Ну що ж, я так і не зміг знайти в папері другого тому Пруста, тому беруся читати в електронному форматі.
Чудова парадоксальність генія вдаряє вже з перших сторінок.
"Самі наші чесноти не є чимось вільним, нічим не скутим, чимось, що завжди до наших послуг; зрештою в нашому уявленні вони настільки зрощені зі способом життя, який зобов'язував нас виявляти їх, що коли перед нами відкривається діяльність іншого роду, то вона захоплює нас зненацька, і нам навіть на думку не спадає, що вона здатна відродити в нас колишні чесноти."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Чудова парадоксальність генія вдаряє вже з перших сторінок.
"Самі наші чесноти не є чимось вільним, нічим не скутим, чимось, що завжди до наших послуг; зрештою в нашому уявленні вони настільки зрощені зі способом життя, який зобов'язував нас виявляти їх, що коли перед нами відкривається діяльність іншого роду, то вона захоплює нас зненацька, і нам навіть на думку не спадає, що вона здатна відродити в нас колишні чесноти."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
До мене неодноразово зверталися за порадою виховані та освічені люди, чиї сни, фантазії та видіння були настільки надзвичайні, що глибоко шокували їх. Всі вони вважали, що людина в здоровому глузді не може відчувати подібне і що видіння можуть являтись лише особам із патологічними розладами. Один теолог якось сказав мені, що видіння Єзекіїля були лише симптомами смерті, а "голоси", почуті Мойсеєм і пророками, - галюцинаціями. Можете уявити, який панічний жах він відчув, коли щось подібне "спонтанно" сталося з ним самим. Ми настільки звикли до очевидно раціональної структури нашого світу, що ледве можемо собі уявити подію, яка не вкладається в рамки здорового глузду. Первісна людина при виникненні такої виняткової ситуації не стала б сумніватися у своїх розумових здібностях, а подумала б про фетиші, духи або божества.
Водночас емоції у нас ті самі. Більш того, небезпеки, що підстерігають нас у нашій цивілізації, що далеко пішла вперед, можуть бути страшніші, ніж демони. Позиція сучасної людини іноді нагадує мені психічно нездорового пацієнта, який лікувався в моїй клініці, також лікаря за фахом. Якось уранці я запитав його, як він почувається. Він відповів, що провів чудову ніч, дезінфікуючи небеса хлоридом ртуті. Хоча він дуже прискіпливо проводив санітарну обробку, слідів Бога виявити не вдалося. Це невроз, а може, й щось гірше. Замість Бога чи "страху Господнього" ми стикаємося з неврозом тривожності або якоюсь фобією. Емоція не змінилася, але її об'єкт змінив назву та зміст в гірший бік.
Карл Ґустав Юнґ
Водночас емоції у нас ті самі. Більш того, небезпеки, що підстерігають нас у нашій цивілізації, що далеко пішла вперед, можуть бути страшніші, ніж демони. Позиція сучасної людини іноді нагадує мені психічно нездорового пацієнта, який лікувався в моїй клініці, також лікаря за фахом. Якось уранці я запитав його, як він почувається. Він відповів, що провів чудову ніч, дезінфікуючи небеса хлоридом ртуті. Хоча він дуже прискіпливо проводив санітарну обробку, слідів Бога виявити не вдалося. Це невроз, а може, й щось гірше. Замість Бога чи "страху Господнього" ми стикаємося з неврозом тривожності або якоюсь фобією. Емоція не змінилася, але її об'єкт змінив назву та зміст в гірший бік.
Карл Ґустав Юнґ
Ну що ж, сьогодні я дочитав одну з найсильніших і найскладніших книжок цього року та й загалом цілого мого читацького життя. Книга на стільки потужна, інноваційна та приголомшлива, що велетенську кількість цитат із неї я переклав та протягом кількох місяців публікував тут та в інших соцмережах. Можна сказати, що таким чином відбувся перший реліз цього автора українською мовою. Перекладав та публікував не для публіки, а виключно для себе. Бо коли читаєш на стільки потужні думки, то хочеться їх записати, увіковічнити в амфітеатрах ментального лібраріуму. Напевно ви вже здогадались, що мова йде про антропологічно-психологічний шедевр Еріха Ноймана "Витоки та Історія Свідомості".
