"Журналістика" давньогрецькою

У сьогоднішній День журналіста, з чим щиро вітаю своїх Студентів з Інституту журналістики Шевченкового університету, які підписані на ТГ-канал, доречним буде якраз продумати щодо цього слова давньогрецькою мовою. Оскільки "журналістика" походить від фр. journaliste ← journal ← лат. diurnalis, diurnale «щоденна звістка, звістка», то найбільш влучним еквівалентом "diurnalis", на мою думку, буде лексема грекою "κλέος".
Відповідно, можемо припустити, що журналістика давньогрецькою - "κλέοςικα".

#давньогрецька_у_житті

Що писали про черешню античні автори? 🍒

Зараз коли на повну сезон черешні, доречним буде сказати декілька слів про цю прекрасну та корисну ягоду.

Черешня, або пташина вишня (лат. Prunus avium/Cerasus avium, давньогрец. κέρασος; ассирійськ. karšu) улюблена багатьма людьми вже не одне тисячоліття. Серед античних авторів першим її згадує філософ Ксенофан з Колофона, що не дивно, оскільки саме в Малій Азії, звідки він був родом, черешні було удосталь [POLLUX VI 46]. Як напише пізніше Теофраст, черешня, як і липа, росте там, де багато річок. У Південному Причорномор'ї вихідцями з Синопи було засновано місто, яке так і називалося Керасунт (Κερασοῦς) – буквально: «місто, багате на черешню».

Арістотель говорить про черешку досить скупо, відзначаючи лише, що плоди її доспівають швидко [Plant.820b13]. Теофраст теж нічого не говорить про смакові якості її плодів, але згадує, що вони розміром з боби і мають м'яку (?) кісточку, а кора, як і у липи, придатна для виготовлення коробок [HP 3, 13, 1-3].

Дуже високо оцінили черешню стародавні римляни. Як повідомляє Пліній Старший, «черешні в Італії не було до перемоги Ліцинія Лукулла над Мітрідатом» [HN XV, 25 (30)].
Лукулл, який мав славу великого гурмана, ймовірно, привіз до Риму з Керасунта черешневе дерево (cerasus), яке і було висаджено в його саду, а потім, завдяки «керасунтським» плодам (cerasi), що полюбилися, поширилося по всьому Риму. Цікаво, що в сучасних європейських мовах назва черешні відсилає до міста (а відповідно має близькосхідне, семітське походження), де її скуштував Лукул. Місто, до речі, теж існує досі, хіба що трохи змінило свою назву.

#філологічні_нотатки #флора_в_античності

Наскільки сильно розмішували вино🍷 стародавні греки?

Свого часу мені це питання задали під час однієї конференції.


Не потрібно бути фахівцями з античності, щоб знати, що греки страшенно любили вино. Однак справжнє давньогрецьке вино було занадто міцним, щоб пити його просто так у великих дозах, тому на бенкетах спеціально навчені люди змішували його з водою. Як неважко здогадатися, якщо з водою переборщити, то - от халепа! 😅- такий коктейль взагалі перестане бути п'янким.

Тому, від кореня μέθυ («вино») вийшов прикметник ἀμέθυστος - «той, що не п'янить». Є версія, що значення розвинулося в бік кольору і закріпилося за фіолетовим💜 камінчиком, тобто «аметистом» - це буквально «предмет кольору вина, розбавленого до такої міри, що вже не п'янить». Йому також приписували магічні властивості: нібито, якщо на бенкеті мати при собі аметист, то переборщити з алкоголем не вийде.

Таким чином, слово аметист є однокореневим, наприклад, зі слову «метил». Цей термін запропонували в першій половині XIX століття французькі хіміки Ежен Пеліго і Жан-Батист Дюма, коли досліджували структуру деревного спирту. Одного чудового дня вони представили науковому співтовариству радикал méthylène, назву для якого склали з грецьких коренів μέθυ і ὕλη («деревина»), щоб якомога точніше відобразити його природу. Науковий термін перекочував, зокрема, і в українську🇺🇦 мову, так що тепер цей самий деревний спирт ми теж називаємо метиловим.

#культурологічні_нотатки #філологічні_нотатки

#кольори_античності

Філософський зміст "присутності"🦉


Всім знане слово в українській мові🇺🇦 "присутність", на перший погляд, здається звичним, але насправді має імпліцитно філософський потенціал.

Присутність, добра, щастя, віри, дружби, любові - це не просто наявність. Адже, наявність (доречним тут буде згадати давньогрец. ὕπαρξις яке означає просто існування) може бути речей, предметів, тоді як те, що вічне і незмінне - це саме "присутність".

Тобто, говорячи про різного роду фундаментальні явища, екзистенціали, це значить знаходитися поруч з їх сутністю ("при-сутність"); це не проста констатація, що є щось у цьому світі, а це ствердна позиція, знаючи не лише існування самого феномену, але і його сутність.

Недарма ця лексема є калькою давньогрецького слова "παρ-ουσία" (парусія), яке вперше зустрічається у Есхіла в Персах [169], а згодом Платон використовує його для позначення присутності Ідей у ​​речах [Phaed. 100d]. У Середні віки Отці Церкви взагалі зробили з нього один з ключових концептів Христології яке означало невидиму присутність Христа до його Боговтілення.

Відповідно, і говорячи про Людей, щодо їх "присутності" ми можемо так казати лише стосовно рідних, коханих та друзів, бо ми дійсно близькі до їх сутності. Водночас, «відсутність» - це не стільки констатація того чого немає, а це віддаленість («від-сутність») від розуміння сутності найголовнішого та вічного у житті кожного з нас

#рефлексії_антикознавця #філологічні_нотатки