………………………архетипічне
Тіло життя дзьобате бажання плотоядне
Несло себе на крилах грозових — але ж ті очі
Були дзюрками крові, очі виллялись, і темна кров
Лилася із очниць порожніх на гак дзьоба
Й дощем — в безплідні обшири пустих небес.
І все ж Життя продовжувалося велике; все ж
Життя Було прекрасне, і пило воно свою поразку, й пожирало
Свій голод як поживу.
(Robinson Jeffers, Cawdor, р. 116.)

Переклад Олександра Мокровольського
Art: Sidney Nolan, Leda and then Swan, 1960

Учитель благословив учня видінням, що виходить поза межі звичайної людської долі, робить причетним до прозріння глибинної природи космосу. Відкрилася учневі не його особиста доля, а доля всього людства, всього життя як цілості: від атома до сонячних систем, і все це в категоріях, придатних для його людського розуміння, себто в категоріях антропоморфного бачення — як Космічної Людини. Такого втаємничення можна було б досягти з допомогою так само переконливих образів Космічного Коня, Космічного Орла, Космічного Дерева чи Космічної Богомолиці. До того ж одкровення, записане в «Божественній пісні», явлене в категоріях, відповідних касті й народності, до яких належить Арджуна: та Космічна Людина, що її він побачив, була, так само як він, — аристократом та індусом. Отже, в Палестині Космічна Людина постає євреєм, у давній Німеччині — германцем, серед племені басуто — негром, а в Японії — японцем. Національна і станова приналежність постаті, що символізує іманентний і трансцендентальний Космос, має лише історичну, а не семантичну вагу, так само як стать: Космічна Жінка, якою вона постає в іконографії джайнів, є настільки ж промовистим символом, як і Космічний Чоловік.
Символи є лише засобом передачі знання, тож не слід їх плутати з їхнім наповненням, смислом того, чого вони стосуються. Хоч би якими привабливими і вражаючими вони видавалися, проте завжди будуть лише зручним засобом передачі сенсів, достосованим до нашого сприйняття. Тож і постать чи постаті Бога — представлені у трьох, двох чи в одній особі, у категоріях політеїстичних, монотеїстичних чи генотеїстичних, в образах чи у слові, як задокументований факт, а чи як апокаліптичне видіння, — не можна сприймати або тлумачити як річ остаточну. Завдання теолога — зберегти символ прозорим, щоб він не затуляв того світла, яке має переносити і передавати. «Бо тільки тоді ми істинно пізнаємо Бога, — писав святий Тома Аквінський, — коли віримо, що Він незрівнянно вище всього того, що людина тільки може помислити про Бога». У тому ж самому дусі висловлюється й Кена-Упанішада. «Знати — це не знати; не знати — це знати». Коли ж за смисл беруть його засіб, знаряддя, це може призвести до пролиття не лише дешевого чорнила, а й дуже цінної людської крові.'

Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського
Art by Odilon Redon

Таки так. Найкращий альбом за останні 6 місяців. Вірогідно буде найкращим в році, якщо Berlioz не підвезе щось новеньке.

https://music.youtube.com/playlist?list=OLAK5uy_lTA9Wb-oLSowGZdtOsJovxpj6PqRRxmq4&si=A5kxxLb1KzuwVDGv

Символи є лише засобом передачі знання, тож не слід їх плутати з їхнім наповненням, смислом того, чого вони стосуються. Хоч би якими привабливими і вражаючими вони видавалися, проте завжди будуть лише зручним засобом передачі сенсів, достосованим до нашого сприйняття. Тож і постать чи постаті Бога — представлені у трьох, двох чи в одній особі, у категоріях політеїстичних, монотеїстичних чи генотеїстичних, в образах чи у слові, як задокументований факт, а чи як апокаліптичне видіння, — не можна сприймати або тлумачити як річ остаточну. Завдання теолога — зберегти символ прозорим, щоб він не затуляв того світла, яке має переносити і передавати. «Бо тільки тоді ми істинно пізнаємо Бога, — писав святий Тома Аквінський, — коли віримо, що Він незрівнянно вище всього того, що людина тільки може помислити про Бога». У тому ж самому дусі висловлюється й Кена-Упанішада. «Знати — це не знати; не знати — це знати». Коли ж за смисл беруть його засіб, знаряддя, це може призвести до пролиття не лише дешевого чорнила, а й дуже цінної людської крові.'
У католицькому Костелі, наприклад, у Велику Суботу, після того, як благословили новий вогонь, благословили пасхальну свічку й прочитали пророцтва, священник облачається в пурпурові ризи і у складі процесії з хрестом, свічками та головною пасхальною свічкою підходить до хрещальної купелі, а в цей час усі присутні співають такий псалом: «Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й з’явлюсь перед Божим лицем? Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: «Де твій Бог?» (Псалом 42, 2—4).
Священник підходить до порога баптистерію і зупиняється, щоб проказати молитву, потім переступає поріг і благословляє воду купелі, «щоб з непорочного лона божественної купелі вилонилося Боже дитя, зачате в освяченні, і відродилося з води, і щоб кожну людину, без огляду на стать і вік її, могла відродити ласка Божа, матір її духовна». Він торкається долонею води і молиться за те, щоб дитя стало омите від підступів сатани; творить знак хреста над водою, розділяє її рукою і бризкає на чотири сторони світу; дмухає тричі на воду хрестоподібно, занурює в купіль пасхальну свічку, примовляючи речитативом: «Хай сила Духа Святого вступить у воду цієї купелі». Виймає свічку, тоді знов занурює, але цього разу глибше, й повторює голосніше: «Хай сила Духа Святого вступить у воду цієї купелі». Знов виймає свічку й втретє занурює її, аж до дна, повторюючи ще гучніше: «Хай сила Духа Святого вступить у воду цієї купелі». Потім, ще тричі дмухає на воду і веде далі: «І хай вчинить всю цю воду плідною для відродження». Тоді він виймає свічку з води й проказує кілька завершальних молитов, після чого його помічники кроплять людей тою освяченою водою.
Жіноча вода, духовно запліднена чоловічим полум’ям Святого Духа, є християнським відповідником води перетворення, яку знаходимо у всіх системах міфологічних образів. Цей ритуал — теж варіант священного шлюбу, того джерела і моменту, з якого знов і знов народжується і відроджується світ і людина; тої самої тайни, яку символізує індуїстський лінгам. Увійти в цю купіль означає потрапити в міфічне королівство, а поринути під воду в купелі — означає переступити поріг моря ночі. Дитя здійснює цю подорож символічно, коли їй поливають водою голову; проводирем і помічниками у цій подорожі виступають священник та хрещені батьки. Мета ж подорожі — відвідати разом з батьками його Вічну Сутність, Духа Божого й Лона Благодаті. Потім дитя повертається до батьків, що народили його земну оболонку.
Мало хто з нас має хоч приблизне уявлення про значення обряду хрещення, який втаємничує нас у життя нашої Церкви. А значення це виразно розкривають Ісусові слова: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства».

