Завтра о 19:00 я вестиму концерт яксамраз у день народження (було б 54) Андрія Кузьменка Скрябіна.

Під акомпанемент естрадного оркестру артисти співатимуть пісні Кузьми й згадуватимуть його. А я згадую оце наше з ним інтерв’ю в жовтні 2014, за 4 місяці до загибелі.

Нині воно слухається взагалі по-інакшому. Час уміє розставляти у сказаному свої свіжі акценти. З Кузьмою ми говорили в перші пів року війни. Це була інша війна з відчуттям її віддаленості, локальності десь там, за 800 км.

Тепер ті самі пів року зовсім іншої війни додають зовсім іншого контексту всьому тому, що тоді звучало від Скрябіна і звучить мега-актуально донині 👉
https://www.youtube.com/watch?v=0etetg36PHI&t=1s

Спочатку зізнання Кулеби в тому, що за півроку казали рити траншеї. Тепер найвище зізнання, що підготовка до війни свідомо саботувалася, щоб не сіяти паніку…

Слабо уявляю, якби президент якоїсь іншої атакованої країни, ніби між іншим, сказав: ми знали про війну, але не готувалися до неї, бо не хотіли вас засмучувати. Дбайливі керманичі, турботливі. Дай Бог кожному.

Усім нам доведеться жити з поясненням «я би втрачав 7 млрд доларів на місяць». Лишаю без коментарів цей пасаж, бо, здається мені, 5 місяців планомірної підготовки до війни зекономили би значно більше: не мільярдів, які так ретельно рахуються, а людських життів, які чомусь випадають із кошторису цих 5 проігнорованих місяців.

В якості сухого залишку на поверхні зосталася неспростовна істина: 5 місяців держава свідомо обманювала щодо війни свій народ , чиїми тілами на 6-й місяць все одно довелося затуляти країну. Не підготовлену, не підкріплену, не посилену.

Справа ж не у згаяній підготовці, профуканих фортифікаціях, недоукомплектованих резервістах, незамінованих маршрутах, відсутніх подетальних логістиках евакуації.

Справа – в Я. Справа в фатальному нерозумінні, чим є влада. Справа в патологічній залежності від позитивного образу. Справа в халатній безвідповідальності, ціна якої безцінна. Справа в ірраціональній ставці на свою фортунність, везіння й дар якось пропетлювати. Справа в самообмані та втечі від реальності на Буковель і шашлики.

Найосновніше: це була невіра у свій власний народ. І ця невіра базується на тотальному нерозумінні, хто такі українці й чому вони на своїй землі назавжди.

Тепер уже пізно щось робити. Все вже НЕ відбулось.

Ви будете вбиті наповал.

Захисником ката, який у донецьких казематах особисто допитував і калічив українців, є …чинний військовослужбовець ЗСУ.
Про це написав Станіслав Асєєв, який у цьому макабричному місці тортур під назвою «Ізоляція» провів 28 місяців і згодом розповів про пережите в моїй програмі.

Зараз триває суд над виродком, якого всі кликали Палич. За паспортом - Денис Куліковський, уродженець Донбаса, який з підкресленою жорстокістю знущався з в’язнів у секретній тюрмі ДНР. Адвокатом цього живодера й головоріза фігурує військовослужбовець 112 бригади (Київська тероборона). На вчорашньому суді він адвокатував Палича в піксельному камуфляжі.

Злочини Палича детально описали його жертви, що вижили. Найневинніші тортури - струмом. Через геніталії. З найвишуканіших – «тримати стінку" (людині широко розставляють руки-ноги й змушують стояти, доки кінцівки не німіють від набрякання). А ще - поміщали в труну і забивали цвяхами. Ґвалтування. Вивихи суглобів. Імітація розстрілу холостими.

Це пекельне місце, за сатанинською іронією, мало адресу: вул. Світлий шлях, 3. У камерах могли сидіти до 20 в’язнів. Палич мешкав прямо там, поверхом вище. Умови перебування оцінені правозахисниками як концтабірні.

