Я дякую за нагороду — але моя довіра до влади вже не така, як була. Бо я власними очима бачу, як затягуються гайки і як ламають незалежні антикорупційні органи.
І в мене є два простих запитання до Президента України:

Перше: Чи знав він, що Міндіч краде бюджетні гроші?
Друге: Якщо не знав — то як так сталося, що Президент цього не знав?

Бо ми воюємо, волонтеримо, ризикуємо життям — а країну продовжують тягнути на дно ті ж самі люди, що при всіх владах.

Воїне ЗСУ, за твоєю спиною — мільйони вдячних людей🫡

У Житомирі є дивовижна фауна.
Депутати. Чиновники. Мажори.
Усі вони щиро вірять, що якщо довго робити вигляд, ніби земля міська — це “нічия”, то вона рано чи пізно стане їхньою.

Будувати маєтки на чужій землі,
у прибережній смузі,
на території, що належить місту,
— це, виявляється, не злочин, а “стиль життя”.

Поки громада живе за правилами,
ці генії містобудування живуть за принципом:
«я тут перший поставив паркан — значить моє».

А коли хтось раптом відкриває карту, закон і судові ухвали —
починається істерикум:
“утиски”,
“активісти заважають”,
і класичне —
“та ти хто такий?”

Особливо смішно, коли це обурення лунає з маєтків,
які стоять там, де законом не можна стояти навіть будці для собаки.

А потім ці ж люди називають інших “Швондерами”.
Бо що може бути страшніше за того,
хто нагадує:
земля — не депутатська,
берег — не приватний,
а місто — не трофей.

Тож спойлер для любителів чужої землі:
паркан — не аргумент,
зв’язки — не документи,
а маєток на міській землі — це не статус, а тимчасове непорозуміння.

І так, місто своє забере!

Твереза думка юридично підкованої людини.
Я взагалі не розумію якого хєра було вкладати стільки грошей в палаци на чужій землі…

Завтра — черговий суд у Колесника.

Начальника найбільшого комунального підприємства Житомира — КАТП 0628. Депутата з ОПЗЖ. Кнопкодава. І, за версією слідства — організатора схеми, який під час війни привласнив 1,5 млн грн з бюджету.

Сам з банкоматів знімав. Налічкою. Державні. Під сирени.

І що? А нічо. Він досі керує КАТП. Він і його посіпаки далі на зарплатах, на наших грошах. Ніхто не звільняє. Бо для системи він — свій.

Щойно вийшов із судового засідання.
І маємо повний треш.

Виконавча служба відкрито поклала великий болт на рішення суду.
Суд зобов’язав винести будинок Крігера за межі прибережної смуги,
а виконавча служба замість виконання — закрила провадження і зробила вигляд, що нічого не сталося.

Це вже не просто халатність.
Це свідомий саботаж виконання судового рішення.

Дійшло до абсурду: прокуратура змушена судитися з виконавчою службою,
щоб та виконала роботу, за яку отримує зарплату з наших податків.

Питання просте:
для кого в цій країні працюють суди — для людей чи для “обраних”?
Бо якщо виконавча служба сама вирішує, яке рішення виконувати,
то закон у нас — вибірковий.

По факту: виконавча служба — це гальмо правосуддя в цій країні.

Суд зобов’язав винести будинок Крігера з прибережної смуги.
Виконавча служба просто закрила провадження. Навіть не спробувавши виконати.

Ситуація настільки абсурдна, що прокуратура подала в суд на виконавчу службу,
щоб змусити її виконати… рішення суду.

То хто тут взагалі вирішує — суд чи виконавець, який грає в “царя” і сам обирає, що виконувати?

Колесник — керівник найбільшого комунального підприємства Житомира. Фігурант кримінальної справи, де слідство каже: під час повномасштабної війни він привласнив 1,5 мільйона з держбюджету. І знаєш що? Він досі керує, підписує документи, отримує зарплату з наших кишень.

Відбулось чергове судове засідання. І на лаві підсудних не тільки він. Там і вся його команда, яка теж сидить на наших з вами податках.

Я спитав у прокурора:
“А чому вони досі не відсторонені від роботи?”.
Відповідь — подавали клопотання, суд відмовив. Подали в апеляцію — апеляція теж відмовила.

І от тепер питання: якщо навіть підозра в розкраданні під час війни — це не підстава хоча б тимчасово відсторонити чиновника, то що тоді підстава?

Я повертаю ці кошти назад і не візьму їх доти, доки матеріальну допомогу не отримають усі постраждалі родини.

Після ракетного прильоту біля наших домівок, ми 6 сімей, подали заяви до Житомирської обласної військової адміністрації на отримання матеріальної допомоги.
На одних і тих самих підставах. Після однієї й тієї ж біди.

Нещодавно кошти надійшли.
Але лише мені.

Я щиро вдячний Житомирській ОВА за надану допомогу.
Та я не можу прийняти її, коли поруч люди з повністю зруйнованими будинками не отримали нічого.

