Зображення жіночих сцен у давньогрецькій кераміці (V ст. до н.е)
📎У Стародавній Греції гінекей (давньогрец. γυναικεῖον, gynaikeion), частина дому, призначена для жінок»; буквально «жінка або належить їй») або гінеконіт (γυναικωνῖτι). ς, гінеконіт : «жіноча кімната в будинку») - це будівля або частина будинку, призначена для жінок, як правило, внутрішня квартира.
На збереженій кераміці у світлинах можна побачити як раб віддає дитину матері, як жінки займаються вишиванням, як приміряють прикраси тощо.
📎У Стародавній Греції гінекей (давньогрец. γυναικεῖον, gynaikeion), частина дому, призначена для жінок»; буквально «жінка або належить їй») або гінеконіт (γυναικωνῖτι). ς, гінеконіт : «жіноча кімната в будинку») - це будівля або частина будинку, призначена для жінок, як правило, внутрішня квартира.
На збереженій кераміці у світлинах можна побачити як раб віддає дитину матері, як жінки займаються вишиванням, як приміряють прикраси тощо.
❤9👍4🥰2
"Громадський діяч" давньогрецькою: між земним і небесним
У наш час, дуже часто можна почути у характеристиці відомих, публічних людей вираз - "громадський діяч", але якщо перекласти його буквально то це буде "Деміург" (δημιουργός), тобто "працівник дему"😀 .
У значенні громадського діяча ця лексема вперше зустрічається в "Одіссеї" [17.383, 19.135] і є опозицією відомого усім слова "ἰδιώτης" (ідіота, тобто людини, яка поза соціумом, якій байдуже стан державних справ). Також це слово з такою коннотацією є досить поширеним у давньогрецькій історіографії [Hdt.7.31, ], філософії [Plt.298c, Prt.327c, Ion531c; Arist.Pol.1282a; Antiph.225] та драматургії [S.Aj.1035, Men.518.12].
Водночас, найбільш відома семантика цього слова позначалася як "творець", причому не лише в в теологічному, а і антропологічному контекстах. Якщо говорити про людську семантику, то таким δημιουργός постає у філософії (софістиці) та трагедії [Pl.Smp.188d, Grg.453a, Res.500d; νόμων, πολιτείας, Arist.Pol.1273b32,1329a21; Aeschin. 3.215;E.Fr.1059.7].
А якщо говорити про теологічний аспект, то вперше це слово вживається не у Платона (як зазвичай майже всюди пишеться), а вже у безпосереднього учня Піфагора - Філолая [Fr.21]. Окрім же Платона [Tim.40c; Res. 530], Деміург як Бог-творець постає також у Гіппократа, Фукідіда та Ямвліха [Hp.Ep.23, Ph.1.632, Theol.Ar.5.24].
Також δημιουργός вживалося як назва державної посади (відповідала давньоримським "магістратам"). У такому значенні ми бачимо у текстах Фукідіда, Демосфена, Арістотеля і Полібія [Th.5.47, D.18.157, Arist.Pol.1275b29, Plb.23.5.16].
Цікавим є також, що така посада як "деміург" по-різному називалася в тих чи інших полісах: δημιοεργός (Пелопоннес, Ахейська Ліга) ,δαμιωργός (Астіпалея), δαμιουργός (Анданія), δημιοργός (Аморгос, о. Самос) тощо.
#філологічні_нотатки
#давньогрецька_у_житті
У наш час, дуже часто можна почути у характеристиці відомих, публічних людей вираз - "громадський діяч", але якщо перекласти його буквально то це буде "Деміург" (δημιουργός), тобто "працівник дему"😀 .
У значенні громадського діяча ця лексема вперше зустрічається в "Одіссеї" [17.383, 19.135] і є опозицією відомого усім слова "ἰδιώτης" (ідіота, тобто людини, яка поза соціумом, якій байдуже стан державних справ). Також це слово з такою коннотацією є досить поширеним у давньогрецькій історіографії [Hdt.7.31, ], філософії [Plt.298c, Prt.327c, Ion531c; Arist.Pol.1282a; Antiph.225] та драматургії [S.Aj.1035, Men.518.12].
Водночас, найбільш відома семантика цього слова позначалася як "творець", причому не лише в в теологічному, а і антропологічному контекстах. Якщо говорити про людську семантику, то таким δημιουργός постає у філософії (софістиці) та трагедії [Pl.Smp.188d, Grg.453a, Res.500d; νόμων, πολιτείας, Arist.Pol.1273b32,1329a21; Aeschin. 3.215;E.Fr.1059.7].
