Так, я паралельно з текстом читаю прекрасний живописний путівник картинами з роману, проте найкращі, найкрасивіші і найголовніші витвори та творці мистецтва з книжки - це творіння уяви автора. Пруст вигадав такі фантастичні споруди, як церква міста Бальбек (теж вигаданого) чи "Андрій-Первозванний-в-полях" з Комбре (ще одна подвійна вигадка). Його вимріяний геніальний художник Ельстір має щось в собі від Моне (імпресіоніст) і Далі (малює летючі сюрреалістичні замки і пейзажі).
Аж ось - апофеоз прекрасної фікції Пруста - вигаданий художник описує вигадану церкву:
"Зусилля, які Ельстір тратив на те, щоб перед лицем живого життя зректися своїх умоглядних викладок, були тим дивовижніші, що він, — хто, перш ніж узяти до рук пензель, ставав неуком, усе забував через свою чесність, бо те, що ти знаєш, це не твоє, — був людиною вельми освіченою. Коли я йому признався, що бальбецька церква мене розчарувала, він перепитав:
— Себто як? Ви розчарувалися в цьому порталі? Але ж це найкраще ілюстроване видання Біблії, яке будь-коли читав люд! У Діві і в усій горорізьбі, яка розповідає про її житіє, знайшла собі найніжніший, найнатхненніший вираз довга поема поклоніння і славослов'я, яке середньовіччя склало на хвалу Мадонні. Аби ж ви знали, з якою сумлінною докладністю віддано текст Святого Письма і водночас які несподівані тонкощі появив старий різьбар, яка глибінь думки і яка розкішна поезія! Янголи несуть тіло Діви на великому покрові, і цей покров — така святиня, до якої вони не сміють безпосередньо доторкнутися. (Я сказав Ельстірові, що малювання на цей сюжет є в Андрію-Первозваному-в-полях; Ельстір бачив фотографії його порталу, але сказав, що запал кметів, які біжать круг Діви, зовсім не те, що статечність двох високих янголів, майже італійських, таких ставних, таких ніжних.) Янгол, який несе душу Діви, аби з'єдинити її з тілом. Єлисавета, яка торкається при зустрічі до Марії і дивується, що груди в неї набрякли. Повитуха з обв'язаною рукою, яка відмовляється вірити в Непорочне Зачаття, поки не доторкнеться. Діва, яка кидає апостолові Хомі пасок на доказ свого воскресіння. Діва, яка зриває зі своїх грудей покров, аби окрити ним наготу сина, по один бік якого Церква збирає його кров, а по другу Синагога, чиє царство вже скінчилося, із зав'язаними очима тримає побите берло і впускає разом з короною, яка спадає з її голови, скрижалі Ветхого Завіту. А муж, який допомагає на Страшному суді молодій жінці своїй вийти з гробу, прикладає її руку до власного серця, аби заспокоїти її і довести, що це серце б'ється справді, — хіба це не чудовий намисел, хіба це не знахідка? А згадайте янгола, який забирає сонце і місяць, тепер уже непотрібні, бо сказано, що світло від Хреста буде в сім разів яскравіше, ніж сяйво світил; або янгола, який занурює руку в купіль Ісусову, аби справдити, чи тепла вода; або янгола, який виходить із хмар, аби вложити вінець на чоло Діви, і всіх янголів, які дивляться з небес, перехилившись через ограду небесного Єрусалима, і піднімають руки зі страху або з радости, бачачи муки злих і блаженство обранців! Адже тут перед вами всі круги неба, ціла величезна богословська, символічна поема! Це марення, це прозір, це в тисячу разів вище від усього, що ви побачите в Італії, хоча саме в Італії цей тимпан достоту скопіювали куди слабші різьбарі. Бо зрештою все зводиться до таланту. Не було такої доби, коли всі були талановиті, це дурниця, тоді б це було більше від золотого віку. Той, чиї скульптури прикрашають цей фасад, повірте мені, так само сильний у своєму ремеслі і такі самі в нього глибокі думки, як і в сьогоднішніх скульпторів, якими ви особливо захоплюєтеся. Я вам це покажу, як ми з вами туди сходимо. Деякі слова з набоженства на Першу Пречисту віддано так тонко, що жодному Редонові цьому не дорівнятися."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Аж ось - апофеоз прекрасної фікції Пруста - вигаданий художник описує вигадану церкву:
