В чорні діри мало хто вірив до другої половини XX століття, причина полягає не тільки в тому, що вони виглядають занадто фантастично. Якщо ви науковець і розглядаєте концепцію, яка здається суперечить кільком фізичним законам то ви, як мінімум будете дуже критично до неї ставитися. Але вони випромінюють тепло, яке отримало назву випромінювання Хокінга. Так що ж це за випромінювання?

Всі об'єкти утворюються у молекулярних хмарах при її стисненні, але з певних причин деякі об'єкти не в змозі набрати достатню масу для старту термоядерних реакцій. Це стається якщо маса об'єкта менша за 13 мас Юпітера. В такому випадку замість крихітної зорі народжується гігантська планета. Але якщо об'єкту вдалося набрати масу, яка знаходиться в межах 13-80 мас Юпітера маса стискає ядро настільки сильно, що дозволяє об'єкту почати термоядерний синтез дейтерію (ізотопу водню). Ці об'єкти отримали назву коричневі карлики. Так як вони еволюцінують і чи можуть на них чи їхніх планетах існувати життя?

Завдяки космічній роботі телескопів Габбл та Джеймс Вебб астрономи змогли відкрити об'єкти, які є дуже близькі до найперших структур, які засяяли в молодому Всесвіті. Зокрема найвідаленіша і водночас найвіддаленіша підтверджена галактика JADES-GS-z13-0. Хоча це дійсно структура із раннього Всесвіту, але правда це ще не зовсім первісний об'єкт, так як спектографічний підпис цієї галактики свідчить, що зірки в її складі уже еволюціонували з попереднього зоряного покоління. Покоління, яке поки що ніхто ніколи не бачив.

Що ж це за покоління і чим воно відрізняється від сучасних зір?

Якби ви могли вийти за межі Всесвіту, то якби це все виглядало ззовні? Насправді науковці борються із цим питанням близько століття проводячи різноманітні спостереження та вимірювання. Вони намагаються зрозуміти точну геометрію космосу, яка до слова визначає його долю. Тож чи дійсно Всесвіт нескінченний чи має якісь межі? Якщо так, то чи має він якусь форму, яку можна описати, чи бодай якось зрозуміти?

Безумовно, всі фундаментальні загадки людства, на кшталт як з 'явилося життя, що таке свідомість, що таке темна матерія та енергія, або що таке гравітація, всі вони походять з одного головного питання, як все почалося. Незважаючи на те, що теорії, які ми маємо зараз, стають дедалі складнішими та довершеними, все ще забагато таємниць залишаються нерозгаданими, коли мова йде про походження всесвіту.

Якщо ми знаємо, що Всесвіт розширюється а всі далекі галактики віддаляються від нас із прискоренням чи не означає це, що ми знаходимося у самому центрі цього розширення? Це логічне питання переслідувало людство й до моменту відкриття розширення Всесвіту. Фактично дивлячись вгору ми інтуїтивно думаємо, що все це захоплююче зоренебо обертається навколо нас.

Тисячі років людство думало що Земля це центр космосу, а всі зорі та планети обертаються навколо нас. Однак з часом ми виявили, що Земля обертається навколо Сонця і навіть більше, що наша сонячна система лежить на околицях нічим не примітної галактики.

Відкриття Едвіна Габбла сколихнуло світ, так як він визначив, що чим дальше галактика від нас знаходиться тим швидше від нас втікає. Звісно це створює враження, що ми є центром Всесвіту. Але це не так. Більше того, скоріше за все у Всесвіту взагалі не має центру.

Чому якщо тканина простору-часу розширюється це здається не впливає на нас? Невже такий глобальний феномен як розширення Всесвіту, яке здатне віддаляти галактики не впливає на нас? А також чому планети, супутники та зірки тримаються разом. Та галактики в нашій місцевій групі не втікають від нас а наближаються одна до одної. Не може ж розширення працювати вибірково, чи не так?

Кілонова — астрономічна подія злиття двох нейтронних зір або нейтронної зорі та Чорною дірою. Подія супроводжується потужним електромагнітним випромінюванням, пов'язаним із розпадом ядер важких елементів, що утворилися внаслідок r-процесів, які відбуваються у практично ізотропних викидах, аналогічно слабкій суперновій із коротким часом життя

Колись в далекому майбутньому надскупчення галактик розвіються, але поки що наша галактика і тисячі інших рухаються до певного місця в просторі, яке знаходиться не так далеко від нас на відстані 150 мільйонів світлових років, і найголовніше ми не зовсім впевненні що це таке. Цю таємничу аномалію називають Великим Атрактором

Окрім Великого Атрактора та інших масивних структур Всесвіт на найбільших масшатабах має ще одну, дещо моторошну особливість. Якщо подивитися на змодельовані зображення Всесвіту де скупчення галактик виглядають як довгі ниткоподібні структури можна помітити ось це - космічна павутина.

Космічна павутина - мережа довгих ниток в довжину мільйони світлових років кожна. Це найбільший візерунок знайдений у природі. І саме такий вигляд має наш Всесвіт. Але серед цих гігантських ниток можна побачити велечезні космічні порожнечі, схожі на бджолині стільники, що дотикаються одна до одної. Кожна така порожнеча має в діаметрі від 20-100 мільйонів світлових років кожна. Порожнечі або як зазвичай їх називають войдами - це справжні пустелі космосу практично повністю позбавлені галактик. Враховуючи об'єм космосу, який вони займають можна сказати, що більша частина нашого Всесвіту - це просто ніщо.

