21 листопада 1921 р. 359 полонених, у тому числі й поранених, більшовики вивели за селище Базар на Житомирщині, зачитали постанову «п’ятірки» про розстріл їх як «ворогів народу» та виконали вирок
У цей день жителів Базару більшовики зігнали подивитися на страту. Полонених, після дводенного перебування замкненими в голоді і холоді, вишикували біля заздалегідь викопаного рову. Котовський особисто хлопцям пропонував покаятися і перейти на бік Червоної армії. У відповідь пролунав голос Степана Щербака: «До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!» І залунало: «Слава Україні!». Далі хлопці заспівали «Ще не вмерла Україна!». Пісня обірвалася в них на вустах. Вони падали від катівських куль у глибокий рів. Мертвих і поранених загорнули промерзлою землею. Базарівці згадують, що потім чули з могили стогін. Історики кажуть, що листопадовий рейд майже не мав шансів на успіх, скоріше це був похід відчаю і акт героїзму.
359 героїв, що поховані в братській могилі поблизу Базара, мріяли про українську державу без більшовиків. Заради цього армія УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила з Польщі в рейд тилами червоного ворога. Розраховуючи на селянське невдоволення «продразвестками», вони планували підняти всенародне повстання і дійти до Києва. Чекісти стягнули всі сили. Історики свідчать, перевага живої сили в сорок разів була на боці червоноармійців. Червона кіннота вдень і вночі переслідувала повстанців.
Це були бої на виснаження, повстанці були напівроздягнені, голі, босі, впродовж двох тижнів не мали перепочинку.
Пам’ять Героїв Базарської трагедії офіційно вшановують з 1991-го року, а рік до того власті навіть заборонили встановити хрест на братській могилі в селі Базар, що на Житомирщині.
Український реванш
У цей день жителів Базару більшовики зігнали подивитися на страту. Полонених, після дводенного перебування замкненими в голоді і холоді, вишикували біля заздалегідь викопаного рову. Котовський особисто хлопцям пропонував покаятися і перейти на бік Червоної армії. У відповідь пролунав голос Степана Щербака: «До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!» І залунало: «Слава Україні!». Далі хлопці заспівали «Ще не вмерла Україна!». Пісня обірвалася в них на вустах. Вони падали від катівських куль у глибокий рів. Мертвих і поранених загорнули промерзлою землею. Базарівці згадують, що потім чули з могили стогін. Історики кажуть, що листопадовий рейд майже не мав шансів на успіх, скоріше це був похід відчаю і акт героїзму.
359 героїв, що поховані в братській могилі поблизу Базара, мріяли про українську державу без більшовиків. Заради цього армія УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила з Польщі в рейд тилами червоного ворога. Розраховуючи на селянське невдоволення «продразвестками», вони планували підняти всенародне повстання і дійти до Києва. Чекісти стягнули всі сили. Історики свідчать, перевага живої сили в сорок разів була на боці червоноармійців. Червона кіннота вдень і вночі переслідувала повстанців.
Це були бої на виснаження, повстанці були напівроздягнені, голі, босі, впродовж двох тижнів не мали перепочинку.
Пам’ять Героїв Базарської трагедії офіційно вшановують з 1991-го року, а рік до того власті навіть заборонили встановити хрест на братській могилі в селі Базар, що на Житомирщині.
Український реванш
💔1
На цьому скріншоті – те, як самі кацапи сприймають той мирний договір, який нам нав'язує Дональд Трамп.
Український реванш
Український реванш
Як жіноча сварка допомогла вижити сім'ї
Моя бабуся по тату була родом з Черкаської області. Класична українська селянська сім'я – тобто ситі, заможні, з конем, свинями та коровами. Одним словом, ідеальні кандидати для совєтської "заботи". Якимось дивом проскочили розкуркулення. Напевно тому, що сім'я була багатодітна, і комуняки заплуталися в підрахунках: хто тут експлуататор, а хто експлуатований, якщо всі живуть в одній хаті?
Та навіть якщо сім'я уникла розкуркулення, від жахів московської "дружби народів" втекти було нікуди...
Голодомор 1932-1933 – це коли совки вирішили, що українці занадто добре живуть і треба б це виправити. Причому радикально. Москва свідомо забирала з сіл весь хліб, все продовольство, бо ж треба було "зламати хребет" селянству. Ну і заодно показати, хто тут главний.
В один прекрасний день влітку 1932 року свекруха з невісткою (мої пра-пра і пра бабусі) зчепилися не на жарт за владу на кухні. Знаєте, класична ситуація: "Я тут хазяйка!" – "А я хто?"
Посварилися так, що коли настав час збирати врожай, молоді від гордості викопали собі окремий схрон за городом і туди склали все своє: картоплю, муку, частину засоленого кабанчика і навіть пів мішка цукру. Типу: "Ну що, свекруха, тепер у нас своя економіка!"
І от тут починається найцікавіше...
Прийшли комуняки. Не в гості, а по-справжньому – забирати ВСЕ. І коли кажу "все", я маю на увазі ВСЕ. Бабуся розказувала, що згребли навіть яблука з миски на столі.
Совєтські "гості" діяли професійно: стіни прощупували палицями (раптом хтось заховав шматок хліба в стіні, хитрюги такі), все перевертали, забрали навіть насіннєве зерно. Ну типу: "А навіщо вам на весну сіяти? Ви ж і так померти маєте за планом".
Про копанку за городом ніхто не знав. Навіть самі родичі про неї забули з переляку. Але, як ви розумієте, голод – це той мотиватор, що швидко поліпшує пам'ять.
І от пізно вночі хтось із хлопців, одягнений у чорне (партизан-любитель), повзком крався до копанки. Брав трохи їжі, вночі готували та їли. Вдень сиділи голодними, щоб ніхто не бачив дим з печі. Бо якщо сусіди побачать, що в тебе є їжа – прийдуть комуняки за твоїм добром.
Совєтська влада тим часом працювала на повну: села блокували (типу карантин, тільки від життя), виїжджати заборонили, а якщо хтось ховав зерно – то це вже "ворог народу". Люди ховалися зі своєю їжею у власних домах, як злочинці. Але дуже шводко ховатися вже не було з чим...
Час від часу московські "спасатєлі і освободітєлі" наскакували подивитися, чи вже здохли селяни, як і було заплановано п'ятирічкою. Мої марніли і худли, але не їли кору з дерев і котів, як сусіди.
Хто б міг подумати, що лайка на кухні стане рятівним колом...
Сьогодні, дев'ять десятиліть потому, ми бачимо той самий російський підхід до України – просто апгрейднутий. Замість хлібозаготівель – ракети. Замість комуняків, що лазять по хатах – армія, що руйнує наші домівки.
Обстріли електростанцій, зернових елеваторів, депортації дітей – та сама логіка, тільки в HD-якості. Москва як хотіла знищити Україну в 1930-х, так і зараз хоче. Просто тепер у них бюджет більший і зброя сучасніша...
Але тоді, як і зараз, українці виживають. Тоді – завдяки сварливим жінкам та копанкам за городом. Зараз – завдяки незламності всього народу та дизельних генераторів.
Історія моєї сім'ї – маленьке свідчення про велику московську "любов" до України. Але водночас і про те, що нас просто так не візьмеш.
Будемо жити, українці! Всупереч усім московитським планам.
Український реванш
Моя бабуся по тату була родом з Черкаської області. Класична українська селянська сім'я – тобто ситі, заможні, з конем, свинями та коровами. Одним словом, ідеальні кандидати для совєтської "заботи". Якимось дивом проскочили розкуркулення. Напевно тому, що сім'я була багатодітна, і комуняки заплуталися в підрахунках: хто тут експлуататор, а хто експлуатований, якщо всі живуть в одній хаті?
Та навіть якщо сім'я уникла розкуркулення, від жахів московської "дружби народів" втекти було нікуди...
Голодомор 1932-1933 – це коли совки вирішили, що українці занадто добре живуть і треба б це виправити. Причому радикально. Москва свідомо забирала з сіл весь хліб, все продовольство, бо ж треба було "зламати хребет" селянству. Ну і заодно показати, хто тут главний.
В один прекрасний день влітку 1932 року свекруха з невісткою (мої пра-пра і пра бабусі) зчепилися не на жарт за владу на кухні. Знаєте, класична ситуація: "Я тут хазяйка!" – "А я хто?"
Посварилися так, що коли настав час збирати врожай, молоді від гордості викопали собі окремий схрон за городом і туди склали все своє: картоплю, муку, частину засоленого кабанчика і навіть пів мішка цукру. Типу: "Ну що, свекруха, тепер у нас своя економіка!"
І от тут починається найцікавіше...
Прийшли комуняки. Не в гості, а по-справжньому – забирати ВСЕ. І коли кажу "все", я маю на увазі ВСЕ. Бабуся розказувала, що згребли навіть яблука з миски на столі.
Совєтські "гості" діяли професійно: стіни прощупували палицями (раптом хтось заховав шматок хліба в стіні, хитрюги такі), все перевертали, забрали навіть насіннєве зерно. Ну типу: "А навіщо вам на весну сіяти? Ви ж і так померти маєте за планом".
Про копанку за городом ніхто не знав. Навіть самі родичі про неї забули з переляку. Але, як ви розумієте, голод – це той мотиватор, що швидко поліпшує пам'ять.
І от пізно вночі хтось із хлопців, одягнений у чорне (партизан-любитель), повзком крався до копанки. Брав трохи їжі, вночі готували та їли. Вдень сиділи голодними, щоб ніхто не бачив дим з печі. Бо якщо сусіди побачать, що в тебе є їжа – прийдуть комуняки за твоїм добром.
Совєтська влада тим часом працювала на повну: села блокували (типу карантин, тільки від життя), виїжджати заборонили, а якщо хтось ховав зерно – то це вже "ворог народу". Люди ховалися зі своєю їжею у власних домах, як злочинці. Але дуже шводко ховатися вже не було з чим...
Час від часу московські "спасатєлі і освободітєлі" наскакували подивитися, чи вже здохли селяни, як і було заплановано п'ятирічкою. Мої марніли і худли, але не їли кору з дерев і котів, як сусіди.
Хто б міг подумати, що лайка на кухні стане рятівним колом...
Сьогодні, дев'ять десятиліть потому, ми бачимо той самий російський підхід до України – просто апгрейднутий. Замість хлібозаготівель – ракети. Замість комуняків, що лазять по хатах – армія, що руйнує наші домівки.
Обстріли електростанцій, зернових елеваторів, депортації дітей – та сама логіка, тільки в HD-якості. Москва як хотіла знищити Україну в 1930-х, так і зараз хоче. Просто тепер у них бюджет більший і зброя сучасніша...
Але тоді, як і зараз, українці виживають. Тоді – завдяки сварливим жінкам та копанкам за городом. Зараз – завдяки незламності всього народу та дизельних генераторів.
Історія моєї сім'ї – маленьке свідчення про велику московську "любов" до України. Але водночас і про те, що нас просто так не візьмеш.
Будемо жити, українці! Всупереч усім московитським планам.
Український реванш
🔥1
Я думаю, нам треба виходити з того, що Дональд Трамп працює на Путіна. І зараз розгортається наступний сценарій. Війну зупиняють, тому що це потрібно Росії, щоб отримати передишку і відновити свою армію. Відновити зброю, відновити запаси боєприпасів, набрати і навчити нових солдатів.
Україні дадуть згоду Росії на мир, всякі різні «гарантії безпеки», які потім ніхто не збирається виконувати. Ми з нашої історії вже добре знаємо, що москалям вірити не можна, вони підпишуть будь-який папір, а потім – обдурять.
Зараз завдання Трампа і Путіна, що працюють у зв'язці, – дати українцям помилкове відчуття безпеки. Розрахунок у них на те, що Росія зараз почне переозброюватися і готуватися до нової війни – і гроші на це будуть, адже з РФ будуть зняті всі санкції. А українці тим часом за звичкою посруться між собою – і, приспані помилковим почуттям безпеки, не будуть готуватися до нової війни.
На це ж спрямовані і вибори найближчим часом. У Москві розраховують (повторюся!), що українці просто, як завжди, посруться між собою і не будуть приділяти увагу підготовці до війни, а навпаки: будуть шкодити, гадити один одному. І через кілька років, коли почнеться нова війна, Україна не буде в змозі дати гідну відсіч. На це розрахунок у Москві. Ну а Вашингтон діє повністю за сценарієм Москви.
