Тепер уже точно, після залагодження всіх оргпитань, у відкритому доступі презентую концерт "Шампанські очі" до дня народження Андрія Кузьменка Скрябіна.

Я був ведучим цього дійства, а подію наживо транслював медіа-хаб Твоє місто, якому сердечно вдячний.

Є нагода послухати всі хіти Скрябіна під супровід естрадно-симфонічного оркестру (керівник – народний артист Богдан Мочурад).

Співали Іван Navi, ХАС, Зіновій Карач, Віктор Винник, Андрій Капраль, Давид Меладзе, Андріана, Заліско, Андрій Князь, Артур Боссо, Лесик Турко, Анна Добриднєва 👇
https://www.youtube.com/watch?v=m8kn9CP8I2I

Читаю хвалебні оди з приводу закладки хлібозаводу компанії "Кулиничі" в Оброшино – і чогось не розумію. А то нічого, що папік цього харьковского бізнесу – кінчений регіонал, ватник і сєпар?

Дядько, який обіцяє львів’янам пухкеньку здобу і дрібку робочих місць, - Володимир Мисик. Злісний януковицький посіпака, прихлєбатєль тамтешньої вати, народний депутат від партії регіонів у 2012.

Під час Революції Гідності голосував за диктаторські закони, після Революції знову проліз у парламент як самовисуванець із тим нюансом, що по його округу Опоблок (лідер на Харківщині) не висував нікого. Потім вносив законопроєкти, які блокували надання безвізу й євроінтеграцію.

Цей бездріжджовий хлібопекар Мисик совісно попрацював на прихід руского міра в Харків, а тепер злиняв звідти – і ось хронічний риг раптом перетворився в шанованого інвестора, зацілованого до дір зеленою владою Львова. Буде тепер будувати тут завод і пекти кулічі, бо на Харківщині його друзья з росії вже прийшли.

Зрозуміло, що то інвестиції, грошенятка, податочки і так далі. Але це – криваві гроші, зароблені членством у межигірській банді русаків.

Будьмо уважні.

Вже навіть нервує безпросвіткова безпорадність міждержавних органів, де 83 країни щось там приймають, а один руский ублюдок дає голос проти – і да свіданія.

Цього разу халепа спіткала Договір ООН про нерозповсюдження ядерної зброї. Конференція виявилася "не в змозі досягти згоди після того, як росія виступила проти тексту". Дуже несподівано!

Жаліслива заява прозвучала від імені 56 країн і Європейського Союзу (це ще 27) стосовно "небезпечної ядерної риторики, дій і провокаційних заяв росії про підвищення рівня ядерної готовності".

120 членів Руху Неприєднання висловили розчарування, бо ядерний терорист заветував заяву, в якій 4 рази згадується Запорізька АЕС в контексті "серйозної стурбованості».

Я далекий від зловтішної іронізації на цю тему. Вважаю, що принцип одностайного прийняття рішень уже давно треба припинити. Принцип консенсусу (всі за) дозволяє одному чмошнику завалювати всі рішення.

Давно пора перейти на принцип кваліфікованої більшості (за більшістю голосів). Тоді в росії зникнуть важелі блокувати будь-яке рішення. Має вирішувати більшість, а не всі.

Як тільки принцип кваліфікованої більшості запрацював би – УСІ міжнародні рішення були би проукраїнськими. В одну мить.

Мав нагоду в етері ГІТ (Громадське Інтерактивне Телебачення) пройтися по новонавернених патрійотах і нагадати, що, як не крути, доведеться під ніж пустити олігархат як такий. Бо він, поки не знищений і незнищенний, - запорука поразки.

У країні-переможниці не може бути місця олігархічній моделі. Й як би заяложено не звучали ці заклики, від них нікуди не дінешся. Виборена, відвойована, відстраждана, але міцно олігархічна країна – явно не варіянт.