Тому я занесу ці гроші назад до ОДА і заберу їх тільки після того, як матеріальну допомогу отримають усі, хто подавав заяви разом зі мною.

Анатолій Мельниченко, скільки ще людям чекати «першочергової» допомоги?

Минуло понад три місяці після того жахливого ранку, коли на с.Сонячне прилетіли групи ворожих ракет та БПЛА. Є загиблі та постраждалі. Люди лежали в лікарнях. Багато хто залишився без даху над головою

На минулій зустрічі з постраждалими ви голосно запевняли, що людям дадуть матеріальну допомогу на першочергові потреби.
Я тоді змовчав — бо на той момент вже минуло два місяці…

Але давайте називати речі своїми іменами:
першочергові речі — це тут і зараз, а не через 2–3 місяці після прильоту.

Люди не можуть чекати квартал, щоб купити ліки, одяг чи елементарні речі для життя.
Це не бюрократія. Це байдужість, прикрита словами.

Питання просте і публічне:
коли постраждалі нарешті отримають обіцяну допомогу?

Йде вже шостий день, як матеріальну допомогу від ОВА отримав лише я.

Інші родини, які подали заяви разом зі мною на тих самих підставах, досі не отримали жодної копійки.

За однакових умов — різний результат.
І це питання, на яке досі ніхто не дав відповіді.

Люди, які пережили ракетний удар, отримали психологічні й фізичні травми, сьогодні змушені самі ходити по кабінетах і з’ясовувати, що з їхніми заявами на матеріальну допомогу

Їм ніхто не телефонує.
Їм нічого не пояснюють.
Їм просто мовчать.

Замість підтримки — тиша.
Замість допомоги — біганина й приниження.

Так не має виглядати держава після обстрілів.
Бо людям у такому стані потрібно допомагати, а не змушувати вибивати очевидне.

Приїхав на суд у справі про дерибан «чинушами» півтора мільйона — а суд “захворів”.

Суд над депутатом Колесником і його поплічниками, які під час війни, за версією слідства, крали бюджет — знову не відбувся.

Минулого разу — хворів адвокат.
Сьогодні — суддя і помічник.
З такими темпами скоро “захворіє” сама Феміда.

Гроші виводили — не чхали.
Суди над ними — постійно “з температурою”.

Житомир, вранці російський шахед зруйнував дім, у якому спали діти.

4-річна дівчинка загинула.
Старша сестра також постраждала.
Батьки — в лікарні з опіками.
У родини не залишилось нічого.

Це людська трагедія, яка сталася поруч із нами.

Давайте, по можливості,хто чим може, допоможемо цій родині яка зараз у великій біді.

Номер карти приват👇
5168752147427093
Боровський Я.О

Конверт👇
https://www.privat24.ua/send/ih1ya

Житомир:
російський шахед зруйнував дім, у якому спали діти — 4-річна дівчинка загинула, її сестра постраждала, батьки в лікарні, родина втратила все.

Друзі, хто має можливість, допоможемо їм встояти у цій біді…

Номер карти приват👇
5168752147427093
Боровський Я.О - Брат

Конверт👇
https://www.privat24.ua/send/ih1ya

Другий суд — знову в нікуди.
Причина стара, як схема: адвокати “захворіли”. Уже вдруге.

Мова про справу, де Віталій Крупенніков (начальник відділу ЖКГ) разом із депутатами Сергієм Осадчуком та анатолієм лисенком
вимагали 52 000 доларів хабаря.

За що вимагали?
За нелегальний продаж сої, вирощеної на орендованих землях громади.
Тариф — 6 500 $ за кожну вантажівку.
Не платиш — перевірки, тиск, погрози звільнення.

Гроші вимагали — здорові.
Шантажували — енергії вистачало.
А як суд — різко масова хвороба адвокатів.

Це вже не випадковість.
Це свідома затяжка часу.

Але є нюанс:
імена відомі, сума відома, схема зафіксована.
І ця справа не “перехворіє”, як би їм не хотілося.

Друзі, всіх зі Святвечором!
Божого захисту і перемоги нам!

Щойно матеріальну допомогу отримали всі родини, які подали до Житомирської ОВА заяви після обстрілу в селі Сонячному, що стався 4 місяці тому.
Дякую Житомирській ОВА — важливо, щоб підтримка доходила до кожної постраждалої родини, яка звернулась по допомогу.

Мажори й депутати не допустили державну перевірку за свої паркани — на землю, яка належить громаді.

Комісія приїхала — але за паркани її не пустили.
А те, що видно неозброєним оком — незаконні фундаменти, будинки, паркани в прибережній смузі — так і не було зафіксовано.

Контролюючі органи й архітектура десятиліттями “нічого не бачили”.
І тільки після розголосу, тиску і Міністерства — мляво роблять вигляд роботи, прикриваючись папірцями й формальностями.

Поки одні ховають крадену землю за парканами,
інші ховають бездіяльність за актами.

Громада все бачить.
І це тільки початок.