Ми — ланцюга поодинокі звена,
ми — відтинок малий зі стрічки часу.

— Б.-І. Антонич. Привітання життя

Francesca Woodman

Gustave Doré,
"The History of Don Quixote" by Miguel de Cervantes.

The Death of Túrin Turambar
Art by Nocturnal Errant

«Старець над Старцями, Незнаний над Незнаними, він має форму і все ж не має форми, — читаємо в кабалістичному тексті середньовічних євреїв. — Він має форму, через яку всесвіт триває, і водночас не має форми, бо не можна його осягнути». Цього Старця над Старцями зображають як обличчя у профіль — завжди у профіль, оскільки другий, прихований бік ніколи не можна побачити. І називають його — Велике Обличчя, або Макропросопос, — і з пасем його сивої бороди постає увесь світ.
Та сива борода Макропросопоса спадає на іншу голову — «Мале Обличчя», Мікропросопос, зображуване анфас і з чорною бородою. І тим часом як око Великого Обличчя не має повіки й ніколи не моргає, очі Малого Обличчя відкриваються і закриваються в повільному ритмі Космічної судьби. Це і є відкривання і закривання космогонічного циклу. Мале Обличчя іменується «БОГ», а Велике Обличчя — «Я є». Макропросопос — це Несотворене Нетворення, а Мікропросопос — Несотворене Творення, або ж — відповідно — тиша і склад АУМ, неявлене і явлене, — іманентні для космічного циклу.

Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського

Перша фаза космогонічного циклу описує розпад безформності на форми, як у цій маорійській (Нова Зеландія) пісні про створення світу:

Те Коре (Пустота)
Те Коре-туа-тагі (Перша Пустота)
Те Коре-туа-руа (Друга Пустота)
Те Коре-нуі (Велетенська Пустота)
Те Коре-роа (Широко Розпростерта Пустота)
Те Коре-пара (Випалена Пустота)
Те Коре-вгівгіа (Безвладна Пустота)
Те Коре-равеа (Розкішна Пустота)
Те Коре-те-тамауа (Стрімко Обмежена Пустота)
Те По (Ніч)
Те По-текі (Глупа Ніч)
Те По-тереа (Дрейфуюча Ніч)
Те По-вгавга (Жалібна Ніч)
Гіне-маке-мое (Дочка Неспокійного Сну)
Те Ата (Світанок)
Те Ау-ту-роа (Незмінний День)
Те Ао-марама (Ясний День)
Вгаі-туа (Простір).
У просторі постали дві безформні сутності:
Маку (Волога [чоловік])
Магора-нуі-а-рангі (Широкий Простір Неба [жінка])
А з них зродилися:
Рангі-потікі (Небо [чоловік])
Папа (Земля [жінка]).
Рангі-потікі й Папа стали батьками богів.
Із пустоти, що поза всіма пустотами, розвиваються світодержні еманації — рослиноподібні, загадкові. На десятому щаблі в наведеному вище переліку — ніч; на вісімнадцятому — простір чи то ефір, каркас видимого світу; на дев’ятнадцятому — діаметральна протилежність чоловічого й жіночого; і на двадцятому — всесвіт, який ми бачимо. Такий перелік наводить на думку про глибини, більші за глибину таїни буття. Кожен наступний рівень відповідає тим глибинам, що їх зондує герой у своїй мандрівці до осердя світу; вони окреслюють духовні верстви, доступні розумові в медитативному самозаглибленні. Вони являють бездонність темної ночі душі.

Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського

Хоч якими жорстокими видаються дії цих свавільних дітей-богів, вони ніщо порівняно з тотальним четвертуванням батьківських сил, про що знаходимо згадки в ісландських «Еддах» та у вавилонських «Таблицях створення світу». Деміургічні сили безодні тут описано вкрай зневажливими епітетами: вони «лихі», «темні», «безсоромні». Прекрасні юні сини-воїни, зневажаючи те джерело, яке їх зродило, те уособлення зародкового стану глибокого сну, — безжально нищать його, рубають, шматують і вбудовують ті кавалки в структуру світу. І це стає взірцем всіх наших наступних звитяг над драконом і початком довгої історії героїчних подвигів.
Як написано в Едді, «зяюча безодня» випустила з себе туманну країну холоду на півночі, а на півдні — країну вогню, і гаряче повітря з півдня повіяло на закрижанілі ріки, що густо сунули з півночі, і знялись понад ними отруйні випари. З тих випарів постала мряка, і замерзла вона на іній. Іній танув і капотів, і з того капотіння постало життя в подобі заціпенілої велетенської постаті гермафродита Іміра. Велетень спав і пітнів уві сні; тим часом одна його стопа з другою виплодила сина, а під його лівою рукою народилися чоловік і жінка.
Іній все танув і капотів, а той капіж конденсувався в корову Аудумлу. З вимені Аудумли потекли чотири ріки молока, яке пив і тим годувався Імір. Але ж корові теж треба було щось їсти, то вона й лизала солоні брили льоду. Полизала перший день — і з брил проступила чуприна якогось чоловіка; на другий день вилизала чоловікову голову, ну а на третій день «пролизався» вже й весь чоловік, і звався він Бурі. У того Бурі знайшовся син (невідомо від якої матері), і звали сина Борр, і взяв він собі за дружину одну з дочок-велеток тих створінь, що постали з Іміра. Борр із гігантесою породили трійцю: Одина, Білі й Be, а ті, як підросли, забили вві сні Іміра й покраяли його тіло на великі шматки.

З Імірова м'яса землю зробили,
А з поту зробили море;
Гори — з кісток, дерева — з волосся,
А з черепа стало небо.
Ще ж із кісток богове зладнали
Мідгард для людських синів,
А з його мозку зробили блаженні
Хмари понуро-смутні?

Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського

Лоренц Фреліх. Вбивство Іміра.
Літографія, Данія, 1845

Egon Schiele

William Turner

Несвідомі образи самі по собі позбавлені будь-якої форми, і, щоб вони, ці образи, стали «знанням», необхідна людина, необхідний контакти зі свідомістю. Починаючи свої дослідження у сфері несвідомого, я з'ясував, що у моїх фантазіях часто виникають постаті Саломеї та Іллі. Потім вони відійшли на задній план, але приблизно через два роки з'явилися знову. Дивно, але вони зовсім не змінилися, говорили і чинили так, ніби за цей час нічого не сталося. Це була одна з найнеймовірніших ситуацій, в які я колись потрапляв. Я ніби почав усе з початку, я почав їм усе заново пояснювати та розповідати. Це було вражаюче. Тільки значно пізніше я зрозумів суть того, що сталося: всі ці два роки вони були занурені в несвідоме - залишались там, не входячи в контакт зі свідомістю, не знаючи про те, що відбувалося в цьому світі.

Карл Ґустав Юнґ "Життя після смерті"

Ілюстрація Ілля і Саломея з "Червоної книги" Юнґа

Простота казок про створення світу в нерозвинених фольклорних міфологіях контрастує з глибиною сенсів, що відкривається нам у міфах космогонічного циклу. В казках не знайдемо поважних спроб розгадати таємниці, приховані за запоною простору. Через голу стіну позачасся, що заступає поле зору, пробивається і виходить на сцену примарна постать деміурга, щоб сотворити світ форм. День його схожий на сон — тривалістю, плинністю і всепроникною силою. Земля ще не затвердла остаточно, ще багато належить зробити, щоб вона стала придатна для майбутньої людності.
Народні міфології підхоплюють історію про створення світу аж на тому етапі, коли трансцендентальні еманації дробляться на просторові форми. І все ж вони не різняться від великих міфологій у жодному істотному пункті аналізу людських обставин. Своїм значенням, а також нерідко своєю вдачею і вчинками їхні символічні персонажі відповідають героям вищих іконографій, а той чудесний світ, в якому вони існують, точнісінько той самий, що й у видатних одкровеннях: світ і вік поміж глибоким сном і пробудженою свідомістю, сфера, де Єдине дробиться на множинне, а те множинне знов умиротворяється в Єдиному.

Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського

Народні міфології підхоплюють історію про створення світу аж на тому етапі, коли трансцендентальні еманації дробляться на просторові форми. І все ж вони не різняться від великих міфологій у жодному істотному пункті аналізу людських обставин. Своїм значенням, а також нерідко своєю вдачею і вчинками їхні символічні персонажі відповідають героям вищих іконографій, а той чудесний світ, в якому вони існують, точнісінько той самий, що й у видатних одкровеннях: світ і вік поміж глибоким сном і пробудженою свідомістю, сфера, де Єдине дробиться на множинне, а те множинне знов умиротворяється в Єдиному.
Маорі (Бог) створив першого чоловіка й назвав його Мвуетсі (Місяць). Посадив його на дні Дзівоа (Озера) й дав йому ріг нгона, наповнений олією нгона.[404] Мвуетсі далі жив собі у Дзівоа.
Якось-то Мвуетсі сказав Маорі:
— Я хочу вийти на землю.
А Маорі на те:
— Ти пошкодуєш про це.
Але Мвуетсі не поступався:
— Все одно я хочу вийти на землю.
Тоді Маорі сказав:
— Ну то виходь.
І Мвуетсі вийшов з озера і ступив на землю.
А земля була холодна і пуста. Не було ні трав, ні кущів, ні дерев. Не було тварин. Заплакав Мвуетсі та й питає Маорі:
— Як же тут жити?
А Маорі відказує:
— Я застерігав тебе. Але ти все ж ступив на стежку, наприкінці якої помреш. Але я хочу дати тобі супутницю подібну на тебе.
І Маорі дав Мвуетсі дівчину, яку звали Массассі, Ранкова Зоря. Потім сказав:
— Массассі два роки буде тобі за дружину, — і дав дівчині патички для добування вогню.
Увечері Мвуетсі й Массассі сховалися в печері. Массассі попросила чоловіка:
— Допоможи мені! Розпалимо багаття. Я назбираю чімандра (хмизу), а ти можеш обертати русіка (патичок для добування вогню).
Массассі назбирала хмизу. Мвуетсі доти вертів русіка, доки зайнялося полум’я. Тоді Мвуетсі ліг по один бік багаття, а Массассі — по другий. І багаття горіло поміж ними.
А Мвуетсі подумав собі: «І навіщо Маорі дав мені цю дівчину? Що мені робити з нею, з Массассі?» Серед ночі Мвуетсі взяв свій ріг нгона. Зволожив пучку свого вказівного пальця краплею олії нгона. І мовив Мвуетсі:
— Ндіні чаамбука мгірі не мгірір (Зараз я перескочу через багаття).
Мвуетсі перескочив через багаття. Підійшов до Массассі й мазнув її тіло своїм намащеним пальцем. Тоді вернувся на своє місце і заснув.
Вранці Мвуетсі прокинувся, глянув на Массассі й побачив, що її тіло набухло. Коли настав день, у Массассі почалися пологи. Массассі народжувала трави. Массассі народжувала кущі. Массассі народжувала дерева. І перестала народжувати аж тоді, коли вся земля покрилася травами, кущами й деревами.
Дерева росли. Росли, аж поки верхівками сягнули неба. Коли ж верхівки дерев сягнули неба, пішов дощ.
Мвуетсі й Массассі зажили в достатку. Вони мали плоди і збіжжя. Мвуетсі збудував хату. Мвуетсі зробив залізну лопату. Мвуетсі змайстрував мотику й посадив городину. А Массассі плела сіті та ловила рибу. Массассі приносила дрова й воду. Массассі варила їсти. Так Мвуетсі й Массассі прожили разом два роки.
Через два роки Маорі сказав Массассі:
— Пора!
І забрав Массассі з землі, і знов оселив її в Дзівоа. Мвуетсі заголосив. Плачучи, промовляв він до Маорі:
— Що ж я робитиму сам, без Массассі? Хто носитиме дрова й воду? Хто мені варитиме їсти?
Вісім днів проплакав Мвуетсі.
— Мвуетсі проплакав вісім днів. Аж тоді озвався Маорі:
— Я застерігав тебе, що ти йдеш на певну смерть. Але я дам тобі ще одну жінку. Дам тобі Моронго, Вечірню Зорю. Моронго поживе з тобою два роки. А тоді я заберу її до себе.
І Маорі дав Мвуетсі Моронго.
Прийшла Моронго до Мвуетсі в хату. Увечері Мвуетсі хотів лягти на своє місце при вогнищі. Але Моронго сказала:
— Не лягай там. Ляж зі мною.
І Мвуетсі ліг біля Моронго. Мвуетсі взяв ріг нгона, крапнув олії собі на вказівний палець. Але Моронго сказала:
— Не треба цього. Я ж не Массассі. Намасти олією нгона свої стегна, намасти нею й мої стегна.