Учора ювілейні 50 святкував Андрій Підлужний - знаний композитор і співак, засновник легендарного гурту Нічлава Блюз.

На початку війни Андрій вступив до лав 44 окремої артилерійської бригади ім.Данила Апостола. В виконанні ювіляра завмирально-акапельно звучить Ой по горі роман цвіте.

Роман – це ромен (простонародна назва ромашки). Автор слів – Тарас Григорович. Ця поетична замальовка присвячена приятелю Федору Черненку. На його квартирі щонеділі збиралася укр.громада Петербурга. Після смерті Шевченка вся його домашня бібліотека була передана на зберігання саме Черненку.

Пісню Ой по горі роман цвіте Андрій Підлужний заспівав без супроводу, на сцені Львівської Опери під час концерту пам’яті Владіслава Левицького, в цілковитій тиші.

Акустика суботнього ранку - розкіш тепер.

Дивлюся на поступову десакралізацію героїв війни – і згадую Авакова й Зеленського на прес-конференції про «захопившись ультранаціоналістичними течіями…».

Уже тоді, незадовго до вторгнення, зелена система пішла у відкритий рукопаш і обрала свідомий курс на дискредитацію воїнства. Влада обдумано й сплановано очорнювала ветеранів, створюючи стійкі антивоєнні, антипатріотичні стереотипи.

А потім, коли кремлівський півень дзьобнув зелених макак у гузицю – до кого першого побігли боневтіки? До тих, кого ще вчора пресували, гноїли в казематах, порушували карні справи, обливали лайном на всю країну.

Після війни знову дискредитувати героїв буде раз плюнути. Бо війна – це енергія агресії, жорстокості, мілітарі, радикалізму, і вона втягує в себе нішеві, ідеологічні, парамілітарні, ультра-середовища. Так, героями війни в т.ч. є представники специфічних субкультур із расистськими, гомофобними, ксенофобними та іншими нахилами.

Їх дуже легко буде потім звести до маргінесу ультраправих – як Аваков і Зеленський уже одного разу превельми успішно це зробили. Тоді це ідеально лягло на напівватне суспільство, которе устало от войни. Майбутня десакралізація воїна ляже на тих самих.

Країна, яка так легко здає своїх героїв, ні на що не заслуговує.

Загроза римейку – дуже висока. Авакова вже нема, другий є та іже з ним.

Третину століття тривала симуляція державотворення. І було б дуже добре, якби цих років узагалі не було. Але вони є, і вони вищать із рубрики «згаяні десятиліття».

І тепер за рахунок індиферентного суспільства в ці десятиліття зцементувалася така система, яку неможливо демонтувати в принципі.

Скільки б людей не загинуло, скільки літрів крові не пролилось би – систему зруйнувати неможливо. Вона самовідтворюється, а потім фонить на кожного, хто до неї торкається.

Ми надто пізно включилися в державотворення – і тепер кожен наш крок уперед нестерпно болить. Бо й навіть зараз замість будувати дієві інституції ми охоче будуємо пантеони та будинки скорботи.

Ми занадто марнотратні. Нам заважає патріотичний пієтет. Доброволець, який за свій кошт купляє всю амуніцію, а потім ще й мусить судитися з державою за якусь-там довідку, насправді нічого доброго для держави не робить – а ще більше розбещує й без того зажирілу.

Пенсіонери, студенти чи малозабезпечені люди не повинні здавати 100 грн на армію. Це нонсенс, це аномалія. Битий небиту везе.

Кожне втрачене життя мусить міняти систему. Якщо вона далі не міняється й маніфестує вседозволеність – нічого не має сенсу.

Скільки дракона не годуй, він веганом не стане.

До війни я об’їздив із презентаціями й творчими зустрічами цілу країну вздовж-упоперек-діагонально включно з райцентрами та іншим біоценозом справжнього життя в зросійщеній глибинці. І чимдалі рухаючись на схід, я щораз сильніше відчував пустельний подих азійщини.

