Аби стратегічно оцінити те, що сказав Расмуссен, треба відштовхнутися від декількох «оскільки».

Оскільки активна фаза війни унеможливлювала вступ України в НАТО; оскільки на Заході все одно переможе прагматичний підхід; оскільки існує 500%-ва залежність від західної допомоги; оскільки вікно широких можливостей для України призачиняється; оскільки проривів на фронті ніхто вже не прогнозує; оскільки пора згортати роль принцески з ображеними губками – то:

До заяви екс-генсека НАТО Расмуссена варто підходити тверезо, політично, розрахунково й далекоглядно. Суть її проста: треба прийняти Україну в НАТО ще до кінця війни, незалежно від того, як розиватиметься вона.

Стати членом НАТО ще до закінчення війни – це не просто подарунок, це – панацея. У 2017 році таке вже було з безвізом: Україна була долучена до європейського простору з порушеним на той момент суверенітетом.

Оскільки чи не єдиним інструментом забезпечення сталого миру в майбутньому є членство в НАТО – слід саме з цього погляду оцінювати гіпотезу Расмуссена. В момент уходження України в НАТО росія сковується ризиком прямого зіткнення з силами Альянсу, якщо атаки вийдуть за рамки нинішньої лінії фронту.

Це якраз те, що нам треба. Зараз увійти, а далі вирішувати з окупованими територіями вже в статусі члена НАТО.

Чому суспільство так криє? – цим питанням пронизаний цей етер, і я був би радий усе списати на магнітні бурі й метеозалежність.

Ось такою турбулентною і є наша кладка від емоційної реальності до раціональної. По ній ми якраз проходимо, балансуючи, наче на канаті, поки каналії підзаборні сичать унизу на все українське, що суспільство прагне пронести в день грядущий попри спротив старої перевіреної вати.

Кладку від триколорного минулого до двоколірного синьо-жовтого майбутнього ми все одно пройдемо.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=mjIwoS_hBDg

Нині 87 років було би поетові Миколі Сингаївському. А отже - звучать його Чорнобривці.

Пісня, в якій воєдино сходяться мама і край, пісня «про квітучу надію свою»була написана дуже давно, у 1960 році. Відтоді вона - в пантеоні українських пісень, на які реагує душа й серце як на щось сакральне.

На нашому концерті Пісні Життя цю щемливу пісню виконав уродженець Криму Артур Боссо. Виконав дуже натхненно.

4 хвилини музики – і душа літає, й «розквітають і квіти, і доля на моїй українській землі».

Стільки розчульних дописів про річницю деокупації Херсона…

Один рік – це достатній термін, аби оцінити динаміку українізації звільнених земель і безальтернативного їх навернення до всього українського: чи території, повернуті в лоно України ціною людських життів, звільнилися за цей рік від червоної топоніміки, чи заговорили українською, чи їхні мерії всю публічну комунікацію й діловодство українізували, чи спостерігаємо ми там разючий український ренесанс.

Російська окупація повинна була зробити довічне щеплення на несприйняття всього російського. Мало ставати синьо-жовтими формально – треба й по суті.

Деокупація – це не лише прапор на міській раді, і не дискотека на честь звільнення, і не здертий білборд окупантів. Деокупація – це коли на звільнені терени приходить не солдат, а Україна. Яка на правах переможця має сказати: «Так, як було, більше не буде».

Деокупація – це з завтрашнього дня українська мова, вивчення національної історії, блокування всього російського, школи з патріотичним акцентом.
Визволяти від руских замало – треба ще й утверджувати українське.

Бо Україна – це не лише сльози щастя в день звільнення. Це – щоденна робота над собою і хірургічне видалення проросійських наростів.

Заради цього це все.

У році, який осьо добігає кінця, на асфальтування пішло більше, ніж сумарний бюджет 11 міністерств.

На Єдиний Телемарафон пішло 2 млрд, тож каста піарилася на народні кошти в таких обсягах, скільки Міністерство реінтеграції окупованих територій отримувало би 5 років.

