Про колаборантів у Стародавній Греції

Звичайно, "колаборант(ство)" - латинізм, а тому в античній Греції було своє специфічне слово і явище "мідізм" (Μηδισμός). Найбільш поширеного вживання воно набуло у давньогрецькій історіографії та риториці [Hdt.4.165, 8.92, Th.1.95, 135, D.23.205], подеколи зустрічається у драматургії [Aes.Pers.236] та елліністичній літературі, зокрема у Плутарха.

Історична основа явища
У V ст. до н.е. Греція була роздроблена на численні міста-держави (поліси). Тому здавалося, що величезній Перській імперії буде легко завоювати Грецію, коли вона спробує її підкорити. Однак греки змогли відбити дві перські атаки у так званих Перських війнах. Відтоді багато греків вважали персів спільним ворогом усіх греків, а будь-яку співпрацю з ними - зрадою. Відповідно і з'явився окремий термін для цього виду зради: "мідізм" [Graf, D. F. (1984). "Medism: The Origin and Significance of the Term". Journal of Hellenic Studies. №104, р.19].

Водночас, може виникнути питання - Чому греки позначали діяльність від імені Персії наприкінці VI і V століть саме цим терміном, коли самі мідійці стали підданими Персії ще до завоювання Іонії Кіром? На наш погляд, найібльш слушною є версія Дж. Л. Майреса, який припустив, що "мідізм" є відродженням більш раннього терміну, який використовувався для опису іонійської політики після розпаду Ассирії в 609 р. до н.е. і до укладення миру між Лідією та мідійцями в 585 р. до н.е.. Згідно з його гіпотезою, грецькі поселення на західному узбережжі Малої Азії та прилеглих островах Егейського моря в цей час співпрацювали з Мідійським царством, намагаючись захистити свої східні інтереси та зв'язки. Цей досвід поклав початок грецькій тенденції називати всіх іранців мідійцями і призвів до подальшого непорозуміння щодо пізнішої Перської імперії Ахеменідів [Myres, J. L. (1936). Midism. Greek Poetry and Life: Essays Presented to Gilbert Murray (Oxford], р.100] .

Видатні історичні постаті були втягнуті в суперечки, пов'язані з мідізмом. Фемістокл, афінський державний діяч, був підданий остракізму за свій нібито мідізм. Павсанія, лідера Грецької ліги під час битви при Платеях, інші держави-члени звинуватили в мідізмі (мовляв, одягався і розважався на перський манер, домагався руки дочки перського царя і подорожував з іноземною охороною з мідійців та єгиптян), що призвело до того, що Афіни захопили контроль над лігою. Геродот згадує випадки "державного медізму" в Егіні, Фессалії, Аргосі, Фівах та інших беотійських містах. В Афінах спритні політики використовували народні настрої проти мідізму для особистої вигоди, що призвело до конфлікту між поетами Тімокреоном Родоським і Сімонідом Кеоським, які підтримували і виступали проти Фемістокла відповідно [McMullin, R.M. (2001). Aspects of Medizing: Themistocles, Simonides and Timocreon of Rhodes, The Classical Journal Vol. 97, No. 1 (Oct.-Nov), p. 55].

Покарання
Мідізм вважався більш гідним осуду, ніж інші види зради (lдавньогрец. προδοσία), наприклад, зрада рідного міста іншому грецькому місту, оскільки це зачіпало інтереси всієї Греції. Тим не менш, покарання за обидва види зради були однаковими, адже спеціально він не був заборонений. В Афінах, наприклад, карали зраду вигнанням або смертю, конфіскацією всього майна і забороною на поховання в Афінах.
Загалом, мідізмом вважалися такі дії:
1) активна політична співпраця з персами;
2) також прийняття перських звичаїв і традицій;
3) загалом розкішний спосіб життя, який вважався суто східним.

#історичні_нотатки #культурологічні_нотатки
#філологічні_нотатки

"Громадський діяч" давньогрецькою: між земним і небесним

У наш час, дуже часто можна почути у характеристиці відомих, публічних людей вираз - "громадський діяч", але якщо перекласти його буквально то це буде "Деміург" (δημιουργός), тобто "працівник дему"😀 .