Він береться ген від іга, від вузькоокої пустелі Гобі, від акцесорних мінералів Алтаю, від Турґайського плато, від усього того, що імпортує насіння бідності й терпіння на захід, аж сюди, на мої зеленокосі бескиди. Жахливі топоніми, названі на честь виродків чи колаборантів, задуха, кінця-краю нема, суцільний терикон упритул до межі руїн.

Інша мова, інший мелос, інша дидактика, інша органолептика, інший епос, інший пантеон, інша оптика, інший масштаб, інші побутові практики, й навіть дрібнички життя інші. Ортодоксія, депресивна простота, шапки з нутрії, залізні коронки на передніх зубах, пр-опзж-опоблок.

Чим далі заглиблювався на схід – тим ненаситніше поглинала мене болотяна неозорість євразійства. Хотілося відбути поїздку – й якомога скоріше вернутися назад, у цивілізацію замків, фортець, чепурних передмість, апостольських префектур, близьких до європейства повадок, запаху ґлясе і доппіо, смаку кльоцків і куті, з органікою національного буття, яке так випукло контрастувало з обшарпаним совком у вигляді галяреткоподібних обивателів без ідентичності, хоча б якоїсь.

Давно не був і не скоро буду.

У 2024 році відбудеться понад 70 виборів на всій земній кулі, в яких візьме участь до 5 млрд людей. Вангую: на кожних із цих виборів ми побачимо гидкі гримаси плебсодемократії.

Крах якісного народовладдя вже має свої прелюдії. Українські дебіли обрали персонажа з мильного треш-серіялу. Трампістські гопники понівечили Капітолій. У Бразилії гопники Болсонару понищили раритети в Конгресі. Аргентина обрала інструктора з тантричного сексу. Європу кренить у бік правопопулістів.

Соціяльне дно, коли вигулькує на виборах, своїм громадянським варваризмом уневажнює всі інституції й процедури змінності влади. Заради політика-кумира сліпці ладні на найнижче. І тоді чернь виходить із берегів.

Світ упритул підходить до переосмислення, чим є вибори в умовах суспільної деградації й маніпулятивності технологій. Народ – погане джерело влади. Електорат зараз – це кількісна перевага неуків (озлоблених, ображених, безкультурних, пересічних, невимогливих, патерналістських, популістських, спримітивізованих, сплебеїзованих).

Відтак: пожирачі бюджету можуть обирати лише їх розкрадачів. Елехторат, який не знає елементарних азів політики, може обирати лише фіглярів. Упосліджені можуть обирати лише аферистів. Лузери можуть обирати лише популістів та реваншистів.

Перед світовою демократією в повен ріст постає проблема кваліфікованого виборця. Право обирати не може бути автоматичним. Воно має бути осмисленим і грамотним. Кваліфікація виборця мусить бути встановлена через низку цензів (освітніх, вікових, майнових).

Настає час прийти до концепції кваліфікованого виборця, де голосувати зможе не кожен громадянин, а лише підготовлений і знаючий.

А наші ДІЯчі намилились ще й вибори через ДІЮ проводити. Ага.

У цьому відеоблозі – безпристрасний аналіз/довідка/доповідь про т.зв. корейський сценарій, або 38 паралель.

Усе частіше на західних майданчиках звучить ця дефініція, а в нас – глухонімота у своїй бульбашці, далекуватій від реалій.

Тому я й записав це ознайомче відео, щоби кожен сам для себе міг зважити, наскільки адаптивним корейський сценарій припинення війни може виявитися щодо нас (якщо на Заході він усе частіш проскакує).
👇
https://www.youtube.com/watch?v=aD7T1_h5yG8

От вам і хвальона-розхвальона ДІЯ, яку вибили наповал не російські хакери чи зловмисні анонімуси – а всього-на-всього глядачі місцевого відбору Євробачення (між іншим, 11 млн грн з бюджету).

Обвал ДІЇ ставить жирний хрест на електронних виборах, електронній соціології та електронній мобілізації. Незалежно від того, на якій електронній платформі, зробленій зеленими, воно планується.

