Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Любов та турбота про ближніх через покоління.
Ця історія про волонтерів Червоного Хреста України, пані Ірину, яка понад 30 років допомагає людям, та юну Настю. Настя з самого дитинства знаходиться поруч із волонтерами Червоного Хреста України і ці спогади називає найтеплішими.
Сьогодні дівчина доглядає за тими, хто не може цього робити самостійно. Колись невідомі люди стали для неї рідними, чому молода дівчина безмежно радіє.
«Воно гріє душу. Ти приходиш і розумієш, що людина тебе любить, цінує і ти потрібен цій людині», - каже Настя.
Ми безмежно пишаємося, що колись Настя доєдналася до волонтерів Червоного Хреста України, яких сьогодні понад 8000. Всі ми щоденно працюємо задля допомоги нашій великій родині українців.
Ми - поруч!
#redcrossukraine #Ukraine #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторії
Ця історія про волонтерів Червоного Хреста України, пані Ірину, яка понад 30 років допомагає людям, та юну Настю. Настя з самого дитинства знаходиться поруч із волонтерами Червоного Хреста України і ці спогади називає найтеплішими.
Сьогодні дівчина доглядає за тими, хто не може цього робити самостійно. Колись невідомі люди стали для неї рідними, чому молода дівчина безмежно радіє.
«Воно гріє душу. Ти приходиш і розумієш, що людина тебе любить, цінує і ти потрібен цій людині», - каже Настя.
Ми безмежно пишаємося, що колись Настя доєдналася до волонтерів Червоного Хреста України, яких сьогодні понад 8000. Всі ми щоденно працюємо задля допомоги нашій великій родині українців.
Ми - поруч!
#redcrossukraine #Ukraine #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторії
«У нашому осередку зібралися однодумці – я 30 років займаюся громадською діяльністю, очолюю спілку людей з інвалідністю. Як тільки дізналася, що Червоний Хрест України набирає волонтерів, оразу запропонувала свою допомогу», – ділиться Наталія Безпалько, волонтерка Червоного Хреста України в Кам‘янець-Подільському.
«Найбільша радість для мене – це робота з дітьми. Червоний Хрест України дав мені цю можливість. Тому поєдную приємне з корисним: займаюся з дітками, поки батьки вирішують свої проблеми».
#КамянецьПодільський #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторії
«Найбільша радість для мене – це робота з дітьми. Червоний Хрест України дав мені цю можливість. Тому поєдную приємне з корисним: займаюся з дітками, поки батьки вирішують свої проблеми».
#КамянецьПодільський #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторії
Коли розпочалася війна, 42-річний Микола Бурбала гостював у друзів.
«Приїхали в гості до друзів, і почалася війна. Додому було небезпечно повертатися, а тут хотілося бути корисним, тому став волонтером Червоного Хреста України», – розповідає Микола. Чоловік приїхав гостювати до Вишгорода на Київщини з м.Покровська, Донецької області.
«У мене вся сім’я – волонтери: діти допомагають військовим, а я – тут. Кожен на своєму місці. Чим більше кожен з нас зробить, тим швидше все закінчиться і можна буде повернутися додому, до звичного життя».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторія #ЧХВишгород
«Приїхали в гості до друзів, і почалася війна. Додому було небезпечно повертатися, а тут хотілося бути корисним, тому став волонтером Червоного Хреста України», – розповідає Микола. Чоловік приїхав гостювати до Вишгорода на Київщини з м.Покровська, Донецької області.
«У мене вся сім’я – волонтери: діти допомагають військовим, а я – тут. Кожен на своєму місці. Чим більше кожен з нас зробить, тим швидше все закінчиться і можна буде повернутися додому, до звичного життя».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторія #ЧХВишгород
38-річна Наталія Дмитренко – банківський співробітник, яка від початку війни вимушена була переїхати до безпечнішого міста країни, тікаючи від обстрілів та небезпеки у Курахові. Опинившись у Кам’янець-Подільському жінка розпочала волонтерити у Червоному Хресті України, адже мала досвід й знала, як і кому може допомагати.
