Назустріч літу та червню ☀️🌞- давньоримська мозаїка ІІІ ст.н.е. з зображенням образу Iunius.


Υ.Γ. а завтра тут розповім про різні етимологічні версії назви першого літнього місяця.✍️

"Календарі" класичними мовами

Як ми знаємо, лексема "календар" латинського походження, від kalendae [Ma'Atnefert, M. (2011). You are Harmony ... Take Time to Harmonize ... Calendars and Time Connecting. Lulu.com. p. 9], терміна для позначення першого дня місяця у римському календарі, пов’язаного з дієсловом calare «кликати», що стосується «виклику» нового Місяця, коли його вперше побачили [New Shorter Oxford English Dictionary (2015). ΟUP, p.347].

Водночас, латинський іменник calendarium означало «бухгалтерська книга, реєстр» (оскільки рахунки розраховувалися та борги збиралися за календами кожного місяця) [Sayeed, A.(2019). You Must Win: The winner can create History. Prowess Publishing. р.72].
Цей латинський термін був прийнятий у давньофранцузській🇫🇷 мові як calendier, а звідти в середньоанглійській 🇬🇧 мові як calender у 13 столітті (написання календаря ранньомодерне).

Разом з тим, не можна оминути ще термін "Fasti", який є більш давнім і спочатку стосувався свого роду календарів, виданих понтифіками, із зазначенням днів, у які можна вести комерційні операції (фасті), і тих, у які це було заборонено з релігійних причин (нефасті) [Harper's Dictionary of Classical Literature and Antiquities, Harry Thurston Peck, ed., p. 662 ("Fasti")]

Втім давньогрецькою ми зустрічаємо декілька слів/словосполучень, причому всі вони виникли явно вже в елліністичний період:
1. "ουρανόν πραγματείας" [Plut. Numa 18.1.];
2. "ἡμερολόγιον" [Plu. Caes.59];
3. "παράπηγμα" [Gem. 17.6 (мн.), Ph.1.173];
4. "μήν" (мн.) [Plut.Romul.21.1].


#грека #латина #філологічні_нотатки

Про етимологію червня (лат. Iunius)

За давньоримським календарем mensis Iunius або Iunius, також Junius (червень), був четвертим місяцем після Maius (травня). У найдавнішому календарі, який римляни приписували Ромулу, Юній був четвертим місяцем у десятимісячному році, який починався з березня (Марцій, «місяць Марса»).

У своїй поемі про римський календар, "Фасти", Овідій описує трьох давньоримських богинь, які представляють три різні похідні імені Юній [Fast.VI I]. Юнона стверджує, що місяць названо на її честь. Juventas («Молодість») поєднує Iunius із Maius: перший, за її словами, походить від junior, «молода людина», на відміну від maiores або «старших», на честь яких був названий May (тобто травень). Власне ім'я Юнони може походити від одного кореня, що означає «молода», і ці дві можливості можуть бути сумісними.

Овідій приписує Конкордії думку, що Юнія походить від iungo, iunctus, «приєднатися», на честь її об’єднання римлян і сабінян.

В іншому місці ще менш вірогідна третя версія пов’язує назву місяця з Марком Юнієм Брутом, членом роду Юній, який приніс першу жертву Деа Карні на Календах (1 червня) [Scullard, H.H. (1981). Festivals and Ceremonies of the Roman Republic. Cornell University Press, p. 126].


Певною мірою притримується думок Овідія і Макробій у "Сатурналіях", який розмірковує про походження назви червня і крім поширеної версії, згідно з якою місяці та їх імена були встановлені засновником Риму Ромулом, наводить альтернативні:
"Ромул, після того як він розділили народ на старших (maiores) та молодших (iuniores), щоб одна частина народу оберігала державу своєю радою, а інша зброєю, назвав на честь тієї та іншої частини цей місяць травнем, а наступний місяць червнем".
...або, як вважає Цингій, тому що раніше він звався у латинів юнонієм і... ...наші пращури, як каже Ніс у нотатках про фастів, довго зберігали цю назву місяця. Але потім, коли було втрачено деякі літери зі слова «юноній», місяць став іменуватися червнем. Адже і храм Юноне Монете був присвячений у червневі календи. Дехто вважав, що цей місяць був названий так на ім'я Юнія Брута, який першим був зроблений консулом Риму, тому що цього місяця, тобто в червневі календи, після повалення Тарквінію він по обітниці звершив на Цілієвому пагорбі священнодійство богині Карне. Вони запевняють, що ця богиня керує людськими життєвими силами. Загалом, у неї просять, щоб вона зберегла здоровими печінку, і серце, і все, що знаходиться всередині тіла. І тому, що він показав себе здатним покращити державний устрій завдяки доброті серця, через приховування якої він вважався брутальним, то вшанував храмом цю богиню, яка береже життєві сили людини. Жертву їй приносять бобовою кашею та салом, тому що ними підкріплюють головним чином тілесні сили. Адже і червневі календи народ кличе бобовими, оскільки цього місяця зрілі боби вважаються божественними" [Saturn. 1.12.16-33]

#календар_античності #латина

Що спільного між філософією🦉 та огірками🥒?