Уся українська стрімкість гальмується об совкобидло.
Воно, століттям рощене совкобидло, є тим основним ресурсом русні, який сповільнює укр. прориви.

Умертвити совкобидло як носія певного світогляду (проросійсько-прорадянського) означає позбавити укр. розвій стоп-кранів. Весь національний рух каналізується отим совкобидлом, яке відчайдушно тримається за день сьогоднішній, будучи днем позавчорашнім.

Ці ватні недолюдки будуть здивовані, але означення совкобидло належить до російської андеґраундної публіцистики. Так дисиденти-антикомуністи описували унікальну ідентичність людини без ідентичності.

Совкобидло – це денаціоналізовані, знемовлені, знеісторені, знекультурені елементи. Це штучна ідентичність, яка паразитує на мертвому минулому, яке ніяк подохнути не може саме тому, що росія штучно підживлює манкурта.

А отже, укр. рух автоматично несе в собі завдання нейтралізації совкобидла. Без цього не прорватися.

Генерал-майор Сергій Кривонос – сьогодні о 20:00.

Мій гість – із числа того бойового генералітету, який світські політики й вискочки завжди вважали незручними. Бо має свою думку, стержень, моральну вісь. Тем нашої розмови з Сергієм Кривоносом я не озвучую – вони самі йдуть в руки. Не говорити про зухвале самодурство політичних керівників, яке пізніше обертається потроєною ціною, неможливо.
Не говорити про теперішні коломийки політиків навколо виснажливої війни, теж неможливо. Виглядає на те, що будемо говорити про все, що занадто довго перебувало під грифом «не говорити».

Розмову з генерал-майором Сергієм Кривоносом прошу послухати о 20:00 на моєму ютуб-каналі, а також паралельно на ProUA.

https://www.youtube.com/watch?v=lz8VbAyfex0&ab_channel=DROZDOV

Заливання українського вогню. Щоб не горів, щоб не іскрив. Залити, щоб димів і спопелився в золу. Цим займалася і займається росія з 17 до 21 сторіччя.

Але де є знищення – там є незнищенність.
Нас не мало тут бути, бо не кожен народ міг вижити в такій ескападі геноцидів і терорів. Але ми є, ми тут, ми говоримо українською, ми мріємо про українське, ми боронимо свою державу, ми вже навіки тут.

Вся репресивна історія українства – насправді життєствердна. До трему життествердна, життєлюбна, переможна, оптимістична. Й якщо під таким ракурсом дивитися, то всі ремінісценції про минувшину перетворюються в гімн майбутньому.

Цей уривок мого спічу з мистецького проєкту Ремінісценії.UA-2022 нехай послугує анонсом концерту в суботу, 20 серпня, о 17:00 у Центрі Довженка на Сихові

Ердоган, Гутерреш і Зеленський у Львові – це іншими словами: посланець путіна і свідок від ООН донесуть Україні переговорні позиції кремля.

Ердоган перед Львовом був у Сочі, відтак перетворився в чи не єдиного світового лідера, який уповноважений на статусному рівні ретрансльовувати блеяння московського козла. Статус Ердогана не викликає ні в кого сумнівів, відтак тема поступок має потужного лобіста й промоутера, як не крути.

Гутерреш несе знамено свідка процесів. Я б назвав Генсека ООН понятим. Понятий – це незацікавлений, але дієздатний. Незацікавлений – бо ООН як колективний орган уже сам змирився з роллю свідка, який всього-навсього засвідчує законність чужих протоколів. Гутерреш є третьостороннім гарантером донесення переговорних пропозицій чекіста. Волонтерство во ім’я миру.

Позиції України не коментую. Їх не знає ніхто, бо ніхто не впевнений у послідовності владної команди. Ідеально чесним був би варіянт, якби хтось зі сторін публічно озвучили привезені пропозиції.

Я ж більше схиляюся до гіпотези, що нам не буде нічого озвучено, а в залежності від почутого сценаристи будуватимуть нові наративи – в залежності від тих меж компромісу, які вони допускають. А вони допускають.

