Ми обов’язково маємо зробити Одещину місцем, де хочеться відпочивати, мандрувати, навчатися, працювати. І це все одним словом – хочеться жити!

Це ж просто. Правда? І ми саме про це публічно домовлялися. Що традиційно корупційного «якщо зайшов на посаду, то можеш трішки брати в кишеню державного, вона не збідніє» більше не буде. Може, хтось не почув? Тому ще раз. Кожен посадовець, міністр і депутат має великими літерами десь на собі закарбувати просту істину: якщо вкрав – сядеш, якщо брав хабар – сядеш. Винятків із цього правила не може бути – для будь-якої особи в нашій державі. Бо нема більше «криш», прикриття, адміністративних можливостей.

Дуже довго класична політична й бізнесова система в Україні будувалася саме на таких цинічних винятках – щоб «потрібні люди» могли закрити будь-які справи. Багатьох з таких «винятків» кожен українець знає навіть по прізвищах. Вони стали політичним бомондом в країні за ці 28 років. Якби у 2019-му не скасували кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, фактично амністувавши тисячі корупціонерів, зараз у в'язницях можна було б організовувати великі ток-шоу – були б дуже солідні спікери. Які, не сумніваюся, дуже красиво розповідали б нам про те, як саме треба любити країну...

Коли ми йшли на вибори, ми обіцяли народу, що старі корумповані часи закінчаться. Що винятків не буде, особливих нема, виправдання не приймаються. Забули? Так швидко? Чому досі хтось вважає, що він особисто може спробувати стати «винятком» з цієї обіцянки та поводитися настільки зухвало? Хочу, щоб усі посадовці, всі депутати уважно ще раз подивилися на себе, на свої справи й затямили – за хабарництво буде дуже боляче.

Сподіваюся також на те, що НАБУ, Спеціалізована антикорупційна прокуратура й Офіс Генерального прокурора все ж таки почують суспільство і тому працюватимуть значно швидше й продуктивніше для того, щоб викривати діяльність усіх шукачів вигод у владі. Не раз на місяць демонструвати нам гучну справу, а системно, день у день, максимально напружуючи свої можливості, показувати результат. Конкретний. Чи ні? Чи ми забагато хочемо? Це ж не робота задля реклами чи піару. Не просто відео, скандал, а потім – тиша. Це ж про вироки – про ті самі посадки, про які в нас запитують люди в кожному місті. А тому – більше правоохоронної конкретики. Більше показових «посадок». Просто сьогодні. Бо час на справедливість дуже швидко спливає.

Шановна єврейська громадо України та всі, хто святкує Рош га-Шана! Прийміть мої сердечні вітання з нагоди нового 5781 року.

Для вас ці дні завжди є часом для осмислення життя, самоаналізу та духовного налаштування на наступний рік. Сподіваємось, що для всіх нас він буде легшим, ніж рік, що минає.

Задля безпеки життя та здоров’я людей, що є найвищою цінністю, ми були змушені обмежити масові заходи у країні, зокрема й частину традиційного відзначення цього свята.

Але у Києві, Дніпрі, Умані, Єрусалимі, Нью-Йорку та в інших місцях планети єврейський народ молиться за мир і добробут для всього людства.

Ми дякуємо всім за розуміння та взаємодію у важливих питаннях безпеки людей. Віримо, що разом ми обов’язково зможемо подолати всі виклики, що постали перед нами, і наступного року повернутися до звичного ритму життя.

Бажаю кожному з вас щасливого й солодкого Нового року!

Хіба ми вже не хочемо змінити країну? Ні? Не просто поміняти прізвища на кабінетних табличках, а отримати нарешті ефективну, комфортну, сучасну й адекватну державу? То давайте змінювати. Не нити, не скаржитися, не ховатися, не жалітися на когось. А саме змінювати. По-справжньому. Без попередніх підрахунків і порівнянь. Давайте показувати людям, що ми готові працювати та боротися. Боротися за те, щоб, усупереч традиційним змовам, отримати ще одну можливість обнулити старі «сірі еліти» на місцях. Це, звичайно, дуже важко. Тому що будь-яка радикальна зміна правил гри – це насамперед відповідальність. За себе і за свою команду. І це безперечне подолання важкого опору старих затятих корупціонерів на місцях, які буквально спресовані в міцні клани та регіональні мафії.