Пошук «хороших олігархів» рівноцінний пошуку «хороших руских». Нема таких.
Це лише одна з тем мого виступу на ГІТ. Ділюся посиланням 👉
https://www.youtube.com/watch?v=pUIM0BaSo1Q

Традиційно щонеділі – музична розвантажувальна пауза. Прозвучить Ой по горі роман цвіте. Причому акапельно.

Роман – це ромен, тобто простонародна назва ромашки. Багато хто вважає цю пісню народною – та насправді вона шевченківська. Автор слів – Тарас Григорович. Ця поетична замальовка присвячена приятелю Федору Черненку.

Якраз на його квартирі щонеділі збиралася укр.громада Петербурга. Після смерті Шевченка вся його домашня бібліотека була передана на зберігання саме Черненку.

Пісню Ой по горі роман цвіте виконує Андрій Підлужний – знаний композитор і співак, засновник легендарного гурту Нічлава Блюз. На початку війни Андрій вступив до лав 44 окремої артилерійської бригади імені Данила Апостола.

А шевченківську народну пісню Ой по горі роман цвіте Андрій Підлужний заспівав акапельно, без супроводу, на сцені Львівської Опери під час концерту пам’яті Владіслава Левицького, в цілковитій тиші, під завмиральне пульсування самого часу.

Цей грьобаний совок ніколи не закінчиться. До Дня Незалежності, оказується, за старою звичкою і в гірших традиціях роздачі орденів за дружбу й лояльність Банкова озолотила дощем державних нагород усю свою придворну шайку-лєйку.

Орден князя Ярослава Мудрого отримав Олександр Богуцький, багаторічний медіа-смотрящий від Пінчука.

Орден За заслуги І ступеня отримали: фанат кірілла Усик, коломойський ведучий Юра Горбунов, два невідомі нікому спецкори 1+1 і, тільки не смійтеся, Іван Хутірний – головний консультант Департаменту держнагород (сам себе вписав у список чи як).

Орден За заслуги ІІІ ступеня отримали: кварталівці Жека Лисий Кошовий і Олександр Пікалов, евакуаційна віце-прем’єрка Верещук, цифровий віце-прем’єр Фьодоров, одіозний міністр інфраструктури Кубраков, ковідний міністр Ляшко, міністр МВС Монастирський, прокурор у справі Надії Савченко О.Банник. А ще - Вєрка Сердючка, Віталька Козловський, Мірзоян, Півоваров, Скрипка, Піанобой, Пономарьов і кілька закадрових працівників 1+1.

Орден княгині Ольги ІІІ ступеня отримали: Наталка Могилевська, Злата Огнєвіч, Роксолана, Тарабарова, ведуча 1+1 Раєвська (не знаю такої).

Вважаю аморальною цю роздачу призів своїм пажам і фрейлінам. У час війни державні нагороди мають отримувати лише люди, напряму зав’язані в війну.

І взагалі – галімою совдепією тхне від усіх цих дуполизних звань.

Ці дві начебто різноорбітні теми я хочу об’єднати в один допис не через лінощі, а через їхню наочну показовість.

Убивство зрадника ковальова там.
Переслідування генерала Кривоноса тут.

Не хочу електронну шпальту тратити на херсонського колаборанта. Маю повне право зловтішатися, бо перше, що зробив цей виродок, - усунув мене з 4 каналу. Більше нікого не рухав. Розходилося йому, щоб вата могла спокійно готуватися до окупації. Отаких-от слуг народу ми мали перед війною.

До чого тут генерал Кривонос?
Слуги – майстри з усування. Це в них така корпоративна риса, розвинута до непристойних «пунктиків». У політичному тераріумі України ми бачили дуже різних шакалів. Там умудрялися співіснувати навіть мастодонтові важкогабарити, і кожному вдавалося виборювати свій куток. Але не ці. Ці мають бути єдиними.

До чого тут генерал Кривонос?
Наші партизани в умовах ворожої окупації усувають ренегатів. А деякі хлопці тут, в дистильованих умовах одновладдя, усувають тих, кого навпаки залучати треба до оборони.

