Нині 31 рік тому помер Ірвін Шоу, американський письменник і сценарист із тонкоспостережливою манерою письма. Кетяг влучних висловів Ірвіна Шоу, чиї батьки походять із Ніжина:

• Людина + наміри = випадок.
• Дуже небагато людей носять у собі цілий роман. Більшість обмежуються однією фразою.
• Життя вчить нас багато дечому, але тільки не такту.
• Судження роблять нащадки. І тут для кожного з нас припасено безліч сюрпризів.
• Я не знав нікого, хто дожив би до 100 років і був би цікавим ще чимось, крім цього.
• Розум сам по собі ще нічого не гарантує.
• Зі своїх помилок я міг би спорудити хмародер.
• Все на світі має свою ціну, яка не завжди має цінність.
• Закоханий – завжди біограф предмету свого кохання.
• Одержимі люди не старіють.
• Дразнять тільки тих, кого люблять.
• Розумного і благородного ненавидіти завжди важко.
• Любов – як купання. Треба або пірнати з головою, або не лізти. Ну а як будеш тинятися по коліна в воді, тебе обдасть бризками, ти почнеш мерзнути й злитися.
• Війна – зручна годівничка для крупних пройдисвітів.
• Не будь більшим ідіотом, аніж тебе створив Бог.

Чому ворожі шахеди стало важче збивати? Предметне пояснення від порталу Texty:

• Шахеди зазвичай запускаються зі замаскованого кузова цивільної вантажівки. Одне авто робить залп із 5 дронів, які запускають одночасно сотні штук із різних напрямів різними маршрутами.

• Шахеди часто орієнтуються за вишками мобільного зв’язку. Є шахед-флагман, за яким тягнуться решта.

• Ворог запускає хибні цілі – безпілотники «Пародія» (дерев’яний літачок із пристроєм, який обманює радар, і він натовп шахедів сприймає за величезний літак).

• Ворог почав запускати дрони на великій висоті - до 2 км, тому відтепер мобільні групи ППО з кулеметами неефективні.

• Німецькі Гепарди з двома зенітними гарматами і радар Skynex теж малоефективні.

• Один снаряд для зенітки коштує 9000 доларів. Це космічно дороге задоволення – лупашити 40 снарядів по одному шахеду і не збити його.

• Найефективніший засіб – гелікоптер. Спочатку виявляють шахед, далі гелікоптер супроводжує його до безпечного для збиття місця, б’ючи прямо в двигун, щоб не вибухнула бойова частина.

• Головна зброя гелікоптера – це 30-кілограмова система спостереження, яка на відстані 20 км бачить навіть номерний знак.

• Але гелікоптер не може літати поблизу фронту: збивають.

• Ширина коридорів, якими заходять зграї шахедів, 70 км, тож закрити їх наявною кількістю гелікоптерів нереально. Повна ліквідація всіх шахедів неможлива.

Вірменія офіційно оголосила про намір інтегруватися в ЄС. Вона прозріла лише після карабахського бліцкригу, коли Азербайджан хутко забрав спірну територію, а росія в цей час ловила гав, розписавшись у неспроможності захистити Вірменію. Але вся вірменська євроінтеграція – це курям на сміх:

• Вірменії доведеться провести демаркацію кордону з Азербайджаном і визнати поразку.

• Вірменії доведеться вибирати між євроінтеграцією і членством у Євразійському Економічному Союзі.

• Вірменія зараз – економічна присоска росії: 42% торгівлі – з росією. З Європою – 7%.

• 87% газу – російський, Газпром – єдиний постачальник, а філіял «Газпром Вірменія» контролює всю газорозподільну мережу.

• 70% електрики виробляється на російських енергоресурсах. Ядерне пальне для Мецаморської АЕС постачає росія, а Севано-Разданський каскад ГЕС – у власності російської компанії «Ташир».

• Росія забезпечує 70% нафтопродуктів (бензин, дизель, мастила).

• 100% пшениці – з росії. Також рф є основним постачальником олії, макаронів, хліба, солодощів.

• Південно-Кавказька залізниця є дочірньою компанією Російської Залізниці, яка контролює всю інфраструктуру.

• Єдиний алюмінієвий завод Арменал належить російській компанії Русал.

• 70% грошових переказів (3,6 млрд доларів) надійшло з росії.

• Росія забезпечує 35% усього товарообігу Вірменії. Більше того: якраз через Вірменію росія проганяє підсанкційні товари.

• Хоч 58% вірмен за вступ до ЄС, росія їх скрутить у баранячий ріг. Раніше треба було думати, перш ніж лягати під москву.