А якщо говорити про теологічний аспект, то вперше це слово вживається не у Платона (як зазвичай майже всюди пишеться), а вже у безпосереднього учня Піфагора - Філолая [Fr.21]. Окрім же Платона [Tim.40c; Res. 530], Деміург як Бог-творець постає також у Гіппократа, Фукідіда та Ямвліха [Hp.Ep.23, Ph.1.632, Theol.Ar.5.24].
Також δημιουργός вживалося як назва державної посади (відповідала давньоримським "магістратам"). У такому значенні ми бачимо у текстах Фукідіда, Демосфена, Арістотеля і Полібія [Th.5.47, D.18.157, Arist.Pol.1275b29, Plb.23.5.16].
Цікавим є також, що така посада як "деміург" по-різному називалася в тих чи інших полісах: δημιοεργός (Пелопоннес, Ахейська Ліга) ,δαμιωργός (Астіпалея), δαμιουργός (Анданія), δημιοργός (Аморгос, о. Самос) тощо.
#філологічні_нотатки
#давньогрецька_у_житті
🔥9❤3
Найближчим часом розповім про семантику «хірургії» і «літургії» в античних текстах, а також про те чому саме такий і чи дійсно був надпис про неуків в геометрії на фасаді Платонівської Академії 🏛️✍️😎
👍15✍3🔥2🤩1
Коли ж з'явилися хірурги та хірургія?
Вперше слово χειρουργία (хірургія) з’являється саме у медичному значенні, у трактаті «Прогностиконі» Гіппократівському корпусі [Prog. 23], а вже пізніше у Діонісія Сицілійського і Філона [D.S.5.74, Ph.1.253] та лікарів Діоскоріда та Сорана [Dsc.5.15, Sor.1.12].
Водночас, слід зауважити, що засновник західної медицини вживає цю лексему і загалом до майстерності, уміння (як синонім «техне») [Hp. Morb.1.6]. Окрім Гіппократа у цьому ж значенні ми зустрічаємо у Платона, Арістофана та Анаксандріда [Pl.Plt.259e, Smp.203a, Grg. 450b, Plt.258d, 277c; Ar.Lys.673; Anaxandr. 33.1].
Водночас «хірург» (χειρουργός) з’являється лише вже в елліністичній літературі – як в побутовому, так і в медичному контекстах, а саме у Плутарха [Plu.2.564e4; 2.486c].
#філологічні_нотатки
Вперше слово χειρουργία (хірургія) з’являється саме у медичному значенні, у трактаті «Прогностиконі» Гіппократівському корпусі [Prog. 23], а вже пізніше у Діонісія Сицілійського і Філона [D.S.5.74, Ph.1.253] та лікарів Діоскоріда та Сорана [Dsc.5.15, Sor.1.12].
Водночас, слід зауважити, що засновник західної медицини вживає цю лексему і загалом до майстерності, уміння (як синонім «техне») [Hp. Morb.1.6]. Окрім Гіппократа у цьому ж значенні ми зустрічаємо у Платона, Арістофана та Анаксандріда [Pl.Plt.259e, Smp.203a, Grg. 450b, Plt.258d, 277c; Ar.Lys.673; Anaxandr. 33.1].
Водночас «хірург» (χειρουργός) з’являється лише вже в елліністичній літературі – як в побутовому, так і в медичному контекстах, а саме у Плутарха [Plu.2.564e4; 2.486c].
#філологічні_нотатки
🔥8❤4👍1
Якщо філологи говорять про неперекладність різного роду фундаментальних концептів, понять («логос», «епістема»…), то філософи акцентують увагу передусім на «неперекладність» екзистенціалів людського існування - любові, віри, щастя, самості тощо (с) 🦉🤔
🔥15❤3✍1
Епіктет - український переклад.pdf
2.9 MB
Переклад Епіктета українською 🇺🇦✍️
До Вашої уваги поки єдиний (1976 р.) на сьогодні переклад українською (здійснений у діаспорі) праць відомого давньоримського філософа Епіктета.
#переклади_українською
До Вашої уваги поки єдиний (1976 р.) на сьогодні переклад українською (здійснений у діаспорі) праць відомого давньоримського філософа Епіктета.
#переклади_українською
🔥15❤8
За лаштунками давньоримського театру 🎭
Прекрасна мозаїка І ст.до н.е. у Помпеях
Прекрасна мозаїка І ст.до н.е. у Помпеях
😍13❤8🔥3👍1
Що_таке_антична_філософія_Пєр_Адо_пер_Сергій_Йосипенко.pdf
37.2 MB
Український переклад "Що таке антична філософія?" П. Адо
Твір «Що таке антична філософія?» (1995) посідає особливе місце у творчості французького філософа-антикознавця🇫🇷🏛✍️ П. Адо.