І не треба обманювати себе: нова війна почнеться, тому що Росія не буде (і не планує) виконувати свої зобов'язання. Завдання Росії – знищити Україну і всіх нас. Єдиний сценарій, при якому «гарячої» війни не буде, – це прихід до влади зрадників, таких як Арестович або Разумков. Тоді Москві справді не доведеться гнати танки на Київ. Тому що проросійська влада в Києві сама перетворить Україну на філіал Кацапії. Як це зробив з Білоруссю Лукашенко.
Український реванш
Україні дадуть згоду Росії на мир, всякі різні «гарантії безпеки», які потім ніхто не збирається виконувати. Ми з нашої історії вже добре знаємо, що москалям вірити не можна, вони підпишуть будь-який папір, а потім – обдурять.
Зараз завдання Трампа і Путіна, що працюють у зв'язці, – дати українцям помилкове відчуття безпеки. Розрахунок у них на те, що Росія зараз почне переозброюватися і готуватися до нової війни – і гроші на це будуть, адже з РФ будуть зняті всі санкції. А українці тим часом за звичкою посруться між собою – і, приспані помилковим почуттям безпеки, не будуть готуватися до нової війни.
На це ж спрямовані і вибори найближчим часом. У Москві розраховують (повторюся!), що українці просто, як завжди, посруться між собою і не будуть приділяти увагу підготовці до війни, а навпаки: будуть шкодити, гадити один одному. І через кілька років, коли почнеться нова війна, Україна не буде в змозі дати гідну відсіч. На це розрахунок у Москві. Ну а Вашингтон діє повністю за сценарієм Москви.
І не треба обманювати себе: нова війна почнеться, тому що Росія не буде (і не планує) виконувати свої зобов'язання. Завдання Росії – знищити Україну і всіх нас. Єдиний сценарій, при якому «гарячої» війни не буде, – це прихід до влади зрадників, таких як Арестович або Разумков. Тоді Москві справді не доведеться гнати танки на Київ. Тому що проросійська влада в Києві сама перетворить Україну на філіал Кацапії. Як це зробив з Білоруссю Лукашенко.
Український реванш
💯2
ДЕВ’ЯТЬ ПОРОГІВ ВИПРОБУВАНЬ УКРАЇНИ
В наш час, на перехресті другого і третього тисячоліть у Всесвіті відбулася зміна темної та світлої космічних епох, і розпочався новий сонячний цикл.
Від Ночі Сварога ми перейшли в Ранок Сварога — Ранок Нового Світу!
Символом сонячної епохи є символ України – Сварга.
Сварга — Сонцеворот, інструмент Бога Сварога, що створює Всесвіт, знак життя і еволюції. Сварга також є символом Сонця - зірки, навколо якої обертаються планети Сонячної системи. Тобто основне її значення – Центр.
Закон Всесвіту говорить: «ЯК УГОРІ, ТАК І ВНИЗУ».
Якщо подивитися на Україну з космічних глибин, то можна виразно побачити її Духовну вісь, на кінцях якої знаходяться Київ і дивовижні за своєю енергетикою Дніпровські Пороги.
Коли у Всесвіті починається новий сонячний цикл, активізується пов’язаний із ним Сонячний центр на Землі.
Для багатьох невідомо, що на дев’яти українських порогах Дніпра знаходиться Сонячний центр впливу на Землю.
І кожен з дев’яти порогів енергетично пов’язаний з однією з дев’ятьох планет Сонячної системи.
Україна – це ПУЛЬСАР – джерело космічного пульсуючого випромінювання енергій нового сонячного циклу. Україна (ОУ-країна) – країна -зародок, сакральне «Яйце Світу». Країна, що володіє якостями початкового Центру.
Наші пращури, які володіли глибинними ведичними знаннями і жили за законами Всесвіту, добре знали про зміну світлих і темних космічних циклів.
Вони знали, що сонячний центр утаємничується в темні планетарні часи, інтенсивність духовного світіння пульсара зменшується і зливається з навколишніми тлом.
Проте на початку нового циклу Україна, як Пульсар серцевини землі, спалахує і стає видимою для всього людства..
Існує легенда про тисячолітнє «прокляття» давніх волхвів. Але насправді «прокляття» волхвів – це наукові попередження про жорстокі випробування протягом тисячі років в самі темні часи Ночі Сварога.
Давні волхви говорили про Дніпровські пороги: скільки порогів на Дніпрі, стільки має подолати і пережити Україна незгод і випробувань на своєму шляху за це тисячоліття, поки не настане Ранок Сварога (зійде Українське Сонце).
Тисячі років тому почалися випробування України. Згадаймо її історію й порівняємо її із застереженнями волхвів.
1. Почалися випробування з втрати зв’язку з Батьком Сварогом і зміни давніх ведичних знань про Всесвіт на релігію, яка визначила українців не дітьми Божими, а «рабами». Духовне поневолення.
2. Розбрат на Русі, знищення пам’яті Роду, його самоусвідомлення і світогляду шляхом спалювання старих рукописів, пам’яток, спустошення території України.
3.Ординське захоплення території України.
4. Майже століття намагатимуться поділити і привласнити нашу країну сусіди з заходу, півдня і півночі. Україна пошматована і привласнена сусідами.
5. Козацька руїна, втрата етнічного імунітету українцями і зв’язків з Родом.
6. 300 років ординсько-татаро-російського молоху.
7. Радянський голокост, геноцид українців, «перетравлення» етносів імперії в «єдіний совєтскій народ»
8. Етнічна криза, вимирання людності.
9. Затоплення Душі українського народу («каховським москальським болотом»), руйнація життєдайного простору від фізичного до духовного.
Очищення Душі, відхід у небуття змертвілого, понівеченого. Відродження Українського етносу.
Як бачимо, зараз ми проходимо останній Дев’ятий поріг.
Цей іспит – те гостре каміння Порогів, об яке Україна здирає з себе з кров'ю стару шкіру жертви, меншовартості, невірства, облудних стереотипів, затьмареної свідомості, скидає з себе москальські кайдани.
В пекельних боях за внутрішнє і зовнішнє очищення країни, в жорстоких випробуваннях героїчного українського народу виростає чистий і здоровий паросток нової цивілізації.
Україна перетворилася на територію найбільшого у світі напруження. Від долі України залежить майбутнє світу. Тому війна за Україну безпрецедентно гостра, рішуча і визначальна.
В наш час, на перехресті другого і третього тисячоліть у Всесвіті відбулася зміна темної та світлої космічних епох, і розпочався новий сонячний цикл.
Від Ночі Сварога ми перейшли в Ранок Сварога — Ранок Нового Світу!
Символом сонячної епохи є символ України – Сварга.
Сварга — Сонцеворот, інструмент Бога Сварога, що створює Всесвіт, знак життя і еволюції. Сварга також є символом Сонця - зірки, навколо якої обертаються планети Сонячної системи. Тобто основне її значення – Центр.
Закон Всесвіту говорить: «ЯК УГОРІ, ТАК І ВНИЗУ».
Якщо подивитися на Україну з космічних глибин, то можна виразно побачити її Духовну вісь, на кінцях якої знаходяться Київ і дивовижні за своєю енергетикою Дніпровські Пороги.
Коли у Всесвіті починається новий сонячний цикл, активізується пов’язаний із ним Сонячний центр на Землі.
Для багатьох невідомо, що на дев’яти українських порогах Дніпра знаходиться Сонячний центр впливу на Землю.
І кожен з дев’яти порогів енергетично пов’язаний з однією з дев’ятьох планет Сонячної системи.
Україна – це ПУЛЬСАР – джерело космічного пульсуючого випромінювання енергій нового сонячного циклу. Україна (ОУ-країна) – країна -зародок, сакральне «Яйце Світу». Країна, що володіє якостями початкового Центру.
Наші пращури, які володіли глибинними ведичними знаннями і жили за законами Всесвіту, добре знали про зміну світлих і темних космічних циклів.
Вони знали, що сонячний центр утаємничується в темні планетарні часи, інтенсивність духовного світіння пульсара зменшується і зливається з навколишніми тлом.
Проте на початку нового циклу Україна, як Пульсар серцевини землі, спалахує і стає видимою для всього людства..
Існує легенда про тисячолітнє «прокляття» давніх волхвів. Але насправді «прокляття» волхвів – це наукові попередження про жорстокі випробування протягом тисячі років в самі темні часи Ночі Сварога.
Давні волхви говорили про Дніпровські пороги: скільки порогів на Дніпрі, стільки має подолати і пережити Україна незгод і випробувань на своєму шляху за це тисячоліття, поки не настане Ранок Сварога (зійде Українське Сонце).
Тисячі років тому почалися випробування України. Згадаймо її історію й порівняємо її із застереженнями волхвів.
1. Почалися випробування з втрати зв’язку з Батьком Сварогом і зміни давніх ведичних знань про Всесвіт на релігію, яка визначила українців не дітьми Божими, а «рабами». Духовне поневолення.
2. Розбрат на Русі, знищення пам’яті Роду, його самоусвідомлення і світогляду шляхом спалювання старих рукописів, пам’яток, спустошення території України.
3.Ординське захоплення території України.
4. Майже століття намагатимуться поділити і привласнити нашу країну сусіди з заходу, півдня і півночі. Україна пошматована і привласнена сусідами.
5. Козацька руїна, втрата етнічного імунітету українцями і зв’язків з Родом.
6. 300 років ординсько-татаро-російського молоху.
7. Радянський голокост, геноцид українців, «перетравлення» етносів імперії в «єдіний совєтскій народ»
8. Етнічна криза, вимирання людності.
9. Затоплення Душі українського народу («каховським москальським болотом»), руйнація життєдайного простору від фізичного до духовного.
Очищення Душі, відхід у небуття змертвілого, понівеченого. Відродження Українського етносу.
Як бачимо, зараз ми проходимо останній Дев’ятий поріг.
Цей іспит – те гостре каміння Порогів, об яке Україна здирає з себе з кров'ю стару шкіру жертви, меншовартості, невірства, облудних стереотипів, затьмареної свідомості, скидає з себе москальські кайдани.
В пекельних боях за внутрішнє і зовнішнє очищення країни, в жорстоких випробуваннях героїчного українського народу виростає чистий і здоровий паросток нової цивілізації.
Україна перетворилася на територію найбільшого у світі напруження. Від долі України залежить майбутнє світу. Тому війна за Україну безпрецедентно гостра, рішуча і визначальна.
І все ж незважаючи ні на що, вже зовсім поруч той час, коли пройшовши всі випробування, українці Переможуть зовнішніх і внутрішніх ворогів, які є більш небезпечнішими, ніж зовнішній – «москальська чума». Бо сходить Українське Сонце! Вийшов з-під води Дух Батька Запорізької Січі - Великий Луг!
Тепер ви розумієте, чому територія України всі тисячоліття була під захистом Творця?
ВІН беріг Україну, тоді як абсолютно всі імперії, які намагалися заволодіти нею та поневолити Український народ, розпалися – і Золота Орда (вона ж Велика Тартарія), і Річ Посполита, і Кримське ханство, і Османська, і Австро-Угорська, і Російська імперія, і Радянська…
Поразка і розпад росії – останньої імперії зла - НЕМИНУЧІ і вирішені ВИЩИМИ СИЛАМИ.
Україна – це сонячний центр нової епохи. Без Перемоги України, без нас, українців, не народиться новий Світ.
Незворотній рух Української держави нового циклу почався.
Як визначено Творцем, так і буде!
Ірина Омельченко ОМІРА
Український реванш
Тепер ви розумієте, чому територія України всі тисячоліття була під захистом Творця?
ВІН беріг Україну, тоді як абсолютно всі імперії, які намагалися заволодіти нею та поневолити Український народ, розпалися – і Золота Орда (вона ж Велика Тартарія), і Річ Посполита, і Кримське ханство, і Османська, і Австро-Угорська, і Російська імперія, і Радянська…
Поразка і розпад росії – останньої імперії зла - НЕМИНУЧІ і вирішені ВИЩИМИ СИЛАМИ.
Україна – це сонячний центр нової епохи. Без Перемоги України, без нас, українців, не народиться новий Світ.
Незворотній рух Української держави нового циклу почався.
Як визначено Творцем, так і буде!
