Тим часом я Софокла-то почитую!
Едіп: все добре, всі повісились і осліпились. Улюблена цитата: "Сфінкс, ця потвора милозвучна". Сфінкс — антипод моїх котів.
Антігона: ну скільки ж можна трупи непоховані тягати, ми наче в "Аяксі" вже з'ясували це питання? Антігона противна, як комсомолка. Сестра хоче пожертвувати собою чисто з солідарності, а ти - нєєєє, а чому не державною, а чому перевзулася, а треба було раніше. В кінці теж всі повісились і зарізались. Улюблена цитата (без сарказму) — "сина юного юна смерть взяла".
Трахіянки: в моїй версії подвигів Геракла для дітей молодшого шкільного віку нічого не було про його позашлюбні пригоди! І в серіалі по 1+1 теж не показували такого. П'єса сподобалася, всі вдавилися, окрім Геракла, якого отруїли, але невдало, і він довго просив себе прикінчити ("Звідки ви, людці з еллінів найгірші?") й нарешті забулив сина до того, що той погодився спалити його живцем і одружитися з полонянкою, через яку вся ця буча зчинилася.

Думаю купити ще комедії Аристофана, з яких я читала тільки одну. Сподобалася мені ця грецька драматургія.

Якщо вже день пішов Марусії під хвіст, то можна ще п'ять хвилин профукати на пост.
Вчора було паралельно два перекладосрачі. В Книгодурці анонім питав, чому перекладачка аж 3 місяці перекладала книжку, а в Непозбувному в коментах такий Влад викривав перекладачок Ґліммер, що вони нібито перекладають ШІ, бо людина не може за рік перекласти 6 книжок без ШІ.

Ну там я вже відповіла (tldr: відчепіться від нас і дайте перекладати у своєму темпі), а тут хочу сказати, що будь-які розрахунки й норми на день летять котам під хвости, коли що дві години тебе просять:
- перекласти три тізери англійською
- заповнити KNP (список імен та термінів) для фільму, який ти ще не починала, а отже, майже кожне ім'я треба шукати у відео і перевіряти, як воно пишеться
- подивитися, що там хоче замовник (він хоче, щоб я перевірила, чи в моєму перекладі, зданому місяць тому, конкретна репліка не звучить занадто грубо, бо там оригінал був ось такий, а тепер вони пом'якшили, і треба пересвідчитися, що воно відповідає новому оригіналу)
- подивитися, що хоче інший замовник (смерті моєї щоб я поміняла в іншому проєкті 4 репліки в 3 різних серіях, бо вони подумали й вирішили, що там в оригіналі кажуть не те, а це. Насправді там кажуть саме те, що було в першій версії діалогового листа і що я переклала, але ж це треба відкрити кожну серію, знайти місце, пересвідчитися, що фігню вони кажуть).
- надіслати звіт за вересень.
Тощо, тощо. І все це дійсно справи на 5-10 хвилин, але вони вибивають з настрою, бо я все ж таки тут не бур'яни вириваю, а типу якоюсь творчою роботою займаюся, і повернутися в нього потім важко.
І от як це закласти в розрахунки? Ніяк.

Сьогодні мали нарешті прийти книжки від рідіта, замовлені майже три тижні тому. Натомість прийшло повідомлення: не змогли доставити, всі ячейки зайняті. От чесно, я щось не вірю, що обидва поштомати в нашому крихітному сільці (і ще є відділення, щоправда, тільки на видачу) раптом взяли й заповнилися. Забув, мабуть, водій мою посилку в найближчому справжньому відділенні через село від нас. Він мені вже раз привозив пилосос замість дивана.
Так що будемо читати те, що є, і сподіватися, що до завтра з відділенням нічого не станеться. Там вже був приліт не так давно через шосе від нього.

Половина постів в моїх підписках сьогодні — читачі, письменники й блогери хвилюються, чи зможуть потрапити в ці вихідні на різні презентації й книжкові клуби з лівого берега на правий і навпаки.
Люди, як я вас люблю. Бажаю всім безпечно доїхати, куди вам потрібно.

