Якщо боїтеся братися за «Книгу для дітей», бо там 880 сторінок — не бійтеся 😏 
А. С. Баєтт написала роман дуже розумно і розважливо, тож припускаю, кожен читач знайде тут щось, що його затягне. 

Попри глибину та серйозність окремих тем в книзі, вона претендує на звання «ідеального літнього чтива», якого я не шукала, а воно прийшло само 🌞

Відгук напишу трохи пізніше. 

P.S. Кому цікаво: почала читати 24.06, сьогодні закінчу. Дякую графікам відключень на Київщині.

📚 А. С. Баєтт «Книга для дітей» (2009)

🔖 Ця книга нагадує скриньку з коштовностями: не всі скарби впадають в очі відразу, проте, коли знаходиш їх, — не можеш відірватися. 

📌 У романі три розділи, кожен названий «добою». Сентиментальність «Золотої доби» остигає у холодності «Срібної», а згодом остаточно завмирає від розпачу у «Платиновій». Таймлайн дозволяє авторці та читачам прослідкувати за долями, дорослішанням і старінням героїв.

🖇️ У «Книзі для дітей» вкрай важить історичний контекст: саме він визначає поведінку багатьох персонажів.
А. С. Баєтт постійно на ньому наголошує, про нього нагадує (наприклад, між іншим вказавши, що одна з героїнь народилася в рік заснування «Товариства Фабіана»), документує історичні події та вводить в сюжет цілком реальних особистостей.

💃 Вже в перших розділах потрапляємо на вечірку, куди запрошують

«соціалістів, анархістів, квакерів, фабіанців, митців, редакторів, вільнодумців і письменників»

(на жаль, серед них є росіяни, тож на таку я б прийшла хіба з напалмом). Карнавальні вечірки як ніщо інше підкреслюють строкатість епохи.

❤️‍🩹 Також це доба емансипації, і Баєтт розкриває її з різних боків, з усіма перевагами, труднощами та зловживаннями. Бо ж жінка може бути достатньо мужньою, щоб робити вибір, але якщо її вибір не захищений суспільством, то їй буде неймовірно важко.

І ще трохи спостережень. 
🔹 Тема родинних стосунків тут чудово працює на утримання уваги читачів, які прийшли за «відпочити». Майже серіальних інтриг в романі не бракує. 
Це все вдячний матеріал для книжкових клубів, на яких обговорюють психологію відносин (далі спойлер, але не критичний): інфантильні батьки, зради, домагання, некровні діти тощо.

🔹 Образи домів, житла тимчасового і постійного в книзі дуже важливі. Особливо, для героїв, які мали досвіди різного житла, як-от письменниця Олів:

«Вона все намагалася написати історію під іронічною назвою «Безпечно, як удома», адже дім не обов'язково безпечний: згадаймо хоч би трьох дурненьких поросят, що будували собі хатинки з соломи й дерева, чи біблійний дім, зведений на піску». 

🔹 Герої пишуть казки, читають казки, вивчають казки, інтерпретують казки. Якщо любите копатися в книжках в пошуці алюзій і посилань – вам буде чим зайнятися.

🔹 Одна з найприємніших частин тексту особисто для мене — це розповіді про мистецтво та промисловий дизайн. Вікторіанська епоха мала окреслений стиль в усьому, наступні мистецькі періоди були не менш цікаві, і схоже Баєтт доклала фантастичних зусиль, щоб глечики в книзі «ожили» й набули сенсу. 

Загалом можу (і збираюся) рекомендувати книгу багатьом знайомим.

Видавництво Темпора
Переклад Ярослави Стріхи, Максима Стріхи

Не читала взагалі й не писала тут тиждень, зате в мене тепер є свіжі фотки зі степу і пʼять годин нерозшифрованого матеріалу для репортажу 🫣
Наступного тижня обиратиму читання між Тімом ОʼБраєном і Кавабата Ясунарі, проте перший, звичайно, більш в настрій.

До речі, трушні абрикоси Донбасу мають ось такий вигляд.

#життябентежне

МакДональдс, книга про вʼєтнамську війну, заносьте американських ліваків 😏

А загалом, мені дуже імпонує винайдена ОʼБраєном форма, те, як він ходить межою між терапевтичною та професійною прозою.
Відгук напишу обовʼязково.

#життябентежне

📚 Тім О’Браєн «Те, що вони несли» (1990)

🔖 В літературному плані це книга-химера. Терапевтична проза? Документальна проза? Есей від ветерана в’єтнамської війни про те, чи може терапевтична проза допомогти ветеранам?
О’Браєн кількаразово змінює точку зйомки матеріалу, віддаляючись і наближаючись до предмета оповіді, перебуваючи в позиціях учасника, свідка і переповідача.

📌 Предмет один: війна, мету якої він не розуміє.
Персонажі: підлітки або вчорашні підлітки, які намагаються вижити (на момент знаходження у В’єтнамі).
Локації змінюються: США - В’єтнам.
Час: довоєнне дитинство героїв - війна - післявоєнний період.
По суті, маємо справу з пошуком зв’язків і спробою вкласти розрізнені події в одне життя.

Що ще ми отримуємо з такого сканування досвіду і вибіркового його оприявлення?
✅ Розуміння того, що для учасників подій час на війні триває по-різному, динаміка непостійна. І, звісно, тут немає фізичних аномалій — самі лише психологічні.

«Як війна сьогодні?» — хтось запитував його, а він відповідав м’якою несьогосвітньою усмішкою і казав: «Потихесеньку, брате. Війна сьогодні йде потихесеньку-помалесеньку».

✅ Дослідження поняття правди на війни, викривленого уявлення про справедливість (а коли воно не викривлене) і його вплив на рішення.