Не в майні діло. А в критиці по ділу. Так діло не піде. Так не можна.

Сьогодні – День пам'яті захисників України. Цей поминальний день новообраний кавеен запровадив у 2019 підкреслено й демонстративно маніпулятивно у прив’язці до Іловайської трагедії.

Це було зроблено свідомо, тому навіть у такому благородному почині, як ушанування пам’яті всіх полеглих у війні, закладена нездорова підколка (цілком у стилі великоасфальтних какіразніц зразка 2019).

У геббельсівщині це називається інструменталізація горя. В це грають лише бєзпрєдельщики. Хочете поставити крапку в цій кривавій біді – повнота влади дозволяла це зробити. Але провальну з погляду воєнного стратегування подію отак перетворювати в усенародне смакування прорахунків із натяком на зрозуміло кого – підленько.

Бо минув час, і Іловайськ став мініатюрою в порівнянні з тим же Маріуполем та азовцями. Може, день здачі Півдня варто проголосити національним днем щорічної жалоби? Або день відведення військ із Золотого. Або день закриття ракетної програми по лінії Міноборони. Або день захоплення Запорізької АЕС ухвалити щорічним днем йодиду калію-125.

У політичних цілях інструменталізувати горе – річ остання для останніх. Іловайськ треба пам'ятати й розслідувати. Як і теперішні про…би в незчисленно страшніших виявах. Бо не одними тріумфами пишеться перемога.

Це інтерв’ю для каналу Свіжа Історія було записане до героїчного вознесіння херсонського зрадника ковальова. Але про нього там згадувалося. Частіше треба накаркувати.

Мене запитували про смерть телебачення, Гордона, Кісєльова та іншу русифікаторську клоаку. Не маючи ні найменшої охоти всує згадувати весь цей медіа-гербарій із породи лускокрилих, довелося все-таки пригадати, чим усі ці 20 років займалися всі ці росіянці - чи часом не накликанням війни?
👇
https://www.youtube.com/watch?v=gg-KBvZgBag

Ейфорія стосовно активного контр-наступу ЗСУ видає дилетантуру з головою. Я далечезно-далекий від воєнних справ, та навіть при всій профанності мені ніяково і навіть соромно чути оці примітивні «Давай Херсон, давай Крим» і в тому ж дусі.

З позиції стадіонного глядача, ніби за матчем якимось, це виглядає дуже нешанобливо – всі ці «ми прорвали перший редут оборони, ану-ка піднажміть, хлопчики!». Чесно, хочеться в рило за таке дати, бо всім цим уболівальникам ще сємок бракує для повноти картини.

Або ці вічні жіночі розчульно-немічні заклики падати на коліна і весь день молитися, читати тропарі й кондаки недільні, а також коліноприклонні акафісти до Архистратига Михаїла та інших пресвітлих заступників. Ризикну сказати, що на війні боги закриті на ремонт.

Із позиції ура-шапкозакидательства не варто пустословити на тему наступів, контратак і відвоювань. Це в якійсь мірі принижує геройський чин наших захисників, яким кожен метр уперед дається титанічною ціною. Не певен, що коли-небудь наші герої спроможні будуть вербально описати це пекло.

Краще послухати професійних військовиків, які на хлопський розум тлумачать, що всі наступальні дії армії мають підвищені загрози життю. Це не азартні змаги, не чемпіонати з призовими місцями, не турнір на кращий підбадьорливий вигук із тилу.

Треба тримати марку. І цінувати кожен метр, орошений еритроцитами наших воїнів. Справжня підтримка не може перетворюватися в сліпе давай. Можна дати хіба тягла.

Лисе одеське яєчко Геннадій Труханов – проти знесення пам'ятника імперській курві Єкатерині Вторій, яка зруйнувала Січ, закріпачила українців, але одеситам нравицця.

Прошу звикати. Ще не заговорили харківський, криворізький, миколаївський, дніпровський, нікопольський, кропивницький та інші ватні-напівватні мери. Які оце зараз набирають собі балів під шумок – але коли дійде до діла, то увімкнуть старі й перевірені стоп-крани опирання всьому українському.

