Сьогодні на лекції з античної філософії:
Ви знаєте колись Фалеса Мілетського спитали "Що він ніколи не бачив?", на що філософ відповів: "Тирана у старості" [Див.: Diog. Laert. І 36].
Голос Студентки в аудиторії - "і все-таки ми з Вами це побачили" 😅🙈
#іронія_античності
Ви знаєте колись Фалеса Мілетського спитали "Що він ніколи не бачив?", на що філософ відповів: "Тирана у старості" [Див.: Diog. Laert. І 36].
Голос Студентки в аудиторії - "і все-таки ми з Вами це побачили" 😅🙈
#іронія_античності
😁32🔥4💯3👏2😢1
Ми часто читаємо у підручниках, монографіях, що той чи інший твір певного античного філософа є найголовнішим у його доробку, найбільш впливовим для європейської, ба більше - для світової філософії.
Але наодинці з собою, варто замислитися чи так це було для самого давньогрецького/давньоримського мислителя.
Можливо 🤔, для самих Платона і Арістотеля були головнем не «Тімей» чи «Метафізика», а «Бенкет» і «Про душу» відповідно.
Не виключаю і ще той факт, що найголовніший, вирішальний твір філософів може взагалі бути прихованим у непомітному, у тому на що дослідники мало звертають уваги. Можливо це листи, праці збережені до наших часів лише фрагментарно.
Тому, так, історико-філософська традиція розуміння opus magnum у доробку мислителів - безперечно важлива, але…слід памʼятати, що кожна праця - діалог, трактат, навіть лист - був колись важливою «цеглинкою», етапом, сходинкою у житті того чи іншого філософа.
#рефлексії_антикознавця
Але наодинці з собою, варто замислитися чи так це було для самого давньогрецького/давньоримського мислителя.
Можливо 🤔, для самих Платона і Арістотеля були головнем не «Тімей» чи «Метафізика», а «Бенкет» і «Про душу» відповідно.
Не виключаю і ще той факт, що найголовніший, вирішальний твір філософів може взагалі бути прихованим у непомітному, у тому на що дослідники мало звертають уваги. Можливо це листи, праці збережені до наших часів лише фрагментарно.
Тому, так, історико-філософська традиція розуміння opus magnum у доробку мислителів - безперечно важлива, але…слід памʼятати, що кожна праця - діалог, трактат, навіть лист - був колись важливою «цеглинкою», етапом, сходинкою у житті того чи іншого філософа.
#рефлексії_антикознавця
🔥13👏5❤4👍1
Вийшло нове число (№230) провідного світового часопису з папірології та епіграфіки "Zeitschrift für Papyrologie und Epigraphik Inhaltsverzeichnis".
У ньому зокрема вже опубліковані розшифровані нові фрагменти загублених трагедій Евріпіда, про які я тут писав декілька тижнів тому раніше.
З повним змістом випуску можна ознайомитися за наступним покликанням -
https://www.habelt.de/bookshop?tx_bookshop_mybookshop%5Baction%5D=showEBooksListeArtikel&tx_bookshop_mybookshop%5Bcontroller%5D=Ebooks&tx_bookshop_mybookshop%5Bheftnr%5D=230&tx_bookshop_mybookshop%5Bjournal%5D=ZPE&tx_bookshop_mybookshop%5Bmodul%5D=3&tx_bookshop_mybookshop%5Bnr%5D=300600&cHash=3665b9561194ab8710a059786937ab88
І взагалі запроваджую нову рубрику #антикознавча_світова_періодика - буду ділитися випусками/змістом нових провідних зарубіжних наукових часописів з класичної філології, античної філософії та історії.
У ньому зокрема вже опубліковані розшифровані нові фрагменти загублених трагедій Евріпіда, про які я тут писав декілька тижнів тому раніше.
З повним змістом випуску можна ознайомитися за наступним покликанням -
https://www.habelt.de/bookshop?tx_bookshop_mybookshop%5Baction%5D=showEBooksListeArtikel&tx_bookshop_mybookshop%5Bcontroller%5D=Ebooks&tx_bookshop_mybookshop%5Bheftnr%5D=230&tx_bookshop_mybookshop%5Bjournal%5D=ZPE&tx_bookshop_mybookshop%5Bmodul%5D=3&tx_bookshop_mybookshop%5Bnr%5D=300600&cHash=3665b9561194ab8710a059786937ab88
І взагалі запроваджую нову рубрику #антикознавча_світова_періодика - буду ділитися випусками/змістом нових провідних зарубіжних наукових часописів з класичної філології, античної філософії та історії.