Ірина Омельченко ОМІРА
Український реванш
...Давайте, здавайтесь.
Бо якщо ви не здастеся, то...
ми вас переможемо...
А переможемо ми вас,
бо ми дуже сильні...
Але дуже потребуємо миру з вами...
Тому - здавайтесь.
..............
Саме так виглядають умови та вимоги ворога стосовно мирних угод.
Але нема головної відповіді на головне питання - а якщо ми НЕ здамося, то чим це буде відрізнятись від того, що відбувається зараз?
Якщо ви легко можете перемогти нас у разі нашого непогодження, то чому досі нас не перемогли?
І чому ви говорите, що бажаєте миру і одночасно далі нападаєте? Ви нападаєте щоб укласти мир?
Тоді не треба скаржитись, що у відповідь летять снаряди, ракети та дрони, бо ми то заради миру вам посилаємо. То ми так повідомляємо вам, що готові укласти мир. То ми вашою мовою вам це повідомляємо. І нам здається, щоб ви нас краще почули - треба більше вам надсилати ракет, дронів та снарядів.
Отой список вимог від вас... нам не подобається. Ми вам свій список вишлемо... з ультиматумом. Не погодитесь - ми вас легко переможемо. Тому погоджуйтесь.
Ви постійно кажете, що "ще не починали воювати на повну", а що у вас ще лишилось в арсеналі? Ядерка? Не смішіть... у вас давно помер останній дід, який хоч здалеку бачив, як влаштовувати ядерні випробування. Ви взагалі впевнені, що у тих ракетах є щось, що здатне вибухнути? Звідки знаєте?
А от у нас є ще в арсеналі дещо. Це ми ще не починали воювати на повну. Це ми вважаємо, що у вас ще лишилось мирне населення. А коли ми оголосимо усіх осіб на вашій території законними цілями, то полетять ті дрони не лише на НПЗ, нафтобази та військові заводи, а по торговим центрам, лікарням, школам, ринкам, людним місцям... просто у будинки.
Цього прагне і бажає уся Україна. Кожен українець.
Ось тоді ви зрозумієте, що таке українська відповідь і хто кому ставить ультиматуми. Коли вас розпинатимуть ваші "піддані" і зупиняться цілі міста, а не лише заводи - тоді поговоримо. Коли випалимо усі електропідстанції включно з цивільними - тоді поговоримо про блекаути. Коли у кожному місті припинять спати люди по ночах, а діти припинять ходити до шкіл, люди не будуть потрапляти в держустанови, лікарі припинять лікувати, заводи припинять працювати - ось тоді ми готові будемо вас слухати. Не ультиматуми ваші, а погодження на НАШІ умови.
Тож не дратуйте нас зайвий раз. Бо ми справді проти вас ще навіть не починали воювати на повну, а ось ви вже витратили усе, що у вас було у запасі. Більше нічого не лишилось, окрім погроз... але ми погроз вже не чуємо... втомились чути погрози...
Тепер наша черга погрожувати.
Український реванш
Бо якщо ви не здастеся, то...
ми вас переможемо...
А переможемо ми вас,
бо ми дуже сильні...
Але дуже потребуємо миру з вами...
Тому - здавайтесь.
..............
Саме так виглядають умови та вимоги ворога стосовно мирних угод.
Але нема головної відповіді на головне питання - а якщо ми НЕ здамося, то чим це буде відрізнятись від того, що відбувається зараз?
Якщо ви легко можете перемогти нас у разі нашого непогодження, то чому досі нас не перемогли?
І чому ви говорите, що бажаєте миру і одночасно далі нападаєте? Ви нападаєте щоб укласти мир?
Тоді не треба скаржитись, що у відповідь летять снаряди, ракети та дрони, бо ми то заради миру вам посилаємо. То ми так повідомляємо вам, що готові укласти мир. То ми вашою мовою вам це повідомляємо. І нам здається, щоб ви нас краще почули - треба більше вам надсилати ракет, дронів та снарядів.
Отой список вимог від вас... нам не подобається. Ми вам свій список вишлемо... з ультиматумом. Не погодитесь - ми вас легко переможемо. Тому погоджуйтесь.
Ви постійно кажете, що "ще не починали воювати на повну", а що у вас ще лишилось в арсеналі? Ядерка? Не смішіть... у вас давно помер останній дід, який хоч здалеку бачив, як влаштовувати ядерні випробування. Ви взагалі впевнені, що у тих ракетах є щось, що здатне вибухнути? Звідки знаєте?
А от у нас є ще в арсеналі дещо. Це ми ще не починали воювати на повну. Це ми вважаємо, що у вас ще лишилось мирне населення. А коли ми оголосимо усіх осіб на вашій території законними цілями, то полетять ті дрони не лише на НПЗ, нафтобази та військові заводи, а по торговим центрам, лікарням, школам, ринкам, людним місцям... просто у будинки.
Цього прагне і бажає уся Україна. Кожен українець.
Ось тоді ви зрозумієте, що таке українська відповідь і хто кому ставить ультиматуми. Коли вас розпинатимуть ваші "піддані" і зупиняться цілі міста, а не лише заводи - тоді поговоримо. Коли випалимо усі електропідстанції включно з цивільними - тоді поговоримо про блекаути. Коли у кожному місті припинять спати люди по ночах, а діти припинять ходити до шкіл, люди не будуть потрапляти в держустанови, лікарі припинять лікувати, заводи припинять працювати - ось тоді ми готові будемо вас слухати. Не ультиматуми ваші, а погодження на НАШІ умови.
Тож не дратуйте нас зайвий раз. Бо ми справді проти вас ще навіть не починали воювати на повну, а ось ви вже витратили усе, що у вас було у запасі. Більше нічого не лишилось, окрім погроз... але ми погроз вже не чуємо... втомились чути погрози...
Тепер наша черга погрожувати.
Український реванш
👍1🔥1
🇺🇦 Чому російська пропаганда так боїться ідеї «Ханської України»?
Коли ми говоримо про Південь України — від Дністра до Буга — то часто чуємо слово «Новоросія». Але до російського вторгнення ці землі мали зовсім іншу історію 🏺 — Ханську Україну.
Ту, де козаки, татари, молдавани, османи і українці жили поруч, торгували, воювали і творили культуру Чорноморського степу 🌾.
І саме ця правда — не вигадана, а документована архівами і картами — викликає скажену лють у російській пропаганди 😠.
⚔️ «Ханська Україна» проти «Новоросії»
Поняття «Ханська Україна» означає території, які в XVII–XVIII ст. перебували під впливом Кримського ханства та Османської імперії.
Тобто південь України розвивався у тюрксько-українському, а не московському контексті.
Цей факт руйнує головний кремлівський міф: що «Південь — споконвічно російський».
Російські ідеологи побудували всю концепцію «Новоросії» на брехні, ніби тут «до Катерини ІІ нічого не було». Але археологія, мандрівники, османські та польські джерела свідчать протилежне 📜.
🧩 Чому для Кремля це небезпечно
1️⃣ Бо пам’ять про Ханську Україну показує, що Південь — не «російська периферія», а центр багатонаціонального Чорноморського світу.
2️⃣ Бо визнання кримськотатарської й османської спадщини підкреслює: не Москва принесла сюди цивілізацію, а навпаки — намагалася її стерти.
3️⃣ Бо українська історія без російського домінування ламає імперський наратив «русского мира».
Саме тому в кремлівських медіа будь-які згадки про ханські поселення, татарську топоніміку чи спільні українсько-османські зв’язки викликають миттєву реакцію: «фальсифікація», «український нацизм», «зрада історії».
🏛 Пропаганда не терпить складної історії
Російська історія завжди була зведена до простого сценарію:
«Були дикі степи → прийшли росіяни → збудували культуру».
Та правда інша: до Катерини ІІ тут існували торгові міста, мечеті, козацькі фортеці, караван-сараї, ярмарки в Гаджибеї, Буджацькі села — спільна історія багатьох народів.
Це не «нічиї землі», а український Південь у діалозі цивілізацій 🌍.
📚 Пам’ять — це теж фронт
Сьогодні Кремль не просто воює зброєю — він воює пам’яттю.
Якщо переконати світ, що Одеса, Білгород-Дністровський чи Очаків — «російські міста», то легше виправдати окупацію.
Тому боротьба за історичну правду про Ханську Україну — це боротьба за українську ідентичність Півдня, не менш важлива, ніж оборона фізичних кордонів.
✨ Повертаючи правду
Ми повертаємо собі історію, яку намагалися стерти — не для конфлікту, а для гідності.
Бо знати, що наш Південь має корені в українсько-татарській і османській традиції, — означає бачити його частиною європейського, морського, відкритого світу, а не замкнутої імперії.
Український реванш
Коли ми говоримо про Південь України — від Дністра до Буга — то часто чуємо слово «Новоросія». Але до російського вторгнення ці землі мали зовсім іншу історію 🏺 — Ханську Україну.
Ту, де козаки, татари, молдавани, османи і українці жили поруч, торгували, воювали і творили культуру Чорноморського степу 🌾.
І саме ця правда — не вигадана, а документована архівами і картами — викликає скажену лють у російській пропаганди 😠.
⚔️ «Ханська Україна» проти «Новоросії»
Поняття «Ханська Україна» означає території, які в XVII–XVIII ст. перебували під впливом Кримського ханства та Османської імперії.
Тобто південь України розвивався у тюрксько-українському, а не московському контексті.
Цей факт руйнує головний кремлівський міф: що «Південь — споконвічно російський».
Російські ідеологи побудували всю концепцію «Новоросії» на брехні, ніби тут «до Катерини ІІ нічого не було». Але археологія, мандрівники, османські та польські джерела свідчать протилежне 📜.
🧩 Чому для Кремля це небезпечно
1️⃣ Бо пам’ять про Ханську Україну показує, що Південь — не «російська периферія», а центр багатонаціонального Чорноморського світу.
2️⃣ Бо визнання кримськотатарської й османської спадщини підкреслює: не Москва принесла сюди цивілізацію, а навпаки — намагалася її стерти.
3️⃣ Бо українська історія без російського домінування ламає імперський наратив «русского мира».
Саме тому в кремлівських медіа будь-які згадки про ханські поселення, татарську топоніміку чи спільні українсько-османські зв’язки викликають миттєву реакцію: «фальсифікація», «український нацизм», «зрада історії».
🏛 Пропаганда не терпить складної історії
Російська історія завжди була зведена до простого сценарію:
«Були дикі степи → прийшли росіяни → збудували культуру».
Та правда інша: до Катерини ІІ тут існували торгові міста, мечеті, козацькі фортеці, караван-сараї, ярмарки в Гаджибеї, Буджацькі села — спільна історія багатьох народів.
Це не «нічиї землі», а український Південь у діалозі цивілізацій 🌍.
📚 Пам’ять — це теж фронт
Сьогодні Кремль не просто воює зброєю — він воює пам’яттю.
Якщо переконати світ, що Одеса, Білгород-Дністровський чи Очаків — «російські міста», то легше виправдати окупацію.
Тому боротьба за історичну правду про Ханську Україну — це боротьба за українську ідентичність Півдня, не менш важлива, ніж оборона фізичних кордонів.
✨ Повертаючи правду
Ми повертаємо собі історію, яку намагалися стерти — не для конфлікту, а для гідності.
Бо знати, що наш Південь має корені в українсько-татарській і османській традиції, — означає бачити його частиною європейського, морського, відкритого світу, а не замкнутої імперії.
Український реванш
Кирило і Мефодій, уявіть собі, народилися не в “прародінє русскава міра”, а в сучасній столиці грецької Македонії — місті Солунь (тепер Салоніки, Греція).
Так, так — не в Суздалі, не у Владимирі, і навіть не у Новгороді. Це той момент, коли у російських “істориків” починає плавитись методичка.
Писали Кирило і Мефодій Біблію теж не якимось “праславянскім общєрускім”, а нормальною, живою, рідною македонсько-болгарською мовою.
Це ази історії і філології.
Саме церковна староболгарська мова Кирила і Мефодія стала основою формування російського літературного «язика».
Це — теж ази.
Тобто Москва просто взяла чужу мову з Біблії, підрихтувала під свою вимову зусиллями ефіопа Пушкіна, шотландця Лермонтова, українця Гоголя, і тепер гордо розповідає, що “ето наша духовность”.
Штучно сконструйована російська — не є продовженням давньоруської.
