Бути в тіні, серед курного ярмаркового натовпу не грати ролі ані ґендляра, ані покупця, ані блазня, ні ловеласа, ні колісничного інвіктуса, ні помпатичного ієрофанта — а бути Старим Із Гір, який покидає всю цю веремію з погаслим ліхтарем у полах сірої мантії.

Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber T"

Я не читаю Пруста в оригіналі, бо не знаю французької, але маю нагоду читати уривки з перекладу Кілмартіна і Монкріфа з путівника картинами книги. Дуже цікавий досвід.
Можливо комусь буде цікаво порівняти два варіанти: український і англійський.

"Сваннова манія віднаходити схожість із мальованими образами мала під собою підґрунтя, бо навіть те, що ми називаємо особливим виразом, — переконуватися в цьому, коли кохаєш і хотів би вірити в неповторність індивіда, так гірко! — має в собі щось загальне і трапляється в різні доби. Але як послухати Сванна, то кортеж мудреців, анахронічний уже тоді, як Баноццо Ґоццолі впровадив у нього Медічі, ще анахронічніший тепер, бо тут зображено многих сучасників уже не Ґоццолі, а Сванна, себто народжених уже не за п'ятнадцять сторіч по Різдву Христовому, а за чотири сторіччя по смерті самого художника. За твердженням Сванна, у цьому кортежі не бракувало жодного чимось примітного парижанина, як у тій дії одної п'єси Сарду, де через дружбу з автором та виконавицею головної ролі, а також моді на догоду, всі паризькі славетники, вчені світила, політики, адвокати щовечора по одному виходили похизуватися на сцені в ролі статиста."

"This mania of Swann's for finding likenesses to people in pictures was defensible, for even what we call individual expression is as we so painfully discover when we are in love and would like to believe in the unique reality of the beloved - something diffused and general, which can be found existing at different periods. But if one had listened to Swann, the retinues of the Magi, already so anachronistic when Benozzo Gozzoli introduced in their midst various Medicis, would have been even more so, since they would have included the portraits of a whole crowd of men, contemporaries not of Gozzoli but of Swann, subsequent, that is to say, not only by fifteen centuries to the Nativity but by four to the painter himself. There was not missing from those cortèges, according to Swann, a single living Parisian of note, any more than there was from that act in one of Sardou's plays, in which, out of friendship for the author and for the leading lady, and also because it was the fashion, all the notabilities of Paris, famous doctors, politicians, barristers, amused themselves, each on a different evening, by 'walking on'."

Paul Gauguin

Під час знайомлення ми, звичайно, відчуваємо себе так, ніби нас ущедрено, відчуваємо себе власниками «бону» на прийдешні радощі, якого ми домагалися давно, і водночас ми розуміємо, що одержання бону кладе для нас край не лише утяжливим пошукам, — це могло б нас тільки врадувати, — а й край життю істоти, тієї, чию подобу наша уява спотворила, тієї, яку звеличив наш страх і тривога, що ця істота так ніколи нас і не знатиме.

Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Art: Franz Von Stuck

Прочитав вже 103 сторінки цього божественного за якістю видання... Таких цупких і якісних сторінок не має жодна українська книжка, а про запах і якість друку я взагалі мовчу. Блаженство, суще блаженство...

"For he still liked to see his wife as a Botticelli figure."

Barclay Shaw

Зазвичай той, до кого ми говоримо, наповнює наші слова сенсом, який він добуває зі своєї власної сутности і який неабияк відрізняється від того, що вкладали в ці самі слова ми, з таким явищем ми постійно стикаємося в житті.

Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Art: Jess Allen

В Альбертининій любові до розривок було щось від колишньої Жільберти, і пояснювалося це дедалі більшою подібністю між жінками, яких ми кохаємо по черзі, подібністю, яка виникає зі стійкости нашого темпераменту, бо то ж він їх вибирає, відкидаючи всіх тих, хто не був би водночас нашою протилежністю і доповненням, тобто не вдовольняв би нашої чуттєвости і не мучив нашого серця. Ці жінки є витвором нашого темпераменту, образом, оберненою проекцією, «негативом» нашої вражливости. Отож-бо повістяр міг би, йдучи за плином життя свого героя, майже однаково змалювати його любовні захоплення, і було б таке враження, ніби він не повторюється, а щоразу творить заново, бо штучне врізноманітнення завжди слабше за повторення, яке має відкрити нову правду. Воднораз письменникові треба відзначати в характері коханця ознаку зміни, яка з'являється з його вступом на нові терени, в інші широти життя. І, можливо, письменник повідав би ще одну правду, якби, малюючи характери решти персонажів, взагалі утримався від окреслення характеру жінки, яку кохає герой.

Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді

Читачі, голошу! Другий том Пруста дочитано і відгук написано. Здобулисмо!
Загалом, саме ця частина циклу вважається найкращою та найпопулярнішою. Саме за неї Пруст отримав Ґонкурівську премію 1919 року. І дійсно, тут є багато надзвичайно цікавих ідей, яких не було в першому томі. Мої улюблені це медитації на тему самотності та мистецтва і його трансформації з віком митця. Персонаж, який полюбився - художник Ельстір.
Як витончений психолог-невротик, Пруст описує перші любовні боріння, виліплює цікаві характери дівчат і приятеля героя Сен Лу.
Паралельно насолоджувався шедевром Еріка Карпелеса в якому роздивлявся згадані картини з роману і перечитував фраґменти тексту в перекладі Монкріфа й Кілмартіна.
Подоріж триває, вже проглядається з-за горизонту Ґермантська сторона.
А вам пропоную насолодитися рецензією, а також колекцією улюблених цитат з їх розбором та ілюстраціями.

https://abrahamhosebrlibrarium.wordpress.com/2025/05/27/%d0%bc%d0%b0%d1%80%d1%81%d0%b5%d0%bb%d1%8c-%d0%bf%d1%80%d1%83%d1%81%d1%82-%d1%83-%d0%bf%d0%be%d1%88%d1%83%d0%ba%d0%b0%d1%85-%d1%83%d1%82%d1%80%d0%b0%d1%87%d0%b5%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%87/

“Читачу! Ти, упертий, цинічний виродку, орієнтований на друковане слово, це саме до тебе я звертаюся, до кого ж iще, із самих нутрощів цієï монструозноï прози. Тож ти дочитав мене до цього місця? Аж до цього? Який сумнівний мотив тебе спонукає? Як так, що ти не йдеш до кінотеатру, не дивишся телевізор, не витрiщаешся на стінку, не граєш із другом у теніс, не втілюєш своїх амурних планiв стосовно особи, що спала тобі на думку, коли я заговорив про амурні плани? Не можеш ніяк насититися, просякнути наскрізь, вимкнутися? Де ж твоя совiсть?”

Джон Барт "Загублений в кімнаті сміху"
Переклад Максима Нестелєєва

Сьогодні день народження в прекрасного американського постмодерніста Джона Брата!

Українською маємо дві різні, але прекрасні його книжки: "Загублений в кімнаті сміху" (колекція оповідань з яких мені особливо припали до душі варіації на тему "Іліади") і пригодницький роман "Баришник дур-зіллям" (надзвичайно смішний шедевр).

John Waterhouse

Ну що ж, перед сном ввімкнув собі Твін-Піксівського ембіенту і взявся за третій том "Сновидних пошуків утраченого часу". Який же смаковитий початок розділу! Аж повіяло атмосферою найкращого найелітнішого фентезі в історії людства,яке ви не читали : "Ґорменґаста" Мервіна Піка.

"У певному віці Імена, даючи нам образ Непізнавального, який ми вклали в них, і воднораз означаючи для нас якесь реальне місце, змушують нас тим самим ототожнювати у своїй свідомості обидва ці поняття, тож-бо ми шукаємо в якомусь місті душі, якої бути там не може, але якої нам уже не вигнати з його назви; Імена індивідуалізують не лише міста і річки, як їх індивідуалізують алегоричні картини, вони, Імена, змережують відмінностями і населяють дивами не лише світ фізичний, а й світ соціальний: тоді в кожному замкові, в кожній славетній чимось осаді мешкає дама чи фея, як у лісах живуть лісові духи, а в водах — річкові німфи. Іноді схована в глибу свого імені фея міняється за примхою нашої уяви, її творця; ось так і аура, яка оточувала в мені дукиню Ґермантську, довгі роки бувши для мене лише відблиском шкельця чарівного ліхтаря й церковного вітража, починала блякнути, щойно геть інші марення наситили її шумлявою вологою струй...
...І воднораз із дукинею Ґермантською змінювалася її оселя, так само зроджена з цього імені, запліднюваного рік у рік якимсь почутим мною словом, яке оновлювало мої давні марення; нова оселя відбивала ті марення самим своїм камінням, що набувало здатности віддзеркалювати, як віддзеркалює поверхня хмари або озера. Там, де бовванів безтілесний донжон, який був лише пасмугою помаранчевого світла і з верхоту-ри якого сеньйор та його малжонка вирішували долю своїх васалів, нині стелився — аж наприкінці «Ґермантської сторони», куди я не раз у поліття ходив з моєю ріднею берегом Вівон-ни, — річнистий край, де дукиня навчала мене ловити пструги і перелічувала назви бузкових та блідо-червоних квітів, які клечали низенькі садові мури; а ось — дідизна, поетичне обійстя, де думна раса Ґермантів, ніби пожовкла й оздоблена віньєтками вежа, що перетривала віки, підносилася вже над Францією, тоді як небо ще світило пусткою там, де згодом повиростають Нотр-Дам де Парі і Нотр-Дам де Шартр; тоді як на шпилі Панського пагорба ще не осів собор, як на горі Арарат — ковчег, повен Патріархів та Праведників, які боязко визирають з вікон і дивляться, чи не вщух гнів Божий, ковчег, який прихопив із собою всі різновиди рослин, щоб розмножити їх потім на землі, напхом напханий звірятами, які вилазять звідти навіть крізь вежі, ковчег, де бугаї любісінько розгулюють по даху і оглядають згори рівнини Шампані; тоді як мандрівець, який покинув на схилку дня Бове, ще не бачив позад себе на скруті невідступних, розпростертих на золотому екрані заходу чорних гіллястих крил бовейської катедри.
Цей Ґермант, ніби зійшовши з романної сторінки, був для мене примрійним краєвидом, який я ледве міг собі уявити і тому так палко мріяв побачити, краєвидом посеред справжніх земель і доріг, де могла раптом появитись якась геральдика, за дві милі від вокзалу; я все згадував назви сусідніх селитьб, ніби вони були біля стіп Парнасу чи Гелікону; і здавались вони мені найкращою умовою — з топографічного погляду — для зародження таємничого явища..."

Марсель Пруст "Ґермантська сторона"
Переклад Анатоля Перепаді