🔥8👍5❤4👏2
Treasuries_of_Literature_Anthologies,_Lexica,_Scholia_and_the_Indirect.pdf
5.7 MB
Пропоную Вашій увазі електронну версію монографії (вийшла друком влітку 2024 р.), яка особливо буде цікава для класичних філологів і фахівців з історії рецепції.
"Скарбниці літератури: антології, лексика, схолії та непряма традиція класичних текстів у грецькому світі"
Дослідження, включені в цю монографію, стосуються непрямої традиції класичних грецьких текстів в антологіях, лексикографічних виданнях і схоліях.
Інноваційний підхід полягає в розгляді непрямих джерел як текстів, які варто вивчати самі по собі, а не як сховищ старіших, важливіших текстів.
Таким чином, непряма традиція в науковій літературі розглядається з точки зору її ширшого історичного та культурного значення.
#класична_філологія #грека
"Скарбниці літератури: антології, лексика, схолії та непряма традиція класичних текстів у грецькому світі"
Дослідження, включені в цю монографію, стосуються непрямої традиції класичних грецьких текстів в антологіях, лексикографічних виданнях і схоліях.
Інноваційний підхід полягає в розгляді непрямих джерел як текстів, які варто вивчати самі по собі, а не як сховищ старіших, важливіших текстів.
Таким чином, непряма традиція в науковій літературі розглядається з точки зору її ширшого історичного та культурного значення.
#класична_філологія #грека
🔥10👍6❤1
Про сливи в античній традиції
Продовжуємо нашу рубрику #флора_в_античності і на сьогодні розповім про "зозулині яблука". Так, так - саме таку назву дослівно мала слива у давньогрецькій мові - κοκυμηλέα (дерево), κοκύμηλον (плід) греки називали сливи.
Втім, зозуля (κόκκυξ) тут, швидше за все, ні до чого. Ймовірно, спочатку було κοκόμηλον - "яблуко з кісточкою" (κόκκος) і пізніше, як зауважували лінгвісти, у народній етимології перетворилося на κοκκύμηλον - "зозулине яблуко". Римляни називали сливу prunus/prunum – це, як припускають, запозичення із давньогрецької мови (προύμνη/προῦμνον), що теж означає сливу та її плід. Щоправда, етимологія цих слів незрозуміла. Припускають, що це запозичення з малоазійських мов, звідки злива прийшла до Європи.
Учень Арістотеля, Теофраст скупо зауважує, що росте вона повсюдно, плід її водянистий і складається з «м'яса та волокон», з прихованою всередині кісточкою [Thphr. HP3.6.4,] . На відміну від нього, Пліній Старший перераховує досить великий список різновидів сливи («ячні», «ослячі», дамаські, вірменські), що видає в ньому пристрасного їх любителя, а також згадує про фантастичні експерименти давньоримських садівників, які нібито прищеплювали сливу до горіху, яблуні та мигдалю [Plin. 15, 13, 13, § 44]. Сучасні ботаніки ставляться до цієї інформації з недовірою.
Сливи були звичними ласощами на столі греків і римлян, їх вживали в сирому та сушеному вигляді, а також заготовляли на зиму: сушили та маринували (Пліній згадує про зберігання у діжках, а Апіцій, давньоримський кулінар і гурман ділиться рецептом консервування слив у меді [Apic.4.5]). Сушеними плодами сливи римляни обдаровували одне одного на Сатурналіях. Діоскорид, давньогрецький лікар, стримано ставиться до смакових переваг сливи, відзначаючи, що вона хоч і їстівна, але все ж таки шкідлива для шлунка [Dsc.1.121]. Проте сушені плоди дамаських слив, навпаки, дуже корисні. Камеддю сливи (що виділився загуслий деревний сік) він рекомендує лікувати лишай у дітей, а відваром з листя полоскати рот.
Продовжуємо нашу рубрику #флора_в_античності і на сьогодні розповім про "зозулині яблука". Так, так - саме таку назву дослівно мала слива у давньогрецькій мові - κοκυμηλέα (дерево), κοκύμηλον (плід) греки називали сливи.