"Зусилля, які Ельстір тратив на те, щоб перед лицем живого життя зректися своїх умоглядних викладок, були тим дивовижніші, що він, — хто, перш ніж узяти до рук пензель, ставав неуком, усе забував через свою чесність, бо те, що ти знаєш, це не твоє, — був людиною вельми освіченою. Коли я йому признався, що бальбецька церква мене розчарувала, він перепитав:
— Себто як? Ви розчарувалися в цьому порталі? Але ж це найкраще ілюстроване видання Біблії, яке будь-коли читав люд! У Діві і в усій горорізьбі, яка розповідає про її житіє, знайшла собі найніжніший, найнатхненніший вираз довга поема поклоніння і славослов'я, яке середньовіччя склало на хвалу Мадонні. Аби ж ви знали, з якою сумлінною докладністю віддано текст Святого Письма і водночас які несподівані тонкощі появив старий різьбар, яка глибінь думки і яка розкішна поезія! Янголи несуть тіло Діви на великому покрові, і цей покров — така святиня, до якої вони не сміють безпосередньо доторкнутися. (Я сказав Ельстірові, що малювання на цей сюжет є в Андрію-Первозваному-в-полях; Ельстір бачив фотографії його порталу, але сказав, що запал кметів, які біжать круг Діви, зовсім не те, що статечність двох високих янголів, майже італійських, таких ставних, таких ніжних.) Янгол, який несе душу Діви, аби з'єдинити її з тілом. Єлисавета, яка торкається при зустрічі до Марії і дивується, що груди в неї набрякли. Повитуха з обв'язаною рукою, яка відмовляється вірити в Непорочне Зачаття, поки не доторкнеться. Діва, яка кидає апостолові Хомі пасок на доказ свого воскресіння. Діва, яка зриває зі своїх грудей покров, аби окрити ним наготу сина, по один бік якого Церква збирає його кров, а по другу Синагога, чиє царство вже скінчилося, із зав'язаними очима тримає побите берло і впускає разом з короною, яка спадає з її голови, скрижалі Ветхого Завіту. А муж, який допомагає на Страшному суді молодій жінці своїй вийти з гробу, прикладає її руку до власного серця, аби заспокоїти її і довести, що це серце б'ється справді, — хіба це не чудовий намисел, хіба це не знахідка? А згадайте янгола, який забирає сонце і місяць, тепер уже непотрібні, бо сказано, що світло від Хреста буде в сім разів яскравіше, ніж сяйво світил; або янгола, який занурює руку в купіль Ісусову, аби справдити, чи тепла вода; або янгола, який виходить із хмар, аби вложити вінець на чоло Діви, і всіх янголів, які дивляться з небес, перехилившись через ограду небесного Єрусалима, і піднімають руки зі страху або з радости, бачачи муки злих і блаженство обранців! Адже тут перед вами всі круги неба, ціла величезна богословська, символічна поема! Це марення, це прозір, це в тисячу разів вище від усього, що ви побачите в Італії, хоча саме в Італії цей тимпан достоту скопіювали куди слабші різьбарі. Бо зрештою все зводиться до таланту. Не було такої доби, коли всі були талановиті, це дурниця, тоді б це було більше від золотого віку. Той, чиї скульптури прикрашають цей фасад, повірте мені, так само сильний у своєму ремеслі і такі самі в нього глибокі думки, як і в сьогоднішніх скульпторів, якими ви особливо захоплюєтеся. Я вам це покажу, як ми з вами туди сходимо. Деякі слова з набоженства на Першу Пречисту віддано так тонко, що жодному Редонові цьому не дорівнятися."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
EX LIBRIS Abraham Hosebr
Photo
Бути в тіні, серед курного ярмаркового натовпу не грати ролі ані ґендляра, ані покупця, ані блазня, ні ловеласа, ні колісничного інвіктуса, ні помпатичного ієрофанта — а бути Старим Із Гір, який покидає всю цю веремію з погаслим ліхтарем у полах сірої мантії.
Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber T"
Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber T"
Я не читаю Пруста в оригіналі, бо не знаю французької, але маю нагоду читати уривки з перекладу Кілмартіна і Монкріфа з путівника картинами книги. Дуже цікавий досвід.
Можливо комусь буде цікаво порівняти два варіанти: український і англійський.
"Сваннова манія віднаходити схожість із мальованими образами мала під собою підґрунтя, бо навіть те, що ми називаємо особливим виразом, — переконуватися в цьому, коли кохаєш і хотів би вірити в неповторність індивіда, так гірко! — має в собі щось загальне і трапляється в різні доби. Але як послухати Сванна, то кортеж мудреців, анахронічний уже тоді, як Баноццо Ґоццолі впровадив у нього Медічі, ще анахронічніший тепер, бо тут зображено многих сучасників уже не Ґоццолі, а Сванна, себто народжених уже не за п'ятнадцять сторіч по Різдву Христовому, а за чотири сторіччя по смерті самого художника. За твердженням Сванна, у цьому кортежі не бракувало жодного чимось примітного парижанина, як у тій дії одної п'єси Сарду, де через дружбу з автором та виконавицею головної ролі, а також моді на догоду, всі паризькі славетники, вчені світила, політики, адвокати щовечора по одному виходили похизуватися на сцені в ролі статиста."
"This mania of Swann's for finding likenesses to people in pictures was defensible, for even what we call individual expression is as we so painfully discover when we are in love and would like to believe in the unique reality of the beloved - something diffused and general, which can be found existing at different periods. But if one had listened to Swann, the retinues of the Magi, already so anachronistic when Benozzo Gozzoli introduced in their midst various Medicis, would have been even more so, since they would have included the portraits of a whole crowd of men, contemporaries not of Gozzoli but of Swann, subsequent, that is to say, not only by fifteen centuries to the Nativity but by four to the painter himself. There was not missing from those cortèges, according to Swann, a single living Parisian of note, any more than there was from that act in one of Sardou's plays, in which, out of friendship for the author and for the leading lady, and also because it was the fashion, all the notabilities of Paris, famous doctors, politicians, barristers, amused themselves, each on a different evening, by 'walking on'."
Можливо комусь буде цікаво порівняти два варіанти: український і англійський.
"Сваннова манія віднаходити схожість із мальованими образами мала під собою підґрунтя, бо навіть те, що ми називаємо особливим виразом, — переконуватися в цьому, коли кохаєш і хотів би вірити в неповторність індивіда, так гірко! — має в собі щось загальне і трапляється в різні доби. Але як послухати Сванна, то кортеж мудреців, анахронічний уже тоді, як Баноццо Ґоццолі впровадив у нього Медічі, ще анахронічніший тепер, бо тут зображено многих сучасників уже не Ґоццолі, а Сванна, себто народжених уже не за п'ятнадцять сторіч по Різдву Христовому, а за чотири сторіччя по смерті самого художника. За твердженням Сванна, у цьому кортежі не бракувало жодного чимось примітного парижанина, як у тій дії одної п'єси Сарду, де через дружбу з автором та виконавицею головної ролі, а також моді на догоду, всі паризькі славетники, вчені світила, політики, адвокати щовечора по одному виходили похизуватися на сцені в ролі статиста."
"This mania of Swann's for finding likenesses to people in pictures was defensible, for even what we call individual expression is as we so painfully discover when we are in love and would like to believe in the unique reality of the beloved - something diffused and general, which can be found existing at different periods. But if one had listened to Swann, the retinues of the Magi, already so anachronistic when Benozzo Gozzoli introduced in their midst various Medicis, would have been even more so, since they would have included the portraits of a whole crowd of men, contemporaries not of Gozzoli but of Swann, subsequent, that is to say, not only by fifteen centuries to the Nativity but by four to the painter himself. There was not missing from those cortèges, according to Swann, a single living Parisian of note, any more than there was from that act in one of Sardou's plays, in which, out of friendship for the author and for the leading lady, and also because it was the fashion, all the notabilities of Paris, famous doctors, politicians, barristers, amused themselves, each on a different evening, by 'walking on'."
