📚 Сельма Лаґерльоф «Морбакка» (1922)

🔖 Не факт, що «Морбакка», збірка оповідань, видана через тридцять років після дебютної книги Лаґерльоф, є найкращим варіантом для знайомства з творчістю письменниці. Але це я зрозуміла вже дочитавши й побіжно ознайомившись з її біографією.

📍 Отже, Морбакка — це топонім, родинне гніздо Лаґерльофів, місце, де Сельма провела дитинство. Садибу вона викупила у дорослому віці (через фінансові проблеми дім продавали).
З цього можна здогадатися, про що йдеться у книзі: це ностальгійні історії, про дитинство і з дитячого погляду (але з вкрапленнями дорослого суму), спостереження, ретельно реконструйовані спогади (привертає увагу, наскільки детально Лаґерльоф описує дім, предмети побуту, одяг тощо). 

📎 Певно, досвід, описаний в книзі, буде відгукуватися багатьом — але частіше на емоційному рівні. Бо мало хто з українських читачів ріс у фамільній садибі з купою слуг, де на день народження хазяїна з’їжджалися сотня гостей (табличка «Sarcasm»). 

Ще «Морбакка» — це калейдоскоп персонажів, але й вони тут досить специфічні, бо теж вкладаються в схему «хазяї-слуги». Втім, є також і схема «діти-дорослі», за якою навіть цікавіше спостерігати. На мою думку, чоловічі та жіночі персонажі однаково сильні (так буває не завжди).

Якщо вам не сподобаються темп розповіді та деталізація, можливо, зацікавлять антропологічний і соціальний рівні оповідей. 
Швеція 19 століття — це радше терра інкогніта, принаймні в шкільній програмі з історії їй приділяли менше уваги, ніж США або Великій Британії. Тож деякі факти (типу, які війни були у шведів, як вони вчили дітей, одружувалися та подорожували) можуть справді бути цікавими.

З відгуками прощаюся до наступного тижня, бо пишу цей фактично на валізах, але постараюся придумати якийсь travel контент😊
 
Видавництво Старого Лева 
Переклад Наталі Іваничук  

📚 Які переклади чекаєте у 2025? Мій список бажанок такий. 

Елінор Каттон, «Бірнамський ліс», Лабораторія (на фото польське видання). 
Цьогоріч прочитала її «Світила» (відгук тут).  

А.С.Баєтт, Possession, Темпора
Перекладає Ярослава Стріха. Тут відгук на «Книгу для дітей», багато хто каже, що Possession — сильніший.

Дон Делілло, «Космополіс»
Теж переклад Ярослави (на Goodreads є її не дуже позитивний відгук на книгу, менше з тим). 

Девід Марксон, «Полюбовниця Вітгенштайна»
Макс Нестелєєв писав у себе на каналі, що вже переклав книгу. Роман Марксона видавництва відхилили 54 рази — продано👌

Джошуа Коен, «Сімейство Нетаньягу» 
Веселий, багатовимірний роман. Не анонс, але інсайд від перекладача, який каже, що сам чекає виходу книги😊  

Девід Фостер Воллес «Невгавний жарт», Видавництво Жупанського
Про Воллеса видавництву нагадують під кожним постом з анонсами😏 

Інґеборґ Бахман, Ма́ліна, ЩОС 
Не в тотальному захваті від «Тридцятого року», але не пропущу.   

Сильвія Плат, «Аріель», ВСЛ
Переклад Ярини Чорногуз

📚 Софія Андрухович «Катананхе» (2024)

🔖 Спробувала відшукати свій старий відгук на «Сьомгу» Софії Андрухович — на жаль, марно. Але пам’ятаю, що в ньому я наївно нарікала, мовляв, авторка все це робить навмисне з метою привернення уваги — акцентує на фізіології, не перепрошуючи описує «огидне» і «табуйоване» (лапки, бо в кожного свій рівень чутливості), часом використовує прийоми трилерів або навіть горору. Але, звісно, має право.   
Чи змінилося щось зараз? Та не дуже. 

📌 Одним реченням про сюжет для тих, хто книгу не читав: війна скінчилася, на Оболоні живе подружжя з донькою-підліткою, і чоловік починає зраджувати дружині з сусідкою, яка його значно старше. Все це обрамлене в давньогрецьку легенду про Актеона, власне, олені, пси, голизна та інші метафори — звідти.

♦ Текст, на мою думку, досить нерівний — початок сильніший, а лінія, яка могла врятувати середину — слабша (історія дочки Таї).