Втім, зозуля (κόκκυξ) тут, швидше за все, ні до чого. Ймовірно, спочатку було κοκόμηλον - "яблуко з кісточкою" (κόκκος) і пізніше, як зауважували лінгвісти, у народній етимології перетворилося на κοκκύμηλον - "зозулине яблуко". Римляни називали сливу prunus/prunum – це, як припускають, запозичення із давньогрецької мови (προύμνη/προῦμνον), що теж означає сливу та її плід. Щоправда, етимологія цих слів незрозуміла. Припускають, що це запозичення з малоазійських мов, звідки злива прийшла до Європи.
Учень Арістотеля, Теофраст скупо зауважує, що росте вона повсюдно, плід її водянистий і складається з «м'яса та волокон», з прихованою всередині кісточкою [Thphr. HP3.6.4,] . На відміну від нього, Пліній Старший перераховує досить великий список різновидів сливи («ячні», «ослячі», дамаські, вірменські), що видає в ньому пристрасного їх любителя, а також згадує про фантастичні експерименти давньоримських садівників, які нібито прищеплювали сливу до горіху, яблуні та мигдалю [Plin. 15, 13, 13, § 44]. Сучасні ботаніки ставляться до цієї інформації з недовірою.
Сливи були звичними ласощами на столі греків і римлян, їх вживали в сирому та сушеному вигляді, а також заготовляли на зиму: сушили та маринували (Пліній згадує про зберігання у діжках, а Апіцій, давньоримський кулінар і гурман ділиться рецептом консервування слив у меді [Apic.4.5]). Сушеними плодами сливи римляни обдаровували одне одного на Сатурналіях. Діоскорид, давньогрецький лікар, стримано ставиться до смакових переваг сливи, відзначаючи, що вона хоч і їстівна, але все ж таки шкідлива для шлунка [Dsc.1.121]. Проте сушені плоди дамаських слив, навпаки, дуже корисні. Камеддю сливи (що виділився загуслий деревний сік) він рекомендує лікувати лишай у дітей, а відваром з листя полоскати рот.
🔥10👍7👏2❤1
Продовжуємо рухатися французьким 7-итомним "Словником античних філософів" і цього разу розповім цікавинки, що зустрічаються вже у третьому томі і розглянемо літери 🔠 ,🔠 ,🔠 та 🔠 :
1) Тут бачимо наступних філософинь: Ехекратія Фліунтська і Габротелія (піфагорійки), Еротія і Фіва (епікурейки), Еврідіка, Екзюперанція (Конкордія), Фаннія (стоїцизм), дві філософині на ймення Геміна та доволі об’ємні статті про Гіппархію Маронейську і Гіпатію Олександрійську;
2) Крім славнозвісного Епікура Самоського, засновника одноїменної школи в Афінах, зустрічаємо тут ще учня Галена - Епікура Пергамсього;
3) Були два мислителі Епігони, один з Сицилії, а інший зі Спарти, а також перипатетик Євро;
4) Наявні великі статті про видатного природознавця і географа Ератосфена Кіренського, байкаря Езопа, математика Евкліда Мегарського, драматурга Евріпіда;
5) Були декілька мислителів на ім'я Евдаймон (звідси напрям філософський «евдаймонізм»), один з них батько Елія Арістіда;
6) Декілька філософів і діячів на ймення «Фронтон» та Гелеспонт (така ще була стародавня назва протоки Дарданелли);
7) Дуже об’ємні статті про філософські погляди одного зі засновників давньогрецької комедії Епіхарма Сіракузського, видатних античних лікарів Гіппократа Косського і Галена Пергамського та давньоримського письменника Квінта Горація Флакка;
8) Цікава стаття про античне розуміння «гімнософістів», в якій виокремлюється два вектори експлікації цих «екзотичних» філософів: індійське та ефіопське;
9) Окрім дуже розлогої статті про видатного Геракліта Ефеського, доволі детальним є гасло щодо доробку автора (Псевдо)-Геракліта, а також окремі статті про двох Гераклітів перипатетика і академіка;
10) Є статті про двох філософів Геродотів – епікурейця і платоніка.