У значенні громадського діяча ця лексема вперше зустрічається в "Одіссеї" [17.383, 19.135] і є опозицією відомого усім слова "ἰδιώτης" (ідіота, тобто людини, яка поза соціумом, якій байдуже стан державних справ). Також це слово з такою коннотацією є досить поширеним у давньогрецькій історіографії [Hdt.7.31, ], філософії [Plt.298c, Prt.327c, Ion531c; Arist.Pol.1282a; Antiph.225] та драматургії [S.Aj.1035, Men.518.12].

Водночас, найбільш відома семантика цього слова позначалася як "творець", причому не лише в в теологічному, а і антропологічному контекстах. Якщо говорити про людську семантику, то таким δημιουργός постає у філософії (софістиці) та трагедії [Pl.Smp.188d, Grg.453a, Res.500d; νόμων, πολιτείας, Arist.Pol.1273b32,1329a21; Aeschin. 3.215;E.Fr.1059.7].

А якщо говорити про теологічний аспект, то вперше це слово вживається не у Платона (як зазвичай майже всюди пишеться), а вже у безпосереднього учня Піфагора - Філолая [Fr.21]. Окрім же Платона [Tim.40c; Res. 530], Деміург як Бог-творець постає також у Гіппократа, Фукідіда та Ямвліха [Hp.Ep.23, Ph.1.632, Theol.Ar.5.24].

Також δημιουργός вживалося як назва державної посади (відповідала давньоримським "магістратам"). У такому значенні ми бачимо у текстах Фукідіда, Демосфена, Арістотеля і Полібія [Th.5.47, D.18.157, Arist.Pol.1275b29, Plb.23.5.16].

Цікавим є також, що така посада як "деміург" по-різному називалася в тих чи інших полісах: δημιοεργός (Пелопоннес, Ахейська Ліга) ,δαμιωργός (Астіпалея), δαμιουργός (Анданія), δημιοργός (Аморгос, о. Самос) тощо.

#філологічні_нотатки
#давньогрецька_у_житті

Найближчим часом розповім про семантику «хірургії» і «літургії» в античних текстах, а також про те чому саме такий і чи дійсно був надпис про неуків в геометрії на фасаді Платонівської Академії 🏛️✍️😎

Коли ж з'явилися хірурги та хірургія?

Вперше слово χειρουργία (хірургія) з’являється саме у медичному значенні, у трактаті «Прогностиконі» Гіппократівському корпусі [Prog. 23], а вже пізніше у Діонісія Сицілійського і Філона [D.S.5.74, Ph.1.253] та лікарів Діоскоріда та Сорана [Dsc.5.15, Sor.1.12].
Водночас, слід зауважити, що засновник західної медицини вживає цю лексему і загалом до майстерності, уміння (як синонім «техне») [Hp. Morb.1.6]. Окрім Гіппократа у цьому ж значенні ми зустрічаємо у Платона, Арістофана та Анаксандріда [Pl.Plt.259e, Smp.203a, Grg. 450b, Plt.258d, 277c; Ar.Lys.673; Anaxandr. 33.1].
Водночас «хірург» (χειρουργός) з’являється лише вже в елліністичній літературі – як в побутовому, так і в медичному контекстах, а саме у Плутарха [Plu.2.564e4; 2.486c].

#філологічні_нотатки

Якщо філологи говорять про неперекладність різного роду фундаментальних концептів, понять («логос», «епістема»…), то філософи акцентують увагу передусім на «неперекладність» екзистенціалів людського існування - любові, віри, щастя, самості тощо (с) 🦉🤔

Переклад Епіктета українською 🇺🇦✍️

До Вашої уваги поки єдиний (1976 р.) на сьогодні переклад українською (здійснений у діаспорі) праць відомого давньоримського філософа Епіктета.

#переклади_українською

Український переклад "Що таке антична філософія?" П. Адо

Твір «Що таке антична філософія?» (1995) посідає особливе місце у творчості французького філософа-антикознавця🇫🇷🏛✍️ П. Адо.

