наприклад, ДеДженерес жартує про свій кенселінг та вік. І власне ваш вибір — вбачати в цьому лицемірство чи ні. 

🎬 Neal Brennan «Crazy Good»
Ніл схожий на айтівця з корпорації, а жартує так, наче складає іспит на п’ятірку. Щільність жартів — справді висока (таке буває далеко не завжди, нещодавно під час перегляду одного спешлу засікала, скільки часу комедіантка розповідатиме історію без жартів — вийшло 12 хвилин). 
Ще одна причина, чому відношу Бреннана до відмінників — він працює з актуалочкою. Будуть репліки про ШІ, крипту і соцмережі («Якщо ви говорите про свою травму в соцмережах з титрами та музикою — це не травма»), будуть жарти стилізовані під рілз і рекламу. Але будуть й історичні відсилки, щоб розумних потішити. 

🎬 Dave Attell «Hot Cross Buns»
Просто смішний чувак, який має вигляд кіношного драгділера, та й жартує почасти відповідно. 
Спешл короткий — 40 хвилин, з яких останні 10 присвячені вправам з блок-флейтою і морським левам. Але Дейв органічний і жвавий, не одноманітний. Реакція публіки, до речі, відповідна — кожна репліка Аттелла когось із публіки просто розриває. 
Так, щоб слухати його з бі́льшим задоволенням, потрібно трохи знати американський контекст (припустимо, коли він каже «Я людина Байдена. Гантера Байдена» — то тут очевидно натяк на наркотичні скандали президентського сина).   

🎬 Demetri Martin «Demetri Deconstructed»
Пані та панове, це метамодернізм!
Розумний, літературний, в міру абстрактний стендап Деметрі Мартіна треба дивитися. Саме дивитися — там багато візуальних гегів і режисерських спецефектів.
Чим мені ще подобається цей комік — він очевидно прогресує. Перший його стендап я переглянула багато років тому, і тоді він запам’ятався грою на музичних інструментах і малюванням в альбомі на сцені. Зараз виступи більш здаються мені більш цілісними, гра слів — невипадковою, сам Мартін — впевненішим, а одним малюнком він робить смішний захі́д на сім хвилин.  

🎬 Adam Sandler «Love You»
Попередні два спешли Сендлера випущені у 2018 і 1996 (!) роках. Уявіть — настільки перестрибувати епохи. Здається, цього разу він вирішив піти наввипередки, бо цей виступ стендапом складно назвати. Чи погано це? Я б не сказала. 
Перші хвилини, які зазвичай стендапери використовують, щоб познайомити глядачів з собою, у «Love You» відразу занурюють в атмосферу напівабсурдного сну. Сендлер спускається в темний зал, багато взаємодіє з фанами та командою. Замість окреслених жартів будуть історії в стилі free-write, більше схожі на чорні анекдоти, і пісеньки під гітару. 
Я дивилася цей стендап в поїзді — і мені дуже пішло під настрій.
До речі, цей спешл номінували на «Золотий Глобус», але виграла Алі Вонг з «Single Lady». Я дивилася його і мені не сподобалося, бо годину несмішно говорити про особисте життя — ту мач. 

#стендап

📌 Як у вас з передмовами та післямовами — читаєте чи пропускаєте?

Я більше люблю післямови, бо там, на відміну від передмов, не буде спойлерів рівня «Джон помре, вбивця — Джек» (бачила таке в українських виданнях🙈).
На фото — зміст книги «Лорд Джим» Джозефа Конрада (до речі, заходить як в суху землю). Передмови тут присвячені передусім біографії автора, але чесно кажучи продивилася неуважно, повернуся, коли дочитаю.  

📚 Тобі Фейбер «Faber & Faber: Нерозказана історія»

🔖 Хочете, щоб ваша дитина стала видавцем? Купіть їй цю книжку.
Книга певною мірою романтизує сферу, що зовсім непогано.

📎 Особливість цього нонфікшну — форма. Тобі Фейбер не заморочується з переказуванням історії компанії. Але добряче заморочується з компонуванням листів, з яких текст складається десь на 70%. Тримають оповідь вкупі авторські коментарі. 

Починається це як захопливий роман. Читаючи про становлення і війну, щиро співчуваєш бізнесу з харизматичним менеджментом (окраса якого Т.С.Еліот😏) Далі автор утримує увагу списком авторів (почасти вони відкриваються у несподіваних ракурсах) і фінансовими перипетіями.

Серед цінного:  
✅ хороший менеджер=хороший рекрутер (близька думка);
✅ положення жінок у видавництві показує їхнє положення у XX ст (радує, як ми виросли в цьому плані);
✅ «пощастило» — такий же елемент успіху, як і праця.   

Не люблю писати відгуки на нонфік, тому даруйте, це все 😉

Видавництво Лабораторія
Переклад Роксани Шевчук

Нещодавно виявила, що в пісні Леді Гаги «Dance in the Dark» (номер два на платівці The Fame Monster) згадується ім’я американської поетки Сильвії Плат.
Офіційне трактування тексту пісні — він про «жінку, яка соромиться свого тіла, і тому займається сексом у темряві». Хоча метафора вивільнення тут явно не лише про секс.

В пісні звучать імена кілька відомих жінок — Мерилін Монро, Джуді Гарленд, Принцеси Діани.
Ось слова з розмовної інтерлюдії:

Marilyn, Judy, Sylvia
Tell 'em how you feel, girls
Work your blonde (Jon) Benet Ramsey
We'll haunt like Liberace
Find your freedom in the music
Find your Jesus, find your Kubrick
You will never fall apart Diana, you're still in our hearts
Never let you fall apart
Together, we'll dance in the dark

Ось ще цитата (привіт зірковим бойфрендам?)