«Я переселенка вже вдруге. У 2014 з родиною виїхала з Донецької області в м. Курахове, але тут нас знову наздогнала війна», – розповідає Наталія, волонтерка Кам‘янець-Подільської організації Червоного Хреста України.
«У мене двоє діток – близнята по 11 років. Тому, коли почалася війна, вирішили не ризикувати та евакуюватися».
По приїзду у нове місто, жінка звернулася до місцевого осередку Червоного Хреста України, аби запропонувати свою допомогу для підтримки постраждалих українців.
«У Червоному Хресті України я також вдруге. З 2016 допомагала в Донецькій області, на лінії розмежування у Мар’їнці, Красногорівці, Карлівці, неподалік Пісок. Тому знайома з волонтерством не на словах.
Тепер допомагаю тут, бо як кажуть, знаю як і навіщо. Людям всюди однаково потрібна допомога, працюємо з надією, що все це скоро закінчиться».
#КамянецьПодільський #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
«Я переселенка вже вдруге. У 2014 з родиною виїхала з Донецької області в м. Курахове, але тут нас знову наздогнала війна», – розповідає Наталія, волонтерка Кам‘янець-Подільської організації Червоного Хреста України.
«У мене двоє діток – близнята по 11 років. Тому, коли почалася війна, вирішили не ризикувати та евакуюватися».
По приїзду у нове місто, жінка звернулася до місцевого осередку Червоного Хреста України, аби запропонувати свою допомогу для підтримки постраждалих українців.
«У Червоному Хресті України я також вдруге. З 2016 допомагала в Донецькій області, на лінії розмежування у Мар’їнці, Красногорівці, Карлівці, неподалік Пісок. Тому знайома з волонтерством не на словах.
Тепер допомагаю тут, бо як кажуть, знаю як і навіщо. Людям всюди однаково потрібна допомога, працюємо з надією, що все це скоро закінчиться».
#КамянецьПодільський #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
Коли почався обстріл, жінка пасла свою худобу на полі. Для Катерини Іванівни кози були, мов рідні діти.
«У мене їх три: чорненьку звати Зіронька, в неї на лобі зірочка; біленьку – Білосніжка, а руденьку – Берізка. Такі лагідні кізки, безрогі», – розповідала Катерина Іванівна волонтерці дорогою до безпечнішого місця. «Дуже їжею перебирають: зранку одну траву їдять, в обід – іншу, а ввечері – третю. А, коли на землю, що впаде, – вони не візьмуть, навіть надкушене яблуко не візьмуть».
«Коли обстріляли, я впала в траву. Потім дивлюся – я уся в крові: фартух в крові, сукня в крові».
Під час артобстрілу Сіверська жінка отримала поранення стегна та рук.
«Мене військовий знайшов. Сказав, що у лікарню треба. Я не хотіла, бо, а що ж кози мої? Та солдат сказав, що кози будуть, а мене може не бути. І привіз мене до медчастини».
З медичного закладу Загін швидкого реагування Червоного Хреста України забрав жінку та транспортував до евакуаційного потягу Лікарі без кордонів. Дорогою Катерина Іванівна весь час називала волонтерку Тетяну «донею» й розказувала далі про своє життя:
«У підвал я занесла тільки документи на будинок і фотографії, щоб зберегти. Люди несли речі, а я думаю: речі – наживні, треба фотографії рятувати. У мене фотокартки батька, дідуся, навіть прадідуся є. Фото 1905 року! Треба ж моїм дітям, онукам історію роду знати, от і врятувала. У мене четверо дітей, дев'ятеро онуків і вже троє правнуків. От дивитимуться ці фотографії і будуть знати минуле своє».
Під час поїздки Катерині Іванівні подзвонила донька: «Доця, я у машині лежу і на небо дивлюся. Цілую тебе, люблю тебе, радість моя».
Тетяна, волонтерка Загону швидкого реагування, що була всю дорогу поруч з Катериною Іванівною, погладжувала сіду голівку жінки, витираючи крадькома сльози, та думала: скільки ж ще таких Катерин змушені були покинути рідні місця, в яких прожили практично все життя. Та, незважаючи на все, віримо, що попри все Катерина Іванівна повернеться в свій рідний, вільний від тимчасової окупації Сіверськ, і знову буде щасливо жити із своїми кізками.