Ця книга стала для нього нагодою викласти власну концепцію філософії і, одночасно, підсумувати досвід роботи з античними філософськими текстами та узагальнити своє бачення філософії. Вона, як і будь-яке історико-філософське дослідження, що ставить перед собою філософську мету, виходить за межі суто історичного завдання встановлення усіх деталей минулого в межах його всесторонньої і безсторонньої реконструкції.
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.

Книга вперше (видана у 2014 р.) презентує наукову спадщину видатного філософа-класика українською мовою.

#переклади_українською

Запрошуємо Колег до друку своїх наукових напрацювань (зокрема і з класичної філології) у фаховому виданні (категорія Б) з філологічних наук!

Запрошуємо Вас і Ваших Колег оприлюднити результати Ваших наукових досліджень у «Віснику Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика»

Мови публікації: українська, польська, литовська, англійська, німецька.

Метою журналу «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика» є публікація рецензованих дослідницьких статей, які містять оригінальні наукові результати зі спеціальності 035 «Філологія», а також матеріалів оглядового або науково-методичного характеру (рецензії на книжкові видання або статті; огляди-презентації нових видань; огляди дисертаційних досліджень тощо).

Види публікацій: вступне слово редактора, оригінальні дослідницькі статті, оглядові статті, документи і матеріали, рецензії та огляди, хроніки.

Проблематика публікацій:
• теорія й історія української літератури;
• компаративістика;
• зарубіжні і слов'янські літератури;
• текстологія;
• літературне джерелознавство;
• літературна критика;
• теорія та методологія мовознавства;
• класична філологія;
• когнітивна лінгвістика;
• зіставне мовознавство;
• комунікативна лінгвістика;
• дискурсологія;
• лінгвокультурологія;
• психолінгвістика;
• лінгвофілософія;
• неоелліністика;
• етнічна історія українського народу;
• історико-етнографічне вивчення культури;
• етнокультура та мистецтво зарубіжних країн.

Індексування та архівування. «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика» охоплює такі бази даних та архіви:
DOAJ (Directory of Open Access Journals)
Ulrich’s Periodicals Directory
Index Copernicus International Journals Master List
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Наукова бібліотека імені М. Максимовича Київського нацонального університету імені Тараса Шевченка
CrossRef
Google Scholar

Журнал включено до переліку наукових фахових видань України (категорія Б) зі спеціальності 035 Філологія (наказ МОН №320 від 7.04.2022).

Періодичність видання: двічі на рік.
Дедлайн для надсилання матеріалів:
- у перший випуск – 15 січня (оприлюднення на сайті планується на квітень);
- у другий випуск – 15 травня (оприлюднення на сайті планується на жовтень).

Детальну інформацію про вимоги до оформлення статей, а також архів попередніх випусків можна знайти за покликанням: https://philology-journal.com/index.php/journal/for-authors

Будемо також дуже вдячні за поширення інформації серед зацікавлених осіб.

Семантика слова "Літургія" в античних текстах: від політичного до сакрального.

Вперше всім відоме (завдяки назві ранкового богослужіння у Православній Церкві) слово "Літургія" (λειτουργία) з'являється у ранній софістиці, а саме у Ісократа на позначення громадської, державної служби, яку виконували приватні особи за власний кошт. Певною мірою, це синонім був "деміургії" (δημιουργία [https://t.me/c/1500048059/1730]). Таке ж значення ми зустрічаємо у видатних риторів та софістів як Антіфонт, Андокід і Лісій і Демосфен [Isoc.19.36; Antipho 5.77; And.4.42; Lys.21.19; D.20.21].

Однак, саме з Арістотелівської "Політики" це слово почалося вживати як громадське служіння богам [Pol.1330a13], що мабуть і вплинуло на переклад "Септуагінти", адже таку семантику ми зустрічаємо у грецьких текстах "Чисел" та "Євангелія від Луки" [Nu.8.25, Ev.Luc.1.23].

Водночас, якщо існувала посада "деміург", то "літург" (λειτουργός) просто означав служитель як в сакральних [LXX 3 Ki.10.5; Ep.Phil.2.25; Ep.Rom.13.6], так і історичних [Plb.3.93.5; D.H.2.22] текстах. У Плутарха це слово вживається як еквівалентне давньоримській посаді "ліктора" [Plu.Rom.26].

#філологічні_нотатки