Ось що писав Сунь-Цзи, автор трактату «Мистецтво війни», найбільший теоретик військової справи, 5 століття до нашої ери:

«Якщо ведуть війну і перемога затягується – зброя притуплюється і вістря обламуються. Якщо довго беруть в облогу фортецю – сили підриваються. Якщо військо надовго залишають у полі – коштів у держави не вистачає.

Коли ж зброя притупиться, вістря обламаються, сили підірвуться і кошти вичерпаються – князі, скориставшись твоєю слабкістю, піднімуться на тебе. Нехай тоді в тебе і будуть розумні слуги, після цього нічого вдіяти не зможеш.

Тому на війні чули про успіх при швидкості її, навіть при невмілості її ведення. Та не бачили ще успіху при тривалості її, навіть при вправності її ведення.

Ніколи ще не бувало, щоб війна тривала довго, і це було б вигідно державі».

Це не Сунь-Цзи, але:
Ідіот завжди може більше заперечити, ніж філософ довести.

Завтра буде (було б) 75 геніальному Івасюку.

Прозвучить рідкісна пісня Івасюка - Наче зграї птиць. Її мало хто виконує, вона немовбито випала з діадеми івасюкових шлягерів. А дарма. Пісня надчудова.

Вона написана 1973 року. Це повністю Івасюка пісня, тобто і слова, і музика. Влітку 1973-го Володимир відпочивав разом із сестрою у Долині Троянд у Криму. Саме там, під час кримських канікул, 24-річний композитор написав дві пісні: усім відомі Два перстені й ліричну Наче зграї птиць.

Послухайте цю красу у віртуозному виконанні Піккардійської Терції зі скарбнички Lviv Music Room. Пісні майже 50 років, а як свіжо звучить!

Все ж таки, Івасюк геній.

Глава нашої розвідки доволі логічно оцінює Залужного словами: «Якщо все було правильно – то чому ми в такій ситуації?".

Так. Залужний – генерал проваленого контрнаступу. Одначе в українській абетці після літери А йде літера Бе.

Отже: «Чому ми в такій ситуації?".

А може, тому що в воєнній вертикалі підлеглий апріорі не може бути винним – якщо він виконував накази керівника. Залужний – прямо підпорядкований підлеглий Верховного Головнокомандувача. Саме він, згідно з уставом ЗСУ, несе верховну відповідальність за всі воєнні рішення. Вдалі і невдалі.

Отже, сардонічне питання «то чому ми в такій ситуації?" – варто адресувати в першу чергу й персонально Зеленському. І спитати:

1. хто конкретно (ім’я, прізвище) проігнорував рекомендації Пентагону фокусуватися на південному прориві, який нам, згідно з розрахунками американців, пророчив вихід до Азову впродовж 1 місяця?

2. хто конкретно (ім’я, прізвище) торік наказав усю міць армії скерувати на східний, а не південний, напрямок, де, власне, й було зазнано поразки?

3. хто конкретно (ім’я, прізвище) має понести відповідальність за завідомо помилкові рішення наперекір усім порадам союзників?

Відповівши на ці вкрай прості питання, не такою вже й риторичною буде фраза «то чому ми в такій ситуації?".

А тому що.

Поки українці відкачують себе гліцесидом від оприлюднених е-декларацій - Японія жваво обговорює страшний скандал, який нашим мародерам не наснився б навіть у найстрашніших снах.

В їдальні звичайної середньої школи в кутку стояв собі кавомат самообслуговування. І раптом директора школи спіймали на гарячому, коли він на кавомашині замовляв середню каву, а насправді наливав собі велику.

Японське суспільство з жахом почуло зізнання директора з повинною, що, він, сльози заважають говорити, робив так аж 7 разів. Його з тріском і суспільною обструкцією звільнили. Бо директор 7 разів пив каву 1,25, а платив 0,75.

Так і хочеться вигукнути: япона мать!