На мій погляд, сьогодні йдеться не лише про вибори до органів місцевого самоврядування. Мова все ще про можливість перезавантажити наші традиційні соціальні відносини, в яких роками працювало огидне правило: корумпованій меншості закон не писаний, а більшості – злидні, несправедливість, обман. Мова зараз про те, куди ми все-таки хочемо в підсумку дійти? І чи хочемо? Чи вже зламалися на півдорозі? Але хіба справжні зміни можуть відбутися без виграшу, без перемоги, без віри в себе? Ось чому потрібно, щоб блищали очі. Щоб усупереч. Щоб усі навколо бачили бажання йти та боротися. По-іншому ніяк.

Так, я чудово розумію, що «не все, не відразу й не швидко». І що є помилки. І що бувають у нас помилки в людях, у кандидатах, у депутатах. Але ж сильним вважається не той, хто не помиляється, а той, хто ці помилки визнає та виправляє. Чи ми живемо в ідеальному світі? А якщо ні, тоді швидко виправляємо помилки та рухаємося вперед.

Завжди намагаюся максимально широко відкривати двері для прогресивних змін. Давати шанс. Брати у свою команду тих, хто готовий працювати й відповідати за зроблене. Беріть і робіть. І відповідайте. Тому прямо й жорстко хочу сказати всім своїм. Закінчуйте відмовлятися від відповідальності. Закінчуйте стелити собі соломку на випадок чогось непередбаченого. Закінчуйте готувати собі виправдання на майбутнє. У вас достатньо часу, щоб довести свою ефективність. Просто потрібно працювати в режимі «24/7» і постійно доводити людям свою корисність.

За роки незалежності України Львівщина, на жаль, стала одним з тих регіонів, звідки українці їдуть. Їдуть, щоб прогодувати власні родини, при цьому роками не маючи змоги з ними бачитися. Мусимо якнайшвидше це виправити. Щоб у найближчому майбутньому до Польщі, Іспанії чи Італії мешканці Львівщини їздили виключно на екскурсії або ж на відпочинок.

Ми маємо збудувати країну, що завжди й до всього буде готова. Особливо це стосується Івано-Франківщини, яка часто потерпає від повеней. Побував у Ланчині, де останній паводок стався в червні. Відновлювальні роботи ведуться мляво, тож дав розпорядження місцевим чиновникам прискоритися. Невдовзі перевіримо, як воно виконується.

Аеропорт «Ужгород» невдовзі запрацює повноцінно! Відповідну угоду вчора підписали зі словацькою стороною. Це означає, що Україна отримає ще одні повітряні ворота до Європи, а Закарпаття стане ближчим до інших регіонів нашої країни.

Жахлива трагедія на Харківщині.

Розбився літак Ан-26. На борту, крім екіпажу, були українські курсанти. Є загиблі та поранені. Станом на цю хвилину підтверджено 20 загиблих. Інших шукаємо. Двоє вижили. За попередніми даними, всього було 28 людей на борту. Просто немає слів.

Катастрофа сталася, коли літак заходив на посадку на аеродром міста Чугуєва.

Терміново створюємо урядову комісію для розслідування всіх обставин та причин трагедії. Відповідне доручення дав Прем'єр-міністру. На місці вже працює пошукова команда.

Завтра буду на Харківщині.

​​Учора внаслідок страшної трагедії – падіння літака Ан-26 біля Чугуєва – Україна втратила 26 своїх достойних синів. 25 загинули на місці і один – від опіків, несумісних із життям, у лікарні. Ще один перебуває на лікуванні. Молимося за його якнайшвидше одужання.

Ми втратили молодих хлопців-курсантів і досвідчених військових, у яких попереду було все життя і, впевнений, не одна бойова звитяга. Важко підібрати слова, щоб висловити біль від цієї втрати. Важко знайти потрібні фрази, щоб втішити батьків, дружин і діточок загиблих воїнів.