Це творчий мікс із церковнослов’янської, угро-фінських основ і століть імперських комплексів.
У своїй основі вона значно більш віддалена від давньоруської, ніж українська.
Давньоруської там приблизно стільки ж, скільки демократії в Кремлі.
Українська ж мова — це пряме продовження давньоруської, мови Києва, Переяслава, Чернігова. Це наша спадщина, наш корінь і наша історія.
Давньоруська ближча до української. І це факт, який вибиває ґрунт з-під міфів імперії.
Тому, для любителів “русскава міра” та «ісконного язика» — треба знати походження мов.
Замість вигадувати історію мови — вивчайте справжню. Вона не на користь Москві.
Український реванш
Так, так — не в Суздалі, не у Владимирі, і навіть не у Новгороді. Це той момент, коли у російських “істориків” починає плавитись методичка.
Писали Кирило і Мефодій Біблію теж не якимось “праславянскім общєрускім”, а нормальною, живою, рідною македонсько-болгарською мовою.
Це ази історії і філології.
Саме церковна староболгарська мова Кирила і Мефодія стала основою формування російського літературного «язика».
Це — теж ази.
Тобто Москва просто взяла чужу мову з Біблії, підрихтувала під свою вимову зусиллями ефіопа Пушкіна, шотландця Лермонтова, українця Гоголя, і тепер гордо розповідає, що “ето наша духовность”.
Штучно сконструйована російська — не є продовженням давньоруської.
Це творчий мікс із церковнослов’янської, угро-фінських основ і століть імперських комплексів.
У своїй основі вона значно більш віддалена від давньоруської, ніж українська.
Давньоруської там приблизно стільки ж, скільки демократії в Кремлі.
Українська ж мова — це пряме продовження давньоруської, мови Києва, Переяслава, Чернігова. Це наша спадщина, наш корінь і наша історія.
Давньоруська ближча до української. І це факт, який вибиває ґрунт з-під міфів імперії.
Тому, для любителів “русскава міра” та «ісконного язика» — треба знати походження мов.
Замість вигадувати історію мови — вивчайте справжню. Вона не на користь Москві.
Український реванш
Зелені переговірники вже обережно заявляють про подальші болючі рішення, тактичні поразки, але стратегічні виграші. Я можу припустити, в чому вони бачать "стратегічні виграші".
Коли хтось наступний, хто захоче обратится в нашу владу, скаже про чудові перспективи післявоєнної відбудови, про те, як світ кинеться рятувати нашу економіку, про те, що нарешті наші діти підуть до школи (так, знову зазначу, що Схід до шкіл не ходить, до шкіл долітає за хвилини), "ми не визнаємо юридично, але...", "зруйновано, але ми відбудуємо й тоді заживемо...", "віддамо, але ж не стрілятимуть..." - ця людина повторить не тільки тактичні поразки, але й справжні стратегічні виграші ми ніколи не отримаємо. Ніколи.
Віднині (хоча історія наша повторюється) ми не можемо просто жити мирно. Ми не можемо просто відбудуватись. Ми не можемо просто забути. Ми не можемо просто змиритися. До цього ми кожного разу, після кожної поразки скочувалися в окупацію московитами. Одні покоління гинули від Голодомору, гинули у війнах, а їх нащадки в окупації москвою споживали російську версію нашої історії. Ми з зачищеною свідомістю пробували жити з ними "мирно", проте чергові наші покоління знову гинули. Через них. Калейдоскоп смертей українців, чиї предки вмирали, а наступні покоління втрачали історичну пам'ять - нескінченний.
Стратегічний виграш можливий за умови важкої наполегливої праці - внутрішньополітичної, військової, внутрішньоекономічної, дипломатичної. Я з 2019 року не бачу, щоб ті, хто допомогли путіну ось таке з нами зробити, взагалі розуміли щось про стратегію держави Україна. Тактична поразка з подальшою стратегічною перемогою - це що? Це потік грошей на відбудову? Це тихі ночі й мирні дні? Але вони тепер лише тимчасово тихі.
І тимчасово мирні. Поруч росіяни, на нашому Донбасі, в нашому Криму, на нашій Херсонщині, в кількох десятках кілометрів від мене на Харківщині... Вони повзуть. Вони зариваються в нашу землю. Будують плани. Мають подальші зазіхання. Ти тільки відвернешся - вони вже на метр ближче. На твоєму полі. На твоїй вулиці. В твоїй хаті. За твоїм столом. Їдять твоє, беруть твоє, виносять твоє, вбивають твоїх.
Не може бути миру тепер ніколи. І хай буде проклятий той, хто прийде до влади зі словами "ми все відбудуємо, тепер все буде добре".
Право на життя, як показала війна, має виборюватись не окозамилюванням. Не грошима. Не обіцянками відшкодувань - відшкодування й так мусять бути обов'язковими. Проте перспектива "отримати процвітання України" як подачку - вона затьмарює найважливіший аспект, а саме - КОЛИ росіяни знову прийдуть і знищать все те, що ми/нам відбудували? СКІЛЬКИ доведеться віддати їм наступного разу? ЯКЩО, звісно, українці в Україні ще залишаться, і якщо залишиться сама Україна.
Я думаю, що стратегічна перемога для тих, хто зараз вирішує наші долі - це економічні чинники передусім. Страшна корупція, яку ми маємо "завдяки" і владі, і її виборцям, виїдає очі. Отже, гроші - це все, за чим вони прийшли. Коли росіяни в період "стратегічної перемоги" відновлять свої спроможності, а у нас в період "перемоги" не з'являться справжні дипломати, справжні політики й справжні президенти - гріш ціна нашій "стратегічній перемозі".
Надалі я бачу тільки один шлях: "ми не маємо ядерної зброї, але якщо що, то знайдемо".
"Ми не знаємо, хто полює за російськими вбивцями, це вони самі один за одним самовбиваються".
"Це не ми. Нас там немає. Ми нічого не бачили. Але можемо повторити".
І Армія, Армія, Армія, і тільки потім все інше.
Не завадить виховувати здорову нахабність (на міжнародних майданчиках передусім). І готовність. Українець, який полегшено зітхає після слів "тепер не стрілятимуть", "щось підписали" - ВЖЕ втрачає своє майбутнє.
(с) Олена Кудренко
Український реванш
Коли хтось наступний, хто захоче обратится в нашу владу, скаже про чудові перспективи післявоєнної відбудови, про те, як світ кинеться рятувати нашу економіку, про те, що нарешті наші діти підуть до школи (так, знову зазначу, що Схід до шкіл не ходить, до шкіл долітає за хвилини), "ми не визнаємо юридично, але...", "зруйновано, але ми відбудуємо й тоді заживемо...", "віддамо, але ж не стрілятимуть..." - ця людина повторить не тільки тактичні поразки, але й справжні стратегічні виграші ми ніколи не отримаємо. Ніколи.
Віднині (хоча історія наша повторюється) ми не можемо просто жити мирно. Ми не можемо просто відбудуватись. Ми не можемо просто забути. Ми не можемо просто змиритися. До цього ми кожного разу, після кожної поразки скочувалися в окупацію московитами. Одні покоління гинули від Голодомору, гинули у війнах, а їх нащадки в окупації москвою споживали російську версію нашої історії. Ми з зачищеною свідомістю пробували жити з ними "мирно", проте чергові наші покоління знову гинули. Через них. Калейдоскоп смертей українців, чиї предки вмирали, а наступні покоління втрачали історичну пам'ять - нескінченний.
Стратегічний виграш можливий за умови важкої наполегливої праці - внутрішньополітичної, військової, внутрішньоекономічної, дипломатичної. Я з 2019 року не бачу, щоб ті, хто допомогли путіну ось таке з нами зробити, взагалі розуміли щось про стратегію держави Україна. Тактична поразка з подальшою стратегічною перемогою - це що? Це потік грошей на відбудову? Це тихі ночі й мирні дні? Але вони тепер лише тимчасово тихі.
І тимчасово мирні. Поруч росіяни, на нашому Донбасі, в нашому Криму, на нашій Херсонщині, в кількох десятках кілометрів від мене на Харківщині... Вони повзуть. Вони зариваються в нашу землю. Будують плани. Мають подальші зазіхання. Ти тільки відвернешся - вони вже на метр ближче. На твоєму полі. На твоїй вулиці. В твоїй хаті. За твоїм столом. Їдять твоє, беруть твоє, виносять твоє, вбивають твоїх.
Не може бути миру тепер ніколи. І хай буде проклятий той, хто прийде до влади зі словами "ми все відбудуємо, тепер все буде добре".
Право на життя, як показала війна, має виборюватись не окозамилюванням. Не грошима. Не обіцянками відшкодувань - відшкодування й так мусять бути обов'язковими. Проте перспектива "отримати процвітання України" як подачку - вона затьмарює найважливіший аспект, а саме - КОЛИ росіяни знову прийдуть і знищать все те, що ми/нам відбудували? СКІЛЬКИ доведеться віддати їм наступного разу? ЯКЩО, звісно, українці в Україні ще залишаться, і якщо залишиться сама Україна.
Я думаю, що стратегічна перемога для тих, хто зараз вирішує наші долі - це економічні чинники передусім. Страшна корупція, яку ми маємо "завдяки" і владі, і її виборцям, виїдає очі. Отже, гроші - це все, за чим вони прийшли. Коли росіяни в період "стратегічної перемоги" відновлять свої спроможності, а у нас в період "перемоги" не з'являться справжні дипломати, справжні політики й справжні президенти - гріш ціна нашій "стратегічній перемозі".
Надалі я бачу тільки один шлях: "ми не маємо ядерної зброї, але якщо що, то знайдемо".
"Ми не знаємо, хто полює за російськими вбивцями, це вони самі один за одним самовбиваються".
"Це не ми. Нас там немає. Ми нічого не бачили. Але можемо повторити".
І Армія, Армія, Армія, і тільки потім все інше.
Не завадить виховувати здорову нахабність (на міжнародних майданчиках передусім). І готовність. Українець, який полегшено зітхає після слів "тепер не стрілятимуть", "щось підписали" - ВЖЕ втрачає своє майбутнє.
(с) Олена Кудренко
Український реванш
Небезпечна і вірусна ідея
З самого початку нинішнього року в українське суспільство цілеспрямовано вкидається одна конкретна ідея, один наратив – закінчити війну з Росією за «фінською моделлю». Нагадаю, в 1940-і СРСР двічі воював з Фінляндією. Природно, фіни не могли подолати такого монстра, хоча і билися героїчно. Формально Радянський Союз (тобто Росія) переміг. Фінляндія вчасно капітулювала, позбулася частини території, але залишилася незалежною. І хоча потрапила під щільний радянський вплив, але все ж таки належала до демократичного світу. І, відповідно, швидко стала процвітаючою країною. При цьому статус «особливих відносин» з Москвою не дозволяв Гельсінкі, наприклад, вступати в НАТО або голосувати проти СРСР в ООН. Але зате Фінляндія вільно торгувала з СРСР – і дуже непогано на цій торгівлі заробляла.
І ось тепер деякі українські діячі пропонують: «Давайте помиримося з москалями, віддамо Донбас (все одно він зруйнований і нам нафіг не потрібний), відмовимося від вступу в НАТО, станемо нейтральними, і будемо щасливо жити під боком у РФ, заробляти на торгівлі». Ідея, звичайно, виглядає принадливою – всім хочеться, щоб війна припинилася, і жити, як у Фінляндії.
Але це пастка. Не випадково ж описаний наратив в Україні просувають російські агенти впливу (про них скажу нижче). Між Фінляндією і Україною є принципові відмінності, через які москалі ніколи не погодяться на нашу незалежність – а навпаки, будуть нас знищувати і вогнем випалювати все українське.
Москалі ніколи не вважали фінів «братнім народом» – зневажливо називали їх «чухонцями» і ніколи не вважали небезпечними. Українці ж для них – «братній народ», який «відрікся від сім'ї», а отже, повинен бути покараний і силою «повернений в лоно». Москалі вважають нас зрадниками (хоча незрозуміло, що саме ми «зрадили») і на цій підставі хочуть нас знищити.