Ще одна проблема — це деталі. Прописуючи фабулу в реальних локаціях і впізнаваними типажами, добре було б ці деталі доводити до реальності. Бо траплялися моменти дещо суперечливі. 
✅ Дівчинка Тая йде на ніч у Гідропарк — і, звісно, аж до повернення в неї не розрядиться смартфон, скільки б повідомлень і дзвінків вона б не отримувала і скільки б не використовувала його як ліхтарик.
✅ Жінка Леся збирається на досить складну косметологічну процедуру, а перед тим дві години (!!!) займається у спортзалі (причому авторка описує нам і піт, що стікає на спину, і перенапружені м’язи — тобто Леся там дві години не на килимку лежала). Після залу — стрижеться і фарбує волосся (взаємодія з хімікатами перед косметологічними процедурами, окей). Далі, після РФ-ліфтингу в косметолога їй ще зроблять депіляцію та натруть ароматичними оліями — вибачте, це про людину чи про автівку, яку на продаж готують? 
✅ Про неправдоподібних підлітків теж багато писали у відгуках — підтримую. Вони в «Катананхе» часом прям вкрай карикатурні.  

♦ Стиль Андрухович переважно хвалять — написано справді майстерно. Це словесна щільність, що корелює із сенсовою щільністю. Якщо авторка не описує динамічну сцену (яких тут загалом мало), то це опис, який розгортається як похмурий натюрморт фламандської школи, або ж внутрішні переживання а-ля «Сон розуму народжує чудовиськ».
Часом якісь речення мені було важко перетравити, ну не хотілося вчитуватися й уявляти, як хтось:

«Побачив її міцний зад, півкулі якого розходилися й зустрічалися знову, погойдуючись над м’язистими напруженими ногами»   

(шо там за біда із сідницями? I don`t know)
або 

«Внизу, в торгівельному центрі навпроти, гримів сміттєвіз» 

(докопуюся, мабуть?)

📎 Наприкінці зазначу: мене не дратувало, що авторка не говорить про війну відкрито, а тільки згадує реальні воєнні події та робить травматичний досвід героїв причиною ситуацій в романі. Це, певно, письменницький трюк, так само як описувати війну у минулому часі. 
Інша справа, що я погано сприймаю навіть нонфікшн про війну, що триває (крім репортажистики). Охудожнені історії також мені не заходять.
Але в кожного свої тригери, у вас може бути цілком інакше. 

Видавництво Комубук

😱 Нещодавно мене вперше назвали книжковою блогеркою, і мій шок був у шокові. Подив змінився страхом, типу, а що далі? невже тепер треба думати за контент-план і постити частіше, ніж два рази на місяць? 
Але я людина з маркетингу, тож сіла і склала список банальних ідей контенту для книжкового каналу. А тепер з радістю віддаю його вам — раптом стане у пригоді.
Попередження: якщо ви раптом ведете канал і думаєте на цей список образитися — подумайте ще раз, він не для того створений🤗

