Навіть за день до вторгнення вони й не думали проводити в своїх головах переоцінку на тему «місце росії в моєму житті».

Перестати стріляти. Два братні народи. Шукати мир в очах путіна. Ще за день до війни країною правив патогенний самообман і кастрована миролюбність.

4 роки, які передували війні, вони заядло ділили суспільство на людей війни (нарвані нацики) і нормальних (леопольди-какіразніци). Це була найпідступніша маніпуляція, здійснена руками малоросів та їх електоральних баранів.

Розпалювачем ворожнечі обзивали кожного, хто бив у набат, розворушуючи царство летаргії. Воинствующим меншинством називали кожного, хто закликав чинити спротив усьому російському. Маргіналом таврували кожного, хто казав, що на половинку-четвертинку-третинку не вийде, бо з цим монстром або повний розрив, або повне поглинання.

Кончені ватники від самого долу до самого вершечка ніяк допетрати не годні були, що якраз вони й були причиною війни, якраз вони робили нашу країну цікавою для путіна, якраз вони маркували її як проросійську.

24/02 – це не день переродження. Це день розплати.

Фотографію наших бомжуватого вигляду урядовців на тлі непривітного польсько-українського кордону, та й усе це безглуздя з відеозапрошенням Зеленського на стрєлку з Туском у придорожній чебуречній я б назвав новинами культури.

Гастролі 95 Кварталу на польському кордоні зірвалися. Провалилися. З незрозумілих для пересувного цирку причин на їхню дешеву показуху не прийшов вибагливий польський глядач. Це ж треба, яке диво! А так старалися!

Забули трошки наші гастролери, що професійна політика являє свою вправність у кабінетах і переговорних кімнатах, а не прикордоних хотдожних під спалахи звезених прес-служб.

Забули трошки торгаші національним добром, що статус політика передбачає не лише читку в камеру на тлі зеленого хромакею, куди потім монтажер може і тамбур вагону вставити, і коридор із бароковим комодом.

Забули самозванці, що прем’єр-міністр Польщі – це не Жека з вечернего кварталу, якому можна забити стрілку в глухоманному задуп’ї, поманивши вказівним пальчиком.

Стидоба це все і ще одна серія профанації, чим стала державна політика в руках арлекінів.

Сьогодні всі діляться спогадами «як і де я зустрів (-ла) війну».

Від мене таких споминів не буде. Вертатися в той ранній ранок 24/02 нема сенсу – ми досі в ньому. Він не став історією. Він не став пожовклим минулим. Він не став етапом, до якого треба подумки вертатися як до чогось перегорнутого.

Неможливо повертатися до нинішнього.
Неможливо актуалізовувати актуальне.
Неможливо наново переживати непережите.

День 24/02 триває 2 роки і не збирається завершуватися. 24/02 – це стан, ревізія найгіршого в собі, шлях до себе, роблення висновків. Це усвідомлення співпричетності. Це творення новітньої історії. Це твереза оцінка.

Не важливо, як і де хто зустрів війну – важливіше, якими кожен із нас зустріне її завершення/припинення/зупинку. Тому спогадів – жодних, а лише формулювання задач. За рік вони ще більше обважчали, загострилися, інтенсифікувалися, заточилися, окривавилися.

2 роки – як 2 кроки до, а не від катастрофи. До, а не від самообманювання. До, а не від утечі від реалій. І ні молитви, ні пафос, ні краснослів’я не перекриють руху явно не туди по всіх фронтах.

Хто не хоче активно думати – той може лише пасивно згадувати.

Учора 29 років святкував наймолодший із гурту Тріода Павло Червінський.

Використаю цю нагоду для публікації музичного дарунку. Безсмертна Івасюкова «Тільки раз цвіте любов» лунає у дворіччя повномасштабного вторгнення як нагадування, що все одно «ранок сонцем кожен день цвіте для нас».

Через рік після Революції Гідності я на ZIKу готував програму з родичами Героїв Небесної Сотні. Мені в приват написало кілька з них: «Не гнівайтеся на родичів – нам не можна говорити».

Мене на певний час знеструмило таке пояснення. Здавалось би: а кому, як не їм, можна й треба говорити?

Мільйон гривень – родичам убієнних, 700 тисяч – важко пораненим, 500 тисяч - середні ушкодження, 200 тисяч - легкі побої. Всім дали звання Героїв посмертно, пільги для дітей при вступі тощо.