Уся країна сьогодні буде у скорботі разом з їхніми родинами. Я підписав указ про оголошення 26 вересня дня жалоби.

Держава має забезпечити лікування постраждалого курсанта й надати компенсації тим, хто втратив близьких. Україна не забуває своїх героїв.

Наполягаю на тому, щоб причини цієї авіакатастрофи були оперативно з'ясовані, а розслідування було об'єктивним і неупередженим.

​​20-річний В'ячеслав Золочевський народився в сорочці. Сьогодні він фактично святкує другий день народження. Вночі В'ячеслав отямився біля уламків літака Ан-26, в якому летіла вся команда, друзі, побратими. Вогонь, знищений літак, темрява й тіла навколо. Один з хлопців поруч горів, і Слава кинувся його гасити. Йому вдалося дати ще один шанс іншому курсанту, який однак, на жаль, помер від опіків сьогодні вранці. Це героїзм посеред поля смерті.

Вірю, що цей другий шанс був подарований тобі недарма, В'ячеславе. Україна пишається тобою! Сил тобі пережити й оговтатися від тієї страшної ночі.

Вічна пам'ять загиблим.

Звести ясла-садок всього за десять місяців. Будувати рекордний кілометраж доріг. Відкривати спортивні об’єкти міжнародного рівня. Це реальність, якою зараз живе Тернопільщина. У регіону – величезний потенціал, тож будемо робити все, щоб цей край став файним, як і сам Тернопіль.

​​Є слова, після прочитання яких стає моторошно. Слова, що ілюструють безмежність людської жорстокості. Слова, що є символом звірячої ненависті.

Це слова оголошень, які розвішували в Києві нацистські окупанти. У них усім євреям міста та околиць наказувалося прибути 29 вересня 1941 року, о 8-й годині ранку, з документами, грішми й білизною на ріг вулиць Мельникова та Дегтярівської. А тим, хто не підкориться, погрожували розстрілом.

Звісно, моторошно стає не від самих слів, а від бездушних дій, що стояли за ними. Коли за два наступних дні в урочищі Бабин Яр нацисти вбили майже 34 тисячі людей. А за два наступних роки, за різними підрахунками, – від 70 до 200 тисяч. Вбили тільки за те, що вони євреї. А згодом – лише за те, що вони роми, українці, військовополонені.

Страчені у Бабиному Яру – це тисячі зруйнованих людських доль. Тисячі родин, що їх винищили цілими поколіннями. Тисячі сповнених страху дитячих очей, які не розуміють, що їх ведуть убивати. Це тисячі нагадувань людству, до чого призводять ксенофобія, расизм та нетерпимість. І тисячі доказів, які всупереч науці показують, що далеко не в усіх людей є серце.

79 років тому у спільне минуле українського та єврейського народів була вписана чорна сторінка. Ми схиляємо голову перед усіма жертвами Бабиного Яру. І не маємо права забути ці страшні злочини. Щоб більше ніколи в історії щодо жодної національності в жодному куточку світу не з’являлися подібні оголошення.

Ніколи знову!

Вічна пам'ять загиблим у Бабиному Яру!

Закарпаття межує з чотирма країнами Євросоюзу, тож місцеві мешканці добре знають, як там «у них» і як тут, у нас. У регіоні є проблеми з інфраструктурою, бракує лікарень і дитячих садочків. Але час, коли проблеми просто констатували, – в минулому. Ми почали їх вирішувати. Цього року на Закарпатті будують втричі більше доріг, ніж у попереднє десятиліття. Реконструюється вісім лікарень, зводяться нові садочки та школи. Кілька років – і ми закриємо всі проблемні питання. Щоб у закарпатців ніколи не виникало сумнівів, що тут, у нас, – краще.

