Що спільного між філософією🦉 та огірками🥒?


Це ж питання можна сформулювати і наступним чином: "що об'єднує Піфагора та огірки?"
Безперечно, це місто Сікіон (Σικυών) в області Сікіонія (Σικυωνία), що знаходиться на північному сході Пелопонесу і славиться своїми родючими чорноземними ґрунтами. Жителі міста окрім досягнень у живописі та металообробці дуже досягли успіху в городництві, а саме у розведенні огірків. Тому, за однією з версій, і місто, і область беруть свою назву, саме від давньогрецького слова на позначення "огірка" (σίκυος).

І якщо вірити Діогену Лаерцію, то саме в цьому "огірковому місті" Піфагор у розмові з місцевим тираном Леонтом вперше назвав своє заняття філософією, а себе філософом: Φιλοσοφίαν δὲ πρῶτος ὠνόμασε Πυθαγορον, ἐν Σικυῶνι διαλεγόμενος Λέοντι τῷ Σικυωνίων τυράννῳ ἢ Φλιασίων [I. 12].

Не обділив своєю увагою огірки і Теофраст, докладно описавши цикл розвитку огірка та сільськогосподарські прийоми щодо його вирощування [H.P. I.13.4; VII.4.1].

А Діоскорид у своїй праці «Про лікарські речовини» зосереджений на його цілющі властивості: огірок корисний для кишечника і шлунка, для приведення до тями при непритомності і абсолютно незамінний при лікуванні собачих укусів [2.163].

#культурологічні_нотатки
#філософські_нотатки
#філологічні_нотатки

Античні тексти про липу

Липа (лат. Tília, давньогрец.φῐλύρα)

Зараз якраз сезон цвітіння липи, тому доречно буде сказати про неї декілька слів, адже любителі чайних напоїв і відварів спішно заготовляють її квіти про запас. Ми точно не знаємо, але можемо припустити, що стародавні греки теж пили з лікувальною метою відвар з квітів липи. Саме це дерево не настільки було звичним для ока древнього грека, як, наприклад, олива або кипарис, оскільки в класичну епоху воно виростало переважно на півночі Балкан (у Македонії) або на чорноморському узбережжі. Тим не менш, Геродот, а потім і Теофраст описали її властивості та сферу застосування.

Теофраст звернув увагу, що липа буває «чоловіча» (безплідна) та «жіноча» (з квітами та плодами). В останньої і листя, і кора солодкі («багато тварин їдять їх»), плоди ж - ні для кого не їстівні (HP 1.12.4 et 3.10.4). Однак у господарстві липа непотрібна - з її м'якої деревини роблять коробки (англійські перекладачі уточнюють, що це коробки для письмового приладдя). А Геродот повідомляє, що скіфські віщуни гадають за допомогою липового мочала: вони розрізають його на три частини, смужки намотують навколо пальців, а потім знову розпускають, вимовляючи при цьому передбачення (Hdt. 4.67).

Що робити, обирайте самі – виготовляти коробки чи додавати до чаю😀 А можна просто згадати пов'язані з липою античні міфологічні сюжети про Кроноса і німфу Філіра або подружжя Філемона і Бавкіда.

#культурологічні_нотатки #флора_в_античності

"Журналістика" давньогрецькою

У сьогоднішній День журналіста, з чим щиро вітаю своїх Студентів з Інституту журналістики Шевченкового університету, які підписані на ТГ-канал, доречним буде якраз продумати щодо цього слова давньогрецькою мовою. Оскільки "журналістика" походить від фр. journaliste ← journal ← лат. diurnalis, diurnale «щоденна звістка, звістка», то найбільш влучним еквівалентом "diurnalis", на мою думку, буде лексема грекою "κλέος".
Відповідно, можемо припустити, що журналістика давньогрецькою - "κλέοςικα".

#давньогрецька_у_житті

Що писали про черешню античні автори? 🍒

Зараз коли на повну сезон черешні, доречним буде сказати декілька слів про цю прекрасну та корисну ягоду.

Черешня, або пташина вишня (лат. Prunus avium/Cerasus avium, давньогрец. κέρασος; ассирійськ. karšu) улюблена багатьма людьми вже не одне тисячоліття. Серед античних авторів першим її згадує філософ Ксенофан з Колофона, що не дивно, оскільки саме в Малій Азії, звідки він був родом, черешні було удосталь [POLLUX VI 46]. Як напише пізніше Теофраст, черешня, як і липа, росте там, де багато річок. У Південному Причорномор'ї вихідцями з Синопи було засновано місто, яке так і називалося Керасунт (Κερασοῦς) – буквально: «місто, багате на черешню».

Арістотель говорить про черешку досить скупо, відзначаючи лише, що плоди її доспівають швидко [Plant.820b13]. Теофраст теж нічого не говорить про смакові якості її плодів, але згадує, що вони розміром з боби і мають м'яку (?) кісточку, а кора, як і у липи, придатна для виготовлення коробок [HP 3, 13, 1-3].

Дуже високо оцінили черешню стародавні римляни. Як повідомляє Пліній Старший, «черешні в Італії не було до перемоги Ліцинія Лукулла над Мітрідатом» [HN XV, 25 (30)].
Лукулл, який мав славу великого гурмана, ймовірно, привіз до Риму з Керасунта черешневе дерево (cerasus), яке і було висаджено в його саду, а потім, завдяки «керасунтським» плодам (cerasi), що полюбилися, поширилося по всьому Риму. Цікаво, що в сучасних європейських мовах назва черешні відсилає до міста (а відповідно має близькосхідне, семітське походження), де її скуштував Лукул. Місто, до речі, теж існує досі, хіба що трохи змінило свою назву.

#філологічні_нотатки #флора_в_античності

Наскільки сильно розмішували вино🍷 стародавні греки?

Свого часу мені це питання задали під час однієї конференції.


Не потрібно бути фахівцями з античності, щоб знати, що греки страшенно любили вино. Однак справжнє давньогрецьке вино було занадто міцним, щоб пити його просто так у великих дозах, тому на бенкетах спеціально навчені люди змішували його з водою. Як неважко здогадатися, якщо з водою переборщити, то - от халепа! 😅- такий коктейль взагалі перестане бути п'янким.

Тому, від кореня μέθυ («вино») вийшов прикметник ἀμέθυστος - «той, що не п'янить». Є версія, що значення розвинулося в бік кольору і закріпилося за фіолетовим💜 камінчиком, тобто «аметистом» - це буквально «предмет кольору вина, розбавленого до такої міри, що вже не п'янить». Йому також приписували магічні властивості: нібито, якщо на бенкеті мати при собі аметист, то переборщити з алкоголем не вийде.

Таким чином, слово аметист є однокореневим, наприклад, зі слову «метил». Цей термін запропонували в першій половині XIX століття французькі хіміки Ежен Пеліго і Жан-Батист Дюма, коли досліджували структуру деревного спирту. Одного чудового дня вони представили науковому співтовариству радикал méthylène, назву для якого склали з грецьких коренів μέθυ і ὕλη («деревина»), щоб якомога точніше відобразити його природу. Науковий термін перекочував, зокрема, і в українську🇺🇦 мову, так що тепер цей самий деревний спирт ми теж називаємо метиловим.

#культурологічні_нотатки #філологічні_нотатки

#кольори_античності