ШВАЧКА
«Ой не п’ється горілочка,
Не п’ються й меди.
Не будете шинкувати,
Прокляті жиди.
Ой не п’ється теє пиво,
А я буду пить.
Не дам же я вражим ляхам
В Україні жить.
Ходім, батьки-отамани,
У Фастов в неділю
Та надінем вражим ляхам
Кошуленьку білу.
Ні, не білу, а червону...
Ходім погуляєм
Та в пригоді свого батька
Старого згадаєм,
Полковника фастовського
Славного Семена.
Ходім, брати: не згинете,
Хлопці, коло мене.
В Переп’яті гайдамаки
Нишком ночували.
До схід сонця у Фастові
Хлоп’ята гуляли.
Прийди з того Межигір’я,
Наш славний Палію,
Подивися, що той Швачка
У Фастові діє!
Добре діє! У Фастові,
У славному місті,
Прокотилось ляхів, жидів
Не сто і не двісті,
А тисячі. А майдани
Кров почервонила.
А оранди з костьолами,
Мов свічки, згоріли.
В самім замку невеличку
Церковку святую
Не спалено. Отам Швачка
Співа «Алілуя».
Хвалить Господа, веселий,
І каже сідлати
Коня свого вороного;
Має погуляти
У Бихові, славнім місті,
З Левченком укупі,
Потоптати жидівського
Й шляхетського трупу»
– Тарас Шевченко
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
«Ой не п’ється горілочка,
Не п’ються й меди.
Не будете шинкувати,
Прокляті жиди.
Ой не п’ється теє пиво,
А я буду пить.
Не дам же я вражим ляхам
В Україні жить.
Ходім, батьки-отамани,
У Фастов в неділю
Та надінем вражим ляхам
Кошуленьку білу.
Ні, не білу, а червону...
Ходім погуляєм
Та в пригоді свого батька
Старого згадаєм,
Полковника фастовського
Славного Семена.
Ходім, брати: не згинете,
Хлопці, коло мене.
В Переп’яті гайдамаки
Нишком ночували.
До схід сонця у Фастові
Хлоп’ята гуляли.
Прийди з того Межигір’я,
Наш славний Палію,
Подивися, що той Швачка
У Фастові діє!
Добре діє! У Фастові,
У славному місті,
Прокотилось ляхів, жидів
Не сто і не двісті,
А тисячі. А майдани
Кров почервонила.
А оранди з костьолами,
Мов свічки, згоріли.
В самім замку невеличку
Церковку святую
Не спалено. Отам Швачка
Співа «Алілуя».
Хвалить Господа, веселий,
І каже сідлати
Коня свого вороного;
Має погуляти
У Бихові, славнім місті,
З Левченком укупі,
Потоптати жидівського
Й шляхетського трупу»
– Тарас Шевченко
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
De Libertate
«Что то за волность?
Добро в ней какое?
Ины говорять,
будто золотое.
Ах! не златое:
если сравнить злато
Против волности,
еще оно блато…
О когда б же мнѣ
в дурнѣ не пошитись!
Дабы волности не могл
как лишитись.
Будь славен вовѣк,
ω муже избранне,
Вольности Ωтче,
Герою Богдане!»
– Георгій Сковорода
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
«Что то за волность?
Добро в ней какое?
Ины говорять,
будто золотое.
Ах! не златое:
если сравнить злато
Против волности,
еще оно блато…
О когда б же мнѣ
в дурнѣ не пошитись!
Дабы волности не могл
как лишитись.
Будь славен вовѣк,
ω муже избранне,
Вольности Ωтче,
Герою Богдане!»
– Георгій Сковорода
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
ЄВРОПА МОВЧАЛА
«Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров'ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала».
– Олександр Олесь
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
«Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров'ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала».
– Олександр Олесь
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
НЕОФИТИ (ІІ)
«Тойді вже сходила зоря
Над Віфлеємом. Правди слово,
Святої правди і любові
Зоря всесвітняя зійшла!