Це ж питання можна сформулювати і наступним чином: "що об'єднує Піфагора та огірки?"
Безперечно, це місто Сікіон (Σικυών) в області Сікіонія (Σικυωνία), що знаходиться на північному сході Пелопонесу і славиться своїми родючими чорноземними ґрунтами. Жителі міста окрім досягнень у живописі та металообробці дуже досягли успіху в городництві, а саме у розведенні огірків. Тому, за однією з версій, і місто, і область беруть свою назву, саме від давньогрецького слова на позначення "огірка" (σίκυος).

І якщо вірити Діогену Лаерцію, то саме в цьому "огірковому місті" Піфагор у розмові з місцевим тираном Леонтом вперше назвав своє заняття філософією, а себе філософом: Φιλοσοφίαν δὲ πρῶτος ὠνόμασε Πυθαγορον, ἐν Σικυῶνι διαλεγόμενος Λέοντι τῷ Σικυωνίων τυράννῳ ἢ Φλιασίων [I. 12].

Не обділив своєю увагою огірки і Теофраст, докладно описавши цикл розвитку огірка та сільськогосподарські прийоми щодо його вирощування [H.P. I.13.4; VII.4.1].

А Діоскорид у своїй праці «Про лікарські речовини» зосереджений на його цілющі властивості: огірок корисний для кишечника і шлунка, для приведення до тями при непритомності і абсолютно незамінний при лікуванні собачих укусів [2.163].

#культурологічні_нотатки
#філософські_нотатки
#філологічні_нотатки

Античні тексти про липу

Липа (лат. Tília, давньогрец.φῐλύρα)

Зараз якраз сезон цвітіння липи, тому доречно буде сказати про неї декілька слів, адже любителі чайних напоїв і відварів спішно заготовляють її квіти про запас. Ми точно не знаємо, але можемо припустити, що стародавні греки теж пили з лікувальною метою відвар з квітів липи. Саме це дерево не настільки було звичним для ока древнього грека, як, наприклад, олива або кипарис, оскільки в класичну епоху воно виростало переважно на півночі Балкан (у Македонії) або на чорноморському узбережжі. Тим не менш, Геродот, а потім і Теофраст описали її властивості та сферу застосування.

Теофраст звернув увагу, що липа буває «чоловіча» (безплідна) та «жіноча» (з квітами та плодами). В останньої і листя, і кора солодкі («багато тварин їдять їх»), плоди ж - ні для кого не їстівні (HP 1.12.4 et 3.10.4). Однак у господарстві липа непотрібна - з її м'якої деревини роблять коробки (англійські перекладачі уточнюють, що це коробки для письмового приладдя). А Геродот повідомляє, що скіфські віщуни гадають за допомогою липового мочала: вони розрізають його на три частини, смужки намотують навколо пальців, а потім знову розпускають, вимовляючи при цьому передбачення (Hdt. 4.67).

Що робити, обирайте самі – виготовляти коробки чи додавати до чаю😀 А можна просто згадати пов'язані з липою античні міфологічні сюжети про Кроноса і німфу Філіра або подружжя Філемона і Бавкіда.

#культурологічні_нотатки #флора_в_античності

"Журналістика" давньогрецькою

У сьогоднішній День журналіста, з чим щиро вітаю своїх Студентів з Інституту журналістики Шевченкового університету, які підписані на ТГ-канал, доречним буде якраз продумати щодо цього слова давньогрецькою мовою. Оскільки "журналістика" походить від фр. journaliste ← journal ← лат. diurnalis, diurnale «щоденна звістка, звістка», то найбільш влучним еквівалентом "diurnalis", на мою думку, буде лексема грекою "κλέος".
Відповідно, можемо припустити, що журналістика давньогрецькою - "κλέοςικα".

#давньогрецька_у_житті

Що писали про черешню античні автори? 🍒

Зараз коли на повну сезон черешні, доречним буде сказати декілька слів про цю прекрасну та корисну ягоду.

Черешня, або пташина вишня (лат. Prunus avium/Cerasus avium, давньогрец. κέρασος; ассирійськ. karšu) улюблена багатьма людьми вже не одне тисячоліття. Серед античних авторів першим її згадує філософ Ксенофан з Колофона, що не дивно, оскільки саме в Малій Азії, звідки він був родом, черешні було удосталь [POLLUX VI 46]. Як напише пізніше Теофраст, черешня, як і липа, росте там, де багато річок. У Південному Причорномор'ї вихідцями з Синопи було засновано місто, яке так і називалося Керасунт (Κερασοῦς) – буквально: «місто, багате на черешню».

Арістотель говорить про черешку досить скупо, відзначаючи лише, що плоди її доспівають швидко [Plant.820b13]. Теофраст теж нічого не говорить про смакові якості її плодів, але згадує, що вони розміром з боби і мають м'яку (?) кісточку, а кора, як і у липи, придатна для виготовлення коробок [HP 3, 13, 1-3].

Дуже високо оцінили черешню стародавні римляни. Як повідомляє Пліній Старший, «черешні в Італії не було до перемоги Ліцинія Лукулла над Мітрідатом» [HN XV, 25 (30)].
Лукулл, який мав славу великого гурмана, ймовірно, привіз до Риму з Керасунта черешневе дерево (cerasus), яке і було висаджено в його саду, а потім, завдяки «керасунтським» плодам (cerasi), що полюбилися, поширилося по всьому Риму. Цікаво, що в сучасних європейських мовах назва черешні відсилає до міста (а відповідно має близькосхідне, семітське походження), де її скуштував Лукул. Місто, до речі, теж існує досі, хіба що трохи змінило свою назву.

#філологічні_нотатки #флора_в_античності