Багато хто тихенько позабирали звання, матеріяльні компенсації – й кривого слова про владу пікнути більше не могли. Хоч якраз родичам Небесної Сотні пасувало б казати, що завод Головнокомандувача не міг вигравати тендер на постачання зброї, а син міністра МВС не міг постачати амуніцію.

А потім люди ходили по судах 8 років, слухали беліберду високопрофесійних адвокатів і нікчемних прокурорів. І ніхто не прокричав, що винні ніколи не будуть покарані, бо Аваков зумисне не запечатав склади зі спецзброєю, а 300 папок із доказами по розстрілах згоріли безслідно.

Колісниця історії крутиться по колу до того місця, де почалося покірне мовчання.

Інтерв’ю Зеленського для Fox News підтверджує гостру стадію тупикового самообману. Це якийсь набір тез, які є життєвоспрожними лише в уяві та повній відірваності од реальності.

1. «Політичне вирішення конфлікту буде базуватися на українській Формулі миру».

Це не витримує жодної критики, бо Формула миру – це набір холостих, декларативних констатацій і не містить жодного практичного механізму втілення, крім статичних закликів.

2. «Виведення російських військ з окупованої території».

Невже на 3-му році війни не зрозуміло, що росія не збирається виводити війська? Не для того вони туди заводилися, аби зненацька захотіти виконати «міжнародне право».

3. «Ми сподіваємося на підтримку провідними державами світу».

Невже не видно, що західна кон’юнктура розвертається у прямо протилежний бік пошуку поступок та компромісу, виходячи з усвідомлення неможливості відвойовувати території?

4. «Утрати української армії вп'ятеро менші, ніж російської».

Лишається зняти гриф «секретно» з цифри наших реальних утрат, навпроти яких утрати чмонь далеко не є солодкою пігулкою.

5. Зеленський не зміг назвати конкретні причини звільнення Залужного. Тут нічо дивного.

6. «Ми готуємо новий контрнаступ».

Цей намір суперечить рекомендаціям Пентагону негайно перейти в оборону з мінуванням лінії фронту та будівництвом захисних фортифікацій із метою не втратити ще більше територій, ніж зараз.

Ми знаємо, ЯК БИ МАЛО БУТИ. Та в нас нема нікого у вищій владі, хто керувався б тим, ЯК УСЕ Є НАСПРАВДІ і що робити в цих умовах.

Заголовок, обраний редакторами Говорить Великий Львів, - це не стільки констатація, скільки надія.

Надія на те, що рішення стосовно безпросвітно-інтенсивної війни лежить на Заході, і все-таки спрацює його націленість на її припинення. Бо розуміння в наших дроворубів відсутнє, як і інтелектуальні потуги усвідомити всю ширину й глибину гузиці, в яку все прямує.

Коли міністр оборони, прем’єр і президент говорять, що без західної допомоги можна й програти - то навіщо вони взагалі? Що є, шо нема. Нині це стало ще явніше.

Без переоцінки реалій буде знецінення всього, чим пишаємося.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=BxE7v5M6aFg

Запитання навздогін.

1. Які наступні дії президента після його зізнань, що план контрнаступу був на столі путіна ще до початку всіх дій?

2. Чи розуміє гарант, що таке одкровення свідчить про визнання наявності кротів у найближчому оточенні, допущеному ним же до чутливої військової таємниці?

3. Чи буде вслід за заявою президента розпочато розслідування на предмет ст.111 (державна зрада) щодо всіх осіб, допущених ним до планування військових операцій?

4. Чи пов’язує президент бодай у своїй творчій уяві все вище описане – і постать очільника свого офісу (сина співробітника ГРУ РФ у відставці)?

Аби двічі не вставати, є ще кілька нестиковок:

5. Глава СБУ оголосив, що Керченський міст обов'язково буде уражений – і миттєво додав, що окупанти не використовують його для військових вантажів. Навіщо у клешні ворогам давати козир, що Україна планує розбомбити міст, який НЕ використовується у військових цілях?

6. Чи слід вважати, що після слів «ну хай депутати працюють і потім відповідають країні, що буде далі» президент повністю спихнув відповідальність за неконституційний у багатьох параграфах законопроєкт про мобілізацію на ручний і керований парламент?

7. Якщо Буданов заявив про природню причину смерті Навального (тромб), то як після цього сприймати красномовство президента «як можна говорити з тим, хто вбиває своїх опонентів?».

8. Було сказано, що він не пам’ятає деталей своєї бесіди віч-на-віч із путіним. Чи допоможе в цьому прес-реліз, яким одразу в грудні-2019 прозвітовано про погодження 20 ділянок для розмінування?

The Economist. А от що пишуть компетентні західні видання про втрати росії й України на цій війні.