Олігархи страшенно задоволені державним фінансуванням їхніх каналів: Пінчуку 143 млн дали, розформованим ахмєтівцям 126 млн, Коломойському 99 млн, Фірташу 92 млн.

На Фонд ліквідації наслідків війни було закладено 35,5 млрд. Без ретельного опису куди й на що. Що й де ліквідовувалося – оцінити важко, та й чи є сенс?

Дивно спостерігати, коли суспільство спочатку надає своєму монархові 90% підтримки – а потім жахається, що мільярди розкрадено, мільйонам набрехано.

Челядь, яка вручає 90% підтримки правителеві, не мала би потому дивуватися, що казна воюючої країни – в руках кількох людей зі 100% повноти влади і 0% громадського й антикорупційного контролю.

Захмарний рівень беззастережної підтримки передбачає таку ж захмарну наплювательність на народ. Найкраще плюється вниз якраз із хмар.

Це явно не в тему, але нині – Всесвітній День Доброти.

У темноті її видно якнайменше. А часи зараз чорні-пречорні. І часи, і окремо взяті дні.

У моїй особистій системі координат мудрість завжди є доброю. Змалку помічав, що мудра людина по-доброму ставиться до подій і світу довкіл. Доброта мудрого полягає бачити дальше й розуміти глибше, ніж це видається носові, упертому в саму стіну.

А ще: в мовчанні дуже багато доброти. Іноді мовчання і є найвищим проявом доброти. Таке мовчання, породжене масштабністю розуміння, є особливо мудрим. Це не тому, що нІчого сказати. Якраз навпаки. Просто всяка доброта має бути вчасною.

Розумний коли стане в лайно – витре мешт. Мудрий – не стане в лайно.

В мовчанні дуже багато доброти. Саме в ці дні (або саме в цей день) хочеться бути максимально добрим. Аби словами не полохати ні себе, ні ближнього свого.

Усяк Буратіно має свого Татуся Карла.

Дубінського вистругав не лише Коломойський, давши йому, як і теперішньому президентові, необмежені стартові медійні умови.

І не лише Портнов, який перед війною синхроніхував із Дубінським атаки на проукраїнські середовища.

І не лише російський агент Деркач, який роками плів агентурну мережу, користуючись дахом усіх влад.

І не лише колишній прокурор Кулик із позивним «Птічка», який зараз переховується за кордоном, але в 2020 році відсудив у Генпрокуратури Венедіктової 1,4 млн за невикористані відпустки.

І не лише партія Слуга Народу, яка замахнулася на рекорд за кількістю держзрадників.

А також – 30 781 виборців Обухівського району, які обрали народним депутатом від округу №94 з переможним рейтингом 40% кандидата, який гасло "Слава Україні" називав нацистським і багато чого іще. Татусі Карли прописані не лише в кремлі, але і в Київській області.

У Країні Дурнів є чарівне Поле Чудес. Треба викопати ямку, тричі промовити «кекс, фекс, пекс», покласти золотце, зверху посипати сіллю - і на ранок виросте деревце з золотими монетами замість листочків.

Ніс росте не лише тоді, коли брешуть. Але й тоді, коли брешуть самим собі.

В італійській мові il burattino – маріонетка.

Північно-східні недорозвинуті племена ніколи не збагнуть, що мова має потужні коди, а язик – лише ротову порожнину.

Мова демасковує мислення.

Тому коли русак запрошує, воно каже: "Добро пожаловать!". Тобто, якщо ти вже прийшов, то маєш щось дати. Етимологія оцього рекетирського «добро пожаловать» сягає часів Івана Грозного, який при в’їзді на рускі болота брав із приїжджих оброк-податок («добро, яке купці "жаловали").

Отже, руске «добро пожаловать» не має ніякого стосунку до гостинності й хлібосільності. Навпаки, «добро пожаловать» - це еквівалент "башляй і проїжджай". Начебто гостелюбне «добро пожаловать» насправді криє в собі племінний код здирництва, грабежу, оббирання – натуральних рис для цих варварських племен.