Отже, на книжковому каналі може бути:
1. Розпаковка!
2. Фото книжки з привабливою частиною тіла (стегна, пальці, литки абощо; якщо сексі-частин більш ніж одна — не фотографуйте одночасно, прибережіть для наступного разу).
3. Фото книжки з домашнім улюбленцем (котик, цуцик, мишка, на крайній край — кактус). Якщо нема — позичте у друзів, родичів або спіймайте на вулиці (не забудьте погодувати).
4. Цитата з книги, яку читаєте. Випишіть або сфотографуйте сторінку.
5. Цитата з книги, яку ви НЕ читаєте. Якщо не перевіряти достовірність цитати — буде більше коментарів.
6. Анонс книги. Перепишіть із соцмереж видавництва, якщо ліньки — робіть репост. Читати потім книгу необов’язково.
7. Анонс події (презентації, фестивалю). Ходити на подію необов’язково («Не буду в місті, але ви не пропускайте»)  
8. Повертаємося до фото. Опублікуйте портрет автора/авторки книги. 
9. Портрет авторка/авторки з домашнім улюбленцем законно виносимо окремим пунктом.
10. Дати! Дні народження! Дні смерті! Річниці весілля! Підходить все (перевірено на цьому каналі). 
11. Цікаві факти. Можна брати з вікіпедії або загуглити interesting facts about writers — вам стане на перші пів року, а то й довше.
12. Рубрика «А що на це скаже ChatGPT»? Ставте навколокнижкове питання і публікуйте результат.
13. Рубрика «Мої книжкові плани». 
14. Рубрика «Мій книжковий місяць (рік)». З оціночками та посиланнями на попередні публікації (сама таке скоро опублікую).
15. Рубрика «Обкладинка книги» — хвалимо/шпетимо дизайнерів.
16. Рубрика «А що ви читаєте?»
17. Рубрика «Я в книгарні». Фоткаєте книжки, запитуєте авдиторію, що брати. Якщо книгарня — кав’ярня або винарня, можна додати фото з горнятком або келихом. Але не розпиляємося — це тягне на окремий допис.
18. Рубрика «Я на фестивалі/події». Зміст той самий, що і в п.17 + зустрічі з людьми.
19. Рубрика «Я з автором/авторкою». 
20. Рубрика «Книга з автографом». 
21. У вас (довколо)книжкова професія? Розповідайте про роботу, хай всі заздрять і думають, що ви обраний/обрана (навіть якщо вам ледь вистачає на комуналку).
22. Опитування. Питайте, про що писати, запитуйте реакцію на події; людям часто прикольніше тицьнути на опитувальник, ніж написати коментар.
23. Книжковий мерч. Постите фото і запитуєте — чи мені це треба?
24. Премії. Висловіть згоду або незгоду (лавреатів читати необов’язково, ви не в журі).
25. Всі рейтинги (наприклад, накладів) мають бути обговореними.
26. Срачі! На них треба реагувати миттєво. Скріньте і викладайте на канал.
28. Новини видавництв. Беруться там, де й анонси.
29. Ціни на книжки — подорожчання, акції та знижки видавництв.
30. Рубрика «Нове на ринку» (книгарня, видавництво тощо)
31. Знаєте більш як одну мову і відчуваєте перекладацький потенціал? Порівняйте переклад з оригіналом і не погодьтеся з перекладачем. 
32. Рубрика «Назад в дитинство». Сфоткайте букіністику з полиці батьків або згадайте, як читали «Тореадорів» вперше.
33. Рубрика «Екранізація книги» (і чому кіно гірше)
34. Рубрика «Мистецтво і книги». Знайшли зв’язок між музикою, образотворчим мистецтвом і літературою? Та ви цінитель! Викладайте на канал. 
35. Рубрика «Що читають селебритіз?» (Mitski чи Дантес — на ваш смак)
36. Берете участь у книжковому клубі? Розкажіть про це кілька разів (на одну книгу)
37. Рубрика «Наживо». Це кружечки зі сльозами, але можна й іншу емоцію.
38. Посилання на відео на ютубі або подкаст про книжки.
39. Рубрика «Зачепило». Такий собі мікс «Наживо» і часом навіть «Срача». Наповнення довільне. 
40. До речі, деякі блогери-старовіри досі пишуть відгуки на книги. Спробуйте і ви.

Пишіть, що варто додати😉  

Отже, підсумки року.
Я ненавиджу ставити бали/зірки, тож оцінюватиму за шкалою:
❤ — так (сподобалося)
👌 — окей (непогано)
🤷‍♀️ — таке (не моє)
Посилання ведуть на відгуки, дещо коментуватиму.

1. Курт Воннеґут «Бойня номер п’ять» ❤ 
2. Томас Пінчон «V» ❤ 
3. Robert Coover «Briar Rose & Spanking the Maid» ❤ 
Мрію про переклад цієї книжечки (як і V)🥹 
4. В. Ґ. Зебальд «Повітряна війна і література» 👌 
Але я вагалася між 👌 і 🤷‍♀️ 
5. Самюель Бекет «Молой»  ❤ 
Бекета часом треба вживати як клітковину для мозку
6. Вуді Аллен «Повний безлад»👌 
7. Оксана Забужко «Найдовша подорож»👌 
8. Луї-Фердінан Селін «Смерть у кредит» ❤ 
9. Шервуд Андерсон «Вайнсбурґ, Огайо» ❤ 
Одне з найприємніших відкриттів року, буквально на вихідних купила ще й «Тріумф яйця», скоро читатиму  
10. Юрій Тарнавський «Теплі полярні ночі» ❤ 
Сподіваюся, це буде Шевченківська премія 2025
11. Пол Остер «Нью-йоркська трилогія» 🤷‍♀️ 
Мимо, книжка, після якої я відклала Остера на невизначений період
12. Джудіт Герман «Психологічна травма та шлях до видужання» ❤ 
13. Дуґлас Коупленд «Покоління Х» 👌
14. Елінор Каттон «Світила» ❤ 
15. Володимир Станчишин «Стіни в моїй голові» 🤷‍♀️ 
Прочитала сторінок 70, догортала і продала..
16. Ніл Гейман «Обережно, тригери» 👌
17. Мілєнко Єрґович «Волґа, Волґа» ❤
18. Юркі Вайнонен «13 новел» 👌
19. Джонатан Свіфт «Оповідь про діжку та Історія Мартіна» 👌
20. Роксана Харчук «Сучасна українська проза. Постмодерний період»🤷‍♀️ 
На цю книжку я не писала відгук. Багато моментів у ній були на грані, особливо, коли авторка висловлювалася про Схід/Захід України, фемінізм та й взагалі давала оцінку українському суспільству. Я списала ці виверти на рік видання (2008) і вирішила не ворушити минуле.