Передача орківського послання станеться в місті, яке є колискою національного спротиву і не толерує жодних поступок. Протягом дня, як з’явиться ясність, усі почнуть ділитися своїми умовиводами. Усі вони неминуче зведуться до одного: було б добре передати Ердоганом наш список капітуляційних вимог.

На одному аркуші А4 може вміститися.

Спогади підкинули мені Грузію. Там я був у 2018, і ця подорож повністю розвінчала всі хвальоні реформи й казочки про суперпуперлялічку, мало не світову рекордсменку по всіх показниках.

Я побачив убогість, жебрацтво, катастрофічний стан житлового фонду, обшарпані старувки, аварійні балкони і трущоби, як у фільмах про країни третього світу. Варто звернути на нетуристичні вулички вглиб міста – й постають масштаби розрухи. Трущоби, де напівзавалені будинки завішані свіжовипраною білизною, а поряд бавляться діти посеред руїн.

В апокаліптичному стані перебувають не квартал і не два, а сотні будинків, де все тріщить, стоїть без вікон і дверей, підперте опорами, облущене й жалюгідне. Я реально жахнувся.

Реформи вже тоді були красивою вітриною. Так, реєстрація бізнесу за 15 хвилин. Але якого бізнесу? Всі торгують усім підряд стихійно, по-азійськи, на власноруч збитих дошках і перероблених дитячих візочках. Продаж іде кількісно і взагалі не якісно. Такі умови торгівлі, що Європою не пахне.

Магазинчики а-ля «початок 90-х»: у підвальчиках накидано все на купу, з тьмяною лампочкою і продавчинями, зануреними у кросворди і підвісний телевізор, безлад, тиснява, темінь.

Бізнес за 15 хвилин – але чий бізнес? Магазини завалені рос. продукцією. Українських виробників теж було тьма (соки, молочка, алкоголь, кетчупи, солодощі). Місцевого виробника вкрай обмаль. Навіть товари щоденного вжитку – привозне (головно росія).

Тема повернення окупованої ПвдОсетії відсутня взагалі й начисто. Минуло було лише 10 років, а це вже наче історія. В суспільній думці взагалі немає тренду на повернення територій. Відрізали й забули.

При цьому – зашкал руссотурісто. Візи для руских скасував ще Саакашвілі. Рос.язик повсюдно. Таке враження, грузини пробачили руским війну 2008. Всі стереотипи про кавказьку принциповість, твердість і непоступливість змахували на міф. Рос.туристу ладні залізти не кажу куди.

Незбагненна любов до блатного шансону типу Міхаїл Круг, Єфім Амірамов та інші зеківські пєвци. Багато всякого ватного. Сталін – у кожній сувенірці. Мене тіпало.

Уявляю, що там зараз.

Не байдужий мені 4 канал передано в управління АРМА – корумпованому органу, який зоветься Агентством із розшуку та менеджменту активів, але на ділі займається дільожкою експропрійованого майна в інтересах прібліжонних.

Не маю жодних сумнівів, що готовенький канал, який під новий рік купив слуга народу, він же херсонський зрадник ковальов, задурно ляже в копилочку владного медіа-холдингу, який по суті вже сформовано і ще один мовник там каші не зіпсує.

А могли би передати 4 канал творчому колективу. Ще півроку тому, знаю це з кулуарних джерел, цю тему журналісти пробували пробивати – так їм з офісу президента зразу сказали збитися з теми, бо телеканал колаборанта пройде процедуру арешту і держава його одразу хапне.

А оскільки в нас діє людовіківська формула «держава – це я», то в сімействі безкоштовних медіа-активів однієї людини чекаємо поповнення. 4 канал стане 4-м за рахунком. Бо зто встоїть перед спокусою просто так забрати готовий канал з усіма ліцензіями й матеріально-технічною базою.

Не виключено, що канал повторить схему УМХ – арештованого медіа-холдингу Курченка. Його (а це велетенський януковицький холдинг), як тільки в 2019 помінявся президент, передали в управління відгадайте кому? – Коломойському, точніше компанії «1+1 Інтернет», що входить до групи «плюсів».