Матеріал: Tania Romaniuk.
#redcrossukraine #Ukraine #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом
#історіїЧХ
«У мене їх три: чорненьку звати Зіронька, в неї на лобі зірочка; біленьку – Білосніжка, а руденьку – Берізка. Такі лагідні кізки, безрогі», – розповідала Катерина Іванівна волонтерці дорогою до безпечнішого місця. «Дуже їжею перебирають: зранку одну траву їдять, в обід – іншу, а ввечері – третю. А, коли на землю, що впаде, – вони не візьмуть, навіть надкушене яблуко не візьмуть».
«Коли обстріляли, я впала в траву. Потім дивлюся – я уся в крові: фартух в крові, сукня в крові».
Під час артобстрілу Сіверська жінка отримала поранення стегна та рук.
«Мене військовий знайшов. Сказав, що у лікарню треба. Я не хотіла, бо, а що ж кози мої? Та солдат сказав, що кози будуть, а мене може не бути. І привіз мене до медчастини».
З медичного закладу Загін швидкого реагування Червоного Хреста України забрав жінку та транспортував до евакуаційного потягу Лікарі без кордонів. Дорогою Катерина Іванівна весь час називала волонтерку Тетяну «донею» й розказувала далі про своє життя:
«У підвал я занесла тільки документи на будинок і фотографії, щоб зберегти. Люди несли речі, а я думаю: речі – наживні, треба фотографії рятувати. У мене фотокартки батька, дідуся, навіть прадідуся є. Фото 1905 року! Треба ж моїм дітям, онукам історію роду знати, от і врятувала. У мене четверо дітей, дев'ятеро онуків і вже троє правнуків. От дивитимуться ці фотографії і будуть знати минуле своє».
Під час поїздки Катерині Іванівні подзвонила донька: «Доця, я у машині лежу і на небо дивлюся. Цілую тебе, люблю тебе, радість моя».
Тетяна, волонтерка Загону швидкого реагування, що була всю дорогу поруч з Катериною Іванівною, погладжувала сіду голівку жінки, витираючи крадькома сльози, та думала: скільки ж ще таких Катерин змушені були покинути рідні місця, в яких прожили практично все життя. Та, незважаючи на все, віримо, що попри все Катерина Іванівна повернеться в свій рідний, вільний від тимчасової окупації Сіверськ, і знову буде щасливо жити із своїми кізками.
Матеріал: Tania Romaniuk.
#redcrossukraine #Ukraine #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом
#історіїЧХ
«Від початку війни, моя родина активно допомагала Червоному Хресту України. Ми навіть віддали наш єдиний бронежилет, бо розуміли, що волонтерам він потрібніший», – розповідає Олександр Яцун, волонтер Вишгородської районної організації Товариства Червоного Хреста України.
«Я точно знав, що стану волонтером, чекав лише закінчення екзаменів. І ось я тут, щасливий, що потрапив до загону швидкого реагування. Мене завжди цікавила медицина, а тут є змога здобути безцінний досвід надання першої допомоги.
Бонусом звичайно є вдячність людей, навіть, коли про це не кажуть особисто, –це видно по очах. Кожен такий випадок він відкладається в голові і змушує працювати і допомагати далі».
#redcrossukraine #Ukraine #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #ЧХісторія #ЧХволонтер
«Я точно знав, що стану волонтером, чекав лише закінчення екзаменів. І ось я тут, щасливий, що потрапив до загону швидкого реагування. Мене завжди цікавила медицина, а тут є змога здобути безцінний досвід надання першої допомоги.
Бонусом звичайно є вдячність людей, навіть, коли про це не кажуть особисто, –це видно по очах. Кожен такий випадок він відкладається в голові і змушує працювати і допомагати далі».
#redcrossukraine #Ukraine #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #ЧХісторія #ЧХволонтер
Ілля Винокуров через війну вимушений був переїхати з рідного Харкова до Кам‘янець-Подільського. У вільний час хлопець волонтерить у місцевій організації Товариства Червоного Хреста України.
«Я не можу сказати, що я волонтер: допомагаю не кожного дня, тільки коли є потреба – «ситуаційний-волонтер», можна так сказати.