І мир і радость принесла
На землю людям. Фарисеї,
І вся мерзенна Іудея
Заворушилась, заревла,
Неначе гадина в болоті.
І Сина Божія во плоті
На тій Голгофі розп’яла
Межи злодіями. І спали,
Упившись кровію, кати,
Твоєю кровію. А Ти
Возстав од гроба, слово встало,
І слово правди понесли
По всій невольничій землі
Твої апостоли святії».
– Тарас Шевченко
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
«Тойді вже сходила зоря
Над Віфлеємом. Правди слово,
Святої правди і любові
Зоря всесвітняя зійшла!
І мир і радость принесла
На землю людям. Фарисеї,
І вся мерзенна Іудея
Заворушилась, заревла,
Неначе гадина в болоті.
І Сина Божія во плоті
На тій Голгофі розп’яла
Межи злодіями. І спали,
Упившись кровію, кати,
Твоєю кровію. А Ти
Возстав од гроба, слово встало,
І слово правди понесли
По всій невольничій землі
Твої апостоли святії».
– Тарас Шевченко
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
ЖИДЮГА
«Дріжить, изігнувшись
Пад каганцем: лічить гроші
Коло ліжка, клятий.
А на ліжку... ох, аж душно!...
Білі рученята
Розкидала, розкрилася...
Як квіточка в гаю,
Червоніє; а пазуха...
Пазухи немає —
Розірвана... Мабуть, душно
На перині спати
Одинокій, молоденькій;
Ні з ким розмовляти, —
Одна шепче. Несказанно
Гарна нехрещена!
Отто дочка, а то батько —
Чортова кишеня.
Стара Хайка лежить долі,
В перинах поганих.
Де ж Ярема? Взявши торбу,
Потяг у Вільшану».
– Тарас Шевченко
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
«Дріжить, изігнувшись
Пад каганцем: лічить гроші
Коло ліжка, клятий.
А на ліжку... ох, аж душно!...
Білі рученята
Розкидала, розкрилася...
Як квіточка в гаю,
Червоніє; а пазуха...
Пазухи немає —
Розірвана... Мабуть, душно
На перині спати
Одинокій, молоденькій;
Ні з ким розмовляти, —
Одна шепче. Несказанно
Гарна нехрещена!
Отто дочка, а то батько —
Чортова кишеня.
Стара Хайка лежить долі,
В перинах поганих.
Де ж Ярема? Взявши торбу,
Потяг у Вільшану».
– Тарас Шевченко
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
ЗАКЛИК
І.
«Сторічча минають,
Спливає година –
В нещастї й неволї
Вся Русь-Україна.
Віддавна жили ми
У лютій недолї,
Здавалось, не гляне
Нам сонце нїколи.
Але ми боролись
З останньої сили
І кровю своєю
Край рідний зросили...
Гей, браття ізнову
За Русь-Україну
Свій стяг піднімайте,
Терпіть до загину!»
ІІ.
«Крівавая люта
Минула година,
Але ж ще в недолї
Вся Русь-Україна.
Мечі і гармати
Покинули люде, –
Хай праця сьвятая
Нам зброєю буде,
Хай праця сьвятая
Всі руки з'єднає
І з лиха й з неволї
Наш край визволяє!
Гей, браття ізнову
За Русь-Україну
Свій стяг піднімайте,
Терпіть до загину!»
ІІІ.
«Гей, браття, хто має
Ще душу живую
І правду у серцї
Ще носить сьвятую;
Хто зможе за правду
Життя віддавати,
Той хай ізгадає
Заплакану мати
І з иньшими вкупі
Стає хай робити,
Народ наш ведучи
До волї й осьвіти!
Гей, браття ізнову
За Русь-Україну
Свій стяг піднімайте,
Терпіть до загину!»
– Борис Грінченко
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
І.
«Сторічча минають,
Спливає година –
В нещастї й неволї
Вся Русь-Україна.