Подальші пригоди посилки. Сьогодні знову показало, що нема вільних комірок. Запропонувало переадресувати. Я переадресувала на другий поштомат, який стоїть за п'ять метрів від першого. Тепер показує доставку 5.10. Машина до нас їздить начебто щодня, село, куди повезли назад посилку до найближчого відділення — хвилин 10 повільної їзди.
Продовжуємо спостереження 😁
Я не поспішаю, мені є що читати. Там їде, якщо не помиляюся, друга частина "Затруєної чаші" і Буджолд.

Прийшли дві посилки з передзамовленнями, які мали прибути завтра. Для них комірки знайшлися. А та, що проклята, так і перебуває невідомо де, але обіцяють завтра до 18. Я поки що в Києві, завтра побачимо, що там як.

#книговідгук_історика

Автор: Кірстен Вольф🇩🇰
Назва: "24 години у світі вікінгів"
Видавництво: "Атена"
Перекладач: Марина Замятіна

Це моя друга книга з серії «24 години в…» (про першу – «24 години в Стародавніх Афінах» можна почитати тут).

Тепер настала черга розбиратись, що там у середньовічних жителів Скандинавії та Ісландії, більш знаних як вікінги.

Хто не знає специфіку цієї серії – береться доба, 24 години і 24 герої, які протягом цієї доби мають пояснити, як функціонує те чи інше суспільство.

Більшість розповідей у цій книзі так чи інакше обертаються навколо війни та походів вікінгів – і це одночасно і плюс, і мінус книги, залежно від того, наскільки ви любите скандинавську мілітарну романтику.

Вождь, що йде у похід, командир корабля, що має дати судно з командою для війни, жінка, що народила, поки чоловік у поході, цілителька, що лікує пораненого воїна – і ще багато історій.
Нові закони, будівництво кораблів, поховання воїнів – все це об’єднане знаменитими походами «північних людей».

Особисто мені найбільше сподобались історії поза мілітарною складовою.

Про пекаря, що прокидається рано-вранці з дружиною, аби забезпечити хлібом місто.

Про рунописця, що отримав замовлення на виготовлення каменю, який пізніше стане відомою рунічою пам’яткою.

Про пораненого скальда, що намагається описати звитяги свого короля і ще не знає, що через багато сотень років його поезія стане літературним надбанням.

Про сина, що має перепоховати свого батька, адже той не має спокою і повертається до односельців.

В цих історіях більше унікальності, вони розкривають світ вікінгів поза межами відомих історій про походи, кораблі, військову культуру чи релігію.

В книзі дуууже багато реальних історичних персонажів - та майже всі насправді.

Але особисто мені було майже неможливо відрізнити вигаданих та справжніх історичних діячів, так як я зовсім не розрізняю скандинавські прізвища.
Арнкель Торольфссон, Олаф Трюґвасон чи Кормак Еґмунддарсон мені абсолютно на одне лице, хоча це реальні історичні діячі епохи вікінгів.

Запам'ятовувати, та ще й відрізняти скандинавські прізвища - це якась окрема супер-сила, якою я не володію.

Але ящо вам цікаво почитати про дійових осіб більше - в кінці книги можна побачити перелік всіх героїв книги.

Якщо вам хочеться познайомитись зі світом вікінгів, зацікавити історією підлітків, або просто прочитати щось не дуже складне, але інформативне – книги з серії «24 години в…» вам точно підійдуть.

Далі – стародавній Рим, за який я обов’язково візьмусь цієї осені)

Ви не повірите, книжки прийшли! Принаймні так каже додаток. Але я на сьогодні вже находилася і наїздилася, тому завтра буде пост з усім доставленим.
А сьогодні, можливо, буде про "Велику маленьку брехню", яку я допереслухала, поки ходила і їздила.

