Роман Чайка запросив мене до радіо-розмови в жанрі пінг-понг глибинними думками. Публікую наш півгодинний спринт на FM Галичина по темах, які Роман Чайка обрав на своє чуття.

Прикметно, що вони крутилися навколо крінжової шизофренії
й біполярочки наших сограждан.

Ну тут я спец
👇
https://www.youtube.com/watch?v=PvsZ3KAC65w

Убезпечити заможних громадян із високими доходами від участі в війні.

Щоби тверезо прокоментувати цей задум офісу президента, необхідно бодай на хвилинку ввімкнути режим мізантропії.

Все це – органічна логіка мажорно-класової держави. Вона й не приховує, що з погляду економічної ієрархії завше більш цінним для такої держави буде громадянин діяльний, успішний, підприємливий, верткий, з вищого соціального класу.

Цією ініціятивою офіс президента відкрито легалізує наявну сегрегацію суспільства за соціально-майновим цензом.

Цвяхи забивати мікроскопом чи підмітати долівку дизайнерською тунікою, обшитою стразами, - можливо, але нерелевантно. Такою є логіка держави.

Тоді - війна стане фатумом лише для бідних і кріпаків. І це так само поразкова концепція, як і «воювати будуть усі».

І так зле, і так недобре. Все впирається в нерозуміння, як усе ж таки витягувати голову зі зашморгу довгої безкінечної війни, про яку генерал Залужний ще в вересні написав як про пастку, вигідну росії.

Наукою доведено, що легке опанування мови – доволі рідкісне явище, притаманне лише 6% людства. Нормою є докладання зусиль. Але вивчити мову на побутовому рівні може абсолютно кожна людина, в якої є інтелект.

Корінь труднощів зазвичай лежить не в сфері лінгвістики – а у внутрішньому опорі.

З нього й варто починати нашим руязичні біженцям в Європі, які не всі ще зрозуміли сарказм ситуації, коли їх зобов’язують іти на курси вивчення тамтешніх державних мов – людей, які в своїй рідній країні свою рідну державну мову так і не вивчили.

Я помітив, що носій руского язика має набагато складніші проблеми з освоєнням іномов, ніж інші носії. Чи то дійсно лицево-щелепна конструкція не така, чи в мозку стоять блокатори поліглотства, чи це, все ж таки, – лінгво-шовіністичне упередження, яке внеможливлює поступову асиміляцію в нових лінгвоумовах.

30 років люди жили в Україні й нібельмес українською – а тут через якийсь рік треба йти на курси литовської, німецької, данської тощо. Це ж жах! Це ж порушення всіх прав людини! Це ж знущання! Це ж приниження!

Що показово: хто хоче лишатися там – ідуть і вчать. А тут 30 років не могли. Чудеса чудернацькії.

Зараз тривають наші трагічні 20-і роки, та якщо перенестися на століття назад, у 20-і роки минулого століття, - потрапимо в доволі схожу дійсність. Їм’я їй – коренізація.

Більшовики придумали цинічну підступність – запустили потужну хвилю українізації й заохочення всіх проявів національного. Мета – придобрити колонізовані народи й пом’якшити ставлення загарбаних до загарбників.

Як наслідок – гуманітарний апокаліпсис. Коренізація оприявнила всі національно-патріотичні рухи, сили, середовища. Всі вийшли на авангард, на видне місце, на прожектор. А значить – на розстріл.

Бо наступним кроком після коренізації був терор і репресії. Все українське, яке в часи коренізації забуяло й заявило про себе – одним пострілом було ліквідоване.

Так діє окупант: дає ілюзію співжиття, а насправді виманює з національних надр найкращих – аби їх розстріляти тут же.

До теми лотереї.

То все ж таки: ЩО має стати справжнім проривом у 2024 році: жива людська сила – чи, може, все-таки інноваційні технологічні рішення, які зменшують, а не збільшують пряму участь людини у війні?

Інновації та інші чудеса цифрової ери придумані якраз для того, аби ЗАМІНИТИ людський ресурс. Чи щонайменше мінімізувати такий коефіцієнт смертності, який держава змушена тримати в секреті вже 2 роки.

І тут амплітуда дій простягається від печерного середньовіччя, де йшла стінка на стінку й перемагала більша кількість загострених палиць, - до 21 сторіччя, в якому технології щадять людські життя, а держави ретельно оберігають кожного громадянина від смертельних ризиків.