Над кенотафом ДІЇ десь на задвірках е-простору гірко схилився її team-лідер і основний бенефіціар освоєння державних коштів Фjoдоров. Над траурною процесією лунає хриплявий голос через мегафон: «Громадяни, спіть спокійно: всі ваші документи державного зразка – в найбезпечнішній безпеці».

Про це подбає Дія Надія Володимирівна – наш аватар-хранитель усіх документальних даних усієї України, а надія, як писали поети-патологоанатоми, помирає останньою.

Симпатяжка Фjoдоров, він же національний Ілон-діджитал-Маск у сфері ноу-хау й цифровізації, довівши свій беззаперечний авторитет у сфері освоєння коштів на побудові віртуалу, отримав подяку й пішов на підвищення.

Тепер Магістр Експонентного Онлайну отілеснився – і здобув повноваження будувати фортифікаційні споруди. Щоправда, тепер уже не в віртуальному вимірі, а цілком реальному, вздовж лінії фронту.

Кошторис 17,5 млрд грн – в надійних руках.

Чому пряме зіткнення росії й НАТО нам вигідне?

Тому що в такому разі кратно збільшуються позитивні для нас сценарії. Капсулізована лише на нашій території безкінечна війна – це найгірше з найгіршого, і це найгірше свідомо обране нашим керівництвом як основний варіянт.

З нетерпінням не можу дочекатися лобового зіткнення НАТО й росії – без української проксі-війни, без третіх територій, третіх сторін і третіх утрат. А напряму, лоб у лоб.

Розкидання вогню по всьому периметру вигідне епіцентру пожарища. Було б корисно для всього світу на ділі перевірити дієвість концепту професійної й технологічної армії (НАТО) проти концепту народної армії (росія).

Усі страхи західних країн щодо прямого нападу путіна мені неабияк імпонують. Це значно пришвидшило б сценарій безнадійно агонійної війни, яка чим довше точитиметься, тим менше переможних варіянтів матиме – одні лише піррові перемоги або вимушене припинення.

Так що нагнітання в країнах НАТО очікувань прямих зіткнень із росією – very good.

Корейський сценарій, 38 паралель. Історична довідка.

1. Це один із найуспішніших кейсів цивілізованого припинення кровопролиття. Тому світ часто до нього звертається.

2. Демілітаризована зона завширшки 4 км і протяжністю 241 км ділить Корейський півострів на зону добра і зла, свободи й тиранії, ринку й комунізму, розвитку і стагнації. 4-кілометрова зона стала цивілізаційною прірвою.

3. Як результат, Південна Корея посідає 8 місце в світі за бізнес-активністю, а в Північній Кореї 10 тисяч людей померло від голоду у 2013 з випадками канібалізму.

4. 4-кілометровий буфер урятував Південну Корею від марного проливання крові й дозволив зосередитися на економічному диві.

5. Примарну ідею "порозуміння" ніхто не висловлює. Для Південної Кореї важливо мати 38 паралель як захист від вольєра з півночі.

6. На 38 паралелі стоїть Будинок свободи, звідки можна в бінокль подивитися на північну сторону і порадіти, що Бог милував там жити.

7. Виявлено 2 десятки тунелів, які рили з півночі на південь. І жодного у протилежному напрямку.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=aD7T1_h5yG8

Реквізити для пожертв:
🌬 4149499392774418

Щиро дякую за небайдужість.

У системі Патреон можна стати регулярним донатором раз в місяць:
🌬 https://www.patreon.com/drozdov
🌬 YouTube канал (https://youtube.com/c/DROZDOV)
🌬 Там же є кнопочка Спонсорувати

Нам ще довго доведеться переформатовувати себе, перелаштовувати свій внутрішній флюгер на подуви повноцінного життя й збирати себе, як конструктор, заново, наново, з нуля, з мінуса.

Нам ще довго доведеться зашнуровувати себе туго, готуючи до мандрів у нормальне життя, таке звичайне, таке втрачене, таке призабуте, таке довоєнне.

Злий світ хоче себе удобрити тими, хто хотів його одобрити, та й просто жити.

Дякую за добро з кулачками.

Це був дуже очікуваний результат розслідування Бігус.інфо.