Нойман взяв на себе надзвичайно складне, ба навіть неможливе завдання - описати зародження та становлення свідомості аж від первісної людини і до наших днів. Тут йдеться не тільки про виокремлення Еґо в персвіснообщинній спільноті, в мозку першої людини, а й про психологічний розвиток дитини, тобто, якщо говорити мовою біології це філогенез та онтогенез.
Місія автора вражає, ще більше вражає те, що на 500 сторінках свого Маґнум Опуса, Нойман таки зміг це зробити.
Звісно, книжка належить до категорії життєзмінних. Хоч автор діє у юнґіанській парадиґмі, часто його вислови перебувають понад нею. Він апелює до Юнґа, Фройда, Ранка, Фрейзера, Тейлора та десятків інших відомих психологів та антропологів, щоб віднайти свою істину. Інновації автора в психолгії це концепції двох Уроборосів, двох кастрацій, та досить логічне поєднання фройдівських періодів статевого дозрівання з юнґіанськими архетипами, поняттями Самості, Еґо та Індивідуації.
Детальніше про це можна прочитати у моїй велетенській статті, яка насправді є колекцією десятків цитат з книжки і може слугувати хрестоматією, вступом чи конспектом по цій видатній роботі.
Вперше Еріх Нойман говорить українською і я радий бути його перекладачем.
Нойман взяв на себе надзвичайно складне, ба навіть неможливе завдання - описати зародження та становлення свідомості аж від первісної людини і до наших днів. Тут йдеться не тільки про виокремлення Еґо в персвіснообщинній спільноті, в мозку першої людини, а й про психологічний розвиток дитини, тобто, якщо говорити мовою біології це філогенез та онтогенез.
Місія автора вражає, ще більше вражає те, що на 500 сторінках свого Маґнум Опуса, Нойман таки зміг це зробити.
Звісно, книжка належить до категорії життєзмінних. Хоч автор діє у юнґіанській парадиґмі, часто його вислови перебувають понад нею. Він апелює до Юнґа, Фройда, Ранка, Фрейзера, Тейлора та десятків інших відомих психологів та антропологів, щоб віднайти свою істину. Інновації автора в психолгії це концепції двох Уроборосів, двох кастрацій, та досить логічне поєднання фройдівських періодів статевого дозрівання з юнґіанськими архетипами, поняттями Самості, Еґо та Індивідуації.
Детальніше про це можна прочитати у моїй велетенській статті, яка насправді є колекцією десятків цитат з книжки і може слугувати хрестоматією, вступом чи конспектом по цій видатній роботі.
Вперше Еріх Нойман говорить українською і я радий бути його перекладачем.
Ex libris Abraham Hosebr
Еріх Нойман “Витоки та історія свідомості”
Нойман взяв на себе надзвичайно складне, ба навіть неможливе завдання – описати зародження та становлення свідомості аж від первісної людини і до наших днів. Тут йдеться не тільки про виокрем…
Перша згадка живопису на сторінках другого тому, а отже, час відкрити заповітну доргоцінність "Paintings in Proust"! Як же приємно читати Пруста, коли знаєш, що є під боком такий десерт, яким час-до-часу можна буде смакувати!
