Видатний європейський гуманіст, класичний філолог Еразм Роттердамський в одній із своїх праць дуже красномовно пояснює важливість знань греки і латини ✍️👍 Він порівняв прагнення різного роду людей якнайшвидше опанувати ті чи інші (не лише гуманітарні) науки, оминаючи вивчення класичних мов, з манерою деяких людей сідати за стіл із немитими руками [De rat. studii, LB 521.5–10]😅🙈

#історія_класичних_студій

Дисертація з тематики фразеологізмів античного походження в українській мовній картині світу

На наступному тижні, на засідання спецради Д 36.053.02 Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка планується захист цікавої дисертації Луканинень Ренати Володимирівни на тему «Фразеологізми античного походження в українській мовній картині світу: лінгвокультурологічний аспект». Сподіваюсь, що вона стане у нагоді для Колег-філологів, тому ділюся текстом рукопису - https://science.dspu.edu.ua/wp-content/uploads/2024/05/Дисертація-Луканинець-Р..pdf

#класика_в_Україні

Калокагатія по-філософськи - це коли не тільки добре знаєш зміст діалогів Платона, але й ще борешся не гірше за античного філософа (с) 😃😉

Античний "книжковий шлях" 🏛📜

Всі ми чули про "шовковий шлях", про "шлях з варягів у греки", але ще існував і "книжковий шлях"

«Книжковий шлях» (Book Road), що з'єднує Захід і Схід, починався в Римі і йшов у Брундізій (сучасний Бріндізі) — місто на півдні Італії, яке було головною морською брамою до Греції та Леванту (східного Середземномор'я).

Авл Геллій, письменник ІІ. н.е., пише про це так у своїх "Аттичних ночах"(NA 9.4):
"Коли ми поверталися з Греції до Італії і, прибувши до Брундізії, зійшовши з корабля на землю, почали прогулюватися (...) побачили зв'язки книг, виставлених на продаж. Я зараз жадібно приймаюсь за книги. Все це були грецькі книги, сповнені чудес та казкових історій: речі нечувані та неймовірні, а автори їх – давні, які мали великий авторитет…"

У Брундізії, як можна бачити з Att. 4.1, у Аттіка була вілла; природно припустити, що він облаштував одну зі своїх майстерень з виробництва книг. Інші майстерні могли розташовуватись у його будинках у Римі, Афінах та Епірі (Бутрот, на території сучасної Албанії).

З Бутрота морський шлях вів у Патри, де, як свідчить той самий Геллій, також можна було знайти рідкісні грецькі книги (NA 18.9). Трохи далі — Коринф і Мегари, звідки до Риму прибували бронзові амфори (Att. 2.1) та мармурові статуї (Att. 1.8). Очевидно, що й книги рухалися тим самим шляхом, по Аппієвій дорозі.

На світлині: реконструкція "Книжкового шляху". Джерело: The History of the Library in Western Civilization (2005). Volume II From Cicero to Hadrian: The Roman World from the Beginnings of Latin Literature to the Monumental and Private Libraries of the Empire. Brill.

#культурологічні_нотатки

Методика вивчення класичних мов від Г. Ляйбніца

Видатний німецький філософ Нового часу Г.Ф. Ляйбніц (1646-1716 рр.) так згадує в одній із своїх праць про власне вивчення давніх мов:

"Латинською мовою я займався спочатку тільки в школі і, без сумніву, я рухався б зі звичайною повільністю, якби не випадок, який вказав мені зовсім своєрідний шлях. У будинку, де я жив, я натрапив на дві книги, залишені одним студентом. Одна з них була твори Тіта Лівія, інша - хронологічна скарбниця Зета Кальвізія. Як тільки ці книги потрапили мені в руки, я швидко їх опанував; Кальвізія я зрозумів легко, бо мав німецьку книгу з загальної історії, де говорилося приблизно те саме. Але під час читання Лівія я постійно потрапляв у глухий кут...

Не маючи поняття ані про життя античних діячів, ані про їхню манеру писання, не звикнувши також до піднесеної риторики історіографів, що стоїть вище за звичайне розуміння, я не розумів жодного рядка. Але це видання було старовинне, із гравюрами. Тому я уважно їх розглядав, читав підписи і, мало переймаючись темними для мене місцями, просто пропускав усе те, чого не міг зрозуміти. Це я повторив кілька разів і перегортав усю книгу. Забігаючи таким чином наперед, я став трохи краще розуміти прочитане. У захваті від свого успіху я таким чином рухався вперед, без словника, поки нарешті мені стала цілком зрозумілою більшість прочитаного».

