Про важливість "Sapere aude" у добу ШІ

Ще у листах Горація ми можемо побачити наступну думку:“Dimidium facti qui coepit habet: sapere aude, incipe.” (“Той, хто почав, уже зробив половину справи: наважся бути мудрим, розпочни.”) [Epistulae I, 2, 40].

Пройшли віки і вже у XVIII столітті цей заклик означає звільнення від «несамостійності» - залежності від авторитетів. «Sapere aude! - май мужність користуватися власним розумом» ( „Sapere aude! Habe Mut, dich deines eigenen Verstandes zu bedienen!“) - формула, яку І. Кант подає у відповіді на питання Was ist Aufklärung? (1784).

У наш час постає нова форма цієї залежності - алгоритмічна.
Штучний інтелект не просто інструмент. Він поступово стає епістемічним посередником: формує відповіді замість пошуку, пропонує інтерпретації замість аналізу, нормалізує «готове знання» замість проблематизації.

Ризик не в самому ШІ, а в зміні режиму мислення:
від sapere aude → до sapere delegare (делегуй мислення).

Кант визначав незрілість як «нездатність користуватися власним розумом без керівництва Іншого».
Чи не опиняємося ми сьогодні в ситуації, де «Інший» - це вже не інституція чи авторитет, а модель, навчена на масиві вже інтерпретованого знання?

Тому Sapere aude сьогодні - це не просто «думай сам». Це:
- сумнівайся в зручних та швидких відповідях;
- відрізняй знання від його симуляції;
- не підмінюй мислення генерацією тексту.

Інакше кожен з нас ризикує думати і жити не як людина, а як потенційний "робот".

#рефлексії_антикознавця

Те, про що зараз сучасна молодь говорить як «прайм» (prime) - свого часу давньогрецькою називалось «акме» (ακμή).


#давньогрецька_у_житті

У світлі сучасних трендів інтернет додатків/мереж - спільне фото адміна ТГ-каналу з провідними антикознавцями світу 😎😄😉

#іронія_античності

Сьогодні їду додому з центру міста в автобусі - публікую цей крайній пост про світлину нашої планети. Раптом, абсолютно неочікувано, до мене підходить Юнак і показує на своєму телефоні цю ж публікацію прямо в очі та виходить на найближчій зупинці…мабуть це і є «шок-контент» наживо 🙈😅

Нарешті вийшло друком довгоочікуване критичне видання «Каїрського папірусу» Емпедокла.

Нагадую, що влітку 2024 року
в Університеті Франкфурта Ален Мартен та Олівер Прімавезі повідомили про новий фрагмент твору ранньогрецького філософа Емпедокла Акрагантського «Про природу».

Папірусний фрагмент був виявлений в архіві IFAO (Institut français d'archéologie orientale) у Каїрі папірологом з Льєжа, Натаном Карлігом.

Незважаючи на свою лакунарність, новознайдений папірусний текст (обсягом у 30 рядків) доповнює наші знання про загадкове вчення сицилійського філософа і піддається тлумаченню з непрямої античної традиції.

https://www.news.uliege.be/cms/c_20650757/fr/trente-vers-inedits-d-empedocle-retrouves-sur-un-papyrus-du-caire

#книжкові_новинки
#антична_філософія

Якось у березні в одній з контрольних робіт прочитав, що серед народів які жили в античні часи на території зокрема сучасної України були - (увага!) - скУфи…🙈🤦‍♂️

#іронія_античності

- А як буде давньогрецькою "флешбек"?
- Звичайно, що "анадромі".

#давньогрецька_у_житті

Коли трохи плутаєшся в правильній вимові категоріального апарату елліністичних шкіл філософської думки

#іронія_античності

Сьогодні, у Великдень пропоную логічно розглянути діахронічну специфіку семантики лексеми «ἀνάστασις» (букв. «підняття», «вставання», «відновлення», «воскресіння).