Ясно було з самого старту, що в Україні є лише одна спецслужба, здатна на залучення такої кількості технічно-оперативного ресурсу та персоналу з украй специфічною спеціялізацією.

Ясно було, що замовником такого затратного і складного прослуховування може бути лише Олімп влади. Ні в кого іншого (ні з політичних, ні з економічних сфер) нема такого рівня впливів, доступів і пристроїв.

Зафіксуємо:
Офіс президента по одному дзвінку може нагнути не просто Службу Безпеки, а її Департамент захисту національної державності – один зі стовпів, один із найстарших підрозділів, створений 1992 року на базі 5-го управління КДБ, яке займалося контррозвідкою й боротьбою з ідеологічними диверсіями ворога. Кошти на цей підрозділ прописуються в окремому рядку державного бюджету.

На усне прохання Банкової спецслужби здатні цілий рік пасти цілу редакцію ЗМІ, без рішення суду, на підставі свавілля, з незаконним проникненням на приватні території та несанкціонованим фільмуванням усіх приміщень уключно з ванною-туалетом.

Це катастрофа. Якщо хтось думає, що вони віддуються кадровими перестановками, то маю погану новину.

Враховуючи надчутливість західних союзників до теми медіа-свободи й перевищення повноважень спецслужбами на замовлення вищого політичного керівництва – весь цей крінж аукнеться дуже неприємними процесами на Заході і щодо війни, і щодо членства в ЄС.

Догралися грачі по чорних клавішах.

Маємо те, що наробили.

Так сі стало історично, але зміни – це не про нашу країну. В нас зміни можуть бути лише на гірше.

Держава була заснована не нами і не для нас. Народ ніякого стосунку до цього не мав у момент відродження, тому з самих початків усе пішло паралельними процесами: окремо росло суспільство – але й окремо ріс монстр.

Коли Суспільство наростило свою міць, розбудувалося горизонтально й нарешті прокинуло в собі амбіцію стати власником своєї держави-монстра – монстр теж часу не гаяв і зміцнювався, цементувався, монополізовувався, оснащувався, нарощував ікла, мурував репресивні органи, вкладав у знеболювальний зомбоящик, купляв лояльних.

Хто виявився сильніший, хитріший і цинічніший – ворожити не доводиться. Війна помогла монстру підмінити поняття. Й тепер за благоденствіє монстра ще й життя мус покласти в наказному порядку, адже всі війни передбачають розширення цвинтарів.

Курка чи яйце. Яйце чи курка.

Запрошую на домашній онлайн-етер. Почну о 20:02.

Бо – знову місяць лютий. Він то й не закінчувався ніколи, але внаслідок карстових провалів опупілої влади сьогорічний місяць лютий не стільки лютий, скільки пригнічений. За це є кому «подякувати», і не лише ворогові.

Коли людські розуми трошки вспокояться й охолонуть – тоді, можливо, вони здатні будуть акцептувати майбутнє, яке не передбачає жодного переможного варіянту в найближчому відтинку часу.

А поки що обмежимся суб’єктивними спостереженнями, в яку неминучість усе це йде.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=HE0K1jAJgBA

Кулеба розраховує, що ЄС збільшить поставки снарядів: Солдати на передовій чекають.

Цей заголовок якнайточніше передає логіку проксі-війни: третя сторона має повністю забезпечувати другу сторону, тому що перші особи другої сторони на третьому році війни не спромоглися ні на що, крім по-щенячому жалісливих благань до третьої сторони забезпечити всім необхідним другу сторону в її війні зі своїм одвічним ворогом номер один.

Солдати на передовій чекають.

Який же це вигідний і морально претензійний аргумент! Не до себе ця претензія, не до єрмачат по всій вертикалі, не до вітчизняного оборонпрому, не до неголеного бетмена, не до уряду, не до парламенту, не до одноосібної моно-влади – а до Європи, такої-сякої.

Солдати на передовій чекають, виявляється, не державницьких, зрілих, стратегічних рішень опасистих самців із Олімпу – а щоб Європа дала все готовеньке, забезпечила і снарядами, і зброєю, і грішми, та ще й пробачала всі промахи високопоставлених Акел.