А поки що про переклад роману, який ще не анонсовано, тому без цитат, просто переповідаю.
Звичайна, рядова книжка: персонаж замовив китайську їжу з доставкою на вечерю тільки для себе, бо ображений на іншого персонажа, з яким живе.
Ця книжка: персонаж замовив вечерю на одного ("на одного" виділено комами!), а через кілька речень він ковиряє в рисі паличками в пошуках м'яса — так ми дізнаємося, що вечеря була китайська (якщо нам взагалі треба це знати), а заодно — тобто не заодно, а головне, — що він не знає, що відповісти персонажу 2.
Тут взагалі персонажі майже ніколи не глитають і не цикають зубами, серце і шлунок у них нікуди не провалюються, кишки не скручуються у вузли, і тим паче автор не повідомляє нам про їхні почуття й емоції тупо "він злякався", однак ми прекрасно знаємо, хто, що, коли й чому відчуває. Для мене в цьому полягає, вибачте на слові, магія літератури, яка не стається (і не повинна) в кожній книжці й тому ще більш цінна.
Ну або це в мене викривлення особистості через інтровертність, і тому я приписую надмірно велику цінність недосказаності :)

Отже, #дочитала я Big Little Lies. Вперше читала десь за рік після того, як вона вийшла, дуже полюбила, перечитала все в Моріарті, постійно шукаю щось хоч приблизно схоже (знайшла дуже мало, може, потім напишу список). Потім зняли знаменитий серіал, я його подивилася і перечитала книжку. Ну і ось через 10 років, після виходу сіквела — ще раз. І серіал почала передивлятися, уявіть собі.
І хоча серіал мені теж подобається, але наскільки ж книжка глибше і наскільки там інакше розставлені акценти. Головна тема, сімейне насильство, набагато нюансованіша. Стосунки Медлін зі старшою донькою геть інакші. Мотивація Бонні — я не пам'ятаю, вона взагалі є в серіалі? Не додивилася ще. Але в книжці вона є, і яка ще. Зрозуміло, що не все можна екранізувати ("все в титрах не напишеш", як то кажуть), я не засуджую серіал, він справді хороший. Це я про те, що якщо ви його подивилися і вирішили, що книжку вам не треба — книжку вам треба :)

#дочитала останні дві трагедії — "Філоктет" і "Едип у Колоні", обидві в перекладі А. Содомори.

"Філоктет" — невеличкий епізод з Троянської війни, чергові підступи Одіссея, який їде забрати Філоктета з острова, де колись його покинув пораненого, бо так велить пророцтво. Він розуміє, куди його пошле Філоктет, тому відправляє до нього сина Ахілла, який брехати не любить і не вміє. Ну і далі, звісно, муки совісті з передбачуваним фіналом.
П'єса цікава також тим, що вона єдина, де з'являється бог в машині — Геракл.

"Едіпа в Колоні" помістили в кінці книжки, мабуть, за хронологією написання? Таким чином, нам його вже заспойлила "Антігона", якщо ми раптом вважали, що Едіп досі живий. Тут він у вигнанні, Антігона його супроводжує, не забуваючи демонструвати свою шляхетність (так, не люблю я її), потім являються інші Едипові діти/сиблінги, яким від нього чогось треба, ну і в кінці він помирає, а місце поховання навіщось треба зберігати в таємниці, і про нього знає тільки місцевий цар Тесей. Чому — не знаю або не пам'ятаю.
В передмові пише, що цю п'єсу Софокл представив суду як доказ, що він при своєму розумі, коли син намагався довести його неповносправність (от про що б трагедію написати). П'єса, дійсно, притомна.

Далі в нас іде "Йоль, ніч богів і людей", який трохи не по сезону, то й таке. Мій перший опублікований художній переклад був якраз про Йоль, "Перше різдвяне дерево" Генрі ван Дайка в збірці Рідберрі "Дари волхвів" — оповідання, яке, маю підозру, всі просто пропускають, але мені сподобалося перекладати ці пишні словеса, цікава технічна задачка :) Ну і взагалі, Йоль люблю, язичників люблю, декого з авторів збірки вже люблю, а декого розраховую полюбити після прочитання :)

А поки що треба працювати, бо план сьогодні на пів сторінки щоденника, а з корисної діяльності я поки що тільки переклала назву статті та ім'я авторки на англійську :) Піду все ж таки за текст візьмусь.

