Власне, Твін-Піксівський ембіент:

https://youtu.be/weNv-XNeKDE?si=FehY5fvUza6TRWyd

Окремим дописом хочу опублікувати цікаві слова і вирази Перепаді з другого тому Пруста.

Очитаний, "піддобрювання до полупанка", "мова де Норпуа була збираниною задавнених слів", молодявий, рамолик, справилля, розцурання, збираниця, кебетливий, бабодур, проочені, середохрестя, "вогненний слуп, який вів жидів по пустелі".

Смаковитий опис дука Ґермантського від Пруста. Ілюстрацією я відразу схотів додати якусь кінну роботу Едґара Деґа і от знайшов такі два файні шкіцики з жокеями. Насолоджуйтесь тепер.

"Палац Ґермантів для мене починався від надвірної брами, а для дука його прибудови тяглися ген-ген, бо він, вважаючи всіх своїх пожильців за фермерів, за вілланів, за орендарів національних дібр, з якими не панькаються, голився вранці, в нічній сорочці при вікні, сходив на дитинець, залежно від погоди, в камізельці, у піжамі, у волохатій шкотській куртці якогось крикливого кольору, в куцому ясному напівпальті, коротшому за маринарку, і велів головному конюхові пускати шлаптю свіжокупленого коня. Не раз, не два кінь розбивав вітрину Жюп’єнові, той вимагав відшкодування, а дук кипів від обурення. «Навіть якщо забути про те, скільки добра робить дукиня квартирантам і парафіянам, — казав собі дук, — вимагати чогось від нас — безсоромність із боку цього хлюста». Проте Жюп’єн правив своєї, ніби зовсім не тямлячи, що за «добро» робила коли кому дукиня. Але ж вона справді славилася доброчинністю, та що всіх не ола-скавиш, то пам’ять про одного обмилуваного дає підставу утриматися від допомоги іншому, на його превелику досаду. Але все зводилося не лише до благодії — зрештою, ця дільниця уявлялася дукові — і то на добрі гони — лише продовженням його дитинця, розлеглим манежем для його коней. Справдивши, як новий кінь клусує сам, він казав його запрягати й об’їхати сусідні вулиці, причому головний конюх біг при повозі, тримаючи в руках віжки, і ганяв коня туди й сюди перед дуком, а дук стояв на пішоході, здоровенний, рослявий, у ясній парі, з сигарою, простоволосий, з винозорим моноклем, аж поки сам не стрибав на передок, аби ще раз випробувати коня, і їхав, уже в новому запрягові, до своєї полюбовниці на Єлисейські Поля."

Марсель Пруст "Ґермантська сторона"
Переклад Анатоля Перепаді

Епізод де Перепадя розійшовся на повну - опис театру:

"Спершу панували тільки млисті сутінки, де нараз вирізнявся, наче сяйво невидимого самоцвіту, фосфоресцентний блиск славетних очей чи медальйон Генріха IV, вирізьблений на чорному тлі, видатний профіль дука Омальського, якому невидима дама кричала: «Хай Ваша Вельможність дозволить, щоб я скинула з вас пальто!» — а той відповідав: «Даруйте, що це ви, пані д’Амбре-зак!». Попри кволе борсання, дама скидала з нього пальто, і всі їй заздростили: ще б пак, сподобитись отакої чести.
Але в інших бенуарах, сливе в усіх, білі богині, насельниці цих похмурих жител, тулилися під темними стінами, зостаючись не-видимицями. Проте в перебігові вистави їхні туманно схожі на людські форми поволеньки вилонювалися одна по одній з розлитої там пітьми, тяглися до світла, показували свої напівоголені тіла й доходили до того місця, де світлотінь стояла одрубом і де їхні осяйні личка визирали поза веселим, кудрим, легесеньким колиханням пір’ястих вахлярів, під гривою пурпурового волосся, усіяного перлами і ніби закандзюбленого, мов ті баранці на морі; далі починався партер, оселя смертних, назавше відбита від темного і прозорого царства, якому то тут, то там була за межу струмиста, гладесенька поверхня ясних, дзеркалистих очей водяних богинь. Бо узбережні страпонтени, обриси розміщених у партері хох різьбилися в тих очах лише за законами оптики і згідно з кутом падіння, як це буває з двома царствами околишнього світу, до яких, — свідомі того, що вони позбавлені, навіть у зародку, душі, подібної до нашої, — ми вважаємо за безглуздя усміхатися чи приглядатися: мінералами і незнайомими нам людьми. То була межа їхнього царства, натомість у глибині винозорі дочки моря щохвилі оберталися з усмішкою до бородатих тритонів на бескетті провалля або до якогось водяного напівбога з черепом із полірованого камінця-наметня, до якого хвилею приплескало ослизлу водорость, та з кружальцем гірського кришталю замість очей. Вони нахилялися до них, частували їх цукерками; часом хвиля розступалася, спороджуючи нову нереїду, і та, припізніла, усміхнена і присоромлена, виринала квіткою з пітьми; потім, по завершенні дії, уже не сподіваючись почути співливий рев суходолу, який виманив їх на поверхню, ці різноликі посестри дружно поринали в морок, гинучи там. Але з усіх цих криївок, до чийого порогу блаженна хіть подивитися на справу рук людських спроваджувала цікавих богинь, найславетніший був згусток пбтемня-ви, знаний як бенуар принцеси Ґермантської.
Ніби можна богиня, яка здаля править іграми нижчих божеств, принцеса вподобала собі місце у глибині, на бічній канапі, червоній, мов кораловий риф, біля чогось широкого, шклис-того, сяйливого, очевидячки, свічада, що викликало думку про розпливчастий, хисткий обруб, який творить промінь світла у сліпучому водному кришталі. Велика біла квітка — заразом і перо, і віночок, як деякі морські водорості — пухнаста, наче крило, спускалася з чола принцеси по щоці, з зальотною, любовною, живою гнучкістю повторюючи її вигин і ніби даючи їй прихисток, як затишне кубельце синьовода дає його рожевому яйцю. На волоссі у принцеси, звішуючись аж до брів, а потім з’являючись на шиї, напиналася сітка з білих черепашок, які ловляться в південних морях і які в господині були поперемішувані з перлами: морська мозаїка, ледь явлена з хвиль і вряди-годи занурена в тінь, у глибу якої навіть тоді людська присутність виказувала себе блискучими бісиками принцесиних очей. Врода, що підносила її над іншими казковими доньками сутемряви, не втілювалася вповні, зримо й винятково у її шиї, плечах, руках, стану. Чарівна, урвиста лінія стану була хі6& витоком, безперечним початком незримих ліній, які око радо продовжувало собі на втіху, і довкола цієї жінки зроджувалися дивовижні лінії, творячи разом ніби примару ідеальної фігури, різьбленої в мороці."