#антична_філософія
1) Тут бачимо наступних філософинь: Ехекратія Фліунтська і Габротелія (піфагорійки), Еротія і Фіва (епікурейки), Еврідіка, Екзюперанція (Конкордія), Фаннія (стоїцизм), дві філософині на ймення Геміна та доволі об’ємні статті про Гіппархію Маронейську і Гіпатію Олександрійську;
2) Крім славнозвісного Епікура Самоського, засновника одноїменної школи в Афінах, зустрічаємо тут ще учня Галена - Епікура Пергамсього;
3) Були два мислителі Епігони, один з Сицилії, а інший зі Спарти, а також перипатетик Євро;
4) Наявні великі статті про видатного природознавця і географа Ератосфена Кіренського, байкаря Езопа, математика Евкліда Мегарського, драматурга Евріпіда;
5) Були декілька мислителів на ім'я Евдаймон (звідси напрям філософський «евдаймонізм»), один з них батько Елія Арістіда;
6) Декілька філософів і діячів на ймення «Фронтон» та Гелеспонт (така ще була стародавня назва протоки Дарданелли);
7) Дуже об’ємні статті про філософські погляди одного зі засновників давньогрецької комедії Епіхарма Сіракузського, видатних античних лікарів Гіппократа Косського і Галена Пергамського та давньоримського письменника Квінта Горація Флакка;
8) Цікава стаття про античне розуміння «гімнософістів», в якій виокремлюється два вектори експлікації цих «екзотичних» філософів: індійське та ефіопське;
9) Окрім дуже розлогої статті про видатного Геракліта Ефеського, доволі детальним є гасло щодо доробку автора (Псевдо)-Геракліта, а також окремі статті про двох Гераклітів перипатетика і академіка;
10) Є статті про двох філософів Геродотів – епікурейця і платоніка.
#антична_філософія
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🔥9👏4👍3
Саме сьогодні, 12 вересня 490 р. до н. е. — грецький воїн Фідіппід пробігши від міста Марафон до Афін, приніс звістку про перемогу греків над персами — «(Радійте!) Ми перемогли» (давньогрец. «νικῶμεν») та на місці і помер.
Коли в 1896 р. в Афінах проходили перші сучасні Олімпійські ігри, на його честь був влаштований забіг між Марафоном і Афінами. З того часу марафон став класичною дистанцією, і змагання з марафонського бігу стали одним із найпопулярніших видів легкої атлетики.
🖼️ картина французького художника Люка-Олівʼє Мерсона «Фіддіпід сповіщає про перемогу греків» (1869)
#календар_античності
#історичні_нотатки
Коли в 1896 р. в Афінах проходили перші сучасні Олімпійські ігри, на його честь був влаштований забіг між Марафоном і Афінами. З того часу марафон став класичною дистанцією, і змагання з марафонського бігу стали одним із найпопулярніших видів легкої атлетики.
🖼️ картина французького художника Люка-Олівʼє Мерсона «Фіддіпід сповіщає про перемогу греків» (1869)
#календар_античності
#історичні_нотатки
❤🔥16❤3🔥2👍1
Люблю розповідати стосовно цього мему (з Прометеєм і Сізіфом) студентам, тому поділюся і тут - про античні витоки екзистенціалізму 😄😅
#іронія_античності
#іронія_античності
🤣23👍4
Антична історія розуміння "чхання": від божественного знаку до звичайної фізиології
В наш час, доволі часто коли при розмові хтось чхає, то кажуть, що це "правда". Така соціо-антропологічна практика має дуже глибокі корені. Ще в "Одіссеї" Гомера, Пенелопа, почувши, що Одіссей, можливо, живий, каже, що він і його син помститься залицяльникам, якщо він повернеться. У цей момент їхній син голосно чхає (давньогрец. πταρμός), а Пенелопа сміється від радості, переконана, що це знак богів [Od. XVII 541-550).
Дещо пізніше, вже у 401 р. до н.е. афінський полководець Ксенофонт виголосив промову, закликаючи своїх товаришів воювати проти персів. Свій висновок солдат підкреслив чханням. Подумавши, що це чхання є сприятливим знаком від богів, воїни були вражені.[Anabas. III 2.9].
Втім, іноді чхання було і несприятливим знаком. Так, давньоимський письменник Фронтін розповідає нам, що Тимофій, афінський полководець проти Коркіри в 373 р. до н.е., коли він виявив, що його лоцман, стривожений чханням одного з його веслярів, подав сигнал відступу [fr. 100 Kock].