Отакої, новий Кінг вже вийшов, а в мене підійшла черга на дві аудіокнижки в бібліотеці плюс взяла безкоштовний пробний місяць в Everand. Про співвідношення всього цього з кількістю вільного часу взагалі мовчу.
Ну що поробиш, Кінг буде чекати, бо його я передзамовляла за кредит Audible, і він нікуди не дінеться. Та й я хотіла спершу Талісман і Чорний дім доперечитати.
А поки що піду я по книжки й послухаю я дорогою новий роман Брюса Голсінґера, чий дебют The Gifted School (школа для обдарованих) — один з тих, які більш-менш схожі на "Велику маленьку брехню". Українською нема, і взагалі, схоже, переклали тільки польською. А дарма.

Якийсь день НП. Сердитий дядько, якому я влітку зірвала спину своїм диваном, доставив мій екофлоу, який ще навіть з коробки не витягла, а він вже гріє (душу). Опалення я ще не вмикала, іде традиційна жовтнева боротьба холоду, ліні й жаби (твердопаливний топити лінь, на газовий шкода грошей за газ) 😁
А ще ж я попросила київську оптику, де позавчора замовила окуляри, відправити їх мені НП. Страшно уявити, що там доїде!

Давно не було нічого про #котобазис. Виправляємося.
Сьогодні я обробила Марусію від бліх, а Орисію не вийшло, бо вона надто розумна і тепер довго буде насторожі :) Розклад у них практично не змінився, тільки Марусія приходить з роботи раніше, бо темно і холодно, і тому парні zoomies і бійки ввечері тривають довше. Також Орисія навчилася відкручувати ковпачки з кранів Маєвського на батареях, гратися з ними й ховати, коли я хочу відібрати. А ще вона відколола камінець від стінки в камінній, теж нова іграшка, і скажу я вам — наступити на Лего це курорт порівняно з наступити на цей камінець, хитро схований під тонким килимком.
На фото Марусія відвоювала свій трон і дивиться згори на узурпаторку.

Поспати не дуже вдалося, зате вдалося прокинутися, а це головне, і спасибо за це ЗСУ і зокрема ППО.
Почитати теж вчора не вдалося, але тут русня не винна, винна (не в прямому сенсі) НП, яка забрала з годину робочого часу, і прокрастинація. Знесла тредс в телефоні :)
Однак додивилася "Велику маленьку брехню" (тег "додивилася" все ж таки заводити не буду, оскільки я здебільшого не глядачка, а перекладачка кін), і таки да, точніше, таки ні: ніякої мотивації там у Бонні немає. Просто вона без особливих причин ризикує життям і як мінімум свободою заради жінки, яку бачила півтора раза. Хоча б заради цього варто прочитати книжку. Також щоб дізнатися більш складну версію історії Ебіґейл і її сайту, і що Нейтан набагато більший мудак, чим в кіно, і про епідемію вошей, і що накоїв чоловік Ренати, тощо тощо. Але все це не в докір серіалу, це нормальні втрати адаптації — окрім Бонні. Оце вони зря.
Добре, давайте вже працювати щось. Щоб ввечері таки почитати.
А оскільки у мене залишилось 3 тижні підписки на Меґоґо, то раптом хто хоче порадити, що там подивитися (трилер, жахи, воєнне кіно не про нашу війну, драма, особливо медична, з бадьорим темпом, бо інакше я починаю одним оком читати книжку), дуже бажано, щоб була оригінальна звукова доріжка (бо я не зношу слухати свою і колег роботу, сорі 😁), то буду вдячна. Українське кіно теж не треба, я дивилася (точніш, перекладала) практично все.

Це не кішка, а якийсь набір наліпок-емоджі