Японська приказка: Сокіл шанує свої крила, а людина - ім'я.

Нашим це ніколи не збагнути.

Латинське прислів’я: Esse quam videri - Бути, а не здаватися.

У цьому інтерв’ю говорилося не стільки про поточну політику, скільки про внутрішній світ Зеленського, намагаючись інтуїтивно ловити його скупі зблиски назовні.

Узагалі-то нам варто приділяти цьому значно більше уваги. Бо вся політична поведінка президента, як ми побачили впродовж повного 5-річного циклу каденції, всуціль детермінована його внутрішнім станам, відтак уся країна підпорядкована наявності чи відсутності ефемерного куража в однієї людини з психотипом самодура.

Довічність царювання; з Єрмаком прийшов, з ним і піде; сицілійський закон омерти як склеювальна речовина оманського тандему – про це за посиланням нижче.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=4lVPOFwsb0A

Зі Станіславом Асєєвим я робив кілька інтерв’ю і був одним із перших журналістів, кому бранець деенерівської катівні «Ізоляція» подетально розповів усі жахіття тортур струмом тощо. Тому повністю довіряю правдивості Станіславового репортажу для «Радіо Свобода» про «учебки», де проходять «підготовку» мобілізовані.

Цитати автора:

Ви потрапляєте ніби у виправно-трудову колонію на невизначений час.
Нашу групу привезли до учбового центру, умови в якому нагадували тубдиспансер та СІЗО: пліснява, грибок, вологість, повно хворих, яким при температурі 39 видають дитячі драже від грипу.
Ми довільно кочували від одного взводу до іншого, займалися збором сміття, заготовкою дрів, сортуванням піддонів.
Навчальні стрільби відбувалась уже поночі та суто формально, бо за журналом треба було відстріляти боєкомплект.
У наступному учбовому центрі пліснява змінилася на намети у лісі. Це нагадувало повноцінну колонію: роба, сокира та 15-годинні наряди на дрова та кухню.
Падаючі епілептики, колишні зеки, сзчшники і багато випадкових людей. Деякі відверто казали, що приїхали за грошима, щоб покрити борги.
У двох знайшли гепатити при першому ж аналізі крові.
Привезли безхатька: у ТЦК йому запропонували «зиму в теплі», помили, купили у секондхенді шмаття та закинули до нас в ліс. Єдине, про що воєнкоми забули, – це його ноги, які буквально гнили та сочилися.
Курсанти гірко жартують, що коли зустрінуть ворога, почнуть голосно кашляти в його бік та жбурляти дрова – все, чому навчились за місяць.
Виявляється, ні відношення, ні рекрутингові програми від бригад не мають жодного значення. Потенційний оператор БПЛА з IT-освітою стає водієм БТР.
Ідеологічна складова не просто на «нулі», вона в мінусі.
Люди більше не хочуть воювати.

Західна соціологія (січень) у ставленні до України й шансів у цій війні.

Опитування в 12 країнах ЄС:

10% вірять у нашу перемогу.
Найвищий показник віри в нашу перемогу – це 17% у Польщі, Швеції та Португалії.
20% прогнозують перемогу росії
37% - за компроміс і поступки.
В Угорщині 64%, у Греції 59%, в Італії 52%, в Австрії 49% закликають тиснути на Київ і змушувати до врегулювання.

Опитування на тему загроз:

Росія очолює список загроз лише у Британії та Японії.
У німців росія як загроза – 7 місце. У французів – 6. В Італії – 12.
У країнах G7 росія – 4 місце загроз.
Основні побоювання: наплив біженців, тероризм, клімат, Іран.
У США на 1 місці – кібератаки, 2 – розкол суспільства, 3 – Китай

Латвія:
34%: Україні треба йти на компроміс і заморозку.

Польща:
47% пророкують багаторічну війну і знищення обох воюючих країн.
34% ставлять на росію.
28% на Україну.