Телеграм чогось мені не хоче додавати більше ніж 20 посилань на пост, тому продовження нижче ↓↓↓

21. Мілорад Павич «Хозарський словник» ❤
22. Дженні Ерпенбек «Прокляття дому»👌
23. Джеймс Джойс «Вигнанці»👌
24. Салман Рушді «Флорентійська чарівниця»🤷‍♀️
Розумію тих, кому подобається, але просто не моє 
25. Патриція Локвуд «Про таке не говорять» ❤
Є питання, але ближче до ❤
26. А. С. Баєтт «Книга для дітей» ❤
Одна з небагатьох книг, які я стягнула в літній нечитун. І одна з найприємніших за рік. 
27. Тім О’Браєн «Те, що вони несли» ❤
28. Ділан Томас «Портрет митця за щенячих літ» ❤
В цьому році мені реально щастило на якісну коротку прозу
29. Ніл Ґейман, Йошітака Амано The Sandman «Полювання на сни» ❤
Купіть це! Вам треба!
30. Ясунарі Кавабата «Сплячі красуні. Давня столиця. Стугін гори»👌
31. Томас Манн «Смерть у Венеції та інші новели» 👌
32. Блексед. Книга 1. Десь серед тіней. Арктична нація ❤
33. Алі Сміт «Як бути двома»👌
34. Філіп К. Дік «Людину у високому замку»👌
На останні три книги є коротке рев’ю
35. Ґеорґі Ґосподинов «Природний роман та інші історії» 🤷‍♀️
Ех, мабуть, треба було з «Часосховища» починати. А то тепер його відклала.
36. Горан Петрович «Атлас, описаний небом» ❤
37. Умберто Еко «Маятник Фуко» ❤
38. Боб Ділан «Тарантул» ❤
Хоча він тут не повинен бути, бо поезію я збиралася дати окремим списком😏
39. Джуліан Барнс «Історія світу в 10 1/2 розділах» ❤
40. Сйон «Дитя землі» ❤
41. Сельма Лаґерльоф «Морбакка»👌
42. Софія Андрухович «Катананхе» 🤷‍♀️
Знову ж таки, розумію тих, кому сподобалося, але не мій вайб

І закинуті/незакінчені книжки:
Зеді Сміт «Білі зуби»
Починала її в якійсь поїздці й зовсім не пішло. Відклала до кращих часів.
Жозе Сарамаго «Сліпота»
Теж почала в поїздці й відразу згадала, що я це читала і мені не дуже сподобалося. Спробую якось інші цього автора.
Джон Стейбек «Грона гніву»
Потужна книжка, хоча й гнітюча. Закінчу в наступному році.
Маршал Маклюен «Галактика Гутенберга»
Для цієї книги треба докупити оперативки в мозок 😂 Продовжу, як тільки придумаю, як її читати ефективно.

Загалом, книжковим роком задоволена. А у вас як? Багато прочитали? 😊

Вирішила почати рік з коміксів і взялася за «Невидимих» Ґранта Моррісона.
А потім зайшла в інстаграм автора, ну і ви самі все бачите 🐈‍⬛🐈‍⬛🐈‍⬛

P.S. Зверніть увагу на хештеги 😻

📚 Ґрант Моррісон «Невидимі. Книга 1» (1994, 1995)

🔖 Щоб ця річ потроху вкладалася у голові, потрібно:
а) відразу відкрити сторінку з примітками перекладача (класичних зірочок/зносок тут не буде, бо ж комікс);
б) не читати більше одного випуску за раз (оце вже суб’єктивне, але впевнена, що я в більшості);
в) не очікувати, що картинка складеться — це лише перша книга, фактично розігрів. 

