Усім, хто полюбляє порівнювати Україну й Ізраїль, ставлячи його в приклад, буде цікавою кулуарщина того, що зараз відбувається в Ізраїлі.

1. Їхнє керівництво пересварилося між собою. Прем’єр не дає спільних прес-конференцій із Головнокомандувачем. А колишній Головнокомандувач пішов в опозицію й закликає до виборів.

2. Нетаньягу перебуває під артобстрілом критики. Основне звинувачення – приховування правди про «наступ на Хамас» і провал підготовки.

3. Основна тема в суспільстві – припинення війни. Предмет дискусії: без угоди з Хамас неможливо повернути заручників живими.

4. Пропонується припинення бойових дій на значний період часу як частину угоди.

5. Влада категорично наполягає на військовій силі й обіцяє повну перемогу. На її боці – велетенська перевага Ізраїлю над крихітним сектором Газа.

6. Союзники (передовсім США та арабські країни) вимагають оприлюднення плану післявоєнного розвитку Гази. Суть: припинення вогню, звільнення заручників і нормалізація відносин.

7. Родичі заручників відкрито ставлять під сумнів успішність військової операції. Вони звинувачують Нетаньягу в тому, що він зацікавлений у якомога довшій війні.

Цікаві аналогії. От вам і Ізраїль.

Дев’ятка народної довіри в країні війни виглядає так:

1. Зеленський 77%
2. Притула 69%
3. Кличко 52%
4. Єрмак 33%
5. Порошенко 27%
6. Разумков 25%
7. Арестович 11%
8. Тимошенко 10%
9. Бойко 9%

Так виглядає внутрішньо-політична поразка, тупик, крах, кінцева станція. Країну нема кому вести, реформувати, рятувати, витягувати з помиїв дна.

Ніхто не винен, бо винні всі. Всі там і опинимося.

Не бачу жодного політичного майбутнього. Без усунення з дистанції цієї дев’ятки країна не має жодних шансів на якісний провід у найближче десятиріччя.

Спочатку держава дає змогу солдатові здати сперму, аби в разі загибелі міг продовжуватися рід. А потім, як стається горе-нещастя, ця держава мигцем утилізовує біоматеріяли.

Бо так вирішили слуги народу, які сумлінно дбають про те, аби народу було поменше.

Кріоконсервація генетичного матеріялу - це те, до чого у всьому світі заохочують держави, ще й упроваджують спеціяльні програми пільг і здешевлення за кошт урядів. Особливо в час потрясінь і війн, які під корінь загрожують репродуктивній демографії.

Так є в людиноцентричних державах. А в нашій людиноненависницькій – влада позбавила овдовілу жінку можливості народити дитину від свого загиблого чоловіка, навіть якщо пара подбала про це заздалегідь і заморозила зразки сперми.

На думку мародерів, утримувати кріобанки фінансово задорого. Дешевше чиїхось майбутніх дітей викинути на смітник.

Таке враження, еліта боневтіків боїться сильних духом навіть після їхньої смерті.

Учора 37 років відсвяткував Андрій Гамбаль, соліст гурту Тріода, і цю нагоду хочу використати для публікації їхньої воєнної пісні Пташка.

Війна породила цей моторошний жанр – воєнна пісня. Маю надію, в майбутньому такі пісні ніхто більше не співатиме. І ніхто під них більше не плакатиме. Але поки війна триває – Пташка заліта в кожне серце, крізь яке бронетранспортером проїхалася війна.

Філологічна ремарка.

Розкол – це красиве, гарне слово.

Розколюють шкарлупу, щоб дістатися до зерна.
Розколюють сухі поліна на багаття.
Розколюють льодяні брили, які лише зовні здаються велетенськими.
Розколюють стан ворога, щоб його перемогти.

Розкол – це позитивна дія з усування складної перешкоди. Цілком продуктивне, творче слово. Лише сильні народи вміють правильно розколювати.

На Алясці є містечко Віттієр, де все населення живе в одному величезному будинку на 150 квартир, в ньому ж є і супермаркет, і пошта, і лікар, і поліція, і церква, і конференц-зал, і мерія, і критий спортмайданчик.

А є Держава Україна, де все населення живе і працює на і для одного великого будинку по вул. Банкова 11.

Мародери замість каятися завжди співчувають ограбованим. Кради у бідних, поки вмирають гідні.

Чому не варто аж так хвилюватися за Америку, я спокійно напишу в обід. Нам би повчитися їхнім свободам і захисту своїх, а не столичних інтересів.

Усі слухають усіх. Усі чують усіх. Усі враховують усіх. Усі з усіма домовляються про ефективне співжиття.

В цьому – велич Америки, яка є сумою держав. Кожен штат – це самодостатня держава, і всі вони об’єднані в конфедерацію заради спільного блага. Столиця забезпечує спільний інтерес і процвітання. Коли не забезпечує, заважає чи відверто шкодить – іде на три літери.

Конфедерація – це найсправедливіший устрій. Ніхто нікому зверху цидулок не спускає. Центр домовляється і переконує кожного. Інтерес місцевої громади є абсолютним. А не чиновників са сталіци.

Словосполучення «спільна вигода» і є формулою супердержави. В одному штаті заборонена жуйка, в сусідньому дозволена. Цей нібито антагонізм якраз і творить могутність держави №1, де різності співіснують во ім’я спільного блага, заможності, справедливого суду й безпеки миру на 100 років уперед.

Чим більша автономія й децентралізація – тим стійкіша конструкція. Чим більше прав у регіонів – тим успішніша держава. Чим гнучкіший центр – тим сильніший весь організм.

Це – велич. І приклад.

Рубль ще нікому не смердів.

Це я про знаних блогерів-влогерів-ютуберів, які всі такі патрійоти, такі аналітики, такі мудряшечки, такі розумняшечки синьо-жовті – але на своїх ютуб-каналах упереміш із україномовним контентом завжди люблять усунути рускоязичний блог, чи інтерв’ю, чи гостя свинособачого.

Не кажучи вже про загальну практику, коли наші видатні лідери думок чомусь оформляють україномовний контент мовою ворога: афішки, картинки, заголовки, описи до відео зазвичай пишуть псячою мовою, хоча саме відео йде українською.

Бо – монетизація краща.
Баблішко.

Лицеміри хрЕнові.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=hARPhVYfGtg

Щось страшне ся робе в шапіто під круглим куполом.

30 з лишком народних депутатів, з яких 17 слуг народу, хочуть скласти мандат – а їх тримають, бідняжечок, як терористи тримають у заручниках дітей.

А я їх можу зрозуміти. Не для того всі ці гламурні борідки й барбершопні потилиці йшли в депутати, аби тепер за дякую тиснути кнопки за помахом руки свого пророка Давида. Раніше за це хоч платили 5 тисяч у конверті, а тепер охаміли й не платять.

Який сенс ходити в лупанарій під куполом? Мажори, звиклі до сибаритства й гедонізму, хочуть їздити по закордонах, розважатися зі своїми конкубінами на яхтах та й попросту ЖИТИ по-людськи – а тут війна чогось не закінчується й пахне тотальним кабздецем.

Щомісяця Верховна й нікому не потрібна Рада, в якій ніхто нічого не вирішує, губить 1 нардепа. Торік 17 припинили свої повноваження. Цього року 2 депутатські групи підійшли до межі розпуску.

Парламентарі звалюють хто куди. Намилили лижі й готуються дременути. Щось знають, вочевидь.

Washington Рost. Напрочуд чітка й прагматична стаття про стратегію США щодо України після провального контрнаступу. Ключове:

1. Повернення втрачених територій практично неможливе. Від цього треба відштовхуватися.

2. Захід бачив танк вартістю мільйон доларів, знищений міною вартістю в 10 тисяч під час невдалого контрнаступу.

3. Тепер завдання – відбити нові російські наступи, одночасно зміцнюючи збройні сили стримування й економіку.

4. Мета – вивести Україну на більш стійкий шлях у нинішніх межах.

5. Усі союзники готують документ, в якому будуть викладені конкретні зобов'язання на період 10 років.

6. Усе повністю залежить від США. Їх 10-річні зобов'язання вже розробляються паралельно з розблокуванням пакету в 61 млрд доларів.

7. США гарантуватимуть посилення ЗСУ, розширення промислової та експортної бази, а також політичні реформи задля повної інтеграції в західні інституції.

8. Завдання України – більше не втрачати територій.

9. Для цього: обстріли на великі відстані французькими ракетами; стримування флоту росії; удари й диверсії в Криму.

10. Існує повна залежність планів від ресурсів. Тому основний план – оборона.

11. Війна врешті-решт закінчиться переговорами. Але їх не буде: поки путін чекає на Трампа.

12. Є ризики, що українці почнуть звинувачувати свій уряд у стагнації на фронті. Приходить розуміння, що Україна не поверне свою територію.

Синдром завченої безпорадності.
У цьому відео я розповідаю про досліди, які призвели до терміну «завчена безпорадність».

Собаки пройшли муштру умовним рефлексом Павлова: дзвінок = легенький удар струмом. До них у вольєр підсадили звичайних псів. І поставили невисоку перегородку.

Звичайні пси після удару струмом одразу ж перестрибували бар’єр і втікали з клітки, де їм неприємно. А муштровані пси нічого не робили. Вони могли перестрибнути перегородку, але не хотіли. Вільні істоти завжди вибиратимуться з халепи. А ті, кого привчили до регулярної халепи, з неї вибиратися не будуть.

Це і є завчена безпорадність.

Дослідники забрали перегородку і відчинили вольєр навстіж. Муштровані пси не виявили жодного бажання вийти з відчиненої клітки. Так і суспільства, привчені до «я ні на що не впливаю», не здатні навіть вийти на простір свободи.

Вичерпний опис нашої вати. Клітка буде відчинена, але вони далі хникатимуть у кутку, показуючи своїм дітям у бомбосховищах рускі мультики. Синдром завченої безпорадності.

Європейські народи ніколи не воюватимуть у такому масовому вимірі, як у нас. Нахіба їм це здалося – якщо прогресивний світ стоїть на засаді професійної армії, а не рабочих і крестьян, зігнаних примусово.

Тому:
40% британців віком 18-40 років відмовляться від армії у разі світової війни. 30% британців відмовляться навіть у разі безпосереднього вторгнення в їхню країну.

Добровольцями зголосились би лише 7% молодих бритів. Ще 21% зробили б це в разі примусу. 38% будуть свідомими ухилянтами і ні за яких обставин не братимуть участі у воєнних ділах.

При цьому тотальна більшість - 72% - вважають, що якщо й був би примусовий призов, то він повинен однаковою мірою стосуватися жінок також, а не оця беліберда про слабку стать.

Правильні й логічні цифри. У західному світогляді військовик – це навчений і підготовлений професіонал, на зарплату й забезпечення якого скидуються платники податків. Не для того, на їхню думку, аби самим удавати з себе героїв і маскулінів.

Система не може і не хоче саму себе зламати, а народ не здатен, не хоче і не може теж. Влада цього ніколи не забезпечить, тому що тільки ідіот демонтує самого себе. А народ – тим більше, тому що страхи рулять.

На авансцену історії притюпала та сама людина, яка 100 років тому, у 1917, намутила таких ділов, що деякі суспільства ще й досі відхаркують. На авангард виходить знедолений, збіднілий, обкрадений, справедливо обурений, ображений люмпен, а люмпен аристократичним не буває.

Основною народною емоцією поволі стає злість. На всіх і вся. За все. Почасти за те, що на всю країну не знайдеться жодного чесного сміливця, який прямим текстом повідомить країні звістку про її цивілізаційний крах.

А отже, люди самі себе поведуть на нове коло підігрітих ілюзій про те, що в нас найкраща армія, найкращі дівчата, найкращі хлопці, найкращі народні пісні, найкращі грунти і навіть бур’яни найкращі.

Люди далі зніматимуть із себе латану свитину заради державного пуза, на яке вже ніщо не може налізти. Ростиме спокуса піти у внутрішню еміґрацію, внутрішній екзиль. Брати участь у конкурсі на кращу поразку захоче все менша кількість притомних.

Ясний, тверезий, непригладжений погляд стане чеснотою обраних на тлі фрустрованих обідраних, які по-щенячому чекатимуть ласки од держави.

Джордж Оруелл написав це в далекому 1948 році, 76 років тому:
«Ця війна має шахрайський характер, оскільки вона має тривати постійно без перемоги. Її головна мета – зберегти існуючий лад, знищуючи і людські життя, і плоди людської праці, оскільки загальне зростання добробуту загрожує ієрархічному суспільству загибеллю. Якщо величезна маса людей стане грамотною, навчиться думати самостійно, вона позбудеться привілейованої меншості через непотрібність. Війна ж допомагає тримати людей у світі ілюзій».

Оці безчесні 5 млн доларів, які пішли в рос.бюджет від наших доморощених
споживачів рос.контенту – це цифра безпосереднього спонсорування путіна.

Кожна прослухана ру-пісня пізніше обертається в дрон, який прилітає в квартиру ру-меломана. Кожен передивлений ру-серіял пізніше обертається в боєприпас, який приземляється у двір ру-кіномана. Кожна спожита хвилина в ру-тубі пізніше обертається в патрон, який застрягає в грудях українського бійця.

І вже не вдасться сховатися за поясненням «ето мойо лічноє дєло!». У наш час, коли рос.контент монетизовується в рос.бюджет, кожен спожитий мегабайт рос.продукції є спонсоруванням війни.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=tRDXo0WCNEE

Це скайп-увімкнення мало бути на іншу тему, але за 10 хв до прямого етеру повалило цунамі чуток довкола давно назрілої відставки Залужного.

Тож цей етер експромтом набув такої форми: журналістка на ходу зачитувала свіжі чутки – а я одразу їх відкоментовував зі своєї дзвіниці.

Терпіти не можу дубоголового хайпу, тому все, що стосується генерала, я бачу значно ширше, без полону емоційних симпатій-емпатій.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=HBANN0RPq5E

Безвідносно до:

Хто має відповісти за провалений контрнаступ унаслідок ігнорування всіх порад Пентагону?

Це питання не на емоції, не на симпатії, не на прихильність до чиїхось людських якостей та харизми. Це питання на громадянську зрілість, на вірність європейській традиції відповідати посадою за неуспіх.

Інституційна демократія – це коли дієвість інституції не залежить від прізвища тимчасового очільника. Це коли взагалі ніщо не залежить від прізвищ.

Коли народ наділяє будь-кого з високих посадовців мало не іконічними, культовими рисами – в такого народу більше спільного з північною кореєю, ніж із Європою.

А питати треба. Вимагати відповідальності треба. Робити регулярні розбори польотів треба.

Так працює демократія, в якій на стандартне питання «Хто має відповісти за …щось-там» завше йде відповідь посадами і посадовцями.

Якщо цього нема – ну то всім представникам влади невимовно пощастило мати такий невимогливий народ, який діє лише в амплітуді емоційних гойдалок.

Мабуть, це рекорд для влади – за 4 роки (з них 2 криваві) так стрімко стати старою.

Для них влада – це ретрит: подалі від людей, у мирі й спокої.

Тупик – це коли наступною владою може стати лише чинна, якщо вона сама не захоче катапультуватися кудись західніше. Дискредитованих старих і дискредитованих теперішніх нема ким замінити.

Весь креативний, альтернативний, пасіонарний клас пошматований війною, тому не зможе проявитися в політиці в найближчі кілька каденцій.

Деградація народу страшніша, ніж можна було очікувати, прогнозуючи природній відкат після пережитої кульмінації. Негативну селекцію, яку 30 років здійснювала система на гуманітарно-ціннісному рівні, довершила воєнна селекція на рівні фізіологічному, забираючи найкращих.

Я ненавиджу слово «перезавантаження», тому що абсурдно сотні разів перезавантажувати інфіковану систему. Треба наново все перезаснувати, з нуля, з іншими заданими параметрами на старті. А з цим сутужно. Люди від нерозуміння суті справ не хочуть, і це навіть гірше, ніж не можуть.

Ітого: процвітатиме паралельний світ і полуда на очах, яка нічого від тебе не вимагає.

Плекаю надію, що сьогодні, перебуваючи в Києві, екс-генсек НАТО Расмуссен довів до чавунного шолому свого візаві думку, яку він уперше висловив восени минулого року, а тепер, після осічки на контрнаступі, вона стає мейнстрімною.

Треба прийняти Україну в НАТО ще до кінця війни, незалежно від того, як розвиватиметься фронт.

На Заході все одно переможе прагматична оцінка шансів. Там уже ніхто не прогнозує наших проривів. Там відкрито думають, як цей безпросвіток припиняти.

А отже, стати членом НАТО ще до закінчення війни – це панацея, рятунок, спасіння. Бо, крути-не-крути, єдиним інструментом забезпечення сталого миру в майбутньому є членство в НАТО, і лише воно.

Ми вже мали схожий прецедент – із безвізом, коли долучення України до європейського простору відбулося з порушеним суверенітетом і втратою 15% територій на той момент.

Якби прийом України в НАТО ще до кінця війни (незалежно від того, як вона протікатиме) був робочим сценарієм – він мав би стати головним для державних діячів.

Вчора був рік, як відійшов Дмитро Павличко.

На цю честь нехай прозвучать його Два кольори - головна його пісня на всі віки. Доки на планеті буде Україна, доти Два кольори мої, два кольори, написані 1965 року, лунатимуть нарівні з народною піснею.

Сильнюще виконання Лєни Корнєєвої з її прологом-віршем.

The Economist. Інформативна стаття про прю між Зеленським і Залужним: як це бачать на Заході. Ключове:

1. Джерела в Генштабі підтвердили, що готуються кадрові перестановки. Президент особисто повідомив генералу, що вирішив його звільнити.

2. Залужному запропонували посаду секретаря РНБО. Він відмовився.

3. В офісі президента побоюються, що генерал має політичні амбіції.

4. Генерал досі не звільнений лише тому, що не визначилися з заміною.

5. Серед претендентів – Сирський і Буданов.

6. Сирський був оперативним мозком двох найвизначніших перемог України у 2022 році: навколо Києва та на Харківщині.

7. У нього жорсткий підхід до ведення бойових дій. Він непопулярний серед військових. Легко жертвує бійцями і навіть командирами.

8. Основний провал Сирського – безглузда оборона Бахмута.

9. Буданов – загадковий і амбітний, має нетрадиційний і неперевірений підхід до командування. Жодного досвіду в керуванні збройними силами.

10. Буданов відмовився від посади в останню хвилину.

11. Міняти командирів найвищого рангу – більш ніж нормально. Трумен звільняв Макартура під час Корейської війни, Обама звільняв Маккрістала в Афганістані, Лінкольн звільняв Макклеллана під час громадянської війни в США за військові прорахунки.

12. Генерали часто є хвацькими постатями, які затьмарюють своїх політичних господарів або успіхами на полі бою, або саморекламою. Це породжує заздрість і обурення.

13. У Зеленського і Залужного серйозні розбіжності. Генерал вимагав широкомасштабної мобілізації чоловіків; президент опирався.

14. Також велика суперечка була щодо доцільності Бахмута.

15. «Заміна генералу Залужному, безсумнівно, буде ефективною».

16. Якщо Зеленський залишить свого головнокомандувача на посаді, він виглядатиме слабким. Якщо ж звільнить у незграбний спосіб, то підірве довіру всього народу.

За час так званого «зернового коридору» створився класичний схематоз із відмивання грошей. Експерти з агроринку описують його так:

Купив зерно за готівку, отримав оплату на закордонний рахунок – там і лишив гроші. За весь час зернових угод із більшості операцій валюта в країну не зайшла. Збіжжя використовують для виводу готівки на закордонні рахунки.

Зерноділки придумали навіть спосіб обійти вимогу валютного контролю при експорті (протягом 90 днів після продажу повинна зайти оплата, інакше будуть штрафи).

Що роблять?
Кидають підприємство або роблять довідку про банкрутство партнера.

Щоби створити фіктивного платника ПДВ – задіюється чиновник-реєстратор і чиновник-податківець. Щоби здійснити експорт без прихідних документів – задіюється чиновник-митник і чиновник-прикордонник.

Тим часом:
парламент уже більше року не може прийняти жодного законопроєкту, який би мав прикрити схематоз. Двічі в першому читанні голосувалися закони, та жоден із них не дошкутильгав до голосування в цілому.

Тема зерна (міжнародні зобов’язання держави) перебуває під одноосібним контролем перших осіб.