Починаючи з запровадження воєнного стану, треба забути про слово «рейтинг», бо вся соціологія – це замір народної довіри, але це НЕ політичний рейтинг!!!

Маємо підміну понять, до якої тупорило вдаються узурпатори. Вони свідомо видають за електоральні рейтинги НЕ політичну, а громадянську підтримку в стресових умовах. А це кардинально різні речі: в час війни Верховного Головнокомандувача публічно можуть підтримувати навіть ті, хто в час миру цього президента задушили би голими ногами.

Маніпулятивно видаючи довіру за рейтинг, гастролери ще більше роз'ятрюють популістський свербіж у невимогливої, непоінформованої, примітивно-обивательської частини суспільства, яка й раніше не мала якісних критеріїв до політиків, а зараз це ще й підмінено емоційно-поверхневим поняттям «довіри».

Суцільний обман.
👉
https://youtu.be/4lVPOFwsb0A?si=JquzbPD5U4NQpuE5

Реквізити для пожертв:
🍈 4149499392774418

У системі Патреон можна стати донатором раз в місяць:
🍈 https://www.patreon.com/drozdov
🍈 YouTube канал (https://youtube.com/c/DROZDOV)
🍈 Там же є кнопочка Спонсорувати

Зазвичай люди вибачаються, коли сказане чи написане ними звучить занадто жорстоко. Та жорстокіше буде, якщо воно не прозвучить.

Дякую за зріло надане право не вибачатися.

Батьки всіх дітей, які досі перебувають у Куп'янську, категорично відмовилися від евакуації.

Незважаючи на те, що Куп’янськ має найвищі ризики повторити долю дотла зруйнованого Бахмута, Овдіївки й Мар’янки – у Куп’янську досі лишається 7500 людей і 225 (!!!) дітей.

Усі до одного підписали відмову від евакуації. Навіть примусова евакуація не здатна людей зрушити з місця в передчутті ймовірної окупації.

А навіщо ждунам кудись їхати?

Немає жодної притомної аргументації – лише ждуни будуть тримати своїх кровних дітей під зливою руских бомб. Якщо населення Куп’янська варіювалося в районі 25000, то відсоток тих, хто чекає з моря погоди (чи приходу своїх собратьєв?) становить 30%.

Від Куп'янська до лінії фронту – 7 км. Це 4 хв їзди на танку. Місто перебуває під майже повнодобовим артилерійським обстрілом 500-кілограмовими снарядами зі застосуванням керованих і фугасних авіабомб.

Сидять, чекають, чи що.

Як же ж солодко бути слугою народу на його землі…

Перелік найбільших землевласників серед народних депутатів (України?):

1. Микола Кириченко (Слуга народу) – 1600 га.
2. Максим Гузенко (Слуга народу) – 196 га.
3. Павло Халімон (Слуга народу) – 127 га.
4. Ірина Кормишкіна (Слуга народу) – 115 га.
5. Олег Тарасов (Слуга народу) – 99 га.
6. Віталій Борт (ОПЗЖ) – 73 га.
7. Роман Мулик (Слуга народу) – 65 га.
8. Сергій Мандзій (Слуга народу) – 56 га.
9. Іван Чайківський (За майбутнє) – 56 га.
10. Юрій Бойко (ОПЗЖ) – 55 га.

Що характерно: з найбільших латифундистів серед слуг народу лише 1 – мажоритарник. Усі решта стали депутатами з партійного списку. Що вкотре доводить: на парламентських виборах Зеленський брав у свій список баблистих мажорів і спритних ділків, а всяких фотографів та конферансьє виставляв на мажоритарку.

Землевласники гарненько заплатили президентові, аби збільшити свої землеволодіння – і під шумок, у розпал ковід-карантину й заборони масових зібрань, прийняти закон про базар землі.

Томас Фуллер: Якщо ти господар – будь інколи сліпим; якщо ти слуга – будь інколи глухим.