Був радий завітати до Вінницького національного технічного університету. Кожного разу, спілкуючись з молоддю, відчуваю її неймовірну енергію. Впевнений, цієї енергії вистачить, щоб Україна зовсім скоро стала однією з найпотужніших держав. Саме тому так важливо робити все, аби наші юнаки й дівчата точно знали – в цій країні у них буде класна робота, тут вони зможуть придбати житло й запустити бізнес, не сплачуючи банкам космічні, здирницькі відсотки, тут вони поведуть своїх діток до сучасних і добре обладнаних дитячих садків і шкіл. Ми над цим працюємо і зупинятися не збираємось.

День учителя – це ж про особисте. Про те, як ти ростеш. Як починаєш розуміти цей світ. Які цінності робиш своїми. Щастить тим, чиї вчителі подібні до... батьків. Розумом, відвертістю, вимогливістю.

Як від батьків, кожен бере від своїх учителів те, що залишається потім на все життя.

Тому й повага до вчителя, навіть якщо він працював з тобою порівняно недовго, зберігається десятиліттями. Це те, що формує. Це світоглядне. Ціннісне. Про чорне та біле. Про демонів і ангелів, які потім визначають наш життєвий шлях.

Сьогодні просто хочу висловити щиру подяку кожному вчителю в Україні! За вашу роботу, за вашу увагу, за вашу сумлінність.

За те, що даєте нашим дітям уміння знайти свій шлях у житті. До речі, сьогодні це дуже й дуже непросто, бо світ навколо переживає просто божевільні революційні часи.

З Днем учителя!

​​А знаєте, це дійсно був хороший Саміт. Все чітко, по-партнерськи, з величезною взаємною повагою та зацікавленістю. Тому що ми цікаві. Перспективні. Відповідальні. Не боїмося будь-яких викликів. І слова свого вміємо дотримувати.

Саміт дав конкретику. Настільки зрозумілу, що декому довелося створювати альтернативну «картинку» на своїх телеканалах, щоб не загубитися на тлі реальних і позитивних новин з Брюсселя. До речі, вкотре ми бачимо цю готовність зіграти в чужу гру, щоб зберегти хоча б щось зі старого життя, вигідного лише для обраних. Може, про це вже час говорити жорстко й відверто? Так от, ніщо старе не повернеться.

Бо ми впевнено йдемо до повноправного членства у Євросоюзі. І це є головним підсумком зустрічей у Брюсселі. Членство не як самоціль, а як визнання наших цінностей. Україна вже точно переросла чинну Угоду про асоціацію й прагне до її оновлення. До більших амбіцій та глибини. І так, ми отримали позитивну відповідь від Євросоюзу. Комусь не подобається? Ну то що?

Україна отримає також «промисловий безвіз». Це дасть ще більше можливостей для нашого експорту. Вже почала роботу відповідна експертна місія. Тобто більше ринків збуту, більше конкурентних можливостей, більше робочих місць, більше технологій.

Україна отримає «відкрите небо». Після семи років різних маніпуляцій нарешті маємо чітке розуміння, що Угода про спільний авіапростір буде підписана найближчим часом. Це – мільйони можливостей для більш легких подорожей і бізнесових контактів. Звісно, після пандемії. Бо ми і є частина цивілізації.

До речі, саме Євросоюз підтвердив, що допоможе Україні отримати справжню вакцину, коли вона з'явиться й не викликатиме сумнівів у вчених. Тому не раджу дуже вірити в передвиборчі «ініціативи» окремих циніків, які вже вакцинувалися неперевіреними засобами.

Повністю знято всі штучні побоювання щодо безвізу для українців. Скільки ефірів, заголовків та дописів щодо якоїсь «загрози» для безвізу були повною брехнею, і ми це ще раз підтвердили – на найвищому рівні.

Євросоюз підтримав нашу активність у переговорах у Нормандському форматі та у Тристоронній контактній групі. Всі аспекти цих перемовин цілком зрозумілі нашим європейським друзям. Та й у документах за підсумками Саміту всі формулювання на сто відсотків проукраїнські.

І так, Лондон тільки додасть нам позитиву. Побачите!

​​Просто дякую тобі, Британіє!