Які, крім транжирити, годні лише просити. І нарікати. І спихувати відповідальність зі себе.

Трамп і його «зупиню війну за 1 день» - це, вочевидь, таке: припиняємо масакру, ставимо крапку на намірах ще щось захопити й на утопіях усе повернути – і п’ємо текілу з кубка, яку треба підсолодити можливістю повноцінно жити й розвиватися на вцілілих територіях під покровом гарантій повторного ненападу.

Якби завтра кандидат у президенти США запропонував цей схематичний план – він отримав би тотальну підтримку свого виборця.

Якби в Україні почалася дискусія навколо «плану Трампа» (це умовна назва) – вона би поділила суспільство на кухню, яка давно вже все розуміє, - і на публічний простір, де заради красного вигляду в очах розігрітих ілюзіями співвітчизників промовці, наче мантру, повторювали би звичні тиради з папки «Бажане».

«План Трампа» невідомо чи існує взагалі. Він радше є феєрверком примітивного популізму за 1 день.

Та якби він існував в описаному вище вигляді – не лише кухня спокусилася би на варіянти з можливістю відновити повноцінне життя під безпекові гарантії подальшого ненападу.

Спрощені рішення завжди такі шармові й підкупні.

Є такий фразеологізм: закусити вудила.

Се значить: робити що-небудь, не стримуючи себе, не контролюючи власних вчинків, діяти наосліп, не зважаючи ні на що, не мати впину (міри) ні в чому.

Закусити вудила – це коли коней уже так понесло, що ніякі сторонні дії не здатні стримати шалений алюр, і коняка на всіх парах мчатиме, не бачачи перепон, аж поки не видихнеться. Або не вріжеться об щось тверде й непереборне.

Спостерігаючи за біснуватістю влади, є стійке переконання, що вони закусили вудила.

Щонайгірше, ця низькоросла порода в найдраматичніший момент катапультується кудись західніше й тепліше, а в стіну вріжемося ми.

Закусили вудила і галопують наздогад, на галай-балай. Покриваючи все попелом зниклих ілюзій.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=HE0K1jAJgBA

Сьогодні виповнюється 546 років із дня народження сера Томаса Мора – видатного політика й філософа. Його «Утопія» досі вивчається як зразок політичної сатири. Підбірка цитат Томаса Мора, які витримали 6 століть.

• Не можна слуг псувати ласкою і робити з них панів.
• Ви не можете покинути корабель посеред шторму, бо не здатні контролювати вітри.
• Жодна приємність не заборонена, якщо не завдає шкоди.
• Що вже відкладене, того не уникнути.
• Багато хто навчається, але мало хто є освіченим.
• Ще ніколи не було таких тяжких часів, але й у них може жити хороша людина.
• Жодну людину не можна звинувачувати за підтримку її власної релігії.
• Кожен прагне бути спочатку другим після першого, потім рівним першому і вкінці – вище від першого.
• Багато гинуть, намагаючись погубити інших.
• Мудрець буде уникати хвороби, ніж вибирати ліки від неї.
• Якщо ви хочете мати успіх, мусите виглядати так, ніби вже його маєте.
• Допоможіть мені піднятися наверх, а спуститися вниз я постараюся якось сам.
• Деякі люди до такої степені непостійні, що, сидячи, схвалюють одне, а, стоячи, інше.
• Якщо ви не можете вилікувати чужу глупоту, то хоча би перебувайте в безпеці.
• За грубі гроші можна купити ворогів, які готові до зради.
• Простий люд з його тугою кмітливістю не в силах дістатися розумних умовиводів.
• Бідність народу – оплот монархії.
• Багатство і свобода ведуть до непокори владі. А злиденність позбавляє бадьорості навіть найхоробрішого.
• Всі королі більше прагнуть здобути нові царства, ніж достойно впоратися з наявними.

Плювати й харкати вони хтіли на чиюсь думку. Вони себе вважають тиранами з безмежними повноваженнями, і вони такими де-факто й де-юре є.