Віддавна жили ми
У лютій недолї,
Здавалось, не гляне
Нам сонце нїколи.
Але ми боролись
З останньої сили
І кровю своєю
Край рідний зросили...
Гей, браття ізнову
За Русь-Україну
Свій стяг піднімайте,
Терпіть до загину!»
ІІ.
«Крівавая люта
Минула година,
Але ж ще в недолї
Вся Русь-Україна.
Мечі і гармати
Покинули люде, –
Хай праця сьвятая
Нам зброєю буде,
Хай праця сьвятая
Всі руки з'єднає
І з лиха й з неволї
Наш край визволяє!
Гей, браття ізнову
За Русь-Україну
Свій стяг піднімайте,
Терпіть до загину!»
ІІІ.
«Гей, браття, хто має
Ще душу живую
І правду у серцї
Ще носить сьвятую;
Хто зможе за правду
Життя віддавати,
Той хай ізгадає
Заплакану мати
І з иньшими вкупі
Стає хай робити,
Народ наш ведучи
До волї й осьвіти!
Гей, браття ізнову
За Русь-Україну
Свій стяг піднімайте,
Терпіть до загину!»
– Борис Грінченко
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
ВОЖДЕВІ
«Шість місяців жалю й печалі
Та неспокійних ожидань!
Ось ці новітнії скрижалі
Давили нас все більш, все далі...
Та не лишали ми завдань!
Твій Дух, о, Вождю незабутній,
Кріпив нас все - і ніч і день!
Ти був між нами все присутній,
Пригадував нам чин майбутній
І ти нас грів мов той oгонь!
Та ціль свята одна - єдина,
Що сповнила Твоє життя:
Вільна Соборна Україна,
Як виб'є слушная година,
Знайде свій повний смисл: Буття!
Думки про бої нам втишали
І біль і жаль. Ми чуєм тут
В душі той зов, що рушить лави.
Підемо всі на поле слави!
Для нас дні щастя ще будуть!
То ж спи спокійно, Вождю любий,
Ми сповним все, як ти казав!
Бо в Україні є ще люди,
Які наставлять свої груди
За Твій Великий Ідеал!!»
– Очільник Української Далекосхідної Січі на Зеленому Клині, Григорій Купецький. Харбін, Маньчжурія. 10 листопада 1938 року
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
«Шість місяців жалю й печалі
Та неспокійних ожидань!
Ось ці новітнії скрижалі
Давили нас все більш, все далі...
Та не лишали ми завдань!
Твій Дух, о, Вождю незабутній,
Кріпив нас все - і ніч і день!
Ти був між нами все присутній,
Пригадував нам чин майбутній
І ти нас грів мов той oгонь!
Та ціль свята одна - єдина,
Що сповнила Твоє життя:
Вільна Соборна Україна,
Як виб'є слушная година,
Знайде свій повний смисл: Буття!
Думки про бої нам втишали
І біль і жаль. Ми чуєм тут
В душі той зов, що рушить лави.
Підемо всі на поле слави!
Для нас дні щастя ще будуть!
То ж спи спокійно, Вождю любий,
Ми сповним все, як ти казав!
Бо в Україні є ще люди,
Які наставлять свої груди
За Твій Великий Ідеал!!»
– Очільник Української Далекосхідної Січі на Зеленому Клині, Григорій Купецький. Харбін, Маньчжурія. 10 листопада 1938 року
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
«Предисловие от дерзкого автора»
«Русский я. А всё, что от русского исходит, непременно дерзостью пахнет: как — политика, как — вольнодумство, критика и всё такое прочее… Потому… Народ мы скифский, русский. Народ мы сильный и дерзкий. Свет перевернуть хотим. Да-с. Как старую кадушку. А кто же под кадушкой-то сидеть будет? Ах, милые! Не знаю. И потому — кончаю. И на прощание только прибавлю своё малюсенькое изреченьице: «А всё-таки — фиалка машинку победит!».
