Колись в далекому майбутньому надскупчення галактик розвіються, але поки що наша галактика і тисячі інших рухаються до певного місця в просторі, яке знаходиться не так далеко від нас на відстані 150 мільйонів світлових років, і найголовніше ми не зовсім впевненні що це таке. Цю таємничу аномалію називають Великим Атрактором

Окрім Великого Атрактора та інших масивних структур Всесвіт на найбільших масшатабах має ще одну, дещо моторошну особливість. Якщо подивитися на змодельовані зображення Всесвіту де скупчення галактик виглядають як довгі ниткоподібні структури можна помітити ось це - космічна павутина.

Космічна павутина - мережа довгих ниток в довжину мільйони світлових років кожна. Це найбільший візерунок знайдений у природі. І саме такий вигляд має наш Всесвіт. Але серед цих гігантських ниток можна побачити велечезні космічні порожнечі, схожі на бджолині стільники, що дотикаються одна до одної. Кожна така порожнеча має в діаметрі від 20-100 мільйонів світлових років кожна. Порожнечі або як зазвичай їх називають войдами - це справжні пустелі космосу практично повністю позбавлені галактик. Враховуючи об'єм космосу, який вони займають можна сказати, що більша частина нашого Всесвіту - це просто ніщо.

Важливою проблеми теорії Великого Вибуху - є космологічна сингулярність, тобто Всесвіту не було, але потім він з'явився. Оскільки модель Великого Вибуху не намагається пояснити справжній початок Всесвіту протягом багато років було немало спроб придумати де Великий Вибух генерується через інший фізичний процес або не генерується взагалі.

До того як була розроблена теорія Великого Вибуху переважаючою теорією серед науковців, які над цим замислювалися полягав у тому, що Всесвіт просто був, можливо він колись мав початок, але одразу мав ті властивості які має зараз. Час від часу могли вибухати зірки, але у великому масштабі він ніколи не змінювався.

Дуже багато спроб чимось замінити Великий Вибух закінчувалося циклічним Всесвітом. Де Великий Вибух - є ланкою нескінченного ланцюга Великих Вибухів. По суті циклічні моделі представляють собою вічний Всесвіт, але з більшою кількістю кроків.

Можливо одну із найцікавіших циклічних моделей запропонував Роджер Пенроуз, який у 2020 році отримав Нобелівську премію за математичне обгрунтування існування чорних дір.

Його модель під назвою комфорна циклічна космологія була запропонована ним та його колегами у науковій статті від 2010 року, а також стала основою для його книги "Цикли часу".

Вдивляючись у мерехтливі зірки в нічному небі астрономи минулого наврядчи уявляли собі, що у космосі є зірки чайна ложка речовини, яких буде важча за цілу гору, або що існують об'єкти настільки компактні, що ніщо не може уникнути їхньої гравітації. Так це досі звучить круто, але сьогодні це вже - реальність.

Але навряд хтось вам скаже, що ми вже бачили все і космос більше нічим нас не здивує. Насправді наші теорії світовлаштування не заперечують існування об'єктів, які можуть здатися занадто фантастичними, щоб бути реальними.

Тим не менш в деяких дослідженнях науковці про них згадують, адже інколи важко пояснити спостереження відомими властивостями зірок, чорних дір чи планет.

Важко сказати скільки у Всесвіті існують галактик у Всесвіті, який нам доступний для спостереження. Оцінки астрономів коливаються від кількох сотень мільярдів до трільйонів. Але багато з того, що ми бачимо дуже схожі на Чумацький Шлях. Вони мають надзвичайно тонкі і плоскі диски, а також велику опуклість в центрі, яку називають - балджем.

Надмасивні чорні діри, що приховані в ядрах галактик можуть бути серйозною загрозою для утворення нових поколінь зірок. Хоча зараз більшість цих монстрів "сплять", але так було далеко не завжди. І принаймі у ранньому Всесвіті вони діяли, як справжні руйнівники, які з радістю нищили свої батьківські галактики.

Спіральні галактики характеризуються плоскими та тонкими дисками, але це насправді не завжди так. Іноді ми спостерігаємо, як галактичні диски чомусь викривляються. Також кожна галактика - "сусід" має вплив на більші галактики та безпосередній вплив на їх еволюцію. Чи могли карликові галактики Чумацького Шляху вплинути на утворення Землі?

Дивлячись на галактику Андромеди, астрономи минулого вважали її частиною Чумацького Шляху, так як була усталена думка, що Чумацький Шлях - це весь Всесвіт.
Але знаходилися диваки, яким ця ідея не дуже подобалася. І вони пропонували радикальне пояснення, що на зображені - інша галактика. Особливо гарячі дискусії з цього приводу точилися у 1920 році між Гарлоу Шеплі та Гербером Кертісом за долю "спіральних туманностей". Шеплі стверджував, що вони знаходяться в межах Чумацького Шляху і просто занадто малі, щоб бути чимось іншим.

Помітною особливістю таких галактик, як Андромеда та Чумацький Шлях - є величезні зоряні кластери, що виглядають, як окремі галактики. Ці кластери називаються зоряні скупчення, яких у Андромеди налічується понад 450.
Іхня кількість втричі більша ніж відома їх кількість у Чумацькому Шляху, але варто не забувати, що ми знаходимося посеред диску Чумацького Шляху.

Історично зорі нам здаються вічними. Вони не змінюються впродовж нашого життя і майже не змінюються за тисячі років поки люди за ними спостерігають. Фактично зорі в небі це не єдине, що залишається сталим у нашому маленькому світі. Проте одним із ключих розумінь сучасної астрономії стало, те що зорі насправді еволюцінують. Сяють мільйони, мільярди і навіть трільйони років, а потім помирають викидаючи свій вміст у галактику та прокладаючи шлях для наступного покоління.

Якби ми мали змогу мандрувати між різними світами, між різними зоряними системами, тоді в певний момент ми зрозуміли, що наше Сонце більше не зігріває нас своїми теплими променями. То ж собою потрібно брати теплі речі, так як у Всесвіті має бути м'яко кажучи прохолодно. Але ключеве питання - на скільки Всесвіт насправді холодний?

В листопаді 2014 року автоматизованою системою для пошуку наднових був виявлений спалах Х-випромінювання(рентгенівське випромінювання) був виявлений спалах, але це була не наднова.

Сигнал прийшов із галактики розташованої на відстані 290 мільйонів світлових років. Вважається що зірка подібної на Сонце підійшла занадто близько до чорної діри і була поглинута нею. Маса чорної діри була масивніша за Сонце в мільйон разів. Такі події є дуже рідкісними. Одна така подія стається один раз на 10-100 тисяч років. Така подія називається спалахом припливного руйнування - коли ближчий бік зірки до чорної діри сильніше притягує ніж дальший, і в результаті це розриває зірку на частини і вона по спіралі падає у чорну діру утворюючи акреаційний диск.

Γaлaктика NGC 4303

Знімок тeлeскoпів VLΤ та ΑLMA.

Порівняння системи каньйонів Долин Марінер з континентальною частиною США 🗺

Це одна з найбільших систем каньйонів у нашій Сонячній системі. Вона розташована вздовж екватора Марса і простягається майже на чверть кола Червоної планети. Система має понад 4000 км завдовжки, в середньому близько 200 км завширшки (і до 600 км у найбільшому місці), а глибина каньйонів сягає 11 км.