Плутарх у своєму трактаті "Про Генія Сократа", після того як один із його промовців висловив теорію, що те, що даймоній Сократа був лише чханням, представляє цього промовця таким, що відчуває подив, що мислитель міг сплутати божественний дух і чхання, або що така розумна і прагне до правди людина дозволила вплинути на свою поведінку чомусь настільки випадковому [Plut. op. cit. 582B, 589F]. Але загальне ставлення греків було, очевидно, більш довірливим, і навіть Арістотель, з найбільшою серйозністю, описує та намагається пояснити прикмету чхання [Historia animalium I 11, Problemata physica XXXIII 7 & 9].
Досить важко оцінити поширення цього звичаю серед римлян. Катулл [45. 8-9, 17-18], Проперцій [ii. 3. 24] та Овідій [Heroides 18. 151] в уривках наслідуючи грецькі ідеї, посилаються на це, але не таким чином, щоб обов’язково передбачати віру з їхнього боку. Те, що Пліній Старший у кількох каталогах зазначає про чихання серед прикмет, але Цицерон у своєму трактаті «Про ворожіння» чітко показує, що віра в чхання як прикмету була не лише чимось, чого він і його друзі не дотримувалися, але й тим, чого було б абсурдно очікувати від них прийняти [ii. 84]. Щодо ставлення простих людей, з іншого боку, ми маємо свідчення Петронія [98. 4-5] і Апулея [Metam. ix. 25], а також випадки, зібрані Плінієм, і ми можемо припустити, що справжня віра в чхання як достовірну прикмету жила і розвивалася лише серед простих людей, тоді як освічені давні римляни сприймали це на сміх.
Врешті-решт, вже в епоху патристики віра у божестенну природу чхання стає об’єктом церковної цензури та осуду.
#культурологічні_нотатки
В наш час, доволі часто коли при розмові хтось чхає, то кажуть, що це "правда". Така соціо-антропологічна практика має дуже глибокі корені. Ще в "Одіссеї" Гомера, Пенелопа, почувши, що Одіссей, можливо, живий, каже, що він і його син помститься залицяльникам, якщо він повернеться. У цей момент їхній син голосно чхає (давньогрец. πταρμός), а Пенелопа сміється від радості, переконана, що це знак богів [Od. XVII 541-550).
Дещо пізніше, вже у 401 р. до н.е. афінський полководець Ксенофонт виголосив промову, закликаючи своїх товаришів воювати проти персів. Свій висновок солдат підкреслив чханням. Подумавши, що це чхання є сприятливим знаком від богів, воїни були вражені.[Anabas. III 2.9].
Втім, іноді чхання було і несприятливим знаком. Так, давньоимський письменник Фронтін розповідає нам, що Тимофій, афінський полководець проти Коркіри в 373 р. до н.е., коли він виявив, що його лоцман, стривожений чханням одного з його веслярів, подав сигнал відступу [fr. 100 Kock].
Плутарх у своєму трактаті "Про Генія Сократа", після того як один із його промовців висловив теорію, що те, що даймоній Сократа був лише чханням, представляє цього промовця таким, що відчуває подив, що мислитель міг сплутати божественний дух і чхання, або що така розумна і прагне до правди людина дозволила вплинути на свою поведінку чомусь настільки випадковому [Plut. op. cit. 582B, 589F]. Але загальне ставлення греків було, очевидно, більш довірливим, і навіть Арістотель, з найбільшою серйозністю, описує та намагається пояснити прикмету чхання [Historia animalium I 11, Problemata physica XXXIII 7 & 9].
Досить важко оцінити поширення цього звичаю серед римлян. Катулл [45. 8-9, 17-18], Проперцій [ii. 3. 24] та Овідій [Heroides 18. 151] в уривках наслідуючи грецькі ідеї, посилаються на це, але не таким чином, щоб обов’язково передбачати віру з їхнього боку. Те, що Пліній Старший у кількох каталогах зазначає про чихання серед прикмет, але Цицерон у своєму трактаті «Про ворожіння» чітко показує, що віра в чхання як прикмету була не лише чимось, чого він і його друзі не дотримувалися, але й тим, чого було б абсурдно очікувати від них прийняти [ii. 84]. Щодо ставлення простих людей, з іншого боку, ми маємо свідчення Петронія [98. 4-5] і Апулея [Metam. ix. 25], а також випадки, зібрані Плінієм, і ми можемо припустити, що справжня віра в чхання як достовірну прикмету жила і розвивалася лише серед простих людей, тоді як освічені давні римляни сприймали це на сміх.