"Чого прагнула моя уява, то це бачити Берму в «Андромасі», у «Примхах Маріанни», у «Федрі», у найкращих її ролях. Слухаючи, як Берма декламує вірш:
Ти йдеш від нас? Чого ж так скоро, пане т. д.,
я умлівав би не менше, ніж коли б гондола підвезла мене до Тіціана у церкві Франі або до Карпаччо в Сан-Джорджо дельї Ск'явоні. Я знав ці шедеври в чорно-білих репродукціях, поданих у книгах, але серце в мене тьохкало, наче перед мандрівкою, коли я думав, що побачу, як вони купаються в повітрі і в сяйві золотого бриніння. Карпаччо у Венеції, Берма у «Федрі» — ці дива малярства й драматичного мистецтва надили так, що я носив їх у собі живими й неподільними і якби уздрів Карпаччо в Луврській галереї або Берму в зовсім невідомій мені п'єсі, не трепетав би з чарівного подиву, що нарешті перед моїми очима постав незбагненний і єдиний предмет усіх моїх марень. До того ж, очікуючи від гри Берми відкриттів у тім, як передавати шляхетність, біль, я гадав, що акторка зіграє ще сильніше, ще правдивіше, якщо виступить у шедеврі: там не треба гаптувати мережки чогось істинного і гарного по убогій і банальній канві.
Нарешті, якби я слухав Берму в новій п'єсі, судити мені про її майстерність, про її вимову було б нелегко: навряд щоб я відсіяв незнайомий мені текст від тих доповнень, які вносили в нього інтонації й жести, вони б здавалися мені нерозривними з ним; натомість давні речі — завчені напам'ять — розгорталися б переді мною широкими, зумисне відведеними для мене просторами: будь ласка, вільно поціновуй, як вигадливо вміє Берма розмальовувати їх, ніби фресками, невичерпними знахідками свого натхнення."
"Чого прагнула моя уява, то це бачити Берму в «Андромасі», у «Примхах Маріанни», у «Федрі», у найкращих її ролях. Слухаючи, як Берма декламує вірш:
Ти йдеш від нас? Чого ж так скоро, пане т. д.,
я умлівав би не менше, ніж коли б гондола підвезла мене до Тіціана у церкві Франі або до Карпаччо в Сан-Джорджо дельї Ск'явоні. Я знав ці шедеври в чорно-білих репродукціях, поданих у книгах, але серце в мене тьохкало, наче перед мандрівкою, коли я думав, що побачу, як вони купаються в повітрі і в сяйві золотого бриніння. Карпаччо у Венеції, Берма у «Федрі» — ці дива малярства й драматичного мистецтва надили так, що я носив їх у собі живими й неподільними і якби уздрів Карпаччо в Луврській галереї або Берму в зовсім невідомій мені п'єсі, не трепетав би з чарівного подиву, що нарешті перед моїми очима постав незбагненний і єдиний предмет усіх моїх марень. До того ж, очікуючи від гри Берми відкриттів у тім, як передавати шляхетність, біль, я гадав, що акторка зіграє ще сильніше, ще правдивіше, якщо виступить у шедеврі: там не треба гаптувати мережки чогось істинного і гарного по убогій і банальній канві.
Нарешті, якби я слухав Берму в новій п'єсі, судити мені про її майстерність, про її вимову було б нелегко: навряд щоб я відсіяв незнайомий мені текст від тих доповнень, які вносили в нього інтонації й жести, вони б здавалися мені нерозривними з ним; натомість давні речі — завчені напам'ять — розгорталися б переді мною широкими, зумисне відведеними для мене просторами: будь ласка, вільно поціновуй, як вигадливо вміє Берма розмальовувати їх, ніби фресками, невичерпними знахідками свого натхнення."