Усе, що літає надземно, плаває підводно, повзає наземно; все роботизоване, оцифроване, електронізоване, моторизоване – все це заміняє людину й дає високий показник ефективності у війні кількостями, в яку нас підступно втягнув ворог.

У війні кількостями перемагає крупніша сторона. Дати себе втягнути у війну кількостями – це вже половина поразки, бо демографічна й ресурсна фора – на боці крупнішого в декілька разів ворога.

Наша війна з першого до останнього дня була й буде асиметричною й нерівною. А отже, лінійне змагання кількістю живої сили треба міняти на асиметричні стратегії, в яких технології – єдиний спосіб бодай якось вирівняти пропорції протистояння.

В цьому полягала б мудрість держави.

Аби остаточно не гепнутись у власноруч вириту яму смутку з приводу недосяжності кордонів-1991, варто змістити акценти. І більше думати про те, що простір – значно сильніше поняття, ніж територія.

Сильна й могутня держава – та, яка своїм простором повністю накриває свою територію. Думати механічно про територію й не думати, як накрити її своїм простором – це сотрясати повітря красивими фразами з суфлера.

Драма України якраз у тому, що 30 років укр.простір (дух, суть, ідентичність, мова, культура) не накривав усю територію достатньо. Чим ближче до Дону, тим менше було українського. І ось – маєм.

Бо не мислили категоріями простору. Бо його не створювали. Бо не впроваджували його в межах своїх кордонів як щось безальтернативне. Бо думали, що територія автоматично означає простір.

Ця війна – не просто за території. У першу чергу – за свій рідний простір. За панування української домінанти від Сяну до Дону однаково потужно й незворотньо на кожному квадратному міліметрі.

Доведено війною: де панував руский простір – туди й подрейфували території й навпаки: де аксіоматично панує укр.простір – там ніяка москалота не має шансів прорости.

Не при водохресному вечорі згадувати про 95 квартал дегенератів, але діагноз цьому феномену рафінованої українофобії треба все одно дати.

Бо квартал - це системне світоглядне явище, носієм якого є президент держави. Для них все українське - не органічне, не питоме, не рідне, не невід'ємне - а щось третє. Щось стороннє. Просто об'єкт, з яким можна об'єктивно бавитися, обігрувати. Просто робочий матеріал. І війна для них - лише декорації для зйомок байопіка про себе.

Глибший, а не просто сіскадовська, аналіз цього явища - у цьому відео
👇
https://youtu.be/r9UL2ws89q4?si=OWoZ5otjBIsCEE7a

Якби більшовики не згноїли Стуса, то йому нині було б 86, якраз у цей Йорданський день.

Стус на сеансі Тіней забутих предків разом із Дзюбою, Чорноволом і Бадзьом став на захист репресованої укр. інтелігенції.

7 років мордовських таборів, потім повторне ув’язнення. І смерть у карцері.

У день народження вічного Стуса – його співана поезія у виконанні Тараса Компаніченка.

Як то сниться мені земля,
на якій лиш ночую,
як мені небеса болять,
коли їх я не чую.

Наш національний Йордан - Стус. І чота богоявлених, замордованих дисидентів.

Путін – не просто реінкарновий гітлер. Він – тюнінгований, модернізований нацист із продуманим, системним підходом.

Свою макабричною війною він дуплетно вбиває одразу двох зайців.

Основний приціл – вирішити українське питання. В адольфа алоїсовича було єврейське питання, яке він заповзявся раз і навічно вирішити, а у владіміра владіміровича цим питанням є українське.

Однак є ще й супутнє завдання для русо-нациста. І воно теж опосередковано вирішується цією війною. В унісон із українством (основною національною групою, що підлягає геноциду) путін заодно підчищує так звані малі поневолені народи російської федерації.

У черепній коробці пуйла зійшлися одразу 2 найстрашніші нацистські концепти: Голокост (перейменований в Україноголокост) і Євгеніка (очищення національного генофонду від «гірших» людей і груп).

Саме тому в м’ясорубку війни кремлін свідомо кидає малі колонізовані народи (буряти, тувинці, карели, зиряни, удмурти, чеченці тощо). Плюс – декласифікований соціяльний шлак (зеки, алкаші, наркомани, гвалтівники, безробітні та інші проблемні).