1. Загальна цифра російських загиблих – до 88 000.

2. Міністерство оборони Великої Британії називає цифру 70 000.

3. Американські урядовці вважають максимальною цифру 120 000.

4. Це – суто загиблі. Без зниклих безвісти і поранених.

5. На 1 вбитого російського солдата припадає 3-4 поранених.

6. Співвідношення поранених до вбитих серед українських солдатів набагато вище: на 1 вбитого – 8 поранених.

7. Сумарно до 460 000 російських солдатів були виведені з ладу.

8. 19% російських убитих – зеки.

9. 6% убитих – вагнерівці.

10. 25% служили в регулярних військових частинах.

11. Найбільше загиблих – у віці 35-39 років. Їх загинуло від 15 000 до 17 000.

12. 1% усіх російських чоловіків у віці 20-50 років могли бути вбиті або поранені на війні.

13. Росія втратила більше солдатів, ніж у всіх війнах, починаючи з 1945 р.

14. Кількість українських загиблих – 70 000.

15. Кількість жертв серед цивільного населення України – понад 10 000.

20:00 запрошую на прямий етер.

Благо, кожен публічний вихід нашого цицерона збурює цілий ураган думок, які аж рвуться бути сказаними. Балабольство поводиря й суцільна какофонія потребує сортування за калібром і родом бздур. Якісь - у вигляді цифр, якісь - у вигляді незв'язного вербального мовлення, що не тримається купи.

20:02 плануємо старт.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=JrKJoWFGLLk

Politico. Інсайдерська стаття американського ЗМІ про неформальний план Заходу щодо нашої війни. Ключове:

1. Мета Заходу – прискорити завершення війни.

2. Оптимальний результат для України - "стабілізація" війни цього року, що призведе до переговорів.

3. Це означатиме підштовхування Києва до переговорів із путіним, щоб заморозити конфлікт і зафіксувати поточні територіальні здобутки в обмін на гарантії безпеки Заходу + членство в ЄС.

4. Деякі країни сподіваються вернутися до звичних справ із росією незабаром після гіпотетичної заморозки.

5. Це пояснює глибоку стриманість, зокрема в Німеччині, щодо конфіскації заморожених активів росії: є ризик дуже активних дій москви у відповідь.

6. Попередні переговори Заходу з путіним зазнавали невдачі та можуть виграти путіну час для підготовки до наступного наступу.

7. Проте збільшення фінансової та військової допомоги, що дозволить Україні завдати рішучого удару, малоймовірне.

8. Захід не відмовився від України. Але раціональне управління ризиками зумовлює бажання згорнути конфлікт.

9. Основна дилема: це допоможе запобігти катастрофі – чи призведе до чогось гіршого?

Ось, ось, ось, ось вона – тема, яку треба негайно педалювати на всіх дипломатичних щаблях!

Прем'єр Словаччини: «Деякі країни ЄС та НАТО обмірковують можливість на основі двосторонніх домовленостей направити своїх військових до України».

А тепер ще й Еммануель обережно зрік те саме.

Це те, про що ще восени першим обмовився екс-генсек НАТО Расмуссен: «Якщо НАТО не зможе домовитися про чіткий шлях вперед для України, існує ймовірність того, що окремі країни можуть ужити заходів».

Позаяк військові перемоги в цій війні віддаляються від нас зі швидкістю боліда – нашим фараонам треба в пляцок розбитися, але напередодні Вашингтонського саміту НАТО невпинно торпедувати союзників цією темою - розмістити в Україні військові підрозділи не НАТО як колективного суб’єкта – а окремих, найбільш дружніх країн.

У такий спосіб росія скується ризиком прямого зіткнення з окремими силами Альянсу. Хай лише в ці бази прицільно потрапить «кинджал», ага. Це ж зовсім інша історія – коли росія вбиватиме громадян окремих країн НАТО.

Розміщення наземних військ окремих країн НАТО – це якраз те, без чого ми навряд чи вигребемо.

Ой невдячна, ой свинська, ой запропала це справа – сперечатися про цифру загиблих…

Та все ж уповаю до милості Господа, аби цифра 31 000 була правдою. Тоді те, що знагла, неждано озвучив президент – викликає цілий міх запитань. Тоді підозріло роздмуханою виглядає вся нагонка з масовим пакуванням у буси.

З озвученої президентом цифри випливає, що непоправні втрати можуть поповнюватись одними лише резервістами, яких на початок вторгнення було 55 тисяч, а зараз Global Firepower називає цифру 250 тисяч. Плюс – кількасот тисяч силовиків, які вже перебувають під присягою й мають необхідний мінімум навиків.

