Лоренц Фреліх. Вбивство Іміра.
Літографія, Данія, 1845

Egon Schiele

William Turner

Несвідомі образи самі по собі позбавлені будь-якої форми, і, щоб вони, ці образи, стали «знанням», необхідна людина, необхідний контакти зі свідомістю. Починаючи свої дослідження у сфері несвідомого, я з'ясував, що у моїх фантазіях часто виникають постаті Саломеї та Іллі. Потім вони відійшли на задній план, але приблизно через два роки з'явилися знову. Дивно, але вони зовсім не змінилися, говорили і чинили так, ніби за цей час нічого не сталося. Це була одна з найнеймовірніших ситуацій, в які я колись потрапляв. Я ніби почав усе з початку, я почав їм усе заново пояснювати та розповідати. Це було вражаюче. Тільки значно пізніше я зрозумів суть того, що сталося: всі ці два роки вони були занурені в несвідоме - залишались там, не входячи в контакт зі свідомістю, не знаючи про те, що відбувалося в цьому світі.

Карл Ґустав Юнґ "Життя після смерті"

Ілюстрація Ілля і Саломея з "Червоної книги" Юнґа

Простота казок про створення світу в нерозвинених фольклорних міфологіях контрастує з глибиною сенсів, що відкривається нам у міфах космогонічного циклу. В казках не знайдемо поважних спроб розгадати таємниці, приховані за запоною простору. Через голу стіну позачасся, що заступає поле зору, пробивається і виходить на сцену примарна постать деміурга, щоб сотворити світ форм. День його схожий на сон — тривалістю, плинністю і всепроникною силою. Земля ще не затвердла остаточно, ще багато належить зробити, щоб вона стала придатна для майбутньої людності.
Народні міфології підхоплюють історію про створення світу аж на тому етапі, коли трансцендентальні еманації дробляться на просторові форми. І все ж вони не різняться від великих міфологій у жодному істотному пункті аналізу людських обставин. Своїм значенням, а також нерідко своєю вдачею і вчинками їхні символічні персонажі відповідають героям вищих іконографій, а той чудесний світ, в якому вони існують, точнісінько той самий, що й у видатних одкровеннях: світ і вік поміж глибоким сном і пробудженою свідомістю, сфера, де Єдине дробиться на множинне, а те множинне знов умиротворяється в Єдиному.

Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського

Народні міфології підхоплюють історію про створення світу аж на тому етапі, коли трансцендентальні еманації дробляться на просторові форми. І все ж вони не різняться від великих міфологій у жодному істотному пункті аналізу людських обставин. Своїм значенням, а також нерідко своєю вдачею і вчинками їхні символічні персонажі відповідають героям вищих іконографій, а той чудесний світ, в якому вони існують, точнісінько той самий, що й у видатних одкровеннях: світ і вік поміж глибоким сном і пробудженою свідомістю, сфера, де Єдине дробиться на множинне, а те множинне знов умиротворяється в Єдиному.
Маорі (Бог) створив першого чоловіка й назвав його Мвуетсі (Місяць). Посадив його на дні Дзівоа (Озера) й дав йому ріг нгона, наповнений олією нгона.[404] Мвуетсі далі жив собі у Дзівоа.
Якось-то Мвуетсі сказав Маорі:
— Я хочу вийти на землю.
А Маорі на те:
— Ти пошкодуєш про це.
Але Мвуетсі не поступався:
— Все одно я хочу вийти на землю.
Тоді Маорі сказав:
— Ну то виходь.
І Мвуетсі вийшов з озера і ступив на землю.
А земля була холодна і пуста. Не було ні трав, ні кущів, ні дерев. Не було тварин. Заплакав Мвуетсі та й питає Маорі:
— Як же тут жити?
А Маорі відказує:
— Я застерігав тебе. Але ти все ж ступив на стежку, наприкінці якої помреш. Але я хочу дати тобі супутницю подібну на тебе.
І Маорі дав Мвуетсі дівчину, яку звали Массассі, Ранкова Зоря. Потім сказав:
— Массассі два роки буде тобі за дружину, — і дав дівчині патички для добування вогню.
Увечері Мвуетсі й Массассі сховалися в печері. Массассі попросила чоловіка:
— Допоможи мені! Розпалимо багаття. Я назбираю чімандра (хмизу), а ти можеш обертати русіка (патичок для добування вогню).
Массассі назбирала хмизу. Мвуетсі доти вертів русіка, доки зайнялося полум’я. Тоді Мвуетсі ліг по один бік багаття, а Массассі — по другий. І багаття горіло поміж ними.
А Мвуетсі подумав собі: «І навіщо Маорі дав мені цю дівчину? Що мені робити з нею, з Массассі?» Серед ночі Мвуетсі взяв свій ріг нгона. Зволожив пучку свого вказівного пальця краплею олії нгона. І мовив Мвуетсі:
— Ндіні чаамбука мгірі не мгірір (Зараз я перескочу через багаття).
Мвуетсі перескочив через багаття. Підійшов до Массассі й мазнув її тіло своїм намащеним пальцем. Тоді вернувся на своє місце і заснув.
Вранці Мвуетсі прокинувся, глянув на Массассі й побачив, що її тіло набухло. Коли настав день, у Массассі почалися пологи. Массассі народжувала трави. Массассі народжувала кущі. Массассі народжувала дерева. І перестала народжувати аж тоді, коли вся земля покрилася травами, кущами й деревами.
Дерева росли. Росли, аж поки верхівками сягнули неба. Коли ж верхівки дерев сягнули неба, пішов дощ.
Мвуетсі й Массассі зажили в достатку. Вони мали плоди і збіжжя. Мвуетсі збудував хату. Мвуетсі зробив залізну лопату. Мвуетсі змайстрував мотику й посадив городину. А Массассі плела сіті та ловила рибу. Массассі приносила дрова й воду. Массассі варила їсти. Так Мвуетсі й Массассі прожили разом два роки.
Через два роки Маорі сказав Массассі:
— Пора!
І забрав Массассі з землі, і знов оселив її в Дзівоа. Мвуетсі заголосив. Плачучи, промовляв він до Маорі:
— Що ж я робитиму сам, без Массассі? Хто носитиме дрова й воду? Хто мені варитиме їсти?
Вісім днів проплакав Мвуетсі.
— Мвуетсі проплакав вісім днів. Аж тоді озвався Маорі:
— Я застерігав тебе, що ти йдеш на певну смерть. Але я дам тобі ще одну жінку. Дам тобі Моронго, Вечірню Зорю. Моронго поживе з тобою два роки. А тоді я заберу її до себе.
І Маорі дав Мвуетсі Моронго.
Прийшла Моронго до Мвуетсі в хату. Увечері Мвуетсі хотів лягти на своє місце при вогнищі. Але Моронго сказала:
— Не лягай там. Ляж зі мною.
І Мвуетсі ліг біля Моронго. Мвуетсі взяв ріг нгона, крапнув олії собі на вказівний палець. Але Моронго сказала:
— Не треба цього. Я ж не Массассі. Намасти олією нгона свої стегна, намасти нею й мої стегна.