– Російський письменник та одинокий націоналіст вбивший президента Франції, Павло Горгулов
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
«Русский я. А всё, что от русского исходит, непременно дерзостью пахнет: как — политика, как — вольнодумство, критика и всё такое прочее… Потому… Народ мы скифский, русский. Народ мы сильный и дерзкий. Свет перевернуть хотим. Да-с. Как старую кадушку. А кто же под кадушкой-то сидеть будет? Ах, милые! Не знаю. И потому — кончаю. И на прощание только прибавлю своё малюсенькое изреченьице: «А всё-таки — фиалка машинку победит!».
– Російський письменник та одинокий націоналіст вбивший президента Франції, Павло Горгулов
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
ЄВРОПІ
«Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас, Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили хату,
Як ти іще не вийшла із печер.
Живи собі, уходжено і сито.
Ми не питаєм з усміхом кривим,
Якою б ти була у цьому світі,
Аби ми плуг, і колесо, і жито
Не дарували пращурам твоїм.
Ми ж не виказуєм, яку недолю
Тобі вістило знаками біди,
Аби козацький стан у Дикім полі
Не зупинив азійської орди.
Живи собі.
Ми зі своїм уставом
Не сунемось до тебе в монастир.
Але дозволь і нам за отчим правом
По-своєму облаштувати двір.
Так, ми в ґешефтах – і невмілі, й сірі.
Ви ж на торгах сягнули верховіть,
Та навіть вам шагреневої шкіри
В роковий час усе ж не докупить.
Земні діла сповна оплатить небо.
І в Судний День воздасться всім ущерть:
І тим, хто зрадив побратимство Ельби,
І тим, хто сербів рокував на смерть...
Життя мина...
Усі ми перебудем:
Хто – при бандурі, хто – при гамані.
А що вже по собі залишим людям,
Судити не тобі, і не мені.
Відкриті наші предківські чертоги
Усім, хто має помисли незлі.
Прийдіте з миром!
Та, заради Бога,
Не вчіть нас жить на батьківській землі!
У кожного – свої герби й знамена,
Свій лад і чин в державі й при столі,
Ми всяк своєї долі ковалі:
Вам до душі вертка синиця в жмені,
А нам до серця – в небі журавлі.
Такі ми є. А ви такі, як є».
– Борис Олійник
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ
«Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас, Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили хату,
Як ти іще не вийшла із печер.
Живи собі, уходжено і сито.
Ми не питаєм з усміхом кривим,
Якою б ти була у цьому світі,
Аби ми плуг, і колесо, і жито
Не дарували пращурам твоїм.
Ми ж не виказуєм, яку недолю
Тобі вістило знаками біди,
Аби козацький стан у Дикім полі
Не зупинив азійської орди.
Живи собі.
Ми зі своїм уставом
Не сунемось до тебе в монастир.
Але дозволь і нам за отчим правом
По-своєму облаштувати двір.
Так, ми в ґешефтах – і невмілі, й сірі.
Ви ж на торгах сягнули верховіть,
Та навіть вам шагреневої шкіри
В роковий час усе ж не докупить.
Земні діла сповна оплатить небо.
І в Судний День воздасться всім ущерть:
І тим, хто зрадив побратимство Ельби,
І тим, хто сербів рокував на смерть...
Життя мина...
Усі ми перебудем:
Хто – при бандурі, хто – при гамані.
А що вже по собі залишим людям,
Судити не тобі, і не мені.
Відкриті наші предківські чертоги
Усім, хто має помисли незлі.
Прийдіте з миром!
Та, заради Бога,
Не вчіть нас жить на батьківській землі!
У кожного – свої герби й знамена,
Свій лад і чин в державі й при столі,
Ми всяк своєї долі ковалі:
Вам до душі вертка синиця в жмені,
А нам до серця – в небі журавлі.
Такі ми є. А ви такі, як є».
– Борис Олійник
#вірш
SKѺΛ🜨TЇKѦ