Врешті-решт, вже в епоху патристики віра у божестенну природу чхання стає об’єктом церковної цензури та осуду.
#культурологічні_нотатки
🔥6👏5❤2👍2
Нещодавно було надруковано Перший україномовний переклад з латини "Великої хартії вольностей"
«Вели́ка ха́ртія во́льностей» 1215 року або Маґна Карта (середньов. лат. Magna Carta Libertatum, зазвичай Magna Carta) — перша «неписана» конституція Англії. Велика хартія вольностей вважається першим юридичним документом, у якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і верховенства права - https://dspace.onu.edu.ua/server/api/core/bitstreams/7d6a5443-fe49-4c7c-ab2d-873c74920d59/content
#переклади_українською
«Вели́ка ха́ртія во́льностей» 1215 року або Маґна Карта (середньов. лат. Magna Carta Libertatum, зазвичай Magna Carta) — перша «неписана» конституція Англії. Велика хартія вольностей вважається першим юридичним документом, у якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і верховенства права - https://dspace.onu.edu.ua/server/api/core/bitstreams/7d6a5443-fe49-4c7c-ab2d-873c74920d59/content
#переклади_українською
🔥15❤9👍3👏3
- А як буде давньогрецькою "волонтер"?
- Зараз це слово "на слуху", але ми знаємо що воно латинського походження. Натомість вже в "Одіссеї" Гомера ми бачимо давньогрецький відповідник "етхелонтер", корінь якого "ἐθέλω" походить від праіндоєвропейського *h₁gʷʰel- («бажати»).
#давньогрецька_у_житті
- Зараз це слово "на слуху", але ми знаємо що воно латинського походження. Натомість вже в "Одіссеї" Гомера ми бачимо давньогрецький відповідник "етхелонтер", корінь якого "ἐθέλω" походить від праіндоєвропейського *h₁gʷʰel- («бажати»).
#давньогрецька_у_житті
🔥15👏5❤3❤🔥2
Найбільша реконструкція Стародавнього Риму у мініатюрі
Італійському археологу Італо Джісмонді (1887-1974) знадобилося 3️⃣6️⃣ років (з 1935 по 1971 роки), щоб створити величезну модель Риму часів правління імператора Костянтина (IV століття н.е.). Масштаб моделі 1:250 і досі залишається найбільшою мініатюрою ❗️😍 античного Риму у всьому світі, адже займає вона приміщення 17х17 метрів і знаходиться в Музеї римської цивілізації (італ. Esposizione Universale Roma).
Замовив модель Беніто Муссоліні. Скоріше за все, за мету очільник італійського фашизму ставив - зберегти давнину бодай у копіях. Бо раніше за розпорядженням Муссоліні знищили кілька античних форумів при будівництві проспекту Імперії.
У своїй роботі Джісмонді скористався точними картами відомих пам'яток. Зараз цю модель використовують як освітній інструмент школярів та туристів для уявлення про те, як древні руїни, які вони бачать сьогодні, колись вписувалися у більший міський ландшафт. Також мініатюра неодноразово ставала корисною для кінематографістів.
#культурологічні_нотатки
Італійському археологу Італо Джісмонді (1887-1974) знадобилося 3️⃣6️⃣ років (з 1935 по 1971 роки), щоб створити величезну модель Риму часів правління імператора Костянтина (IV століття н.е.). Масштаб моделі 1:250 і досі залишається найбільшою мініатюрою ❗️😍 античного Риму у всьому світі, адже займає вона приміщення 17х17 метрів і знаходиться в Музеї римської цивілізації (італ. Esposizione Universale Roma).
Замовив модель Беніто Муссоліні. Скоріше за все, за мету очільник італійського фашизму ставив - зберегти давнину бодай у копіях. Бо раніше за розпорядженням Муссоліні знищили кілька античних форумів при будівництві проспекту Імперії.
У своїй роботі Джісмонді скористався точними картами відомих пам'яток. Зараз цю модель використовують як освітній інструмент школярів та туристів для уявлення про те, як древні руїни, які вони бачать сьогодні, колись вписувалися у більший міський ландшафт. Також мініатюра неодноразово ставала корисною для кінематографістів.
#культурологічні_нотатки
❤🔥19🤩7❤3👍3⚡2🤗2🔥1
Емпедокл - книга 2024.pdf
6.8 MB
Найновіша монографія про Емпедокла
Представляю Вашій увазі (2024 р. видання) електронну версію найновішої фундаментальної монографії, присвячену таємничому та непересічному представнику ранньогрецької філософії - Емпедоклу Акрагантському.