Никодим Йому каже: «Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись?» Ісус відповідає: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже».
Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського

Космогонічний цикл зображають зазвичай як такий, що ненастанно самовідтворюється, як безмежність світу. Кожен більший цикл складається з менших циклів народження і розпаду, так само як життя складається з чергування сну і бадьорості. Ацтеки вважали, що кожен з чотирьох первнів — вода, земля, повітря і вогонь, — завершує певну епоху в історії світу: епоха води закінчилась потопом, епоха землі — землетрусом, епоха повітря — буревієм, а сучасна епоха згорить у вогні.
Відповідно до вчення стоїків про циклічну світову пожежу, всі душі розчиняються у світовій душі, в первородному вогні. Після завершення цього вселенського розпаду починається формування нового всесвіту (Ціцеронове renovatio, «оновлення»), і всі-всі речі повторюються: кожне божество, кожна людина, і кожне вертається знову до своєї колишньої ролі. Сенека описав цей розпад у своїй праці De Consolatione ad Marciam і навіть висловив сподівання на власне відродження в наступному циклі.

Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського

Mikalojus Konstantinas Ciurlionis

Космічні символи існують в дусі високого, приголомшливого парадоксу. Царство Боже — в нас самих, але й поза нами також; одначе Бог — це лише зручний спосіб розбудити зачаровану принцесу: душу. Життя її — сон, а її смерть — пробудження. Герой, пробуджуючи свою душу, стає собою і водночас — зручним засобом свого розчинення в космосі. Отже Бог, будитель душі, є для себе смертю.
Либонь чи не найпромовистішим із можливих символів цієї тайни є символ розп’яття — образ Бога, принесеного в жертву «самому собі». З одного боку, він означає перехід героя в його тілесній формі, звичайній для реального світу, — до надсвідомості: його тіло з п’ятьма чуттями — немовби тіло принца П’ять-Зброй, що прилипло до Липкошерста, — залишається висіти на хресті пізнання життя і смерті, прицвяховане в п’яти місцях (дві долоні, дві стопи та увінчана терном голова).Але ж Бог з власної волі зійшов у цей світ і прийняв страшні тілесні муки. Бог обирає життя людини, а людина визволяє Бога в собі в місці перетину рамен «збіжності протилежностей», тих брам сонця, крізь які Бог ступає вниз, а Людина ступає вгору, і кожне — пожива для іншого.

Джозеф Кемпбелл "Тисячоликий герой"
Переклад Олександра Мокровольського

Християни часто запитують, чому Господь не говорить з ними, як, ймовірно, він це робив у давнину. У таких випадках я завжди згадую одного рабина, якого запитали, чому раніше Бог часто являвся людям, а тепер ніхто ніколи не бачить Його. Рабин відповів: "Просто не залишилося нікого, хто вміє правильно поклонятися".
Ця відповідь розкриває суть проблеми. Ми настільки захоплені своєю суб'єктивною свідомістю і поглинені її роботою, що зовсім забули про давно відомий факт: Господь говорить з нами переважно у сновидіннях чи просто видіннях. Буддисти не беруть до уваги світ підсвідомих фантазій, вважаючи їх марними ілюзіями. У християн між свідомістю та підсвідомістю стоять Церква та Біблія. Раціоналісти досі не знають, що їхня свідомість не охоплює всього світу їхньої психіки. Це невігластво зберігається досі, ніби підсвідомість не визнано вже понад сімдесят років тому одним з основних понять, без якого немислимо ніяке серйозне дослідження в галузі психології.
Ми не можемо більше уподібнюватися Всемогутньому Творцеві, розмірковуючи про переваги і недоліки природних явищ. Адже ми не використовуємо в ботаніці давно застарілий поділ рослин на потрібні і непотрібні, або в зоології — наївне розрізнення нешкідливих тварин і небезпечних. Але ми все ще дозволяємо собі благодушно відносити свідомість до речей, які мають сенс, а підсвідомість до нісенітниці. Такий підхід у науці було б піддано негайному осміянню. Скажіть, наприклад, чи мають сенс мікроби чи вони безглузді?
Чим би не була підсвідомість, це природне явище, що генерує символи, наділені, як показали дослідження, певним змістом. І подібно до того, як ми не можемо вважати фахівцем з мікробів людини, яка жодного разу не тримала в руках мікроскоп, так і той, хто не вивчав професійно природну символіку, не може вважатися компетентним у галузі психології.

Карл Ґустав Юнґ "Архетипи в сомволіці сновидінь"