Це слово походить від дієслова ἀνίστημι («піднімати», «ставити», «воскрешати») і вже у класичну добу демонструє широку палітру значень, що поєднують як фізичні, так і метафоричні виміри. У найдавнішому вжитку ἀνάστασις фіксується в активному значенні: «підняття», «підведення», «воскрешення» – зокрема у трагічній традиції, де йдеться про неможливість повернення до життя (напр., у Есхіла: A.Eu.648), а також у пізнішій біблійній грецькій мові – як буквальне «воскресіння мертвих» [Ep.Heb.11.35]. «усунення», «вигнання», «переміщення» – у Геродота і Фукідіда лексема означає примусове залишення місця або переселення (Hdt.9.106; Th.1.133), нерідко з негативною конотацією руйнування чи спустошення (Есхіл, Euripides). «зведення», «встановлення» – у значенні створення або спорудження (стіни, трофеї, статуї) у пізнішій історіографічній та епіграфічній традиції [D.20.72; Plu.2.873a].

У середньому (медіальному) значенні (ἀνίσταμαι) слово набуває більш «екзистенційного» виміру: «вставання», «підведення» – як тілесний акт (Арістотель, Arist.Spir.485a18), або «пробудження» зі сну (Sophocles, S.Ph.276). «відхід», «зрушення» – у військовому чи соціальному контексті означає рух, зміну місця перебування (Th.7.75). «відновлення після падіння» – перехідний смисл, який фіксує ідею повернення до попереднього стану (Ev.Luc.2.34).

Окремий пласт становлять тілесно-фізіологічні конотації: – у медичній традиції Гіппократа ἀνάστασις може означати «рух», «функціональне відновлення», а іноді й специфічні тілесні процеси (Hp.Epid., Coac.).

Водночас у пізньоантичний і особливо ранньохристиянський період відбувається суттєва семантична трансформація лексеми: II. «ἀνάστασις» як «воскресіння» стає центральним богословським поняттям: «воскресіння мертвих» – ключове значення у Новому Завіті (Ev.Matt.22.23; Act.Ap.23.6), що закріплює есхатологічний зміст терміна; «воскресіння до життя» або «до суду» (Ev.Jo.5.29) – розширення семантики у площину морально-онтологічного вибору; у неоплатонічній традиції (Плотін) – «піднесення від тілесного до духовного» (Plot.3.6.6), що наближає термін до філософії внутрішнього відродження.

Як бачимо, діахронічний розвиток лексеми «ἀνάστασις» демонструє складну еволюцію: – від конкретного фізичного «підняття» або «встановлення», – через соціально-політичні значення «переміщення» чи навіть «руйнації», – до екзистенційного і, зрештою, богословського поняття «воскресіння». У цьому сенсі «ἀνάστασις» репрезентує типовий для давньогрецької мови процес семантичного зростання: від тілесного жесту – до метафізичної події, де акт «встати» поступово переосмислюється як перехід від небуття до буття, від падіння – до відновлення, від смерті – до життя.

#філологічні_нотатки

Сьогодні на 99-ому році життя відійшла у Вічність французька антикознавиця, дружина видатного дослідника античної філософії Пʼєра Адо - Ілзетраут Адо.

Дисертацію Ілзетраут захистила на тему «Seneca unddie griechisch-römische Tradition der Seelenleitung» (1966; «Сенека, духовне керівництво та практика філософії»). Потім вона з чоловіком разом займалися неоплатоніками. Дослідниця випустила критичне видання коментарю Сімплікія до «Енхірідіону» (франц. Le Commentaire de Simplicius sur le Manuel d’Épictète) з чудовим введенням, порівнянним з самостійною книгою, також був опублікований їх спільний лекційний курс Apprendreté та Сімплікію.

У 1985 році вона очолює в CNRS дослідницький проект про твори та ідеї Сімплікія.

Серед її численних публікацій особливу увагу здобула робота «Вільні мистецтва та філософія в античній думці».

#in_memoriam