📌 «Невидимі» — фундаментальна робота шотландця Ґранта Моррісона, яка абсорбувала кількастолітні культурні надбання,  захоплення автора містицизмом і релігією та найнервовіші тропи попкультури. Робота, яка природно вплинула на багатьох авторів, включно з культовими (а Вачовскі, кажуть, взагалі вдалися до прямих запозичень).

Далі упорядкую свої загальні враження.
✅ «Невидимі» — одночасно міський та антиміський комікс. Міський він локаційно, міста вростають в сюжет (ось, наприклад, один з героїв родом з Ліверпуля — вгадайте хто ще з Ліверпуля і на кого буде багато посилань). 
Але разом з тим, коли інший персонаж називає міста «вірусом» світу, відразу відчуваєш у його репліках один з філософських стовпів коміксу. 
✅ Кожен герой тут заслужив щонайменше на окремий том. Основні персонажі цікавіші за класичних супергероїв: сума сполучників «покидьок», «маргінал», «ідеаліст» і «філософ» — це просто невичерпне джерело для побічних історій.     
✅ Моррісон не розмінюється на дрібниці й просто на сторінках коміксу починає досліджувати анархізм і революції — аж до окремих випусків з вулиць Парижа кінця 18 сторіччя. 
Амбівалентність цих явищ очевидна — і це сигнал читачу, які дилеми очікують персонажів.
✅ Про релігійні та містичні посилання ви прочитаєте в примітках. Також раджу цей чудовий відгук, бо його автор на прикладах пояснює, як ці посилання працюють.
✅ Винайдення нової мови, сила мови, яка дорівнює силі розуму, вільнодумство і письменництво — це дуже цікаві складники «Невидимих» (які, буду чесною, я не до кінця розумію). 
Ось вам краще цитата з прямою мовою маркіза де Сада про «перо і папір»:

Я зробив двері зі слів і втік через них. Я хотів темряви і знищення своїм полонителям, сім’ї, богу і людству.  
Я спустився в яму, я показав гниле лице продажності за розмальованою маскою держави. Я сам-один у своїй камері демонтував цивілізацію.

✅ Мені цікаво, як Моррісон розвине стару-добру змову у світі «Невидимих», але поки що вона дуже в тему лівацькому неолуддизму, який був таким популярним у дев’яності та ранні нульові. І власне далі про дев’яності.  

📎 Поворотним моментом у розумінні «Невидимих» для мене стала сторінка 205:

Кумедна штука — ось ми швидко котимося у відбійник

21-го століття

, і раптом — думка: «А хто ж

водій

цієї їбанини?» Розумієш,

про що я

?

Монолог Чарльза Менсона? Можливо, але у подиві вбивці бачиться всеохопний страх тих, хто не засуджений до довічного ув’язнення. 

Майбутнє лякає окультистів і вірян 90-х своєю нумерологічною новизною і сенсовим хаосом. Майбутнє лякає тих, хто не шукає символів, але платить рахунки. 
📍 Трохи контексту. У Великій Британії починаючи з 1979 і аж 1997 року правили консерватори (до 1990 — Тетчер). 
Саме в їхнє правління Моррісон починає робити комікс. Політичні речі він писав і у 80-х. Наскрізь політичним (і красиво-трагічним) у «Невидимих» вийшов випуск 12 «Найкращий гине».   

Чому автор пише сценарій коміксу про анархізм? Можливо, тому, що за кілька років до того в його країні заборонили страйки, узаконили штрейкбрехерство і ввели подушний податок. І нехай з відставкою Тетчер деякі з рішень були скасовані, але спробуйте змінити ставлення до влади у людей, які дорослішали під час її правління. 
Будемо вважати це підсумком 🙂

Такою була моя перша книга у 2025 році, я більш ніж задоволена і вдячна 🤗

Видавництво РМ 
Переклад Максима Нестелєєва

У вас теж так?🫂
Тунайт спонсором мого недосипу будуть три покоління Фейберів і Тобі Фейбер персонально.

Загалом поки що у цій книзі про видавничий бізнес найцікавіше спостерігати за поетом Т.С. Еліотом, який розкривається з якогось альтернативного боку.

#життябентежне

📆 6.01 день народження у Володимира Сосюри (також у Стуса, але про нього іншим разом). 8.01 — річниця смерті Сосюри.

На його прикладі видно, що буває зі спадщиною авторів кон’юктурної актуалки. Без сумніву талановитий поет навіть в інтимну лірику пхав червоні знамена. 