Це підтверджує й інше «запрошення». Милости просим – кажуть убогі орки, коли запрошують у гості. Вони настільки убогі, що очікують якоїсь подачки чи пожертви від кожного, хто переступить поріг. «Милости просим» слід вимовляти жалісливо, слізливо, розчульно – а коли гість дасть подачку, тоді його зарізати можна преспокійно й рекетнути все причандалля.

Як бачимо, усі привітальні форми руского язика в собі несуть код вигоди, наживи, меркантильності, заробітку на прийшлому й обдирання його, як липки.

Такий от народець рекетирів.

Щорс, рос.язик, Пушкін, Тєрешкова, Червоноград…

Те, як колонізовані цупко тримаються пазурами за насаджене колонізатором, - свідчення того, наскільки успішною є російська колонізація.

Треба визнати, колонізація пройшла на ура. І тепер колонізовані по-псячому захищають насаджене як рідне. В цьому й полягає секрет успішної колонізації – аби колонізовані не могли більше позбутися насадженого. Бо воно стало рідним.

Моє інтервю на каналі Свіжої Історії 👇
https://www.youtube.com/watch?v=-VXSCkDXp8Q

Нині 54 роки святкує не просто видатний унікум – а справжня Людина-Світло. Тарас Компаніченко, хранитель древньої й могутньої спадщини українського мелосу.

На честь ювіляра звучить його Стус, заспіваний у моїй довоєнній програмі на 4 каналі.

Коли москалота запитує, чим вам заважає пушкін? – я перепитую у відповідь: а чим вам заважав Стус? І мільйони замордованих українців.

Як постав ув очах мій край,
ніби стовп осіянний.
Каже – сину, на смерть ставай – ти для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамі,
і не кулься від нагая,
і не крийся руками…

Позаяк наш міністр оборони – вихідець із партії «Голос», слід пригадати ідею, яку «Голос» публічно спрезентував 2019 року. Ішлося про замороження і 38-му паралель.

Шанований мною Сергій Рахманін, презентуючи бачення «Голосу», тоді розповідав про 38-му паралель – демілітаризовану зону завширшки в 4 км, яка ділить Корейський півострів на прогресивну його частину (Південна Корея) і хворий на всю голову заповідник марксизму (Північна Корея).

Південна частина захотіла вберегтися від північної деспотії й піти шляхом економічного і цивілізаційного прориву. Пройшли роки – і ось Південна Корея посідає 8 місце в світі за бізнес-активністю, а в Північній Кореї 10 тисяч померло від голоду у 2013 році з випадками канібалізму.

4-кілометровий буфер урятував корейців від намарного проливання крові й дозволив зосередитися на економічному диві. Ці 4 км стали цивілізаційною прірвою між тими, хто пішов у майбутнє, та тими, хто обрав пітьму й рабство.

У світовому досвіді регулювання конфліктів 38-ма паралель – це вибір: іти вперед ціною тимчасових утрат чи надовго застрягнути в болоті «просто за компанію» з мешканцями болота, помноживши на нуль свої цивілізаційні перспективи.

Про тодішню ідею «Голосу» мені згадалося тому, що Єрмак у США міг на кулуарному рівні помітити: корейський сценарій є одним із робочих сценаріїв Заходу щодо України.

Якщо уважно проаналізувати весь їхній політичний та економічний інструментарій: вони – ліві.

Бюджетні кошти, державна власність, ручне управління, одноосібність, непідзвітність, вертикальний контроль, цензура, телефонні дзвіночки, зарегульованість усіх процесів – усе це є рафіноване лівацтво.

Ринок, конкуренція, інституційна демократія, змагальність у політиці й підходах, економічна свобода, дерегуляція, громадянські права, прозорість витрат, жорстка звітність, антикорупційний нагляд – це все конфліктує з природою офшорних ліваків.

І навіть коли воєнний стан закінчиться, нічого з вищеперерахованого не з’явиться. Це не в їхній органіці. В їхній органіці – завжди і в усе заганяти бюджетні кошти, аби ними рулити одноосібно. Не виробляти – а освоювати. Не примножувати – а тратити. Не ринок – а соціялізм на рівні взяти й роздати.