Проте шкільний вчитель, стурбований такоюспритністю школяра, якому не було й 1️⃣0️⃣ років, зажадав у його опікунів замінити Лівія, який йому все одно що "котурни пігмею", на "Orbis pictus" Коменського та маленький катехизис.
Однак друг його опікунів, який на той час гостював у них і вражений здібностями хлопчика, змусив їх дати обіцянку, що для нього відкриють бібліотеку його батька. "Я тріумфував, ніби знайшов скарб, тому що не міг дочекатися побачити давні тексти авторів, яких знав тільки по імені, - Цицерона і Квінтіліана, Сенеку і Плінія, Геродота, Ксенофонта і Платона, письменників Августова століття і багатьох латинських і грецьких отців церкви. Все це я став читати, дивлячись за бажанням, і насолоджувався надзвичайною різноманітністю предметів. Таким чином, не маючи ще дванадцяти років, я вільно розумів латину і почав розуміти по-грецьки».

#історія_класичних_студій

Ділюся своїми скромними нарисами доповіді (оскільки деякі просили опублікувати у ТГ-каналі) про осмислення концепту "людяності" у класичних мовах в рамках круглого столу кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка, присвяченого пам’яті професора Анатолія Олексійовича Приятельчука (м. Київ, 19 квітня 2024 року).

#грека #латина #філологічні_нотатки

Пропоную Вашій увазі найбільш нове і фундаментальне дослідження (близько 800 сторінок), присвячене історії полісу, яке має вийти друком у червні цього року

"Поліс: нова історія давньогрецького міста-держави від раннього залізного віку до кінця античності"

Анотація:
Грецький поліс, або місто-держава, був стійким і адаптивним політичним інститутом, заснованим на принципах громадянства, свободи та рівності. Виникши близько 650 року до н. е. і проіснувавши до 350 року н. е., він запропонував засіб для співпраці між сусідніми містами-державами та соціальних переговорів між громадою та її елітами, але якою ціною? «Поліс» пропонує панорамний опис давньогрецького міста-держави, його різноманітних форм і незмінних характеристик протягом тисячоліття.

У цій знаковій книзі Джон Ма розповідає про нову історію полісу, описуючи його поширення та розвиток у спільний знаменник для сотень громад від Чорного моря до Північної Африки та від Близького Сходу до Італії. Він досліджує її видатні досягнення як політичної форми, що пропонує спільноту, автономію, процвітання, суспільні блага та простір соціальної справедливості для своїх членів. Він також нагадує нам, що за успіхами громадянської ідеології та інституцій лежать переплетення панування, імперії та поневолення.

Широкий і багатогранний наратив Ма широко спирається на багатий запас історичних свідчень, водночас зважує жваві наукові дебати та пропонує нове прочитання Арістотеля як великого теоретика поліса.

#антична_історіографія

Назустріч літу та червню ☀️🌞- давньоримська мозаїка ІІІ ст.н.е. з зображенням образу Iunius.


Υ.Γ. а завтра тут розповім про різні етимологічні версії назви першого літнього місяця.✍️

"Календарі" класичними мовами

Як ми знаємо, лексема "календар" латинського походження, від kalendae [Ma'Atnefert, M. (2011). You are Harmony ... Take Time to Harmonize ... Calendars and Time Connecting. Lulu.com. p. 9], терміна для позначення першого дня місяця у римському календарі, пов’язаного з дієсловом calare «кликати», що стосується «виклику» нового Місяця, коли його вперше побачили [New Shorter Oxford English Dictionary (2015). ΟUP, p.347].

Водночас, латинський іменник calendarium означало «бухгалтерська книга, реєстр» (оскільки рахунки розраховувалися та борги збиралися за календами кожного місяця) [Sayeed, A.(2019). You Must Win: The winner can create History. Prowess Publishing. р.72].
Цей латинський термін був прийнятий у давньофранцузській🇫🇷 мові як calendier, а звідти в середньоанглійській 🇬🇧 мові як calender у 13 столітті (написання календаря ранньомодерне).

Разом з тим, не можна оминути ще термін "Fasti", який є більш давнім і спочатку стосувався свого роду календарів, виданих понтифіками, із зазначенням днів, у які можна вести комерційні операції (фасті), і тих, у які це було заборонено з релігійних причин (нефасті) [Harper's Dictionary of Classical Literature and Antiquities, Harry Thurston Peck, ed., p. 662 ("Fasti")]

Втім давньогрецькою ми зустрічаємо декілька слів/словосполучень, причому всі вони виникли явно вже в елліністичний період:
1. "ουρανόν πραγματείας" [Plut. Numa 18.1.];
2. "ἡμερολόγιον" [Plu. Caes.59];
3. "παράπηγμα" [Gem. 17.6 (мн.), Ph.1.173];
4. "μήν" (мн.) [Plut.Romul.21.1].


