Живучи з синдромом «відкладеного життя», помалу почало приходити усвідомлення, що поки я чекаю того самого життя, яке ось-ось розпочнеться, треба тільки потерпіти, воно просто проходить повз.

Вже пройшло так багато часу з тих часів, коли здавалося, ніби ось так я хотів, але все змінилося, і якщо продовжу так і далі, то буду жаліти про втрачений час сьогодні.

Найгірші сценарії, які малює мозок, можуть трапитися практично з нульовою ймовірністю, а жити в страху перед ними — це повне безумство.

Хочу змінювати і створювати обставини, а не бути їх жертвою…👾