Сказана президентом цифра 31 000 ще більше роздуває й без того немиловидні настрої в суспільстві щодо релевантності залучення до війни геть непідготовленого цивільного населення – при наявності більш підготовленого, ще й зі складеними присягами.

Про 180 000 убитих орків і коментувати ніяково. Бо цією цифрою президент односекундно спростував офіційні дані свого ж Генштабу про 409 000 ворожих бойових утрат, які чомусь подавалися власне як загиблі.

Якщо президентська цифра 180 000 правдива, то для росії це навіть не пшик і не пук, адже щороку від одного лише алкоголізму в рф здихало 500 000.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=JrKJoWFGLLk

Нині 111 років відзначає Ірвін Шоу, американський письменник і сценарист із тонкоспостережливою манерою письма. Кетяг його влучних висловів.

• Людина + наміри = випадок.
• Дуже небагато людей носять у собі цілий роман. Більшість обмежуються однією фразою.
• Життя вчить нас багато дечому, але тільки не такту.
• Судження роблять нащадки. І тут для кожного з нас припасено безліч сюрпризів.
• Я не знав нікого, хто дожив би до 100 років і був би цікавим ще чимось, крім цього.
• Розум сам по собі ще нічого не гарантує.
• Зі своїх помилок я міг би спорудити хмародер.
• Все на світі має свою ціну, яка не завжди має цінність.
• Закоханий – завжди біограф предмету свого кохання.
• Одержимі люди не старіють.
• Дразнять тільки тих, кого люблять.
• Розумного і благородного ненавидіти завжди важко.
• Любов – як купання. Треба або пірнати з головою, або не лізти. Ну а як будеш тинятися по коліна в воді, тебе обдасть бризками, ти почнеш мерзнути й злитися.
• Війна – зручна годівничка для крупних пройдисвітів.
• Не будь більшим ідіотом, аніж тебе створив Бог.

У 2015 році я написав футуристичний прогноз про гіпотетичний Майдан-3. Зацініть, як цікаво читати це передбачення 9-річної давнини у контексті теперішніх лякалок Майданом.

…А далі будь-який новий Майдан буде офіційно названий проектом Кремля. На тлі загрози втратити державність будь-який Майдан назвуть інспірацією путіна. Ліквідовувати такий Майдан будуть зі словами "Слава Україні" і зі щирою вірою "заради інтересів України".

…А далі жодна розумна людина вже ніколи не полізе під кулі заради ідеї. Бо попередній Майдан навчив: це безглузда, марна смерть. Уже навряд чи з’явиться бодай один 17-річний юнак, який відважно піде голіруч проти влади. Жоден батько і мати вже не відпустить своє чадо на Майдан. Не тому що народ перетворився в боягузів – тому що жодна героїчна смерть не вартує країни, яка не міняється.

…А далі тисячі стволів чекають свого часу. Мілітаризація пасіонаріїв – це прямий результат безсилля. Безсилля – це той виклик, який стоятиме перед суспільством зневажених і ошуканих.

…А далі будь-який новий Майдан стане антиполітичним. Він буде направлений проти політиків як біологічного виду. Він не передбачатиме передачі влади. Новий Майдан буде антисистемний, а отже руйнівний.

…А далі щодня укріплюватиметься відчуття, що нас на*бали.

…А далі буде продовження драми. Вічної української драми, яка замішується на нездатності політиків перестати косити бабло. Абсолютно неважливо, з якою емоцією ти виходиш на Майдан – ти розписуєшся у немочі творити Державу. Ти стаєш вулицею. Бо ми – вічні бездержавні революціонери, які вирощують собі дракона, проти якого пізніше, коли він наїсть собі пузо, не соромно й поборотися.

В розритості могил дощі нам кості миють.

У війну ми ввійшли країною, яка відчайдушно берегла своє радянське колонізоване ядро. Країною, яка колекціонувала поразки після кожного здвигу. Яка безперестанно орієнтувалася лише на совєтський досвід і вкоренілі звички.

У війну ми ввійшли країною клептократії, яка віртуозно спалювала дні-місяці-роки замість круто реформовуватися і наздоганяти сусідів.

У війну ми ввійшли країною, де політики завжди були сильніші від свого народу, бо відірвати їх від корита означало зруйнувати самі основи держави.

У війну ми ввійшли країною, заваленою білбордами і сітілайтами, де виборець вибирав кращу фотографію, слоган чи мордочку з телевізора, адже знешкодження мислячого прошарку було головною ціллю кожної влади.