She looks good, but her boyfriend says she's a mess
She's a mess, she's a mess
Now the girl is stressed

Це далеко не єдина пісня, присвячена Сильвії, знайшла цілий список.

Побачила, що Discursus перевидають «Тотем» Степана Процюка і не можу пройти повз.
Цей роман я читала ще в школі, в журналі «Кур’єр Кривбасу» років двадцять тому.
«Тотем» став для мене символом чорнухи 90-х, десь там поряд — творчість Ульяненка (теж друкували в «Кур’єрі»).
Відверто кажучи, я не збираюся перечитувати зараз — але чекаю, поки хтось почне читати й писати відгуки.
Бо відчуваю, що деякі сцени хтивості та обжерливості (поїдання банки тушонки пам’ятаю досі) обов’язково зачеплять вразливих читачів. А ще там герої мали настільки слабку мотивацію і волю до життя, що один псих вмудрявся все за всіх вирішувати.

Словом, друзі, закликаю брати книгу в книжкові клуби, вам буде про що поговорити 😂

Хворію оце і згадала, чому не любила хворіти в дитинстві. Бо в цей час (в перші дні особливо) ніяк не виходило читати — одразу голова болить дужче, перед очима пливе, ще й шия терпне і зручну позу ніяк не знайдеш.

Зараз те саме — читати не можу, але щось глянути — цілком. Сьогодні збираюся передивитися документалку про Пінчона A Journey Into the Mind of P. Вона мені в тему, бо саме дочитую Inherent Vice — роман-меморіал хіпі та постменсонівській добі. До слова, як про книгу відгук потім писати — фігзна, це як писати відгук на єгипетські піраміди, масштабу і підтекстів приблизно стільки ж.

Про документалку дізналася з каналу Максима Нестелєєва, у нього був цілий «тиждень документалок про постмодерністів». Тицьніть сюди й гортайте, може ще щось цікаве знайдете.

📚 Thomas Pynchon «Inherent Vice» (2009)

🔖 Цей рік почала з Пінчона, що не дуже помітно, бо поки я гризла цю книгу, встигла прочитати ще три. Але все ж вписую її у січневу статистику. 

У мене на каналі є лише відгук на V, а загалом «Вроджена вада» — це четвертий роман ТРП, мною прочитаний. Далі — безоціночні спостереження, бо попри те, що читати англійською було складнувато і багато що впущено, мені сподобалося.

✅ Дежавю починається буквально з першої сторінки цього роману, коли здається, що той самий герой діє у всіх інших книгах Пінчона. Але це не герой — це типаж, пінчонівський шлеміль, якого у романі звати Док Спортелло. 
Втім, приблизно таке саме дежавю буде при появі інших авторських елементів — наприклад, обов’язкових для Пінчона недобитих фашистів або «трофейних» жіночих образів.

✅ Також з першої сторінки відчувається, що «Вроджена вада» — не дуже щільний, як для Пінчона, текст. Навіть візуально тут менше посилань та історій. До прикладу, якщо ви візьмете значно менший за обсягом роман «Виголошення лота 49», то вже у перших абзацах він, здається, лусне від кількості відсилок, і кожна видається важливою, через що вигрібати з цих абзаців можна годинами.    
 
✅ По класиці Пінчон робить детектив, і він, пробачте за мовленнєву бідність, більш детективний і менш вселенсько-параноїдальний. Традиційний для автора «апокаліптичний квест» звужується до розслідування накуреного детектива-аматора, але чи звужується? Тему кримінального бізнесу Лос-Анджелеса у декораціях постхіпівської доби Пінчон розкриває через політичну призму, даючи кожному персонажу яке-небудь абсурдне заняття відповідно до його психічного розладу. І виходить окей — багаторівнева сатира, яка хоч і запізнилася на сорок років, але все одно працює. 

✅ Знову ж таки, якщо порівнювати з іншими романами, то сюжетна амплітуда у Пінчона приблизно однакова. Головний герой кудись піде, когось зустріне, будуть гострі моменти, будуть нуднуваті, але багатообіцяючі — з парою зачіпок. 

✅ Ні, «Вроджена вада» не змусить вас вірити в кохання. Але — спойлер: поворот в бік сімейних цінностей тут прекрасно-сентиментальний, мені навіть сподобалося.

🎬 І коротко висловлюся щодо однойменного фільму Пола Томаса Андерсона 2014 року. 
Після прочитання роману цю стрічку радше хочеться лаяти, але не за те, що режисер спотворив задум Пінчона. Тобто він, може, й спотворив, але з найкращих міркувань😏 
Що я маю на увазі. Деякі зміни сюжету — мені ок, відчуваю, якби їх не було, фільм тривав би не дві з половиною години, а чотири. 
Але трохи бісили «костилі», яких Андерсон понаставив, щоб наблизити літературний текст до сценарію. Наприклад, в кіно з’явилася оповідачка, і її штучність проявляється, вже коли вона починає озвучувати жарти автора роману. Ну, звісно, вкласти їх в уста героям не можна — ось режисер і викрутився, бо жарти завжди шкода викидати.   
Якщо не брати це до уваги — фільм дивитися можна, окреме дякую, що його творці вирішили не зловживати музикою (саундтрек незаїжджений, музики в міру).