Москалі ніколи не вважали фінську мову «діалектом російської мови», не вважали фінів «православними братами по вірі», а Гельсінкі для них – просто місто. Ну а українська мова, з точки зору москалів, вигадана штучно, українці – православні, які стали «розкольниками», а Київ – взагалі «мати міст руських». Звідси, з точки зору москалів, робиться висновок: Україну треба покорити, Київ підкорити, і в наших землях – «навести порядок».
Досить побіжно подивитися на російські ЗМІ і соцмережі, щоб зрозуміти: до фінів москалі байдужі – навіть незважаючи на вступ Фінляндії в НАТО. А ось українців, на думку кацапів, треба всіх вбити, а все українське – випалити розпеченим залізом. Вони такого ставлення навіть і не приховують. Так який тут можливий «фінський варіант»?
До капітуляції України під прикриттям «фінського сценарію» закликає цілий ряд «експертів», серед яких – Олексій Кущ і Олег Попенко. Але ці – за російські гроші цілеспрямовано закликають до капітуляції під виглядом «вигідного миру». У них, на жаль, є ціла маса послідовників – «корисних ідіотів», яким теж дуже хочеться «жити як у Фінляндії». Але які не розуміють, що Москва ніколи не змириться з жодною формою існування України.
Український реванш
З самого початку нинішнього року в українське суспільство цілеспрямовано вкидається одна конкретна ідея, один наратив – закінчити війну з Росією за «фінською моделлю». Нагадаю, в 1940-і СРСР двічі воював з Фінляндією. Природно, фіни не могли подолати такого монстра, хоча і билися героїчно. Формально Радянський Союз (тобто Росія) переміг. Фінляндія вчасно капітулювала, позбулася частини території, але залишилася незалежною. І хоча потрапила під щільний радянський вплив, але все ж таки належала до демократичного світу. І, відповідно, швидко стала процвітаючою країною. При цьому статус «особливих відносин» з Москвою не дозволяв Гельсінкі, наприклад, вступати в НАТО або голосувати проти СРСР в ООН. Але зате Фінляндія вільно торгувала з СРСР – і дуже непогано на цій торгівлі заробляла.
І ось тепер деякі українські діячі пропонують: «Давайте помиримося з москалями, віддамо Донбас (все одно він зруйнований і нам нафіг не потрібний), відмовимося від вступу в НАТО, станемо нейтральними, і будемо щасливо жити під боком у РФ, заробляти на торгівлі». Ідея, звичайно, виглядає принадливою – всім хочеться, щоб війна припинилася, і жити, як у Фінляндії.
Але це пастка. Не випадково ж описаний наратив в Україні просувають російські агенти впливу (про них скажу нижче). Між Фінляндією і Україною є принципові відмінності, через які москалі ніколи не погодяться на нашу незалежність – а навпаки, будуть нас знищувати і вогнем випалювати все українське.
Москалі ніколи не вважали фінів «братнім народом» – зневажливо називали їх «чухонцями» і ніколи не вважали небезпечними. Українці ж для них – «братній народ», який «відрікся від сім'ї», а отже, повинен бути покараний і силою «повернений в лоно». Москалі вважають нас зрадниками (хоча незрозуміло, що саме ми «зрадили») і на цій підставі хочуть нас знищити.
Москалі ніколи не вважали фінську мову «діалектом російської мови», не вважали фінів «православними братами по вірі», а Гельсінкі для них – просто місто. Ну а українська мова, з точки зору москалів, вигадана штучно, українці – православні, які стали «розкольниками», а Київ – взагалі «мати міст руських». Звідси, з точки зору москалів, робиться висновок: Україну треба покорити, Київ підкорити, і в наших землях – «навести порядок».
Досить побіжно подивитися на російські ЗМІ і соцмережі, щоб зрозуміти: до фінів москалі байдужі – навіть незважаючи на вступ Фінляндії в НАТО. А ось українців, на думку кацапів, треба всіх вбити, а все українське – випалити розпеченим залізом. Вони такого ставлення навіть і не приховують. Так який тут можливий «фінський варіант»?
До капітуляції України під прикриттям «фінського сценарію» закликає цілий ряд «експертів», серед яких – Олексій Кущ і Олег Попенко. Але ці – за російські гроші цілеспрямовано закликають до капітуляції під виглядом «вигідного миру». У них, на жаль, є ціла маса послідовників – «корисних ідіотів», яким теж дуже хочеться «жити як у Фінляндії». Але які не розуміють, що Москва ніколи не змириться з жодною формою існування України.
Український реванш
❤2👍2💯2🔥1
Гламурних виборів і куртуазного перемир'я не буде. Будуть руїни і різанина. Згорілі машини з біженцями і лють приречених залишків армії.
Голосування у ВР щодо бюджету це точно показало. Бюджет - передвиборчої кампанії в мирний час. Хотілки, розпили, подачки бидлу, гучні назви... Війни в головах депутатів немає.
Ворог рветься вперед по всіх напрямках. Армія відповзає назад - поки ще без стратегічного прориву ЛБЗ. В оточенні агонізує одне з останніх боєздатних угруповань. Мобілізація провалена в лайно - і Ze кодлою, і губатими Алешами.
Проти ворожої системи військової економіки і дипломатії, проти структури мобілізації і промисловості - у нас «свій шлях». Масовий героїзм Армії. Шапіто і бравурний словесний пронос пропаганди і сисястих речників....
Їх всіх об'єднує одне. Їм не потрібна Україна.
Комусь чергова роль. Сумного правителя у вигнанні.
Комусь годівниця грантожерів, пікейних жилетів у сонній Європі.
Більшості з них - хапай і біжи, з такими грошима не пропадеш.
А нам один вихід. Вивозити жінок, старих і дітей. А самим збиватися в зграї і готуватися до останнього бою.
Український реванш
Голосування у ВР щодо бюджету це точно показало. Бюджет - передвиборчої кампанії в мирний час. Хотілки, розпили, подачки бидлу, гучні назви... Війни в головах депутатів немає.
Ворог рветься вперед по всіх напрямках. Армія відповзає назад - поки ще без стратегічного прориву ЛБЗ. В оточенні агонізує одне з останніх боєздатних угруповань. Мобілізація провалена в лайно - і Ze кодлою, і губатими Алешами.
Проти ворожої системи військової економіки і дипломатії, проти структури мобілізації і промисловості - у нас «свій шлях». Масовий героїзм Армії. Шапіто і бравурний словесний пронос пропаганди і сисястих речників....
Їх всіх об'єднує одне. Їм не потрібна Україна.
Комусь чергова роль. Сумного правителя у вигнанні.
Комусь годівниця грантожерів, пікейних жилетів у сонній Європі.
Більшості з них - хапай і біжи, з такими грошима не пропадеш.
А нам один вихід. Вивозити жінок, старих і дітей. А самим збиватися в зграї і готуватися до останнього бою.
Український реванш
Чтиво на вечір. Про Чорні Ради
В українській історії є демон, якого ми самі кличемо кожні кілька поколінь. Його ім’я - Чорна Рада. Це не подія. Це не дата. Це прокляття народу, який щоразу у вирішальний момент віддає державу на поталу емоціям, образам і дешевим виставам. Бо мислити важко. А руйнувати - весело.
У 1663 році Чорна Рада з’явилася не на порожньому місці. Народ втомився від війни. Народ хотів простих відповідей. Народ хотів «нового», аби лише не думати. Й Брюховецький був тим, хто обіцяв чудеса: мир без бою, державу без еліт, майбутнє без минулого. Москва шепотіла йому люб’язні дурниці. Він вірив. Народ вірив. Держава падала.
Але Чорна Рада - не виняток. Це шаблон української катастрофи. 1918-й - гетьман Скоропадський з’ясовує, шо народ обрав не державу, а революційний хаос. . 2019-й - ше один захват: «аби простий», «аби смішний», «аби свій».
Ми живемо у країні, де натовп завжди перемагає державу.
І натовп завжди програє москві.
Наше прокляття не в тому, шо ми маємо ворога.
Наше прокляття в тому, шо ворог прекрасно знає, коли ми перестаємо думати.
Брюховецький - це тінь Зеленського з минулого.
«Простий хлопець».
«Слуга народу».
«Проти старих».
«За справедливість».
І кожен раз результат однаковий: Москва отримує те, що хоче, без бою.
Величезна країна в центрі Європи вперто грає у демократію наосліп.
Сарказм історії в тому, шо нам навіть не потрібно сили ворога, шоб програти.
Ми самі натискаємо кнопку самознищення під овації власного народу.
Подивись на список зірок нашого абсурду:
• Брюховецький - продав державу за московські мідяки.
• Грушевський - вірив, шо соціалісти переможуть багнети.
• Петлюра - біг між партіями, поки москва й Варшава ділили карту.
• Зеленський - перетворив війну на піар і наповнив владу статистами.
Кожен із них став жертвою тих самих виборців, які хотіли «трохи цирку перед апокаліпсисом».
Чорна Рада - це коли людина з відром попкорну вирішує майбутнє народу, шо воює.
Чорна Рада - це коли у битві за життя перемагає той, хто робить найкращу гримасу.
Чорна Рада - це коли натовп удає, шо має право на суд, але не має здатності на думку.
Дорошенко був тим гетьманом, який намагався будувати державу попри те, що народ хотів видовищ. Він торгувався з імперіями не заради влади, а заради автономії й армії, яка могла протистояти чужій чоботні. І його скинули, бо натовпу стало нудно терпіти складні рішення.
Порошенко - модерний Дорошенко. Він також будував державу у війні, вкладав у зброю, дипломатію й суб’єктність України, псував москві плани. Але й його зрадили ті самі гени Чорної Ради. І ось натовп знову вибрав веселого і простого, обмінявши стратегічну стійкість на одноразову усмішку. Тоді це коштувало нам державності. Тепер коштує життів. Історія мовчки повторюється, бо українці вперто не хочуть її чути.
Ми проклинаємо москву і правильно.
Але хто нас врятує від нас самих?
Поки одні воюють за кожен метр окопів і кожен подих побратима, інші знову готуються до наступної Чорної Ради. Знову «нові обличчя», знову «втомились», знову «хочемо легкого», знову «аби не він».
Ніхто з них не читає історію.
Бо історія - це важко.
А сміятись легко.
Ми - єдина держава у світі, яка програє не тому, шо ворог сильний.
А тому, шо ми легковірні.
І так буде доти, доки ми не навчимося:
гетьман - це не роль,
війна - не сценарій,
країна - не студія,
народ - не аудиторія.
Кожна Чорна Рада закінчується однаково:
масові поховання,
нові окупації,
зламані життя,
зруйновані міста.
І лише тоді натовп тихо каже:
«Ми не знали, шо так буде…»
Візьме свою кобзу і заспіває про свою важку долю...
Але ж знали.
Завжди знали.
Просто в черговий раз вибрали не думати.
Росія має здохнути!
Український реванш
В українській історії є демон, якого ми самі кличемо кожні кілька поколінь. Його ім’я - Чорна Рада. Це не подія. Це не дата. Це прокляття народу, який щоразу у вирішальний момент віддає державу на поталу емоціям, образам і дешевим виставам. Бо мислити важко. А руйнувати - весело.
У 1663 році Чорна Рада з’явилася не на порожньому місці. Народ втомився від війни. Народ хотів простих відповідей. Народ хотів «нового», аби лише не думати. Й Брюховецький був тим, хто обіцяв чудеса: мир без бою, державу без еліт, майбутнє без минулого. Москва шепотіла йому люб’язні дурниці. Він вірив. Народ вірив. Держава падала.
Але Чорна Рада - не виняток. Це шаблон української катастрофи. 1918-й - гетьман Скоропадський з’ясовує, шо народ обрав не державу, а революційний хаос. . 2019-й - ше один захват: «аби простий», «аби смішний», «аби свій».
Ми живемо у країні, де натовп завжди перемагає державу.
І натовп завжди програє москві.
Наше прокляття не в тому, шо ми маємо ворога.
Наше прокляття в тому, шо ворог прекрасно знає, коли ми перестаємо думати.
Брюховецький - це тінь Зеленського з минулого.
«Простий хлопець».
«Слуга народу».
«Проти старих».
«За справедливість».
І кожен раз результат однаковий: Москва отримує те, що хоче, без бою.
Величезна країна в центрі Європи вперто грає у демократію наосліп.
Сарказм історії в тому, шо нам навіть не потрібно сили ворога, шоб програти.
Ми самі натискаємо кнопку самознищення під овації власного народу.
