Зодіакальна Людина.
Ця традиція ілюстрування використовувалася як інструмент протягом періодів Середньовіччя та Відродження, щоб показати, який знак зодіаку пов’язаний з певною частиною тіла. Хірургічні втручання планували на час, коли зірки були прихильними або, принаймні, не перебували в опозиції до частини тіла, що підлягала лікуванню. Наприклад, щоб полегшити головний біль в Англії XVII століття, уникали кровопускання, коли місяць перебував у знаку Овна, оскільки цей знак відповідав за голову та обличчя.
Ця традиція ілюстрування використовувалася як інструмент протягом періодів Середньовіччя та Відродження, щоб показати, який знак зодіаку пов’язаний з певною частиною тіла. Хірургічні втручання планували на час, коли зірки були прихильними або, принаймні, не перебували в опозиції до частини тіла, що підлягала лікуванню. Наприклад, щоб полегшити головний біль в Англії XVII століття, уникали кровопускання, коли місяць перебував у знаку Овна, оскільки цей знак відповідав за голову та обличчя.
Шари пилюки накладались один на одного, моцний сандаловий дух, старі фотографії і дагеротипи, реторта, щипчики для вугілля, закрита прозора піала із янтарним медом, досі придатним до вживання, дерев’яна фігурка орла в креденсі, дужі з чорними бороздами потріскані руки витесували його. Бронзовий ефіоп і леопард, Георгій і Веліар, Мефістофель і Андрогін. «Аталанта» Джона Вільяма Ґодварда — чутлива лучниця під жовто-блакитним вельоном, краєчок правого плеча зодягнений у філігранну бузкову сорочку, приготовані вуста — чорнота очей і короткого підібраного волосся, під нею — світлина улюбленої батькової гнідої, гожого травневого ранку струнка амазонка... мідний свічник, напіввідкрите опахало, тахта, моментальна асоціація з психоаналізом.
Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber T"
Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber T"
Гопфер, Даніель (бл. 1470–1536)
Три бабці гамселять чорта. Офорт
Даніель Гопфер був не лише обдарованим художником, а й справжнім новатором. Вважається, що саме він першим застосував техніку офорту (травлення металу кислотою) для створення друкованої графіки. До того цю технологію використовували виключно для декорування лицарських обладунків, чим Гопфер успішно займався в Авґсбурзі. Його роботи вирізняються особливою енергетикою та часто звертаються до фольклорних або гротескних образів.
«Три старі жінки б’ють диявола» (бл. 1520–1530)
Ця робота є одним із найяскравіших прикладів німецького ренесансного ґротеску. Композиція вражає своєю динамікою та сатиричним підтекстом.
Три літні жінки, чиї обличчя спотворені люттю та зусиллям, заповзято атакують поваленого ворога. Вони озброєні побутовими предметами — мітлою та ціпом для молотіння зерна.
Повалена істота зображена у класичній середньовічній манері — з рогами, кігтями та крилами кажана. Він виглядає безпорадним під натиском жіночої розлюченості.
Гопфер використовував залізні пластини (замість мідних, що стали популярними пізніше), що надає лініям характерної жорсткості та виразності.
Цей сюжет сягає корінням у тогочасні народні приказки та прислів’я. Основна ідея твору полягає в іронічному твердженні, що «зла жінка гірша за самого диявола» або що старі перекупки здатні перевершити у підступності та силі навіть володаря пекла.
У культурі того часу подібні сцени часто слугували моралізаторським попередженням, водночас розважаючи глядача своєю абсурдністю та перевернутою ієрархією світу, де надприродне зло пасує перед людською фурією.
Три бабці гамселять чорта. Офорт
Даніель Гопфер був не лише обдарованим художником, а й справжнім новатором. Вважається, що саме він першим застосував техніку офорту (травлення металу кислотою) для створення друкованої графіки. До того цю технологію використовували виключно для декорування лицарських обладунків, чим Гопфер успішно займався в Авґсбурзі. Його роботи вирізняються особливою енергетикою та часто звертаються до фольклорних або гротескних образів.
«Три старі жінки б’ють диявола» (бл. 1520–1530)
Ця робота є одним із найяскравіших прикладів німецького ренесансного ґротеску. Композиція вражає своєю динамікою та сатиричним підтекстом.