Мвуетсі так і зробив. Моронго сказала:
— А тепер поєднайся зі мною.
І Мвуетсі поєднався з Моронго, а тоді заснув.
Вдосвіта Мвуетсі пробудився. Подивився на Моронго, а тіло у неї набухло. Коли ж настав день, у Моронго почалися пологи. Першого дня Моронго народила курей, овець, кіз.
Наступної ночі Мвуетсі знову ліг із Моронго. Наступного ранку вона народила антилоп і худобу.
На третю ніч Мвуетсі знову ліг із Моронго. А наступного ранку Моронго народила спочатку хлопчиків, а потім дівчаток. Народжені вранці хлопчики до вечора уже й повиростали.
На четверту ніч Мвуетсі знову хотів лягти з Моронго. Але розгулялася буря з громом і блискавицями, і озвався Маорі:
— Досить! Ти занадто приспішуєш смерть.
Мвуетсі злякався. Буря минула. Коли буря минула, Моронго сказала Мвуетсі:
— Зроби двері й зачини вхід до хати. Тоді Маорі не зможе побачити, що ми робимо, а ти будеш спати зі мною.
І зробив Мвуетсі двері. Зачинив ними вхід до хати і ліг із Моронго, а тоді заснув.
Вдосвіта Мвуетсі прокинувся. Мвуетсі побачив, що тіло Моронго набухло. А коли настав день, у Моронго почалися пологи. Тепер Моронго народила левів, леопардів, змій та скорпіонів. І Маорі побачив це, і сказав до Мвуетсі:
— Я ж тебе просив!
На п’яту ніч Мвуетсі знов хотів спати з Моронго. Але Моронго сказала:
— Глянь, дочки твої повиростали. Лягай зі своїми дочками!
Мвуетсі подивився на своїх дочок і побачив, що вони вродливі і вже дорослі. І почав спати з ними. А дочки народили дітей. Діти, що народжувалися вранці, до вечора виростали. Отак Мвуетсі став Мамбо (королем) великого народу.
А Моронго зляглася зі змієм. І перестала народжувати. Але жила зі змієм. Якось-то Мвуетсі повернувся до Моронго й хотів переспати з нею. А Моронго йому:
— Не треба!
— Мвуетсі наполягав:
— Коли я хочу! — І ліг з Моронго.
А під ліжком Моронго лежав її змій. І змій вкусив Мвуетсі. Мвуетсі захворів.
Після того, як змій вкусив Мвуетсі, Мвуетсі захворів. Наступного дня не було дощу. Рослини повсихали. Ріки й озера пересохли. Тварини поздихали. Почали помирати й люди. Багато людей померло. Діти Мвуетсі стали радитися:
— Чим тут можна помогти біді?
Діти Мвуетсі вирішили:
— Ми порадимося з гаката (священними кістьми для ворожіння). Порадилися з гаката. Гаката відповіли:
— Мамбо Мвуетсі хворіє та марніє. Відішліть Мвуетсі назад до Дзівоа!
І діти Мвуетсі задушили батька та й поховали. І Моронго поховали біля Мвуетсі. Тоді обрали собі іншого Мамбо. А Моронго й справді прожила два роки, не більше, у Зімбабве Мвуетсі.

Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського

Edward Burne Jones

The Spirit of Sorrow, 1896
Nikolaos Gyzis (Greek, 1842 – 1901)

Hans Memling, Man with a Roman coin, before 1480

Пізніше, коли я писав “Septem sermones…”, мертві знову ставили мені свої запитання. Вони з'явилися, за їхніми словами, "з Єрусалиму, де не знайшли того, що шукали". Тоді я здивувався, бо прийнято вважати, що їм відомо набагато більше, ніж нам, і християнська церква вчить, що в тому житті ми зустрінемо Бога. Але в моєму випадку душі мертвих «знали» тільки те, що їм було відомо на момент їхньої смерті і нічого, крім цього. Звідси їхнє прагнення проникнути в людське життя та людське знання. Я часто відчуваю, як вони стають у нас за спиною і чекають на вирішення своїх питань і вирішення наших доль. Мені здавалося, що для них від цього залежить все - від того, які відповіді вони отримають на свої запитання, тобто вони були ніби підвладні тим, хто жив після них у цьому світі, що змінюється. Мертві запитували так, ніби все знання або, я б сказав, всеосяжна свідомість не перебувала в їхньому розпорядженні, але належала тільки живим, тілесним душам. Тому дух живий (так я думаю) має перевагу перед духом, що відлетів принаймні в одному пункті, а саме - у здатності отримувати ясне і завершене уявлення про що б там не було. Для мене тривимірний світ у часі та просторі - це система координат: те, що тут ми розрізняємо як вісь ординат і вісь абсцис, у вічності, може являти собою якийсь первісний образ із «розсіяним фокусом», якусь розсіяну «хмару свідомості» навколо архетипу. Але система координат необхідна, щоб вміти розрізняти дискретні елементи змісту. Будь-яка подібна операція виглядає немислимою у стані «розсіяного всезнання» або якоїсь безособової свідомості, в якій відсутня просторово-тимчасова визначеність. Пізнання ж, як і розмноження, передбачає наявність протилежностей: тут – там, верх – низ, до – після.

Карл Ґустав Юнґ "Життя після смерті"

Der Tod und das Liebespaar (c. 1910/Radierung)

Alfonso Bosco (Argentine, 1858–1921)