Мій виступ в етері Говорить Великий Львів:

- Стамбульські недоперемовини: гра в одні ворота,

- Хто хотів побачити, як виглядають прямі перемовини з сильнішим ворогом, то ось воно,

- Що необхідно для виходу зі зашморгу довгої, а значить, завідомо програшної війни,

- Чого чекати від бесіди Трампа й путіна, двох рівнозначимих альфа-самців у геополітиці,

- У чому сила обгрунтувань путіна своїх претензій на юго-восток
👇
https://www.youtube.com/watch?v=FlSCh7cyKuA

Надзвичайно оперативна соціологія від Групи «Рейтинг» про стамбульські перемовини.

Чому путін не приїхав на переговори?
54% не хоче припиняти війну
22% злякався
11% хоче тільки з Трампом

Чи повинен Зеленський брати участь у переговорах без путіна?
48% ні
47% так

Як переговори України та росії вплинуть на ситуацію?
66% нічо не зміниться
25% наблизять мир

Як оцінити офіційний візит Зеленського до Туреччини?
53% успішний
26% неуспішний

Довіра\недовіра до Зеленського:
70% довіра
28% недовіра

Ставлення до 30-денного перемир’я без будь-яких умов:
74% за
22% проти

Замість висновків:

1. Чверть населення (22%) дійсно вважають, що путін боїться Зеленського. Без коментарів. Мудрий нарід.

2. Лише 11% населення петрають у ситуації й дають єдиноправильну відповідь: путін хоче зустрічі з Трампом, а не прости господи.

3. Народ розділився порівну в питанні, чи Зеленському брати участь у переговорах без путіна, чи ні. Може брати, може не брати. Однаково. Бо:

4. 66% українців не мають узагалі ніяких очікувань щодо перемовин («нічого не дадуть»).

5. Ідея перемир’я тотально торжествує в Україні: 74% за. Це цифра афірмації кінця війни.

6. 70% народу довіряють цареві супроти 28%, які не довіряють. Цар має карт-бланш на все, що його душа забажає. Трактую цифру 70% як індекс суїцидальності суспільства.

Не до кінця певен, що пам’ять про жертв війни полягає в паралізації транспортного трафіку щодня в пікову годину 09:00, чи в прикладанні долонь на груди о цій самій годині, чи в шанобливому стоянні в салонах трамваїв і тролейбусів, і вже точно не в штрафуванні людей, які у ранковому поспіху цього чомусь не зробили.

Щоранку о 09:00 по селах із тих самих гучномовців, звідки волає повітряна тривога, транслюється аудіоролик, записаний драматичним баритоном, і він на всі села щось сповіщає, поки селяни пораються коло стаєнь, виганають худобу на пасовиська, насипають зерня в годівниці для домашньої птиці чи стрімголов летять на маршрутку, яку не дай Бог пропустиш, і день пропав.

Щоранку о 09:00 відбувається дуже сумнівна щодо наслідків і ККД патріотичного виховання практика колективної ритуалізації пам’яті – типова практика для стадних, тоталітарних суспільств, де така інтимна емоція, як скорбота, траур чи поминання, набувають масового й екстравертного прояву.

Повага до загиблих тут ні при чім. Рівно навпаки: це ж як треба не поважати загиблих, аби памʼять про них перетворити на бездушність, та ще й поставити над усім цим поліцейського зі штрафами.

Людям, які під ребрами носять чуттєве серце, а не просто чотирикамерний м’яз, який лишень перекачує кров, не потрібні ці ритуали о 09:00 кожного ранку, бо їхня пам’ять про жертв війни з ними щомиті.

Ловлю себе на думці: чим більше спостерігаю клінічну самовтечу суспільства від очевидних і неуникних речей, тим частіше мої тексти починаються з того, що пишу 1-2 абзаци, а потім стираю написане з внутрішним чортиханням «та ну його!». І так уже другий рік щонайменше.

З перспективами війни все ж настільки очевидно й наперед проглядно, що краще визнати право народу на самопідривну самовтечу від реалій як невід’ємне право. Людям усього хочеться, навіть якщо мало що з цього можеться.

Як наслідок: хто хоче всього й зразу, той отримує ніц і регулярно.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=FlSCh7cyKuA

Якщо після демаршу високодостойного комбата 47 бригади Ширшина інші комбати засунуть свій язик в одне місце й продовжать мовчати – то безцільний гарматом’ясний підхід в армії ніколи не закінчиться, навіть коли вже закінчаться всі українці (неважливо, бусифіковані, паковані чи ідейні).