Forwarded from 'Ηρώδης Α΄ ο Μέγας (Tsevitsch)
Готується замовлення одному дуже багатому та статному подпишчику (не будем показувать пальцем)
Пруст просто чарівний:
"Він заговорив про наші спільні нахили таким заспокійливим тоном, ніби ми мали нахил не до літератури, а до ревматизму, і йому хотілося запевнити мене, що від цього не вмирають."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
P.S. Між іншим, ця обкладинка мені дуже нагадує розліл "Протей" з "Улісса" де Стівен никає узбережжям Сендімаунта
"Він заговорив про наші спільні нахили таким заспокійливим тоном, ніби ми мали нахил не до літератури, а до ревматизму, і йому хотілося запевнити мене, що від цього не вмирають."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
P.S. Між іншим, ця обкладинка мені дуже нагадує розліл "Протей" з "Улісса" де Стівен никає узбережжям Сендімаунта
подумаймо про те, як письменники, невдоволені написаним, читають похвалу Шатобріановому генію або згадують якогось великого митця (от би з ким їм дорівнятися) і починають мугикати, скажімо, бетховенівську фразу і зіставляти відчутний у ній смуток із тим, який вони хочуть передати у своїх писаннях: перейнявшись духом генія, вони переносять той дух, повертаючись думкою до своєї роботи, у власні твори, і тепер ці твори виглядають якось інакше, і письменники, повіривши в себе, гукають: «Зрештою годиться!», не здогадуючись, що такої втішної оцінки не було б, якби не спогади про чудородні Шатобріанові сторінки, які вони видають за свої, але ж вони не їхні; згадаймо, як багато чоловіків переконані, що коханки їм вірні, хоча й добре знають, що ті невірниці; згадаймо, як невтішні чоловіки, втративши коханих дружин, як художники у чеканні на те, що слава ще окриє їх, гріють надію на незбагненне життя в потойбіччі, або як дехто, навпаки, згадуючи про вчинені гріхи, які треба спокутувати по смерті, уповає на спасенне небуття; подумаймо, як туристи, захоплені цілісною картиною подорожі, забувають, як вони кожен Божий день нудилися; ну, а тепер, признайтеся: чи є в нашому житті, в нашій свідомості бодай одна з найвеселіших думок, яка спершу не паразитувала б на іншій, спорідненій думці, черпаючи з неї головну її силу?
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Смачненьке слівце надибав у Перепаді - "трусі". У моєму рідному селі ще й до сих пір так кличуть кролів: "трусь-трусь-трусь". Насправді українська мова все ще жива, але в дуже особливих місцях і таке слівце точно різатиме зрусифіковане вухо.
Ех, аж шкода тих бідолах, що читають цей шедевр в машинному перекладі Марічева, вони обкрадають самі себе... Та то таке, я ж неспішно собі насолоджуюся цим мовним делікатесом.
"А я ще перед матір'ю устиг побувати в кухні. Річ у тім, що я змусив Франсуазу, цю пацифістку з різаком у руках, поклястися, що вона не дуже мучитиме труся, призначеного на заклання, але ще не знав, як його вбито; Франсуаза запевнила мене, що все сталося рівнесенько-гладесенько і дуже швидко: «Вперше такий мені трапився: хоч би писнув слівце — сказано, німина». Мало обізнаний з мовою звірят, я ляпнув, що трусі не пищать, як курчата. «Скаже таке панич, — заперечила Франсуаза, обурена моїм неуцтвом: — Кролики не пищать, як курчата! Голос у трусів гучніший!»
P.S. Свого часу забивав кролів і дійсно буває, що вони пищать, але коли вдар влучний все "рівнесенько-гладесенько".
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Для ілюстрацій використані роботи Альбрехта Дюрера
Ех, аж шкода тих бідолах, що читають цей шедевр в машинному перекладі Марічева, вони обкрадають самі себе... Та то таке, я ж неспішно собі насолоджуюся цим мовним делікатесом.
"А я ще перед матір'ю устиг побувати в кухні. Річ у тім, що я змусив Франсуазу, цю пацифістку з різаком у руках, поклястися, що вона не дуже мучитиме труся, призначеного на заклання, але ще не знав, як його вбито; Франсуаза запевнила мене, що все сталося рівнесенько-гладесенько і дуже швидко: «Вперше такий мені трапився: хоч би писнув слівце — сказано, німина». Мало обізнаний з мовою звірят, я ляпнув, що трусі не пищать, як курчата. «Скаже таке панич, — заперечила Франсуаза, обурена моїм неуцтвом: — Кролики не пищать, як курчата! Голос у трусів гучніший!»