#грека #латина #філологічні_нотатки

Про етимологію червня (лат. Iunius)

За давньоримським календарем mensis Iunius або Iunius, також Junius (червень), був четвертим місяцем після Maius (травня). У найдавнішому календарі, який римляни приписували Ромулу, Юній був четвертим місяцем у десятимісячному році, який починався з березня (Марцій, «місяць Марса»).

У своїй поемі про римський календар, "Фасти", Овідій описує трьох давньоримських богинь, які представляють три різні похідні імені Юній [Fast.VI I]. Юнона стверджує, що місяць названо на її честь. Juventas («Молодість») поєднує Iunius із Maius: перший, за її словами, походить від junior, «молода людина», на відміну від maiores або «старших», на честь яких був названий May (тобто травень). Власне ім'я Юнони може походити від одного кореня, що означає «молода», і ці дві можливості можуть бути сумісними.

Овідій приписує Конкордії думку, що Юнія походить від iungo, iunctus, «приєднатися», на честь її об’єднання римлян і сабінян.

В іншому місці ще менш вірогідна третя версія пов’язує назву місяця з Марком Юнієм Брутом, членом роду Юній, який приніс першу жертву Деа Карні на Календах (1 червня) [Scullard, H.H. (1981). Festivals and Ceremonies of the Roman Republic. Cornell University Press, p. 126].


Певною мірою притримується думок Овідія і Макробій у "Сатурналіях", який розмірковує про походження назви червня і крім поширеної версії, згідно з якою місяці та їх імена були встановлені засновником Риму Ромулом, наводить альтернативні:
"Ромул, після того як він розділили народ на старших (maiores) та молодших (iuniores), щоб одна частина народу оберігала державу своєю радою, а інша зброєю, назвав на честь тієї та іншої частини цей місяць травнем, а наступний місяць червнем".
...або, як вважає Цингій, тому що раніше він звався у латинів юнонієм і... ...наші пращури, як каже Ніс у нотатках про фастів, довго зберігали цю назву місяця. Але потім, коли було втрачено деякі літери зі слова «юноній», місяць став іменуватися червнем. Адже і храм Юноне Монете був присвячений у червневі календи. Дехто вважав, що цей місяць був названий так на ім'я Юнія Брута, який першим був зроблений консулом Риму, тому що цього місяця, тобто в червневі календи, після повалення Тарквінію він по обітниці звершив на Цілієвому пагорбі священнодійство богині Карне. Вони запевняють, що ця богиня керує людськими життєвими силами. Загалом, у неї просять, щоб вона зберегла здоровими печінку, і серце, і все, що знаходиться всередині тіла. І тому, що він показав себе здатним покращити державний устрій завдяки доброті серця, через приховування якої він вважався брутальним, то вшанував храмом цю богиню, яка береже життєві сили людини. Жертву їй приносять бобовою кашею та салом, тому що ними підкріплюють головним чином тілесні сили. Адже і червневі календи народ кличе бобовими, оскільки цього місяця зрілі боби вважаються божественними" [Saturn. 1.12.16-33]

#календар_античності #латина

Що спільного між філософією🦉 та огірками🥒?


Це ж питання можна сформулювати і наступним чином: "що об'єднує Піфагора та огірки?"
Безперечно, це місто Сікіон (Σικυών) в області Сікіонія (Σικυωνία), що знаходиться на північному сході Пелопонесу і славиться своїми родючими чорноземними ґрунтами. Жителі міста окрім досягнень у живописі та металообробці дуже досягли успіху в городництві, а саме у розведенні огірків. Тому, за однією з версій, і місто, і область беруть свою назву, саме від давньогрецького слова на позначення "огірка" (σίκυος).

І якщо вірити Діогену Лаерцію, то саме в цьому "огірковому місті" Піфагор у розмові з місцевим тираном Леонтом вперше назвав своє заняття філософією, а себе філософом: Φιλοσοφίαν δὲ πρῶτος ὠνόμασε Πυθαγορον, ἐν Σικυῶνι διαλεγόμενος Λέοντι τῷ Σικυωνίων τυράννῳ ἢ Φλιασίων [I. 12].

Не обділив своєю увагою огірки і Теофраст, докладно описавши цикл розвитку огірка та сільськогосподарські прийоми щодо його вирощування [H.P. I.13.4; VII.4.1].

А Діоскорид у своїй праці «Про лікарські речовини» зосереджений на його цілющі властивості: огірок корисний для кишечника і шлунка, для приведення до тями при непритомності і абсолютно незамінний при лікуванні собачих укусів [2.163].

#культурологічні_нотатки
#філософські_нотатки
#філологічні_нотатки