Що характерно, лівацький етатизм (де держава є єдиним домінантом, а громадянин – то таке) гарненько лягає на душу пост-совєтської людини, яка досі потребує всюдисущої держави-монстра, яка про все подбає, всіх пригорне, все вирішить, усім усе дасть – треба лишень хвалити й мовчати.

Зелені – це недостиглі червоні. Всього-на-всього вони ще молоді.

Вічная пам’ять Пушкінятку. Покійся з миром у сирій земельці псковскої губернії.

Лукомор’я нарешті нема – провалилося воно в тартар огненний. Дуб зєльоний увесь прогнив, пішов на дрова (хоч якась користь) і обернувся в сизий димок. Златую цепь московські окупанти власноруч спиляли і вивезли разом з унітазами і фенами в свої ісконно рускі башкірії-якутії. Кот учоний здох к єбеням (ну з ким не буває).

Ой лишенько, нема більше кому на Шулявці песнь заводити й сказки говорити. Один лише лєший привид руского міра бродить та й русалка на вітвях сидить, заманюючи нерозторопних малоросів у тенета колонізаторської «культури».

Де в ізбушці на кур’їх ножках чекає путінізм і готується пустити під ніж кожного, хто заблукає в трьох соснах правди про істинне лице велікой россії.

Там царь Кощей над златом чахнет, там русский дух…
👇
https://www.youtube.com/watch?v=-VXSCkDXp8Q

Час від часу публікую ці реквізити з доземною вдячністю кожній людині за кожну пожертву.

🕊 4149499392774418

У системі Патреон можна стати регулярним донатором раз в місяць
🕊 https://www.patreon.com/drozdov

Прошу підписуватися на:
🕊 YouTube канал (https://youtube.com/c/DROZDOV)
🕊 Там же є кнопочка Спонсорувати
🕊 Facebook профіль (https://www.facebook.com/ostap.drozdov)

Будь-який текст, заледве складніший від емоційного чи банального, є свого роду перекличкою притомних та інтелектуальних. Щоразу доводиться наче перепитувати самих себе: агов, ми ще тут?

Хтось іще тут, хтось уже в скафандрі, хтось дивиться на театр абсурду дистанційно (і для цього не обов’язково кудись їхати) – тому вкрай необхідна перекличка тих, хто не боїться читати й мислити складнішими, важчими, вищими категоріями.

Дякуючи за пожертви, я дякую й за те, що ми таки тут.

Закон Ома працює не тільки в електростатиці.

Докладання сили завжди викликає опір, та якщо їх помножити одне на одного – лише тоді буде напруга. І хоча слово «напруга» звучить не так уже й смирно – та без напруги лампа не горітиме, і буде темрява.

У суспільних процесах Закон Ома діє теж. Коли до сплячої, летаргійної, приколисаної, запрілої частини суспільства докладається сила – авжеж, виникає рефлекторний опір.

Однак сила, множена на опір, і дає дорогоцінну напругу, яка орухомлює болітце, забезпечуючи в подальшому світло.

Не буде українство докладати силу – буде морок малоросійства. Не буде малоросійство брикатися копитцями – не буде напруги. Не буде напруги – не буде світла, яке споживають і перші, й другі.

У такій-от головоломці поляризованої електростатики протікає українська справа. Звісно, було би й правильніше й простіше мати звичайний вмикач струму: клацнув на клавішу – й горить собі довговічна українська лампочка.

Може, колись таке і буде, як в інших народів. Без опору й напруги, які в нашому випадку протікають у вигляді розправи.

Результат доведеться відчути навпомацки. Запанувала Темінь. Морок. Пітьма.

Якщо Захід не даватиме грошенят – усім кінець. Не буде соцвиплат. Доведеться урізати виплати військовим. Буде криза, яка прямо вплине на хід війни.

Це – короткий переказ виступу президента перед африканськими журналістами. Це говорить глава незалежної держави, який в умовах одноосібної повноти влади не спроможний забезпечити навіть базовий – соціяльний і безпековий – функціонал держави.