Досі немає переосмисленого «Вибраного» Сосюри. Припускаю, редактори не знають, що з робити з «Вперед за Владу Рад!» у кожній поемі. Текстів, які читаються неіронічно, мало. Навіть до цього вірша є питання.

***
Рвав восени я шипшину,
карії очі любив.
Вечір упав на коліна,
руки простяг золоті...

Шахти, цегельні, заводи,
хлопці на зміну — вночі...
Місяць у полі бродить,
в трави лице вмочив.

Пальці тоненькі, ніжні
і романтичні дощі...
Хто це зрадливий ніж мені
в руки тоді вложив?

Ну, і пішов я ланами,
там ешелони, сніги...
Блиски гарматні над нами,
в горло зорі — штики...

Ну, і пішов я ланами,
вітер мотав шлики...
Там телефонні гами,
там ешелони, сніги..

Там я забув про шипшину,
очі твої розлюбив.
Вечір упав на коліна,
руки простяг золоті…

Тихий нічний допис, присвячений сьогоднішній іменинниці — Джоан Баез (нар. 9.01.1941). І ні — вона не письменниця.

Американська співачка Джоан Баез для мене доводить відразу дві теорії. 
📌 Перша — зв’язок музики й певних періодів життя може бути надзвичайно сильним. Так склалося, що пісні Баез я багато слухала у 2014-му, і відтоді її голос (без сумніву, унікальний) у мене викликає спогади про гнітючу весну того року. Аж до си́рот і перехопленого подиху — вже десять років у цих піснях я чую війну і ніщо більше.
📌 Другу теорію складніше пояснити (особливо о першій ночі ахахах), але вона про те, що біографії особистостей, які в різний час тебе цікавлять, можуть дивним чином переплітатися. 
📍 Отже, Джоан Баез у першій половині 60-х мала романтичні стосунки з Бобом Діланом, а після того вони багато співпрацювали як артисти. 
Її рідна сестра Мімі Баез (також співачка) була заміжня за музикантом і письменником Річардом Фаріньєю аж до його трагічної смерті у 1966 році.
А Річард був хорошим другом іншого письменника — Томаса Раґлза Пінчона. Саме Фаріньї присвячений певно найвідоміший роман Пінчона — «Веселка тяжіння». І всі ці факти я дізнавалася (або згадувала) поступово протягом 10 останніх років, коли мене починали цікавити персоналії, пов’язані з Баез.

І щоб не склалося враження наче я розповідаю про Джоан через призму інших людей, ось вам ще кілька фактів про неї.
✅ Баез — ікона політичного активізму США, причому брати участь у громадських виступах почала ще з підліткового віку, тобто з другої половини 50-х. Вона дружила з Мартіном Лютером Кінгом, виступала як співачка на багатьох знакових мітингах. Активісткою не перестала бути й у наступні десятиліття — кажу ж, ікона. 
✅ Джоан Баез перебуваючи на шостому місяці вагітності співала на фестивалі Вудсток у 1969 році. Вона виступала останньою у перший день фестивалю (фактично — у другий, адже виступ відбувся між третьою і четвертою ранку). Джоан виконала 14 пісень, переважно каверів.
✅ На початку своєї кар’єри вона була популярніша за Ділана, випускаючи один за одним «золоті» альбоми. У 1962 році Джоан потрапила на обкладинку журналу Time — їй тоді було 21.

Деякі пісні Джоан Баез на YouTube

📚 Шервуд Андерсон «Тріумф яйця» (1921)

🔖 Щиро хотіла полюбити цю книгу, бо ж минулоріч лишилася у захваті від «Вайнсбурґ, Огайо». Але не склалося.

Спробую проаналізувати кожне оповідання, бо самій цікаво, що не так.
Увага: є спойлери!

1. Збірку відкриває вірш, і це прекрасна ідея.

Оповідки — це люди, що сидять на порозі
дому розуму мого.