В цьому етері спитали мене про заборону московського пархату – а я першим ділом нагадав би всім про заборону ОПЗЖ.

Цю зрадницьку партію теж наче заборонили. З такою ж роздутою помпою. І що? Фракція ОПЗЖ перейменувалася в щось інакше і тепер уходить у ширку, голосуючи разом зі слугами народу всі необхідні для влади законопроєкти.

Заборонити можна будь-що. Але це – лише спусковий гачок для набагато складніших процесів, де одного гучного рішення замало. Потрібна державна стратегія і наполегливість вирішити проблему не на папірчику, а всеосяжно.

З депортацією ченців, громадян рф. З аудитом джерел фінансування кожнісінької єпархії. З відчуженням майна. З виселенням із лавр і монастирів. Зі забороною релігійних зібрань. Із люстрацією поіменного складу Синоду. З арештом усіх рахунків. І теде і тепе.

Зважаючи на профнепридатність циркачів, є всі підстави підозрювати, що вони не мають масштабного бачення, як ліквідувати гранд-гідру, яку якщо вже й рухати, то або основоположно, або без або.

Мої думки з цього приводу тут:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=pnHKdJSZmmo

Для розуміння, хто одноосібно править Україною – найбільш «жирні» тези з книги Саймона Шустера «Шоумен».

1. Зеленський – геніяльний продавець образів.

2. Було розроблено цілий сценарій роботи зі світом, в основі якого – голлівудська ідея епічної боротьби Добра проти Зла.

3. Назовні потужно вистрелила героїчна сюжетика про маленьку, слабеньку, але горду і сміливу країну, яка не побоялася кинути виклик крупному й сильнішому тирану.

4. Концепцію «Бо не втік» було використано для кінематографічної історії про слабака, який усіх здивував.

5. Возити західних лідерів у Бучу та Ірпінь було сильною справою. Шок вертався підтримкою.

6. Подача заявки на вступ в ЄС у перші дні війни надзвичайно образило керівництво ЄС. Так не роблять. Це найгрубша маніпуляція.

7. Рєзніков був ошелешений своїм призначенням на міністра оборони. Відкрито визнавав, що навіть не знає різниці між 122 і 155 калібром. Не мав уяви не лише яка зброя нам потрібна, але й яка зброя буває взагалі. Американці були в шоці.

8. Зеленський до останнього дня не вірив в атаку росії. Був упевнений, що це гра м’язами для США, аби вони змусили Україну почати виконувати Мінськ-2.

9. Арестович кілька місяців жив у бункері в сусідній кімнаті з Зеленським. Разом снідали, чистили зуби. Арестович насолоджувався такою близкістю.

10. Коли Арестович почав розкручувати власний бренд, його вигнали. Дуже страждав. Уклінно просився назад.

11. Зеленський – патологічно ревнивий. Коли Кім почав ставати відомим, його одразу прибрали в тінь.

12. Переговорна група на чолі з Арахамією погодилася на нейтралітет (ніякого НАТО), на віддачу росії Донбасу, на повернення до питання Криму через 15 років.

13. Після Бучі Зеленський категорично відмовився від будь-яких переговорів. Хоча до війни щиро хотів зустрічі з путіним.

14. путін дуже шкодував, що не завоював Україну в 2014, коли наша армія була в тапочках. Тоді був план втулити Мінськ-2 і федерелізацію, через яку провести своїх депутатів, а далі – політична окупація.

15. Порошенко погодився, але далі хитро саботував виконання Мінська-2.

16. Останньою краплею для путіна стала заборона каналів Медведчука.

Я спостерігаю багато баталій на тему: що таке перемога і що вважати перемогою. А для симетрії бракує таких же баталій на тему: що таке поразка і що вважати поразкою.

Коли одеський нічний клуб тріщить по швах і витанцьовує під руску музику в день жалоби за загиблими від російських бомб – це куди зараховувати?