Під час знайомлення ми, звичайно, відчуваємо себе так, ніби нас ущедрено, відчуваємо себе власниками «бону» на прийдешні радощі, якого ми домагалися давно, і водночас ми розуміємо, що одержання бону кладе для нас край не лише утяжливим пошукам, — це могло б нас тільки врадувати, — а й край життю істоти, тієї, чию подобу наша уява спотворила, тієї, яку звеличив наш страх і тривога, що ця істота так ніколи нас і не знатиме.
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Art: Franz Von Stuck
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Art: Franz Von Stuck
Зазвичай той, до кого ми говоримо, наповнює наші слова сенсом, який він добуває зі своєї власної сутности і який неабияк відрізняється від того, що вкладали в ці самі слова ми, з таким явищем ми постійно стикаємося в житті.
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Art: Jess Allen
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Art: Jess Allen
В Альбертининій любові до розривок було щось від колишньої Жільберти, і пояснювалося це дедалі більшою подібністю між жінками, яких ми кохаємо по черзі, подібністю, яка виникає зі стійкости нашого темпераменту, бо то ж він їх вибирає, відкидаючи всіх тих, хто не був би водночас нашою протилежністю і доповненням, тобто не вдовольняв би нашої чуттєвости і не мучив нашого серця. Ці жінки є витвором нашого темпераменту, образом, оберненою проекцією, «негативом» нашої вражливости. Отож-бо повістяр міг би, йдучи за плином життя свого героя, майже однаково змалювати його любовні захоплення, і було б таке враження, ніби він не повторюється, а щоразу творить заново, бо штучне врізноманітнення завжди слабше за повторення, яке має відкрити нову правду. Воднораз письменникові треба відзначати в характері коханця ознаку зміни, яка з'являється з його вступом на нові терени, в інші широти життя. І, можливо, письменник повідав би ще одну правду, якби, малюючи характери решти персонажів, взагалі утримався від окреслення характеру жінки, яку кохає герой.
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Яка багатолика всяка жінка, які розмаїті риси її обличчя та лінії тіла, з яких лише небагато, коли ця жінка відсутня, зараз же спливають у нашій схильній до свавільних спрощень пам'яті! Оскільки пам'ять обирає якусь одну разючу для нас особливість, випинає її, примножує, обертаючи жінку, яка здалася нам високою, в етюд, на якому вона велетка, а жінку, яка здавалася нам рум'яною білявкою, в найчистішу «гармонію рожевого й золотого», то тільки-но ця жінка знов постає перед нами, всі інші її властивості, забуті, протилежні цій, облягають нас у своїй багатозбірності, применшуючи зріст, гасячи рожевість, замінюючи те єдине, чого ми в ній шукаємо, іншими особливостями; і тут пам'ять нам підказує, що ми їх примітили ще за першої зустрічі, і ми не можемо вийти з дива, чому вони стали для нас сюрпризом.
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Для ілюстрацій використано фраґменти з полотен геніального Сандро Боттічеллі
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Для ілюстрацій використано фраґменти з полотен геніального Сандро Боттічеллі
Читачі, голошу! Другий том Пруста дочитано і відгук написано. Здобулисмо!
Загалом, саме ця частина циклу вважається найкращою та найпопулярнішою. Саме за неї Пруст отримав Ґонкурівську премію 1919 року. І дійсно, тут є багато надзвичайно цікавих ідей, яких не було в першому томі. Мої улюблені це медитації на тему самотності та мистецтва і його трансформації з віком митця. Персонаж, який полюбився - художник Ельстір.
Як витончений психолог-невротик, Пруст описує перші любовні боріння, виліплює цікаві характери дівчат і приятеля героя Сен Лу.