За цією ж логікою можна припустити, що 4 канал, аби з ним не бавитися, офіс президента теж може подарувати в управління своїм штатним медіа-офіціянтам. Тепер вони всі придворні офіціянти, так що вибирати є з кого.

А ділити майно АРМА вміє. Перший очільник Янчук отримав підозру в розтраті 400 млн грн (наліво сплавляв земельні ділянки, пісчані кар’єри тощо). Другий очільник Сигидин отримав підозру в привласненні 400 тисяч доларів – бандитського общака, вилученого в кримінального авторитета Нєдєлі.

АРМАтурний орган, ця АРМА, нічо не скажеш.

Я цифри КМІСу трактую таким чином: громадянська ідентичність повністю закрила національну. А це означає, що концепт «української України» лишається примарним.

Весь порядок денний воєнної й повоєнної країни формуватимуть ґражданє. Держава буде обслуговувати не національні цінності, а громадянські (це далеко не те саме). Те, що потрібно укр. нації, в більшій частині проблематики не співпадає з тим, що потребує усереднений громадянин, він же змоскалений, він же какаяразніца, він же з правом голосу.

Структура укр.суспільства є такою:
85% громадянська ідентичність (громадянин)
6% локальна ідентичність (мешканець міста чи регіону)
3,3% національна ідентичність (українець, рус, поляк тощо)
2,2% космополіти

Це невтішні цифри для ідеологічного сегменту вкраїнців. Гражданє с правом голоса і родним язиком стануть трендсеттерами всіх процесів. Трендсеттер – це той, хто задає тренд, законодавець тенденції й моди.

Громадянська ідентичність – це завжди добре, але не в випадку з нашими лицемірами. Зросійщені елементи завжди вміло використовували саме громадянський фактор. Трясучи перед носом укр.паспортом, вони саме ним завжди прикривали свої права на рос.язик і вільне споживання рос.контенту.

У нас країна, де назватися українцем важливо для 3%. Для всіх решти важливо бути просто громадянином. А отже, національні, маркерні, основовизначальні, каркасні для українства потреби повністю залежать від бажання громадянської більшості задовольнити їх або не задовольнити.

Оскільки наші люди ніколи не трактували громадянство як зобов’язувальний, примушувальний до знання укр.мови й укр.історії чинник – то на виході ми маємо модель політичної нації, де національна складова буде присутня лише внаслідок вічної боротьби за неї.

Більше не буду втомлювати анонсами, цей останній. Нагадую:
20 серпня (субота) 17:00
Центр Довженка на Сихові
Ремінісценції.UA

Це буде благодійний концерт. Еквівалентом квитків будуть пожертви на дрон для захисників на передовій. Краще я опублікую прямий телефон Юрія Федечка 0974629246 – він якраз і здійснює обмін пожертви на квиток.

Ремінісценції варто подивитися, хто ще досі не бачив. Авторка, художня керівниця танцтеатру Життя, народна артистка Ірина Мазур так побудувала цю хореографічно-публіцистичну програму, що задіюються всі органи чуття й думання.

За танець відповідають танцюристи Життя, за вокал співачка Ірина Доля, за публіцистичне харизматичне слово я. Ну і текст, підкріплений відео-візуалом, – саме він прокладає тяглість систематичного знищення московитами.

Програма, попри її тяжку основу, насправді напрочуд життєпереможна. Відчуваю неабияке вдоволення від того, що став сценічною частиною цього важливого для культурного фронту дійства.

Тож запрошую, в кого буде змога й бажання!

Ось і відбулася зустріч двох узурпаторів у присутності старенького португальця. Хтось іронізує стосовно нульових результатів – мовляв, і то варто було пертися в таку даль?

Добігає кінця так звана маятникова дипломатія - прийом, придуманий Генрі Кіссінджером. Найчастіше його застосовував янукович: він спершу їздив у Брюссель, де отримував певні пропозиції, а потім чимчикував у кремль їх переказувати і торгуватися за свій шкурний інтерес.