Якою країною ми вийдемо з війни – залежить від того, які висновки ми здатні робити.

Суспільство, яке навчиться воювати, але не навчиться будувати дієві інституції без прізвищ правителів, невідворотно прогрАє на внутрішньому фронті, незалежно від успішності зовнішнього.

Кожне втрачене життя має вмуровуватися в фундамент країни свободи й національного добробуту, а не автократії й корупції з 9 нулями.

І так ніхто й не замислиться, чи існує зв’язок між війною й народом, який понаобирав собі дегенератів, малоросів, хохлів, піонерів, зрадників, колаборантів, антимайданівців, адептів РПЦ, арахамій, тищенків, безуглих, дмитруків, бужанських, дубінських, фотографів, тамад, поціновувачів бренду Pohuy.

Марно закликати до відповідальності тих, кого можна лише притягнути.

Відповідь фараона – чи то пак її відсутність – на питання про причини звільнення Залужного дає вичерпне розуміння, яку комунікативну модель на майбутнє обрав пересувний цирк.

Від*біться. Відмахайтеся. Одчепіться. Відкараскайтесь. Це наша внутрішня справа. Не ваше собаче діло вимагати в нас, богопомазаників, пояснень. Смерди. Холопи чумазі. Шмаровози. Не царськеє се діло – перед простолюдинами звітувати.

Такий трек комунікації не лише з внутрішнім суспільством, але й із закордонним обрали одноосібники. Вони й раніш не сильно й страждали на діялоги з народом, уважаючи це принизливим для себе комусь щось пояснювати. Тепер відмашка «відстаньте, це наша справа» стосуватиметься всіх без винятку драстичних тем.

Влада не просто закрита. Вона мертво запечатана, закупорена.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=JrKJoWFGLLk

«Тимчасово припинити двосторонню торгівлю між Україною й Польщею» - це евфемізм для слабонервових. А прямим текстом це зоветься торговельна війна.

А тепер загинаємо пальці й рахуємо кількість фронтів, на які воює нещасна Україна.

Основний і найкривавіший – зовнішний. До нього додається програний внутрішньо-політичний фронт (узурпація влади мафією мародерів). До нього додається економічний внутрішній фронт (знищення малого-середнього бізнесу й самозайнятого населення). До нього додається інформаційний фронт (повний контроль медій). До нього додається мовний фронт (легітимізація однощелепності). До нього додається дипломатичний фронт (пересвареність зі союзниками і сусідами).

До повного щастя ще бракує торговельної війни. Причому торговельної війни з застосуванням ембарго як крайнього репресивного засобу. Причому зі стратегічним сусідом, який був ключовими західними воротами для товарного імпорту, гуманітарної допомоги і збройних поставок.

У 2022 році Польща експортувала в Україну аграрної продукції на 945 млн євро. А в нас закупила агропродукції на 2,3 млрд євро.

Мудра влада згладжує конфлікти й шукає рішень із сусідами, від яких залежить. Антидержавна влада перетворює країну в другу росію: ізольовану й закриту.

Конспірологічний сегмент фейсбуку рясніє скрінами новинарних сайтів, згідно з якими в Саудівській Аравії одночасно перебував наш гетьманат у повному складі й делегація російської держдуми. Дні перебування співпадають.

Далі з’являються не менш конспірологічні припущення, що в Ер-Ріяді могли бути передані «пропозиції» кремля – пам’ятаючи, що Саудівська Аравія від торік добре зарекомендувала себе як нейтральна територія для «пошуку мирного врегулуювання».

Далі одразу ж на арену виходить Ердоган зі заявою: «Туреччина готова до відновлення російсько-українських переговорів, які раніше відбувалися в Стамбулі».

Оскільки гетьманат не вважає за необхідне тримати свій народ у курсі доленосних процесів, то доводиться звертатися до історії і, так би мовити, традицій.

Повномасштабна війна починалася в Омані – вона й закінчиться чимось схожим на Оман, тільки це буде інша країна, так само географічно далека.

А в проміжку між Оманом-1 і Оманом-Ікс триває затяжна омана, в якій, немовби в мареві, живе країна, розпластана між підозрами і недовірою.

У цій предметній розмові на Говорить Великий Львів зібрано основні теми середтижня:

- Ждуни авдіївські й не тільки
- Розконсервація Придністров’я
- Не чіпай ге – не буде смердіти
- Лякалочки Майданом
- Саудівська Албанія
👉
https://www.youtube.com/watch?v=f3OhKyGqeC8