2. Оповідання «Німий», 3 сторінки. Притчеве, очевидно, з відсилками. Непогано.
3. «Я так хочу знати чому», 16 сторінок. Оповідання про кінні перегони та дорослішання. Працює як сповідь підлітка.
4. «Насіння», 12 сторінок. Тут з’являються персонажі, які тиражуються в інших оповіданнях. Чоловік в кризі середнього віку, який пізнав життя і говорить про нього багато і пафосно. Самотня емансипована жінка, яка жадає кохання.
5. «Інша жінка», 12 сторінок. Ще одна рефлексивна сповідь чоловіка — про зраду, яка сталася напередодні його весілля. І в попередньому реченні я повністю переказала сюжет.
6. «Яйце», 17 сторінок. Тут я зраділа, бо це справді смішна історія про дитинство і батьків, з дуже об’ємними персонажами.
7. «Незапалені вогні», 17 сторінок. Знову маємо чоловіка, який рефлексує про минуле, його юну дочку, яка чекає від батька тепла. Драма деталізована, персонажі розкриті, сюжет дещо мелодраматичний.
8. «Старечість», 4 сторінки. Якісна замальовка персонажа, верліброві інтонації.
9. «Чоловік у коричневому пальто», 5 сторінок. Монолог чоловіка, «заповіт самому собі», з верлібровими вставками.
10. «Брати», 13 сторінок. Оповідач зустрічає людину, яка розповідає про себе вигадки; оповідач розповідає історії людей, зв’язок з якими та людина вигадала. Непогано, але я почала втомлюватися від багатослівності. Ось цитата для розуміння стилю:

Уся історія людської самоти й поривань сягнути недосяжної краси силкувалася, жадала зринути з вуст цього буркітливого й божевільного від самоти старого, що стояв край сільської дороги серед туманного ранку й тримав у руках цуцика.

Як думаєте, хороший редактор прибрав би в Андерсона повторення слова «самота»?
11. «Двері до пастки», 16 сторінок. Тут з’являється молода дівчина з оповідання «Незапалені вогні», але загалом це сповідь нарцисичного викладача коледжу про невдалий шлюб. І ледь не дослівні роздуми про шлюб будуть в інших оповіданнях, в інших персонажів.
12. «Новоанглійка», 24 сторінки. Як же затягнуто. Незаміжня жінка живе з батьками, мріє про близькість, все нове її ошелешує, а спостереження за чужими життями бентежить. Переїзд з Вермонту до Айови та описи природи могли врятувати ситуацію, але ж 24 сторінки!
13. «Війна», 6 сторінок. Цікаво і компактно. Історія біженців у Польщі в Першу Світову. Образи сильні.
14. «Материнство», 3 сторінки. Тут є одне місце, на якому я реготала:

Потім пройнявся відвагою, опустився і ліг біля неї.
Усе життя прожив на фермі й зорав силу-силенну акрів багатої чорної землі.
Не мав жодних сумнів щодо себе.
Орав її глибоко.
Посадив насіння, сина, у теплий багатий тремтливий грунт.

Автоматично в ТОП найгірших описів сексу.
15. «З пустого в порожнє», 87 сторінок. Хочу вірити, що назва — це самоіронія автора. Бо вже нема сил😩
✅ Чоловік в кризі середнього віку? Є!
✅ Молода емансипована жінка прагне кохання? Є!
✅ Люди, розчаровані у шлюбі? Є!
Цитатка:

Вона відтулялася від дерева й лягала на землю. Притискалася своїм тілом до трави, до твердої жорсткої землі. Їй здавалося, що розум, фантазії та все життя в ній, окрім фізичного, зникали. Земля знизу притискалася до її тіла. Її тіло притискалося до землі. Наступала темрява. Вона була полоненою. Притискалася до стін своєї в’язниці.

16. «Чоловік із сурмою», 2 сторінки. Верлібр, най буде.

Ще в книзі є післямова перекладачки Катерини Сайко — післямова потрібна, бо окреслює основні здобутки Андерсона і пояснює його рефлексивність і «схибленість».

❕Не зрозумійте неправильно: я хочу, щоб Шервуда Андерсона перекладали ще. Це класний автор, один з найкращих американських письменників. Але не маю сумнівів, що потрібен особливий настрій і світогляд, щоб дочитати «Тріумф яйця» і залишитися цілком задоволеним.

🪑Вихідні — час прибирання.
Маєте такий стільчик?

#життябентежне

Отут є плани Видавництва Жупанського на 2025 рік, і в них є ілюстрований «Улісс», «Невгавний жарт» Воллеса і ще багато іншого 🎉
Про свої книжкові бажанки цьогоріч я писала тут.