Марсель Пруст "Ґермантська сторона"
Переклад Анатоля Перепаді

От і настав цей день. Поставив я крапку в п'ятирічній роботі над перекладом Кавафісового "Канону".

Вірш, що його переклав останнім:

МІСТО
Сказав ти: «В інший край піду, де інше море,
Там віднайду я інше місто — краще,
Бо тут, хай що роблю, — усе пропаще;
І серце в грудях — наче мрець в могилі,
І розум гасне, падає на силі;
Тут, хоч куди і хоч на що дивись, —
Життя мого руїни чорні скрізь,
Тут згаяв, змарнував, згубив я років ворох».

Не знайдеш місць нових, ані нового моря,
Бо рушить за тобою місто. Йтимеш
По тих же вулицях, кварталах. І під тими ж
Дахами стрінеш сивину старечу:
Нема — і не надійся — з міста втечі,
Ні сухопутних, ні морських шляхів.
Ти тут своє життя занапастив,
У цім кутку — й на всіх земних просторах.

Edgar Degas

Agostino di Duccio, 1450-7
Diana, goddess of the Moon
Tempio Malatestiano, Rimini

Марноту своїх зусиль я пояснював хисткістю своїх захоплень і водночас я відчував їхню надмірність, якої раніше не усвідомлював, — так, якщо сказати неврастенікові, що він утомився, його відчуття втоми подвоїться. Наразі моя мрійливість надавала чару всьому, що могло її привабити. І навіть у моїх найзмисловіших прагненнях, завше спрямованих до однієї мети, зосереджених довкола того самого марення, як першу спонуку я міг розпізнати ідею, ідею, ради якої я пожертвував би життям і центральним пунктом якої, як у пообідніх моїх роздумах за книжкою в комбрейському саду, було поняття досконалости.

Марсель Пруст "Ґермантська сторона"
Переклад Анатоля Перепаді

Art: Chris Pugliese - 'Waking Consciousness

"Паси йди!" сказав Посейдон свому гіпокампові,
слуги-тритони приносять в підніжжя підводного трону
мечі, ключі, бичі, серпи, куштурці управителів,
понівечені тіла розпластані долі,
серповані колісниці із погнутими ободами,
і під кінець — увінчану подвійним вінцем, пшентом-короною,
голову Мернептаха Ауенра.
Ґвалтовного водорозділу пора стала поразкою для переслідувача.

Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber T"

Art: "Tomb with Death Standing," c. 1779-1784
Louis Jean Desprez (1743–1804)

Намагання Простоту одягнути в блискучі позолочені Обладунки Складнощів, фіолетові шати, א, перша літера, основа всіх основ, на четвертій сходинці старого будинку, який от-от мають знищити, розтрощена вежа і двоє летять з неї суньголов, на чоловікові — лати Алофа де Віньякура, а під ними що — та ж сама людська шкура, серцеві струни, струпи на місці ран. Сфера в руці Сальватора Мунді — in her deep eyes I desperately seek atonement and clarity, лати Алофові — but found there only Aloft Vernacularity.

Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber T"

Leonardo da Vinci - Salvator Mundi - 1500
Sold for $450.3 million in 2017
Christie’s, New York
Oil on panel
65.7 x 45.7 cm (25 7/8 x 18 in.)

Francisco De Goya

Paul Cezanne