Труханов для всієї цієї лінійки русифікованих градоначальників у в’язаних шапочках придумав нову мульку-відмазку. Тепер услід за одеською головою всі інші голови почнуть торочити: ми - не проросійське місто, ми – інтернаціональне.

І нічо ви їм не зробите, бо вони пережили ракетні обстріли й мають моральне право нести високий стяг русо-інтернаціоналізму. Грядущий крен у бік інтернаціональної самосвідомості всього південно-східного поясу країни – це фактична легітимація змосковлення як статусу-кво.

Ідея інтернаціоналізму – співпраці націй во ім’я добра – завжди використовувалася загарбникам як задурення народів і підміна понять. Зауважте, в Одесі творили представники понад 120 національностей – але трухановці бережуть пам’ятники не їхнім світочам, а лише руским (Катька, Гагарін, Пушкін тощо).

І так по кожному місту: їм розходиться на русофілії. Інші національності – для галочки. Ось чому так званий інтернаціоналізм – це обман. Насправді все впирається у збереження ворожої топоніміки та спадщини.

Захищатимуть їх мери, які під шумок війни покращили свої репутації, але лишили гнилими своє нутро.

Нині 36 років святкує Максим Бережнюк.
Глядачі Lviv Music Room згадають його по оцьому відео. Максим є творчим натхненником гурту The Doox, який став без перебільшення моїм вау-відкриттям.

Максим Бережнюк – фанат і гуру народних духових інструментів. Один із небагатьох віртуозів, який опанував понад 50 інструментів (сопілка, денцівка, дводенцівка, окарина, телинка, пан-флейта, дримба, кавал, флояра, бансурі, ней, ріжок, хулусі, баву, дуда, гайта, сакпіпа, шалмей, цинк, дудук).

Гурт The Doox два роки тому дав потужний онлайн-концерт на Lviv Music Room – власне, уривком із нього я привітаю Максима з уродинами.

Спочатку ви почуєте акапельне виконання народної пісні з максимальним збереженням автентичного голосовидобування, і одразу за цим – смачний етно-рок.

Холуї не дремлють. У першому читанні слуги малоросійського народу за підтримки ОПЗЖ і парламентського болота проголосували законопроєкт, яким повністю відновлюється руский язик на ТБ і радіо.

Холопи з монобільшості відкрили всі шлюзи перед московським говором.
Можна буде вільно порушувати мовні радіоквоти.
Знімається заборона на пісні рос.виконавців.
Ліквідовується чорний список рос.артистів, і вони вертаються на екрани і в етери.
Також вертаються всі рос.фільми (про ментів і другу армію в світі).
Також піде показ фільмів рос.мовою без перекладу.
Вертається безлімітний окупантський продукт на ТБ і радіо.

Лобістом мовного перевороту є московський попихач Потураєв. Сурков, колишній помічник путіна, у зламаному хакерами листуванні називає Потураєва вельми екзотично: «точка входа».

Нікіта був у верху списку тих, кого кремль бачив перспективним контактом, зацікавленим у співпраці. Як бачимо, під час війни шикарно відпрацьовує. Зараз він хвацько закручено буде пояснювати, що там усе не так. Але на практиці буде якраз так.

Легальне заведення рос.язика на всі медійні рівні знецінює війну. Язик окупанта, який литиметься з кожної праски, робить національний спротив беззмістовним. До 21% окупованих територій додасться 100% окупованих етерів.

Цей закон під час війни з росмовним ворогом дорівнює валуєвському указу. Точка безвиході.

Я б радив облишити облизувальні панегірики усопшому міченому, який, отак почитаєш дописи досвідчених перестройщиків, і імперію зла розвалив, і привів Україну до незалежності, і всім поневоленим дав свободу. Зовсім мозгами поїхали.