Хто буде винен у кризі, яка прямо вплине на хід війни? Правильно. Захід. Сякий-такий-перетакий. Ми тут ні при чім. Доведеться урізати виплати військовим – але ні-ні-ні, себе, владоможців, і свої втридорога держзакупівлі чіпати ніхто не буде. Звісно ж.

Довго-безкінечна війна – це війна грошей і ресурсів. Є гроші – є про що говорити. А як не дадуть – то команда КВН, ясна річ, спихне усе на Захід, наче це його чиновники тут орудують на згарищі.

А в усьому іншому, безперечно, в нас усе прекрасно. Державний менеджмент – найкращий у світі. Безперечно.

Хотів би я щось конкретне знайти про результати візиту до США президента України, та ніде нема нічого, крім протокольних «покращення, поглиблення, розширення, запевнення».

Значить, знову доведеться чекати, що ж там наступного тижня напишуть Вашингтон Пост, НюЙорк Таймс чи Економіст. Лише звідти українці можуть бодай щось вряди-годи дізнаватися.

Із початку війни влада обрала односторонню модель комунікації з народом: через вертикальний контроль ЗМІ публікується лише те, що пройшло схвалення в офісі. Єдиним джерелом інформації став офіціоз.

Більш вибагливим і свободолюбивим доведеться дочекатися публікацій у західних медіях.

Мої короткі спостереження від візиту на Вашингтонщину - в цьому етері 👇
https://www.youtube.com/watch?v=JPQeoKas0cA

Мій товариш, співак, баритон, музикант Юрій Григораш учора святкував 32.

І цим музичним вітанням я злегка розфарбую смутний, смурний, темний, непристойно довжелезний листопадовий вечір у тропічні, кольорові нотки боссанови.

Так, це дуже невпопад до декадансу навколо. Але на кілька хвилин не гріх перенестися в інше життя.

Пісня Бразілія належить до репертуару покійного батяра Лесика Дацюка (Лесик Бенд). На онлайн-концерті пам’яті Лесика цю позитивну, мрійливу пісню виконав нинішній ювіляр Юрій Григораш.

Пекінський імператор Сі дав майстер-клас, як має діяти світове зло під шкуркою рукостискань та цивілізованості. Таке собі дежав’ю для путіна – він теж колись був шанованим і поважаним.

Китай перехопив у росії першість у списку світових гемороїв. Антагоністичним до Заходу полюсом біполярного світу в найближче десятиліття буде Піднебесна.

Тайвань – це лише потенційний воєнний гачок. Більші протиборства заховані в економіці: Китай легенько обходить американські санкції щодо напівпровідників; Китай скупляє боргові облігації США; Китай стає лідером наркоторгівлі; Китай далі є світовою фабрикою, без якої світове споживацтво вклякне.

Панькання з Пекіном означає для України інертний сценарій довгої війни. Тобто нічого не означає. Китай як не мав, так і не має жодного інтересу в переможному закінченні нашої війни (якщо взагалі воно тепер розглядається кимось усерйоз).

Ось і все резюме зустрічі в Сан-Франциско – найбільшому азійському місті США.

Займався підкупом виборців.
Є хронічним кнопкодавом, поміченим у неособистісному голосуванні.
Напарник держзрадника Киви у контрабанді з непідконтрольних територій.
Був одним із 59 депутатів, які через Конституційний суд скасували обов’язок держслужбовців давати пояснення про джерела їх збагачення.
Член коломойської депутатської групи «За майбах».
Фігурант рейдерської атаки на завод «Волан», чим займалося ДБР.
Захисник прав нацменшин, передовсім російської, бо вважає, що «людина сама має визначатися, якою мовою послуговуватися».
Критик дій прокуратури у справі медведчука.
Апологет компромісу з насєлєнієм днр-лнр.
Нуль досвіду в правозахисті. Нуль участі в знакових протестах проти переслідувань в Україні.

Це все, що вам треба знати про омбудсмена Лубінця. Права українців у надійних руках.