«Бажаю, щоб ваші діти служили в піхоті й виконували ваші задачі» - ця порада Ширшина на адресу штабних чинуш ніби знята з язика у мільйонів українців, які, як би їм не макітрили голови пустопорожнім пафосом, уже навчилися розрізняти армійський совок у стилі маршала жукова (баби нарожають іще) від розумного стратегування війни, грамотного розрахунку кожної операції та й просто людяного ставлення до ресурсу, який, на відміну від залізяччя й техніки, обчислюється гробами, вдовами, сиротами.

47 бригада "Магура" – це еліта з еліт. В її розпорядженні – найкраща техніка (абрамси, леопарди, бредлі та інші найдорожчі дарунки натівських союзників). Що казати про звичайні підрозділи – якщо навіть при такому козирному оснащенні комбат курського напрямку грюкає дверми з текстом: "Дебільніших задач я не отримував. Тупорила втрата людей, тремтіння перед безтолковим генералітетом, крім як до провалів, не приводить ні до чого. Політичні ігри і оцінка реального стану справ не відповідає ні дійсності, ні можливостям. Загралися»..

Звісно, можна й далі мовчати, вдаючи, що в одного комбата здали нерви. Можна навіть призначити його винуватцем курського провалу. І далі торочити, що все в нас чудово. А підняту комбатом проблематику перекрикувати вигуками «Героям слава» і знову забалакати, замнути, проігнорувати.

А можна вимкнути режим безжальності й жорстокості до своїх людей і… та про що це я… ні… вони радше всіх згноять, ніж подружаться з реальністю.

Нині 144 роки святкує Кемаль Ататюрк, якого називають батьком модерної турецької нації. Я перерахую переворотні реформи Ататюрка, які можна спроєктувати на Україну з тією самою підосновою, що ми, як і свого часу Туреччина, теж свідомо маємо обрати західний світський вектор.

1. Виборність влади й підзвітність народові. Не культ особистості – а повага до влади.

2. Концепція національної держави, яка виховує громадян у дусі відданості своїй нації.

3. Етнічне = громадянське. Інтереси титульної нації, яка має чітку нац.свідомість, домінують.

4. Хто не турок, той усе одно має прийти до турецької самосвідомості через асиміляцію.

5. Спільне громадянство, єдина мова, територія, історія і менталітет.

6. Жорстке відділення держави від релігії.

7. Етатизм в економці: крупні активи – державні, а приватний сектор – лише середній і дрібний.

8. Ставка на фермерство.

9. Культ прогресу й просвітництва. Війна проти забобонів і відсталості.

10. Європейський вибір – безальтернативний.

11. Перехід на латинку.

12. Перехід на європейський календар.

Багато хочемо, мало з того можемо.

До цього резюме зводиться моє інтерв’ю для Львівської Мануфактури Новин. Ішлося там про вирішальну фазу Трампа, про його підспідне порозуміння з путіним, про нульовість наших одноосібників – але більше все ж таки йшлося про наше самозречення реалій, про бурхливу уяву, нічим не підкріплену, про сліпе непомічання недосяжностей.

Витати в хмарах може лише той, хто твердо стоїть на ногах. А коли все догори дригом – по хмаринах незручно ходити.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=pMsNRSzkwFI

Нам завжди все буде не так.

Не те пропонують. Не те вимагають. Не ті з тими говорять по телефону. Не про те говорять. Не так Китай себе веде. Не так північна корея. Не така делегація. Не такі заяви. Не так сказали про втрату територій. Не так написав Washington Post чи The Economist. Не те Папа в’якнув.

Нам завжди все буде не так – бо ніколи не буде по-нашому. Ніколи. І якщо не вийти з цієї когнітивної пастки – можна навіки лишитися в пекельному чані вічної війни без найменшого шансу ще бодай трошки пожити по-людськи разом з усім світом, який буде собі жити-поживати, поки ми заживо не зваримося в окропі власних ілюзій.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=pMsNRSzkwFI

Сьогодні 219 років із дня народження Джона Стюарта Мілля – британського філософа, засновника лібералізму. Суцвіття видатних цитат Мілля, які пережили 2 століття й досі лежать в основі етики й поваги до особистості:

• Держава, яка перетворила людей на слухняне знаряддя, в кінці виявить, що з маленькими людьми ніякий великий замисел не може здійснитися.
• Запитай себе, чи щасливий ти – і ти перестанеш бути щасливим.
• Люди не хочуть бути багатими, люди хочуть бути багатшими від інших.
• Краще бути невдоволеним мудрецем, ніж задоволеним дурнем.
• Краще помилятися разом зі Сократом, ніж бути правим разом з усіма.
• Єдина ціль, яка виправдовує втручання в справи іншої людин, - це самозахист.
• Проявляти владу над людиною проти її волі допустимо лише з метою запобігання шкоди іншим.
• Одна людина з вірою дорівнює 99 людям з інтересом.
• Ми дійшли до того, що наймаємо сторонніх людей для здійснення замість нас добрих справ.
• Правильні думки сповідують лише тому, що не дозволяють собі думати.
• Геній може свобідно дихати лише в атмосфері свободи.
• При небездоганності нашого розуму необхідна різність думок.
• Всяке володіння здається природнім для володаря.
• Якщо істину не оспорювати, вона може виродитися в догму.

Свіжі заміри КМІСу.

Рейтинг довіри:
1. Зеленський 74%
2. Притула 50%
3. Кличко 43%
4. Гончаренко 27%
5. Разумков 27%
6. Порошенко 25%

Рейтинг АНТИдовіри:
1. Тимошенко 80%
2. Арестович 79%
3. Бойко 72%
4. Порошенко 70%

Динаміка довіри за рік:
Зеленський: плюс 10%
Притула: мінус 9%
Кличко: мінус 2%
Гончаренко: торік не мірявся
Разумков: мінус 8%
Порошенко: мінус 6%

Замість висновків:

1. Однозначне лідерство Зеленського з ростом +10% за останній рік – симптом клінічної смерті громадянського суспільства й здорового глузду. Цар розцінює ці цифри як добровільну згоду народу на вибір довговічної війни без жодної досяжної цілі в ній.

2. У Притули немає іншого виходу, як повністю лежати під офісом президента й займатися пранням сірих грошей для нього, інакше він перетвориться в електорального ворога й загрозу, а це – вирок.

3. Кличко впевнено крокує до балотування проти діючої влади, очолюючи список ворогів царя.

4. Партія «Європейська Солідарність» має нового лідера людських симпатій: не Порошенко, а Гончаренко стоїть вище в рейтингу довіри.

5. Вистриб Гончаренка одразу на 4 сходинку в рейтингу довіри означає масову затребуваність антитецекашної теми. Хто публічно очолить цю тему – той опиниться в народних улюбленцях.

Рубіо філігранно точно сформулював корінь тупика: росія вимагає те, що їй не належить, а Україна прагне вернути втрачене, що неможливо.

Якщо Америці не вдасться збити котрусь із цих однаково нереальних позицій – війна перейде в статус нерозв’язувальної, патової, безвихідної й наперед поразкової для слабшої жертви, враховуючи неспівмірні ресурси для ведення довговічної війни на виснаження.

Кому більше до вподоби напівпоетичний епітет «екзистенційна війна», той має зрозуміти: якщо не буде ядерного удару (а це єдиний форс-мажор, здатний переламати алгоритм нескінченної війни, або щось схоже за масштабністю наслідків), то обидві протиборчі сторони будуть безкінечно існувати в своїх екзистенціях.

Тобто: скільки стоятиме світ – стільки екзистенційна війна пожиратиме життя, гроші, долі, час, шанси, території. Це триватиме нескінченно й розрішення не матиме. З цим жити, звісно можна, але навряд чи життям це назвеш.

Стаціонарна м’ясорубка – як самоціль. Довічна влада мародерів – як трофей. Постійна загроженість – як аксіома. Загинути має кожен – як ідея. Окопи – як місце постійного проживання. Героїчна патетика – як самовиправдання. Цілковите виснаження нації – як плата.

У всіх некрологах із присмаком ігристого вина стосовно умогилення Портнова (земля єму бетоном, а гріб битим шклом) я протестую проти префікса екс-.

Портнов не є, як штампово пишуть ЗМІ, «екс-політик із найближчого оточення екс-президента януковича». Ніякий він не екс-.

З-поміж багатьох номінацій (юрист, утікач, екс-нардеп, зрадник) у Мадриді розстріляно ще й соратника чинної влади. Яка випустила Портнова в червні-2022, коли вся країна була наглухо закрита для всього чоловічого населення. Більше того, Держприкордонслужба офіційно відмовилася тоді надавати пояснення, тому що «зміст запиту стосується надання персональних даних, а вони захищені законом».

А перед тим, на самому початку війни, в березні-2022 влада випустила 29-річного сина Портнова через волонтерську систему «Шлях» як члена Народної Самооборони. Смірнов (смотрящий за судами від імені слуг народу) публічно охарактеризував свого друга Портнова «високопрофесійний юрист, якого знає весь юридичний істеблішмент». Почерк і консалтинг Портнова неозброєним оком впізнається в найрезонансніших справах першої половини каденції Зеленського.