Подивись на список зірок нашого абсурду:
• Брюховецький - продав державу за московські мідяки.
• Грушевський - вірив, шо соціалісти переможуть багнети.
• Петлюра - біг між партіями, поки москва й Варшава ділили карту.
• Зеленський - перетворив війну на піар і наповнив владу статистами.
Кожен із них став жертвою тих самих виборців, які хотіли «трохи цирку перед апокаліпсисом».
Чорна Рада - це коли людина з відром попкорну вирішує майбутнє народу, шо воює.
Чорна Рада - це коли у битві за життя перемагає той, хто робить найкращу гримасу.
Чорна Рада - це коли натовп удає, шо має право на суд, але не має здатності на думку.
Дорошенко був тим гетьманом, який намагався будувати державу попри те, що народ хотів видовищ. Він торгувався з імперіями не заради влади, а заради автономії й армії, яка могла протистояти чужій чоботні. І його скинули, бо натовпу стало нудно терпіти складні рішення.
Порошенко - модерний Дорошенко. Він також будував державу у війні, вкладав у зброю, дипломатію й суб’єктність України, псував москві плани. Але й його зрадили ті самі гени Чорної Ради. І ось натовп знову вибрав веселого і простого, обмінявши стратегічну стійкість на одноразову усмішку. Тоді це коштувало нам державності. Тепер коштує життів. Історія мовчки повторюється, бо українці вперто не хочуть її чути.
Ми проклинаємо москву і правильно.
Але хто нас врятує від нас самих?
Поки одні воюють за кожен метр окопів і кожен подих побратима, інші знову готуються до наступної Чорної Ради. Знову «нові обличчя», знову «втомились», знову «хочемо легкого», знову «аби не він».
Ніхто з них не читає історію.
Бо історія - це важко.
А сміятись легко.
Ми - єдина держава у світі, яка програє не тому, шо ворог сильний.
А тому, шо ми легковірні.
І так буде доти, доки ми не навчимося:
гетьман - це не роль,
війна - не сценарій,
країна - не студія,
народ - не аудиторія.
Кожна Чорна Рада закінчується однаково:
масові поховання,
нові окупації,
зламані життя,
зруйновані міста.
І лише тоді натовп тихо каже:
«Ми не знали, шо так буде…»
Візьме свою кобзу і заспіває про свою важку долю...
Але ж знали.
Завжди знали.
Просто в черговий раз вибрали не думати.
Росія має здохнути!
Український реванш
👍1🔥1🙏1
Озброїти ТЦК. З правом використання зброї на ураження у випадку нападу
Пам'ятати, що заклик чинити опір ТЦК - це заклик до капітуляції. Так само, як і купівля броні. Купівля білих квитків.
Ті, хто це роблять - однозначний союзник росіян і внутрішній ворог. Запам'ятовувати обличчя та імена. Вони - майбутні гауляйтери, поліцаї та просто росіянє.
Через них нас усіх, хто служив і допомагав людямм на службі, будуть відстрелювати по одному після цієї капітуляції.
Тримати у фокусі уваги, що саме росія - це ворог. Ключовий ворог через якого всі ці проблеми.
Не забувати, що формат мобілізації, її уйобська форма, відсутність демобілізації та відмова працювати з усіма формами бар'єрів, які зупиняють людей від доєднання до Сил Оборони - це ВИБІР і абсолютна відповідальність Верховного Головнокомандувача. Зеленського.
Якому Міндіч і Ко будують будиночки поруч з Єрмаком та іншими учасниками схем. За бабки, розкрадені на оборонці.
Пам'ятати, що росія виділила 40% свого бюджету на військо.
Наші ж можновладці підняли собі зарплати до 200к, а солдатам лишили їх 20к. Вальнули чергові лярди в телемарафон. А справа розкрадання та плівки канули в лєту.
Я за повальну мобілізацію.
Я за розпуск парламенту.
Я за жіночу мобілізації.
Я за чіткі терміни служби.
Я за терміни за гратами зєлє та командє.
Я за скасування повального бронювання.
Я за перехід економіки на військові рейки з усіма обмеженнями та дискомфортом.
Я за віялові відключення та обмеження споживання.
Безкомпромісно. Безжалісно.
Аби не під росіянським прапором.
Бо зараз фаза "або ми їх, або вони нас".
А тут ще і свої гниди допомагають.
Вбивати і їх також.
Український реванш
Пам'ятати, що заклик чинити опір ТЦК - це заклик до капітуляції. Так само, як і купівля броні. Купівля білих квитків.
Ті, хто це роблять - однозначний союзник росіян і внутрішній ворог. Запам'ятовувати обличчя та імена. Вони - майбутні гауляйтери, поліцаї та просто росіянє.
Через них нас усіх, хто служив і допомагав людямм на службі, будуть відстрелювати по одному після цієї капітуляції.
Тримати у фокусі уваги, що саме росія - це ворог. Ключовий ворог через якого всі ці проблеми.
Не забувати, що формат мобілізації, її уйобська форма, відсутність демобілізації та відмова працювати з усіма формами бар'єрів, які зупиняють людей від доєднання до Сил Оборони - це ВИБІР і абсолютна відповідальність Верховного Головнокомандувача. Зеленського.
Якому Міндіч і Ко будують будиночки поруч з Єрмаком та іншими учасниками схем. За бабки, розкрадені на оборонці.
Пам'ятати, що росія виділила 40% свого бюджету на військо.
Наші ж можновладці підняли собі зарплати до 200к, а солдатам лишили їх 20к. Вальнули чергові лярди в телемарафон. А справа розкрадання та плівки канули в лєту.
Я за повальну мобілізацію.
Я за розпуск парламенту.
Я за жіночу мобілізації.
Я за чіткі терміни служби.
Я за терміни за гратами зєлє та командє.
Я за скасування повального бронювання.
Я за перехід економіки на військові рейки з усіма обмеженнями та дискомфортом.
Я за віялові відключення та обмеження споживання.
Безкомпромісно. Безжалісно.
Аби не під росіянським прапором.
Бо зараз фаза "або ми їх, або вони нас".
А тут ще і свої гниди допомагають.
Вбивати і їх також.
Український реванш
👍2❤1💯1
«Фінляндизація України», або Союзна держава 2:0
Фінляндизація України – це поновлення васальної залежності від Росії і фактично, вже зараз, відмова навіть від ідеологічних і політичних спроб зберегти геополітичний, економічний і культурний суверенітет. Це означає, що Москва матиме повний політичний контроль над ситуацією в Україні, як і над політичною системою і процесами. Вона вирішуватиме, кому бути політичним діячем, а кого прибрати.
Те, що ми бачимо, це знову спроби «сподобатися Кремлю», стрілки на майбутнє, всі в тій же парадигмі «ми без Росії нікуди». Або ще гірше, наївна спроба «обдурити Москву». У глобальному сенсі означає – давайте не робитимемо з Росії ворога. (Я допускаю, що ця ідея вводиться виключно заради того, щоб використати кон'юнктуру зовнішніх підходів США.)
З урахуванням багатосторонньої залежності Фінляндії від Росії (бо фіни і так зберігали свою культурну, етнічну самобутність, їх неможливо було русифікувати), навіть приймаючи саме поняття фінляндизації України в публічну дискусію, і проєктуючи її на майбутнє, ми відмовляємося від права бути господарями своєї країни.
Наведу приклад реальної фінляндизації: «Кожен фінський кар'єрист – партійний і промисловий лідер, член парламенту, політик або лідер молодіжного руху, – намагається обзавестися своєю власною контактною особою з Техтаанкату (радянське посольство в Гельсінкі). Найважливішим політикам такий контакт надається з ініціативи самого посольства. Політики називають своїх контактів kotiryssä (домашній москаль). Зустрічі з kotiryssä проходять регулярно за ланчем, його запрошують в сауну в готелях Palace, Hesperia або в сауні штаб-квартири партії, а іноді також додому, на дачу або на лижні прогулянки до Лапландії. У відповідь kotiryssä стежить за тим, щоб політик регулярно отримував запрошення на прийоми і в сауну посольства». За словами Міхая Пачепи, втікача, керівника Румунської розвідки часів Чаушеску, навіть президент Фінляндії Урхо Кекконен був співробітником КДБ.
Для українців сьогодні має існувати ясне розуміння, що будь-який м'який, чи не м'який проєкт перебування України в залежності, чи в орбіті впливів Москви – це залишатися колонією, без демократичного ладу і свого власного національного проєкту.
Український реванш
Фінляндизація України – це поновлення васальної залежності від Росії і фактично, вже зараз, відмова навіть від ідеологічних і політичних спроб зберегти геополітичний, економічний і культурний суверенітет. Це означає, що Москва матиме повний політичний контроль над ситуацією в Україні, як і над політичною системою і процесами. Вона вирішуватиме, кому бути політичним діячем, а кого прибрати.
Те, що ми бачимо, це знову спроби «сподобатися Кремлю», стрілки на майбутнє, всі в тій же парадигмі «ми без Росії нікуди». Або ще гірше, наївна спроба «обдурити Москву». У глобальному сенсі означає – давайте не робитимемо з Росії ворога. (Я допускаю, що ця ідея вводиться виключно заради того, щоб використати кон'юнктуру зовнішніх підходів США.)
З урахуванням багатосторонньої залежності Фінляндії від Росії (бо фіни і так зберігали свою культурну, етнічну самобутність, їх неможливо було русифікувати), навіть приймаючи саме поняття фінляндизації України в публічну дискусію, і проєктуючи її на майбутнє, ми відмовляємося від права бути господарями своєї країни.
Наведу приклад реальної фінляндизації: «Кожен фінський кар'єрист – партійний і промисловий лідер, член парламенту, політик або лідер молодіжного руху, – намагається обзавестися своєю власною контактною особою з Техтаанкату (радянське посольство в Гельсінкі). Найважливішим політикам такий контакт надається з ініціативи самого посольства. Політики називають своїх контактів kotiryssä (домашній москаль). Зустрічі з kotiryssä проходять регулярно за ланчем, його запрошують в сауну в готелях Palace, Hesperia або в сауні штаб-квартири партії, а іноді також додому, на дачу або на лижні прогулянки до Лапландії. У відповідь kotiryssä стежить за тим, щоб політик регулярно отримував запрошення на прийоми і в сауну посольства». За словами Міхая Пачепи, втікача, керівника Румунської розвідки часів Чаушеску, навіть президент Фінляндії Урхо Кекконен був співробітником КДБ.
Для українців сьогодні має існувати ясне розуміння, що будь-який м'який, чи не м'який проєкт перебування України в залежності, чи в орбіті впливів Москви – це залишатися колонією, без демократичного ладу і свого власного національного проєкту.
Український реванш
Як зникла ірландська мова? Дуже швидко. Знадобилося лише 200 років або 3 покоління, аби ця давня мова майже припинила своє існування. Нині нею щодня послуговуються лише 0,1% населення Ірландії.
Це дуже сумно, адже ця мова має надзвичайну історію. Наприклад, у період з VI до IX ст., який дістав назву «Золота доба», Ірландія була єдиною в Європі країною, мову якої використовували в літературі та освітніх закладах. В усіх інших державах у той час панувала латина. Але згодом ірландці потрапили в залежність спочатку до норманів, а потім до анґлійців.
Останні уже в Середньовіччі вважали свою мову важливим компонентом національної ідентичності. Король Генріх VIII видав на початку XVI ст. низку указів, спрямованих проти ірландської мови.
Ключову роль у прискоренні лінгвоциду відіграло заснування анґлійських поселень на ірландській території, що почалося ще в XVI ст. і набуло найбільшого розмаху за часів Олівера Кромвеля, якого нині вважають національним героєм Анґлії.
Особливо відчутною була експансія анґлійської мови в період 1600–1800 pp. На кінець XVIII ст. нею вже говорило понад 50% населення Ірландії!
Важливу роль відіграло і те, що до складу анґлійської мовної більшості увійшла панівна верхівка. Ірландськомовними залишилися переважно представники низів (селяни), а їхній мові дуже бракувало соціального престижу та офіційного визнання.
На початку XIX ст. ірландці зазнали ще одного важкого удару: на анґлійську мову перейшло католицьке духівництво, яке вирішило, що це сприятиме піднесенню престижу конфесії. Оскільки початкова освіта була переважно в руках ченців, то система так званих «національних шкіл», запроваджена у 1831р., стала своєрідною машиною мововбивства.