Важливою проблеми теорії Великого Вибуху - є космологічна сингулярність, тобто Всесвіту не було, але потім він з'явився. Оскільки модель Великого Вибуху не намагається пояснити справжній початок Всесвіту протягом багато років було немало спроб придумати де Великий Вибух генерується через інший фізичний процес або не генерується взагалі.

До того як була розроблена теорія Великого Вибуху переважаючою теорією серед науковців, які над цим замислювалися полягав у тому, що Всесвіт просто був, можливо він колись мав початок, але одразу мав ті властивості які має зараз. Час від часу могли вибухати зірки, але у великому масштабі він ніколи не змінювався.

Дуже багато спроб чимось замінити Великий Вибух закінчувалося циклічним Всесвітом. Де Великий Вибух - є ланкою нескінченного ланцюга Великих Вибухів. По суті циклічні моделі представляють собою вічний Всесвіт, але з більшою кількістю кроків.

Можливо одну із найцікавіших циклічних моделей запропонував Роджер Пенроуз, який у 2020 році отримав Нобелівську премію за математичне обгрунтування існування чорних дір.

Його модель під назвою комфорна циклічна космологія була запропонована ним та його колегами у науковій статті від 2010 року, а також стала основою для його книги "Цикли часу".

Вдивляючись у мерехтливі зірки в нічному небі астрономи минулого наврядчи уявляли собі, що у космосі є зірки чайна ложка речовини, яких буде важча за цілу гору, або що існують об'єкти настільки компактні, що ніщо не може уникнути їхньої гравітації. Так це досі звучить круто, але сьогодні це вже - реальність.

Але навряд хтось вам скаже, що ми вже бачили все і космос більше нічим нас не здивує. Насправді наші теорії світовлаштування не заперечують існування об'єктів, які можуть здатися занадто фантастичними, щоб бути реальними.

Тим не менш в деяких дослідженнях науковці про них згадують, адже інколи важко пояснити спостереження відомими властивостями зірок, чорних дір чи планет.

Важко сказати скільки у Всесвіті існують галактик у Всесвіті, який нам доступний для спостереження. Оцінки астрономів коливаються від кількох сотень мільярдів до трільйонів. Але багато з того, що ми бачимо дуже схожі на Чумацький Шлях. Вони мають надзвичайно тонкі і плоскі диски, а також велику опуклість в центрі, яку називають - балджем.

Надмасивні чорні діри, що приховані в ядрах галактик можуть бути серйозною загрозою для утворення нових поколінь зірок. Хоча зараз більшість цих монстрів "сплять", але так було далеко не завжди. І принаймі у ранньому Всесвіті вони діяли, як справжні руйнівники, які з радістю нищили свої батьківські галактики.

Спіральні галактики характеризуються плоскими та тонкими дисками, але це насправді не завжди так. Іноді ми спостерігаємо, як галактичні диски чомусь викривляються. Також кожна галактика - "сусід" має вплив на більші галактики та безпосередній вплив на їх еволюцію. Чи могли карликові галактики Чумацького Шляху вплинути на утворення Землі?

Дивлячись на галактику Андромеди, астрономи минулого вважали її частиною Чумацького Шляху, так як була усталена думка, що Чумацький Шлях - це весь Всесвіт.
Але знаходилися диваки, яким ця ідея не дуже подобалася. І вони пропонували радикальне пояснення, що на зображені - інша галактика. Особливо гарячі дискусії з цього приводу точилися у 1920 році між Гарлоу Шеплі та Гербером Кертісом за долю "спіральних туманностей". Шеплі стверджував, що вони знаходяться в межах Чумацького Шляху і просто занадто малі, щоб бути чимось іншим.

Помітною особливістю таких галактик, як Андромеда та Чумацький Шлях - є величезні зоряні кластери, що виглядають, як окремі галактики. Ці кластери називаються зоряні скупчення, яких у Андромеди налічується понад 450.
Іхня кількість втричі більша ніж відома їх кількість у Чумацькому Шляху, але варто не забувати, що ми знаходимося посеред диску Чумацького Шляху.

Історично зорі нам здаються вічними. Вони не змінюються впродовж нашого життя і майже не змінюються за тисячі років поки люди за ними спостерігають. Фактично зорі в небі це не єдине, що залишається сталим у нашому маленькому світі. Проте одним із ключих розумінь сучасної астрономії стало, те що зорі насправді еволюцінують. Сяють мільйони, мільярди і навіть трільйони років, а потім помирають викидаючи свій вміст у галактику та прокладаючи шлях для наступного покоління.

Якби ми мали змогу мандрувати між різними світами, між різними зоряними системами, тоді в певний момент ми зрозуміли, що наше Сонце більше не зігріває нас своїми теплими променями. То ж собою потрібно брати теплі речі, так як у Всесвіті має бути м'яко кажучи прохолодно. Але ключеве питання - на скільки Всесвіт насправді холодний?