Коли в країні зацементовано російську модель одноосібного царизму – це куди зараховувати?

Коли вся країна смакує батл між показово м’якою Христиною і показово принциповою Машою, кожна з яких в результаті зміцнила свою авдиторію – це куди зараховувати?

Коли учень 7-го класу пристрашує вчителя фізкультури здати в ТЦК – це куди зараховувати?

Коли верховна голограма торочить про кордони-1991, а на передовій фронту в це вірять найменше – це куди зараховувати?

Коли в країні кривих дзеркал уже 3-й рік діє путінський принцип керованого ура-телевізора – це куди зараховувати?

Коли речницею Мінздоров’я призначають медія-менеджера Медведчука – це куди зараховувати?

Коли завідувачем кафедри військової журналістики обирають висуванця від Партії Шарія – це куди зараховувати?

Коли в перервах між повітряними тривогами в Києві горить цілий парк, який стоїть у горлі горе-забудовникам – це куди зараховувати?

Коли щодня прикордонники виловлюють по кілька втонулих трупів із річок, які відділяють країну-клітку від країн свободи – це куди зараховувати?

Коли депутати від Слуги Народу торгують товарами з окупованими територіями і Кримом – це куди зараховувати?

Незліченна рать усіляких «коли» не має стосунку до ситуації на фронті, але є індикатором того, куди дрейфує країна, розташована за спинами своїх захисників.

Два терміни (дві каденції) – і до побачення, вертайся назад до народу.

Цю обмежувальну норму я б увів абсолютно до всіх виборних посад – від президента до голови профкому на швейній фабриці. Всі без винятку виборні посади я б обмежив двома каденціями.

Це стосувалося би усіх: і народних депутатів, і депутатів обласних-районних-міських-сільських, і всіх мерів, і голів ОТГ, і ректорів, і всіх дрібніших виборних посад по всій вертикалі.

А для невиборних політичних посад – обмеження не більше 5 років. Губернатор, генпрокурор, всі державні служби, прем’єр-міністр, просто міністр, галузеві відомства і далі по списку посад – обмеження перебування на посаді 5 років.

Іншого шляху позбутися бувалих зажирілих кабанів, які зі своїх посад перебазовуються прямо в катафалк або в Монако, я не бачу. Ось вам і оновлення, і регулярні ліфти знизу, і ротація еліт, які «всьо тє же на манєже» ще з епохи Кучми, динозаври й бронтозаври.

Норматив "дві каденції – і ауфідерзейн» для виборних посад і норматив «5 років – і ауфідерзейн» для невиборних політичних посад багато що змінив би: кожні 10 років – повністю новий парламент, кожні 5 років – новий Генпрокурор, СБУ і весь склад уряду.

В умовах, коли влада узурпована одним кланом кавеену, це багато що вирішило б. Пацятам цього не зрозуміти, бо воюють вони лише за корито.

Ми перестаємо ставити запитання, коли більше не віримо відповідям.

Учора 93 роки святкував би композитор Олександр Білаш.

При згадці цього класика у більшості людей виринатимуть його «Два кольори, мої два кольори». А я хотів би на честь Білаша поставити іншу його нетлінну пісню – «Білий сніг на зеленому листі».

Уже 2 роки поспіль наші зими не асоціюються, далебі, з санчатами, веселощами, різдвяною хвоєю й мандаринками. Тому без календарної прив’язки до пір року нехай прозвучить бадьора, життєствердна пісня Олександра Білаша просто як музика, красива й українська.

Зіновій Карач і його Сніг на зеленому листі.

Ось і казочці кінець про всенародного улюбленця, кумира всія Ukraine, непорочної ікони, героя всіх героїв, володаря найвищого рівня довіри серед усіх сущих публічних персон країни.

І чим тепер народний кумир відрізняється від Венедіктової, яка виторгувала посаду посла в Швейцарії взамін за мовчазне покривання політично зумовлених злочинів у Генпрокуратурі?

