У цьому семестрі вперше у житті почув про таких античних філософів як "Зенон з Китаю" (Зенон Кітійський) та про "Анаскагора" (Анаксагора; хоча спочатку подумав, що переплутали з різновидом червоного вина) а також про такі дві античні школи як - "анатомісти та перипетійці" (атомісти та перипатетики) 😁😸😂

#іронія_античності

Незабаром у видавництві «Verba» побачить світ оновлене і доповнене видання перекладу Епіктета українською мовою.

Перше видання перекладу творів античного стоїка було видано в еміграції у 1976 р. - https://t.me/Ua_Classical_studies/1125

Науковий редактор і автор післямови - Олександр Іванюта.

#антична_філософія

#переклади_українською

Про те яке вино полюбляв Арістотель або як мудро (нікого не ображаючи) зробити вибір


Авл Геллій розповідає таку історію (Gell. N.A. XIII, 5).
Арістотель до 62 років став доволі немічним і вже не міг керувати школою. Виникла необхідність обрати наступника. Учні у повному складі вирушили до вчителя з проханням призначити майбутнього схоларха.
Швидше за все, ця подія, якщо вона і справді була, то відбувалася вже після втечі Стагірита з Афін (хоча Авл Гелл прямо і не пише про це). Кажуть, що він дуже переживав про залишений Лікей та учнів, які стали йому друзями. На тлі стресу у нього загострилася хвороба шлунка, від якої він страждав протягом усього життя.
Серед його учнів було багато гідних претендентів, але особливо виділялися двоє – Теофраст (з Лесбосу) та Евдем (з Родосу). Прямо назвати ім'я одного для засновника перипатетичної школи означало образити другого.
Арістотель знайшов витончений вихід з цієї ситуації. Нарікаючи, що вино, яке він наразі п'є, надто грубе для його хворого шлунка, він попросив принести йому гарного "закордонного" – родоського чи лесбоського. Спробувавши обидва, він сказав: «Обидва гарні, але лесбоське - краще» (ἡδίων ὁ Λέσβιος).
Цією фразою він і вибрав наступника. Усі зрозуміли: найкращим «вином» і, відповідно, новим головою школи став Теофраст з Лесбоса.

#антична_філософія

Цикл відео-лекцій патріарха українських перекладів з класичних мов професора Андрія Содомори

Вашій увазі запис першої лекції заслуженого професора ЛНУ імені Івана Франка, професора кафедри класичної філології Львівського університету Андрія Олександровича Содомори в межах XXVII Філософсько-психологічної школи, смт Брюховичі, липень 2025 року.

https://youtu.be/mI4mWcQrJfE

#класика_в_Україні

Можливо, не зовсім по темі ТГ-каналу, але не може не тішити той факт, що незабаром зʼявиться перший (!) в незалежній Україні навчальний посібник з давньоєврейської мови.

Детальніше про нього від автора та зміст підручника у посиланні - https://www.facebook.com/share/p/1CkdvvZhiK/?mibextid=wwXIfr

Смерть Цицерона як предмет пропаганди

Трагічна смерть Марка Туллія Цицерона яка відбулась сьогодні, 7 грудня 43 р. до н.е. неодноразово описана давніми авторами. Після встановлення Другого тріумвірату (Октавіан, Антоній, Лепід) Цицерон утік із Риму. Він мав намір сісти на корабель у Кайєті, але або не встиг, або через бурю, що розігралася, відплисти не вдалося. Їм опанувала огида «іяк до втечі, так і до самого життя». Переслідувачі наздогнали Цицерона неподалік його вілли поблизу Формій. Він наказав рабам не чинити опір і підставив шию вбивцям. Цицерона обезголовив його колишній підзахисний - військовий трибун Попілій, якого він колись врятував від страти за звинуваченням у батьковбивстві. Кісті рук і голова Цицерона були прибиті до ораторської трибуни (рострів) на Римському форумі, де він стільки разів тримав слово. Діон Касій додає жахливу деталь про Фульвію, дружину Антонія, яка знущалася з відрубаної головою оратора.