Зараз флагманом старої, як світ до війни, маятникової дипломатії є старий, як всі диктатори, Ердоган. Якого цікавлять лише валютні надходження від краденого зерна і міжнародна репутація миротворця-медіатора, бо вона вигідно закамуфльовує бажання заробляти на обох сторонах війни.

На жаль, дідуган Ердоган не здатен на власному прикладі дати майстер-клас зі застосування дипломатичних методів. Хоча б на прикладі курдів. А вже потім учити інших.

Маятникову дипломатію донедавна застосовували всі світові лідери. Макрон переказував зміст розмов Зеленському і путіна навперехрест. Меркель регулярно посередничала. Всі лишали привідченими двері до майбутного воєнного злочинця.

Зараз ця тактика переглянута. Не Україною. Маятникову дипломатію переглянули США і Європа. Тому Ердогану лишили її в якості різноманіття. Бо все одно фіксація результатів війни відбудеться лише в форматі, де будуть США, Британія і НАТО. Все інше – поточна вовтузня.

Старенького португальця шкода найбільше. Мало не задрімав дідусь.

Війна та сама. З тими самими. За те саме. Вже 300 років.

І щоразу кожне покоління настільки самозакохане, що свою війну спримає як цілковитий ексклюзив. А ні. Це – різні віхи тієї самої війни з тими самими за те саме.

Історіософи ще запропонують багато варіянтів, як називати нашу війну. А я пристав би на формулювання, яке набрало б найменше голосів.
Реванш. Ця війна – це наш реванш.

Це, вочевидь, звучить надто реакційно й вторинно, адже кожен реванш – це зустрічна відповідь на поразку. Ось саме й тому слово реванш годиться до нашої війни – ми реваншуємо за всі свої державницькі поразки.

Це не повинно нікого принижувати. Навпаки: усвідомлення причин усіх історичних поразок має стати запорукою успішного й переможного реваншу. Бо в цю війну наше покоління вступило з програних позицій.

Ми програли рідну мову – тому війна. Програли національну пам’ять – тому війна. Програли свій гуманітарний простір – тому війна.

Час виправляти. Час реваншувати і виборювати все профукане.

Нині було би 85 років бурятському письменнику та драматургу Алєксандру Вампілову.
Він молодим потонув у Байкалі. А я його цитати підібрав лише тому, що бурят Вампілов був чи не єдиним в ссср автором із повністю деідеологізованою творчістю. Ніде в його творах ні разу не вживаються слова "соціалізм", "комунізм", "капіталізм", "Ленін", "партія" і т.ін.

Коли бур’яти стануть незалежними - Вампілов є готовим національним символом.

• Говоріть правду – і ви будете оригінальні.
• Ідіоти не переводяться – вони вдосконалюються.
• В ідіотів завжди більше принципів.
• Все порядне – зопалу. Все обдумане – підлість.
• Не шукайте падлюк. Підлості чинять хороші люди.
• Якщо не можете бути щасливими, то будьте бодай веселими.
• Друзів нема, є співучасники.
• Чим більше людина думає, тим вона стає м’якшою.
• Якщо збираєтеся когось полюбити – навчіться спочатку прощати.
• Час потрібен лише щоб розлюбити. Полюбити – час не потрібен.
• Нещасні мають набагато правильніше й точніше уявлення про щастя.
• Мрії, які збуваються, - не мрії, а плани.
• Багаті й бідні – категорія стара, але дурні й розумні - категорія безсмертна.
• Прекрасне тільки те, що ми бачимо здалеку. Не наближайтеся до прекрасного.
• Не будемо сваритися – хай нам заздрять.

Як ота тьотя Мотя з трагікомедії Миколи Куліша “Мина Мазайло” вважала, що “гораздо пріятнєє бить ізнасілованной, чем украінізірованной” – так північно-східні недорозвинуті племена ніколи не збагнуть, що мова має потужні коди, а язик – лише ротову порожнину.