Анотація:
Щоб зрозуміти думку Емпедокла, потрібно розглядати його роботу як єдине ціле релігії та фізики. Проте лише деякі тлумачі визнають переродження як позитивну доктрину фізики Емпедокла та намагаються узгодити її деталі з космологічним поясненням. Це дослідження показує, як переродження лежить в основі космічної системи Емпедокла, будучи структурним принципом його фізики. Ця монографія реконструює проему його фізичної поеми, а потім показує, що на безтілесне існування, індивідуальну ідентичність і особисте виживання смерті (смертей) є центральними для його фізики; що знання космосу — це шлях уникнути переродження; що очищення є важливим для розуміння світу та зміни свого буття, і що космічний цикл з його етичним значенням є ідеальним тлом для доктрини Емпедокла про переродження.
#антична_філософія
Представляю Вашій увазі (2024 р. видання) електронну версію найновішої фундаментальної монографії, присвячену таємничому та непересічному представнику ранньогрецької філософії - Емпедоклу Акрагантському.
Анотація:
Щоб зрозуміти думку Емпедокла, потрібно розглядати його роботу як єдине ціле релігії та фізики. Проте лише деякі тлумачі визнають переродження як позитивну доктрину фізики Емпедокла та намагаються узгодити її деталі з космологічним поясненням. Це дослідження показує, як переродження лежить в основі космічної системи Емпедокла, будучи структурним принципом його фізики. Ця монографія реконструює проему його фізичної поеми, а потім показує, що на безтілесне існування, індивідуальну ідентичність і особисте виживання смерті (смертей) є центральними для його фізики; що знання космосу — це шлях уникнути переродження; що очищення є важливим для розуміння світу та зміни свого буття, і що космічний цикл з його етичним значенням є ідеальним тлом для доктрини Емпедокла про переродження.
#антична_філософія
🔥18👍5❤2👏1
Давньоримська мозаїка із зображенням школи співу
Ця унікальна та неповторна кольорова підлогова мозаїка із зображенням хору дівчат, які виконують священні піснеспіви під час язичницьких релігійних церемоній, походить з храму Діани Тифатіни поблизу Капуї, нині базиліка Сант-Анджело-ін-Форміс, датується II-III ст. н.е. і в даний час є частиною колекції музею Кампанії у Капуї.
Це так звана "Schola cantorum", середньовічний термін, що означає школу співу або співаків, які виконували хорову музику під час священних церемоній, у даному випадку священні гімни Діані, богині полювання та лісу, природи та сільського господарства, покровительці цнотливих жінок. Цнотливі, а не незаймані, означають незалежних жінок, які не підкоряються чоловікам-господарям.
На задньому плані зображено єдину чоловічу постать, безсумнівно, диригента - майстра співу. Вся сцена здається задуманою в раціональному порядку, в якому навіть юні діви, розташовані в останніх рядах, видно однаково і повністю, наче їх поставили на якесь вивищення. Тільки одна діва здається схоплена зненацька, коли вона намагається поправити щось на рівні шиї правою рукою.
Ця мозаїка також представляє значну документальну цінність, оскільки дає нам уявлення про одяг учениць schola cantorum: усі дівчата одягнені однаково, і взуття у всіх одне й те саме. Зачіски відповідають моді того часу: волосся, добре розчесане, зібране однаковим чином.
Римські школи духовних співів призвели до створення знаменитих хорових шкіл християнства. Перша церковна школа співу на Заході була заснована папою Сильвестром I близько 335 р. н. е., а перша достовірна згадка про організоване зібрання церковних співаків у Римі відноситься до періоду папи Сергія I.
#культурологічні_нотатки
Ця унікальна та неповторна кольорова підлогова мозаїка із зображенням хору дівчат, які виконують священні піснеспіви під час язичницьких релігійних церемоній, походить з храму Діани Тифатіни поблизу Капуї, нині базиліка Сант-Анджело-ін-Форміс, датується II-III ст. н.е. і в даний час є частиною колекції музею Кампанії у Капуї.
Це так звана "Schola cantorum", середньовічний термін, що означає школу співу або співаків, які виконували хорову музику під час священних церемоній, у даному випадку священні гімни Діані, богині полювання та лісу, природи та сільського господарства, покровительці цнотливих жінок. Цнотливі, а не незаймані, означають незалежних жінок, які не підкоряються чоловікам-господарям.