Горбачов – 7-й із 7-ми злодіяльних генсеків тоталітарної машини, кожен з яких має бути навічно затаврований як лідер людиноненависницького режиму. Любителям гласності я хочу нагадати первомайський парад дітей під палахкотливим сонцем Чорнобиля в 1986 і кагебешний ковпак над усіма незалежниками.

Відчайдушний порятунок подихаючого ссср – ось заслуга партноменклатурника, який ігнорував хід історії й до останнього ліпив докупи тюрму народів. Про його підтримку путіна й війни – я мовчу, бо лише цього достатньо для довічної анатеми.

Я б на іншому закцентував.
2022 рік – рік страшної війни – не випадково забрав до аду всіх свідків розпаду советського монстра. Кравчук, Шушкевіч, Бурбуліс, Горбачов – неспроста у безвість почимчикували ці старикашки, які з собою на символічному рівні мають забрати всю союзно-радянську тоталітарну добу.

Цей воєнний рік забрав усіх фігурантів пізнього ссср – і це знак із небес трактувати нашу війну як остаточну срібну кулю в тушу цього вурдалаки-совка.

Бачу, конвертні слугенята ніяк не вгамуються і взяли твердий курс на відмотку назад. Люди давним-давно забули про куріння в кафе й ресторанах – а ці зеленкуваті лобісти хочуть вернути дим у громадські місця.

Причому так їм припікає – що норму про куріння вони запхали в законопроєкт, який узагалі до того не має стосунку («Про географічні зазначення сільськогосподарської продукції»). Приспічило. Треба вже й негайно освоїти лобістські гонорари.

Це при тому, що Україна долучена до Рамкової Конвенції ВООЗ проти тютюну. А буквально місяць тому почала діяти заборона курити в громадських місцях електронні сигарети та айкоси нарівні з цигарками та кальянами.

10 років люди відвикали від смороду й диму – і коли вже сформувалася гарна європейська культура поваги до здоров'я, й курці могли вбивати себе у відведених для цього місцях – треба монобільшості все це перекреслити, бо їхнім мажорам, відітє лі, ліньки йти курити в курилки. Вони ж золотая молодьож.

Грошенятка – вся справа в них. Бо, виявилося, один із авторів цього слабоумного законопроєкту має доньку, а донька має мережу кальянних на додачу до готелів і ресторанів. Інтереси донечки понад усе!

Що вони там курять?

20:00 пряма трансляція нашої розмови з Віталієм Портниковим.

Спільно з ProUA щосереди ми тримаємо планку цінних діалогів, тож сьогодні – нова висота. Запрошую невідкладно послухати.

На власний розсуд я дав ось такий заголовок нашій із Віталієм бесіді. Смерть ХХ сторіччя – таке формулювання зродилося вчора ввечері після звістки про Горбачова. А необхідним змістом ця тема обросла сама собою, коли я побачив нездорові вихваляння «ліберального» генсека тоталітарного звіра.

Послухаємо разом, які штрихи додасть Віталій Портников до цієї теми. І не лише цієї. Спільно дамо інтелектуальний зріз ходу історії в нинішньому її пункті.
20:00 зустрічаємся 👇
https://www.youtube.com/watch?v=IYnJQ3be7vQ

Уже геть під вечір встигну привітати унікального музиканта Ростислава Татомира з його 46.

Lemko Bluegrass Band – його неповторне дітище, бо таку музику ніхто не грає. Для когось вона звучить українсько-американськи. Для мене ж музика, яку популяризує Татомир енд компані, має виразний карпатський присмак. Самі вони трактують свою творчість як лемківський блюґрас, карпатський свінг чи гуцульський блюз.

У форматі музичного привітання прозвучить відома всім пісня, якою Lemko Bluegrass Band відкривав свій сольний онлайн-концерт на Lviv Music Room.

Ой там у Львові, на Високім замку – культова вояцька пісня. По тексту вона зажурна, по музиці вона грайлива. Позаяк ми живемо в вояцькі й життєствердні часи – значить, пісня ультрасучасна.