Тому навіть для галочки, на відчіпного, для видимості демократичного процесу вони вже й не бавляться в публічне обговорення, враховування експертних думок, внесення поправок, тири-пири та прочий непотріб.

На парламентський Комітет із питань нацбезпеки ніхто не прийшов: ані міністр оборони хвальоний, ані Залужний божественний, ані якийсь гінець для проформи від Генштабу. Навіщо богам опускатися до обговорення мобілізаційного законопроєкту – якщо можна взяти голоси ОПЗЖ і без жодних поправок проголосувати антиконституційну репресивну ахінею?

Маємо ширку. Стабільна голосувальна більшість у Верховній Раді – це Слуга Народу + ОПЗЖ + олігархічне проституйоване болото ЗаМайбах-Довіра-Відновлення.

Всі, хто вчора був проти НАТО і за росію – нині підставляють плече та рот владі, яка досі так і не спроможна дати членороздільну відповідь на базові питання українців щодо перспектив війни.

Ніхто так не детонує суспільство зсередини, як профани з повнотою влади, які, таке враження, живуть у паралельному світі, звідки Космача не видко.

Обожнюю нашу потішно-шизофренічну соціологію! Кращої розваги й не вигадаєш, аніж ця екскурсія по паралепіпеду народних алогізмів та абсурдизмів.

У системі одноосібної влади люди категорично не довіряють усьому держапарату (75%), партіям (72%), моно-парламенту (70%), керованим судам (68%), кишеньковому уряду (64%), прирученій Прокуратурі (60%).

Водночас лідер довіри – одноосібний правитель, Цар Зе (69%).

При цьому 38% уважають, що все йде явно не туди, в неправильному керунку.

Друге місце довіри в країні – кольорові шкарпетки Кіма (58%) з його колекцією преміюм-годинників та крупним валютним депозитом у банку Іспанії.

50% довіри має Кулеба – міністр, якого офіс президента відкрито усунув від державних представницьких функцій.

Країною рулять лідери однозначної недовіри: Арахамія (антирейтинг 58%), Єрмак (56%), Стефанчук (51%), Шмигаль (45%).

33% самообманюються, що в найближчі кілька років усе буде добре.

На всю країну є лише 9% реалістів, які вважають, що ми ніколи не зможемо подолати глобальні виклики.

Війна в рейтингу основних проблем поступилася здорожчанню цін і тарифів (86%), економічному занепаду (68%), невпевненості в завтрашньому дні (64%), погіршенню добробуту (58%).

51% самодурів стверджують про покращення міжнародного іміджу країни.

49% сліпців упритул не бачать проблем зі свободами та демократією.

63% хвалять за належну допомогу біженцям державу, яка зрізала виплати біженцям усередині країни й закликає це зробити іноземних партнерів.

Пробувати збагнути всі ці народні антагонізми – це як шукати м’якеньке вим’я у бика.

Cирський. Як його бачать здалеку, тобто з-за кордону.

1. Британське видання The Economist називає Сирського «одним із найдосвідченіших офіцерів укр. армії», представником найвищого генералітету з реальним бойовим бекграундом.

2. Іміджевий актив Сирського – тріюмфальне звільнення Київської та Харківської обл.

3. Сирський із 2014 року очолював Штаб АТО. Координував вихід ЗСУ із програного Дебальцева (за це отримав генерал-лейтенанта).

4. The Economist називає генерала Сирського адептом жорстких бойових дій. Його манера ведення війни – доволі нещадна як щодо особового складу, так і щодо командирського.

5. Основний провал Сирського – «безглузда оборона міста Бахмут, в якій він пожертвував загартованими в боях полководцями».

6. Новим Головнокомандувачем став Командувач Сухопутних військ – яксамраз на тлі інтерв’ю президента Зеленського італійському каналу RAI із заголовком «Що стосується війни на землі, то ситуація зайшла в глухий кут, це факт».

7. Цитата Сирського: «Битву виграє той, хто швидше доставить снаряди до гармат».

8. Сирський народився й виріс у росії, закінчив Московське вище військове командне училище.