🎨 Спільний арт-флешмоб Торецької, Ружинської та Канівської громад до 155-річчя Лесі Українки — «Малюємо пліч-о-пліч»

#плічопліч

З нагоди 155-річчя від дня народження видатної української поетеси, драматургині та громадської діячки — Лесі Українки — Торецька, Ружинська та Канівська громади об’єдналися задля реалізації спільної мистецької ініціативи в межах проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади».

Арт-флешмоб «Малюємо за мотивами творів Лесі Українки» є прикладом плідної міжгромадської співпраці, творчого партнерства та культурного єднання. Ініціатива покликана популяризувати літературну спадщину поетеси мовою образотворчого мистецтва та продемонструвати, що українська культура єднає незалежно від відстаней.

Через художні образи, інтерпретації та творчі експерименти учасники мають змогу:

* передати глибину, красу й емоційну силу творів Лесі Українки;
* осмислити характери її героїв у сучасному мистецькому баченні;
* відчути спільність культурних цінностей та творчого натхнення.

Цей флешмоб — не лише мистецький виклик, а й простір для самовираження, взаємопідтримки та співпраці громад. Малюючи улюблених персонажів, ілюструючи уривки з творів чи створюючи власні художні інтерпретації, учасники долучаються до спільного культурного діалогу.

Спільна ініціатива Торецької, Ружинської та Канівської громад засвідчує, що культура є потужним інструментом згуртування. Через творчість ми не лише вшановуємо постать Лесі Українки, а й будуємо мости співпраці, підтримки та взаєморозуміння.

Запрошуємо юних художників, педагогів, батьків і всіх поціновувачів українського мистецтва долучатися до арт-флешмобу та ділитися своїми роботами в соціальних мережах із хештегами:

#МалюємоПлічОПліч
#155роківЛесіУкраїнки
#ТорецькРужинКанів
#ЗгуртованіГромади
#ЄднанняЧерезМистецтво

Разом створімо мистецьке свято, що підкреслить велич постаті Лесі Українки та покаже: її слово й сьогодні надихає, а спільна творчість об’єднує громади України. 🇺🇦✨

Вшануємо світлою пам’яттю всіх, хто віддав своє життя через вторгнення російської федерації в Україну!

Згадаймо Героїв, які боролися і загинули за наше майбутнє, невинних дітей, мирних українців та всіх наших співвітчизників!

Пам’ятаємо! Не пробачимо! Переможемо!

Слава Україні! Героям слава!

Домашні працівники: правила офіційного оформлення та сплати податків

Домашні працівники – це особи, які виконують роботу в домогосподарстві або для домогосподарства на підставі укладеного трудового договору.

Роботодавцем для домашнього працівника є фізична особа, яка є одним із членів домогосподарства та з якою домашній працівник уклав трудовий договір.
З домашніми працівниками укладається у двох примірниках трудовий договір, який є основним документом, що засвідчує наявність трудових відносин та визначає права й обов’язки сторін.

Домашній працівник може бути допущений до роботи після здійснення роботодавцем повідомлення органів Державної податкової служби за його податковою адресою.
Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування домашніх працівників здійснюється на засадах добровільності. Наголошуємо, що домашні працівники користуються всіма трудовими правами та гарантіями, передбаченими законодавством про працю, у тому числі на безпечні та здорові умови праці, та мають право на захист від будь-якої форми експлуатації або дискримінації.

Підтримка мешканців громади у Дніпрі

#Культурні_заходи_на_локаціях_Торецької_громади
#Вісті_з_гуманітарних_штабів

За підтримки Торецької міської військової адміністрації у культурному просторі Торецької громади в місті Дніпро відбувся просвітницько-практичний захід «Як зберігати психологічну стійкість в умовах кризи, відключення світла та небезпеки».

Подія об’єднала мешканців громади, які нині проживають у Дніпрі, задля надання фахової психологічної підтримки та зміцнення внутрішніх ресурсів.

Зустріч організували фахівці центральної бібліотеки спільно з гуманітарним центром «Проліска – Дніпро». Формат заходу поєднав інформаційний блок і практичні вправи, спрямовані на розвиток навичок саморегуляції, емоційної стабілізації та підтримання відчуття безпеки в умовах невизначеності.