📌 Беззвучний опівнічний допис, який, певно, не набере багато реакцій, бо ви не тому сюди прийшли. Але менше з тим 🙈
Поговоримо про емоційну стабільність і guilty pleasure, які підтримують її. Мої guilty pleasure — англомовні (переважно американські) стендапи на нетфліксі. Саме ця жуйка трохи балансує мені мозкову діяльність, успішно заміняючи рілзи. 
Далі розповім про випущені у 2024 році спешли, які вважаю цікавими.
🎬 Ellen DeGeneres «For Your Approval»
Після перегляду цього виступу я побіжно переглянула відгуки критиків і не знайшла позитивних. Всі писали, що продовжать кенселити Еллен, що «вибачення не прийняті» тощо. І ніде не було хоч якогось аналізу комічного матеріалу. 
Коротко про контекст кенселінгу. Еллен одна з перших в американському шоубізі відкрито заявила про свою нетрадиційну орієнтацію, далі почала вести мегапопулярне шоу імені себе, була народною улюбленицею, яка підйо*ує зірок і смішно жартує. Але почали ходити чутки, що і зірки не надто щасливі від її жартів, і взагалі вона створила на шоу «токсичне середовище для працівників». Шоу закрили (скоріш за все, Еллен просто втомилася), — і понеслося.
Що по стендапу? Якщо відкинути перші пафосні хвилини, це, на мою думку, непогана робота. Психологічно, часом глибоко — наприклад, ДеДженерес жартує про свій кенселінг та вік. І власне ваш вибір — вбачати в цьому лицемірство чи ні. 

🎬 Neal Brennan «Crazy Good»
Ніл схожий на айтівця з корпорації, а жартує так, наче складає іспит на п’ятірку. Щільність жартів — справді висока (таке буває далеко не завжди, нещодавно під час перегляду одного спешлу засікала, скільки часу комедіантка розповідатиме історію без жартів — вийшло 12 хвилин). 
Ще одна причина, чому відношу Бреннана до відмінників — він працює з актуалочкою. Будуть репліки про ШІ, крипту і соцмережі («Якщо ви говорите про свою травму в соцмережах з титрами та музикою — це не травма»), будуть жарти стилізовані під рілз і рекламу. Але будуть й історичні відсилки, щоб розумних потішити. 

🎬 Dave Attell «Hot Cross Buns»
Просто смішний чувак, який має вигляд кіношного драгділера, та й жартує почасти відповідно. 
Спешл короткий — 40 хвилин, з яких останні 10 присвячені вправам з блок-флейтою і морським левам. Але Дейв органічний і жвавий, не одноманітний. Реакція публіки, до речі, відповідна — кожна репліка Аттелла когось із публіки просто розриває. 
Так, щоб слухати його з бі́льшим задоволенням, потрібно трохи знати американський контекст (припустимо, коли він каже «Я людина Байдена. Гантера Байдена» — то тут очевидно натяк на наркотичні скандали президентського сина).   

🎬 Demetri Martin «Demetri Deconstructed»
Пані та панове, це метамодернізм!
Розумний, літературний, в міру абстрактний стендап Деметрі Мартіна треба дивитися. Саме дивитися — там багато візуальних гегів і режисерських спецефектів.
Чим мені ще подобається цей комік — він очевидно прогресує. Перший його стендап я переглянула багато років тому, і тоді він запам’ятався грою на музичних інструментах і малюванням в альбомі на сцені. Зараз виступи більш здаються мені більш цілісними, гра слів — невипадковою, сам Мартін — впевненішим, а одним малюнком він робить смішний захі́д на сім хвилин.  

🎬 Adam Sandler «Love You»
Попередні два спешли Сендлера випущені у 2018 і 1996 (!) роках. Уявіть — настільки перестрибувати епохи. Здається, цього разу він вирішив піти наввипередки, бо цей виступ стендапом складно назвати. Чи погано це? Я б не сказала. 
Перші хвилини, які зазвичай стендапери використовують, щоб познайомити глядачів з собою, у «Love You» відразу занурюють в атмосферу напівабсурдного сну. Сендлер спускається в темний зал, багато взаємодіє з фанами та командою. Замість окреслених жартів будуть історії в стилі free-write, більше схожі на чорні анекдоти, і пісеньки під гітару. 
Я дивилася цей стендап в поїзді — і мені дуже пішло під настрій.
До речі, цей спешл номінували на «Золотий Глобус», але виграла Алі Вонг з «Single Lady». Я дивилася його і мені не сподобалося, бо годину несмішно говорити про особисте життя — ту мач. 

#стендап

📌 Як у вас з передмовами та післямовами — читаєте чи пропускаєте?

Я більше люблю післямови, бо там, на відміну від передмов, не буде спойлерів рівня «Джон помре, вбивця — Джек» (бачила таке в українських виданнях🙈).
На фото — зміст книги «Лорд Джим» Джозефа Конрада (до речі, заходить як в суху землю). Передмови тут присвячені передусім біографії автора, але чесно кажучи продивилася неуважно, повернуся, коли дочитаю.