Три літні жінки, чиї обличчя спотворені люттю та зусиллям, заповзято атакують поваленого ворога. Вони озброєні побутовими предметами — мітлою та ціпом для молотіння зерна.
Повалена істота зображена у класичній середньовічній манері — з рогами, кігтями та крилами кажана. Він виглядає безпорадним під натиском жіночої розлюченості.
Гопфер використовував залізні пластини (замість мідних, що стали популярними пізніше), що надає лініям характерної жорсткості та виразності.
Цей сюжет сягає корінням у тогочасні народні приказки та прислів’я. Основна ідея твору полягає в іронічному твердженні, що «зла жінка гірша за самого диявола» або що старі перекупки здатні перевершити у підступності та силі навіть володаря пекла.
У культурі того часу подібні сцени часто слугували моралізаторським попередженням, водночас розважаючи глядача своєю абсурдністю та перевернутою ієрархією світу, де надприродне зло пасує перед людською фурією.
Алхімічні ілюстрації, взяті з праці Авраама Елеазара 1735 року «Uraltes chymisches Werk».
Передбачуваний автор цієї алхімічної книги, опублікованої в Ерфурті в 1735 році, насправді ніколи не існував. Не було жодного рабина на ім’я Авраам Елеазар. Текст також не був давнім рукописом, скопійованим із мідних таблиць Тубал-Каїна, як стверджувалося в книзі. Загальновизнано, що справжнім автором був редактор на ім’я Юліус Гервазіус фон Шварцбург. Хоча в передмові він називає себе лише «редактором», схоже, що він сам написав увесь текст. Перше видання побачило світ у 1735 році, а друге — у Лейпцигу в 1760 році.
Вигадана передісторія виглядає так: рабин на ім’я Елеазар здобув свої алхімічні знання з мідних таблиць Тубал-Каїна, першого коваля в Торі. Ця фіктивна розповідь черпає пряме натхнення з міфу про легендарну «Книгу єврея Авраама», яка нібито потрапила до рук Ніколя Фламеля (1340–1418) у XIV столітті та привела його до Філософського каменю. Єдина проблема: той рукопис так і не був знайдений.
Розгляньмо візуальний ряд... сім композицій підсумовують етапи та стихійну природу алхімічного Великого Творіння (Magnum Opus): Фігура у верхньому лівому куті — це дві істоти, що сидять на постаменті з викарбуваним серцем. Крилатий дракон угорі та безкрилий змій унизу кусають один одного за хвости, утворюючи петлю «Подвійного Уробороса» (Duo Dracones). Алхімічний код зрозумілий: крилатий — леткий (Ртуть, Mercurius), а безкрилий — фіксований (Сірка).
Цей динамічний акт взаємного поглинання представляє coniunctio — союз і циркуляцію протилежностей. Чотиринога істота у верхньому правому куті згорнута в коло, кусаючи власний хвіст із закритим ротом. Ця форма є відсиланням до Уробороса, одного з найдавніших відомих символів в алхімічній літературі. Найперші письмові згадки про нього з’являються в «Хризопеї», тексті, що приписується Клеопатрі Алхімікині (жінка-алхімік з Олександрії), яка жила в I–III століттях нашої ери. Його значення вкладається в одне речення: «все є одне».
Дві сцени ліворуч також ілюструють трансмутацію елементів: Посередині крайнього лівого ряду безкрила істота з передніми лапами та пазурами, що вивергає вогонь у порожнечу на фоні сонця з людським обличчям, — це алхімічна Саламандра. Невразлива для вогню, ця форма символізує очищення сірки шляхом кальцинації. У нижньому лівому куті ми бачимо птаха, що втілює леткий дух, який атакує та клює лева, що символізує фіксоване тіло. Хвіст лева проростає листям, ніби віщуючи «Квітку Філософів» (Flos Sapientum), яка розквітне внаслідок цієї тяжкої битви.
Чаша-ваза в центрі відома як vas Hermetis (Посудина Гермеса). Перехрестя на її центральній осі символізує перетин чотирьох елементів, півмісяць — срібло та місяць, а коло — золото та сонце. Разом ці три елементи утворюють алхімічний символ Ртуті. Виноград і квіти на лівій гілці — це філософське вино (розчинник), тоді як птах на правій гілці — це леткість духу. Ця композиція є коротким змістом Magnum Opus в одному зображенні.