P.S. Свого часу забивав кролів і дійсно буває, що вони пищать, але коли вдар влучний все "рівнесенько-гладесенько".
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Для ілюстрацій використані роботи Альбрехта Дюрера
Описи першого дітчого заласся в Пруста-Перепаді:
"Підступивши до Жільберти, що, відкинувшись на спинку стільця, просила взяти у неї листа, а сама його не віддавала, я відчув до неї потяг.
— Ану, тримайте міцніше, побачимо, хто дужчий, — гукнув я.
Вона заклала листа за спину, я оповив руками її карк, піднімаючи коси, які вона носила до пліч чи то тим, що дівчата в її віці ще косаті, а чи тим, що мати хотіла якнайдовше наряджати її дитиною, щоб молодитися самій, — і ми зчепилися. Я намагався пригорнути її до себе, вона чинила опір; її щічки, розпашілі від зусилля, взялися плямами, круглими й червоними, як вишні; вона реготала так, ніби я лоскотав її; я стискав її ногами, мов деревце, на яке збирався оце здертися; вправляючись у цій гімнастиці, я аж задихався, але сапав я не тільки від м'язової напруги і не тільки від бойового завзяття, і нагло разом із краплями поту пролилося ще й моє заласся, якого я навіть не зумів затримати настільки, щоб пізнати його смак; тоді я взяв листа. А Жільберта добродушно мовила:
— Знаєте, якщо хочете, ми можемо ще трошки помоцюватися."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
"Підступивши до Жільберти, що, відкинувшись на спинку стільця, просила взяти у неї листа, а сама його не віддавала, я відчув до неї потяг.
— Ану, тримайте міцніше, побачимо, хто дужчий, — гукнув я.
Вона заклала листа за спину, я оповив руками її карк, піднімаючи коси, які вона носила до пліч чи то тим, що дівчата в її віці ще косаті, а чи тим, що мати хотіла якнайдовше наряджати її дитиною, щоб молодитися самій, — і ми зчепилися. Я намагався пригорнути її до себе, вона чинила опір; її щічки, розпашілі від зусилля, взялися плямами, круглими й червоними, як вишні; вона реготала так, ніби я лоскотав її; я стискав її ногами, мов деревце, на яке збирався оце здертися; вправляючись у цій гімнастиці, я аж задихався, але сапав я не тільки від м'язової напруги і не тільки від бойового завзяття, і нагло разом із краплями поту пролилося ще й моє заласся, якого я навіть не зумів затримати настільки, щоб пізнати його смак; тоді я взяв листа. А Жільберта добродушно мовила:
— Знаєте, якщо хочете, ми можемо ще трошки помоцюватися."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Майстерний опис неврозу від невротика:
"Неврастеніки, всупереч загальній думці, «прислухаються до себе» менше за інших; вони чують у собі цілу купу такого, через що, — як виявляється потім, — вони непокоїлися даремно, і зрештою перестають зважати на будь-що. їхня нервова система часто волала їм: «Рятуйте!» (ніби вона тяжко недугувала, а це було просто на снігопад або ж їх чекав переїзд), і вони призвичаїлися легковажити такими застереженнями, — так солдат у запалі бою настільки їх нехтує, що потім, помираючи, здатний прожити ще кілька днів здоровою людиною."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
"Неврастеніки, всупереч загальній думці, «прислухаються до себе» менше за інших; вони чують у собі цілу купу такого, через що, — як виявляється потім, — вони непокоїлися даремно, і зрештою перестають зважати на будь-що. їхня нервова система часто волала їм: «Рятуйте!» (ніби вона тяжко недугувала, а це було просто на снігопад або ж їх чекав переїзд), і вони призвичаїлися легковажити такими застереженнями, — так солдат у запалі бою настільки їх нехтує, що потім, помираючи, здатний прожити ще кілька днів здоровою людиною."
Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді