Хороший, плохой, злой
Не так давно мы уже говорили, что слова «оппортунизм» и «смерть» для нас означают одно и то же. И вот нежданно-негаданно пришло очередное подтверждение этому, теперь с другой стороны фронта. Небезызвестный Клим Жуков имел неосторожность объявить сбор на что-то там для ВС РФ, за что получил заслуженную критику от левонастроенной публики. После этого критику Клима Жукова продолжили уже правые, в ответ на что Клим Саныч начал бросаться пруфами, что он — свой, буржуинский, и вообще патриот, который всецело поддерживает родное начальство в его освободительном походе. Что целая куча людей и подтвердила. Вот, даже сказал, что происшествие в Белгороде (о котором МО РФ отчиталось, что упали обломки сбитой ракеты) — это террористическая атака, и надо срочно двигать фронт. Поможет ли ему это? Сильно сомневаемся. Посадить — не посадят, но язык свой Клим Саныч гарантированно укоротит. Видели мы похожие прецеденты.
Со всеми перипетиями истории можете ознакомиться на его канале, ибо в данном случае подробности не имеют значения. Имеет значение суть происходящего и суть позиции сторон. А суть позиции украинского СоцРуха, Андрея Рудого, Клима Жукова, Олега Верника и черта в ступе заключается в том, что они не предлагают искать союзников. Даже не предлагают варианта создания организации, которая бы уже могла хоть как-то с кем-то объединяться и заключать союзы. Они предлагают найти менее реакционный режим, который надо защитить или, наоборот, установить. Иными словами, предлагают нам найти тех, кто сделает за нас нашу работу. Спешу напомнить, что марксизм — это учение об освобождении пролетариата СВОИМИ СИЛАМИ. Никто не станет, да и не обязан, давать пролетариату того, что нужно только самому пролетариату.
А потому для нашего дела абсолютно бесполезно пытаться встроиться и переплюнуть правых — от украинских умеренных и не очень националистов до российских либералов и черносотенцев — в патриотизме. Разный он у нас, патриотизм этот. Потому, будь ты хоть уважаемый лидер общественного мнения, или рядовой коммунист, или сочувствующий, сколько ни донать на дроны для ЗСУ или ВС РФ, это ни на копеечку не сблизит тебя с ними. Мировое коммунистическое движение наступало на эти грабли уже бессчетное количество раз. Наше украинское — уже дважды. Может хватит, наконец, скакать по граблям?
Где-то на этом моменте кто-то должен завопить о сектанстве, догматизме и Семине (с легкой руки Андрея Рудого последний стал весьма популярен в этом плане). Вспомнить Ленина, Сталина, Мао и еще кого-нибудь, после чего кричать о возможности и необходимости союза кого-то с кем-то в соответствии со своими представлениями о прекрасном. Мы же, со своей стороны, замечаем, что союз — ВНЕЗАПНО — возможен. Возможно, даже будет необходим! Но надо понимать, что это за союз. Ведь наше сражение не будет похоже на «Звездные войны», где силы света забывают свои разногласия и, преодолевая трудности, одерживают верх над силами тьмы, ознаменуя победу бобра над козлом и установление в галактике мира, спокойствия и демократии.
Реальность такова, что наша борьба — это финальная сцена классического вестерна «Хороший, плохой, злой». Когда все держат руку у револьвера и внимательно смотрят друг на друга. И победит тот, у кого револьвер заряжен, и кто выстрелит первым, когда придет время. А теперь, собственно, главный вопрос: а готовы ли мы к вступлению в игру, выражаясь низким штилем, «кто кого кинет»? Отросла ли у нас для этого кидалка, заряжен ли наш револьвер? Или мы будем, как бедняга Туко, лишь беспомощно щелкать с пустым барабаном в разные стороны, а потом копать золото для победителя? Может, сначала зарядим оружие? Ведь люди делятся на два типа: одни копают, а у других заряжен револьвер.
#едкий_комментарий
Не так давно мы уже говорили, что слова «оппортунизм» и «смерть» для нас означают одно и то же. И вот нежданно-негаданно пришло очередное подтверждение этому, теперь с другой стороны фронта. Небезызвестный Клим Жуков имел неосторожность объявить сбор на что-то там для ВС РФ, за что получил заслуженную критику от левонастроенной публики. После этого критику Клима Жукова продолжили уже правые, в ответ на что Клим Саныч начал бросаться пруфами, что он — свой, буржуинский, и вообще патриот, который всецело поддерживает родное начальство в его освободительном походе. Что целая куча людей и подтвердила. Вот, даже сказал, что происшествие в Белгороде (о котором МО РФ отчиталось, что упали обломки сбитой ракеты) — это террористическая атака, и надо срочно двигать фронт. Поможет ли ему это? Сильно сомневаемся. Посадить — не посадят, но язык свой Клим Саныч гарантированно укоротит. Видели мы похожие прецеденты.
Со всеми перипетиями истории можете ознакомиться на его канале, ибо в данном случае подробности не имеют значения. Имеет значение суть происходящего и суть позиции сторон. А суть позиции украинского СоцРуха, Андрея Рудого, Клима Жукова, Олега Верника и черта в ступе заключается в том, что они не предлагают искать союзников. Даже не предлагают варианта создания организации, которая бы уже могла хоть как-то с кем-то объединяться и заключать союзы. Они предлагают найти менее реакционный режим, который надо защитить или, наоборот, установить. Иными словами, предлагают нам найти тех, кто сделает за нас нашу работу. Спешу напомнить, что марксизм — это учение об освобождении пролетариата СВОИМИ СИЛАМИ. Никто не станет, да и не обязан, давать пролетариату того, что нужно только самому пролетариату.
А потому для нашего дела абсолютно бесполезно пытаться встроиться и переплюнуть правых — от украинских умеренных и не очень националистов до российских либералов и черносотенцев — в патриотизме. Разный он у нас, патриотизм этот. Потому, будь ты хоть уважаемый лидер общественного мнения, или рядовой коммунист, или сочувствующий, сколько ни донать на дроны для ЗСУ или ВС РФ, это ни на копеечку не сблизит тебя с ними. Мировое коммунистическое движение наступало на эти грабли уже бессчетное количество раз. Наше украинское — уже дважды. Может хватит, наконец, скакать по граблям?
Где-то на этом моменте кто-то должен завопить о сектанстве, догматизме и Семине (с легкой руки Андрея Рудого последний стал весьма популярен в этом плане). Вспомнить Ленина, Сталина, Мао и еще кого-нибудь, после чего кричать о возможности и необходимости союза кого-то с кем-то в соответствии со своими представлениями о прекрасном. Мы же, со своей стороны, замечаем, что союз — ВНЕЗАПНО — возможен. Возможно, даже будет необходим! Но надо понимать, что это за союз. Ведь наше сражение не будет похоже на «Звездные войны», где силы света забывают свои разногласия и, преодолевая трудности, одерживают верх над силами тьмы, ознаменуя победу бобра над козлом и установление в галактике мира, спокойствия и демократии.
Реальность такова, что наша борьба — это финальная сцена классического вестерна «Хороший, плохой, злой». Когда все держат руку у револьвера и внимательно смотрят друг на друга. И победит тот, у кого револьвер заряжен, и кто выстрелит первым, когда придет время. А теперь, собственно, главный вопрос: а готовы ли мы к вступлению в игру, выражаясь низким штилем, «кто кого кинет»? Отросла ли у нас для этого кидалка, заряжен ли наш револьвер? Или мы будем, как бедняга Туко, лишь беспомощно щелкать с пустым барабаном в разные стороны, а потом копать золото для победителя? Может, сначала зарядим оружие? Ведь люди делятся на два типа: одни копают, а у других заряжен револьвер.
#едкий_комментарий
Початок визволення України
Деякі люди прогресивних поглядів, що в 2022 році виїхали за кордон, покинули Батьківщину у вельми пригніченому настрої. Для того було чимало об'єктивних причин.
Друзі, які ще вчора з цікавістю та співчуттям слухали про ідеї вселюдського братерства, раптом почали збирати кошти на вбивство русні.
Звичайні робітники до війни не могли дивитись без огиди на годовані пики начальників. А тепер ці самі робітники цілком добровільно взяли автомати і під керівництвом тих самих начальників без страху пішли вбивати російських окупантів.
Чорна реакція, тваринний шовінізм тоді гуляли по країні. Здавалося, кожен удар російської ракети — це удар молотком по цвяху у віко труни інтернаціоналізму.
Так-то й вийшло, що тисячі соціалістів немовби заклякли в тому жахітті, а більшість з них досі труситься ніби в пропасниці від "реакційності" власного народу. Дехто з них розчарувався в соціалізмі та й у можливості змін узагалі. Мовляв, революція буде, але не в цій країні і не в цьому житті. Вони з тугою й ресентиментом скролять новини про арешти чергового Вороніна або Кононовича і проклинають долю, що занесла їх народитися в такій невдалій для революційних змін країні.
Дехто ж вирішив шукати собі нову батьківщину — все одно з цими людьми, з цими "обставинами" нічого путнього не добереш. Ми по-людськи співчуваємо тим, хто зневірився у своєму народі. Але ні сльози, ні ридання, ні прокльони ситуацію не змінять. Тим більше в той час, коли щоб побачити реальний стан речей, можна просто вийти на вулицю.
А що відбувається на вулиці?
Свавілля ТЦК, від якого найбільше потерпали Харків, Одеса, невеличкі міста Західної України, нещодавно дійшло і до Києва.
З самого ранку біля кожного входу в метро стовбичили по четверо недолугих людоловів у компанії лягавих в цивільному. Зрозуміло, шмонали всіх чоловіків, що заходили в метро та виходили з нього. Вони вже прибрали пару жертв і залишили їх стояти біля себе. Та раптом в одну мить жінки та баби, що торгували в переході овочами й квітами, вийшли їм напереріз, стали ланцюгом та підняли страшний ґвалт, 1 в 1 як у тих відео, що по телемарафону називають російським іпсо. І дали час втекти на волю без п'яти хвилин мобілізованим. Тоді, хоч тільки й одну мить, робітничий клас діяв спільно, як одна сім'я, як єдина сила.
Підтвердження тисяч таких та подібних випадків єднання незнайомих людей перед обличчям спільного ворога вже давно є у відкритому доступі.
Війна забрала життя сотень тисяч українців. Війна зруйнувала промисловість, знищила народне господарство. Але вона почала виховувати в нас колективність — ключ до закінчення всіх воєн на планеті.
Усвідомлення класових інтересів у робітництва поки що переважно стихійне — війна набридла всім, але як діяти — цього люди не знають, вони об'єднуються, але стихійно, без організації.
Чи буде кому спрямувати й організувати хвилю народного гніву в потрібний час? Залежить від твоєї участі в цьому процесі!
#едкий_комментарий
Деякі люди прогресивних поглядів, що в 2022 році виїхали за кордон, покинули Батьківщину у вельми пригніченому настрої. Для того було чимало об'єктивних причин.
Друзі, які ще вчора з цікавістю та співчуттям слухали про ідеї вселюдського братерства, раптом почали збирати кошти на вбивство русні.
Звичайні робітники до війни не могли дивитись без огиди на годовані пики начальників. А тепер ці самі робітники цілком добровільно взяли автомати і під керівництвом тих самих начальників без страху пішли вбивати російських окупантів.
Чорна реакція, тваринний шовінізм тоді гуляли по країні. Здавалося, кожен удар російської ракети — це удар молотком по цвяху у віко труни інтернаціоналізму.
Так-то й вийшло, що тисячі соціалістів немовби заклякли в тому жахітті, а більшість з них досі труситься ніби в пропасниці від "реакційності" власного народу. Дехто з них розчарувався в соціалізмі та й у можливості змін узагалі. Мовляв, революція буде, але не в цій країні і не в цьому житті. Вони з тугою й ресентиментом скролять новини про арешти чергового Вороніна або Кононовича і проклинають долю, що занесла їх народитися в такій невдалій для революційних змін країні.
Дехто ж вирішив шукати собі нову батьківщину — все одно з цими людьми, з цими "обставинами" нічого путнього не добереш. Ми по-людськи співчуваємо тим, хто зневірився у своєму народі. Але ні сльози, ні ридання, ні прокльони ситуацію не змінять. Тим більше в той час, коли щоб побачити реальний стан речей, можна просто вийти на вулицю.
А що відбувається на вулиці?
Свавілля ТЦК, від якого найбільше потерпали Харків, Одеса, невеличкі міста Західної України, нещодавно дійшло і до Києва.
З самого ранку біля кожного входу в метро стовбичили по четверо недолугих людоловів у компанії лягавих в цивільному. Зрозуміло, шмонали всіх чоловіків, що заходили в метро та виходили з нього. Вони вже прибрали пару жертв і залишили їх стояти біля себе. Та раптом в одну мить жінки та баби, що торгували в переході овочами й квітами, вийшли їм напереріз, стали ланцюгом та підняли страшний ґвалт, 1 в 1 як у тих відео, що по телемарафону називають російським іпсо. І дали час втекти на волю без п'яти хвилин мобілізованим. Тоді, хоч тільки й одну мить, робітничий клас діяв спільно, як одна сім'я, як єдина сила.
Підтвердження тисяч таких та подібних випадків єднання незнайомих людей перед обличчям спільного ворога вже давно є у відкритому доступі.
Війна забрала життя сотень тисяч українців. Війна зруйнувала промисловість, знищила народне господарство. Але вона почала виховувати в нас колективність — ключ до закінчення всіх воєн на планеті.
Усвідомлення класових інтересів у робітництва поки що переважно стихійне — війна набридла всім, але як діяти — цього люди не знають, вони об'єднуються, але стихійно, без організації.
Чи буде кому спрямувати й організувати хвилю народного гніву в потрібний час? Залежить від твоєї участі в цьому процесі!
#едкий_комментарий
Пикет рабочих Арселор Миттала и его перспективы
21 мая работники завода «Арселор Миттал Кривой Рог» вышли на очередной митинг. «Очередной» потому, что из-за систематической халатной политики администрации завода акции протеста перестали быть редкостью.
Рабочие завода устраивают митинги почти каждый год. Тема акций всегда одна: проблема низких зарплат, которая с годами никуда не уходит. Вдобавок к этому люди жалуются на плохие, а порой смертельно опасные условия труда. Уже более семи лет сотрудники этого завода показывают свое недовольство не только разговорами, но и забастовками, которые все же вынуждают руководство идти на контакт. Так было до начала войны, которая приостановила протесты. Но время шло, ситуация (после остановки 80% завода) стабилизировалась, и вот в конце 2023 года звучат планы о выводе завода на уровень 50% от довоенного производства, а уже в апреле 2024 — отчеты о росте производства аж в два раза. Убытки завода упали с 49 млрд гривен за 2022 до 12 млрд в 2023 (важно упомянуть, что убытки — это не разрушенные мощности, а потерянная прибыль из-за порванной логистики — в основном морской). Также от гендиректора звучат речи о недостатке рабочих рук.
А что с рабочими? Ответ — все печально. В 2022 году половина (из 22 тыс.) рабочих была или в простое, или работала посменно и нерегулярно, и это на фоне найма новых рабочих и привлечения женщин к тяжелой работе. Несмотря на очевидное падение уровня жизни, повышения и даже индексации зарплаты не проводилось. За два года войны, согласно отчету, траты на зарплату рабочим упали с 5,04 млрд грн. в 2021 году до 3,58 млрд грн. в 2023 — то бишь почти на 30%. На все вопросы профсоюзов о премиях в честь пятидесятилетия сотрудникам, дополнительных отпусках за переработки или работу в опасных условиях им отвечают или фразами о военном положении, или отговорками, что администрация сама будет решать, пойдут деньги сотрудникам или на инвестиции в завод. И вот вопрос знатокам: куда все-таки пойдут деньги? Ответ оставим читателю. При этом мы постоянно слышим сказки об уважении к жизни рабочих, про установку мемориальных табличек погибшим на фронте сотрудникам завода, про заботу об экологии, а в качестве вишенки на торте — о попадании в десятку лидеров по объему инвестиций в производство по Украине.
Вышеописанные несостыковки между словами и действиями руководства АМКР отлично видят и рабочие. И они, как уже было сказано, не остались безучастными. В условиях полной продажности большинства крупных профсоюзов уровнем организации металлургов Кривого Рога можно только вдохновляться и ставить в пример другим. Однако…
Здесь мы можем видеть лишь локальную инициативу, не более того. Нисколько не преуменьшая действий сотрудников, важно понять, что в долгосрочной перспективе эти действия обречены на провал. Их митинги будут повторяться год за годом без надежды на победу, ведь простой акционизм не заставит руководство считаться с ними — а каждая победа будет сведена на нет политикой власти. И речь даже не про тяготы военного положения; даже в мирное время эти выбитые потом и кровью достижения будут обнулены инфляцией всего за год.И история будет повторяться вновь.
Вывод таков: в нынешнем виде, когда митинг лишь заявляет о недовольстве, без угроз стачкой — эти акции бесплодны. Потому их и проигнорировали другие рабочие, на что жалуются организаторы пикета. Без реальных действий в виде забастовок, без массового, политически осознанного и скоординированного движения все победы таких протестов будут краткосрочными. Чтобы достичь достойных условий труда и его достойной оплаты, трудящимся необходимо объединиться не в рамках только одного цеха, а в коллективы, основанные на солидарности рабочих — без привязки к сфере, профсоюзам же нужно найти методы пробуждения пассивных рабочих, новые вопросы и проблемы, которые поднимут их на борьбу.
Объединяйтесь, товарищи! Боритесь за свое право трудиться в человеческих условиях за достойную плату. Никто не сделает этого за нас. Пассивность — игра на руку тем, для кого наши зарплаты — лишняя обуза в ежемесячной смете.
#едкий_комментарий
21 мая работники завода «Арселор Миттал Кривой Рог» вышли на очередной митинг. «Очередной» потому, что из-за систематической халатной политики администрации завода акции протеста перестали быть редкостью.
Рабочие завода устраивают митинги почти каждый год. Тема акций всегда одна: проблема низких зарплат, которая с годами никуда не уходит. Вдобавок к этому люди жалуются на плохие, а порой смертельно опасные условия труда. Уже более семи лет сотрудники этого завода показывают свое недовольство не только разговорами, но и забастовками, которые все же вынуждают руководство идти на контакт. Так было до начала войны, которая приостановила протесты. Но время шло, ситуация (после остановки 80% завода) стабилизировалась, и вот в конце 2023 года звучат планы о выводе завода на уровень 50% от довоенного производства, а уже в апреле 2024 — отчеты о росте производства аж в два раза. Убытки завода упали с 49 млрд гривен за 2022 до 12 млрд в 2023 (важно упомянуть, что убытки — это не разрушенные мощности, а потерянная прибыль из-за порванной логистики — в основном морской). Также от гендиректора звучат речи о недостатке рабочих рук.
А что с рабочими? Ответ — все печально. В 2022 году половина (из 22 тыс.) рабочих была или в простое, или работала посменно и нерегулярно, и это на фоне найма новых рабочих и привлечения женщин к тяжелой работе. Несмотря на очевидное падение уровня жизни, повышения и даже индексации зарплаты не проводилось. За два года войны, согласно отчету, траты на зарплату рабочим упали с 5,04 млрд грн. в 2021 году до 3,58 млрд грн. в 2023 — то бишь почти на 30%. На все вопросы профсоюзов о премиях в честь пятидесятилетия сотрудникам, дополнительных отпусках за переработки или работу в опасных условиях им отвечают или фразами о военном положении, или отговорками, что администрация сама будет решать, пойдут деньги сотрудникам или на инвестиции в завод. И вот вопрос знатокам: куда все-таки пойдут деньги? Ответ оставим читателю. При этом мы постоянно слышим сказки об уважении к жизни рабочих, про установку мемориальных табличек погибшим на фронте сотрудникам завода, про заботу об экологии, а в качестве вишенки на торте — о попадании в десятку лидеров по объему инвестиций в производство по Украине.
Вышеописанные несостыковки между словами и действиями руководства АМКР отлично видят и рабочие. И они, как уже было сказано, не остались безучастными. В условиях полной продажности большинства крупных профсоюзов уровнем организации металлургов Кривого Рога можно только вдохновляться и ставить в пример другим. Однако…
Здесь мы можем видеть лишь локальную инициативу, не более того. Нисколько не преуменьшая действий сотрудников, важно понять, что в долгосрочной перспективе эти действия обречены на провал. Их митинги будут повторяться год за годом без надежды на победу, ведь простой акционизм не заставит руководство считаться с ними — а каждая победа будет сведена на нет политикой власти. И речь даже не про тяготы военного положения; даже в мирное время эти выбитые потом и кровью достижения будут обнулены инфляцией всего за год.И история будет повторяться вновь.
Вывод таков: в нынешнем виде, когда митинг лишь заявляет о недовольстве, без угроз стачкой — эти акции бесплодны. Потому их и проигнорировали другие рабочие, на что жалуются организаторы пикета. Без реальных действий в виде забастовок, без массового, политически осознанного и скоординированного движения все победы таких протестов будут краткосрочными. Чтобы достичь достойных условий труда и его достойной оплаты, трудящимся необходимо объединиться не в рамках только одного цеха, а в коллективы, основанные на солидарности рабочих — без привязки к сфере, профсоюзам же нужно найти методы пробуждения пассивных рабочих, новые вопросы и проблемы, которые поднимут их на борьбу.
Объединяйтесь, товарищи! Боритесь за свое право трудиться в человеческих условиях за достойную плату. Никто не сделает этого за нас. Пассивность — игра на руку тем, для кого наши зарплаты — лишняя обуза в ежемесячной смете.
#едкий_комментарий
Дві тактики боротьби з ТЦК
З кожним роком могилізація підкорює все нові висоти. Те, за що раніше цілком обґрунтовано видавали білий квиток, тепер взагалі не відіграє жодної ролі. Епілептик, психологічно нездоровий, онко- або ВІЛ-хворий? Штурмуй посадки, любий! Підсумок закономірний – деякі «повністю придатні і здорові» хворі просто не доїжджають до фронту.
А ті, що доїжджають, поповнюють лави нещасних, чия доля – загинути від випадкової кулі в черговій м'ясорубці, вічно гнити в окопах, повних щурів, виконуючи безглузді самогубні накази. І заради чого? Заради Держави, Батьківщини, Nazії? Істеричні вигуки телемарафонної пропаганди мало кого надихають, бо дурних нема: всі прекрасно розуміють, кому на Русі-Україні жити добре, а рідне начальство своєю мудрою і послідовною політикою негативного підвищення добробуту населення лише підкріплює це розуміння.
Природно, люди намагаються уникнути такої долі. Як це буває в розділеному суспільстві, де кожен сам за себе, почалося все з індивідуальної боротьби: хто заможніший – підкуповував медкомісію або самих працівників ТЦК, хто жвавіший – перепливав Тису, у кого є родичі в РФ – намагався продертися до них через лінію фронту. Однак для всього цього потрібна матеріальна база, і тим, хто її не має (а таких більшість), залишається лише купити перцівку чи іншу зброю і чекати, коли нагрянуть люди у формі.
Чи ефективна така боротьба? Очевидно, не дуже: що може зробити одна, навіть озброєна людина, коли проти неї чотири-п'ять здорових кабанів? А якщо вони теж при зброї? А якщо з ними представники закону? Ось і виходить, що надія на такий порятунок із подальшим посиленням терору стає дедалі бляклішою. Усвідомлення цього факту призводить до поступової відмови від індивідуалізму, що вбирається з народження, призводить до стихійної організації трудового народу в боротьбі з державним апаратом.
І ось нещодавно в Запорізькій області і на Закарпатті люди зібралися біля будівлі ТЦК, щоб витягнути своїх товаришів із катівні. Розганяти їх довелося аж із застосуванням вогнепалу, що є рідкістю навіть зараз, за всього розмаху терору. Але навіть так, призвело це все...
А ні до чого не призвело: державна машина так само продовжила несамовито пожирати податне населення, а протестувальники були змушені вибачатися на камеру.
Що ж робити, якщо такі бунти не дають плодів? Ось, наприклад, пан Луганський пропонує нам... чекати, покірно чекати, доки нагорі там «зрозуміють, що так не робиться» і просто так візьмуть і припинять законодавче беззаконня та поліцейщину, бо це «дає російським пропагандистам можливість розгойдувати ситуацію в Україні». Адже цар-то хороший, бояри – теж, та й узагалі всі вони там хороші, просто до них довго доходить, мабуть. Від пана Луганського і йому подібних це, мабуть, вислизає, а ми зауважимо: люди при владі і при зброї існують не у вакуумі – їхні мотиви, їхні дії, політика, яку вони проводять, виникають та існують у рамках усього так чи інакше єдиного суспільства. А отже і проблема ця насамперед системна, і сама собою не зникне. І доти, доки суспільство залишатиметься незмінним, незмінними будуть також і начальнички з їхньою людожерською політикою – їм банально немає причин змінюватися.
