Бетховен та античність.

У щоденниках та листах видатного композитора Людвіга ван Бетховена безліч алюзій на античні літературно-міфологічні сюжети та афористичних навколофілософських висловлювань (переважно платонічно чи стоїчно забарвлених). Одні біографи пояснювали «античні інтереси» Бетховена близькістю Франції, у полі культурного впливу якої був і Бонн, рідне місто Бетховена. Інші - впливом німецького романтизму, що набирав силу. Музикознавець Людвіг Шидермайр у своїй праці «Der junge Beethoven» (Лейпциг, 1925) писав, що саме в Боннському університеті Бетховен вперше дізнався про античність: саме там у Плутарха він навчився "смиренності", у Гомера "Таке, Тане, ке. Втім, давньогрецьку мову він не знав, але якщо довіряти спогадам віолончеліста придворної капели Бонна Мойрера, Бетховен у 1780 р. протягом року брав уроки латині і вже через шість тижнів нібито жваво перекладав листи Цицерона.

Примітно, що у бібліотеці Бетховена збереглося видання листів Цицерона. Судячи з його листів та щоденників, саме в античних авторів він знаходив втіху та підтримку. Сократ і Епіктет були для нього зразками чесноти, бо мужньо і не нарікали на несправедливість. Стриманості (наскільки це було доступно Бетховену) і дотримання почуття обов'язку він навчався у Марка Аврелія. Переконаність у пануванні Блага і Краси сприйняв від Платона і Плутарха.

Біографи стверджують, що хоча філософські інтереси не перетворилися на систематичні заняття, проте до кінця життя Бетховен повертався до улюблених авторів. Останні дні життя Бетховен, за спогадами Шіндлера, був оточений Плутархом
та іншими античними фаворитами» - Гомером, Овідієм та Епіктетом. Одним із його останніх висловлювань було: «Plaudite, amici, comoedia finita est».

У своєму балеті «Gli uomini di Prometheus» "Творіння Прометея" (1800—1801) у міфічно-алегоричній формі показав становлення людини як розумної, ніжної та чутливої ​​істоти, що життєрадісно втілює в собі велику силу гармонії. т. зв. "Мелодію людинолюбства" ("Humanitätsmelodie"), що звучить в останній дії, Бетховен використовував надалі в інших своїх творах. Вона, як і весь балет загалом, уособлює велику просвітню силу віри у могутність звільненого розуму, символом якого є Прометей.

#культурологічні_нотатки

Незабаром, влітку цього року, у видавництві “De Gruyter” очікується нова книга в серії "Traditio Praesocratica", найбільш інноваційному та фундаментальному виданню у світовому антикознавстві свідчень та фрагментів праць представників ранньогрецької філософської думки.

Цього разу в центрі уваги Архелай Афінський, постать, яку часто оминають в історії філософії, описана у більшості збережених свідчень як учень Анаксагора та вчитель Сократа. Деякі з цих свідчень говорять про те, що він поєднував натурфілософію з етичними питаннями – факт, який робить його стосунки з Сократом ще цікавішими.

П’ятий том серії документує традицію про Архелая від найдавніших свідчень (можливо, від Софокла) до раннього Нового часу, включаючи грецькі, латинські та арабські джерела. 129 свідчень розташовано в хронологічному порядку та доповнено примітками, які проливають світло на контекст їх передачі. Особливо варто відзначити арабську рецепцію Архелая, в якій він постає як піонер алхімічних ідей.

Цей том призначений для всіх, хто цікавиться як реконструкцією, так і рецепцією ранньої грецької філософії. Завдяки ретельному документуванню він пропонує найповнішу можливу основу для кращого розуміння різноманітних традицій про Архелая та їхнього впливу на різні літературні та культурні контексти.

#антична_філософія #досократики

З настанням весни😍, доречним буде згадати, що у давньогрецькій мові є цікаве дієслово "ἐᾰρίζω", аналогом якого в українській мові є маловживане "веснувати". Саме у такому значенні ми його зустрічаємо у Ксенофонта в "Анабасісі" [3.5.15].

У Платона і Філона Олександрійського це дієслово означає "квітнути немов весна" [Pl.Ax.371c; Ph.2.99].