Фатальну роль відіграли і голодомори першої половини XIX ст., які найбільше позначилися на соціальних низах Ірландії, тобто ірландськомовному населенні: його пропорція стрімко зменшилася через вимирання та інтенсивну еміграцію.
При цьому анґлійська та ірландська мови дуже сильно відрізняються – вони навіть належать до різних мовних сімей. Анґлійська – до ґерманських мов, а ірландська – до кельтських. У них абсолютно різні правила ґраматики, різні слова та вимова.
Нічого не нагадує вам ця історія? Чи є ще десь країна, в якій окупанти влаштовували лінґвоцид та голодомор, а потім стверджували, що місцева мова – то мова селян? Правильно – ця країна Білорусь. І їхня мова нині теж офіційно на межі вимирання.
Україна з легкістю може повторити долю Ірландії та Білорусі, якщо в нашій країні будуть ті, для кого українська мова "не на часі".
Мова живе, коли нею розмовляють.
Українці розмовляють українською! 🇺🇦
Український реванш
Це дуже сумно, адже ця мова має надзвичайну історію. Наприклад, у період з VI до IX ст., який дістав назву «Золота доба», Ірландія була єдиною в Європі країною, мову якої використовували в літературі та освітніх закладах. В усіх інших державах у той час панувала латина. Але згодом ірландці потрапили в залежність спочатку до норманів, а потім до анґлійців.
Останні уже в Середньовіччі вважали свою мову важливим компонентом національної ідентичності. Король Генріх VIII видав на початку XVI ст. низку указів, спрямованих проти ірландської мови.
Ключову роль у прискоренні лінгвоциду відіграло заснування анґлійських поселень на ірландській території, що почалося ще в XVI ст. і набуло найбільшого розмаху за часів Олівера Кромвеля, якого нині вважають національним героєм Анґлії.
Особливо відчутною була експансія анґлійської мови в період 1600–1800 pp. На кінець XVIII ст. нею вже говорило понад 50% населення Ірландії!
Важливу роль відіграло і те, що до складу анґлійської мовної більшості увійшла панівна верхівка. Ірландськомовними залишилися переважно представники низів (селяни), а їхній мові дуже бракувало соціального престижу та офіційного визнання.
На початку XIX ст. ірландці зазнали ще одного важкого удару: на анґлійську мову перейшло католицьке духівництво, яке вирішило, що це сприятиме піднесенню престижу конфесії. Оскільки початкова освіта була переважно в руках ченців, то система так званих «національних шкіл», запроваджена у 1831р., стала своєрідною машиною мововбивства.
Фатальну роль відіграли і голодомори першої половини XIX ст., які найбільше позначилися на соціальних низах Ірландії, тобто ірландськомовному населенні: його пропорція стрімко зменшилася через вимирання та інтенсивну еміграцію.
При цьому анґлійська та ірландська мови дуже сильно відрізняються – вони навіть належать до різних мовних сімей. Анґлійська – до ґерманських мов, а ірландська – до кельтських. У них абсолютно різні правила ґраматики, різні слова та вимова.
Нічого не нагадує вам ця історія? Чи є ще десь країна, в якій окупанти влаштовували лінґвоцид та голодомор, а потім стверджували, що місцева мова – то мова селян? Правильно – ця країна Білорусь. І їхня мова нині теж офіційно на межі вимирання.
Україна з легкістю може повторити долю Ірландії та Білорусі, якщо в нашій країні будуть ті, для кого українська мова "не на часі".
Мова живе, коли нею розмовляють.
Українці розмовляють українською! 🇺🇦
Український реванш
Forwarded from Кепскія Гены
Ворог, якого ми знову запросили в тил - ч.1
Замість передмови, краще поясню. Підор - це синонім слова росіянин. Їхній основний вид комунікації, який вони називають «язиком» - є підорська мова. Я не намагаюся щось завуалювати алегоріями. Навпаки, закликаю вбивати росіян по можливості, де б ви їх не зустріли. Бо вони є підорськими метастазами ракової пухлини-Московії. Єдине безпечне місце їхнього існування повинно бути московське гетто з забороною його залишення. Прийняти росіянина до європейської цивілізації можна тільки через кров інших москальських підорів і перехід в європейський культурний, мовний і релігійний світ.
Мантра про наших російськомовних хлопчиків в окопах - одна з найефективніших в арсеналі інформаційної війни підорів. Вона дозволяє одночасно:
- розширювати вікно Овертона в напрямку окупаційної риторики підорських агітаторів російською мовою, що дуже полегшує їм роботу
- виправдовувати використання мови підорів в суспільстві через образ героя-воїна, який користається російською мовою і боронить Україну
- зменшувати мотивацію солдата переходу з підорської мови на українську через хибну логічну послідовність вседозволеності за героїзм
Звісно, основним фактором залишатися в інформаційному полі підорів - є звичайна тваринна лінь. Не бажання робити зусилля в бік саморозвитку, вимагати від свого мозку працювати. Підорської владі не потрібні мислячі, ініціативні люди. Їм потрібно інертне бидло, яке сприймає і виконує «прикази на русском язикє». Декласований елемент, якого потрібно утилізувати з максимальною швидкістю та якістю в інтересах окупації нових територій підорською імперією.
Ще одним важливим фактором тримання українця в підорському в інфополі є страх. Страх смерті звісно ж один з найприродніших для тварини. Тваринна сутність також часто перемагає в особистості через лінь здійснювати зусилля руху в напрямку до людяності. Звісно, я привожу приклади не вільних тварин, а приручених власниками. Для таких тварин є прекрасне визначення: бидло.
От якраз таке підорське бидло зазвичай і втікає від відповідальності перед своєю нацією, виправдовуючи свій страх всіма наративами підорської пропаганди. Доля бидла чітко сформульована підорским пропагандистом Пушкіним:
Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич.
Звісно, ж свій страх бидло буде виправдовувати підміною понять і перекладанням відповідальності з себе на владу і її інструменти, на патріотів і їхній радикалізм, на некорелюючі приклади інших держав, сфер діяльності та неоднозначність процесів.
Падпісацца🐈⬛ Інстаграм
Замість передмови, краще поясню. Підор - це синонім слова росіянин. Їхній основний вид комунікації, який вони називають «язиком» - є підорська мова. Я не намагаюся щось завуалювати алегоріями. Навпаки, закликаю вбивати росіян по можливості, де б ви їх не зустріли. Бо вони є підорськими метастазами ракової пухлини-Московії. Єдине безпечне місце їхнього існування повинно бути московське гетто з забороною його залишення. Прийняти росіянина до європейської цивілізації можна тільки через кров інших москальських підорів і перехід в європейський культурний, мовний і релігійний світ.
Мантра про наших російськомовних хлопчиків в окопах - одна з найефективніших в арсеналі інформаційної війни підорів. Вона дозволяє одночасно:
- розширювати вікно Овертона в напрямку окупаційної риторики підорських агітаторів російською мовою, що дуже полегшує їм роботу
- виправдовувати використання мови підорів в суспільстві через образ героя-воїна, який користається російською мовою і боронить Україну
- зменшувати мотивацію солдата переходу з підорської мови на українську через хибну логічну послідовність вседозволеності за героїзм
Звісно, основним фактором залишатися в інформаційному полі підорів - є звичайна тваринна лінь. Не бажання робити зусилля в бік саморозвитку, вимагати від свого мозку працювати. Підорської владі не потрібні мислячі, ініціативні люди. Їм потрібно інертне бидло, яке сприймає і виконує «прикази на русском язикє». Декласований елемент, якого потрібно утилізувати з максимальною швидкістю та якістю в інтересах окупації нових територій підорською імперією.
Ще одним важливим фактором тримання українця в підорському в інфополі є страх. Страх смерті звісно ж один з найприродніших для тварини. Тваринна сутність також часто перемагає в особистості через лінь здійснювати зусилля руху в напрямку до людяності. Звісно, я привожу приклади не вільних тварин, а приручених власниками. Для таких тварин є прекрасне визначення: бидло.
От якраз таке підорське бидло зазвичай і втікає від відповідальності перед своєю нацією, виправдовуючи свій страх всіма наративами підорської пропаганди. Доля бидла чітко сформульована підорским пропагандистом Пушкіним:
Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич.
Звісно, ж свій страх бидло буде виправдовувати підміною понять і перекладанням відповідальності з себе на владу і її інструменти, на патріотів і їхній радикалізм, на некорелюючі приклади інших держав, сфер діяльності та неоднозначність процесів.
Падпісацца
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Telegram
Кепскія Гены
Ваяр АСП «Тэрор»🔝кіраўнік БДК https://t.me/BDK022
Публічны чат: https://t.me/kepski_chat
Асабістыя пытанні: @genatavr
Шляхце гонар 🐈⬛ рабам жах!
Публічны чат: https://t.me/kepski_chat
Асабістыя пытанні: @genatavr
Шляхце гонар 🐈⬛ рабам жах!
Forwarded from Кепскія Гены
Ворог, якого ми знову запросили в тил - ч.2
Ненавість до ТЦК. Теж дуже успішна інформаційна перемога підорів за підтримкою бидла. Якщо ви зустрінете адепта ненависті до військових ТЦК, попросите його розшифрувати цю абревіатуру з всім вже відомих мантр. В більшості випадків результат буде схожий на той, що ви могли бачити на «картонному майдані» з абревіатурами НАБУ/САП. Але принципи пропаганди працюють відмінно, сотні і сотні років по одних і тих самих принципах. І якщо з недосконалістю ТЦК держава працює, то на пропагандистському фронті явно програє з формуванням образу військовослужбовця центру комплектування.
Якщо б я мав вплив на інфополітику України, то в теперішньої ситуації запропонував наступні контр дії наративам підорів: зневажливий страх бидла замінити на страх поваги через силу. Замість образа «безпрєдєльщиків в погонах» формувати образ недоторканої гвардії головнокомандувача. Суспільство повинно відчувати нерівність перед військовими, і повагу до ТЦК як до представників служби переведення з звичайного громадянина в касту воїнів. Звісно цей образ повінен підкріплюватися правом представника ТЦК відстоювати честь держави і армії силою і зброєю.
Вже вангую скиглення бидла з сотнями виправдовувань своєї нікчемності. Але в воїна вони викликають тільки сміх та огиду. Для мене ТЦК це інструмент для поповнення не комплектних підрозділів, якими зʼявляються всі відомі мені. Інструмент ротації «російськомовних хлопчиків в окопах», щоб вони могли через роки перебування на лінії зіткнення впевнитися: «Я воював не даремно і повернувся з бруду траншей, смерті, підорського смороду присутності в цивілізовану Україну з україномовним, національно орієнтованим суспільством. Я хочу жити в ньому, вивчити мову і бути не менш корисним в цивільному житті, ніж на фронті.» Для мене ТЦК - це можливість не списувати поранених бійців в суспільство, отруєне підорською пропагандою, а надання можливості їм продовжувати службу. І я точно знаю про що говорю, як би воно образливо не звучало для деяких читачів моїх думок. Знаю через приклад мого побратима Лукі. Він повернувся на нуль, де загинув через бидло, якому не мав бажання доказувати, що воював, отримав багато поранень і списаний на службу в ТЦК.
Якщо ви це все прочитали, розраховуючи знайти якийсь концепт, рішення ситуації, алгоритм дій - то ні. Я просто висловив частину своїх думок після нещодавньої зустрічі із польським побратимом, який зараз займається аналізом пропаганди і контрпропагандою в армії і суспільстві Польщі.
По висновках його аналітики, зараз 30% всіх коментарів польською мовою на політичні, соціальні і військові теми залишають російські боти і проросійські поляки. До речі, це підтверджують онлайн опитування на тему «Чиї дрони атакували Польщу?», де 30% респондентів звинуватило в цьому Україну.
Але це окрема тема пропагандистської війни підорів проти європейської цивілізації. Якщо вам будуть цікаві мої дилетантські спостереження і висновки на тему форми пропаганди, яка ще до Майдану отримала назву «хохлосрач» - як мінімум поверніть 300 підписників, що дезертирували від мне на тг-канали збору полуниці. Ну, і пишіть ваші думки на тему, як в черговий раз рашка всіх їбе своїми старими пропагандистськими інструментами.