І чим тепер народний кумир відрізняється від Тарана, який «розведення військ» і перекидку 10 млрд грн з оборонного бюджету в велике крадівництво обміняв на посаду посла в тихій-любій Словенії?

І чим тепер народний кумир відрізняється від послині в Болгарії, яка оральними пестощами досягла цієї посади? Без освіти, без фаху, без дипломатичного досвіду.

І чим тепер народний кумир відрізняється від Рєзнікова, якого після золотих яєць за 17 грн теж планували сховати в Лондоні, та британці в останню мить заветували?

І чим тепер народний кумир відрізняється від типового українського політика, який своє становище і співучасть бартером міняє на дипломатичний імунітет у козирній країні Європи?

Сім’я і діти будуть прилаштовані в Західній Європі, житимуть на державному утриманні – а ви собі махайтеся з "глухим кутом», куди все причвалало під баттутою генерала. А №1 у рейтингах люди тепер можуть запхати собі туди, звідки він і взявся: з нічого, з відсутності позиції, з суцільної тиші, з обнімашок із Єрмаком-Арестовичем-Ківаловим тощо.

І не треба про «силоміць випхали з країни», їй богу. Красивий звал. Вишуканий договорняк. Торгашество найвищої проби. Відкуп. Підкуп. Обоє рябоє.

Навіть якщо ура-марафон і сягне позначки 0% довіри та рейтингу – шапіто все одно триматиме це лайно на плаву, бо конкурентна модель не прошита в заводських налаштуваннях естрадно-циркових наполеонів.

Навіть якщо у звіті Єврокомісії щодо виконання Україною умов для початку переговорів про вступ до ЄС наголошується на «необхідності відновити незалежний медіаландшафт» (там також згадується відключення 3 опозиційних телеканалів) – неголені все одно вдаватимуть тотальне недочування-недобачання.

Це триватиме й попри те, що довіра до ура-марафону продовжує піке наниз: із 69% упала до 43%. Загалом 38% українців не довіряють телемарафону. 19% мають украй невизначене ставлення. Причому ура-марафону вже не довіряють навіть 29% тих, хто на загал підтримує Зеленського.

Це нікого не гребе. У 2023 році держава витратила 619 млн на "Єдині новини" + 224 млн на російськомовний FreeДом. Разом – 843 млн.

Найбільше коштів – 207 млн – отримала структура Пінчука. А 80 млн пішло компанії Кирила Тимошенка, екс-заступника Єрмака.

Вони впритул не уявляють іншого формату медіа-менеджменту – лише путінський. Він їм найбільш зрозумілий. Це їхнє.

Найкращий спосіб поділитися думками - нав'язати їх.

Теми до роздумів цього етеру:

- Відмова першої леді бути присутньою на зверненні Байдена до Сенату: крім затятості, потрібні ще й мізки. Невже не можна було мудріше?

- Перехід війни у фоновий режим: їсть енергію і вимагає закриття програми.

- Ракета за 150 м від прем’єра Греції: дай, Боже, побільше «вражаючих досвідів» у майбутньому.

- У Судані є кому воювати, а от в Україні…
👇
https://www.youtube.com/watch?v=bZVZY-w8Q9c

Ці два березневі дні – Шевченкові. Конкретно нині йому 210 років.

Коли я міркую про те, наскільки точно й жовчно він описував малоросійську натуру рабів, подножок, грязі москви – я виразно розумію: це не він пророк – це ми за 210 років не змінилися.

На честь Кобзаря – 2 хвилини розчульної пісочної анімації, яка візуалізовує «Думку» Тараса Шевченка:

Тече вода в синє море,
Та не витікає.
Шука козак свою долю,
А долі немає.

Ці слова – думав, доля зустрінеться, спіткалося горе – можуть підсумувати 33 роки нашої халтурної державотворчості.

А журавлі летять собі
Додому ключами…