💉Який зв’язок між шприцами та німфою?💉

Чи Ви задумувалися над етимологією англійського слова syringe, що означає шприц? Воно походить від давньогрецького слова σύριγξ.

З міфології нам відома цнотлива німфа-гамадріада з таким ім’ям, що служила Артеміді. Сирінзі довелося рятуватися втечею від Пана, який палко закохався в неї, і вона молила наядів про порятунок. Вони почули її прохання і перетворили її на очерет, який, колихаючись на вітрі, видавав сумний звук. З цього очерету Пан зробив сирінгу — музичний інструмент, вид флейти.

Слово також означало трубку, що й дало назву шприцю. Певні форми шприців були відомі вже в античності. Серед авторів — Авл Корнелій Цельс і Гален Пергамський (100 р. до н.е. ~ 200 р. н.е.).

Ці шприці використовувалися для промивання порожнин тіла або ран, а також для відкачування гнійних виділень і введення ліків. Герон описує шприц, що складається з металевого циліндра з поршнем. Цельс згадує про шприци для промивання різних частин тіла. У Галена описується трубка з бронзи або рогу з прямим отвором, а також шприц, зроблений із закрепленого в трубці сечового міхура свині. Були поршневі шприци і серед хірургічних інструментів, знайдених у будинку хірурга в Помпеях.

#філологічні_нотатки
#грека

Вперше знайшли археологічне підтвердження використання ведмедів у гладіаторських боях у Стародавньому Римі.

Під час розкопок біля римського амфітеатру в Сербії археологи знайшли розбитий череп бурого ведмедя. Дослідження показали, що близько 1700 років тому тварину тривалий час утримували в неволі, а перед загибеллю вона страждала від інфекції. Відкриття надає перші прямі докази участі ведмедів у кривавих виставах Римської імперії, повідомляє Live Science.

«Ми не можемо стверджувати, що ведмідь загинув безпосередньо на арені, але дані свідчать: травми він отримав під час ігор, а розвинена інфекція, ймовірно, прискорила його смерть», — заявив керівник дослідження Неманья Маркович, старший науковий співробітник Інституту археології (Белград).

У статті, опублікованій у журналі Antiquity, Маркович та його колеги описали фрагменти черепа бурого ведмедя, виявлені у 2016 році біля амфітеатру Вімінаціуму — римського міста-фортеці на території сучасної Сербії.

Амфітеатр Вімінаціуму, збудований у II ст. н.е., мав овальну форму, високі стіни і вміщував до 7000 глядачів. Череп ведмедя виявили біля входу разом із рештками інших тварин, зокрема леопарда.

«Тіла тварин, які загинули на арені, зазвичай розбирали неподалік: м’ясо роздавали, а кістки викидали поруч з амфітеатром — рідко ховали окремо», — пояснив Маркович.

Ведмедів могли використовувати в різних ролях: для сутичок з венаторами (гладіаторами-мисливцями), боїв з іншими звірами, страти злочинців або циркових виступів. Аналіз черепа демонструє жорстокість цих видовищ.

Вивчення давньої ДНК визначило, що ведмідь був самцем місцевого походження. За станом зубів йому було близько 6 років. Радіовуглецевий аналіз кісток відніс знахідку до 240–350 рр. н.е. — періоду активних гладіаторських ігор у Вімінаціумі.

На передній частині черепа виявили загоювану рану з ознаками інфекції. Вчені припускають, що травму завдав венатор списом. Щелепи тварини також були уражені інфекцією, а на іклах виявили аномальний знос — типовий наслідок життя в неволі, де ведмеді гризуть прути своїх кліток.

«Цей ведмідь, ймовірно, провів у неволі роки і неодноразово виступав на арені Вімінаціуму», — підкреслив Маркович.

Фото 1: Nemanja Marković et al.\/ Antiquity Publications, 2025

#новини_класики

Якщо Ви думали, що Горгона Медуза у давньогрецькій культурі лише втілення жаху і страху, то можу Вас розчарувати/порадувати…

Весела Горгона Медуза — інталія-печатка на скарабеї з сердоліку. Давня Греція, період архаїки, бл. 500 р. до н.е.

Горгони (зображення Горгони Медузи) були популярні на різьблених каменях, які використовувалися як амулети. Вважалося, що їхній лякаючий вигляд захищає власника, відлякуючи злих духів.

У Горгони на цьому скарабеї — великі, широко відкриті очі. Від верхньої частини голови розходяться п’ять змій, від підборіддя — ще дві. Однак її сміючийся рот незвично малий, також відсутні ікла, спотворена гримаса і висунутий язик, характерні для більшості її архаїчних зображень.

Подібні амулети носили у вигляді кулона або кріпили до металевого обруча і носили як перстень, розмістивши скарабея зображенням назовні, а інталією — всередину. Щоб поставити печатку, перстень знімали, повертали скарабея і вдавлювали інталію в м’яку глину або віск — для ідентифікації та захисту майна.

Форма скарабея була запозичена з Єгипту, де її століттями використовували для виготовлення печаток і амулетів. Розміри артефакту — 0,8 × 1,6 × 1,2 см.

Музей Пола Гетті, інв. №81.AN.76.3, Малібу, Каліфорнія, США

#культурологічні_нотатки

Про амбівалентність образу осла у давньогрецькій культурі

Перед Вами - чудовий чорнофігурний канфар із прикріпленою до нього головою осла. Давня Греція, Аттика, період архаїки, бл. 530–500 рр. до н.е.

Канфар — це дворукий посуд для пиття вина. Але що тут робить голова осла? Можливо, це попередження для п’ючого: надлишок вина може перетворити його на дурну тварину?

Насправді, в культурі стародавніх греків осел був амбівалентним символом. З одного боку, ця тварина асоціювалася з дурістю, впертістю та низькими інстинктами. З іншого — через зв’язок із Діонісом він символізував потужну життєву силу, родючість і ірраціональний початок, що протистоїть впорядкованій раціональності олімпійських богів.

У цьому випадку явно друге: на боках канфара зображено Діоніса верхи на ослі в супроводі своєї свити — Аріадни (його дружини), двох сатирів і менади. Таким чином, голова осла — це не застереження, а, навпаки, заклик веселитися і пити на славу.

Крім того, ця деталь мала й суто практичне значення: вона збільшувала внутрішній об’єм посудини і слугувала додатковою опорою, запобігаючи перекиданню канфара нетверезою рукою.

Розміри: висота — 21,6 см, діаметр — 13,7 см. Точне місце і обставини знахідки невідомі; артефакт був придбаний у приватної особи в 1876 році.

Британський музей, інв. № 1876,0328.5, Лондон


#культурологічні_нотатки