📚 Мілєнко Єрґович «Волґа, Волґа» (2020)

🔖 Ця книга у мене лежала з 2021 року і я припускала, що не прочитаю її ніколи. Власне, очікування були не те, що невисокі, просто думала, що «Волґа, Волґа», як і більшість балканської літ-ри — not my cup of tea.

🔹 Роман Єрґовича — це модифікований детектив з розкритим і нерозкритим вбивствами.
🔹 У книги дещо незвична структура, оповіді від першої та третьої особи чергуються. Перша частина відрізняється від другої темпом. Драма самотності розгортається поступово разом з оповіддю про центрального героя.
🔹 Якщо мене спитають, хто створює об’ємних персонажів — назву Єрґовича.
🔹 Автор, схоже, винайшов мову, якою можна говорити про історії своєї країни. Це мова некваплива, образна, людиноцентрична.
🔹 Багато історичних фактів, зокрема те, що Балкани брали від совка найгірше — від машин до репресій.

Мілєнко Єрґович — майстер драматургії, а «Волґа, Волґа» — це напружений роман про «власну правду» і необов’язково релігійну віру.

📚 Юркі Вайнонен «13 новел» (1999)

🔖 Цікавий післясмак від книги попри те, що я не фанатка сюр- і магічного реалізму.

🌲 Деякі оповідання можна розвинути в сценарій повнометражного психологічного трилера або навіть горора.

🌲 Співзалежність, самотність, травма і страх — чотири стовпи психологічного фундаменту збірки.

🌲 Присутнє акуратне опрацьовування християнських і фольклорних сюжетів.

🌲 Здалося, що зміст і стиль прози Вайнонена контрастують — текст напрочуд правильний. Прочитала, що автор викладає творче письмо, і в це віриться — маємо рівненькі речення, доречні епітети, вчасні пояснення. Це не погано, можливо, саме такий контраст працює.

🌲 Мої фаворити серед новел: «Бідака» (тло — спалений будинок в останній день війни), «Кішка» і «Метелик» (драма співзалежності), «Санаторій» і «Рай» (ці просяться стати артхаусними трилерами).

До речі, Вайнонен — перекладач Свіфта, а якраз Свіфта читатиму наступним.

Видавництво: Комора
Перекладач: Юрій Зуб

📚 Джонатан Свіфт «Оповідь про діжку та Історія Мартіна» (1704)

🔖 Йой, це було легендарно.
Тобто абсолютно нестерпно місцями, але все-таки прекрасно.

Попри 214 сторінок читання цієї книги утруднене буквально всім.
🔸 Стиль — він багатослівний і пишний, притчево-повчальний та іронічний водночас.
🔸 Предмет оповіді — йдеться про розвиток Протестантства в Європі. Автор розповідає про братів Пітера, Мартіна і Джека, які буквально ототожнюються з католицизмом, лютеранством і кальвінізмом.
🔸 Відступи. Якщо розділи з центральною лінією я ще стягувала, бо там принаймні сюжет, то з «Відступами» (вони так і називаються якщо шо) було вже зовсім складно😃 У них письменник вправляється в красномовстві, в не завжди завуальованих кпинах, у самоіронії, і чесно кажучи, це якийсь апогей памфлету, присвяченого переважно письменникам і читачам. Коли я дійшла до «Відступу на похвалу відступів» — це вже був сміх крізь сльози.
🔸 Численні відсилки. Орім власне релігійних — багато звернень до античних філософів і письменників, сучасників Свіфта.

👉 Наполегливо раджу цю книжку людям з історичною та філософською освітою. Припускаю, що вони зрозуміють більше жартів та й загалом контекстів.

Не залишу вас без цитат (вибирати складно, вони всі на пів сторінки):

Я із соромом зізнаюся, що просунувся задалеко, не звернувшись, як належиться, зі словами виправдання, благання та приниження до моїх милостивих панів критиків.

Адже і давні, і наші сучасники помічали, що справжній критик має одну спільну рису з курвою та з олдерменом: він ніколи не змінює ані свого титулу, ані своєї натури; сивий критик, звісно, був колись зеленим, але досвід і вправність його віку тільки вдосконалили таланти його юності.

Позаяк ніч є спільною матір’ю всіх речей, то мудрі філософи дотримуються думки: що писання темніші, то вони видатніші; і тому по-справжньому осяйні (тобто найтемніші з-поміж усіх) приваблюють незліченних коментаторів, і ті, немов учені повитухи, наділяють їх змістами, про які самі автори, можливо, й не здогадувалися, бо слова таких письменників схожі на насіння, яке, хоч і посіяне рідко, впавши у родючу землю, множиться понад усі передбачення й сподівання сівача.

Видавництво: Темпора
Передмова і прекрасний переклад Максима Стріхи
Редагування: Богдана Романцова

Кажуть, цієї книжки мені стане на все життя, інших можна вже не купувати.
Але це ж доведеться ще купити книжки, які допоможуть зрозуміти цю 🫢

#girlmath

Розіграю завтра, приходьте.

Як правильно писати назву на корінці – зверху вниз чи знизу вверх? 🤷‍♀️

UPD: переможців визначено, див. коментарі. Всім дякую за участь!

Отже, у мене сьогодні день народження, і як людина, яка працює в маркетингу десяток років, подарунки в цей день даруватиму я (хто зрозумів, той зрозумів😁).

Ви бачите на фото книжки, які я хочу віддати:
📕 Пол Остер «Нью-Йоркська трилогія»
📗 Тамара Гундорова «Післячорнобильська бібліотека»
📘 Томас Пінчон «Виголошення лоту 49»
📙 Інгеборг Бахман «Тридцятий рік»
Всі нові, крім Остера (але паперовий тираж «Трилогії» вже закінчився, тож можливо хтось шукає).

📌 Правила такі.
Напишіть в коментарях, яку книжку хочете і чому ви взагалі підписуєтеся на книжкові канали. Що вас тримає, наприклад, тут, й що має утнути канал (будь-який), щоб ви відписалися/підписалися.
Можна дуже коротко.

Одній людині — одна книга, так цікавіше 😊 Якщо бажаючих на книгу буде більше ніж 1 — оберу рандомайзером. Завтра о 10:00 визначимо переможців, а потім відправлю в межах України.

Одне з небагатьох моїх придбань цьогорічного Арсеналу.
Купила, а потім дізналася, що сьогодні, 3 червня, річниця з дня смерті Франца Кафки.
100 років тому Кафка помер, можливо, вирішивши не додивлятися, що там у Європі буде далі (бо йому і так все було зрозуміло)