#філологічні_нотатки #грека #календар_античності

Давньогрецькі та римські статуї не лише розписувалися і прикрашалися тканинами та коштовностями, але й надушувалися

Свіже цьогорічне дослідження, опубліковане в Oxford Journal of Archaeology, виявило маловивчений аспект стародавнього мистецтва: використання парфумів та ароматичних речовин у греко-римських скульптурах.

Ця наукова розвідка, здійснена археологом Сесілі Бронс пропонує новий спосіб розуміння класичного мистецтва, кидаючи виклик традиційному сприйняттю скульптури як суто візуальної форми мистецтва.

Греко-римське мистецтво вивчалося протягом століть через призму його зорового вигляду. Проте дослідження Бронса наголошують, що ці скульптури були не тільки поліхромними та прикрашеними тканинами та коштовностями, а й просоченими ароматами.

Ця практика, задокументована в літературних та епіграфічних текстах, свідчить про те, що чуттєвий досвід давніх глядачів був набагато багатшим, ніж вважалося раніше.

Дослідження засноване на серії класичних текстів, що описують, як пахли статуї богів та видатних особистостей. Наприклад, римський оратор Ціцерон згадує звичай помазувати статую Артеміди в Сегесті пахощами. Аналогічно, поет Каллімах описує в епіграмі, що статуя Береніки II, цариці Єгипту, була вологою від пахощів.

Пахощі використовувалися не лише для прикраси скульптур, а й виконували ритуальну функцію. У Стародавній Греції та Римі богів вшановували екзотичними пахощами та запашними маслами. У святилищі Делоса епіграфічні написи докладно описують вартість і склад парфумів, що використовуються для kosmesis (прикраси) статуй Артеміди та Гери. До них належали оливкові олії, бджолиний віск, натрон (карбонат натрію) та рожеві парфуми.

Одним із найцікавіших результатів дослідження є зв'язок між парфумерними майстернями, виявленими на Делосі, та практикою ароматизації статуй. Було виявлено споруди, які вказують на місцеве виробництво ароматів, підтверджуючи, що пахощі, які використовувалися у ритуалах, могли бути виготовлені на тому самому острові.

Нанесення парфумів на скульптури здійснювалося з використанням особливих технік, таких як ганосис, який включав нанесення воску та масел для збереження та покращення поверхні статуй. Вітрувій та Пліній Старший згадують у своїх працях про використання понтійського воску та спеціальних олій для запобігання знебарвлення скульптур та надання їм особливого блиску.

З іншого боку, kosmesis включав використання тканин, ювелірних виробів і пахощів на статуях, практика, яка підкріплювала ідею про те, що ці божественні образи розглядалися як живі істоти. У зв'язку з цим Павсаній розповідає, що статую Зевса в Олімпії було помазано оливковою олією, щоб захистити її слонову кістку від вологого клімату.

Хоча час стер більшу частину ароматів, що застосовувалися в давнину, деякі сліди збереглися. Примітним випадком є ​​портрет цариці Береники II, птолемеївська скульптура 3 століття до н. е., на поверхні якої були виявлені сліди бджолиного воску, що вказує на те, що її, можливо, обробляли парфумерною ванною.

Іншим прикладом є використання квітів та гірлянд для прикраси статуй, що додає тимчасовий, але значущий нюховий вимір. Такі фестивалі, як Флоралія в Римі, включали окрасу скульптур гірляндами з троянд і фіалок, наповнюючи довкілля святковим ароматом.

Це радикально змінює наше сприйняття греко-римської скульптури. Традиційно статуї вивчалися з формалістської точки зору, фокусуючись на техніці та візуальній композиції. Однак той факт, що ці скульптури також були призначені для нюху, говорить про те, що класичне мистецтво апелювало до багатшого та складнішого мультисенсорного досвіду.

Використання парфумів та ароматів у стародавньому мистецтві було не просто декоративним; це було частиною символічної та релігійної мови, яка наділяла скульптури більш відчутною присутністю. Цей чуттєвий вимір міг би пояснити, чому деякі релігійні зображення були настільки шановані і чому їх збереження та прикрашання вважалися актами відданості.

Бронс К. (2025) Аромат стародавньої греко-римської скульптури, Оксфордський журнал археології https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/ojoa.