Оріджинал контент

Вуп

хвилинка реклами @rubberoidlife

Постдок і магістр перед ботанням:
- Яка задача?
- Га?
- Які розділи архіву читати і що інтегрувати?
- Шо?
- Ну що тобі професор казав перед ботанням?
- Якшо опять доданок в рівнянні проїбеш - відправлю його інтегрувати на дошці..

хто впізнає тут похідну від функції вейрштраса той молодець

в мене на це пішло 3 секунди, і потім пів години щоб все перевірити

pp07 vs my results

і пох що ніхто не зрозуміє, але це насправді розйоб і мені нравиться (рідко в науці таке буває, але іноді це прям кайф)

Нарешті дійшли руки написати відгук на оцього монстрика. Мені сподобалося! Вимагаємо продовження!

А тепер трошки до загального, не дуже хочеться писати банальні фрази, але доведеться трошки. Наприклад, есей про час дуже класно перегукується з есеєм про жіночу суфійську містику, і в принципі всі есеї дуже різні, але в той ж час дуже близькі. Якісь срачі з акселераціонізмом теж можна обійти увагою, бо сподіваюсь, ще буде час про це посратися потім. Головне, що я хочу сказати, що журнал відчувається дуже живим і актуальним.


Найбільше в збірнику мені сподобалось те, з наскільки різних оптик він намагається осмислювати по суті те саме: час, божественність, містицизм, окультні практики… все це такі ж невідʼємні частини модерного буття як кава, творчість і смерть. Як гарно вдалося переплести всі ці доволі різні розуміння реальності. Як мені здається, це доволі класний відбиток часу і думок, в яких нам всім (не)повезло існувати.

Коротенько вийшло, бо на довгі срачі з акселераціонізмом в мене поки нема сил))

Наукова група другий місяць бере інтеграл. А статті все нема і нема. Аспіранти хочуть любові та публікацій, у зв'язку з чим зростає невдоволення. Справа рухається до бунту. Професор, розуміючи все, що відбувається, підходить до постдока:
– Постдок! Ти бувалий ботан! Ботав на всіх напрямках! Знаєш всі наукові закони і звичаї! Підкажи, що роблять в такій ситуації?
Постдок, покурюючи трубку:
– Є старий науковий звичай... Кожен дослідник тягне жереб. Того, кому випаде йде до дошки і вся група буде їбати його в імплікації біля дошки!
Так і вирішили. Кинули жереб. Жереб випав постдоку… Постдок, пихкаючи трубкою і примовляючи: "Старий науковий звичай...", шукає крейду та встає біля дошки. Вся група по черзі питає його, а він спокійно стоїть, відповідає і пихкає трубкою. Залишаються лише група бакалаврів, тільки з пар. Стоять, тремтять - бояться підійти до розписаної та закривавленої дошки постдока. Професор кричить йому:
– Постдок! Ти ж бувалий! Скажи їм щось для піднесення!
Постдок подумав і закричав:
– Я чат гпт!

Нескінченна кількість анекдотів приходить у бар, але ніяк не можуть вирішити кому замовляти першим. Поруч сидить взвод аспірантів і професор, бачачи безлад, хоче його усунути
- Петров!
- Я!
- Пронумеруй анекдоти.
Петров тужиться, пижиться
- Не пронумерувати...
- Іванов, допоможи Петрову!
Намагаються вдвох, та сама ситуація.
- Не пронумерувати...
- Сидоров, допомагай!
Пихтять утрьох, пронумерувати не можуть
- Не пронумерувати, товаришу професоре!
Тут один із анекдотів їм каже:
- А хулі ви хотіли? Нас тут континуум!

Нескінченна кількість анекдотів приходить у бар, але бармен ніяк не може зрозуміти, кого обслуговувати першим. Поруч сидять Кантор і Цермело. Останній, бачачи безлад, хоче його усунути.
- Кантор!
- А?
- Пронумеруй анекдоти.
Кантор тужиться, пижиться
- Не пронумерувати...
В бар заходить Рассел
- Рассел, допоможи Кантору!
Намагаються вдвох, та сама ситуація.
- Не пронумерувати...
Цермело виходить з бару обдумати проблему
Повертається через п'ять хвилин, бар в руїнах
В множині анекдотів був парадокс