Для путіна війна – це ще й привід почистити генофонд «титульної нації» від усякого гіршого й нижчого. Титульна нація ще йому подякує за це.

Типовий рейх. Хрестоматійний. Класика.

Йордан неформально закриває сезон зимових свят, тож для гарного настрою всього прогресивного українства публікую шармовий, дуже стильний і музично, і відеографічно Різдвяний unplugged із групою "Патриція".

Ми зняли його 2015 року на камерній сцені Театру Заньковецької. Навіть мене угараздило там трошки поспівати.

Як воно цікаво: тоді після цілоденних зйомок я зліг із грипом, і ось нині я публікую це різдвяне ретро теж у стані грипу з особистим температурним рекордом 39,7 ☺️

Дорогі друзі!! Христос охрестився! Нехай освячена водиця дарує міць і тілу, й духу!
👉
https://www.youtube.com/watch?v=rzRUQGjhcWg

У 1958 році генерал Шарль де Голль став президентом Франції на тлі війни за «наш Алжир». Результат на виборах - 76%.

А вже через 9 місяців де Голль виступив за право алжирців на самовизначення. Французькі праві були в шоці. Вони зрозуміли, що привели до влади генерала, який почав діяти рівно навпаки до обіцянок.

Війна в Алжирі тихо пішла на спад – і в 1962 році Алжир став незалежним. А генерал, який керувався не мріями, а розумом, був удруге переобраний президентом.

Снарядне співвідношення України й ворога 1:5. Не в нашу користь. По інших компонентах воєнних ресурсів співвідношення ще гірше.

На цьому тлі чимраз безпораднішими починають виглядати звичні для первинного етапу війни (2022) наративи про повну перемогу, кордони-1991, падіння москви. Вряд чи наш верховний сам у це вірить. По ньому явно не видно.

Генерал де Голль не мав хвороби сцени. Він не був оплескозалежний і схвалень за красу й висоту мрій не потребував. За що й отримав 32 замахи на життя від максималістів.

Державні діячі – це не мрії, а дії. Тому їм і ставлять пам’ятники.

Шкода, що пам’ятник не може дати нездарам пораду, як іще іскрометніше мріяти далі, маючи 430 млрд дефіциту Міноборони, затримки з постачанням найнеобхіднішого і ризик зупинити грошові виплати наявному складу ЗСУ, не кажучи про поповнення.

4 готелі в хорватському Спліті за 10 млн євро купила тьотя Таня, яка при Рєзнікову за завищеними цінами продавала горезвісні яйця-17, гречку і картоплю.

Чи треба тепер докопуватися, чому стався цей очевидний регрес від переповнених військоматів у лютому-2022 – до сафарі на бусиках у січні-2024?

Це не спаршивіння народу. Не капітулянські настрої. Не епідемія боягузтва й не зневіра од безнадії.

Це – прямий наслідок царювання мародерів, які за 2 роки вщент зруйнували щиру народну добровольчість. Від неї вони тоді навідмах відбивалися – а за той час своїми злодіяннями й проойойобами відбили найменшу охоту боронити. Не державу – а саме ТАКУ державу.

Можна до посиніння й опупіння шваркотіти бравурні промови про «такий-сякий народ». Але це – перекладання з хворої головки на здорову.

Вся риторика, яка крутиться довкола обов’язку обов’язково загинути, вмент розбивається об такі-от Спліти. Вони вже давно розбилися об хроніки мародерократії, поки всі інші щось мусять.

У Спліті колись знімали «Гру Престолів».

Поки я безнадійно грипую, дозволю собі в окремий сюжет винести фрагмент домашнього онлайн-етеру, присвячений асиметричності війни.

На адреналіні первинного спротиву це якось затушувалося – що з самого початку й понині ця війна була й лишається асиметричною, диспропорційною війною нерівних суперників. Напав у рази сильніший і крупніший ворог на в рази слабшого й меншого.

Мопсам у найвищих кабінетах доведеться наново переосмислити цю нерівносильність. Зовсім іншою має бути державна стратегія на етапі війни кількостями, куди нас заволік грубший, крупніший ворог.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=4MRaXvEBhYw

У грудні-2023 встановлено нові рекорди продажів нових невживаних авто.

Порівняно з груднем-2022, українці в цей новий рік в‘їхали на дуже навіть непоганих тачках:

- продажі новеньких Renаult зросли на 200%
- продажі новеньких Volkswagen - на 158%
- продажі новеньких Citroen - на 466%
- продажі новеньких Peugeot - на 295%
- продажі новеньких Nissan - на 942%
- продажі новеньких Mazda - на 138%
- продажі новеньких Lexus - на 111%
- продажі новеньких Honda - на 238%
- продажі новеньких Byd – на 930%
- продажі новеньких MG - на 145%
- продажі новеньких Mitsubishi - на 110%
- продажі новеньких Opel - на 182%
- продажі новеньких Ford - на 780%
- продажі новеньких Jac - на 225%
- продажі новеньких Infiniti - на 100%.

Порівняно з кінцем року-2022, в році 2023-му продажі новеньких, із нульовим пробігом, автівочок зросли удвічі. Очевидні ознаки росту заможності народу. Чи якоїсь його частини.

Електоральна довідка про Мелітополь, перетворений загарбниками в «адміністративну столицю» окупованої частини Запорізької області.

Мери Мелітополя:
1991-1998: Мангул (секретар комсолому)
1998-2002 Віктор Сичов (співробітник КГБ)
2002-2006: Єфименко (звинувачений у корупції)
2006-2010: Дмитро Сичов (Партія Регіонів)
2010-2013: Вальтер (суджений, Партія Регіонів)
2014-2019: Мінько (Партія Регіонів, ЄС).

1998:
Компартія 41%
ПСПУ Вітренко 9%
Соцпартія 7%

1999:
Перший тур: Симоненко 38%
Другий тур: Симоненко 51%

2002:
Компартія 33%
Наша Україна 11%
СДПУ(о) 11%

2004:
Перший тур: Янукович 64%
Другий тур: Янукович 79%
Третій тур: Янукович 80%

2006:
Партія Регіонів 61%
ПСПУ Вітренко 10%

2007:
Партія Регіонів 66%

2010:
Перший тур: Янукович 57%
Другий тур: Янукович 63%

2012:
Партія регіонів 32%
Компартія 19%
Депутатом став Балицький, майбутній гауляйтер

2014:
Порошенко 34%
Тігіпко 17%
Депутатом став Балицький, майбутній гауляйтер

2014:
Опоблок 20%

2019:
Слуга народу 40%
Опзж 33%
Депутатом став Мінько (За Майбутнє)

2019:
Перший тур: Зеленський 38%, Бойко 29%
Другий тур: Зеленський 89%

2020:
У Мелітопольській міській раді сумарно Опзж + Опоблок набрали 34%.

Я не лох / Я не втік / Я не тряпка.

Усі ці 3 ідентифікатори-меми базуються на заперечній частці НЕ.
Одноосібним правителем країни є Дехто НЕ. Повнота й абсолютизм влади – у руках того, хто постійно заперечує щось, а не стверджує.

Сила антитези детермінована силою тези. Політик, який самостверджується через заперечну частку НЕ, продає народові не свою справжню суть, а навпаки – те, ким він НЕ є. Відповідно, докопувальні питання «а ким він є» залишені, ясна річ, агентам кремля, зрадникам, розкольникам.

Політична репутація одноосібного царя грунтується на супротиставленні до очікувань, що теза, яку заперечує цар, може бути правдою.

Замість явити всім свою природну органіку, вся енергія самодержця спрямована на згущування контрасту.

Заперечна мотивація Я НЕ є ситуативною, нетривалою, радше рефлекторною. Та коли вона стає єдиною моделлю – біда чорна.

Сьогодні Василь Симоненко святкував би 89 років.

У нестандартний спосіб – музичний - хочу разом із вами відзначити ювілей Симоненка, який колись став моїм основним шкільним поетичним потрясінням.

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
мука твоя — єдина,
очі твої — одні.

Живемо в найгірший із земних часів, коли в будь-яку мить більше тебе не буде,
завтра на цій землі
інші ходитимуть люди,
інші кохатимуть люди,
добрі, ласкаві й злі.

Симоненко прожив коротюсінькі 28, але писав із висоти вічності.

Музичний Симоненко у шедевральному виконанні Піккардійської Терції.

Передагонійна напруга в суспільстві ніколи не розрішиться, а перейде в остаточну агонію – допоки влада не спроможеться на кілька базових речей.

Насампочаток: пора змиритися з думкою, що Олександрович – політично мертвий уже.

Його рейтинги – це всього-на-всього традиція війни, в якій прийнято підтримувати Верховного Головнокомандувача, навіть коли ти не підтримуєш політика-президента. Якщо у час війни Зеленський умудрився стати токсичним злом, то поза війною він стане абсолютним злом. Його політичне майбутнє полягає в відсутності такого.

А далі: розсекретити кількість наших загиблих.

Це дасть змогу вивести індекс смертності в цій війні. І тверезо оцінити релевантність утрат відносно виконання чи невиконання поставлених цілей. Звідси й випливе оцінка, яку народ має право ставити військовому командуванню. Яке шось трошки забулося, що за вікном 21 сторіччя, а не Перша світова і не країна-концтабір.

І в кінці: причиною агонії є логіка, а не емоції.

Громадяни не бачать злагодженого зв’язку між «усі мають померти на війні» й «війна зайшла в тупик». Це взаємовиключний алогізм. Сенсу в ньому стільки ж нуль, скільки й шансів, приміром, вийти на кордони-1991 на цьому етапі.

Допоки реальність не відновить своєї цілості – агонія триватиме.

Була б відповідальною влада - була б чесна розмова. А так - потьоки мислію по древу і витання в облачках.

На тему західної допомоги від нашого люду звучать одні лиш обвинувачення, філіппіки й нарікання – мовляв, спеціяльно не дають, тягнуть кота за хвоста і т.п.

А треба починати з азів.

1. Допомога Заходу підв’язана під конкретний результат. Працює чисто західна прагматика: з таким-ось ресурсом очікуваний результат має бути ось такий.

2. Провал контрнаступу в 2023 році є результатом грубих помилок укр.сторони, яка норовисто проігнорувала основні поради Пентагону і часто робила навпаки.

3. Тому перед Заходом і постало питання релевантності вкладень до результату. Спалювати десятки мільярдів доларів у стаціонарній другий рік м’ясорубці без перспективи зламання ситуації – ось наріжна дилема там.

4. У момент, коли Залужний затребував космічну цифру 17 млн снарядів, він розписався перед донорами у власній некомпетентності. Нашій гарно підсвіченій бульбашці це не сподобається, але на Заході терпіти не можуть неадекватів незалежно від їхніх рейтингів.

5. Захід фізично не має достатніх запасів зброї й припасів. Це мирний і захищений континент уже 80 років. Потреби штампувати стільки залізяччя Захід не має.

6. Якщо й штампувати – то за колосальні гроші їхніх урядів цільово для нашої країни. А це – політика і внутрішній виборець 27 країн.

7. Захід не поспішатиме передавати Україні надчутливі з погляду промислового шпигунства патенти на виробництво високотехнологічної зброї. Тим паче коли другою особою в державі є син співробітника рос. розвідки.

8. Рано чи пізно все прийде в оцінку спроможності України забезпечити прийнятний результат. Звідси й витікатимуть подальші рішення, враховуючи модель повної залежності.

Кришовані зрадники.

Цим заголовком я об’єднав свій поіменний коментар до програми NTA на тему: що нам робити із біглими зрадниками? І чи чекати таких повторень, як було з непорочним вознесінням Киви?

Та нічого не робити. Держава вже все зробила. Усі ордени їм уже дала. Всі медалі й регалії. Визнання дала. Гроші дала, надбання, капітали на 5 поколінь уперед. Дала безперешкодно виїхати. Дала вивезти все цінне. Дала уникнути підозр і вироків.

Усі державні зрадники (Янукович, Царьов, Азаров, Мураєв, Шарій, Кузьмін, Рабінович, Меведчук тощо) – не якісь-там викриті іноагенти, а здебільшого топ-посадовці найвищого рангу, та ще й обрані народом на демократичних виборах.

Що робити? – Висновки робити.

Про свою ганьбу, сором, безслав’я, безчестя, срамовище несусвітнє. Про кришування всіх зрадників, яких легко тепер заочно звинувачувати – а ще вчора влада якшалася з ними. А позавчора вони й були єдиною владою.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=d2_U0CoIMSE