Тому ми закликаємо навпаки: спершу об'єднатися і вчитися, далі створювати чітку й організовану структуру. Без цього неможливий жоден серйозний опір, бо якщо ми вирішили боротися проти таких мерзенних проявів суспільного устрою, як мобілізація і властивий їй терор, то потрібен по-справжньому залізний кулак по-справжньому революційного пролетаріату. Тільки він зможе з корінням вирвати основу для існування подібної системи – знищити ту магнатерію, що спонсорує цей кошмар, щоб продовжувати жиріти на багатствах, які зростають на крові та поті як цивільних, так і військових. Знищити ті умови, які роблять її існування можливим, а саме капіталістичний уклад. Інакше нас розчавлять і знову поженуть, як худобу, на бійню за інтереси господарів життя, а платою за це стануть наші кров і сльози.
#едкий_комментарий
З кожним роком могилізація підкорює все нові висоти. Те, за що раніше цілком обґрунтовано видавали білий квиток, тепер взагалі не відіграє жодної ролі. Епілептик, психологічно нездоровий, онко- або ВІЛ-хворий? Штурмуй посадки, любий! Підсумок закономірний – деякі «повністю придатні і здорові» хворі просто не доїжджають до фронту.
А ті, що доїжджають, поповнюють лави нещасних, чия доля – загинути від випадкової кулі в черговій м'ясорубці, вічно гнити в окопах, повних щурів, виконуючи безглузді самогубні накази. І заради чого? Заради Держави, Батьківщини, Nazії? Істеричні вигуки телемарафонної пропаганди мало кого надихають, бо дурних нема: всі прекрасно розуміють, кому на Русі-Україні жити добре, а рідне начальство своєю мудрою і послідовною політикою негативного підвищення добробуту населення лише підкріплює це розуміння.
Природно, люди намагаються уникнути такої долі. Як це буває в розділеному суспільстві, де кожен сам за себе, почалося все з індивідуальної боротьби: хто заможніший – підкуповував медкомісію або самих працівників ТЦК, хто жвавіший – перепливав Тису, у кого є родичі в РФ – намагався продертися до них через лінію фронту. Однак для всього цього потрібна матеріальна база, і тим, хто її не має (а таких більшість), залишається лише купити перцівку чи іншу зброю і чекати, коли нагрянуть люди у формі.
Чи ефективна така боротьба? Очевидно, не дуже: що може зробити одна, навіть озброєна людина, коли проти неї чотири-п'ять здорових кабанів? А якщо вони теж при зброї? А якщо з ними представники закону? Ось і виходить, що надія на такий порятунок із подальшим посиленням терору стає дедалі бляклішою. Усвідомлення цього факту призводить до поступової відмови від індивідуалізму, що вбирається з народження, призводить до стихійної організації трудового народу в боротьбі з державним апаратом.
І ось нещодавно в Запорізькій області і на Закарпатті люди зібралися біля будівлі ТЦК, щоб витягнути своїх товаришів із катівні. Розганяти їх довелося аж із застосуванням вогнепалу, що є рідкістю навіть зараз, за всього розмаху терору. Але навіть так, призвело це все...
А ні до чого не призвело: державна машина так само продовжила несамовито пожирати податне населення, а протестувальники були змушені вибачатися на камеру.
Що ж робити, якщо такі бунти не дають плодів? Ось, наприклад, пан Луганський пропонує нам... чекати, покірно чекати, доки нагорі там «зрозуміють, що так не робиться» і просто так візьмуть і припинять законодавче беззаконня та поліцейщину, бо це «дає російським пропагандистам можливість розгойдувати ситуацію в Україні». Адже цар-то хороший, бояри – теж, та й узагалі всі вони там хороші, просто до них довго доходить, мабуть. Від пана Луганського і йому подібних це, мабуть, вислизає, а ми зауважимо: люди при владі і при зброї існують не у вакуумі – їхні мотиви, їхні дії, політика, яку вони проводять, виникають та існують у рамках усього так чи інакше єдиного суспільства. А отже і проблема ця насамперед системна, і сама собою не зникне. І доти, доки суспільство залишатиметься незмінним, незмінними будуть також і начальнички з їхньою людожерською політикою – їм банально немає причин змінюватися.
Тому ми закликаємо навпаки: спершу об'єднатися і вчитися, далі створювати чітку й організовану структуру. Без цього неможливий жоден серйозний опір, бо якщо ми вирішили боротися проти таких мерзенних проявів суспільного устрою, як мобілізація і властивий їй терор, то потрібен по-справжньому залізний кулак по-справжньому революційного пролетаріату. Тільки він зможе з корінням вирвати основу для існування подібної системи – знищити ту магнатерію, що спонсорує цей кошмар, щоб продовжувати жиріти на багатствах, які зростають на крові та поті як цивільних, так і військових. Знищити ті умови, які роблять її існування можливим, а саме капіталістичний уклад. Інакше нас розчавлять і знову поженуть, як худобу, на бійню за інтереси господарів життя, а платою за це стануть наші кров і сльози.
#едкий_комментарий
Що робити з ворожим ІПСО у вашому місті? (3/3)
І тепер – коли ми стисло виклали свої погляди задля спростування звинувачень у ждунстві чи-то праці на Кремль – перейдемо до того, а що ж, власне, робити.
Дійсно, ви побачили нашу листівку. Якщо проігнорувати заклики Маслова і Трухи та не зірвати її, то слід… а як слід вчинити? Ми закликаємо не просто перейти за QR-кодом. Ми закликаємо вас поширити серед знайомих, що теж розуміють проблеми, про які пишемо, інформацію про нас і нашу боротьбу.
Адже ми вміємо не тільки писати статті та складати бойовиті лозунги: у нас також є й дії, які часто корисніше всіх старосалтівських "кіосків з гуманітаркою" для переселенців від Маслова, який не забуває похайпити і позаробляти на горі людей. Ми надаємо свою допомогу безкоштовно і робимо це заради боротьби за великі ідеї, а не для рекламування своїх осіб (тим паче, що ми залишаємось анонімними).
Наші юристи безоплатно проконсультують вас із будь-якого хвилюючого питання: мобілізація, конфлікт з роботодавцем (невиплата зарплатні, незаконне звільнення тощо), інші моменти трудового та військового права ("зрадники"-революціонери вже не раз допомагали солдатам оформити УБД, коли держава ігнорувала їх). Ми знаємо, що закони писані наймитами олігархів, а також самі собою нічого не варті без можливості їх втілити, але вважаємо, що поширення знань про легальні методи боротьби вмотивує вас не здаватися та добиватися свого.
Утім, мало знати правові аспекти боротьби, необхідно також організовувати колектив, викриваючи проблеми на вашому робочому місці. Але як це зробити активісту-одинаку? Для допомоги в цій справі ми створили проект "робочих кореспондентів", що спрямований на медійну та організаційну підтримку ваших змагань з капіталістами.
Однак як діяти, якщо на вашому робочому місці неможливо організувати профспілку, але є жага боротися проти системи за краще майбутнє для нашої країни? Коли оточення глухе до ваших слів і продовжує довіряти ЗЕ? Коли ви самі не впевнені, чи розумієте причини тих проблем, з якими стикаєтесь щодня?
Для всіх, хто хоче долучитися до справи свідомого визволення нашого народу, відчинено двері гуртків РФУ. Уже за місяць у наших медіа буде оголошений наступний набір. У гуртку ви вивчите чимало нового, що доповнить ваш світогляд, і навчитеся діяти не наосліп, а впевнено, зі знаннями про світ, розуміючи причини і наслідки того, що відбувається навколо. Наші гуртки проводяться онлайн та мають відповідний рівень конспірації, а тому участь у них є безпечним способом знайти однодумців і почати з ними рух до вирішення наших спільних проблем.
Отже, як бачите, ми не закликаємо ані чекати армію РФ, ані донатити ЗСУ. Ми закликаємо до чогось іншого, що виходить за межі традиційних уявлень, які поширюють Труха та подібні канали. Наш голос – це голос не просто пригніченого народу, це голос тієї частини пригнічених, що усвідомила своє становище, знає шлях до його зміни та йде ним. Чи хочеш ти, читачу, і далі дивитися на те, як усе твоє життя твій рідний край шматують хижі звіри задля своїх прибутків, як дії власників заводів, полів та ЗМІ ведуть до руйнування всього, що ми створили власними руками?
Коли вже увірветься терпець і ми знайдемо сміливість почати серйозно боротися за право не називатись, а бути людьми та жити по-людськи?!
Впевнені, що випадок з нашою листівкою, яка змусила відреагувати панських підлабузників з обох сторін фронту, має стати сигналом для тих, хто вагався. Боротьба триває! І сором тому, хто це знає, але не долучається!
Уперед до нашої робітничої перемоги, перемоги над капіталом, бідністю та війною, яку він породив!
#едкий_комментарий
І тепер – коли ми стисло виклали свої погляди задля спростування звинувачень у ждунстві чи-то праці на Кремль – перейдемо до того, а що ж, власне, робити.
Дійсно, ви побачили нашу листівку. Якщо проігнорувати заклики Маслова і Трухи та не зірвати її, то слід… а як слід вчинити? Ми закликаємо не просто перейти за QR-кодом. Ми закликаємо вас поширити серед знайомих, що теж розуміють проблеми, про які пишемо, інформацію про нас і нашу боротьбу.
Адже ми вміємо не тільки писати статті та складати бойовиті лозунги: у нас також є й дії, які часто корисніше всіх старосалтівських "кіосків з гуманітаркою" для переселенців від Маслова, який не забуває похайпити і позаробляти на горі людей. Ми надаємо свою допомогу безкоштовно і робимо це заради боротьби за великі ідеї, а не для рекламування своїх осіб (тим паче, що ми залишаємось анонімними).
Наші юристи безоплатно проконсультують вас із будь-якого хвилюючого питання: мобілізація, конфлікт з роботодавцем (невиплата зарплатні, незаконне звільнення тощо), інші моменти трудового та військового права ("зрадники"-революціонери вже не раз допомагали солдатам оформити УБД, коли держава ігнорувала їх). Ми знаємо, що закони писані наймитами олігархів, а також самі собою нічого не варті без можливості їх втілити, але вважаємо, що поширення знань про легальні методи боротьби вмотивує вас не здаватися та добиватися свого.
Утім, мало знати правові аспекти боротьби, необхідно також організовувати колектив, викриваючи проблеми на вашому робочому місці. Але як це зробити активісту-одинаку? Для допомоги в цій справі ми створили проект "робочих кореспондентів", що спрямований на медійну та організаційну підтримку ваших змагань з капіталістами.
Однак як діяти, якщо на вашому робочому місці неможливо організувати профспілку, але є жага боротися проти системи за краще майбутнє для нашої країни? Коли оточення глухе до ваших слів і продовжує довіряти ЗЕ? Коли ви самі не впевнені, чи розумієте причини тих проблем, з якими стикаєтесь щодня?
Для всіх, хто хоче долучитися до справи свідомого визволення нашого народу, відчинено двері гуртків РФУ. Уже за місяць у наших медіа буде оголошений наступний набір. У гуртку ви вивчите чимало нового, що доповнить ваш світогляд, і навчитеся діяти не наосліп, а впевнено, зі знаннями про світ, розуміючи причини і наслідки того, що відбувається навколо. Наші гуртки проводяться онлайн та мають відповідний рівень конспірації, а тому участь у них є безпечним способом знайти однодумців і почати з ними рух до вирішення наших спільних проблем.
Отже, як бачите, ми не закликаємо ані чекати армію РФ, ані донатити ЗСУ. Ми закликаємо до чогось іншого, що виходить за межі традиційних уявлень, які поширюють Труха та подібні канали. Наш голос – це голос не просто пригніченого народу, це голос тієї частини пригнічених, що усвідомила своє становище, знає шлях до його зміни та йде ним. Чи хочеш ти, читачу, і далі дивитися на те, як усе твоє життя твій рідний край шматують хижі звіри задля своїх прибутків, як дії власників заводів, полів та ЗМІ ведуть до руйнування всього, що ми створили власними руками?
Коли вже увірветься терпець і ми знайдемо сміливість почати серйозно боротися за право не називатись, а бути людьми та жити по-людськи?!
Впевнені, що випадок з нашою листівкою, яка змусила відреагувати панських підлабузників з обох сторін фронту, має стати сигналом для тих, хто вагався. Боротьба триває! І сором тому, хто це знає, але не долучається!
Уперед до нашої робітничої перемоги, перемоги над капіталом, бідністю та війною, яку він породив!
#едкий_комментарий
Предприимчивая армия — опора рынка
Не секрет, что в нашем благодатном обществе нравственным ориентиром уже давно является не врач, инженер или ученый, а богач, успешный бизнесмен: нет денег? — видимо, с тобой что-то не так. Прошло время, и люди, выросшие в такой системе ценностей, заняли ряд ответственных должностей.
Теперь врачи, полицейские, военкомы и прочие, находясь под воздействием этой общественной (т. е. навязанной, а не данной природой) парадигмы, стремятся проявить предпринимательские таланты для получения признания: крупной суммы денег или ее эквивалента в виде имущества, как мерила успешности. Логичным следствием стала тотальная коррупция, «перегибы» и превышение полномочий. Военное время с урезанием прав и свобод народа — рай для такого рода «бизнесменов».
Показательна ситуация в войсковой части А1465 полковника Магаца (далее «М»), чьи действия выходят за всякие рамки (ну или являют собой образец для подражания). Дело в том, что М проявил себя как эффективный менеджер и превратил в/ч в бизнес-проект, а своих подчиненных — в бесплатных наемных рабов, обложив их поборами и штрафами. Хочешь в увольнение — плати, провинился — плати, не хочешь проблем — плати.
Из бюджета утекают десятки миллионов через схемы т. н. «серых душ», на которые в/ч получает довольствие, цветет торговля алкоголем (попался с перегаром от проданной заботливым начальством водки — штраф; прибыль +300%) и т. д. В одном из зданий «второго штаба» организована майнинг-ферма, счета за электричество которой покрываются из наших налогов, а прибыль идет в карман М. Нужно ли напоминать, что при этом нас призывают донатить каждую свободную копейку на нужды ВСУ? Мотивирует, не так ли? Страдают от делишек М и гражданские: выселение семьи с двумя детьми из собственного дома, террор, рэкет и мародерство. ВСУ — надежда и опора граждан (тех, до кого славные воины тыла не могут дотянуться — остальным сочувствуем)!
Не так давно при попытке хищения из части (режимного объекта!) топлива одним из подручных Магаца на личном авто марки Мерседес (!) — того самого топлива, которого вечно не хватает на передовой — произошел инцидент со стрельбой, в результате которого... стрелявший дневальный наказан и получает угрозы, а остальные лишены права носить в дозор оружие — разрешен только штык-нож. В стране, ведущей боевые действия, в части, находящейся в 50 км от линии фронта. Как говорится, віримо в перемогу!
Подобные ситуации в армии давно не единичны, поэтому чтобы понять их причины нужно посмотреть на вещь в целом. Причины — субъективные и объективные. Первые большинству очевидны: виноват человек с плохими личными качествами. Такого человека, оказавшегося на ответственной должности, нужно осудить, доложить «справедливому начальству», и уж они-то «там наверху» наведут порядок. В крайнем случае подключатся честные и непредвзятые правоохранительные органы — защитники слабых и обездоленных, и справедливость восторжествует.
Но если взглянуть на объективные причины, то окажется, что и среди тех «наверху», равно как и среди сотрудников органов, есть немало людей, подобных М, которые всегда договорятся на языке коррупции и взаимопомощи — людей, «стоящих над обществом». И даже в случае замены М на М' изменений ждать не приходится: такие люди существуют не в вакууме, они не с другой планеты. Они — продукт общественно-экономической системы, которая в значительной мере формирует морально-этические качества людей. Когда общественный посыл — «иди по головам, думай только о себе и только о „сейчас“», а главное мерило всего — деньги, то ожидать святош, в том числе на воинских должностях, как минимум наивно. И тут, как в анекдоте, есть две новости: хорошая и плохая.
Плохая — изменить что-либо путем замены людей не выйдет; нужны коренные перемены в обществе. Необходима организация большой части населения, осознание необходимости такой организации, ибо совместно противостоять власти и деньгам много легче.
Хорошая же новость в том, что окружающая действительность с постоянно ухудшающимися условиями неминуемо подталкивает нас к осознанию такой необходимости.
#едкий_комментарий
Не секрет, что в нашем благодатном обществе нравственным ориентиром уже давно является не врач, инженер или ученый, а богач, успешный бизнесмен: нет денег? — видимо, с тобой что-то не так. Прошло время, и люди, выросшие в такой системе ценностей, заняли ряд ответственных должностей.
Теперь врачи, полицейские, военкомы и прочие, находясь под воздействием этой общественной (т. е. навязанной, а не данной природой) парадигмы, стремятся проявить предпринимательские таланты для получения признания: крупной суммы денег или ее эквивалента в виде имущества, как мерила успешности. Логичным следствием стала тотальная коррупция, «перегибы» и превышение полномочий. Военное время с урезанием прав и свобод народа — рай для такого рода «бизнесменов».
Показательна ситуация в войсковой части А1465 полковника Магаца (далее «М»), чьи действия выходят за всякие рамки (ну или являют собой образец для подражания). Дело в том, что М проявил себя как эффективный менеджер и превратил в/ч в бизнес-проект, а своих подчиненных — в бесплатных наемных рабов, обложив их поборами и штрафами. Хочешь в увольнение — плати, провинился — плати, не хочешь проблем — плати.
Из бюджета утекают десятки миллионов через схемы т. н. «серых душ», на которые в/ч получает довольствие, цветет торговля алкоголем (попался с перегаром от проданной заботливым начальством водки — штраф; прибыль +300%) и т. д. В одном из зданий «второго штаба» организована майнинг-ферма, счета за электричество которой покрываются из наших налогов, а прибыль идет в карман М. Нужно ли напоминать, что при этом нас призывают донатить каждую свободную копейку на нужды ВСУ? Мотивирует, не так ли? Страдают от делишек М и гражданские: выселение семьи с двумя детьми из собственного дома, террор, рэкет и мародерство. ВСУ — надежда и опора граждан (тех, до кого славные воины тыла не могут дотянуться — остальным сочувствуем)!
Не так давно при попытке хищения из части (режимного объекта!) топлива одним из подручных Магаца на личном авто марки Мерседес (!) — того самого топлива, которого вечно не хватает на передовой — произошел инцидент со стрельбой, в результате которого... стрелявший дневальный наказан и получает угрозы, а остальные лишены права носить в дозор оружие — разрешен только штык-нож. В стране, ведущей боевые действия, в части, находящейся в 50 км от линии фронта. Как говорится, віримо в перемогу!
Подобные ситуации в армии давно не единичны, поэтому чтобы понять их причины нужно посмотреть на вещь в целом. Причины — субъективные и объективные. Первые большинству очевидны: виноват человек с плохими личными качествами. Такого человека, оказавшегося на ответственной должности, нужно осудить, доложить «справедливому начальству», и уж они-то «там наверху» наведут порядок. В крайнем случае подключатся честные и непредвзятые правоохранительные органы — защитники слабых и обездоленных, и справедливость восторжествует.
Но если взглянуть на объективные причины, то окажется, что и среди тех «наверху», равно как и среди сотрудников органов, есть немало людей, подобных М, которые всегда договорятся на языке коррупции и взаимопомощи — людей, «стоящих над обществом». И даже в случае замены М на М' изменений ждать не приходится: такие люди существуют не в вакууме, они не с другой планеты. Они — продукт общественно-экономической системы, которая в значительной мере формирует морально-этические качества людей. Когда общественный посыл — «иди по головам, думай только о себе и только о „сейчас“», а главное мерило всего — деньги, то ожидать святош, в том числе на воинских должностях, как минимум наивно. И тут, как в анекдоте, есть две новости: хорошая и плохая.
Плохая — изменить что-либо путем замены людей не выйдет; нужны коренные перемены в обществе. Необходима организация большой части населения, осознание необходимости такой организации, ибо совместно противостоять власти и деньгам много легче.
Хорошая же новость в том, что окружающая действительность с постоянно ухудшающимися условиями неминуемо подталкивает нас к осознанию такой необходимости.
#едкий_комментарий
Неволя и смерть
Наконец-то свершилось! Наконец-то дождались! Маски сброшены, и истинное лицо нашего демократического государства открылось народу — хотя для некоторых даже это не станет отрезвляющим душем и не выведет из патриотического угара. Дело в том, что на днях министерство юстиции обновило список пунктов, по которым права человека для граждан Украины будут урезаны: в их числе свобода передвижения, неприкосновенность личной собственности и прочее.
А сколько было пафоса в противопоставлении «путинских рабов» нам, «вільним та незалежним поборникам європейських цінностей»...
Однако по мере очевидного снижения количества добровольцев на роль пушечного мяса — ради прибылей и стратегических интересов своих или заморских толстосумов — маски с лиц наших сладкоречивых лидеров начали спадать.
И вот они уже готовы открыто заявить на всю Европу (которая рада помочь) об ограничении базовых человеческих прав граждан целой страны. Нас постоянно уверяли, что родное государство всегда действует в интересах народа. Теперь становится все яснее, что под «народом» государство понимает только сверхбогатую и влиятельную часть общества, составляющую менее одного процента населения. Иначе как объяснить урезание прав подавляющего большинства граждан Украины? Уж точно не заботой об их благополучии. Здесь отчетливо проступает необходимость отстаивать интересы элиты, состоящие в сохранении прибылей, подвластных территорий и своего положения, а также в выполнении вассальных обязательств перед своими европейскими и заокеанскими патронами. И такое явление не уникально для Украины или России (которая, без сомнения, идет в том же направлении). Все мы понимаем, что даже в «европейских странах», если это понадобится элите, свободы большинства будут без зазрения совести урезаны в угоду прибылям и выгоде богатого и влиятельного меньшинства. Европейские ценности — лишь удобная фигура речи для поддержания иллюзии благообразия...
Несомненно лишь одно: с усугублением мирового кризиса права масс будут урезаться повсеместно, и предотвратить это невозможно. Становится все очевиднее, что ВСЕ мы — рабы или заложники своей правящей элиты.
Отсюда закономерно возникает другой (вероятно, все же риторический) вопрос: будут ли все граждане равны перед лицом таких несомненно «необходимых» ужесточений и ограничений? Или некоторые все же будут ровнее, как у Оруэлла на его скотном дворе? С кого начнется отчуждение объектов собственности? Неужели коммуняки под шумок дорвались до власти, и начнут отчуждать предприятия и объекты инфраструктуры, дворцы и автопарки у сверхбогатых? Неужто обездолят соль земли украинской? Или речь тут идет только о бедолагах-рабочих, у которых отнимут последнюю машину, мопед или ветхое жилье? Угадайте с двух раз. Все, чтобы не оставить ухилянту ни шанса.
Если граждане оказались достаточно умными, смелыми и организованными, чтобы на законных основаниях противостоять беспределу властей в целом и ТЦК в частности, то государство — за которое ты обязан сдохнуть в окопе без надлежащей экипировки, оружия и питания — тут же обрежет и эту возможность, выдав силовикам карт-бланш на любые действия. Ведь если перевести на человеческий язык, то теперь силовики официально могут задерживать, обыскивать, похищать и пытать людей, конфисковывать их имущество. А граждане, в свою очередь, не имеют права даже мирно заявить свой протест... да что там, даже собраться и обсудить это — теперь вне закона. Отличная мотивация для потенциальных бойцов. Что еще может так подействовать на снижение боевого духа армии и тыла? Воистину, утверждение «наш враг — внутри нашего государства» заиграло новыми оттенками. Браво!
А народ все еще продолжает верить в миф о том, что государство — это такая структура, которая справедливо и честно заботится обо всех своих гражданах...
Ну а станет ли это урезание прав и свобод «единственного источника власти» (украинского народа) лишь первым шагом, или же последней каплей — зависит от этого самого народа и его способности и желания организованно противостоять теперь уже ничем не прикрытому угнетению.
#едкий_комментарий
Наконец-то свершилось! Наконец-то дождались! Маски сброшены, и истинное лицо нашего демократического государства открылось народу — хотя для некоторых даже это не станет отрезвляющим душем и не выведет из патриотического угара. Дело в том, что на днях министерство юстиции обновило список пунктов, по которым права человека для граждан Украины будут урезаны: в их числе свобода передвижения, неприкосновенность личной собственности и прочее.
А сколько было пафоса в противопоставлении «путинских рабов» нам, «вільним та незалежним поборникам європейських цінностей»...
Однако по мере очевидного снижения количества добровольцев на роль пушечного мяса — ради прибылей и стратегических интересов своих или заморских толстосумов — маски с лиц наших сладкоречивых лидеров начали спадать.
И вот они уже готовы открыто заявить на всю Европу (которая рада помочь) об ограничении базовых человеческих прав граждан целой страны. Нас постоянно уверяли, что родное государство всегда действует в интересах народа. Теперь становится все яснее, что под «народом» государство понимает только сверхбогатую и влиятельную часть общества, составляющую менее одного процента населения. Иначе как объяснить урезание прав подавляющего большинства граждан Украины? Уж точно не заботой об их благополучии. Здесь отчетливо проступает необходимость отстаивать интересы элиты, состоящие в сохранении прибылей, подвластных территорий и своего положения, а также в выполнении вассальных обязательств перед своими европейскими и заокеанскими патронами. И такое явление не уникально для Украины или России (которая, без сомнения, идет в том же направлении). Все мы понимаем, что даже в «европейских странах», если это понадобится элите, свободы большинства будут без зазрения совести урезаны в угоду прибылям и выгоде богатого и влиятельного меньшинства. Европейские ценности — лишь удобная фигура речи для поддержания иллюзии благообразия...
Несомненно лишь одно: с усугублением мирового кризиса права масс будут урезаться повсеместно, и предотвратить это невозможно. Становится все очевиднее, что ВСЕ мы — рабы или заложники своей правящей элиты.
Отсюда закономерно возникает другой (вероятно, все же риторический) вопрос: будут ли все граждане равны перед лицом таких несомненно «необходимых» ужесточений и ограничений? Или некоторые все же будут ровнее, как у Оруэлла на его скотном дворе? С кого начнется отчуждение объектов собственности? Неужели коммуняки под шумок дорвались до власти, и начнут отчуждать предприятия и объекты инфраструктуры, дворцы и автопарки у сверхбогатых? Неужто обездолят соль земли украинской? Или речь тут идет только о бедолагах-рабочих, у которых отнимут последнюю машину, мопед или ветхое жилье? Угадайте с двух раз. Все, чтобы не оставить ухилянту ни шанса.
Если граждане оказались достаточно умными, смелыми и организованными, чтобы на законных основаниях противостоять беспределу властей в целом и ТЦК в частности, то государство — за которое ты обязан сдохнуть в окопе без надлежащей экипировки, оружия и питания — тут же обрежет и эту возможность, выдав силовикам карт-бланш на любые действия. Ведь если перевести на человеческий язык, то теперь силовики официально могут задерживать, обыскивать, похищать и пытать людей, конфисковывать их имущество. А граждане, в свою очередь, не имеют права даже мирно заявить свой протест... да что там, даже собраться и обсудить это — теперь вне закона. Отличная мотивация для потенциальных бойцов. Что еще может так подействовать на снижение боевого духа армии и тыла? Воистину, утверждение «наш враг — внутри нашего государства» заиграло новыми оттенками. Браво!
А народ все еще продолжает верить в миф о том, что государство — это такая структура, которая справедливо и честно заботится обо всех своих гражданах...
Ну а станет ли это урезание прав и свобод «единственного источника власти» (украинского народа) лишь первым шагом, или же последней каплей — зависит от этого самого народа и его способности и желания организованно противостоять теперь уже ничем не прикрытому угнетению.
#едкий_комментарий
Очередные репрессии против левых
Интернет облетела новость об аресте Богдана Сиротюка. WSWS, ресурс троцкистского интернационала ICFI (SEP), пишет, что Сиротюка обвиняют в оправдывании российской агрессии и работе на Кремль. Это событие упомянул и Константин Сёмин на одном из стримов. Недавно к нам поступили вопросы по поводу этой ситуации, поэтому мы решили подробно её объяснить.
Богдан Сиротюк принадлежал к так называемой МГБЛ (Молодая гвардия большевиков-ленинцев). МГБЛ действовала на территории Украины и России, при этом входила в троцкистский интернационал ICFI (SEP). Отметим, что МГБЛ вряд ли вышла даже на уровень кружка: группа знакомых, не больше.
Насколько нам известно, их достижения ограничиваются парой тиктоков и Telegram-каналом с кучей бессвязных цитат. Если судить по одному из тиктоков, то позиция по войне у этой группы всё-таки интернационалистическая, но это не меняет суть дела.
Дальше следует немного посмотреть материалы на том же WSWS. По этой ссылке листаем страницу и видим многочисленные фото Сиротюка разных датировок. Как к товарищам по интернационалу попали все эти фото — отдельный хороший вопрос. Особенно интересны фото на фоне красного флага с цитатой Троцкого и фото с демонстрациии 9 мая. Также примечателен постер, который, если верить WSWS, нарисовал арестованный. На постере изображены Ленин и Троцкий, написано "Слава создателям рабоче-крестьянской красной армии". Наконец, вернёмся к статье с требованием освобождения Сиротюка, на которую мы ссылались в начале, и внимательно смотрим на это фото, говорящее само за себя. Если эти занимательные фотоматериалы СБУ ещё не получили раньше, то фактически здесь товарищи по интернационалу сами выложили компромат на Сиротюка. Как бы то ни было, здесь грубейшая ошибка и самого арестованного в факте наличия таких фото и многочисленной коммунистической атрибутики, в том числе бюста Ленина.
Более того: внизу той же страницы видим "Articles and speeches by Bogdan Syrotiuk". По ссылкам — статьи и речи, в которых до ареста Сиротюк изначально подписывался как Stepan Geller и "The author is a socialist living in Ukraine". Зачем на весь интернет раскрывать, что те статьи (опять же — компрометирующие) были написаны именно арестованным? Глупость это или предательство? Оставим такой вопрос на совесть троцкистов из ICFI (SEP), если она, конечно, существует.
В целом, по всей видимости, аресту Сиротюка предшествовали его собственные ошибки в конспирации, а после ареста товарищи решили очень сильно ему "помочь".
Теперь можно рассмотреть статьи и речи по тем ссылкам. Сиротюк, само собой, поддакивал своим малограмотным западным коллегам, поддерживая оторванную от конкретно-исторического анализа риторику об "украинском фашистском режиме, использующем методы гестапо". Западные левые в целом имеют распространённую тенденцию подменять чёткое теоретическое понимание фашизма и его классовой сути эмоциональными выкриками.
В общем, после всего описанного неудивительно, что какой-то майор СБУ увидел и использовал возможность заработать на повышение отловом очередного "кремлёвского агента".
Мы сочувствуем всем тем, кто пострадал от правящего режима за проявление свободомыслия, как бы мы ни были несогласны с ними. Тем не менее, мы акцентируем внимание на том, что многие подобные истории в Украине были вызваны не столько талантом следователей, сколько глупостью их жертв. И мы вынуждены констатировать печальный факт: сочувствие не спасёт тех, кто уже за решёткой, а вот правильный анализ уже совершённых ошибок может спасти тех, кто сейчас на свободе. Такого анализа на сайте WSWS, конечно же, нет, зато есть смешная петиция с 3000 голосов.
Итак, подытоживая всю ситуацию, можно только пожать плечами и продолжить заниматься революционной борьбой. Собирать же голоса на петицию, как это делает WSWS, бесполезно. Власти Украины её проигнорируют, будь там даже сто тысяч голосов.
Наших же читателей настоятельно просим не повторять ошибки Сиротюка и компании, думать головой и беречь свою безопасность смолоду. И это не призыв бездействовать, но призыв действовать с умом.
#едкий_комментарий
Интернет облетела новость об аресте Богдана Сиротюка. WSWS, ресурс троцкистского интернационала ICFI (SEP), пишет, что Сиротюка обвиняют в оправдывании российской агрессии и работе на Кремль. Это событие упомянул и Константин Сёмин на одном из стримов. Недавно к нам поступили вопросы по поводу этой ситуации, поэтому мы решили подробно её объяснить.
Богдан Сиротюк принадлежал к так называемой МГБЛ (Молодая гвардия большевиков-ленинцев). МГБЛ действовала на территории Украины и России, при этом входила в троцкистский интернационал ICFI (SEP). Отметим, что МГБЛ вряд ли вышла даже на уровень кружка: группа знакомых, не больше.
Насколько нам известно, их достижения ограничиваются парой тиктоков и Telegram-каналом с кучей бессвязных цитат. Если судить по одному из тиктоков, то позиция по войне у этой группы всё-таки интернационалистическая, но это не меняет суть дела.
Дальше следует немного посмотреть материалы на том же WSWS. По этой ссылке листаем страницу и видим многочисленные фото Сиротюка разных датировок. Как к товарищам по интернационалу попали все эти фото — отдельный хороший вопрос. Особенно интересны фото на фоне красного флага с цитатой Троцкого и фото с демонстрациии 9 мая. Также примечателен постер, который, если верить WSWS, нарисовал арестованный. На постере изображены Ленин и Троцкий, написано "Слава создателям рабоче-крестьянской красной армии". Наконец, вернёмся к статье с требованием освобождения Сиротюка, на которую мы ссылались в начале, и внимательно смотрим на это фото, говорящее само за себя. Если эти занимательные фотоматериалы СБУ ещё не получили раньше, то фактически здесь товарищи по интернационалу сами выложили компромат на Сиротюка. Как бы то ни было, здесь грубейшая ошибка и самого арестованного в факте наличия таких фото и многочисленной коммунистической атрибутики, в том числе бюста Ленина.
Более того: внизу той же страницы видим "Articles and speeches by Bogdan Syrotiuk". По ссылкам — статьи и речи, в которых до ареста Сиротюк изначально подписывался как Stepan Geller и "The author is a socialist living in Ukraine". Зачем на весь интернет раскрывать, что те статьи (опять же — компрометирующие) были написаны именно арестованным? Глупость это или предательство? Оставим такой вопрос на совесть троцкистов из ICFI (SEP), если она, конечно, существует.
В целом, по всей видимости, аресту Сиротюка предшествовали его собственные ошибки в конспирации, а после ареста товарищи решили очень сильно ему "помочь".
Теперь можно рассмотреть статьи и речи по тем ссылкам. Сиротюк, само собой, поддакивал своим малограмотным западным коллегам, поддерживая оторванную от конкретно-исторического анализа риторику об "украинском фашистском режиме, использующем методы гестапо". Западные левые в целом имеют распространённую тенденцию подменять чёткое теоретическое понимание фашизма и его классовой сути эмоциональными выкриками.
В общем, после всего описанного неудивительно, что какой-то майор СБУ увидел и использовал возможность заработать на повышение отловом очередного "кремлёвского агента".
Мы сочувствуем всем тем, кто пострадал от правящего режима за проявление свободомыслия, как бы мы ни были несогласны с ними. Тем не менее, мы акцентируем внимание на том, что многие подобные истории в Украине были вызваны не столько талантом следователей, сколько глупостью их жертв. И мы вынуждены констатировать печальный факт: сочувствие не спасёт тех, кто уже за решёткой, а вот правильный анализ уже совершённых ошибок может спасти тех, кто сейчас на свободе. Такого анализа на сайте WSWS, конечно же, нет, зато есть смешная петиция с 3000 голосов.
Итак, подытоживая всю ситуацию, можно только пожать плечами и продолжить заниматься революционной борьбой. Собирать же голоса на петицию, как это делает WSWS, бесполезно. Власти Украины её проигнорируют, будь там даже сто тысяч голосов.
Наших же читателей настоятельно просим не повторять ошибки Сиротюка и компании, думать головой и беречь свою безопасность смолоду. И это не призыв бездействовать, но призыв действовать с умом.
#едкий_комментарий
Смерть комсомолки
Итак, политические убийства снова в моде. Не прошло и недели после выстрела в Трампа, как просвистел новый, пробивший голову Ирине Фарион.
Во-первых, стоит сразу отделить позицию политическую от человеческой.
Мы — РФУ как политическая организация — не приветствуем индивидуальный, внесистемный террор по отношению к кому бы то ни было. Почему так — мы ответим ниже.
С другой стороны, как и все простые украинцы, мы ежедневно испытываем массу трудностей — проживая в государстве, где стараниями таких как Фарион «общественных деятелей» репрессивный аппарат, вопреки конституции, ограничил наше право свободно выражать свои взгляды и мысли.
Не думайте, что мы жалуемся; олигархическая конституция не дарует права — их нужно завоевывать и защищать. Но осадочек остался, и по-человечески Фарион нам совсем не жаль. Если бы убили кого-нибудь из нас, или просто из левых, то от Фарион последовало бы злорадство над тем, что нацию избавили от «красного биомусора».
В конце концов, она была обычной буржуазной подстилкой, обслуживающей интересы правящего класса олигархов, а значит была врагом всего народа Украины — понимает это сам народ или нет. Так что горевать о ней мы точно не будем, хотя и радоваться здесь нечему.
Выжила? Стала овощем? Умерла? Не важно.
Важно то, какие последствия будут у этого инцидента для всей страны. Минус одна разжигательница межнациональной ненависти — казалось бы, хорошо. Но усиление террора от ее единомышленников и от государства тоже весьма вероятно.
Впрочем, террор уже здесь. Достаточно открыть новости и увидеть очередной инцидент с ТЦК, или как «общественный деятель» Ганул кошмарит кого-нибудь в Одессе, чтобы понять: убийство Фарион — закономерный ответ, будь то низовая инициатива одиночки или заказ из-за поребрика.
Такой террор не даст положительных изменений, так что вот вам ликбез по грамотной ликвидации реакционеров.
Видите ли, убийство реакционеров — дело тонкое. Взять пистолет и стрельнуть в его шовинистическую голову можно всегда, но как уже говорилось, последствия могут быть непредсказуемыми. В этом деле важнее не время и место, а социально-экономический контекст и наличие революционной ситуации.
Вот вам пример: сидит условный пророссийский украинец Вася у себя на кухне, смотрит ТВ, видит Фарион, которая затирает что-то про нацию, гены, русню и то, как ее надо убивать. Закипает праведный гнев у Васи, и он, как в той песне, «с фашистской силой темною, с проклятою ордой» решает идти на смертный бой. Достает из шкафа охотничий карабин, Макаров или Глок 17… Идет караулить нацистку у подъезда… Вот она выходит… БАХ! Нацистка упала… Удовлетворение.
Может, Вася даже скроется от органов, и ему не будут рвать ногти в подвалах СБУ, но это вовсе не успех; просто какой-то сошедший с ума от одиночества Вася (или нанятый Кремлем киллер) убил одного-единственного реакционера, на место которого придут другие, которые будут гораздо злее и осторожнее — и кто знает, чем это обернется.
Вот вам другой пример: страна восстает, и безо всяких призывов со сцены майдана люди начинают сопротивляться государству и создавать свои альтернативные органы власти — советы. Это низовое движение реакционеры задушить не могут, ибо оно руководствуется революционной теорией, которую годами вырабатывал вместе с товарищами революционер-подпольщик Петя.
В какой-то момент борьба достигает такого масштаба, что под командованием Пети оказывается целая армия революционного пролетариата, готовая уничтожить на своем пути любого реакционера. Но это не армия красных головорезов; это орган насилия, действующий в интересах трудящихся масс, в интересах большинства населения страны, это истинно-демократический инструмент убийства тех, кто стоит на пути устремления народа к свободе от капиталистической эксплуатации.
Чуете разницу? Только второй вариант заставит трепетать в ужасе и Фарион, и Дугина, и даже Трампа.
Поэтому не будьте как Вася — будьте как Петя! Пусть ваши пули направляет только воля рабочего класса, а не личное «чувство справедливости» или деньги от ФСБ или ГУР.
#едкий_комментарий
Итак, политические убийства снова в моде. Не прошло и недели после выстрела в Трампа, как просвистел новый, пробивший голову Ирине Фарион.
Во-первых, стоит сразу отделить позицию политическую от человеческой.
Мы — РФУ как политическая организация — не приветствуем индивидуальный, внесистемный террор по отношению к кому бы то ни было. Почему так — мы ответим ниже.
С другой стороны, как и все простые украинцы, мы ежедневно испытываем массу трудностей — проживая в государстве, где стараниями таких как Фарион «общественных деятелей» репрессивный аппарат, вопреки конституции, ограничил наше право свободно выражать свои взгляды и мысли.
Не думайте, что мы жалуемся; олигархическая конституция не дарует права — их нужно завоевывать и защищать. Но осадочек остался, и по-человечески Фарион нам совсем не жаль. Если бы убили кого-нибудь из нас, или просто из левых, то от Фарион последовало бы злорадство над тем, что нацию избавили от «красного биомусора».
В конце концов, она была обычной буржуазной подстилкой, обслуживающей интересы правящего класса олигархов, а значит была врагом всего народа Украины — понимает это сам народ или нет. Так что горевать о ней мы точно не будем, хотя и радоваться здесь нечему.
Выжила? Стала овощем? Умерла? Не важно.
Важно то, какие последствия будут у этого инцидента для всей страны. Минус одна разжигательница межнациональной ненависти — казалось бы, хорошо. Но усиление террора от ее единомышленников и от государства тоже весьма вероятно.
Впрочем, террор уже здесь. Достаточно открыть новости и увидеть очередной инцидент с ТЦК, или как «общественный деятель» Ганул кошмарит кого-нибудь в Одессе, чтобы понять: убийство Фарион — закономерный ответ, будь то низовая инициатива одиночки или заказ из-за поребрика.
Такой террор не даст положительных изменений, так что вот вам ликбез по грамотной ликвидации реакционеров.
Видите ли, убийство реакционеров — дело тонкое. Взять пистолет и стрельнуть в его шовинистическую голову можно всегда, но как уже говорилось, последствия могут быть непредсказуемыми. В этом деле важнее не время и место, а социально-экономический контекст и наличие революционной ситуации.
Вот вам пример: сидит условный пророссийский украинец Вася у себя на кухне, смотрит ТВ, видит Фарион, которая затирает что-то про нацию, гены, русню и то, как ее надо убивать. Закипает праведный гнев у Васи, и он, как в той песне, «с фашистской силой темною, с проклятою ордой» решает идти на смертный бой. Достает из шкафа охотничий карабин, Макаров или Глок 17… Идет караулить нацистку у подъезда… Вот она выходит… БАХ! Нацистка упала… Удовлетворение.
Может, Вася даже скроется от органов, и ему не будут рвать ногти в подвалах СБУ, но это вовсе не успех; просто какой-то сошедший с ума от одиночества Вася (или нанятый Кремлем киллер) убил одного-единственного реакционера, на место которого придут другие, которые будут гораздо злее и осторожнее — и кто знает, чем это обернется.
Вот вам другой пример: страна восстает, и безо всяких призывов со сцены майдана люди начинают сопротивляться государству и создавать свои альтернативные органы власти — советы. Это низовое движение реакционеры задушить не могут, ибо оно руководствуется революционной теорией, которую годами вырабатывал вместе с товарищами революционер-подпольщик Петя.
В какой-то момент борьба достигает такого масштаба, что под командованием Пети оказывается целая армия революционного пролетариата, готовая уничтожить на своем пути любого реакционера. Но это не армия красных головорезов; это орган насилия, действующий в интересах трудящихся масс, в интересах большинства населения страны, это истинно-демократический инструмент убийства тех, кто стоит на пути устремления народа к свободе от капиталистической эксплуатации.
Чуете разницу? Только второй вариант заставит трепетать в ужасе и Фарион, и Дугина, и даже Трампа.
Поэтому не будьте как Вася — будьте как Петя! Пусть ваши пули направляет только воля рабочего класса, а не личное «чувство справедливости» или деньги от ФСБ или ГУР.
#едкий_комментарий
Три білборди на кордоні Бандерштату, Україна
Доброго вечора, ухилянти. Як каже народна мудрість: «в Україні немає цивільних — лише недомобілізовані».
Нагадали нам цю мудрість славні воїни 3 ОШБр. Ну як воїни… Сам пан (соціал-націоналіст) Білецький явився нам в образі розкиданих по всій країні білбордів, щоб нагадати, як націоналісти цінують життя співвітчизників, що не поділяють їхніх ідеалів.
Ну що, страшно? І добре, що страшно! Не забувайте ні на мить — ТРЕТЯ ШТУРМОВА #Разом_з_ТЦК! Вони прийдуть за вами, «захистять», а потім змусять замінити пана Білецького на бойових позиціях.
Отже, націоналісти дають зрозуміти: їм начхати на українців, котрих власне життя хвилює більше, ніж «Слава (буржуазній) Україні», «Героям (як-от пан Білецький) слава», перемога одних гнобителів над іншими або повернення кордонів 91-го під владу псевдодемократичної, корумпованої, керованої олігархатом і скоморохом-диктатором держави.
Але що ж сталося? Чому славетний полк Азов, який будував свій імідж на тезі «ми не ТЦК», і тому, що Україні потрібен організований за сучасними стандартами рекрутинг, зараз підтримує «бусифікацію»? Чому націоналісти ніколи не захищають рядових представників своєї нації, пригнічених владою, олігархами й ТЦК?
А якраз тому, що націоналісти насправді служать не нації, а правлячому класу, власникам нації, олігархам, які, прикриваючись «інтересами нації та держави», відстоюють свої інтереси збагачення та збереження нажитих експлуатацією українських трударів багатств. Саме вони є справжньою владою в країні, і саме вони тримають на повідці націоналістичних тітушок.
Олігархи використовують націоналістів для захисту від загроз своєму пануванню: чи то від конкурентів з олігархічної РФ, які хочуть забрати собі багатства України, чи то від власного народу, незадоволеного тим, що тяготи війни зовсім не лягають на плечі панівного класу, а власна капіталістична держава за роки незалежності звела в могилу більше людей, ніж армія РФ.
Націоналісти, як в Україні, так і в Росії, не стануть захищати свою пригнічену націю, бо справжнє народовладдя зробить їх нікому непотрібними. Своє самопроголошене звання «еліти» вони носять з дозволу олігархату, допоки слухняно виконують функцію сторожових псів капіталу. Простим трударям усіх країн, яких кидають у горнило війни їхні олігархічні режими, немає сенсу воювати один з одним за яхти буржуїв, і нам не потрібні «захисники», які захищають право тримати нас за рабів.
Самому Азову (і їм подібним) також потрібне посилення мобілізації, тому що будувати імідж сучасного, добре організованого, оснащеного і мотивованого підрозділу — це одне, а тримати сотні кілометрів фронту — зовсім інше. І для того, щоб «еліта нації» могла відпочивати від траншей та фотографуватися для білбордів, їм потрібна армія «не елітних» холопів, яка буде нести на собі основний тягар багаторічного окопного життя.
Але охочих доєднатися до такої армії усе менше і менше (дивіться наше відео про проблеми ЗСУ). Пустої патріотично-націоналістичної фрази недостатньо для мотивації, дехто починає чинити супротив державі. Через це азовці змушені відмовлятися від зовнішніх, іміджевих атрибутів, і починають показувати свою істинну натуру воїнів капіталу. Тепер вони будуть слідкувати за тим, щоб «холопи» не бунтували, а слухняно здавалися ТЦК і захищали олігархічну державу від олігархів «сусідньої країни».
А ви, товариші, готові пожертвувати собою заради збереження держави, в якій наша свобода обмежується правом раз в п’ять років сходити на вибори, щоб вибрати президентом чергову свиню або кошерного Ze-барана? Хоча зачекайте, вже і цю свободу у нас відібрали.
Померти, захищаючи вітчизну, — достойно поваги й слави. Але вмерти за державу, що тягне у прірву сама себе і свій народ, заради того, щоб зберегти владу капіталу — не найкращий спосіб розпорядитися своїм життям. Тому, перед тим, як захищати країну, краще переконайтеся в тому, що у випадку вашої гибелі її багатства дістануться вашим дітям і усьому народу, а не олігархам під прикриттям Третьої Штурмової #Разом_з_ТЦК.
#едкий_комментарий
Доброго вечора, ухилянти. Як каже народна мудрість: «в Україні немає цивільних — лише недомобілізовані».
Нагадали нам цю мудрість славні воїни 3 ОШБр. Ну як воїни… Сам пан (соціал-націоналіст) Білецький явився нам в образі розкиданих по всій країні білбордів, щоб нагадати, як націоналісти цінують життя співвітчизників, що не поділяють їхніх ідеалів.
Ну що, страшно? І добре, що страшно! Не забувайте ні на мить — ТРЕТЯ ШТУРМОВА #Разом_з_ТЦК! Вони прийдуть за вами, «захистять», а потім змусять замінити пана Білецького на бойових позиціях.
Отже, націоналісти дають зрозуміти: їм начхати на українців, котрих власне життя хвилює більше, ніж «Слава (буржуазній) Україні», «Героям (як-от пан Білецький) слава», перемога одних гнобителів над іншими або повернення кордонів 91-го під владу псевдодемократичної, корумпованої, керованої олігархатом і скоморохом-диктатором держави.
Але що ж сталося? Чому славетний полк Азов, який будував свій імідж на тезі «ми не ТЦК», і тому, що Україні потрібен організований за сучасними стандартами рекрутинг, зараз підтримує «бусифікацію»? Чому націоналісти ніколи не захищають рядових представників своєї нації, пригнічених владою, олігархами й ТЦК?
А якраз тому, що націоналісти насправді служать не нації, а правлячому класу, власникам нації, олігархам, які, прикриваючись «інтересами нації та держави», відстоюють свої інтереси збагачення та збереження нажитих експлуатацією українських трударів багатств. Саме вони є справжньою владою в країні, і саме вони тримають на повідці націоналістичних тітушок.
Олігархи використовують націоналістів для захисту від загроз своєму пануванню: чи то від конкурентів з олігархічної РФ, які хочуть забрати собі багатства України, чи то від власного народу, незадоволеного тим, що тяготи війни зовсім не лягають на плечі панівного класу, а власна капіталістична держава за роки незалежності звела в могилу більше людей, ніж армія РФ.
Націоналісти, як в Україні, так і в Росії, не стануть захищати свою пригнічену націю, бо справжнє народовладдя зробить їх нікому непотрібними. Своє самопроголошене звання «еліти» вони носять з дозволу олігархату, допоки слухняно виконують функцію сторожових псів капіталу. Простим трударям усіх країн, яких кидають у горнило війни їхні олігархічні режими, немає сенсу воювати один з одним за яхти буржуїв, і нам не потрібні «захисники», які захищають право тримати нас за рабів.
Самому Азову (і їм подібним) також потрібне посилення мобілізації, тому що будувати імідж сучасного, добре організованого, оснащеного і мотивованого підрозділу — це одне, а тримати сотні кілометрів фронту — зовсім інше. І для того, щоб «еліта нації» могла відпочивати від траншей та фотографуватися для білбордів, їм потрібна армія «не елітних» холопів, яка буде нести на собі основний тягар багаторічного окопного життя.
Але охочих доєднатися до такої армії усе менше і менше (дивіться наше відео про проблеми ЗСУ). Пустої патріотично-націоналістичної фрази недостатньо для мотивації, дехто починає чинити супротив державі. Через це азовці змушені відмовлятися від зовнішніх, іміджевих атрибутів, і починають показувати свою істинну натуру воїнів капіталу. Тепер вони будуть слідкувати за тим, щоб «холопи» не бунтували, а слухняно здавалися ТЦК і захищали олігархічну державу від олігархів «сусідньої країни».
А ви, товариші, готові пожертвувати собою заради збереження держави, в якій наша свобода обмежується правом раз в п’ять років сходити на вибори, щоб вибрати президентом чергову свиню або кошерного Ze-барана? Хоча зачекайте, вже і цю свободу у нас відібрали.
Померти, захищаючи вітчизну, — достойно поваги й слави. Але вмерти за державу, що тягне у прірву сама себе і свій народ, заради того, щоб зберегти владу капіталу — не найкращий спосіб розпорядитися своїм життям. Тому, перед тим, як захищати країну, краще переконайтеся в тому, що у випадку вашої гибелі її багатства дістануться вашим дітям і усьому народу, а не олігархам під прикриттям Третьої Штурмової #Разом_з_ТЦК.
#едкий_комментарий
«Всё, кина не будет, электричество кончилось…»
Ну що, громадяни сучасної європейської держави, як вам живеться? Мабуть, взимку буде трошки темно, судячи з того, в найспекотніші літні дні світло давали десь на 9 годин на добу, а в подекуди його не було й декілька діб поспіль.
Здавалося б, що іще потрібно для щастя? Побороли «совок», збудували капіталізм та «національну державність», успішно поширюємо «національну свідомість» та проводимо (буцімто) справжні «демократичні вибори». Але виявляється, що розвитку та процвітанню країни такі зміни тільки заважають.
В телемарафоні за старою звичкою звинуватять у всіх наших бідах агресивного сусіда з північного сходу. Але чомусь не згадають, як усю історію незалежності деградувала наша промисловість, котра могла б забезпечити нас ППО та потужностями для відновлення. Бо тоді стало очевидним, що ракетні обстріли РФ, лише викрили реальний стан справ у державі та прискорили закономірний колапс.
Енергетична галузь деградувала трохи повільніше за інші, бо приносила в кишені олігархів багато грошей за такими схемами, як, наприклад, Роттердам+. Та коли перед державою постала необхідність відновлювати енергетичну інфраструктуру, можновладці спромоглися тільки стояти з простягнутою рукою перед західними партнерами та випитувати черговий Patriot.
Такі от очікувані наслідки перетворення України на “аграрну імперію”.
А поки українці сидять у пітьмі в них є час подумати та прийти до зовсім небажаних для нашої влади висновків. Вони можуть здогадатись, що світло в їх домівках, медицина, освіта та інші блага цивілізації – майже повністю заслуга того суспільного устрою котрий “свідомі патріоти” зламали в 1991-му. Його залишки 30 років проїдала “незалежна” Україна та приватизували олігархи.
Тож перед нами постає нагальне питання – що робити далі, аби не замерзнути взимку, не спектися влітку?
З надією реанімувати свою популярність в народі матріарх української політики Юлія Тимошенко взялася роздавати життєві поради, як вийти з данної ситуації. Прагматичніші буржуазні спікери, такі як виконавчий директор ДТЕК Дмитро Сахарук, закликають українців “розраховувати тільки на себе” в майбутній зимі, та стверджують, що “роблять усе можливе”...
Ми не сумніваємося в тому, що керівництво ДТЕК робить “усе можливе” аби зберегти мільярди Ахметова і не витрачати їх на відновлення. Вони вже задрали тарифи й переклали цей тягар на плечі простих людей. Ми усіляко поділяємо заклик брати ситуацію під власний контроль. Але зовсім не так, як це пропонує пан Сахарук.
Окрім закупівлі павербанків та іншого обладнання на випадок блекаутів, кожен має поставити собі питання: яким ви бачите майбутнє нашої країни? Чи вірите ви в те, що капіталістична держава під п’ятою олігархів, буде піклуватися про ваш добробут? Чи здатна така влада повернути вам цивілізовані умови життя? Риторичні питання, але на них доведеться собі відповісти рано чи пізно.
І чим швидше усі ми дамо на них відповідь, та зрозуміємо усю деструктивну природу капіталістичного устрою (котрий породжує олігархів), тим швидше почнемо організовано боротися за ним. Тим легше буде подолати наслідки 30 років безроздільного панування капіталу. Тим легше буде зійти зі шляху руйнування, та повернутися на шлях відновлення та розбудови усіх сфер нашого життя.
Тільки поборовши внутрішніх ворогів, ми зможемо захиститися від зовнішніх. Тільки спільними зусиллям робітничого класу України та Росії, ми зможемо захистити себе від взаємного знищення на користь класу капіталістів. А до тих пір кожна ракета з потворної олігархічної РФ буде дзеркалом, в якому відображається потворність олігархічної України.
Поки що справжня народна революція тільки зріє в головах небагатьох, але сама дійсність робить необхідною боротьбу проти капіталізму. Бо це — запорука виживання всіх людей, не тільки українців. Тому історичною задачею кожного свідомого трударя, що зрозумів необхідність такої боротьби, стає організована, колективна революційна діяльність разом з товаришами.
#едкий_комментарий
Ну що, громадяни сучасної європейської держави, як вам живеться? Мабуть, взимку буде трошки темно, судячи з того, в найспекотніші літні дні світло давали десь на 9 годин на добу, а в подекуди його не було й декілька діб поспіль.
Здавалося б, що іще потрібно для щастя? Побороли «совок», збудували капіталізм та «національну державність», успішно поширюємо «національну свідомість» та проводимо (буцімто) справжні «демократичні вибори». Але виявляється, що розвитку та процвітанню країни такі зміни тільки заважають.
В телемарафоні за старою звичкою звинуватять у всіх наших бідах агресивного сусіда з північного сходу. Але чомусь не згадають, як усю історію незалежності деградувала наша промисловість, котра могла б забезпечити нас ППО та потужностями для відновлення. Бо тоді стало очевидним, що ракетні обстріли РФ, лише викрили реальний стан справ у державі та прискорили закономірний колапс.
Енергетична галузь деградувала трохи повільніше за інші, бо приносила в кишені олігархів багато грошей за такими схемами, як, наприклад, Роттердам+. Та коли перед державою постала необхідність відновлювати енергетичну інфраструктуру, можновладці спромоглися тільки стояти з простягнутою рукою перед західними партнерами та випитувати черговий Patriot.
Такі от очікувані наслідки перетворення України на “аграрну імперію”.
А поки українці сидять у пітьмі в них є час подумати та прийти до зовсім небажаних для нашої влади висновків. Вони можуть здогадатись, що світло в їх домівках, медицина, освіта та інші блага цивілізації – майже повністю заслуга того суспільного устрою котрий “свідомі патріоти” зламали в 1991-му. Його залишки 30 років проїдала “незалежна” Україна та приватизували олігархи.
Тож перед нами постає нагальне питання – що робити далі, аби не замерзнути взимку, не спектися влітку?
З надією реанімувати свою популярність в народі матріарх української політики Юлія Тимошенко взялася роздавати життєві поради, як вийти з данної ситуації. Прагматичніші буржуазні спікери, такі як виконавчий директор ДТЕК Дмитро Сахарук, закликають українців “розраховувати тільки на себе” в майбутній зимі, та стверджують, що “роблять усе можливе”...
Ми не сумніваємося в тому, що керівництво ДТЕК робить “усе можливе” аби зберегти мільярди Ахметова і не витрачати їх на відновлення. Вони вже задрали тарифи й переклали цей тягар на плечі простих людей. Ми усіляко поділяємо заклик брати ситуацію під власний контроль. Але зовсім не так, як це пропонує пан Сахарук.
Окрім закупівлі павербанків та іншого обладнання на випадок блекаутів, кожен має поставити собі питання: яким ви бачите майбутнє нашої країни? Чи вірите ви в те, що капіталістична держава під п’ятою олігархів, буде піклуватися про ваш добробут? Чи здатна така влада повернути вам цивілізовані умови життя? Риторичні питання, але на них доведеться собі відповісти рано чи пізно.
І чим швидше усі ми дамо на них відповідь, та зрозуміємо усю деструктивну природу капіталістичного устрою (котрий породжує олігархів), тим швидше почнемо організовано боротися за ним. Тим легше буде подолати наслідки 30 років безроздільного панування капіталу. Тим легше буде зійти зі шляху руйнування, та повернутися на шлях відновлення та розбудови усіх сфер нашого життя.
Тільки поборовши внутрішніх ворогів, ми зможемо захиститися від зовнішніх. Тільки спільними зусиллям робітничого класу України та Росії, ми зможемо захистити себе від взаємного знищення на користь класу капіталістів. А до тих пір кожна ракета з потворної олігархічної РФ буде дзеркалом, в якому відображається потворність олігархічної України.
Поки що справжня народна революція тільки зріє в головах небагатьох, але сама дійсність робить необхідною боротьбу проти капіталізму. Бо це — запорука виживання всіх людей, не тільки українців. Тому історичною задачею кожного свідомого трударя, що зрозумів необхідність такої боротьби, стає організована, колективна революційна діяльність разом з товаришами.
#едкий_комментарий
Ковель: тактична перемога ухилянтів
Террор ТЦК уже стал обыденностью: буквально каждый день мы наблюдаем, как кого-то увозят на подвалы не столь глубокие. Закономерно в народе возникло движение сопротивления против такого свавілля. Однако бывает так, что бежать ухилянту-одиночке некуда, а сопротивляться нескольким здоровым мужикам нет возможности. И чем дальше, тем больше людей понимает своё единство с окружающими в этом незавидном положении, и потому люди постепенно приходят от индивидуальной борьбы к коллективной — при случае так проще защититься.
И вот как раз намедни в городе на Волыни мы видели блестящий пример того, как народ может заставить ТЦК отступить перед большой и мотивированной толпой. Началось всё с очередного эпизода трагикомедии «Ми — демократична країна»: двух парней 18 и 19 лет местные ТЦКшники попытались могилизировать. И вроде бы ничто не могло им помочь, но не тут-то было: в защиту парней собрался целый митинг, какой в нашей стране и представить-то сложно. Явно не ожидав попытки штурма, власти сначала упирались — прошёл даже слушок, что к городу подводят спецназ — а потом вовсе обозвали всех участвовавших агентами Кремля и вообще, недостойными клича «Слава Україні» (как будто бы кто-то из авторов длиннющего поста достоин). Однако на следующей день парней всё же отпустили, поняв, что легче сейчас уступить. Поучаствовавшим закономерно стали шить дела, но и такая перемога дорогого стоит: парни спасены, а ТЦК — с носом!
Было бы неплохо такую практику по всем городам и сёлам Украины распространить, ведь вместе мы — сила: именно сплочённость и готовность стоять против людоловов до конца и спасла парней из застенок. Однако так просто это может получиться только в таких маленьких городах, где полицейские отряды невелики. В больших же выйдет так, что всю эту толпу людей просто разгонят, а на следующий день собраться они уже не смогут, ибо даже не знают друг друга: в том и суть стихийных митингов. Да и под такой случай могут подтянуть силовиков из других областей. Повод ли это вешать нос? Определённо нет: нужно создавать постоянные структуры, которые могли бы вести борьбу с ТЦК и другими псами режима — только так мы сможем подкрепить своё право называться человеком не просто ссылками на конституцию, которой и в мирное время подтирались.
Но при этом нельзя забывать, что людоловы и прочие — не верхушка режима, а лишь его дубинки на местах, которыми он вынужден пользоваться, чтобы загонять нас на фронт ненужной нам войны. И дело тут не в разных взглядах народа и чинуш на гражданский долг, а в той основе, из-за которой эти взгляды разные: в том, что и так обедневший народ вынужден класть свою жизнь на алтарь работы, очередную жировую складку с которой заимеет бизнесмен или его наивысшая форма развития — олигарх. И именно это противоречие лежит в основе всего конфликта, именно из него возникает наше абсолютно справедливое нежелание воевать за горстку толстосумов и их потребность драконовскими методами гнать нас на восток.
Так что только ударами по корню всей людоедской системы — и уже для этого ударами по её проявлениям вроде ТЦК — мы и сможем добиться каких-то настоящих изменений, а не временных поблажек или смен рыл у кормушки, как произошло 10 лет назад. Но кто и где организует эти удары? Для этого нужна развитая инфраструктура народных коллективов, и с этим может вам помочь РФУ: хотите ударить по спонсорам этих уродов экономически? Становитесь нашими рабкорами, чтобы начать организовывать коллектив на рабочем месте. Нужна помощь в защите своих человеческих прав? Пишите в наш юрбот! Хотите понимать, каков будет следующий шаг Зепалачей? Приходите на наши кружки — будем вместе строить новую цивилизацию, где не будет места нищете и войне!
#едкий_комментарий
Террор ТЦК уже стал обыденностью: буквально каждый день мы наблюдаем, как кого-то увозят на подвалы не столь глубокие. Закономерно в народе возникло движение сопротивления против такого свавілля. Однако бывает так, что бежать ухилянту-одиночке некуда, а сопротивляться нескольким здоровым мужикам нет возможности. И чем дальше, тем больше людей понимает своё единство с окружающими в этом незавидном положении, и потому люди постепенно приходят от индивидуальной борьбы к коллективной — при случае так проще защититься.
И вот как раз намедни в городе на Волыни мы видели блестящий пример того, как народ может заставить ТЦК отступить перед большой и мотивированной толпой. Началось всё с очередного эпизода трагикомедии «Ми — демократична країна»: двух парней 18 и 19 лет местные ТЦКшники попытались могилизировать. И вроде бы ничто не могло им помочь, но не тут-то было: в защиту парней собрался целый митинг, какой в нашей стране и представить-то сложно. Явно не ожидав попытки штурма, власти сначала упирались — прошёл даже слушок, что к городу подводят спецназ — а потом вовсе обозвали всех участвовавших агентами Кремля и вообще, недостойными клича «Слава Україні» (как будто бы кто-то из авторов длиннющего поста достоин). Однако на следующей день парней всё же отпустили, поняв, что легче сейчас уступить. Поучаствовавшим закономерно стали шить дела, но и такая перемога дорогого стоит: парни спасены, а ТЦК — с носом!
Было бы неплохо такую практику по всем городам и сёлам Украины распространить, ведь вместе мы — сила: именно сплочённость и готовность стоять против людоловов до конца и спасла парней из застенок. Однако так просто это может получиться только в таких маленьких городах, где полицейские отряды невелики. В больших же выйдет так, что всю эту толпу людей просто разгонят, а на следующий день собраться они уже не смогут, ибо даже не знают друг друга: в том и суть стихийных митингов. Да и под такой случай могут подтянуть силовиков из других областей. Повод ли это вешать нос? Определённо нет: нужно создавать постоянные структуры, которые могли бы вести борьбу с ТЦК и другими псами режима — только так мы сможем подкрепить своё право называться человеком не просто ссылками на конституцию, которой и в мирное время подтирались.
Но при этом нельзя забывать, что людоловы и прочие — не верхушка режима, а лишь его дубинки на местах, которыми он вынужден пользоваться, чтобы загонять нас на фронт ненужной нам войны. И дело тут не в разных взглядах народа и чинуш на гражданский долг, а в той основе, из-за которой эти взгляды разные: в том, что и так обедневший народ вынужден класть свою жизнь на алтарь работы, очередную жировую складку с которой заимеет бизнесмен или его наивысшая форма развития — олигарх. И именно это противоречие лежит в основе всего конфликта, именно из него возникает наше абсолютно справедливое нежелание воевать за горстку толстосумов и их потребность драконовскими методами гнать нас на восток.
Так что только ударами по корню всей людоедской системы — и уже для этого ударами по её проявлениям вроде ТЦК — мы и сможем добиться каких-то настоящих изменений, а не временных поблажек или смен рыл у кормушки, как произошло 10 лет назад. Но кто и где организует эти удары? Для этого нужна развитая инфраструктура народных коллективов, и с этим может вам помочь РФУ: хотите ударить по спонсорам этих уродов экономически? Становитесь нашими рабкорами, чтобы начать организовывать коллектив на рабочем месте. Нужна помощь в защите своих человеческих прав? Пишите в наш юрбот! Хотите понимать, каков будет следующий шаг Зепалачей? Приходите на наши кружки — будем вместе строить новую цивилизацию, где не будет места нищете и войне!
#едкий_комментарий
То все-таки, хто їсть нашу потужність?
Ну що ж, світло на деякий час припинили відключати, і можна найближчим часом продовжити банкет — держава заявила про відновлення експорту електроенергії, ігноруючи будь-які потреби громадян. Одразу із цим почалися перебої зі світлом у багатьох містах країни. Висновок очевидний: Україна й надалі відіграє роль сировинної (або електроенергетичної) колонії злісного «Колективного Заходу», і все заради ще кількох мільйонів, які підуть не на соціальні потреби, а на черговий золотий унітаз.
Адже так? Так?
На жаль, доведеться засмутити всіх горе-«викривачів» у дусі Шарія: українському уряду та олігархії можна дорікнути багато чим, але не «голодним експортом» електроенергії. Й ось уже черговий патріот схоплюється з дна окопу й бурхливо радіє: «Нарешті, чортові комуняки визнали те, що Україна не поклала на своїх громадян, національна єдність таки існує!». І буде помилятися, так само як і «викривачі».
То все ж таки, куди щезає електроенергія? Втрати генерації величезні. Якщо подивитися на доповіді того самого ДТЕКу, то Україна імпортує величезну кількість електроенергії — 17 % від усього споживання. Водночас країна наростила виробництво і, що найголовніше, експорт металу. Тобто, як виходить? Бізнес, як основний споживач електроенергії — як імпортованої, так і взагалі (у руйнівний 2022 рік його споживання становило 33 % усієї електроенергії), не інакше як із державною дотацією закупив електроенергію за кордоном. За допомогою цієї електроенергії виготовив той же метал… а потім продав до Європи. А ви й далі сидіть без світла — допомагати бізнесу набагато комфортніше і вигідніше — у рік початку війни «добрі» партнери з ЄС відкрили свої ринки для українського металу, а ринок ЄС досить прибутковий. Тож зупиняти заводи ніхто не планує — громадяни можуть і потерпіти без світла, а бізнес — ні. Бізнесмен має кредити, збитки, дружину. Більше імпортувати? Так Україна останні роки вперто перетворювалася на аграрну наддержаву, і більше електроенергії імпортувати вже просто не може — уперлася в межу пропускної спроможності.
Що ж буде взимку, коли споживання електроенергії зросте? Куди піде електроенергія з імпорту? Питання риторичне — відправити громадян на фронт можна й без електрики, а ось продавати метал аж ніяк не вийде, бо без світла немає і металу.
І все ж таки, що робити в цій ситуації? Імпортувати більше енергії не можна, генерацію на пару розгромили українські «ефективні власники» та російські бомбардування, що пильно боронять інтереси російських «ефективних власників». Хтось може запропонувати зупинити всю промисловість — так би мовити, збудувати аграрну наддержаву за 500 днів. Але що далі? Без промисловості шансів відновити генерацію чи хоча б наростити імпорт немає — не буде ні матеріалів, ні грошей, щоб ці матеріали закуповувати.
Цей маразм не є виходом із ситуації, оскільки веде лише до остаточного знищення України. Перший і найголовніший крок — повернути й генерацію, і промисловість у власність трудящого народу. Тільки об’єднаний господарський механізм, із чітким планом відновлення і повною картиною того, що відбувається в економіці, здатен вивести країну із цього стану, у який його завели жадібність і зажерливість панів-олігархів, які шукають будь-які засоби для збагачення, ховаючись за спинами трударів, що гинуть на фронті!
#едкий_комментарий
Ну що ж, світло на деякий час припинили відключати, і можна найближчим часом продовжити банкет — держава заявила про відновлення експорту електроенергії, ігноруючи будь-які потреби громадян. Одразу із цим почалися перебої зі світлом у багатьох містах країни. Висновок очевидний: Україна й надалі відіграє роль сировинної (або електроенергетичної) колонії злісного «Колективного Заходу», і все заради ще кількох мільйонів, які підуть не на соціальні потреби, а на черговий золотий унітаз.
Адже так? Так?
На жаль, доведеться засмутити всіх горе-«викривачів» у дусі Шарія: українському уряду та олігархії можна дорікнути багато чим, але не «голодним експортом» електроенергії. Й ось уже черговий патріот схоплюється з дна окопу й бурхливо радіє: «Нарешті, чортові комуняки визнали те, що Україна не поклала на своїх громадян, національна єдність таки існує!». І буде помилятися, так само як і «викривачі».
То все ж таки, куди щезає електроенергія? Втрати генерації величезні. Якщо подивитися на доповіді того самого ДТЕКу, то Україна імпортує величезну кількість електроенергії — 17 % від усього споживання. Водночас країна наростила виробництво і, що найголовніше, експорт металу. Тобто, як виходить? Бізнес, як основний споживач електроенергії — як імпортованої, так і взагалі (у руйнівний 2022 рік його споживання становило 33 % усієї електроенергії), не інакше як із державною дотацією закупив електроенергію за кордоном. За допомогою цієї електроенергії виготовив той же метал… а потім продав до Європи. А ви й далі сидіть без світла — допомагати бізнесу набагато комфортніше і вигідніше — у рік початку війни «добрі» партнери з ЄС відкрили свої ринки для українського металу, а ринок ЄС досить прибутковий. Тож зупиняти заводи ніхто не планує — громадяни можуть і потерпіти без світла, а бізнес — ні. Бізнесмен має кредити, збитки, дружину. Більше імпортувати? Так Україна останні роки вперто перетворювалася на аграрну наддержаву, і більше електроенергії імпортувати вже просто не може — уперлася в межу пропускної спроможності.
Що ж буде взимку, коли споживання електроенергії зросте? Куди піде електроенергія з імпорту? Питання риторичне — відправити громадян на фронт можна й без електрики, а ось продавати метал аж ніяк не вийде, бо без світла немає і металу.
І все ж таки, що робити в цій ситуації? Імпортувати більше енергії не можна, генерацію на пару розгромили українські «ефективні власники» та російські бомбардування, що пильно боронять інтереси російських «ефективних власників». Хтось може запропонувати зупинити всю промисловість — так би мовити, збудувати аграрну наддержаву за 500 днів. Але що далі? Без промисловості шансів відновити генерацію чи хоча б наростити імпорт немає — не буде ні матеріалів, ні грошей, щоб ці матеріали закуповувати.
Цей маразм не є виходом із ситуації, оскільки веде лише до остаточного знищення України. Перший і найголовніший крок — повернути й генерацію, і промисловість у власність трудящого народу. Тільки об’єднаний господарський механізм, із чітким планом відновлення і повною картиною того, що відбувається в економіці, здатен вивести країну із цього стану, у який його завели жадібність і зажерливість панів-олігархів, які шукають будь-які засоби для збагачення, ховаючись за спинами трударів, що гинуть на фронті!
#едкий_комментарий