У наш час щирих друзів вкрай важко знайти. Бувають лише прагматичні інтереси та ситуативні домовленості. Але буває й «але». Наші відносини з Британією – стратегічні, діалог – абсолютно щирий, а досягнуті домовленості відображають справді близьку дружбу. Тому що цінності в нас практично однакові. Цінності, які є основою внутрішнього світу нації. Свобода, конкуренція, самовідданість, відповідальність, честь.

Сьогоднішня «Нова Угода» з Британією, яка визначає наші відносини після Брекзиту, дає змогу громадянам і бізнесу співпрацювати з набагато більшим потенціалом. Більш розкуто та більш перспективно. Тому що... друзі. І тому що вміємо відверто розмовляти.

Торгівля, промислова політика, енергетика, сільське господарство, інформаційні технології, глобальні «кліматичні» програми – це тільки частина тих сфер, які охоплює наша Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство. Початок великого шляху.

Особливо цінуємо домовленість про спільну модернізацію українських Військово-морських сил. Разом з Британією ми зміцнюємо обороноздатність України на морі та підвищуємо безпеку на півдні нашої держави. Зрозуміло ж чому? Тому що поки одні «друзі» постійно б’ють у спину, інші (ті, які щирі) – беруть на себе частину наших проблем. Таким є цей несправедливий, але фантастичний світ. Є в ньому й «друзі», і друзі... До того ж у нас зараз немає жодного сумніву в тому, що в намаганні знайти наш особливий шлях до миру Британія – з нами.

У межах візиту відбулася також зустріч з членами британської королівської родини Їхніми Королівськими Високостями Герцогом та Герцогинею Кембриджськими. Це – перша аудієнція Президента України у членів британської королівської родини. Вважаю це честю не для себе особисто, а для всієї нашої держави. Бо це також про ключові цінності. Про довіру насамперед.

Абсолютно чудовою й дуже продуктивною була зустріч з Прем’єр-міністром Борисом Джонсоном. Справді непересічна людина! Запросив Бориса відвідати Україну з офіційним візитом.

Звісно, говорили і про пандемію. Дуже вразило те, який порожній зараз Лондон. Людей на вулицях мало. А якщо є, то більшість – у масках, навіть просто на вулицях. Британці вкрай відповідально ставляться до карантинних обмежень. До свого та чужого життя. До слова держави. До особистої відповідальної поведінки. Тому, окрім іншого, домовилися діяти спільно у боротьбі з ковідом. Позиція Британії – кожна країна має одержати вакцину, коли її буде створено.

Тож у підсумку Лондон завершує максимально успішний зовнішньополітичний тиждень для України. Менше традиційно пафосних слів про те, «як треба», і більше практичної конкретики для нової Української держави. Таким є наше кредо. Навіть цікаво, що ж тепер почуємо від «реєстрових критиків»?

25 жовтня на виборчій дільниці я поставлю тобі 5 важливих питань.
5 питань, які нам раніше ніхто ніколи не ставив.
5 питань, щоб дізнатися саме твою думку!

Вітаю нашу збірну з перемогою над однією з найсильніших збірних світу – командою Іспанії!

У складних кадрових умовах,
коли мало хто вірив,
коли і нічию вважали б чудовим результатом,
ви вийшли на поле, билися за честь України і перемогли!

Дякую, що подарували усій країні свято, яке так було нам потрібно!

Пишаємось вами, хлопці!!!
🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Сьогодні ми всі вклоняємося нашим воїнам за мирне небо та спокійний сон в українських містах і селах.

Погодьтеся, ми дуже швидко звикаємо до хорошого, сприймаємо це як звичний стан речей. Та не маємо забувати: коли ми вечеряємо у ресторані, їдемо з друзями на пікнік, граємося зі своїми дітьми, розважаємось, подорожуємо, одним словом – живемо, є ті, хто зі зброєю в руках і вдень, і вночі, і в спеку, і в мороз боронить нашу Батьківщину. Щоб усі ми могли жити звичайним життям, а Україна мала самостійність і незалежність.

Давайте ніколи про це не забувати. І дякувати нашим героям щодня, а не лише в День захисника України.