Дослідники, втім, стверджують, що обставини загибелі Цицерона - не так точне історичне свідчення, скільки результат ідеологічних зусиль Августа виправдати себе і очорнити Антонія, а також продукт декламацій (риторичних вправ) I ст н.е. У шкільних вправах-декламаціях (suasoriae) була створена та популяризована спрощена, але емоційно насичена версія подій, яка згодом закріпилася як історичний факт. У цій версії образ Попілія, найімовірніше, вигаданий — його, ймовірно, створили декламатори для посилення драматичної іронії (батьковбивця вбиває «батька вітчизни» і свого рятівника). Постать Антонія надмірно демонізована через приписувані йому безмежні мстивість і жорстокість, тоді як образ Октавіана, навпаки, надмірно вибілений: нібито він два дні чинив опір внесенню Цицерона до проскрипційних списків, але був змушений піддатися тиску Антонія й Лепіда, а після смерті Цицерона «два дні без перестанку ридав».

Зрештою, і постать самого Цицерона максимально героїзована: його смерть подається як доблесна загибель мученика за свободу і республіку. Особливий наголос поставлено на його безсмертному красномовстві, що нібито й надалі викриває Антонія-злодія.

Цей варіант, створений і відшліфований у шкільних риторичних вправах, завдяки своєму драматизму виявився привабливим і переконливим, а тому був сприйнятий більшістю пізніших істориків як справжня історія. Так літературний образ Цицерона-мученика затьмарив реального Цицерона, який програв свою політичну партію.

#історичні_нотатки

- А як буде давньогрецькою "банкір"?
- Звичайно, що "трапедзітес/трапедзітас"

#давньогрецька_у_житті

Про єдинорога 🦄в античних текстах

Перша згадка єдинорога в античній літературі – розповідь Ктесія Кнідського, вченого V ст. до н.е., який багато років служив лікарем при дворі Перських царів. У Персії Ктесій зібрав безліч цінних відомостей про життя східних регіонів античної ойкумени, які потім структурував у низці творів для грецької публіки. У творі "Про Індію" він згадує про "індійського віслюка", в якому вгадується єдиноріг (давньогрец. "μονοκέρως"). За його описом, це могутня тварина розміром з коня (або більше), з білим тулубом, червоною головою та синіми очима.

Головною відмінністю "індійського осла" , тобто єдинорога, був, власне, чорний ріг розміром з лікоть (≈ 45 см), який мав червоний наконечник. Ріг єдинорога, за повідомленням Ктесія, був цінним ресурсом для місцевих промислів: їх виготовляли кубки, які мали цілющий ефект. Втім, єдиноріг був здатний розвивати колосальну швидкість і мав неймовірну силу, так що зловити його було надзвичайно важко [Ktes.Ind.V.2]. Ця обставина пояснювала, чому кубки з рогу єдинорога були великою рідкістю і зустрічалися вкрай рідко (це, у свою чергу, позбавляло Ктесія необхідності пояснювати читачеві, чому він ніколи цих кубків не бачив у продажу).

З розширенням географічного кругозору давніх греків після походів Олександра Македонського багато відомостей Ктесія були критиковані як недостовірні або просто вигадані. Однак єдинорогам пощастило: Ктесія читав Арістотель, який згадав "індійського осла з одним рогом" серед рогатих тварин [Arist.HA499b18, PA663a22]. Ця згадка авторитетним вченим, що стала результатом узагальнення конспектів, забезпечило єдинорогу з усіма його атрибутами перепустку в античну науку. Через 400-500 років наратив Ктесія як цілком достовірну характеристику реальної істоти повторюють натуралісти римського часу (лат. "unicornis") - Пліній Старший [Plin. 8, 21, 30, § 72]та Клавдій Еліан.

#філологічні_нотатки