Ця книга стала для нього нагодою викласти власну концепцію філософії і, одночасно, підсумувати досвід роботи з античними філософськими текстами та узагальнити своє бачення філософії. Вона, як і будь-яке історико-філософське дослідження, що ставить перед собою філософську мету, виходить за межі суто історичного завдання встановлення усіх деталей минулого в межах його всесторонньої і безсторонньої реконструкції.
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше (видана у 2014 р.) презентує наукову спадщину видатного філософа-класика українською мовою.
#переклади_українською
Твір «Що таке антична філософія?» (1995) посідає особливе місце у творчості французького філософа-антикознавця🇫🇷🏛✍️ П. Адо.
Ця книга стала для нього нагодою викласти власну концепцію філософії і, одночасно, підсумувати досвід роботи з античними філософськими текстами та узагальнити своє бачення філософії. Вона, як і будь-яке історико-філософське дослідження, що ставить перед собою філософську мету, виходить за межі суто історичного завдання встановлення усіх деталей минулого в межах його всесторонньої і безсторонньої реконструкції.
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше (видана у 2014 р.) презентує наукову спадщину видатного філософа-класика українською мовою.
#переклади_українською
🔥11❤8⚡1👏1
Запрошуємо Колег до друку своїх наукових напрацювань (зокрема і з класичної філології) у фаховому виданні (категорія Б) з філологічних наук!
Запрошуємо Вас і Ваших Колег оприлюднити результати Ваших наукових досліджень у «Віснику Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика»
Мови публікації: українська, польська, литовська, англійська, німецька.
Метою журналу «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика» є публікація рецензованих дослідницьких статей, які містять оригінальні наукові результати зі спеціальності 035 «Філологія», а також матеріалів оглядового або науково-методичного характеру (рецензії на книжкові видання або статті; огляди-презентації нових видань; огляди дисертаційних досліджень тощо).
Види публікацій: вступне слово редактора, оригінальні дослідницькі статті, оглядові статті, документи і матеріали, рецензії та огляди, хроніки.
Проблематика публікацій:
• теорія й історія української літератури;
• компаративістика;
• зарубіжні і слов'янські літератури;
• текстологія;
• літературне джерелознавство;
• літературна критика;
• теорія та методологія мовознавства;
• класична філологія;
• когнітивна лінгвістика;
• зіставне мовознавство;
• комунікативна лінгвістика;
• дискурсологія;
• лінгвокультурологія;
• психолінгвістика;
• лінгвофілософія;
• неоелліністика;
• етнічна історія українського народу;
• історико-етнографічне вивчення культури;
• етнокультура та мистецтво зарубіжних країн.
Індексування та архівування. «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика» охоплює такі бази даних та архіви:
DOAJ (Directory of Open Access Journals)
Ulrich’s Periodicals Directory
Index Copernicus International Journals Master List
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Наукова бібліотека імені М. Максимовича Київського нацонального університету імені Тараса Шевченка
CrossRef
Google Scholar
Журнал включено до переліку наукових фахових видань України (категорія Б) зі спеціальності 035 Філологія (наказ МОН №320 від 7.04.2022).
Періодичність видання: двічі на рік.
Дедлайн для надсилання матеріалів:
- у перший випуск – 15 січня (оприлюднення на сайті планується на квітень);
- у другий випуск – 15 травня (оприлюднення на сайті планується на жовтень).
Детальну інформацію про вимоги до оформлення статей, а також архів попередніх випусків можна знайти за покликанням: https://philology-journal.com/index.php/journal/for-authors
Будемо також дуже вдячні за поширення інформації серед зацікавлених осіб.
Запрошуємо Вас і Ваших Колег оприлюднити результати Ваших наукових досліджень у «Віснику Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика»
Мови публікації: українська, польська, литовська, англійська, німецька.
Метою журналу «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика» є публікація рецензованих дослідницьких статей, які містять оригінальні наукові результати зі спеціальності 035 «Філологія», а також матеріалів оглядового або науково-методичного характеру (рецензії на книжкові видання або статті; огляди-презентації нових видань; огляди дисертаційних досліджень тощо).
Види публікацій: вступне слово редактора, оригінальні дослідницькі статті, оглядові статті, документи і матеріали, рецензії та огляди, хроніки.