Паралельно насолоджувався шедевром Еріка Карпелеса в якому роздивлявся згадані картини з роману і перечитував фраґменти тексту в перекладі Монкріфа й Кілмартіна.
Подоріж триває, вже проглядається з-за горизонту Ґермантська сторона.
А вам пропоную насолодитися рецензією, а також колекцією улюблених цитат з їх розбором та ілюстраціями.
https://abrahamhosebrlibrarium.wordpress.com/2025/05/27/%d0%bc%d0%b0%d1%80%d1%81%d0%b5%d0%bb%d1%8c-%d0%bf%d1%80%d1%83%d1%81%d1%82-%d1%83-%d0%bf%d0%be%d1%88%d1%83%d0%ba%d0%b0%d1%85-%d1%83%d1%82%d1%80%d0%b0%d1%87%d0%b5%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%87/
Загалом, саме ця частина циклу вважається найкращою та найпопулярнішою. Саме за неї Пруст отримав Ґонкурівську премію 1919 року. І дійсно, тут є багато надзвичайно цікавих ідей, яких не було в першому томі. Мої улюблені це медитації на тему самотності та мистецтва і його трансформації з віком митця. Персонаж, який полюбився - художник Ельстір.
Як витончений психолог-невротик, Пруст описує перші любовні боріння, виліплює цікаві характери дівчат і приятеля героя Сен Лу.
Паралельно насолоджувався шедевром Еріка Карпелеса в якому роздивлявся згадані картини з роману і перечитував фраґменти тексту в перекладі Монкріфа й Кілмартіна.
Подоріж триває, вже проглядається з-за горизонту Ґермантська сторона.
А вам пропоную насолодитися рецензією, а також колекцією улюблених цитат з їх розбором та ілюстраціями.
https://abrahamhosebrlibrarium.wordpress.com/2025/05/27/%d0%bc%d0%b0%d1%80%d1%81%d0%b5%d0%bb%d1%8c-%d0%bf%d1%80%d1%83%d1%81%d1%82-%d1%83-%d0%bf%d0%be%d1%88%d1%83%d0%ba%d0%b0%d1%85-%d1%83%d1%82%d1%80%d0%b0%d1%87%d0%b5%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%87/
Ex libris Abraham Hosebr
Марсель Пруст “У пошуках утраченого часу. Книга Друга. У затінку дівчат – квіток” – від світу Матерів у світ Німф
Переклад Анатоля Перепаді Читати другий том Пруста після “Витоків та Історії Свідомості” Ноймана це, воістину, унікальний досвід. Головний герой постає таким собі солодким заручником св…
“Читачу! Ти, упертий, цинічний виродку, орієнтований на друковане слово, це саме до тебе я звертаюся, до кого ж iще, із самих нутрощів цієï монструозноï прози. Тож ти дочитав мене до цього місця? Аж до цього? Який сумнівний мотив тебе спонукає? Як так, що ти не йдеш до кінотеатру, не дивишся телевізор, не витрiщаешся на стінку, не граєш із другом у теніс, не втілюєш своїх амурних планiв стосовно особи, що спала тобі на думку, коли я заговорив про амурні плани? Не можеш ніяк насититися, просякнути наскрізь, вимкнутися? Де ж твоя совiсть?”
Джон Барт "Загублений в кімнаті сміху"
Переклад Максима Нестелєєва
Сьогодні день народження в прекрасного американського постмодерніста Джона Брата!
Українською маємо дві різні, але прекрасні його книжки: "Загублений в кімнаті сміху" (колекція оповідань з яких мені особливо припали до душі варіації на тему "Іліади") і пригодницький роман "Баришник дур-зіллям" (надзвичайно смішний шедевр).
Джон Барт "Загублений в кімнаті сміху"
Переклад Максима Нестелєєва
Сьогодні день народження в прекрасного американського постмодерніста Джона Брата!
Українською маємо дві різні, але прекрасні його книжки: "Загублений в кімнаті сміху" (колекція оповідань з яких мені особливо припали до душі варіації на тему "Іліади") і пригодницький роман "Баришник дур-зіллям" (надзвичайно смішний шедевр).