Під час зустрічі учасники ознайомилися з простими й дієвими техніками збереження внутрішньої опори: дихальними практиками для зниження рівня тривожності, вправами на заземлення, алгоритмами дій під час стресових ситуацій та відключень електроенергії. Окрему увагу приділили формуванню відчуття контролю навіть у нестабільних обставинах — через планування щоденних рутин, розподіл відповідальності та інформаційну гігієну.

Важливою складовою заходу стало посилення взаємопідтримки та відчуття спільності. Учасники мали змогу поділитися власним досвідом подолання труднощів, обговорити способи збереження психологічної рівноваги та отримати підтримку одне від одного. Такий формат сприяв зміцненню соціальних зв’язків і формуванню простору довіри.

Проведений захід засвідчив: навіть у складних умовах війни, небезпеки та вимушеного переміщення громада залишається згуртованою. Психологічна стійкість — це не вроджена риса, а навичка, яку можна й потрібно розвивати. І саме такі зустрічі допомагають людям відчувати опору, єдність і впевненість у власних силах.

Дякуємо всім за активну участь та теплу атмосферу.
Приєднуйтесь до наших зустрічей!
Контакт: +380951779686 Олена

25 лютого 2026 року – 155 років від дня народження Лесі Українки

25 лютого 1871 року в Новоград-Волинському народилася Лариса Косач, яка увійшла в історію під псевдонімом Леся Українка. Саме вона стала однією з центральних постатей української культури та піднесла її до європейського рівня. Але світове значення творчості письменниці довго применшували, а образ спотворювали.

Лариса була другою із шести дітей Косачів. Батько і мати Лесі походили зі шляхти: Петро Косач – із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства, а Олена Пчілка – із роду Драгоманових, що належав до козацької старшини.

Дядьком Лесі Українки був знаний український вчений, засновник українського соціалізму, професор Михайло Драгоманов, який боровся з псевдонародністю, провінційністю та обмеженістю літератури. Своєю діяльністю він викликав інтерес до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Деякі роботи підписував псевдонімом Українець. Саме Драгоманов вплинув на становлення Лесі Українки як письменниці.

Леся була надзвичайно обдарованою. У чотири роки вона навчилася читати, у п’ять — грати на роялі, у дев’ять уже писала вірші, а у 12 років її твори почали друкувати в журналах. У той самий час вона захворіла на туберкульоз кісток, через що довелося назавжди залишити заняття музикою.

Самостійно вивчала мови. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки. Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість робіт поетеса опублікувала за кордоном.

Сучасники дорікали Лесі Українці, що та писала багато драм на ранньохристиянські та античні теми, і вимагали більше творів про українську історію. Але насправді, коли Леся Українка писала про Грецію, завойовану Римом, то під Грецією мала на увазі Україну, а в драмі «Вавилонський полон» говорила про поневолений український народ, який мусить пройти випробування й вистояти. Леся Українка брала історичне тло, але говорила про свій час.

Лариса Косач жила та творила, ігноруючи невиліковну недугу ‒ туберкульоз кісток, а згодом ще й хворобу нирок. Це завдало їй тяжкого болю та змушувало подовгу їздити на курорти, відтягуючи неминуче. Але письменниця обурювалася, коли її вважали за «хвору, слабосилу дівчину».

У радянський час значення творчості Лесі Українки нівелювали. Образ «хворої, знесиленої дівчини у вінку» намертво закріпили за письменницею. Так її маргіналізували як жінку та українку.

Леся Українка разом з Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською та іншими письменницями мала величезний вплив на розвиток феміністичної течії в українській літературі. Її жіночі образи – вільні у своєму виборі, самодостатні, горді і незалежні, що для того часу було абсолютним викликом, особливо на теренах Російської імперії. Друкувалася на сторінках започаткованого в 1887 році жіночого альманаху «Перший вінок», біля витоків якого стояли Наталя Кобринська та Олена Пчілка. Підтримувала емансипацію та жіночі рухи, які виступали за більші можливості для жіночої самореалізації.

Все її життя було боротьбою: з хворобою, із суспільними догмами, за право бути українкою, мати власну думку, жити своїм розумом, не бути ні від кого залежною. Іван Франко назвав Лесю Українку «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

Останні роки письменниця прожила в Єгипті та різних містах Грузії, куди переводили по службі її чоловіка, Климента Квітку. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському селищі Сурамі – виснажені хворобою, у неї відмовили нирки. Похована у Києві на Байковому кладовищі біля батька та брата Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі Українки несли шестеро жінок.