І насамкінець, звичайно ж, правдиві воєнні історії ніколи не бувають про війну. Вони про сонячне світло.

✅ Важливість права на голос і розповідь для військових.
З перших оповідань можливість розповісти історію подається як ключ для порятунку і незабуття — ключ, який не завжди є в кишені.
Апогеєм трагічної нерозказаності стає оповідання «Про відвагу». Спойлер: це історія молодого ветерана, який міг би розказати про війну — якби його запитали або якби він зважився запропонувати себе як оповідача.

✅ Все зводиться до смерті, але автор, схоже, знаходить речі, які її віддаляють.

У В’єтнамі ми також вдавалися до різних способів, аби зробити мертвих не такими мертвими.

До речі, Тіма О’Браєна цитує Джудіт Герман, зокрема, розповідаючи про те, що травматичним спогадам бракує вербального наративу.

Ветеранська проза може бути пропагандистською, репортажною, історичною, може трансформуватися в жанрову літературу. А може бути й такою — некомфортно-щирою, заглибленою в пошук інструментів для посттравматичного виживання.

Видавництво Темпора
Переклад Олександра Грищенка

Коли новинки – в серденько 📚💘

#життябентежне

📚 Ділан Томас «Портрет митця за щенячих літ» (1954)

🔖 Якось так виходить, що короткої прози та історій дорослішання (митців) у цьому році читаю ледь не найбільше. 

✅ Ділан Томас починає зненацька, доходить до суті не відразу, йому важливо занурити читача в атмосферу ще до того, як він розбереться хто є хто на цій вечірці.

✅ Текст вкрай деталізований. Якщо читаєте швидко — мабуть, доведеться уповільнитися, щоб встигати візуалізувати.

✅ Звісно, є паралелі з «Портретом митця замолоду» Джойса. Найочевиднішу пояснюють в примітці.
Хоча я постійно згадувала «Вайнсбурґ, Огайо» Андерсона, написаний на іншому континенті — не через паралелі, а через загальний настрій.

✅ Тут багато про творчість, дружбу і кохання, багато чоловічих розмов в меланхолійно-пристрасної рефлексії на самоті «у тіні власної поразки».

✅ Зараз залипла на віршах Ділана Томаса, раджу для занурення.
Очікувано: поет, який надихав «бітлів» і Боба Ділана писав імерсивно-поетичні оповідання. 

Переклад Катерини Сайко
Видавництво Ще одну сторінку

Вважаю, що занурення у творчість Ясунарі Кавабата буде неповним без медитативного споглядання цієї милої світлини.

Кавабата і цуцики, 1960 рік, фото з Reddit (щиро сподіваюся, що справжнє).

🌚 Ситуація: я не відчуваю «прочитаність» книги, якщо не написала на неї відгук.
Зараз таких книжок маю дві — новели Манна, які не потрапили під настрій, і The Sandman «Полювання на сни» Ніла Ґеймана і Йошітаки Амано. Останню мені радили, як перехідний варіант для занурення у комікси. Разом з тим виявилося, що я не дуже уявляю як на такі книги писати відгуки. Але оскільки в найближчих планах «Блексед» — буду вчитися.

Ремарочка. Я дочитала «Полювання на сни» якраз тоді, коли Ґеймана звинуватили у домаганнях. Не знаю, на якому етапі та історія, але поки рішення суду немає — кенселити його не збираюся, вибачайте.

📌 Що таке «Полювання на сни»?
Це казка «Лисиця, монах і Мікадо Всенощного Сну», яку Ґейман адаптував для західного читача. За словами автора, його вразили паралелі між цією казкою і «Сендменом». «Полювання на сни» присвятили десятій річниці «Пісочного чоловіка», його можна читати як самостійний текст або як побічну історію «Сендмена».
В проєкт запросили видатного художника аніме та ілюстратора Йошітаку Амано, але той з коміксами не працював і погодився проілюструвати прозове оповідання (я б цей текст так не назвала, але про це трохи згодом). Що й власне забезпечило «перехідність» роботи у літературному та візуальному плані.

✅ Сам Ґейман говорить, що в тексті він намагався зберегти здатність японських історій обриватися без пояснень, їхню дивність та химерність. Хоча «Полювання на сни» безумовно «причепурили» для західної аудиторії, яка звикла бачити окреслені фінали, поступове розгортання сюжету, виражені зв'язки між героями та подіями.

Саме як оповідання мені текст сприймати складнувато: я бачу в ньому кілька притч, і деякі, особливо на початку, навіть закінчуються в межах розділів.
Є ознаки того, що це писалося як комікс або могло бути проілюстровано як комікс — зокрема, короткі речення, характерні діалоги. Не думаю, що це збіг і просто в автора стиль такий — наприклад, я відкриваю «Американських богів», і там оповідь будується і звучить зовсім інакше. Проте не можна виключати, що Ґейман прагнув наблизити стилістику до японської казки.

✅ І окремо скажу про ілюстрації Йошітаки Амано. Крім того, що це суцільний захват (залишу кілька фото в коментарях), мені дуже імпонує його складна і багатошарова техніка.
Прочитала, що Амано створює також гравюри, сценічні декорації й вітражі — схоже, це накладається на те, як він працює з книжковою ілюстрацією. Силуети, штриховка, плями, прийоми з висвітлюванням або підсвічуванням окремих ділянок малюнку, панорами, які схожі на шкіци до декорацій, дуже розкуте поводження з простором на сторінці (від чого ілюстрація здається більшою, ніж є) — це те, що бачу я, але художньої освіти в мене немає, тож вважайте це за профанські та суб'єктивні спостереження. В будь-якому разі, не пожалкую місця, щоб написати ще раз: це прекрасно.

Видавництво РМ
Переклад Олени Оксенич