Коли воєнний командир граф Іоганн Мероде під час Тридцятирічної війни займався мерзенним пограбунком на полі бою, він і не думав, що його прізвище дасть назву цілому явищу - мародерство.

Коли Богдан Хмельницький лягав у сиру землю, за яку він усе життя в боях провів, - він і не думав, що через 365 років його тезко працюватиме в Міноборони й ховатиме в дивані 17 млн грн, 400 тисяч доларів і 100 тисяч євро, наварених на держзакупівлі амуніції. В час війни.

580 тисяч доларів – це вартість угоди, яку ділок із Міноборони провернув напару з підставними турками. Знайшов типу постачальника, загнав контракт на 16 млн євро, пізніше уклав договір із підконтрольною фірмою на 1000 балістичних жилетів IV-го рівня захисту. Жодних поставок, ясна річ, не було. А гроші вивели в офшор (екзотичний Бахрейн).

Директор Департаменту держзакупівель Міноборони, у дивані евівалент 37 млн грн - і ось після цієї новини наступною в стрічці, наче граючись із нервами, потрапила інформація, що якийсь легкоатлетичний забіг зібрав 100 тисяч на бронежилети.

А перед тим уся країна ридала від 85-річного мешканця Сум, який продав своє помешкання з дачною ділянкою – і всі кошти (35 тисяч доларів) віддав на потреби ЗСУ.

Це дві різні країни. Не сходяться вони. Не знаю, чи зійдуться.

Ідемо далі хроніками зеленого піке.
Мажори проголосували зміни до бюджету в інтересах дорожно-кримінального картелю з 6 офісопрезидентських фірм. Їм офіційно відновили велике крадівництво в попередніх розмірах.

Із початку війни парламент заблокував Дорожній Фонд і перекинув ці гроші на фінансування ЗСУ і виплату боргів. Придворний асфальтозакатувальний картель тоді нічого не міг удіяти, бо вторгнення. За освоєння дорожних коштів можна було і в чоло отримати.

Ну а тепер вторгнення нема, війна позаду, картель півроку чухав потилицю й нудьгував - тож тепер вирішив розблокувати свої мільярдики, забрати їх від армії й пустити в свої зголоднілі офшорчики.

Мало хто знає, що Дорожній Фонд формується з податку на імпортне й наше пальне, ввезені транспортні засоби та шини. Картель діє системно і вивірено: на законодавчому рівні переспрямував на себе фінансові потоки, забравши їх у ЗСУ, а на податковому рівні подбав про повернення акцизу на пальне та ввізного мита на автомобілі. Бо війна скінчилася, а шляхобудівельна техніка ржавіє вже півроку. І офшори давно не поповнювалися.

Принагідно наголошу на новій діючій коаліції в стінах парламенту. Всі корупціогенні рішення останнього місяця солідарно голосувалися цими трьома: Коаліція Слуга народу + ОПЗЖ + парламентське болото коломойського. Ці три угрупування створили ширку.

У когось війна за країну, а в когось – за оприходування бюджетних мільярдів.

Ми не були готові підривати мости 24 лютого. Ми думали, що з того боку люди дбайливо ставитимуться до будинків та мостів.

Ця цитата Подоляка знімає всі питання. Той бік не виправдав сподівань. Той бік виявився терористичною росією. Хто би міг подумати. Такі дбайливі були все життя.

Так акуратно голодомор провели.
Так турботливо розстріляли весь цвіт інтелігенції.
Так філігранно згноїли в застінках усіх незгодних.
Так злагоджено етапували українців у далеку лісотундру Сибіру.
Так лагідно насадили свинособачий язик.
Так м’яко запровадили науковий атеїзм.
Так любовно забрали свободу і національне мислення.
Так прихильно перетворили народ на безпам’ятних манкуртів.
Так приємно анексували Крим.
Так ніжно бомбанули Донбас.
Так бережно засипали градами з 2014 року.

У голові цих головастиків не було, нема й не буде України – а був, є й буде образ того боку.