Портнов – творець і розробник так званого «кривосуддя», яким охоче користується шостий президент, а перед тим п’ятий і четвертий. Саме Портнов інсталював безвідмовну систему ручного управління судоустроєм із першого кабінету в країні. Ця система – довершене насліддя Портнова, передане в руки теперішнім бетменам у найкращому й дієвому стані. Ніхто не збирається його демонтовувати, адже воно бездоганно служить правителям. І служитиме ще довго-предовго.

Портнов ніякий не екс-. Його дітище-потвора живіше всіх живих.

Неготовність українців до безпосередньої участі в війні. Цифри Фонду «Демініціативи».

Чи готові ви ризикувати власним життям:
70% точно ні
25% так

Чи підготовлені ви воювати:
83% точно ні
16% підготовлені

Наскільки ви підготовлені до великих потрясінь:
81% не готові
17% готові

Чи готові ви брати участь у рятувальних роботах, якщо це не зовсім безпечно:
66% ні
44% так

Чи готові ви брати участь у рятувальних роботах, коли це безпечно:
65% так, якщо це безпечно
35% все одно ні

Українці не залучені до безкоштовного волонтерства:
77% не залучені
23% залучені

Що зараз найважливіше в країні:
46% наведення порядку
25% відновлення народовладдя
21% боротьба з ростом цін
7% захист свободи слова

Замість висновків.

1. Українці тотально НЕ ГОТОВІ ні до безпосередньої участі в війні (83%), ні до подальших потрясінь (81%).

2. 70% населення не будуть ризикувати життям, а 35% усунуться від будь-якої участі у рятувальних роботах, навіть коли це безпечно.

3. Кожного п’ятого найперше цікавлять ціни і соціялка, а вже потім усе решта.

4. Кожен четвертий хоче повернути народові право впливати на владу. Тобто: 25% - це цифра принципового протесту проти одноосібної чингісханщини.

Скільки ж їм треба платити зарплати, аби вони перестали красти? – скрушно запитують українці, які збирають гроші на аптечки воїнам, поки судді беруть семизначні хабарі, людолови за вихід з буса беруть 10-15 тисяч доларів з одного впольованого, офісопрезидентські працівники закладають у тендери мільйонні навари, мери сидять на гонорарах від забудовників і т.д.

У риторичних баталіях на цю тему я участі не беру, бо нема ніякого зв’язку між зарплатою і хабарем. Грошей забагато не буває. Ти можеш мати 200 тисяч грн щомісяця, але хабар – це діло інше і святе. Бо життя одне.

Справа – у скаліченій філософії праці. Ще з радянської доби побажання «щоб ти жив на одну зарплату!» було прокльоном. Мати ліві доходи стало синонімом до хорошого господаря. Хто не мав лівого джерела прибутків – той лох. Або інтелігент вшивий. Той добрий газда, хто з заводу тягнув додому всі колимаги й залізяччя. Все в сім’ю.

Важливий сам факт лівачити (не залежно від того, скільки ти заробляєш офіційно). І тому вони ввели для себе +300% до зарплати у вигляді премій, +400% у вигляді допомоги на оздоровлення і так далі. Ідеологією державної служби є збагачення. Іншої мети перебування там нема. І ніколи не буде.

Це неможливо зламати високими зарплатами. Нажива за рахунок посади – це частина національного ДНК від самого долу до самого верху. Лікується лише методом покарання тих, хто прогорів. Во ім’я ще більшого збагаченння всіх решти з доплатою за ризик.

Схоже, вся тягомотина з припиненням війни прибуває до кінцевої станції Тупик.

Америка готова вмити руки і з кришталево спокійним сумлінням лишити війну в статусі довговічної, якщо вже дві сторони так палко бажають перезарядити акумулятор стаціонарної м’ясорубки на новий цикл.

У цьому етері я ділюся, звісно ж, своїми попередніми відчуттями й для самозаспокоєння залишаю 1-2% імовірності дотискання Америкою цієї теми. Та розуміючи налаштованість (як скаже Трамп) «обох сторін» іти до присмертного кінця, й розуміючи, що це буде кінець для нас, зоставлю на розсуд вдумливого глядача вільний простір для роздумів у жанрі апокаліптизму.

Коли сильні виявляються безсилими, допомога приходить від мудрих. Ще би хтось їх чув.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=LAaIEc8N_XE