Проблематика публікацій:
• теорія й історія української літератури;
• компаративістика;
• зарубіжні і слов'янські літератури;
• текстологія;
• літературне джерелознавство;
• літературна критика;
• теорія та методологія мовознавства;
• класична філологія;
• когнітивна лінгвістика;
• зіставне мовознавство;
• комунікативна лінгвістика;
• дискурсологія;
• лінгвокультурологія;
• психолінгвістика;
• лінгвофілософія;
• неоелліністика;
• етнічна історія українського народу;
• історико-етнографічне вивчення культури;
• етнокультура та мистецтво зарубіжних країн.
Індексування та архівування. «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика» охоплює такі бази даних та архіви:
DOAJ (Directory of Open Access Journals)
Ulrich’s Periodicals Directory
Index Copernicus International Journals Master List
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Наукова бібліотека імені М. Максимовича Київського нацонального університету імені Тараса Шевченка
CrossRef
Google Scholar
Журнал включено до переліку наукових фахових видань України (категорія Б) зі спеціальності 035 Філологія (наказ МОН №320 від 7.04.2022).
Періодичність видання: двічі на рік.
Дедлайн для надсилання матеріалів:
- у перший випуск – 15 січня (оприлюднення на сайті планується на квітень);
- у другий випуск – 15 травня (оприлюднення на сайті планується на жовтень).
Детальну інформацію про вимоги до оформлення статей, а також архів попередніх випусків можна знайти за покликанням: https://philology-journal.com/index.php/journal/for-authors
Будемо також дуже вдячні за поширення інформації серед зацікавлених осіб.
❤🔥6❤2🆒1
Семантика слова "Літургія" в античних текстах: від політичного до сакрального.
Вперше всім відоме (завдяки назві ранкового богослужіння у Православній Церкві) слово "Літургія" (λειτουργία) з'являється у ранній софістиці, а саме у Ісократа на позначення громадської, державної служби, яку виконували приватні особи за власний кошт. Певною мірою, це синонім був "деміургії" (δημιουργία [https://t.me/c/1500048059/1730]). Таке ж значення ми зустрічаємо у видатних риторів та софістів як Антіфонт, Андокід і Лісій і Демосфен [Isoc.19.36; Antipho 5.77; And.4.42; Lys.21.19; D.20.21].
Однак, саме з Арістотелівської "Політики" це слово почалося вживати як громадське служіння богам [Pol.1330a13], що мабуть і вплинуло на переклад "Септуагінти", адже таку семантику ми зустрічаємо у грецьких текстах "Чисел" та "Євангелія від Луки" [Nu.8.25, Ev.Luc.1.23].
Водночас, якщо існувала посада "деміург", то "літург" (λειτουργός) просто означав служитель як в сакральних [LXX 3 Ki.10.5; Ep.Phil.2.25; Ep.Rom.13.6], так і історичних [Plb.3.93.5; D.H.2.22] текстах. У Плутарха це слово вживається як еквівалентне давньоримській посаді "ліктора" [Plu.Rom.26].
#філологічні_нотатки
Вперше всім відоме (завдяки назві ранкового богослужіння у Православній Церкві) слово "Літургія" (λειτουργία) з'являється у ранній софістиці, а саме у Ісократа на позначення громадської, державної служби, яку виконували приватні особи за власний кошт. Певною мірою, це синонім був "деміургії" (δημιουργία [https://t.me/c/1500048059/1730]). Таке ж значення ми зустрічаємо у видатних риторів та софістів як Антіфонт, Андокід і Лісій і Демосфен [Isoc.19.36; Antipho 5.77; And.4.42; Lys.21.19; D.20.21].
Однак, саме з Арістотелівської "Політики" це слово почалося вживати як громадське служіння богам [Pol.1330a13], що мабуть і вплинуло на переклад "Септуагінти", адже таку семантику ми зустрічаємо у грецьких текстах "Чисел" та "Євангелія від Луки" [Nu.8.25, Ev.Luc.1.23].
Водночас, якщо існувала посада "деміург", то "літург" (λειτουργός) просто означав служитель як в сакральних [LXX 3 Ki.10.5; Ep.Phil.2.25; Ep.Rom.13.6], так і історичних [Plb.3.93.5; D.H.2.22] текстах. У Плутарха це слово вживається як еквівалентне давньоримській посаді "ліктора" [Plu.Rom.26].
#філологічні_нотатки
🔥8✍3❤3👍3
Хто з цих давньогрецьких філософів стверджував, що на Місяці існують поселення?