На задньому плані зображено єдину чоловічу постать, безсумнівно, диригента - майстра співу. Вся сцена здається задуманою в раціональному порядку, в якому навіть юні діви, розташовані в останніх рядах, видно однаково і повністю, наче їх поставили на якесь вивищення. Тільки одна діва здається схоплена зненацька, коли вона намагається поправити щось на рівні шиї правою рукою.
Ця мозаїка також представляє значну документальну цінність, оскільки дає нам уявлення про одяг учениць schola cantorum: усі дівчата одягнені однаково, і взуття у всіх одне й те саме. Зачіски відповідають моді того часу: волосся, добре розчесане, зібране однаковим чином.
Римські школи духовних співів призвели до створення знаменитих хорових шкіл християнства. Перша церковна школа співу на Заході була заснована папою Сильвестром I близько 335 р. н. е., а перша достовірна згадка про організоване зібрання церковних співаків у Римі відноситься до періоду папи Сергія I.
#культурологічні_нотатки
❤🔥16👍8❤5🔥3
Запрошуємо на презентацію третьої частини українського перекладу праці Тита Лівія "Від заснування міста".
Це одна з найкраще відомих у світі робіт античного періоду, присвячена історії давнього Риму. Оригінальна праця історика мала містити цілих 142 книги й охоплювати історію Риму від його заснування. Проте не всі частини книги дійшли до нас. Ця історія писалася в часи занепаду Римської імперії й прагла задокументувати й увічнити всі здобутки Риму. У своїй праці історик приділяв увагу фактам і датам, а не легендарним історіям. Тож згодом фактаж Лівія було підтверджено археологічними даними новітніх науковців.
Третій том який вийшов у видавництві «Дух і літера» – переклад книг XXI–ХXV першого професійного римського історика Тита Лівія, що охоплює період з 219 року до н. е. до 212 року до н. е.
Учасники події:
Перекладачка – Наталя Яковенко (відео), докторка історичних наук, професорка. Закінчила класичне відділення факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка. Фахівчиня з раньомодерної історії XVI–XVII ст;
Дмитро Гордієнко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Центру класичних, візантійських та середньовічних пам'яток Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України;
Віктор Ставнюк, професор, завідувач кафедри історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
Володимир Маслійчук, доктор історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія";
Лариса Довга, докторка філософських наук, професор кафедри культурології Національного університету "Києво-Могилянська академія", керівниця проєкту "Укультура".
Також запланований театральний етюд та обговорення видань.
Місце проведення: Common space (вул. Ярославська, 56а, 2 поверх, бізнес-центр Канйьон).
Дата та час: 20 вересня о 18:30.
#події_в_Украіні
Це одна з найкраще відомих у світі робіт античного періоду, присвячена історії давнього Риму. Оригінальна праця історика мала містити цілих 142 книги й охоплювати історію Риму від його заснування. Проте не всі частини книги дійшли до нас. Ця історія писалася в часи занепаду Римської імперії й прагла задокументувати й увічнити всі здобутки Риму. У своїй праці історик приділяв увагу фактам і датам, а не легендарним історіям. Тож згодом фактаж Лівія було підтверджено археологічними даними новітніх науковців.
Третій том який вийшов у видавництві «Дух і літера» – переклад книг XXI–ХXV першого професійного римського історика Тита Лівія, що охоплює період з 219 року до н. е. до 212 року до н. е.
Учасники події:
Перекладачка – Наталя Яковенко (відео), докторка історичних наук, професорка. Закінчила класичне відділення факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка. Фахівчиня з раньомодерної історії XVI–XVII ст;
Дмитро Гордієнко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Центру класичних, візантійських та середньовічних пам'яток Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України;
Віктор Ставнюк, професор, завідувач кафедри історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
Володимир Маслійчук, доктор історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія";
Лариса Довга, докторка філософських наук, професор кафедри культурології Національного університету "Києво-Могилянська академія", керівниця проєкту "Укультура".
Також запланований театральний етюд та обговорення видань.
Місце проведення: Common space (вул. Ярославська, 56а, 2 поверх, бізнес-центр Канйьон).
Дата та час: 20 вересня о 18:30.
#події_в_Украіні
🔥21👏6❤3❤🔥3