Мова демасковує мислення. Тому коли русак запрошує, воно каже: "Добро пожаловать!". Тобто, якщо ти вже прийшов, то маєш щось дати. Етимологія оцього рекетирського «добро пожаловать» сягає часів Івана Грозного, який при в’їзді на рускі болота брав із приїжджих оброк-податок («добро, яке купці "жаловали").

Отже, руске «добро пожаловать» не має ніякого стосунку до гостинності й хлібосільності. Навпаки, «добро пожаловать» - це еквівалент "башляй і проїжджай". Начебто гостелюбне «добро пожаловать» насправді криє в собі племінний код здирництва, грабежу, оббирання – натуральних рис для цих варварських племен.

Це підтверджує й інше «запрошення». Милости просим – кажуть убогі русаки, коли запрошують у гості. Вони настільки убогі, що очікують якоїсь подачки чи пожертви від кожного, хто переступить поріг. «Милости просим» слід вимовляти жалісливо, слізливо, розчульно – а коли гість дасть подачку, тоді його зарізати можна преспокійно.

Як бачимо, усі привітальні форми руского язика в собі несуть код вигоди, наживи, меркантильності, заробітку на прийшлому й обдирання його, як липки.

Такий от народець рекетирів.

Цим відеоблогом я все ж таки відреагуваю на цифри КМІСу, які я в текстовову форматі вже почав аналізувати, а тепер варто їх вивести в ширшу проблематику.

Передовсім маю на увазі ті цифри, які дають розбивку суспільства на ідентичності, після чого стало зрозуміло, що громадянська ідентичність повністю закрила собою національну.

Якраз у цій точці розійшлася війна й тил. Війна – за українське, а тил – за всяке для всіх. Війна – за те, аби Україна була українською, тобто начинена українськими сенсами (саме це найбільше не влаштовує ворога). А ґражданє далеко не завше мають потребу в національній сутності.

А отже, держава за принципом догодити всім власникам паспортів обслуговуватиме не національні цінності, а громадянські. В Європі це те саме, і я би перший радів громадянсько-політичним 85 відсоткам – якби, як у всьому світі, громадянство автоматично заводило людину в усе національне (мова, культура).

Заковика якраз у тому, що наш усереднений громадянин потворно зросійщений і в значній частині далекий від укр.змістів. Наголошую: саме укр.змісти обстоюються в війні, бо саме вони загрожені нею.

Ну і сильна рука, запит на НЕдемократію… Не можу не сказати про цю міні-росію в головах. Попрошу послухати мій відеоблог про цей аврал 👉
https://www.youtube.com/watch?v=4-z6Pu9P680

Одна пані, яка була на Ремінісценціях у Львівській Філармонії, написала мені, що вдруге і втретє пішла би заради отого вірша, який я полюбляю зачитувати публічно.

Він і справді ідеально лягає в канву публіцистичної оповіді на тему країни і відповідальності хохлів за її зневажання. Я з тих, хто не соромиться докоряти. Час прохань давно минув.

Усяка ватна шушваль має отримати претензію і кенселінг. Культура засудження, відмови й бойкоту увірвалася в масову практику саме з війною, і саме в час війни не гріх щоразу наголошувати нашим сплячим летаргістам на необхідності кенселити все російське, малоросійське, великоросійське - без різниці.

Нині під час концерту Ремінісценцій у Центрі Довженка я теж уплету цей трикуплет. Пані, сподіваюся, буде й підтримає оплесками.

А я вважаю принизливою боротьбу за укр.цінності в умовах війни, покликаної дотла спопелити ці самі укр.цінності й утвердити ніякі.

Виборювати укр.цінності у своїй власній державі, ніби переконуючи безпам’ятників в елементарних аксіомах, - це ляпас самим собі. Гротеску додає й передчуття, що вести борню за укр.сенси доведеться в умовах Північної Кореї.