Anonymous Quiz
21%
Анаксімандр
27%
Анаксагор
15%
Платон
24%
Протагор
13%
Демокріт
👍12
Реконструкція жіночого одягу мінойської епохи (3500-1100 рр. до н. е.), Критський музей старожиностей, Греція.
Реконструкцію здійснено напрацюваннями доктора культурології Берніс Джонс, яка спиралася на сюжети мінойських фресок (які видно поруч з моделями).
Вбрання мінойських жінок дивують своїм стилем і різноманітністю візерунків. Одяг грецьких жінок пізнішого часу являв собою зовсім інше стилістичне рішення.
Мінойські жінки здебільшого носили широку і довгу спідницю з декоративним поясом, що стягує талію, і щільно прилеглий корсет з металевим каркасом, що оголювало груди (як сказано нижче, можливо, не завжди). У прохолодні дні вони одягали плащі або накидки (1 світлина). Волосся, хитромудро розчесане, прикрашали різнокольоровими стрічками, намистом або обідками.
Деякі жінки віддавали перевагу головним уборам, вибираючи незвичайні капелюшки. Одні були широкими, інші - високими, майже повністю закривали волосся. Прикрашалися головні убори стрічками та/або пір'ям.
Оголені груди були характерною особливістю одягу мінойських і мікенських жінок, адже вони надавали велике (сакральне, містичне) значення не тільки одягу, а й різним прикрасам, які розташовувалися в районі декольте. Хоча в деяких наукових колах побутує думка, що груди оголювалися виключно під час проведення релігійних ритуалів.
#культурологічні_нотатки #жінки
Реконструкцію здійснено напрацюваннями доктора культурології Берніс Джонс, яка спиралася на сюжети мінойських фресок (які видно поруч з моделями).
Вбрання мінойських жінок дивують своїм стилем і різноманітністю візерунків. Одяг грецьких жінок пізнішого часу являв собою зовсім інше стилістичне рішення.
Мінойські жінки здебільшого носили широку і довгу спідницю з декоративним поясом, що стягує талію, і щільно прилеглий корсет з металевим каркасом, що оголювало груди (як сказано нижче, можливо, не завжди). У прохолодні дні вони одягали плащі або накидки (1 світлина). Волосся, хитромудро розчесане, прикрашали різнокольоровими стрічками, намистом або обідками.
Деякі жінки віддавали перевагу головним уборам, вибираючи незвичайні капелюшки. Одні були широкими, інші - високими, майже повністю закривали волосся. Прикрашалися головні убори стрічками та/або пір'ям.
Оголені груди були характерною особливістю одягу мінойських і мікенських жінок, адже вони надавали велике (сакральне, містичне) значення не тільки одягу, а й різним прикрасам, які розташовувалися в районі декольте. Хоча в деяких наукових колах побутує думка, що груди оголювалися виключно під час проведення релігійних ритуалів.
#культурологічні_нотатки #жінки
🔥21❤4😍4
Навесні 2024 р. у Помпеях виявили картини віком 2000 років, натхненні сюжетами Троянської війни.
Приголомшливі твори мистецтва були виявлені в їдальні з чорними стінами (фото 3). Якість фресок і мозаїк часів імператора Августа, а також вибір персонажів свідчать про те, що їх використовували для банкетів, повідомили в Археологічному парку Помпеї.
«Стіни пофарбували в чорний колір, щоб на стінах не було видно диму від масляних ламп», — сказав Габріель Цухтрігель, керівник парку.
«Люди збиралися, щоб повечеряти після заходу сонця, і мерехтливе світло ламп робило ефект, що зображення здавалося жвавим, особливо після кількох келихів доброго кампанського вина».
Фотографії 1-5: Parco Archeoligico di Pompei/Роздатковий матеріал через Reuters
Приголомшливі твори мистецтва були виявлені в їдальні з чорними стінами (фото 3). Якість фресок і мозаїк часів імператора Августа, а також вибір персонажів свідчать про те, що їх використовували для банкетів, повідомили в Археологічному парку Помпеї.
«Стіни пофарбували в чорний колір, щоб на стінах не було видно диму від масляних ламп», — сказав Габріель Цухтрігель, керівник парку.
«Люди збиралися, щоб повечеряти після заходу сонця, і мерехтливе світло ламп робило ефект, що зображення здавалося жвавим, особливо після кількох келихів доброго кампанського вина».
Фотографії 1-5: Parco Archeoligico di Pompei/Роздатковий матеріал через Reuters
😍13❤7🔥4