Допомагаю переважно фізично. Якщо потрібно щось розвантажити чи завантажити, мені телефонують і за 15 хв я на місці. Я знаю, що чим швидше я прийду і справлюся, тим швидше люди отримають допомогу, – це мене мотивує.
Кожен повинен допомагати по можливості. Все повинно бути щиро, з бажанням, – тоді це буде на користь всім»
#ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #ЧХКамянецьПодільський
#red_cross_volunteer #ЧХісторія
«Я не можу сказати, що я волонтер: допомагаю не кожного дня, тільки коли є потреба – «ситуаційний-волонтер», можна так сказати.
Допомагаю переважно фізично. Якщо потрібно щось розвантажити чи завантажити, мені телефонують і за 15 хв я на місці. Я знаю, що чим швидше я прийду і справлюся, тим швидше люди отримають допомогу, – це мене мотивує.
Кожен повинен допомагати по можливості. Все повинно бути щиро, з бажанням, – тоді це буде на користь всім»
#ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #ЧХКамянецьПодільський
#red_cross_volunteer #ЧХісторія
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Віра Власенко тривалий час жила під обстрілами. Вона бачила біль та смерть навколо. Зрештою не витримала і евакуювалася.
Зараз жінці допомагають та підтримують волонтери Червоного Хреста України. Про її історію, як пережила складні часи у Миколаєві, дивіться у відеосюжеті.
#Миколаїв #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #ЧХМиколаїв #ЧХісторія
Зараз жінці допомагають та підтримують волонтери Червоного Хреста України. Про її історію, як пережила складні часи у Миколаєві, дивіться у відеосюжеті.
#Миколаїв #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #ЧХМиколаїв #ЧХісторія
«Я став волонтером буквально тиждень тому. Можливості повернутися в рідне місто немає, там кожного дня обстріли, тому вирішив допомагати таким людям, як я», – розповідає 27-річний художник з Краматорську Даніїл Крук. Зараз хлопець знайшов прихисток у Вишгороді на Київщині та почав допомагати іншим разом з Вишгородською районною організацією Червоного Хреста України.
«До війни працював в ресторані адміністратором. Власник закладу дозволив розмістити там свою галерею та у вільний час навчати дітей малювати.
Коли виїжджав з міста думав лише про те, як врятувати сім’ю, тому картини залишилися у Краматорську. Але тепер з’явилася ідея повернути картини і продати їх, а виручені кошти направити на допомогу дітям у Донецьку область».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ
#red_cross_volunteer #ЧХісторії
«До війни працював в ресторані адміністратором. Власник закладу дозволив розмістити там свою галерею та у вільний час навчати дітей малювати.
Коли виїжджав з міста думав лише про те, як врятувати сім’ю, тому картини залишилися у Краматорську. Але тепер з’явилася ідея повернути картини і продати їх, а виручені кошти направити на допомогу дітям у Донецьку область».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ
#red_cross_volunteer #ЧХісторії
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Історія Лариси Єжовкіної, пенсіонерки, яка під час війни долучилася до волонтерства
Лариса Єжовкіна до початку війни працювала на місцевому підприємстві у Черкасах. Але з перших днів повномасштабного вторгнення вирішила, що має робити більше для допомоги людям. Ставши волонтером Черкаської обласної організації Товариства Червоного Хреста України, Лариса почала надавати допомогу людям у «Банку одягу».
Свою мотивацію пояснює досить просто: «Я люблю допомагати людям. І я розумію, чому вони до нас звертаються».
Ми — поруч!
#Черкаси #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом
#історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХЧеркаси #ЧХісторія
Лариса Єжовкіна до початку війни працювала на місцевому підприємстві у Черкасах. Але з перших днів повномасштабного вторгнення вирішила, що має робити більше для допомоги людям. Ставши волонтером Черкаської обласної організації Товариства Червоного Хреста України, Лариса почала надавати допомогу людям у «Банку одягу».
Свою мотивацію пояснює досить просто: «Я люблю допомагати людям. І я розумію, чому вони до нас звертаються».
Ми — поруч!
#Черкаси #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом
#історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХЧеркаси #ЧХісторія