64% за сильну руку – це цифра слабкості. Сильну руку вимагають слабкі, неповноцінні, не самоорганізовані народи. Чим самодостатніший народ – тим менша потреба в самодержцях. Чим дієвіший народ – тим менший жезл правителя. Найпросунутіші народи взагалі поміняли персоніфіковане президентство на інституційний парламентаризм, обставивши найвищу посаду потужними червоними лініями.

79% вважають, що президент має втручатися в інші гілки влади. 62% вважають навіть конструктивну, доброзичливу критику влади недопустимою. Причому влади, а не держави!

Після війни чесні й вільні вибори потрібні лише 40%. А 52% кажуть, що без виборів можна й обійтися. Ратують за це люди, 57% яких повністю влаштовує єдиний телемарафон і знищена журналістика.

Уся категорія 60+ живе в телевізорі. А 62% тих, хто черпає інформацію з соцмереж, можуть дивитися лише короткі відео до 10 хвилин.

27% користуються ворожими медіями. Не дивно, що 40% не можуть визначити, де правда, а де брехня. Майже половина – заблукали в трьох соснах і орієнтуються на голос Арестовича (2-е місце серед лідерів думок), Жданова (3 місце). Залужний порівну ділить місце з Притулою.

Війну проти тоталітаризму веде народ, серед якого за демократію як ціннісну базу – аж 16%. Решта готові бути, як ворог. Запит на НЕдемократію й стадний вождизм зашкалює, тож доволі сумбурно виглядає Україна в очах європейського співтовариства, яке в клуб західних демократій приймає країну з зашкальним запитом на автократію.

«Я знаю, як перемогти ворога, але не знаю, як жити серед своїх».

Орки перетворять судилище над азовцями в епігонство Нюрнберзького процесу. Такий собі Нюрнберг навиворіт.

Ось що стається, коли зло лишається непокараним - воно перехоплює ініціативу й стає на твоє місце. Ні комунізм, ні більшовизм, ні рашизм не є публічно й демонстративно засуджений.

Україна як найбільша жертва московитських ідеологій мала першою провести Нюрнберг-2. Не провела. Компартія до 2014 в парламенті мала величезні фракції, а в часи Кучми посідала перше місце на виборах. Усе засудження комунізму звелося до технічної заборони партії. Але червоні злочини проти людства не були публічно засуджені.

І ось – нащадки чекістів у маріупольській філармонії монтують клітки, як у зоопарку, аби напоказ відтворити «Нюрнберг» по-расєйскі. Й азовців подати як неонацистів. Коли Україна не захотіла поставити знак дорівнює між нацизмом і сталінізмом – це буде робити ворог. На лаву підсудних замість себе він посадить тих, хто не посадив його.

Ось і вся «евакуація». Можливостей уплинути на цей трагіфарс немає. Історія абсурду мусить дочвалати до кінця. І навчити нас, що непокаране зло завжди кріпне й перевертає світ догори дригом.

Робимо експеримент.
Коли ви нині послухаєте цей спіч про закриття медведчуківських медіа-помийок – як ви на нього зреагуєте?

«Катастрофа, біда чорна, армагеддон. Одноклітинні втратили свій корм. Амеби більше не мають що дивитися. Інфузорії-туфельки б’ються в істериці, бо де ж вони тепер побачать улюбленого Ківу, Рабіновича й Шуфрича. Гвалт!

Таких людей тьма. Так і хочеться їм сказати: ну почитай книжку, стара бабо, візьми доместос і помий унітаз. Протри хрусталь. Наліпи вареників і відправ захисникам на передову. Візьми словник і почни вчити мову. Є купа корисних занять. Ось таких громадянських щурів неможливо по-іншому назвати, як убогими»…

Усе це сказане в лютому-2021 стало підставою для штрафу 110 тисяч. За позицію, яка зараз усіма трактується як єдиноправильна.

Експеримент має на меті показати гігантський стрибок у публічній риториці з лютого-2021 (коли за алегорію переслідували) в серпень-2022 (коли цим уже нікого не здивуєш).

Усе має свою предтечу. Ліс – предтеча дрів.