Падпісацца 🐈⬛ Інстаграм
Ненавість до ТЦК. Теж дуже успішна інформаційна перемога підорів за підтримкою бидла. Якщо ви зустрінете адепта ненависті до військових ТЦК, попросите його розшифрувати цю абревіатуру з всім вже відомих мантр. В більшості випадків результат буде схожий на той, що ви могли бачити на «картонному майдані» з абревіатурами НАБУ/САП. Але принципи пропаганди працюють відмінно, сотні і сотні років по одних і тих самих принципах. І якщо з недосконалістю ТЦК держава працює, то на пропагандистському фронті явно програє з формуванням образу військовослужбовця центру комплектування.
Якщо б я мав вплив на інфополітику України, то в теперішньої ситуації запропонував наступні контр дії наративам підорів: зневажливий страх бидла замінити на страх поваги через силу. Замість образа «безпрєдєльщиків в погонах» формувати образ недоторканої гвардії головнокомандувача. Суспільство повинно відчувати нерівність перед військовими, і повагу до ТЦК як до представників служби переведення з звичайного громадянина в касту воїнів. Звісно цей образ повінен підкріплюватися правом представника ТЦК відстоювати честь держави і армії силою і зброєю.
Вже вангую скиглення бидла з сотнями виправдовувань своєї нікчемності. Але в воїна вони викликають тільки сміх та огиду. Для мене ТЦК це інструмент для поповнення не комплектних підрозділів, якими зʼявляються всі відомі мені. Інструмент ротації «російськомовних хлопчиків в окопах», щоб вони могли через роки перебування на лінії зіткнення впевнитися: «Я воював не даремно і повернувся з бруду траншей, смерті, підорського смороду присутності в цивілізовану Україну з україномовним, національно орієнтованим суспільством. Я хочу жити в ньому, вивчити мову і бути не менш корисним в цивільному житті, ніж на фронті.» Для мене ТЦК - це можливість не списувати поранених бійців в суспільство, отруєне підорською пропагандою, а надання можливості їм продовжувати службу. І я точно знаю про що говорю, як би воно образливо не звучало для деяких читачів моїх думок. Знаю через приклад мого побратима Лукі. Він повернувся на нуль, де загинув через бидло, якому не мав бажання доказувати, що воював, отримав багато поранень і списаний на службу в ТЦК.
Якщо ви це все прочитали, розраховуючи знайти якийсь концепт, рішення ситуації, алгоритм дій - то ні. Я просто висловив частину своїх думок після нещодавньої зустрічі із польським побратимом, який зараз займається аналізом пропаганди і контрпропагандою в армії і суспільстві Польщі.
По висновках його аналітики, зараз 30% всіх коментарів польською мовою на політичні, соціальні і військові теми залишають російські боти і проросійські поляки. До речі, це підтверджують онлайн опитування на тему «Чиї дрони атакували Польщу?», де 30% респондентів звинуватило в цьому Україну.
Але це окрема тема пропагандистської війни підорів проти європейської цивілізації. Якщо вам будуть цікаві мої дилетантські спостереження і висновки на тему форми пропаганди, яка ще до Майдану отримала назву «хохлосрач» - як мінімум поверніть 300 підписників, що дезертирували від мне на тг-канали збору полуниці. Ну, і пишіть ваші думки на тему, як в черговий раз рашка всіх їбе своїми старими пропагандистськими інструментами.
Падпісацца 🐈⬛ Інстаграм
Telegram
Кепскія Гены
Ваяр АСП «Тэрор»🔝кіраўнік БДК https://t.me/BDK022
Публічны чат: https://t.me/kepski_chat
Асабістыя пытанні: @genatavr
Шляхце гонар 🐈⬛ рабам жах!
Публічны чат: https://t.me/kepski_chat
Асабістыя пытанні: @genatavr
Шляхце гонар 🐈⬛ рабам жах!
Пам'ятаєте у 2012 році була інформація про кінець Світу. Спиралося це припущення на те, що 22 грудня 2012 року закінчився календар індійців Майя. Він справді закінчився, тому що завершився один повний космічний цикл, який тривав 25920 років, і...почався Новий!
Цей космічний цикл, який відслідковували і по якому жили наші пращури тисячі років складає 25920 років і є – Коло Сварога.
Він вказує: Ніч Сварога закінчилася і почався Ранок Сварога!
Нам з вами випала така доля, така честь і космічна місія народитися саме в цей час. І стати в найтемніші часи перед світанком – першими променями Ранку Сварога.
З 2012 року Почався Новий Світлотворчий цикл, провідником якого є Українська Нація (етнос). Тому що Українці – це Світлоносці.
УкРАїна, згідно із Вселенськими символами – це КРАЙ – територія на планеті Земля Творця (Бога) Світла (Сонця) – РА! У слові «КРАЙ» зашифровано два Божественні сакральні слова-символи: РА (Світло – Сонце) і РАЙ (з індоарійського – буквально означає ЩАСТЯ)!
Ми єдиний народ в світі, який на Різдво Сонця Непереможного (Коляду) підіймає і носить Зірку, вітаючи всіх і сповіщаючи Світ і добрих людей, що народилося Нове Сонце!
Настав переломний момент в планетарному циклі, від якого залежить усе живе на Землі. «Старе» Сонце вже зайшло 22 грудня 2012 року. Йде боротьба темряви і світла. Епіцентром цієї боротьби є УкРАїна, країна Бога Сонця РА.
Україна перетворилася на територію найбільшого у світі напруження. Від долі України залежить майбутнє світу. Тому війна за Україну безпрецедентно гостра, рішуча і визначальна.
Водночас всі відаючі люди розуміють, що вже відбувається народження «нового» Сонця. Українське Сонце уже сходить!
Це місія Української Нації (етносу) здолати імперію зла московію, захистити Світ від ядерної катастрофи і стати Інтелектуальним і Духовним центром об’єднаної Європи від Ла-Маншу до Уралу.
Війна з московією виступає великим прискорювачем: те, що інші народи будуть проходити роки (а можливо й десятиріччя), ми, українці, проходимо за кілька місяців.
Бо під найсильнішим тиском найсуворіших випробувань кується самий сильний і найяскравіший діамант Української душі.
"Нас мало але ми переможемо!"– це давне арійське гасло, джерелом якого є Сонячний егрегор. УкРАїна – це сонячний центр нової епохи.
Нам важко, проте зараз ми Духовно найсильніші люди на планеті. Бог не дає випробувань вище наших сил. Ми впораємося!
Без Перемоги України, без нас, українців, не народиться новий Світ.
Незворотній рух Держави Україна нового циклу почався.
Як визначено, так і буде!
Український реванш
Цей космічний цикл, який відслідковували і по якому жили наші пращури тисячі років складає 25920 років і є – Коло Сварога.
Він вказує: Ніч Сварога закінчилася і почався Ранок Сварога!
Нам з вами випала така доля, така честь і космічна місія народитися саме в цей час. І стати в найтемніші часи перед світанком – першими променями Ранку Сварога.
З 2012 року Почався Новий Світлотворчий цикл, провідником якого є Українська Нація (етнос). Тому що Українці – це Світлоносці.
УкРАїна, згідно із Вселенськими символами – це КРАЙ – територія на планеті Земля Творця (Бога) Світла (Сонця) – РА! У слові «КРАЙ» зашифровано два Божественні сакральні слова-символи: РА (Світло – Сонце) і РАЙ (з індоарійського – буквально означає ЩАСТЯ)!
Ми єдиний народ в світі, який на Різдво Сонця Непереможного (Коляду) підіймає і носить Зірку, вітаючи всіх і сповіщаючи Світ і добрих людей, що народилося Нове Сонце!
Настав переломний момент в планетарному циклі, від якого залежить усе живе на Землі. «Старе» Сонце вже зайшло 22 грудня 2012 року. Йде боротьба темряви і світла. Епіцентром цієї боротьби є УкРАїна, країна Бога Сонця РА.
Україна перетворилася на територію найбільшого у світі напруження. Від долі України залежить майбутнє світу. Тому війна за Україну безпрецедентно гостра, рішуча і визначальна.
Водночас всі відаючі люди розуміють, що вже відбувається народження «нового» Сонця. Українське Сонце уже сходить!
Це місія Української Нації (етносу) здолати імперію зла московію, захистити Світ від ядерної катастрофи і стати Інтелектуальним і Духовним центром об’єднаної Європи від Ла-Маншу до Уралу.
Війна з московією виступає великим прискорювачем: те, що інші народи будуть проходити роки (а можливо й десятиріччя), ми, українці, проходимо за кілька місяців.
Бо під найсильнішим тиском найсуворіших випробувань кується самий сильний і найяскравіший діамант Української душі.
"Нас мало але ми переможемо!"– це давне арійське гасло, джерелом якого є Сонячний егрегор. УкРАїна – це сонячний центр нової епохи.
Нам важко, проте зараз ми Духовно найсильніші люди на планеті. Бог не дає випробувань вище наших сил. Ми впораємося!
Без Перемоги України, без нас, українців, не народиться новий Світ.
Незворотній рух Держави Україна нового циклу почався.
Як визначено, так і буде!
Український реванш
Що ви будете робити, якщо Україна не зазнає поразки?
Оці всі ждуни, перевертні, зрадники і напівукраїнчики. Оці, хто досі вчить дітей московицькою мовою. Оці, хто досі слухає московицьку недомузику. Оці, хто читає булгакава в оригіналі та цитує сторінками пушкіна. Хто дивиться недокіно, московського розливу. Хто в телефоні обирає "русский" у якості мови операційки. Хто навіть акаунти соцмереж підписує власним ім'ям московицького варіанту.
Що ви потім будете робити?
Ну грець з вами, а що ваші діти робитимуть в Україні?
Сподіваєтесь потім поїхати по Європам? Так там ви ще більш непотрібні, ніж тут. Вам там точно не сподобається. І дітям вашим не сподобається.
Ви нічиї, ви ніхто і ніщо.
А хто ж ви?
Українці? Справді? А окрім паспорта є щось на доказ вашого українства?
Не сподівайтесь на куплені вишиванки. Ви навіть у вишиванках смердите московщиною.
Не сподівайтесь на зазубрені пару слів українською. "Паляницю" вимовляти - це ще не знати мову.
Не сподівайтесь на кума, свата, брата, тестя, корєшаню, які за вас порішають. Не порішають, бо ви токсичні, ви "западло", ви ізгої, ви зайві... то колись з вами декому було вигідно "корєшивать", а тепер не буде вигоди ніякої. Ніколи вже не буде.
Тож...
Що ви будете робити, коли Україна не зазнає поразки?
У вас лишився один дуже кволий умовний шанс виправитись. І треба поспішати, бо потім буде пізно і чекати вас ніхто не буде.
Хоча... ви вже не встигли і навіть не розумієте це.
Український реванш
Оці всі ждуни, перевертні, зрадники і напівукраїнчики. Оці, хто досі вчить дітей московицькою мовою. Оці, хто досі слухає московицьку недомузику. Оці, хто читає булгакава в оригіналі та цитує сторінками пушкіна. Хто дивиться недокіно, московського розливу. Хто в телефоні обирає "русский" у якості мови операційки. Хто навіть акаунти соцмереж підписує власним ім'ям московицького варіанту.
Що ви потім будете робити?
Ну грець з вами, а що ваші діти робитимуть в Україні?
Сподіваєтесь потім поїхати по Європам? Так там ви ще більш непотрібні, ніж тут. Вам там точно не сподобається. І дітям вашим не сподобається.
Ви нічиї, ви ніхто і ніщо.
А хто ж ви?
Українці? Справді? А окрім паспорта є щось на доказ вашого українства?
Не сподівайтесь на куплені вишиванки. Ви навіть у вишиванках смердите московщиною.
Не сподівайтесь на зазубрені пару слів українською. "Паляницю" вимовляти - це ще не знати мову.
Не сподівайтесь на кума, свата, брата, тестя, корєшаню, які за вас порішають. Не порішають, бо ви токсичні, ви "западло", ви ізгої, ви зайві... то колись з вами декому було вигідно "корєшивать", а тепер не буде вигоди ніякої. Ніколи вже не буде.
Тож...
Що ви будете робити, коли Україна не зазнає поразки?
У вас лишився один дуже кволий умовний шанс виправитись. І треба поспішати, бо потім буде пізно і чекати вас ніхто не буде.
Хоча... ви вже не встигли і навіть не розумієте це.
Український реванш