Гібридна істота посередині праворуч уособлює неприборкану, химерну природу Першоматерії (Prima Materia). У нижньому правому куті фігура, що тримає театральну маску, з людською верхньою частиною тіла та хвостом, що закінчується наконечником стріли, втілює приховане обличчя природи (Natura) та оманливість матеріального світу. Скидання фальшивої маски старого «я», народження нової форми.
Передбачуваний автор цієї алхімічної книги, опублікованої в Ерфурті в 1735 році, насправді ніколи не існував. Не було жодного рабина на ім’я Авраам Елеазар. Текст також не був давнім рукописом, скопійованим із мідних таблиць Тубал-Каїна, як стверджувалося в книзі. Загальновизнано, що справжнім автором був редактор на ім’я Юліус Гервазіус фон Шварцбург. Хоча в передмові він називає себе лише «редактором», схоже, що він сам написав увесь текст. Перше видання побачило світ у 1735 році, а друге — у Лейпцигу в 1760 році.
Вигадана передісторія виглядає так: рабин на ім’я Елеазар здобув свої алхімічні знання з мідних таблиць Тубал-Каїна, першого коваля в Торі. Ця фіктивна розповідь черпає пряме натхнення з міфу про легендарну «Книгу єврея Авраама», яка нібито потрапила до рук Ніколя Фламеля (1340–1418) у XIV столітті та привела його до Філософського каменю. Єдина проблема: той рукопис так і не був знайдений.
Розгляньмо візуальний ряд... сім композицій підсумовують етапи та стихійну природу алхімічного Великого Творіння (Magnum Opus): Фігура у верхньому лівому куті — це дві істоти, що сидять на постаменті з викарбуваним серцем. Крилатий дракон угорі та безкрилий змій унизу кусають один одного за хвости, утворюючи петлю «Подвійного Уробороса» (Duo Dracones). Алхімічний код зрозумілий: крилатий — леткий (Ртуть, Mercurius), а безкрилий — фіксований (Сірка).
Цей динамічний акт взаємного поглинання представляє coniunctio — союз і циркуляцію протилежностей. Чотиринога істота у верхньому правому куті згорнута в коло, кусаючи власний хвіст із закритим ротом. Ця форма є відсиланням до Уробороса, одного з найдавніших відомих символів в алхімічній літературі. Найперші письмові згадки про нього з’являються в «Хризопеї», тексті, що приписується Клеопатрі Алхімікині (жінка-алхімік з Олександрії), яка жила в I–III століттях нашої ери. Його значення вкладається в одне речення: «все є одне».
Дві сцени ліворуч також ілюструють трансмутацію елементів: Посередині крайнього лівого ряду безкрила істота з передніми лапами та пазурами, що вивергає вогонь у порожнечу на фоні сонця з людським обличчям, — це алхімічна Саламандра. Невразлива для вогню, ця форма символізує очищення сірки шляхом кальцинації. У нижньому лівому куті ми бачимо птаха, що втілює леткий дух, який атакує та клює лева, що символізує фіксоване тіло. Хвіст лева проростає листям, ніби віщуючи «Квітку Філософів» (Flos Sapientum), яка розквітне внаслідок цієї тяжкої битви.
Чаша-ваза в центрі відома як vas Hermetis (Посудина Гермеса). Перехрестя на її центральній осі символізує перетин чотирьох елементів, півмісяць — срібло та місяць, а коло — золото та сонце. Разом ці три елементи утворюють алхімічний символ Ртуті. Виноград і квіти на лівій гілці — це філософське вино (розчинник), тоді як птах на правій гілці — це леткість духу. Ця композиція є коротким змістом Magnum Opus в одному зображенні.
Гібридна істота посередині праворуч уособлює неприборкану, химерну природу Першоматерії (Prima Materia). У нижньому правому куті фігура, що тримає театральну маску, з людською верхньою частиною тіла та хвостом, що закінчується наконечником стріли, втілює приховане обличчя природи (Natura) та оманливість матеріального світу. Скидання фальшивої маски старого «я», народження нової форми.